9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення ::...

9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення :: vuzlib.su

212
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в є значення

.

9.6. Юридична та фактична помилки та їх кримінально-право в
є значення

Підстава кримінальної відповідальності передбачає в т. ч.
адекватне відтворення у свідомості винного юридичних і фактичних характеристик
вчинюваного діяння та його наслідків. Як правило, осудна особа в повному обсязі
реально відтворює ці характеристики. Водночас правозастосувальна практика знає
випадки, коли особа хибно уявляє як юридичні, так і фактичні характеристики
власної поведінки та ЇЇ наслідки, що може суттєво впливати на кримінальну
відповідальність. Підстави таких хибних уявлень можуть бути різноманітними і
перебувати як в об’єктивній, так і в суб’єктивній сферах.

Такі невірні уявлення носять у кримінальному праві назву
помилки і поділяються на:

помилку юридичну (error juris);

та помилку фактичну (error facti).

Юридична помилка характеризується хибним уявленням щодо:

♦ злочинності або незлочинності вчиненого діяння;

♦ кримінально-правової кваліфікації;

♦ виду та розміру покарання.

Помилка в злочинності діяння може полягати як у тому, що
особа вважає вчинене діяння злочином, коли насправді воно таким не є, так і у
тому, що особа вважає вчинене нею діяння правомірним, тоді як воно є злочинним.

У першому випадку має місце т. зв. уявний злочин. При його
вчиненні кримінальна відповідальність виключається оскільки діяння, яке вчинено
особою, не є протиправним. Як відомо, кримінальна протиправність складає
формальну ознаку злочину і її відсутність свідчить про відсутність злочину як
такого.

У другому випадку кримінальна відповідальність не
виключається. Підставою є норма ст. 68 Конституції України, яка закріпила
положення про те, що «незнання законів не звільняє від юридичної
відповідальності». Водночас чинний КК у ст. 2 ч. 2 встановлює відоме положення,
що «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину…, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Як
зазначалось, у зміст вини не входить усвідомлення чи не усвідомлення правової
характеристики діяння. Воно перебуває поза її обсягом і тому не впливає на
можливість визнання особи винною. Єдиними випадками надання незнанню закону
характеру обставини, яка може звільнити від кримінальної відповідальності, є
порушення встановленого порядку опублікування та вступу в дію нормативно-право
в их актів про кримінальну відповідальність, внаслідок чого виключалась
можливість ознайомитись з їх змістом або наявність інших об’єктивних обставин,
які не дали можливості конкретній особі ознайомитись із кримінальним законом.

Помилка в кримінально-правовій кваліфікації полягає у
хибному уявленні про кримінально-правові характеристики діяння і, як наслідок,
в неправильній кримінально-правовій оцінці власної поведінки. Вона не впливає
на кваліфікацію дій винного та його кримінальну відповідальність. Приміром,
особа, спричиняючи потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження, яке зумовило
смерть останнього, помилково може вважати, що її дії будуть кваліфіковані як
умисне вбивство (ст. 115 КК), тоді як фактично вони утворюють склад злочину,
передбаченого ст. 121 ч. 2 КК.

Помилка щодо виду та розміру покарання, яке призначається за
вчинений злочин, також не впливає на питання кримінальної відповідальності.

Фактична помилка характеризується неправильною уявою щодо:

♦ об’єкта злочинного посягання;

♦ предмета посягання;

♦ особи потерпілого;

♦ знарядь та засобів вчинення злочину;

♦ причинного зв’язку;

♦ кваліфікуючих ознак злочину.

Помилка відносно об’єкта злочинного посягання (помилка в
об’єкті) може полягати в неправильному уявленні про фактичні характеристики
об’єкта злочинного посягання. Наприклад, винний вважає, що посягає на життя
захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням
правової допомоги (ст. 400 КК), тоді як фактично посягає на життя особи, яка не
є, ані захисником, ані представником. У цьому випадку відповідальність
визначається спрямованістю умислу винного, і вчинене діяння повинно
кваліфікуватись як замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 400 КК.

Помилка в предметі посягання — це хибне уявлення щодо
об’єктів матеріального світу в межах тих суспільних відносин благ та інтересів,
які утворюють об’єкт злочину. Ця помилка може проявлятися в посяганні на
предмет, який відсутній, або у посяганні на предмет, який не відповідає
характеристикам, які існують у свідомості винного (цю помилку іноді називають
посяганням на «непридатний об’єкт» або «непридатний предмет»). Відповідальність
при такій помилці настає згідно з обсягом усвідомлення особою суспільно
небезпечних наслідків діяння, які вона бажала досягти, а вчинене підлягає
кваліфікації як замах на злочин. Скажімо, С викрав коштовність, вважаючи, що
вона є виробом з дорогоцінного металу, тоді як насправді викрадені предмети
були біжутерією (відповідальність настає за ст. 15 та відповідною частиною ст.
185 КК — крадіжка).

Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що шкода
заподіюється не тій особі, якій мав на меті заподіяти винний. Вчинене не
впливає на форму вини та кваліфікацію діяння, оскільки винний усвідомлював, що
посягає на життя особи, і фактично вчинив таке посягання. Винятком з цього
правила є випадки, коли потерпілий, на якого посягав винний, має додаткові
характеристики, які визначають особливості його кримінально-правової охорони. В
цьому випадку вчинене підлягає кваліфікації як замах на злочин, який мав на
меті вчинити винний (хотів вбити суддю, а вбив схожого на нього громадянина).

Помилка в знаряддях та засобах вчинення злочину має місце у
випадках, коли в процесі вчинення злочину застосовуються не ті знаряддя та
засоби, які мав на меті застосувати винний, або такі, які взагалі за своїми
об’єктивними характеристиками неспроможні спричинити настання суспільно
небезпечних наслідків. У першому випадку така помилка не впливає на
кваліфікацію дій винного та кримінальну відповідальність (немає
кримінально-правового значення, чим було вбито потерпілого: фінським чи
кухонним ножем). У другому дії винного повинні кваліфікуватись як замах на
злочин. При обранні винним внаслідок власної неосвіченості як засобів вчинення
злочину молитви, ворожби і т. ін. вчинене повинно розглядатись як виявлення
умислу, що виключає кримінальну відповідальність.

Помилка у причинному зв’язку полягає в неправильному
уявленні щодо причинного зв’язку між діянням та наслідком. Усвідомлюючи
фактичні характеристики злочинного діяння, винний не зобов’язаний усвідомлювати
механізм причинного зв’язку на детальному рівні. Достатньо, щоб його свідомістю
охоплювались основні закономірності, які зумовлюють настання наслідків у
результаті вчинення діяння. Якщо винний, маючи на меті вбити потерпілого,
вистрелив у нього, він не повинен усвідомлювати механізм настання смерті.
Достатньо буде того, щоб він усвідомлював причинний зв’язок між кульовим пораненням
і смертю. Тому помилка у причинному зв’язку виникне, тоді коли особа
помиляється на рівні загальних закономірностей. Така помилка може; виключати
відповідальність за злочинний наслідок, якщо існує суттєва розбіжність між
передбачуваним та фактичним розвитком причинного зв’язку. Скажімо, якщо винний
стріляв у потерпілого, поранив його, але смерть настала від крупозного
запалення легень, яке розвинулось у потерпілого до поранення, то
відповідальність настає не за вбивство, а за замах на нього, оскільки дійсний
розвиток причинного зв’язку не відповідає тому, який уявляв собі винний.

Помилка в кваліфікуючих ознаках злочину має місце тоді, коли
винний помиляється, вважаючи, що вчиняє діяння без кваліфікуючих обставин, та
фактично такі обставини наявні. Виходячи з концепції кримінальної
відповідальності, такі обставини не можуть бути інкриміновані винному, і
вчинений злочин повинен кваліфікуватись як такий, що вчинений без кваліфікуючих
обставин.

Практично може бути і зворотна помилка, коли винний вважає,
що вчиняє злочин з кваліфікуючими обставинами, тоді як насправді їх немає. Така
ситуація по суті є уявним кваліфікованим злочином — різновидом юридичної, а не
фактичної помилки і, зрозуміло, жодним чином не впливає на кваліфікацію
вчиненого діяння.

Теорії кримінального права відомі й інші види фактичних
помилок, які в принципі можуть бути укладені в рамки розглянутих.

Як юридичні, так і фактичні помилки належать до
інтелектуальної сфери особи і тому можуть мати місце виключно при вчиненні
умисних злочинів.

.

    Назад

    НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ