15.2. Мета покарання :: vuzlib.su

15.2. Мета покарання :: vuzlib.su

32
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


15.2. Мета покарання

.

15.2. Мета покарання

Мета покарання є чи не найсуперечливою проблемою у сфері
теорії кримінального покарання. З цього приводу впродовж століть висловлювались
численні точки зору.

Нормативно в чинному КК України мета покарання визначена в ст.
50 ч. 2, яка встановлює: «2. Покарання має на меті не тільки кару, а й
виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як
засудженими, так і іншими особами».

Виходячи з цього, основною метою покарання є все ж таки
кара, відплата за вчинений злочин, за заподіяну ним шкоду. Такий висновок
випливає безпосередньо з конструкції ст. 50 ч. 2, з якої видно, що кара є
першочерговою метою покарання («не тільки кара…», що є, так би мовити, само
собою зрозумілим). І це є абсолютно нормальним, адже відплата за вчинене зло
повинна бути швидкою, відповідною ступеню суспільної небезпеки діяння та особі
винного. Водночас кара не повинна переслідувати мети завдати страждань або
принизити людську гідність винного (ст. 50 ч. З КК).

Тривалий час у теорії кримінального права існувала полеміка
щодо питання про кару як мету покарання. Ідеологічні штампи, притаманні
радянській науці, висували на першу позицію цілі перевиховання злочинців та
попередження злочинності, пересуваючи кару на другі місця або взагалі
відмовляли їй в існуванні. Разом із тим, як це вже визначалось, реальна
практика саме кару вважала основною метою покарання, чудово розуміючи виховні
та превенційні її можливості.

Однак це лише одна мета з низки тих, що стоять перед кримінальним
покаранням.

Друга — це перевиховання засудженого. Вона повинна
досягатись шляхом здійснення цілеспрямованого впливу на засудженого, що має
привести до зміни його антисоціальної спрямованості, системи цінностей та
установок, поглядів, звичок і т. ін. Досягнення повинно здійснюватись шляхом
проведення активного впливу на засудженого. Однак, слід зазначити, що, на жаль,
цей вплив здійснюється більш-менш планово при виконанні покарань, пов’язаних із
позбавленням волі. При реалізації інших видів покарання він практично зведений
до нуля. Дослідження цього питання свідчать, що реальне досягнення цієї мети
можливе відносно осіб, які вчинили необережні злочини, злочини невеликої та
середньої тяжкості. Що стосується осіб, які вчинили тяжкі і особливо тяжкі
злочини, та рецидивістів, то тут досягнення вказаної мети є ефемерним.

Третя мета — попередження вчинення нових злочинів як
засудженим (спеціальна превенція), так і іншими особами (загальна превенція).
Курс загальної частини кримінального права не включає вивчення питання
ефективності превенції, це швидше проблема кримінологічна, ніж
матеріально-правова. У контексті проблем, які розглядаються в нашому курсі,
слід зазначити, що враховуванню підлягають і характеристики особи й
характеристики її соціально-побутового оточення. На жаль, якщо перше дійсно
врахується, то друге залишається поза увагою суду, що призводить до практично
нульового наслідку при досягненні мети загальної превенції.

.

    Назад

    НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ