ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
12.3. Сукупність злочинів
.
12.3. Сукупність злочинів
Поняття сукупності злочинів дано в ст. 33 ч. 1 КК України, яка
визначає: «Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше
злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті
Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких п не було засуджено. При цьому
не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної
відповідальності за підставами, встановленими законом».
Слід зазначити, що до прийняття нового кримінального
законодавства України поняття сукупності визначалось виключно на підставі
положень ст. 42 КК, яка передбачала порядок призначення покарання при вчиненні
кількох злочинів.
Специфіка сукупності як форми множинності злочинів полягає в
тому, що їй притаманні такі ознаки:
діяння, яке вчинене особою, містить у собі склади
кількох (двох або більше) різних за своєю кримінально-правовою характеристикою
складів злочину;
ці склади злочину передбачені різними нормами КК;
за жоден із злочинів, які утворюють сукупність, особа, що їх
вчинила, не притягалась до кримінальної відповідальності.
Сукупність злочинів має місце лише тоді, коли особою вчинено
два і більше одиничних злочинів, за кожен з яких відповідною нормою КК України
передбачена самостійна санкція. Такі одиничні злочини можуть
відноситись як до категорії основних складів злочину, так і до категорії
кваліфікованих, особливо кваліфікованих складів злочину, або складів з
пом’якшуючими обставинами. Це можуть бути прості триваючі або продовжувані
злочини. Значення не має.
Вказаний підхід до розуміння сукупності давно визначився і
судовою практикою судів України. Так, Пленум Верховного Суду України у своїй
постанові № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику в справах про
зґвалтування та інші статеві злочини» зазначив (п. 12): «При вчиненні двох і
більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст.
117 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або
співучасті в цьому злочині, а в Іншому — закінченого зґвалтування, дії винного
слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів».
Водночас слід зазначити, що сукупність відсутня, коли дії
винного кваліфікуються за різними пунктами однієї і тієї самої статті
Кримінального кодексу, відповідальність за які визначає одна санкція. Пленум
Верховного Суду України у постанові № 1 від 1 квітня 1994 р. «Про судову
практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини» (пункти 17 та 19)
роз’яснив, що: «17. При вчиненні декількох умисних вбивств при обтяжуючих
обставинах, передбачених різними пунктами ст. 93 КК, дії винного належить
кваліфікувати за сукупністю цих пунктів та п. «з» ст. 93 КК з урахуванням
повторності…».
19. При засудженні за ст. 93 КК покарання не можна
призначати за кожним пунктом цієї статті окремо. Проте при призначенні
покарання необхідно враховувати наявність у діях винного декількох обтяжуючих
обставин умисного вбивства».
Важливою ознакою сукупності злочинів є і те, що за жоден із
злочинів, які утворюють сукупність, особа не притягалась до кримінальної
відповідальності. Таким чином, всі злочини, які були вчинені особою до
притягнення її до кримінальної відповідальності, утворюють сукупність злочинів.
Якщо особа з тих чи інших причин за раніше вчинений злочин була звільнена від
кримінальної відповідальності, то цей злочин не може включатись до сукупності і
в разі відсутності третього злочину сукупність відсутня. У випадку, якщо за
злочин особа притягалась до кримінальної відповідальності і знову вчинила новий
злочин, існує інший вид множинності — рецидив, про який мова піде далі.
Теорія кримінального права знає два види сукупності злочинів
-ідеальну та реальну сукупність (рис. 25).
Види сукупності злочинів
Вчинення особою різними діяннями двох або більше злочинів,
кожен з яких є самостійним злочином, який підпадає під ознаки одного складу
злочину, передбаченого статтею або частиною статті Особливої частини
Кримінального кодексу
Вчинення особою одним діянням двох або більше злочинів, які
кваліфікуються за різними статтями або частинами статей Особливої частини
Кримінального кодексу
Рис. 25. Сукупність злочинів
Ідеальна сукупність злочинів має місце тоді, коли особа
одним діянням вчиняє два і більше склади самостійних злочинів. Наприклад,
ідеальну сукупність утворюватимуть дії винного, який під час вчинення
розбійного нападу вчиняє умисне вбивство або заподіює тяжкі тілесні ушкодження.
Це прямо випливає з постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 25
грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти
приватної власності» (п. 12), де зазначено, що «якщо в процесі розбою було
умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть
потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить
кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. З ст. 142 і ч. З ст. 101 або п.
«а» ст. 93 КК» (у редакції КК України 1960 р. За КК України 2001 р.- ст. 121 ч.
2 та ст. 115 ч. 2 п. 6 КК.-Я. Ф.)-
Злочини, які утворюють ідеальну сукупність, мають низку
спільних ознак:
у них повністю або частково збігається об’єктивна сторона
складу злочину;
спільний суб’єкт злочину;
спільною може бути і суб’єктивна сторона злочину. Водночас ідеальна
сукупність може мати місце і при вчиненні злочинів, один з яких
характеризується виною умисною, а інший вчиняється з необережності.
Від одиничного злочину ідеальна сукупність відрізняється
тим, що вона спричиняє шкоду щонайменше двом об’єктам (або предметам)
кримінально-правової охорони.
Однак з цього загального правила можуть бути і винятки.
Уявімо, що з метою вбивства особа здійснює влучний постріл у потерпілого. Однак
куля ще рикошетом потрапляє в третю особу, смертельно ранить і її. У цьому випадку
має місце один об’єкт кримінально-правової охорони — життя людини, однак
існують різні предмети (різні фізіологічні організми).
Реальна сукупність має місце тоді, коли особа різними
діяннями утворює два і більше самостійних склади злочину. Як правило, діяння,
які утворюють реальну сукупність, вчиняються особою послідовно. При цьому не
має значення часовий проміжок між їх вчиненням (звичайно, в межах дії строків
давності притягнення до кримінальної відповідальності). Реальна сукупність
відрізняється від ідеальної часом вчинення злочинів (при ідеальній сукупності
час збігається, а при реальній — ні), характеристикою об’єктивної сторони (при
ідеальній сукупності має місце в крайньому випадку хоч частковий її збіг, тоді
як при реальній сукупності об’єктивні сторони вчинених злочинів не збігаються).
Чинне кримінальне законодавство не містить поділу сукупності
злочинів на вказані види — це теоретична конструкція.
При вчиненні сукупності злочинів відповідно до ст. 33 ч. 2
КК кожний із злочинів, які утворюють сукупність, повинен кваліфікуватись за
окремою кримінально-правовою нормою. Однак це правило, яке є безумовним для
випадків реальної сукупності злочинів, у випадках ідеальної сукупності зумовлює
відповідні складнощі.
Наприклад, одержання службовою особою хабара фактично
містить у собі склади двох самостійних злочинів — самого одержання хабара (ст.
368 КК) та зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); вбивство
судді одночасно охоплюється п. 8 ч. 2 ст. И 5 КК та ст. 379 КК і т. ін.
Такі випадки, коли вчинений злочин підпадає під ознаки двох
самостійних складів злочинів, у теорії кримінального права визначаються як
конкуренція норм.
Теорія кримінального права виділяє такі види конкуренції
кримінально-правових норм:
конкуренція загальної та спеціальної норм (відношення
між двома нормами, одна з яких є загальною щодо іншої — спеціальної)- У цьому
випадку, якщо діяння, яке кваліфікується, охоплюється складами загальної та
спеціальної норм, застосуванню підлягає спеціальна норма;
S конкуренція норм, з яких одна охоплює діяння в цілому, а
друга — частину діяння (відношення двох норм, одна з яких (ціла) передбачає
відповідальність за діяння в цілому, а інша (часткова), відповідальність за
діяння, яке є частиною цілого). При конкуренції частини І цілого застосуванню
підлягає норма, яка найбільш повно відображає суспільну небезпеку та ознаки
діяння;
S конкуренція пом якшуючих та обтяжуючих обставин,
передбачених окремими нормами, що містяться в різних статтях КК. При конкуренції
обтяжуючих та пом’якшуючих обставин перевага віддається пом’якшуючим
обставинам;
S конкуренція обтяжуючих обставин, що містяться в різних
нормах однієї статті КК. У цьому випадку кваліфікація здійснюється за нормою,
яка передбачає відповідальність за більш обтяжуючу обставину.
Вчинення особою злочинів, які утворюють сукупність, свідчить
про підвищену суспільну небезпеку злочинця. У зв’язку з цим КК України
передбачив можливість призначення в таких випадках більш суворого покарання,
ніж у КК 1960 р. Це питання детально•’ буде розглянуто у відповідній
темі.
.
