ТЕМА 3. ОБЛІК ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

ТЕМА 3. ОБЛІК ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

1. Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ.
2. Система розпорядників бюджетних коштів.
3. Облік фінансування за відомчою структурою.
4. Облік фінансування через органи Державного казначейства.
5. Поняття бюджетної класифікації та її структура. Склад і класифікація видатків.
6. Облік касових видатків.
7. Облік фактичних видатків.

Питання для самостійного вивчення:
1. Контроль за формуванням видатків.

Література:
Основна: [9, 17, 18-20, 23, 24, 42, 45, 46-51]
Додаткова: [53, 58, 59, 60, 61]

1. Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ
Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів.
Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.
Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом.
Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.
Фінансування – це надання грошових коштів бюджету або права на їх витрачання в межах затверджених асигнувань на передбачені бюджетом заходи.
Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.
Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”.
Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.
Відповідно до цього Закону з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення.
Що стосується коштів, одержуваних з місцевих бюджетів, то вони використовуються тільки на цілі та в межах, затверджених відповідно місцевими радами народних депутатів.
Таким чином, залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.
Бюджетні організації під час здійснення своєї діяльності можуть одержувати у своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, одержувані бюджетними організаціями, крім асигнування з бюджету, називаються позабюджетними (коштами спеціального фонду), і до них відносяться кошти, отримані від виконання робіт, надання послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:
· Безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;
· Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;
· Фінансування в межах асигнувань, передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом.
Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Згідно з п. 43 Порядку № 17 здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;
· Цільове призначення. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.
Це означає, що бюджетні установи повинні використати кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, виключно на ці цілі, а не витратити на купівлю матеріалів або канцелярського приладдя.
Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;
· Контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему виконання бюджету.

2. Система розпорядників бюджетних коштів
Фінансування установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, здійснюється безпосередньо через розпорядників бюджетних коштів.
Розпорядниками бюджетних коштів виступають органи державної влади або органи місцевого самоврядування, яким надано право розподіляти бюджетні кошти.
Розпорядниками бюджетних коштів є безпосередньо керівники міністерств, відомств і установ, яким надано право розпоряджатися бюджетним асигнуванням, виділеним на проведення відповідних заходів.
Залежно від ступеня підпорядкованості та від обсягу наданих прав, повноважень, відповідальності та обов’язків вони розподіляються на:
· головних розпорядників бюджетних коштів;
· розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (нижчі розпорядники).
До головних розпорядників бюджетних коштів належать:
· міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють фінансування згідно з державним бюджетом;
· керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, а також органів місцевого самоврядування, які здійснюють фінансування згідно з місцевими бюджетами.
Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього.
До нижчих розпорядників бюджетних коштів відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ.
Виходячи з цього нижчі розпорядники коштів залежно від обсягу наданих їм прав поділяються на:
· розпорядників бюджетних коштів другого ступеня;
· розпорядників бюджетних коштів третього ступеня.
Розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня є керівники установ, які одержуть кошти від головних розпорядників на здійснення витрат цієї установи і для розподілу між підвідомчими установами та організаціями.
Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є керівники установ, які одержуть бюджетні кошти тільки на витрати цієї установи.
Головні розпорядники у порівнянні з нижчими розпорядниками наділені найбільшими правами, обов’язками і відповідно несуть більшу відповідальність:
· розглядають і затверджують кошториси і плани асигнувань підвідомчої їм установи;
· складають зведені кошториси в цілому по міністерству, відомству, управлінню, відділу;
· здійснюють в установленому порядку перерозподіл отриманих асигнувань між розпорядниками коштів нижчого рівня;
· здійснюють постійну перевірку законності та ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами;
· несуть відповідальність за виконання кошторису не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ;
· здійснюють контроль за ефективністю використання бюджетних коштів і станом обліку і звітності в цих установах.
Нижчі розпорядники другого ступеню, які мають підвідомчу мережу, одержують бюджетні кошти від головних розпорядників як на здійснення витрат по своїй установі, так і для переказу підвідомчим установам. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних асигнувань перед головним розпорядником.
Що стосується розпорядників третього ступеня, які не мають у своєму підпорядкуванні підвідомчих установ, вони одержують бюджетні кошти від вищого розпорядника тільки на утримання своєї установи. Вони не користуються правом подальшого перерозподілу бюджетних коштів.

3. Облік фінансування за відомчою структурою
На сьогоднішній день у зв’язку з тим, що не всі бюджетні установи перейшли на казначейське обслуговування, фінансування здійснюється як за відомчою структурою, так і через органи Державного казначейства.
За відомчою структурою фінансуються установи, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, та інші розпорядники коштів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням Міністерства фінансів України.
При фінансуванні за відомчою структурою Головне управління Державного казначейства перераховує бюджетні кошти на поточні бюджетні рахунки головних розпорядників коштів на підставі поданих ними розподілів бюджетних коштів (2 примірники). Один примірник розподілу залишається у головного розпорядника коштів і реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів, а другий передається Головному управлінню Державного казначейства.
Управління оперативно-касового планування видатків на підставі наданого розподілу складає в 2-х примірниках розпорядження на перерахування коштів з єдиного казначейського рахунка, яке реєструється в журналі реєстрації розпоряджень, підписується начальником цього управління і затверджується заступником міністра фінансів – начальником Головного управління Державного казначейства.
Перший примірник розпорядження передається в управління бухгалтерського обліку і звітності, де здійснюється звірка суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого передається оперативно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням. Другий примірник розпорядження залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків.
Перерахування бюджетних коштів з єдиного казначейського рахунка здійснюється платіжним дорученням, яке подається до уповноваженого банку у вигляді електронних розрахункових документів каналами зв’язку в системі “клієнт-банк”. Отримавши від уповноваженого банку виписки з єдиного казначейського рахунка, управління бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Державного казначейства перевіряє повноту проведених платежів, а управління оперативно-касового планування видатків відображає суму проведеного фінансування головного розпорядника коштів у картці обліку асигнувань. Подальший рух фінансування здійснюється за схемою: головний розпорядник коштів розпорядник коштів другого ступеня розпорядник коштів третього ступеня.
Головним розпорядникам коштів в уповноважених установах банків відкриваються такі поточні рахунки:
· на видатки установи;
· для переказу підвідомчим установам.
Для обліку наявності та руху бюджетних коштів призначені два субрахунки рахунка 31 “Рахунки в банках”: 311 “Поточні рахунки на видатки установи” та 312 “Поточні рахунки для переведення підвідомчим установам”.
Субрахунок 311 “Поточні рахунки на видатки установи” ведеться розпорядниками коштів всіх рівнів.
На субрахунку 312 “Поточні рахунки для переведення підвідомчим установам” головні розпорядники коштів та розпорядники коштів другого ступеня обліковують кошти, призначені для переказів підвідомчим установам.
Записи по дебету субрахунка 311 “Поточні рахунки на видатки установи”, а також по дебету і кредиту субрахунка 312 “Поточні рахунки для переведення підвідомчим установам” здійснюються на підставі виписок з поточних рахунків, які видаються в строки, погоджені з бюджетними установами, і обов’язково на 1-ше число місяця. До виписок додаються відповідні первинні документи, якими оформляється рух коштів на рахунках в банку і на підставі яких складені виписки. Форми виписок з поточних рахунків можуть бути різними залежно від застосовуваних технічних засобів, але загальними для них є такі реквізити: дата здійснення операції, номер документа, на підставі якого здійснено запис, номер кореспондуючого рахунка, вид операції, символ статистичної звітності банку.
Рух бюджетних коштів на поточних рахунках здійснюється у взаємозв’язку із змінами джерел фінансування, якими є доходи загального фонду.
Для обліку доходів за загальним фондом і внутрішніх розрахунків, які виникають в процесі виконання кошторисів між вищими розпорядниками коштів і підвідомчими їм установами, призначений рахунок 70 “Доходи загального фонду” та субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом”.
У кредит рахунка 70 “Доходи загального фонду” записуються:
· суми бюджетних коштів, що надійшли на видатки, передбачені кошторисом, згідно із затвердженим бюджетом;
· суми виявлених лишків матеріалів і грошей у касі, а також безоплатно одержані матеріали.
У дебет рахунка 70 “Доходи загального фонду” записуються:
· суми відкликаних коштів;
· суми фактичних видатків, що списуються наприкінці року на підставі річних звітів;
· суми списаних недостач матеріалів і безнадійних до одержання боргів.
Кредитове сальдо цього рахунку протягом року показує суму асигнувань з бюджету наростаючим підсумком з початку року (за мінусом недостач матеріалів і безнадійних до одержання боргів). Сальдо на 1-е січня наступного року показує суму невикористаних асигнувань з державного та місцевих бюджетів, тобто залишок грошових коштів на поточних рахунках у банку, а також суми тих видатків, які залишилися в залишках на матеріальних і розрахункових рахунках бухгалтерського обліку.
Субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” залежно від того, у розпорядника коштів якого ступеня він застосовується, може бути активним, пасивним і активно-пасивним.
У головного розпорядника коштів субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” завжди є активним і призначений для обліку розрахунків з підвідомчими установами за сумами проведеного перерахування їм із загального фонду.
Сальдо субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” протягом року відображає суму асигнувань підвідомчих установ. Оскільки останні повинні відзвітувати перед головним розпорядником коштів щодо раціонального використання отриманих асигнувань відповідно до затверджених кошторисів, то це сальдо слід розглядати як дебіторську заборгованість. Після списання у кредит цього субрахунка видатків, здійснених підвідомчими установами на підставі їх річних звітів, сальдо субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” на кінець року показує суму невикористаного підвідомчими установами асигнування за загальним фондом. З характеру внутрішніх розрахунків, що виникають в процесі виконання кошторисів, випливає, що сума дебетового залишку субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” у головного розпорядника коштів має дорівнювати сумі кредитових залишків на субрахунках 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” усіх підвідомчих установ. При складанні зведеного балансу ці залишки взаємно виключаються.
У нижчих розпорядників коштів, які не мають підвідомчих установ, субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” пасивний і використовується для обліку сум загального фонду, отриманих від вищого розпорядника коштів.
Сальдо наростаючим підсумком протягом року показує отримані суми загального фонду, а сальдо на кінець року – суму невикористаних коштів загального фонду.
У нижчих розпорядників коштів, які мають підвідомчі установи, субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” активно-пасивний. Він призначений для обліку сум, одержаних від вищих розпорядників коштів (пасивний субрахунок), і для обліку сум проведеного перерахування із загального фонду підвідомчим установам. Структура цього субрахунка і зміст його сальдо збігаються зі структурою і змістом сальдо активного субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” у головного розпорядника коштів і пасивного субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” у розпорядника коштів третього ступеня, тобто записи на цьому субрахунку здійснюються за принципом активного і пасивного рахунків.
Бухгалтерські записи відображаються в щомісячних накопичувальних відомостях, об’єднаних з меморіальним ордером № 2, які складаються за кожним субрахунком рахунка 31 “Рахунки в банках”.
Аналітичний облік надходження грошових коштів ведеться за кожним субрахунком в розрізі кодів функціональної класифікації на картках аналітичного обліку грошових коштів.

4. Облік фінансування через органи Державного казначейства
Бюджетні установи, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, фінансуються за другою формою – через органи Державного казначейства, яким в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, відкриваються єдині казначейські рахунки відповідно до наказу Головного управління Державного казначейства України. У перспективі органи Державного казначейства виконуватимуть функції бюджетного банку.
Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі державного бюджету і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджетних установ як у безготівковому порядку, так і готівкою.
При фінансуванні розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і в свою чергу їм в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.
Реєстраційні рахунки за багатьма ознаками відрізняються від поточних рахунків:

Порівняльна характеристика поточних і реєстраційних рахунків

Ознака

Поточний рахунок

Реєстраційний рахунок

Сфера застосування

В установах, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів

В установах, що утримуються за рахунок державного бюджету

Регламентація порядку відкриття

Інструкція НБУ

Інструкція ГУДКУ

Місце відкриття

Установа уповноваженого банку

Орган Державного казначейства

Термін дії

Постійно

Бюджетний рік

Функціональне призначення

Розрахунково-касове обслуговування

Розрахунково-касове обслуговування, контроль за касовими видатками установи

Реєстраційний рахунок – це рахунок, що відкритий в органах Державного казначейства розпорядникам коштів для обліку їх видатків.
Для відкриття реєстраційних рахунків у відповідних органах Державного казначейства на кожного розпорядника коштів заводяться особові справи. Розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи:
· заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником установи і головним бухгалтером;
· довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;
· копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою чи нотаріусом;
· доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань, що передбачений у бюджеті України, з розподілом по розділах, главах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;
· затверджений кошторис доходів і видатків із поквартальним розподілом;
· картку із зразками підписів осіб, які мають юридичне право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку установи, і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, а також зі зразком відтиску печатки;
· звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку.
При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків – код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки – код відомчої класифікації видатків, а наступні п’ять знаків – код отримувача бюджетних коштів.
Через дробову риску проставляється код коштів:
· 0 – кошти загального фонду державного бюджету;
· 1 – спеціальні кошти;
· 2 – кошти за виконання окремих доручень;
· 3 – депозитні суми;
· 4 – інші власні надходження;
· 5 – субвенції, отримані з бюджетів інших рівнів;
· 6 – інші кошти спеціального фонду, що надходять згідно з розподілом вищих розпорядників коштів;
· 7 – інші кошти спеціального фонду, зараховані безпосередньо на рахунки установи.
У випадку зміни адреси установи та органу Державного казначейства розпорядник коштів надає витяг з його особової картки.
Відкриттю реєстраційних рахунків передує укладання договорів, що регулюють відносини між органами державного казначейства та розпорядником коштів. Договір має стандартну форму і містить такі розділи: предмет договору; права та обов’язки сторін; порядок вирішення суперечних питань; строки дії договору, порядок його зміни і припинення; інші умови; юридичні адреси.
Реєстраційні рахунки відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Відкриття реєстраційних рахунків стає здійсненим фактом після письмового повідомлення про це розпорядника коштів.
При зміні юридичної адреси розпорядник коштів повинен протягом одного тижня повідомити про зазначені зміни відповідні органи Державного казначейства. В разі, якщо змінюється й адміністративно-територіальна підпорядкованість розпорядника коштів, реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства за старим місцем знаходження закривається. При цьому розпоряднику коштів надається витяг із особової картки, в якому фіксується інформація щодо підсумкового результату проведених бюджетною установою видатків. Витяг подається в органи Державного казначейства за новою адресою, після чого між розпорядником коштів та органом Державного казначейства укладається договір на розрахункове обслуговування.
Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.
Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їх зобов’язань та (або) фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників.
Підставою для оплати видатків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти виконаних робіт тощо).
Органи Державного казначейства приймають від розпорядників бюджетних коштів платіжні доручення і підтверджують документи:
· за загальним фондом – відповідно до кошторисних призначень, помісячних планів асигнувань, зареєстрованих зобов’язань та в межах залишку коштів на рахунку за певним кодом економічної класифікації видатків;
· за спеціальним фондом – в межах загального залишку коштів на спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків, залишків кошторисних призначень та зареєстрованих зобов’язань.
Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства України у двох примірниках, на першому з яких ставляться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб установи. Дата платіжного доручення повинна відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу.
З метою забезпечення попереднього контролю за витрачанням коштів державного бюджету документи, які підтверджують необхідність проведення оплати рахунка, перевіряються відносно доцільності та ефективності витрат. Суми, які підлягають перерахуванню, звіряються з кошторисом доходів і видатків установи, з залишками невикористаних асигнувань за кодами економічної класифікації.
Оформлення розрахункових документів на оплату здійснюється відповідним управлінням (відділом) Державного казначейства в день їх надходження.
Відмітка про дозвіл на проведення оплати ставиться на першому екземплярі прийнятих платіжних доручень у вигляді відтиску штампа казначея. У випадках, коли доцільність проведення оплати рахунка викликає сумнів, строк надання дозволу на оплату може бути продовжений. Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до здійснення оплати залишаються в органі Державного казначейства. Підготовлені платіжні доручення надаються в уповноважений банк у вигляді електронних розрахункових документів в системі “клієнт-банк”.
Рух коштів установи на реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства ведеться на рахунку 32 “Рахунки в казначействі”.
Зарахування коштів на реєстраційні рахунки відображається за дебетом рахунка 32 “Рахунки в казначействі”, а перерахування – за кредитом.
Облік операцій щодо руху коштів на реєстраційних рахунках ведеться в меморіальному ордері № 2.
Аналітичний облік отриманих асигнувань ведеться в картці аналітичного обліку отриманих асигнувань та в книзі обліку асигнувань та прийнятих зобов’язань.

5. Поняття бюджетної класифікації та її структура. Склад і класифікація видатків
Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють в процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та організацій.
Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не компенсують фінансові вимоги). Видатки можуть бути відплатними, тобто такими, що обмінюються на товар чи послугу, або невідплатними.
Видатки – це суми коштів, витрачених бюджетними установами в процесі господарської діяльності в межах сум, встановлених кошторисом.
Видатки мають досить складну структуру, а тому представлені у вигляді класифікації.
Бюджетна класифікація – це перерахунок і науково обгрунтоване групування доходів і витрат бюджету, приведених у визначену систему. Вона забезпечує єдність аналітичного обліку в усіх ланках, спрощує як облік, так і складання звітності – в цьому заключається її значення для бухгалтерського обліку.
Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і представляє собою розмежування видатків за економічними ознаками. Тобто класифікаційною ознакою виступають єдині економічні категорії.
Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування на фонд оплати праці тощо).
Саме такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.
Крім того, нова класифікація видатків дає можливість оперувати поняттям “видатки” не тільки на мікроекономічному рівні щодо бюджетних установ як господарських одиниць, але й на рівні загальних державних видатків, тобто на макроекономічному рівні.
Бюджетна класифікація складається з таких розділів:
· класифікація доходів бюджету;
· класифікація видатків бюджету;
· класифікація фінансування бюджету;
· класифікація боргу.
В свою чергу, видатки бюджету класифікуються за:
· функціональною ознакою;
· відомчою ознакою;
· економічною ознакою.
Функціональна класифікація характеризує склад видатків бюджету за галузями народного господарства (державне управління, судова влада, національна оборона, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення, охорона здоров’я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт та ін.).
Відомча класифікація представлена у вигляді переліку головних розпорядників бюджетних коштів (міністерства, управління, відомства, комітети, служби та ін.).
Економічна класифікація відповідає класифікації доходів і складається з:
· поточних видатків, які пов’язані з оплатою товарів і послуг, субсидій і поточних трансфертів;
· капітальних видатків, пов’язаних з придбанням основного капіталу (придбанням предметів і обладнання терміном служби більше року, капітальне будівництво і капітальний ремонт), створенням державних запасів і резервів, придбанням землі і нематеріальних активів, капітальних трансфертів.
Залежно від джерел покриття видатки поділяються на:
· видатки загального фонду;
· видатки спеціального фонду.
Залежно від етапу руху бюджетних коштів видатки поділяються на:
· касові;
· фактичні.

6. Облік касових видатків
При обліку виконання кошторису видатки поділяються на касові і фактичні.
Касові видатки – це кошти, перераховані Державним казначейством або фінансовими органами та видані безготівково або готівкою міністерствам, відомствам, установам.
Під касовими видатками розуміють суми, отримані установами з реєстраційних або поточних рахунків для використання.
Як приклад касових видатків можна навести такі операції: отримання готівки в касу на виплату заробітної плати, коштів на відрядження, для придбання матеріальних цінностей через підзвітних осіб, перераховані постачальникам тощо.
Облік касових видатків дає змогу контролювати загальний стан виконання бюджету і порівняння з фактичними видатками показує хід виконання бюджету за видатками.
Облік касових видатків ведеться на синтетичних рахунках 31 “Рахунки в банках” та 32 “Рахунки в казначействі” у розрізі відповідних субрахунків. По дебету фіксуються суми грошових коштів, що були отримані у вигляді фінансування і плати за деякі послуги, по кредиту фіксуються факти використання вказаних грошових коштів чи повернення плати, тобто здійснені касові видатки.
Облік операцій з руху грошових коштів при меморіально-ордерній формі обліку ведеться в меморіальному ордері № 2. У випадку, коли установа має незначний обсяг операцій за вказаними рахунками, облік ведеться на картках ф. 292-а або в книзі ф. 292.
До касових видатків належать також суми грошових коштів, переведених з поточних чи реєстраційних рахунків для наступних розрахунків з постачальниками акредитивами або чеками з лімітованих чекових книжок.
Бухгалтерські записи щодо збільшення чи відновлення касових видатків робляться на підставі виписок з поточних чи реєстраційних рахунків і доданих до них документів у меморіальних ордерах. Синтетичний облік касових видатків ведеться в тих самих реєстрах, що й синтетичний облік руху грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках.
Аналітичний облік касових видатків ведеться по кожному поточному чи реєстраційному рахунку в розрізі кодів функціональної та економічної класифікації.

7. Облік фактичних видатків
Фактичні видатки – це видатки, проведені за рахунок бюджету тим чи іншим установам. До них включаються видатки, які проведені, але не оплачені через відсутність коштів, і такі, які обліковуються за місцем проведення видатків. Фактичні видатки дають повну уяву про витратну частину бюджету.
Під фактичними видатками розуміють дійсні видатки установ для виконання кошторису. Ці видатки повинні бути підтверджені відповідними первинними документами. Прикладами фактичних видатків є: нарахована заробітна плата працівникам; витрати на продукти харчування; затверджено авансовий звіт по видатках на відрядження та ін.
Фактичні видатки обліковуються на рахунку 80 “Видатки із загального фонду”, а також на рахунку 81 “Видатки спеціального фонду”.
Обидва рахунки є активними. По дебету фіксуються суми фактичних видатків, проведених протягом року, по кредиту наприкінці року відбувається списання сум фактичних видатків за рахунок джерел їх фінансування.
Аналітичний облік фактичних видатків за рахунком 80 “Видатки із загального фонду” в установах, що здійснюють облік виконання кошторису самостійно, ведеться за кожним субрахунком в книзі видатків за кодами економічної класифікації видатків. У централізованих бухгалтеріях аналітичний облік фактичних видатків бюджетних установ ведеться в книзі обліку фактичних видатків у розрізі кодів економічної класифікації видатків бюджету за всіма установами комплексно, з виділенням у відповідних графах видатків кожної окремої установи.
Аналітичний облік фактичних видатків за рахунком 81 “Видатки спеціального фонду” ведеться в розрізі видів спеціальних коштів і кодів економічної класифікації в книзі обліку спеціальних коштів. У централізованих бухгалтеріях облік цих видатків ведеться також і за кожною установою, що обслуговується.
Касові і фактичні видатки на практиці здебільшого не збігаються у часі, тому що в їх основу покладено різні принципи запису бухгалтерських операцій: касовий метлд (коли запис доходів і видатків здійснюється в момент отримання коштів незалежно від періоду, до якого вони належать) і метод нарахувань (за яким запис операцій відбувається в момент їх здійснення).
В тих випадках, коли частина грошових коштів на рахунках у банку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріалів, вважається у розрахунках (дебіторська заборгованість), залишається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення кредиторської заборгованості, що виникла раніше, фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має в своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть перевищувати касові, оскільки витрата матеріалів не викликає зменшення грошових коштів на рахунках.
Якщо касові та фактичні видатки збігаються в часі, вони називаються прямими видатками. Наприклад, якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачені за прямим призначенням відповідно до кошторису (видатки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги), то фактичні видатки збігаються з касовими.

 

 

 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.