ТЕМА 8. ОБЛІК ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

ТЕМА 8. ОБЛІК ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ 

1. Праця та заробітна плата у бюджетних установах. Завдання обліку.
2. Оперативний облік особового складу працівників.
3. Облік використання робочого часу та виробітку.
4. Форми та види оплати праці в бюджетних установах.
5. Порядок нарахування заробітної плати.
6. Утримання із заробітної плати працівників.
7. Нарахування заробітної плати за середнім заробітком.
8. Облік розрахунків із заробітної плати.

Питання для самостійного вивчення:
1. Облік розрахунків із стипендіатами та аспірантами. 

Література:
Основна: [1-5, 8, 13, 18-20, 43, 46, 47-51]
Додаткова: [53, 54, 55, 58-61]

1. Праця та заробітна плата у бюджетних установах. Завдання обліку
Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
Під працею ми розуміємо процес свідомої доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу чи людину, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.
Процес прикладання праці у нематеріальній сфері має певні особливості:
· так як зазначалось, послуги надаються не як річ, а як діяльність, тому ця праця переважно розумова, хоча включає затрати фізичної праці;
· у нематеріальній сфері переважає жива праця у складі сукупних витрат: на сьогоднішній день видатки на заробітну плату становлять від 60 до 85 відсотків;
· високий рівень кваліфікації працюючих у бюджетній сфері. У таких галузях, як освіта, охорона здоров’я, мистецтво, спеціалістів найвищої кваліфікації близько 50 % загальної чисельності працівників.
Як загальна економічна категорія заробітна плата – це грошовий вираз вартості та ціни робочої сили.
Більш прикладне формулювання викладено у ст. 1 Закону України “Про оплату праці”: Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану ним роботу.
В бюджетних установах фінансування виплат по заробітній платі здійснюється за окремою статтею, яка відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України” є захищеною. Це означає, що виплати по заробітній платі здійснюються першочергово разом з перерахуванням до фондів обов’язкових платежів.
Облік праці та розрахунків по заробітній платі є одним із найважливіших напрямів облікового процесу бюджетних установ. До завдань обліку праці та її оплати слід віднести:
· контроль за дотриманням штатної дисципліни та раціональним використанням робочого часу;
· правильне обчислення витрат робочого часу та облік праці;
· правильне обчислення заробітної плати та утримання з неї;
· здійснення своєчасних і достовірних розрахунків по заробітній платі;
· контроль за використанням фонду заробітної плати;
· забезпечення споживачів інформацією про працю і заробітну плату.

2. Оперативний облік особового складу працівників
Особовий склад працюючих визначається структурою працівників бюджетної установи. За функціональним призначенням персонал бюджетної установи поділяється на три групи:
· персонал основної діяльності;
· адміністративно-управлінський персонал;
· допоміжний обслуговуючий персонал.
До персоналу основної діяльності відносяться працівники, на яких покладено виконання головних функцій у загальній системі розподілу праці відповідної бюджетної установи (педагогічний персонал, лікарі).
Завдання адміністративно-управлінського персоналу полягає у забезпеченні керівництва та раціонального функціонування установи.
Допоміжний обслуговуючий персонал виконує функцію обслуговування працівників двох попередніх категорій і сприяє, таким чином, кращому виконанню функцій, закріплених за зазначеною установою чи організацією (середній медичний персонал, навчально-допоміжний та інший персонал).
Працівники, які обіймають посади в державних органах та їх апараті, згідно із Законом України “Про державну службу” є державними службовцями. При прийнятті на роботу вони складають присягу державного службовця і їм присвоюється відповідний ранг у межах категорії.
Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України, а другої категорії – Кабінетом Міністрів України.
Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорії здійснюється на конкурсній основі, при цьому ранги, які відповідають цим категоріям, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.
Загальна чисельність працівників бюджетної установи називається списковою чисельністю, або штатним складом.
Для виконання робіт на короткий час можуть залучатися особи, які не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою угодою; такі працівники належать до нештатного (неспискового) складу.
Завдання по оперативному обліку особового складу покладено на відділ кадрів, який оформляє прийом, переведення та звільнення працюючих на основі різного роду документів, а саме: заяви працівника, наказів про прийом на роботу, про надання відпустки, припинення трудового договору. При прийомі на роботу працівник до відділу кадрів подає оформлену відповідним чином трудову книжку, паспорт чи інший документ, що засвідчує особу, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, заяву на ім’я керівника, документ про освіту (за потребою), довідку про стан здоров’я (за потребою). Якщо особа не працювала до цього часу і не має трудової книжки, відділ кадрів видає їй трудову книжку.
Первинні документи використовуються не тільки відділом кадрів для ведення особових карток працівників, а й іншими відділами та службами. Так, у бухгалтерії на підставі копій наказів відкриваються картки-довідки або особові рахунки на кожного працівника, прийнятого на роботу, видаються розрахункові книжки, заноситься прізвище в табель. На керівних, наукових працівників та ІТР додатково оформляється особовий листок з відділу кадрів, а на наукових працівників крім цих двох документів заповнюється й облікова картка наукового працівника.
Вперше прийнятому на роботу на строк більше п’яти днів видається трудова книжка, присвоюється табельний номер, який наводиться в усіх документах з обліку заробітної плати. У разі переведення працівника на іншу роботу чи звільнення його табельний номер, як правило, не присвоюється іншому працівникові 1-2 роки. За даними карток і первинних документів, якими оформляється рух персоналу, в установі організується статистичний облік чисельності та складу працівників.
Приймаючи працівника на роботу із відповідним записом в його трудовій книжці, адміністрація бюджетної установи вступає, таким чином, із ним у трудові відносини, що зазначені Законом України “Про працю”. Основним документом, що регулює ці відносини, виступає трудовий договір чи контракт.
Трудовий договір (щодо бюджетної установи) – це угода між працівником і адміністрацією бюджетної установи.
Контракт є різновидом трудового договору, він укладається на певний строк і застосовується щодо працівників, що працевлаштовуються на визначений термін або на час виконання певної роботи. Після укладання договору чи контракту у відділі кадрів заводиться особова картка, в якій фіксуються всі відомості про трудову діяльність прийнятого на роботу.

3. Облік використання робочого часу та виробітку
У зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці важливу роль відіграють контроль своєчасності явок на роботу, облік відпрацьованого часу та часу залишення роботи.
У кожній бюджетній установі встановлено певний трудовий режим, що включає систему реєстрації виходу та уходу з роботи, розпорядок трудового дня, регламентацію праці щодо вихідних і робочих днів та ін.
Облік виходу на роботу та уходу з роботи в бюджетних установах здійснюється за однією із систем реєстрації:
· пропускна – працівник, прибувши в установу, здає свою перепустку, а по закінченні робочого дня отримує її;
· рапортно-відомча – контроль здійснюється за допомогою рапортів;
· карткова – за допомогою контрольного годинника автоматично позначається час прибуття на роботу в особовій картці працівника;
· жетонна – реєстрація здійснюється за допомогою жетонів, на кожному з яких проставлено табельний номер працівника – власника жетона.
Контроль за дотриманням розпорядку трудового дня здійснюється за допомогою табельного обліку і формалізується у вигляді табеля обліку використання робочого часу. Табель – це іменний список працівників у розрізі відповідних структурних підрозділів. У ньому фіксуються такі дані:
· прізвище, ім’я та по батькові працівника;
· табельний номер;
· кількість відпрацьованих днів і годин.
Обов’язки по веденню табельного обліку покладаються на працівника структурного підрозділу, призначеного наказом по установі. Зазначена особа на початку місяця заповнює необхідні реквізити відповідно до даних обліку особового складу. Впродовж місяця у табелі у вигляді умовних позначень фіксується інформація про приходи та неявки на роботу на основі відповідних документів – довідок про виклик у військкомат, до суду, листів про тимчасову непрацездатність тощо.
Облік виходу на роботу здійснюється методом безперервної реєстрації та методом за відхиленнями. При системі оплати праці з нарахуванням авансових виплат працівникам табель заповнюється двічі: за першу половину місяця – для нарахування авансових платежів, за весь місяць – для розрахунку суми заробітної плати за місяць. В кінці місяця у табелі підраховується загальна кількість відпрацьованих і невідпрацьованих днів. Заповнений відповідним чином табель подається в бухгалтерію, де проводиться нарахування заробітної плати.
Крім табельного обліку, у бюджетних установах здійснюється нормування робіт у годинах за допомогою нормованих завдань. Тобто для виконання відповідних функцій та обсягу робіт встановлюється норма обсуговування. Так, у вищих навчальних закладах встановлено норми на перевірку контрольних, курсових робіт, керівництво дипломними проектами, дисертаціями. В медичних закладах існують норми прийому хворих лікарями. Праця незначної частини працівників науково-дослідних установ вимірюється кількістю та якістю виробітку – облік виробітку ведеться у нарядах на відрядну роботу.
Щодо бюджетних установ існує державна регламентація робочого тижня. Відповідно до Кодексу законів про працю в Україні (гл. 4) робочий тиждень не перевищує 40 годин, при цьому він може бути як п’ятиденним, так і шестиденним. Але існує певна категорія працівників, для яких встановлена скорочена тривалість робочого часу. Скорочений робочий час встановлено, наприклад, для деяких працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них, зокрема, належать викладачі, вчителі, лікарі.


4. Форми та види оплати праці в бюджетних установах
Під фондом оплати праці бюджетних установ розуміють обсяг коштів, отриманих як у вигляді фінансування із бюджету, так і від надання платних послуг і т.п.., що запланований відповідно до кошторису доходів і видатків бюджетних установ для використання при розрахунках по заробітній платі з працівниками.
При плануванні та обліку заробітної плати необхідно розрізняти плановий і фактичний фонд заробітної плати.
Плановий фонд – це суми асигнувань, передбачені кошторисом бюджетних установ.
Фактичний фонд – це нарахована заробітна плата працівникам по розрахунково-платіжним відомостям.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оплату праці” фонд заробітної плати містить такі складові:
· основна заробітна плата;
· додаткова заробітна плата;
· інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона має форму відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів. До її складу включають:
· заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування) за відрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) працівників і посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;
· суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, якщо вони є основною заробітною платою;
· суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення та ін., а також оплату їх праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди.
Додаткова заробітна плата являє собою теж винагороду, однак, на відміну від основної заробітної плати, вона виплачується за працю понад установлені норми – за трудові успіхи, винахідливість, а також за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати відносять:
· доплати й надбавки щодо тарифних ставок та посадових окладів (за високу кваліфікацію, персональні надбавки, за знання іноземних мов, за суміщення професій (посад), за роботу у важких, шкідливих умовах, за вислугу років, стаж роботи);
· гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (оплата праці у вихідні та святкові дні, оплата щорічних і додаткових відпусток, суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, оплата навчальних відпусток, оплата працівникам-донорам днів обстежень, здачі крові і т.п.);
· премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань (виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань у встановлені строки, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурного підрозділу, економія матеріальних цінностей і т.п.).
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми (оплата простоїв не з вини працівника, суми, що виплачуються працівникові, що знаходиться у вимушеній відпустці, з частковим збереженням заробітної плати, винагороди за відкриття, раціоналізаторство, винаходи, одноразові заохочення, матеріальна допомога, суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам і т.п.).
Відповідальність за правильне планування і витрачання фонду оплати праці покладено на керівника установи і головного бухгалтера.
У бюджетних установах основними формами оплати праці є:
· погодинна;
· відрядна.
Оплату праці, що залежить від якості, обсягу виконаної роботи, а також розцінок на цю роботу, називають відрядною.
При погодинній формі оплати праці первісне значення для визначення розміру заробітної плати мають кількість відпрацьованого часу та кваліфікація працівника.
У бюджетних установах превалює погодинна форма оплати. Вона поділяється на:
· штатно-окладну – за якою кожному працівникові встановлюється місячний посадовий оклад згідно зі штатним розкладом, посадою, освітою, вченим ступенем, категорією;
· просту погодинну – побудована на принципі погодинної оплати: для працюючих встановлюється тверда погодинна ставка;
· погодинно-преміальну – за якою крім заробітку відповідно до посадового окладу, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та кількісних показників. Ця система оплати праці є досить продуктивною і стимулюючою.
Відрядна форма оплати праці має наступні системи:
· пряма відрядна;
· відрядно-прогресивна;
· відрядно-преміальна;
· акордна.
Відрядна форма оплати праці застосовується на видах робіт, де є:
· кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відображають затрати праці;
· можливості встановлення норм виробітку та обліку їх виконання;
· умови для точного обліку виробленої продукції або виконаних робіт;
· виробничі умови для збільшення працівником виробітку продукції у порівнянні зі встановленими нормами та завданнями.
При обліку індивідуального виробітку кожного працівника застосовується індивідуально-відрядна оплата праці, а при обліку роботи, виконаної колективном, – бригадно-відрядна.

5. Порядок нарахування заробітної плати
Для виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ здійснюється її нарахування, що включає розрахунок заробітку за місяць.
Нарахування заробітної плати здійснюється раз на місяць на основі розпорядчих та первинних документів з обліку відпрацьованого робочого часу та виробітку, що передаються в бухгалтерію відповідними структурними підрозділами.
При розрахунку заробітної плати потрібно брати до уваги нормативні акти, що регулюють нарахування заробітної плати в бюджетних установах різних профілів.
При погодинній оплаті праці, яка, як зазначалось, є превалюючою в бюджетних установах, нарахування основної та додаткової заробітної плати здійснюється на підставі штатного розкладу, тарифної сітки, наказів про прийом на роботу, про присвоєння розрядів, про надання відпустки, припинення трудового договору, а також табеля обліку використання робочого часу.
При відрядній формі оплати праці для нарахування заробітної плати необхідні дані про обсяг виробітку працівника. Вони подаються у вигляді актів про прийняття виконаних робіт, накладних на здавання продукції, накопичувальної картки виробітку та заробітної плати, нарядів на відрядну роботу тощо.
У бюджетних установах часто зустрічаються випадки, коли працівники з тих чи інших обставин змушені працювати в понаднормовий час, у вихідні та святкові дні, а також у нічний час (з 22 години вечора до 6 години ранку).
Згідно з Кодексом Законів “Про працю” оплата праці за умов відхилення від норми здійснюється таким чином:
· у понаднормовий час – у подвійному розмірі годинної ставки за погодинною системою оплати праці, за відрядною формою оплати праці виплачується доплата у розмірі 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою;
· у нічний час – у підвищеному розмірі – від 20 % до 40 % годинної тарифної ставки, посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, якщо вищий розмір не визначено законодавством;
· у святкові та неробочі дні – у подвійному розмірі:
а) відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
б) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
в) працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилась понад місячну норму.
Для держслужбовців існує система надбавок, а саме:
· за ступінь рангу, що присвоєний відповідному службовцю;
· за вислугу років;
· за високі досягнення у праці та виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників тощо.
При нарахуванні заробітної плати посадових осіб органів державної податкової служби значення набувають доплати у вигляді надбавок до посадових окладів за спеціальні звання.
Необхідно лише зауважити, що всі доплати і надбавки здійснюються за рішенням відповідної ради у межах затвердженого фонду оплати праці працівників апарату відповідного органу.

6. Утримання із заробітної плати працівників
Із заробітної плати працівників бюджетних установ здійснюються наступні обов’язкові утримання:
· прибутковий податок;
· збір до Пенсійного фонду;
· збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;
· збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
· за судово-виконавчими листами.
Із заробітної плати працівників бюджетних установ здійснюються наступні необов’язкові утримання:
а) за рішенням адміністрації:
· планові та позапланові аванси;
· неповернуті вчасно підзвітні суми;
· суми нанесених матеріальних збитків;
· штрафи, накладені в адміністративному порядку;
б) узгоджені з працівниками:
· профспілкові внески;
· сплата відсотків за позики;
· сплата відсотків за товари, продані в кредит;
· індивідуальне страхування.

Прибутковий податок. Об’єктом оподаткування у громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (він складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Об’єктом оподаткування у громадян, що не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний з джерел на території України.
Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” передбачена система пільг для громадян, що мають на утриманні дітей віком до 16 років; громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; інвалідів війни першої групи; учасників Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій по захисту колишнього СРСР; інвалідів дитинства та ін.
Утримання прибуткового податку за місцем основної роботи здійснюється за встановленою шкалою.
Із сум доходів, що були отримані громадянами не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, а також громадян, що не проживають постійно на території України, податок утримується в розмірі 20 % суми заробітку. При цьому із заробітку цих громадян не виключається неоподатковуваний мінімум доходів громадян та не надаються пільги.

Утримання збору до Пенсійного фонду. Об’єктом оподаткування в цьому випадку є сукупний оподатковуваний дохід за місяць, але не більше 2200 грн. Ставка збору залежить від об’єкта оподаткування і складає:
· 1 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн.;
· 2 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.
Для робітників, які мають статус державного службовця або які займають посади, робота на яких зараховується в трудовий стаж, що дає право на отримання пенсій відповідно до Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціального захисту журналістів”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, Митного Кодексу України, положення про помічника-консультанта народного депутата України, передбачені диференційовані ставки утримань збору до Пенсійного фонду:

Сукупний оподатковуваний дохід, грн. Розмір збору

Сукупний оподатковуваний дохід, грн.

 

Розмір збору

До 150 грн.

1 % від суми доходу

Від 151 грн. до 250 грн.

1,50 + 2 % від суми, що перевищує 150 грн.

Від 251 грн. до 350 грн.

3,50 + 3 % від суми, що перевищує 250 грн.

Від 351 грн. до 500 грн.

6,50 + 4 % від суми, що перевищує 350 грн.

Понад 500 грн.

12,50 + 5 % від суми, що перевищує 500 грн


Утримання збору до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням. Розмір збору також залежить від розміру об’єкта оподаткування, який складається з суми оплати праці, що включає основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян, але не більше 2200 грн. 
Ставка збору залежить від об’єкта оподаткування і складає:
· 0,25 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн.;
· 0,5 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Утримання збору до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Ставка збору – 0,5 % від об’єкта оподаткування, який ідентичний об’єкту при обкладанні збором до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Утримання аліментів. Розмір аліментів залежить від кількості дітей, а саме:
· 1 дитина – 25 %;
· 2 дитини – 33 %;
· 3 дитини – 50 %. 
Решта утримань (необов’язкових) проводиться в порядку, визначеному адміністрацією установи та за погодженістю працівника організації.
Внески до Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування перераховують одночасно з перерахуванням прибуткового податку не пізніше дня отримання в установі банку коштів на виплату заробітної плати.
Відповідно до Закону України “Про оплату праці” загальна сума утримань не повинна перевищувати 20 %, а в окремих випадках – 50 % заробітної плати. Не дозволяються утримання із вихідної допомоги, компенсаційних виплат та інших виплат, що визначені законодавчо.

7. Нарахування заробітної плати за середнім заробітком
При нарахуванні окремих виплат виходять із середньої заробітної плати. Такі виплати застосовуються у таких випадках:
· надання працівникам щорічної відпустки та додаткових відпусток;
· виконання працівниками державних і громадських обов’язків;
· надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;
· залучення працівників до виконання військових обов’язків;
· службових відряджень;
· тимчасової втрати працездатності;
· в інших випадках.
При обчисленні середньої заробітної плати з метою розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, до уваги береться заробітна плата за останні шість місяців роботи, що передують випадку, з яким пов’язана відповідна виплата.
Якщо працівник працював менше шести календарних місяців, середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Підставою для нарахування допомоги з тимчасової непрацездатності є подані до бухгалтерії листки непрацездатності (лікарняний листок), де й відображається кількість днів хвороби працівника.
Лікарняні листки підшиваються в окрему папку і нумеруються у хронологічному порядку з початку року, де на кожному лікарняному листку проставляється номер розрахунково-платіжної відомості, в яку він врахований для нарахування.
На розмір лікарняних, крім середньої заробітної плати та днів хвороби, впливає також страховий стаж, а саме:
· якщо страховий стаж особи до 5 років, то оплачується 60 % середньої заробітної плати;
· якщо страховий стаж особи від 5 до 8 років, то оплачується 80 % середньої заробітної плати;
· якщо страховий стаж особи понад 8 років, то оплачується 100 % середньої заробітної плати.
Звідси формулу для розрахунку лікарняних можна подати в такому вигляді:
СЛ = (ЗП / КД) х Рд х В,
де, СЛ – сума лікарняних;
ЗП – заробітна плата за шість попередніх місяців;
Рд – кількість робочих днів хвороби;
В – відсоток оплати залежно від страхового стажу працівника.
Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим працівникам за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності лише починаючи з шостого дня непрацездатності. А перші 5 днів оплачуються за рахунок коштів установи і відносяться на видатки за кодом економічної класифікації “Нарахування на заробітну плату”.

Державні гарантії права на відпустку встановлено Конституцією України, Законом України “Про відпустки”, КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами. Основна щорічна відпустка надається тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.
Керівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Щорічна додаткова відпустка надається медичним працівникам за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці. Передбачено також додаткові відпустки в зв’язку із навчанням і творчі відпустки.
При обчисленні середньої заробітної плати для нарахування виплат за час чергової, додаткової (творчої) відпусток або компенсації за невикористану відпустку до уваги береться заробітна плата за останні 12 місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку.
Якщо працівник працював на даному підприємстві менше року, то середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, у якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
Підставою для нарахування відпускних є заява працівника про відпустку, на підставі якої за згодою керівника оформляється наказ про відпустку тієї чи іншої особи.
Розрахунок відпускних проводиться за наступною формулою:
СВ = (ЗП / 365 – СН) х КВ,
де, СВ – сума відпускних;
ЗП – заробітна плата за 12 попередніх місяців;
СН – кількість святкових і неробочих днів, які прийняті законодавством;
КВ – кількість календарних днів відпустки.
Якщо святкові та неробочі дні припадають на період відпустки, то вони у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

8. Облік розрахунків із заробітної плати
Головним розрахунковим документом, що містить зведену інформацію щодо розрахунків по заробітній платі, є розрахунково-платіжна відомість (реєстр аналітичного обліку розрахунків із заробітної плати). До неї заносяться:
· прізвище, ім’я та по батькові працівника;
· табельний номер;
· категорія персоналу, до якого відноситься працівник;
· кількість відпрацьованих днів, годин;
· нарахована сума за видами оплат;
· утримання;
· заборгованість працівника, якщо вона є;
· сума до видачі.
В деяких установах для нарахування та виплати заробітної плати використовуються окремі форми первинного обліку, а саме: розрахункова відомість і платіжна відомість.
Підставою для складання розрахунково-платіжних відомостей є:
· накази про зарахування, звільнення і переміщення працівників відповідно до затверджених штатів і ставок заробітної плати;
· документи з обліку відпрацьованого часу і виробітку (табелі обліку використання робочого часу, наряди, картки обліку виробітку);
· лікарняні листки;
· розрахунково-платіжні відомості за минулий місяць;
· виконавчі листи судових органів;
· доручення-зобов’язання за товари, продані в кредит;
· платіжні відомості на видачу авансу та ін.
При складанні цих відомостей в бухгалтерії використовуються таблиці тарифних ставок, ставок податків, довідники з трудового законодавства та інші дані, що полегшують підрахунок заробітної плати та утримань з неї.
При уході працівників у відпустку розрахунки з ними здійснюються в записці-розрахунку, а належна їм заробітна плата виплачується за платіжною відомістю. Нараховані, утримані і виплачені суми за цими відомостями включаються в розрахунково-платіжну відомість за поточний місяць.
Як правило, заробітна плата виплачується два рази на місяць у вигляді авансу і залишкової суми заробітної плати. Аванс – це частина заробітної плати (як правило 50 %), що виплачується за першу половину місяця з урахуванням усіх податків і зборів, що підлягають утриманню. Зміна планового авансу відбувається за умов невиходів на роботу у першій половині місяця: у бухгалтерію надається довідка про зміну планового авансу. Виплата авансу здійснюється за платіжною відомостю.
Розрахунково-платіжні документи з нарахування та виплати заробітної плати складаються, підписуються та перевіряються бухгалтером розрахункового відділу. На документах платіжного характеру керівник та головний бухгалтер своїми підписами підтверджують дозвіл на виплату заробітної плати у відповідному обсязі та у встановлені строки.
Виплата заробітної плати здійснюється в триденний термін (враховуючи день отримання коштів з банку), після чого касир “закриває” платіжну відомість, тобто напроти прізвищ працівників, які не отримали заробітну плату, він проставляє штемпелем чи робить помітку від руки “Депоновано”. В кінці відомості касир фіксує суми фактично виданої та неотриманої заробітної плати, звіряє ці цифри із загальною сумою за відомістю та підтверджує попередні записи своїм підписом. Задепоновані суми заносять до реєстру депонованих сум і одночасно відображають їх у книзі обліку депонентів.
Після ретельної перевірки відміток, зроблених касиром у платіжних і розрахунково-платіжних відомостях, підрахунку виданих і депонованих сум на виплачені суми заробітної плати складається видатковий касовий ордер, який оформляється в установленому порядку і реєструється в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів. На платіжних і розрахунково-платіжних відомостях проставляється дата і номер видаткового касового ордера, за яким здійснено списання коштів у касі.
Сума не отриманої працівниками заробітної плати повертаються на поточний (реєстраційний) рахунок на наступний день після закінчення терміну виплати заробітної плати.
Аналітичний облік депонованих сум ведеться у книзі аналітичного обліку депонованої заробітної плати, в якій відкриваються окремі рахунки на кожного депонента.
Депонована заробітна плата видається за видатковими касовими ордерами чи депонентськими картками.
Виплати, що з будь-яких причин не збігаються зі строками виплати заробітної плати (це можуть бути кошти на відпустку, позапланові аванси і т.п.), оформлюються видатковими касовими ордерами, в яких робиться помітка “Разовий розрахунок по заробітній платі”.
Синтетичний облік розрахунків з оплати праці ведеться на рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці”.
Аналітичний облік за субрахунком 661 “Розрахунки із заробітної плати” ведеться в особових рахунках (на картках-довідках), які відкриваються окремо на кожного працівника, де щомісячно реєструються дані про нараховану заробітну плату та утримання за видами. На лицьовому боці особового рахунка наводяться дані про працівника: прізвище, ім’я, по батькові, табельний номер, професія, посада, розмір окладу, рік народження, утримання із заробітної плати, пільги щодо податків тощо.
На основі розрахунково-платіжних відомостей складається меморіальний ордер № 5, що є реєстром синтетичного обліку розрахунків із заробітної плати при меморіально-ордерній формі обліку. До меморіального ордеру повинні бути прикладені всі документи, на підставі яких була нарахована заробітна плата (табель обліку використання робочого часу, накази про звільнення та прийом на роботу; лікарняні листки).

 

 

 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.