1.3. Завдання кримінального права :: vuzlib.su

1.3. Завдання кримінального права :: vuzlib.su

147
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


1.3. Завдання кримінального права

.

1.3. Завдання кримінального права

Завдання кримінального права полягає в охороні найважливіших
суспільних відносин від крайніх форм їх порушення. Виходячи зі специфіки
завдань специфічним є і метод, за допомогою якого ця охорона здійснюється, що вже
зазначалось раніше.

Визначення кола суспільних відносин, які приймаються під
кримінальну правову охорону, є виключною прерогативою вищого органу державної
влади України. У загальних рисах воно визначено в ст. Кримінального кодексу
України, яка так і названа «Завдання кримінального кодексу України»:

«1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове
забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності,
громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України
від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також
запобігання злочинам».

Слід зазначити, що перелік завдань, визначених у чинному КК

України, порівняно з визначеними КК України 1960 р. суттєво
змінився. Це зумовлено відомими змінами в соціально-політичній ситуації в нашій
країні за цей час, прийняттям Конституції України ] 996 p., яка по суті є
програмою побудови правової країни. Це в цілому визначило і підходи до побудови
переліку об’єктів кримінально-правової охорони, коли на першому місці перебуває
людина, ЇЇ особисті, майнові та немайнові права, так як це зафіксовано в
Основному Законі України, де затверджено, що «людина, її життя і здоров’я,
честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю. … Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави» (ст. 3).

Серед завдань, що вирішуються Кримінальним законом України,
поруч із традиційними з’явились і нові — охорона довкілля.

Раніше визначені завдання одержали подальшу конкретизацію.
Це стосується чіткого формулювання завдань охорони конституційного устрою
України, громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань.

Як вже зазначалось, охоронне завдання КК реалізується через
регулювання кримінальних правовідносин методом притягнення до кримінальної
відповідальності.

Однак зведення охоронної функції лише до регуляції
кримінальних правовідносин було б обмеженим поглядом на питання. Наявність
загальної заборони скоєння діянь, визначених у кримінальному кодексі, під
страхом застосування покарання, має на меті недопущення вчинення цих діянь
схильними до вчинення таких дій особами (загальна превенція). Одночасно
застосування покарання має на меті і недопущення вчинення повторних злочинів
особою, до якої покарання застосовується (спеціальна превенція). У зв’язку з
цим КК України 2001 р. серед завдань, які він покликаний вирішувати, вперше
зазначає «запобігання злочинам».

Одночасно новий кримінальний кодекс вперше визначив і шлях,
за допомогою якого вирішуються завдання, що стоять перед Кримінальним кодексом:

«2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс
України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання
застосовуються до осіб, що їх вчинили», (ст. 1 ч. 2 КК)

Як зазначалось, не можна відкидати і чисто регулююче
призначення деяких кримінально-право в их норм. Наприклад, норми, які
визначають види обставин, що виключають кримінальну відповідальність, несуть
виключно регуляторне навантаження. На жаль,

перелік таких кримінально-правових норм у чинному
законодавстві обмежений у порівнянні з напрацюваннями кримінально-правової
науки і надалі, сподіваємось, буде розширюватись.

Необхідно зауважити, що завдання кримінального закону може
виконуватись виключно при вчасному та законному його застосуванні.
Незастосування закону у випадках, коли він повинен бути застосований, незаконне
застосування кримінального закону не тільки не служить вирішенню завдань, що
стоять перед ним, а, навпаки, призводить до протилежних наслідків.

Серед завдань, що стоять перед кримінальним законом, як вже
зазначалось, є і загальна превенція. Тривалий час ЇЇ пов’язували з вимогою
повного викорінення злочинності в країні. Слід зауважити, що сама така
постановка питання є абсурдною, науково безграмотною. Злочинність не може бути
викоренена, оскільки вона є соціальним явищем, притаманним суспільному життю
людей. Заклики до повної ліквідації злочинності можуть виходити лише від
наївних або від безграмотних людей. Відома теза В. І. Леніна про відмирання
злочинності на шляху побудови комунізму — це утопічна мрія, яка не має під
собою жодного наукового фундаменту. Як справедливо зазначає М. Й. Коржанський,
успіхи в боротьбі із злочинністю, які об’єктивно були притаманні диктаторським
режимам Сталіна, Гітлера, Пол Пота та ін., були обумовлені виключно
жорстокістю, людиноненависницькою суттю самих цих режимів, супроводжувались
мільйонними невинними жертвами.

Злочин — категорія, притаманна суспільству з перших хвилин
його існування. М. С. Таганцев писав з цього приводу: «С непокорством Зиждителю
мира, с вредоносным посягательством на интересы ближних встречаемся мы на
первых же страницах священных преданий веры, и о тех же проявлениях зла и
порока говорит нам ежедневная хроника текущей жизни. Оканчиваются кровавые
войны, замиряются народы, но нет конца борьбы человечества с этим мелким, но
непобедимым врагом, и не предвидится то время, когда карающая государственная
власть перекует свои мечи в плуги и успокоится в мире». Тому кримінальне право,
реалізуючі завдання загальної превенції, може лише впливати на рівень
злочинності, зменшуючи в тій чи іншій мірі кількість злочинів.

.

    Назад

    НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ