ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
10.4. Добровільна відмова при незакінченому злочині`
.
10.4. Добровільна відмова при незакінченому злочині’
З метою посилення превентивної сили кримінального закону,
надання особам, які почали злочинну діяльність, останньої можливості уникнути
кримінальної відповідальності та покарання КК України закріплює в своїх нормах
інститут добровільної відмови від вчинення злочину.
Стаття 17 ч. 1 КК визначає: «Добровільною відмовою є
остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на
злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до
кінця».
Виходячи з цитованого нормативного визначення добровільна
відмова можлива лише на попередніх стадіях злочинної діяльності -на стадії
готування та на стадії замаху на злочин. І це зрозуміло. При доведенні злочину
до кінця вже немає від чого відмовлятись -злочин уже Існує у відповідній
системі просторово-часових координат як об’єктивна реальність.
Однак для того щоб можна було застосувати ст. 17 КК і
звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні
відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:
♦ добровільний характер відмови;
♦ остаточність і безумовність добровільної відмови;
♦ усвідомлення наявності об’єктивних та суб’єктивних
можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого
злочину.
Добровільний характер відмови визначається наявністю волі
особи, спрямованої на припинення подальшої злочинної діяльності.
Добровільність має витоком свідомість і почуття особи, яка
розпочала злочинну діяльність. При цьому не має значення, які рушійні сили
визначили прийняття рішення — страх перед можливим покаранням, умовляння,
роз’яснення чи навіть погрози. Головним є те, що під їх впливом особа
самостійно прийняла рішення про відмову від подальшої злочинної діяльності. Те,
що рішення повинно бути добровільним, свідчать положення статей 14 та 15 КК,
які, визначаючи поняття готування та замаху на злочин, акцентують увагу на
вольовому моменті вчинення цих дій (особливо це стосується замаху на злочин).
Остаточність і безумовність відмови означає кінцеву і
безповоротну відмову від доведення злочину до кінця за наявності можливості
завершення розпочатої злочинної діяльності. Припинення готування або замаху на
злочин не повинно бути призупиненням цієї діяльності з тим, щоб продовжити її
через будь-який проміжок часу. Це не може бути припинення під якоюсь умовою,
невиконання якої визначить продовження виконання злочину. Ця ознака означає не
перерву в злочинній діяльності, а останню крапку в її розвитку. Приміром, не
можуть бути визнані добровільною відмовою дії особи, яка з метою вбивства
кілька годин чекала свою жертву в засідці і, не дочекавшись, пішла з наміром
повернутись наступного дня, щоб виконати злочинний намір.
Усвідомлення наявності об’єктивних та суб’єктивних
можливостей доведення злочинної діяльності до кіпця і виконання закінченого
злочину. Це означає, що особа усвідомлює відсутність будь-яких об’єктивних та
суб’єктивних обставин, які перешкоджають доведенню злочину до кінця і, не
зважаючи на це, припиняє злочинну діяльність.
Припинення злочинної діяльності внаслідок переконання в
неможливості її продовження і досягнення злочинного наслідку не може
розглядатись як добровільна відмова.
Таке усвідомлення повинно базуватись на суб’єктивній оцінці
особою реальної ситуації. При цьому не має значення можливість помилки особи в
такій оцінці. Визначальним є саме суб’єктивна оцінка, її власне бачення
суб’єктом.
Добровільна відмова можлива на всіх стадіях попередньої
злочинної діяльності. Однак якщо при готуванні до злочину і при незакінченому
замаху на злочин це не становить особливих труднощів, то трохи інакше справа
виглядає при закінченому замаху.
При готуванні до злочину добровільна відмова полягає у
припиненні попередньої злочинної діяльності.
Так само виглядає справа і при незакінченому замаху.
При закінченому замаху добровільна відмова може мати місце
виключно тоді, коли між діянням, що утворює об’єктивну сторону складу злочину,
і злочинним наслідком лежить якийсь проміжок часу, коли можуть бути виконані ті
чи інші діяння, які ліквідують загрозу об’єкту посягання і приведуть до
ненастання шкідливого наслідку. У зв’язку з цим добровільна відмова при
закінченому замаху полягає в застосуванні заходів, спрямованих на недопущення
настання злочинного наслідку, на розрив причинно-наслідкового ланцюга між
діянням та наслідком. У цьому випадку діяння суб’єкта наближені до
характеристик діяльного каяття.
При виконанні всіх ознак добровільної відмови особа
звільняється від кримінальної відповідальності.
Згідно зі ст. 17 ч. 2 КК: «Особа, яка добровільно
відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній
відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить
склад іншого злочину». Така ситуація може виникати, наприклад, коли для
вчинення розбійного нападу особа викрадає автомобіль. Надалі від вчинення
розбою вона відмовляється з дотриманням всіх умов добровільної відмови. В цьому
випадку від відповідальності за розбій особу буде звільнено, однак вона буде
нести відповідальність за викрадення автомобіля.
Добровільну відмову слід відрізняти від інституту діяльного
каяття, який давно відомий кримінальному праву. Попереднє кримінальне
законодавство розглядало діяльне каяття виключно як обставину, що пом’якшує
відповідальність особи (ст. 40 п. 1 в редакції КК України 1960 p.).
Нове кримінальне законодавство підняло цей інститут на
якісно новий вищий рівень, передбачивши в т. ч. можливість у визначених законом
випадках звільнення особи, яка вчинила дії, що характеризуються як діяльне
каяття, від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК).
Під діяльним каяттям розуміються дії злочинця, які
вчиняються ним після виконання закінченого злочину з метою недопущення або
зменшення ступеня суспільної небезпеки шкідливих наслідків злочину.
Якщо стадії вчинення злочину належать до попередньої
злочинної діяльності, то інститут діяльного каяття входить в характеристику
постзлочинної (посткримінальної) поведінки яка, нажаль, мало досліджена як
кримінально-правовою, так і кримінологічною науками. Вона може бути
охарактеризована як особливий вид поведінки, яка перебуває у сфері (або межує
зі сферою) кримінально правового регулювання в питаннях визначення умов та
підстав притягнення до кримінальної відповідальності, звільнення від
кримінальної відповідальності та покарання, виконання покарання, можливостей
повної реалізації особою комплексу передбачених законом прав, а також при
здійсненні заходів загальної та спеціальної профілактики злочинів.
З об’єктивної сторони діяльне каяття завжди визначається активною
поведінкою. її метою є залагодження наслідків зменшення рівня суспільної
небезпеки діяння та його наслідків.
Із суб’єктивної сторони діяльне каяття характеризується
розкаянням у вчиненому злочині, що визначає і назву цього інституту
кримінального права.
Дії, які утворюють діяльне каяття, можуть бути
найрізноманітнішими і полягати:
♦ в запобіганні настанню шкідливих наслідків;
♦ зменшенні ступеня суспільної небезпечності
наслідків;
♦ явці із зізнанням;
♦ сприянні розкриттю злочину;
♦ відшкодуванні заподіяних збитків;
♦ усуненні заподіяної шкоди;
♦ вчиненні інших діянь, які пом’якшують ступінь
суспільної небезпеки злочину.
Більшість із вказаних видів діяльного каяття передбачені
чинним КК як обставини, що пом’якшують відповідальність (ст. 66 пункти 1, 2
КК). Однак окремої норми, яка б визначала поняття цього інституту в чинному КК
не існує.
Водночас ст. 45 КК визначає можливість звільнення від
кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям при вчиненні злочинів
невеликої тяжкості.
Діяльне каяття суттєво відрізняється від добровільної
відмови при незакінченому злочині.
Добровільна відмова
1. Можлива виключно на стадіях
незакінченої злочинної діяльності
2. Може здійснюватись як у формі бездіяльності,
так і у формі активних дій
3. Можлива тільки при вчиненні злочинів з прямим
умислом
4. Є безумовною підставою звільнення від кримінальної
відповідальності
Діяльне каяття
1. Можливе на стадії як закінченого
так І незакінченого злочину
2. Можливе виключно у формі активних дій
3. Можливе при будь-якій формі вини (умисній чи
необережній)
4. У більшості випадків розглядається як обставина, що
пом’якшує відповідальність
.
