19.4. ОПОДАТКУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ
Система оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання діяльності суб’єктів господарювання. У своїй основі вона має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську діяльність господарюючих суб’єктів в умовах ринкової економіки.
Становлення в Україні системи оподаткування суб’єктів господарювання, у тому числі страхових компаній, почалось з 1991 року. Перший Закон про систему оподаткування в Україні був прийнятий у 1991 році. Становлення і розвиток системи оподаткування з часу прийняття цього Закону свідчить про недоліки в податковій політиці держави щодо суб’єктів господарювання, зокрема й таких, що працюють на страховому ринку.
Програма ринкових перетворень, що реалізується в Україні, передбачає вдосконалення оподаткування суб’єктів господарювання. У лютому 1997 року Верховною Радою України прийнятий третій варіант Закону «Про систему оподаткування».
Страхові компанії зобов’язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов’язкові платежі). Перелік податків і зборів, які можуть стягуватись зі страхових компаній у процесі їх фінансово-господарської діяльності, наведено на рис.
19.2.
Податки у суспільстві виконують, як відомо, дві основні функції:
фіскальну та регулювальну. Через регулювальну функцію досягається вплив податків на результати фінансово-господарської діяльності, фінансовий стан господарюючих суб’єктів. Окремі податки та відрахування по-різному впливають на діяльність страхових компаній. Цей вплив пов’язаний із вирішенням цілого ряду питань. Насамперед потрібно визначити об’єкт оподаткування, ставки податків, джерела і терміни їх сплати, податкові пільги, фінансові санкції при порушеннях податкового законодавства.
Розглянемо податки й відрахування, що їх мають здійснювати страхові компанії згідно з чинним податковим законодавством.
Рис.
19.2. Система оподаткування страхових
компаній (страховиків) згідно із Законом
України «Про систему оподаткування» (від
18 лютого 1997)
Оподаткування
прибутку страхових компаній. Згідно з
прийнятими 22 травня і 18 листопада 1997
року Законами України «Про внесення
змін до Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств»
істотно змінилося оподаткування
страхової діяльності. Об’єктом
оподаткування визначено валовий дохід
від страхової діяльності, який включає
суму страхових внесків, страхових
платежів або страхових премій,
нагромаджених страховиками протягом
звітного періоду за договорами
страхування і перестрахування ризиків
на території України або за її межами.
Ставка податку визначена в розмірі 3 %
від суми валового доходу, отриманого від
страхової діяльності.
До
складу валового доходу страхової
компанії, що оподатковується за
ставкою 3 %, не включаються доходи,
отримані страховиками-резидентами у
вигляді страхових внесків, страхових
платежів або страхових премій,
нагромаджених протягом звітного
періоду за договорами страхування і
перестрахування життя на території
України або за її межами.
Доходи
нерезидентів, отримані у вигляді
страхових внесків, страхових платежів
або страхових премій від
перестрахування ризиків на території
України, оподатковуються за ставкою 15 % у
джерела їх виплати за рахунок таких
виплат.
Доходи
нерезидентів, отримані у вигляді
страхових внесків, страхових платежів
або страхових премій від страхування
ризиків на території України,
оподатковуються за ставкою ЗО % у
джерела їх виплат за рахунок таких
виплат.
Згідно
із Законом України «Про страхування»
нерезиденти не можуть здійснювати
страхування на території України. Тобто
існує неузгодженість у названих
законодавчих актах.
Водночас
слід звернути увагу на те, що підвищені
ставки оподаткування доходів
нерезидентів від страхової діяльності в
Україні створюють сприятливі умови для
діяльності українських страховиків на
внутрішньому страховому ринку.
Звільняється
від оподаткування валовий дохід
страхових компаній, пов’язаний зі
страхуванням життя фізичної особи, що
передбачає страхову виплату в разі
таких страхових випадків:
•
смерть застрахованої особи;
•
рішення суду про оголошення
застрахованої особи померлою;
•
дожиття застрахованої особи до
закінчення строку дії договору
страхування або досягнення нею віку,
визначеного договором страхування. У
цьому випадку строк дії договору не
повинен бути меншим від 120 календарних
місяців. Договір не може передбачати
часткових виплат до закінчення строку
його дії або настання страхового
випадку. (На перехідний період до 2003 року
строк дії договору зі страхування життя
громадян віком після 50 років
встановлюється від 60 календарних
місяців.)
Якщо
договір страхування життя буде
розірваний достроково і це не пов’язано
зі смертю застрахованої особи, доходи,
отримані страхо-
виком,
підлягають оподаткуванню в
оподатковуваному періоді, протягом
якого відбулося розірвання договору.
При цьому використовується ставка
податку в розмірі 6 %.
Доходи
від страхування фізичних осіб на інших
умовах, крім щойно перелічених,
оподатковуються за ставкою в розмірі 3 %.
Крім
доходів від страхової діяльності
страховики можуть одержувати доходи з
інших джерел: відсотки за депозитними
рахунками, від реалізації основних
фондів і нематеріальних активів, від
реалізації цінних паперів, від операцій
з борговими вимогами. Ці доходи оподатковуються
в загальному порядку. Тобто об’єктом
оподаткування є прибуток, який
розраховується зменшенням валового
доходу звітного періоду від зазначених
операцій на суму валових витрат і
амортизаційних відрахувань при їх
здійсненні.
При
цьому до складу валових витрат, пов’язаних
з отриманням доходів з інших джерел, не
включаються витрати страхової компанії,
які мають місце при здійсненні операцій
з основної діяльності (страхування і
перестрахування). Тобто потрібно вести
окремий від основної діяльності облік і
належно оподатковувати доходи, що
надходять з інших джерел. При
оподаткуванні прибутку страхових
компаній від іншої діяльності
застосовується ставка ЗО %. Схему
оподаткування валового доходу і
прибутку страховиків наведено на рис 19.3.
Завдяки
змінам в оподаткуванні результатів
основної діяльності страховиків, тобто
переходу до оподаткування валового
доходу від страхової діяльності (крім
доходу від страхування і
перестрахування життя), розширюється
самостійність страхових компаній у
здійсненні фінансово-господарської
діяльності, у формуванні поточних
витрат, а отже, і прибутку. Одночасно
перехід до оподаткування валового доходу
замість прибутку підвищує
відповідальність страховиків за
поточні і кінцеві разультати їхньої
діяльності.
Розширено
самостійність, а також і
відповідальність страховиків за сплату
податку на прибуток (дохід). Не пізніше 25
числа місяця, що настає за звітним
кварталом, страховики складають
податкову декларацію за звітний
квартал і подають до Державної
податкової адміністрації. Протягом
кварталу (до 20 числа другого і третього
місяців кварталу) вони сплачують
авансові внески до бюджету (за
підсумками першого і другого місяців
кварталу). Авансові внески страховик розраховує
самостійно без складання податкової
декларації. При цьому слід звернути
увагу, що штрафні санкції за відхилення
розмірів сплачених внесків від
розмірів внесків, перерахованих за
результатами звіт-ното кварталу, не
застосовуються. Подання бухгалтерської
звітності передбачено лише за
результатами діяльності страховика —
платника податку за рік (не пізніше 15
лютого року, що настає за звітним).
Страховики
— платники податку на прибуток (дохід)
несуть повну відповідальність за
правильність нарахування, своєчасність
сплати податку та додержання
податкового законодавства.
Рис.
19.3. Схема оподаткування валового доходу,
прибутку страховиків
Якщо податковою адміністрацією буде виявлено приховування або заниження суми податку, страховик сплачує суму донарахованого податку і штраф у розмірі ЗО % від суми донарахованого податку (недоїмки). Крім того, установлюється пеня: виходячи зі 120 % облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати податку. Пеня нараховується на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Зазначені штрафні санкції не застосовуються, якщо до початку перевірки Державною податковою адміністрацією страховик виявив факт заниження оподаткованого прибутку (доходу) і письмово повідомив І про це податковий орган, сплатив недоїмку, а також пеню.
Страховики, які на момент перевірки податковим органом не мають бухгалтерських звітів і балансів, декларацій і розрахунків, пов’язаних з нарахуванням та сплатою податку за відповідні періоди, сплачують штрафи у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення.
Страховики, які не подали або невчасно подали до Державної податкової адміністрації декларації про отриманий прибуток (дохід), розрахунок податку, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 % суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.
Слід звернути увагу страховиків — платників податку на те, що коли за наслідками перевірки податковим органом виявлено випадки арифметичних помилок або описок, що призвели до заниження суми податку, але не більш як на 5 % загальних зобов’язань, платника податку щодо сплати останнього за період, який перевіряється, керівник відповідного податкового органу може прийняти рішення про незастосу-вання фінансових санкцій у вигляді штрафів до такого платника податку. Прийняте рішення керівником податкового органу не звільняє платника податку від зобов’язань щодо сплати пені.
Плата за землю. Плата за землю вноситься у вигляді земельного податку або орендної плати. Платниками податку є власники землі або землекористувачі. За земельні ділянки, надані в оренду, береться орендна плата. Отже, страхові компанії можуть сплачувати податок на землю або орендну плату із земельних ділянок, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі.
Ставки податку за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в копійках за 1 м2 земельної ділянки (якщо грошова оцінка земельної ділянки не встановлена). Ставки податку за 1 м2 диференціюються залежно від чисельності мешканців у населеному пункті, а також від розміщення ділянки на території населеного пункту.
Страхові компанії мають вносити плату за землю в розмірі 3 % суми грошової вартості землі. Джерелом сплати цього податку є балансовий прибуток страховика.
Податок із власників транспортних засобів. Цей податок сплачують страхові компанії, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, човни моторні). Ставки податку встановлені з одиниці потужності транспортних засобів в екю залежно від потужності двигуна транспортного засобу та одиниці її вимірювання. Якщо страховик бере в оренду автотранспортні засоби, він не виступає платником зазначеного податку. Джерелом сплати податку є балансовий прибуток страховика.
Отже, плата за землю і податок із власників транспортних засобів впливають на фінансову діяльність страхових компаній через розподіл балансового прибутку та формування прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Але з огляду на незначний абсолютний обсяг зазначених податків їх вплив на фінансовий стан страховиків не істотний.
Непрямі податки. Сплата страховими компаніями непрямих податків (податок на додану вартість і мито) не пов’язані з їх основною діяльністю.
Податок на додану вартість страховики можуть сплачувати при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у розмірі 20 % додається до ціни реалізації. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг.
Податок мито (ввізне мито) страховики сплачують при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Податкове зобов’язання виникає при перетинанні митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.
Відрахування в цільові державні фонди. Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» страховики мають здійснювати загальнодержавні обов’язкові платежі (збори) на обов’язкове державне пенсійне страхування; обов’язкове соціальне страхування; формування фонду для здійснення заходів щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; формування інноваційного фонду; фінансування витрат, пов’язаних із будівництвом, реконструкцією та утриманням автомобільних доріг.
Зазначені відрахування належать до поточних витрат страховика, а отже, безпосередньо впливають на формування прибутку від його основної діяльності.
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування і соціальне страхування. Страхові компанії здійснюють зазначені відрахування на фактичні витрати з оплати праці фізичних осіб (працівників), котрі перебувають у трудових відносинах зі страховиком. Це основна і додаткова заробітна плата та різні види заохочень і виплат, здійснюваних на підставі тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До таких витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплата доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32 °/о від витрат на оплату праці працівників страхових компаній. Крім того, страхові компанії мають сплачувати збір у розмірі 32 % суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці. Страхова компанія має зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Комерційні банки при відкритті відповідних банківських рахунків зобов’язані вимагати від страхової компанії —платника збору інформацію про зазначену реєстрацію.
Пенсійний фонд не включається до Державного бюджету України. Забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позик. Тимчасово вільні кошти цього фонду можуть бути використані виключно на придбання державних цінних паперів.
Збір на обов’язкове соціальне страхування (у тому числі збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття). Сплачують суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, а отже, і страхові компанії в розмірі 5,5 % витрат на оплату праці (у тому числі 1,5 % становить збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття).
Страхові компанії сплачують такий збір, до Державного бюджету в порядку, визначеному законодавством, одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.
Кошти, що надходять від збору, зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України. Забороняється використання цих коштів не за цільовим призначенням.
Збір на формування фонду для здійснення заходів щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Страхові компанії здійснюють його в розмірі 10% фактичних витрат на оплату праці осіб, які перебувають у трудових відносинах зі страховою компанією, а також витрат на виплату авторських винагород і виплату за виконані роботи (послуги) згідно з договорами цивільно-правового характеру. Збір сплачується у другій половині місяця одночасно з одержанням коштів у банку на оплату праці і зараховується до складу доходів державного бюджету.
Збір на фінансування витрат, пов ‘язаних з будівтщтвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, страхові компанії здійснюють у розмірі від 0,4 до 1,2 % суми валового доходу, отриманого від надання страхових послуг. Конкретний розмір відрахувань визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та Севастопольською міською Радою народних депутатів. Страхові компанії здійснюють відрахування коштів незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, не пізніше 15 числа кожного місяця в розмірі 1/3 квартального платежу. До 15 числа місяця, який іде за звітним кварталом, здійснюється підсумковий розрахунок збору за квартал.
Відрахування до Державного інноваційного фонду. Згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 18 лютого 1992 року за № 77 суб’єкти господарської діяльності здійснюють відрахування до Інноваційного фонду в розмірі до 1 % обсягу реалізації продукції (послуг). Від загальної суми відрахувань ЗО % перераховується до Державного інноваційного фонду (тобто 0,3 % обсягу реалізації). Ці відрахування мають обов’язковий характер. Решта 70 % суми відрахувань залишаються в розпорядженні страхової компанії і використовуються на фінансування інноваційної діяльності. Не використаний на кінець року страховою компанією залишок зазначених коштів вилученню не підлягає. За відсутності витрат на фінансування інноваційної діяльності страховик може не нараховувати 0,7 % зазначених відрахувань.
Місцеві податки. Згідно з внесеними в 1997 році змінами до Закону України «Про систему оподаткування» передбачено два місцевих податки і 14 зборів, які надходять до місцевих бюджетів. Найпоширенішими є місцеві податки — комунальний і на рекламу. Ці податки сплачують і страхові компанії. Вони включаються в поточні витрати, а отже, впливають на формування прибутку від основної діяльності.
Комунальний податок. Обчислюється в розмірі 10 % (максимальна ставка) річного фонду праці. Останній визначається із середньо-списочної чисельності працівників страхової компанії і місячного не оподатковуваного доходу, що встановлений при стягненні прибуткового податку з фізичних осіб.
Податок з реклами. Обчислюється від вартості послуг за встановлення і розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1 % вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу.
Ставки за зазначеними податками, пільги при їх стягненні і термін сплати визначають місцеві органи.
ТЕСТ 19 А Доходи, витрати і прибуток страховика
1. Прибуток від страхової діяльності формується за рахунок:
1) зароблених страхових премій;
2) одержаних комісійних винагород за передачу ризиків на перестрахування;
3) доходів від розміщення тимчасово вільних коштів;
4) комісійних винагород страховим посередникам.
2. Частина тарифу, яка призначена для покриття витрат на проведення страхування, називається:
1) брутто-тариф;
2) нетто-тариф;
3) навантаження.
3. Чи можуть страхувальники брати участь у прибутку страховика?
1) Так;
2) ні;
3) тільки якщо належать до засновників або акціонерів.
4. Плата за страхування, яку страхувальник зобов ‘язаний внести страховику відповідно до договору страхування, називається:
1) страховим тарифом;
2) страховою сумою;
3) страховою премією;
4) тантьємою.
5. При страхуванні майна страхова сута не повинна перевищувати його дійсної вартості:
1) на момент укладання договору страхування;
2) на момент настання страхової події.
6. Чи може страхова виплата бути залішена на компенсаїіію збитку в натуральній формі?
1) Так;
2) ні;
3) так, якщо це передбачено умовами договору страхування.
7. Норматив витрат на ведення справи з обов ‘язкових видів страхування встановлюється:
1) страховиком;
2) страхувальником;
3) Урядом;
4) Укрстрахнаглядом.
8. При передачі ризику на перестрахування комісійні винагороди за перестрахування отримує:
1) перестраховик;
2) цедент;
3) як перестраховик, так і цедент.
9. За наявності кількох страхових полісів зі страхування одного й того самого об ‘єкта виплата відшкодування в повному обсязі:
1) не відбувається;
2) відбувається тільки з особистого страхування;
3) відбувається тільки зі страхування відповідальності.
10. Страхова премія — це:
1) винагорода страхувальнику за беззбиткове проходження договору страхування;
2) оплата послуг страхового брокера;
3) плата страхувальника за страхування.
ТЕСТ 19 Б Оподаткування страхових компаній
1. Які з перелічених дсиїі видів доходів страховиків оподатковуються за ставкою 3 % згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»?
1) Доходи нерезидентів від страхування ризиків;
2) валові доходи від страхової діяльності зі страхування і перестрахування життя;
3) валові доходи від страхової діяльності (крім доходу від страхування і перестрахування життя);
4) відсотки, нараховані страховій компанії;
5) прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і нематеріальних активів;
6) доходи нерезидентів від страхування ризиків;
7) прибуток, отриманий від операцій з борговими зобов’язаннями;
8) прибуток від реалізації цінних паперів.
