ПЕРЕДМОВА
Економічна історія, або історія народного господарства, виникла як самостійна наука в середині XIX ст. Їй належить фундаментальне місце у вищій економічній освіті. Предметом її вивчення є господарство країн світу в історичному розвитку, різноманітності форм його вияву. Вивчаючи конкретні аспекти економіки, ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення. У курсі не лише у хронологічному порядку викладено фактичний матеріал, а й наведено аналіз суспільно-економічних явищ, розглянуто їхні позитивні й негативні характеристики.
Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві, виникаючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, прискорюючи чи сповільнюючи їх. Економічна історія на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов’язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну.
Важливим напрямом історико-економічного аналізу є концепція розвитку галузей господарства, його інституцій і категорій. Особливе значення ця дисципліна має для виявлення і узагальнення тенденцій економічного розвитку на перспективу.
Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науково-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди.
Економічна історія забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Як джерело фактичного матеріалу для всіх економічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Галузеві та функціональні економічні науки без обгрунтування історико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень.
Актуальність вивчення історії господарства України у світовому контексті пояснюється необхідністю висвітлення і усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежної України, що стала суб’єктом світової цивілізації. Донедавна історія господарства України, як і вся її історія, вивчалася як складова частина історії Росії, що не відповідає історичній справедливості. Вивчення економічної історії України допоможе більш глибоко дослідити сучасні економічні процеси, визначити варіантні та альтернативні шляхи розвитку на майбутнє, щоб вивести Україну з економічної кризи.
Цей підручник, написаний з урахуванням програми з економічної історії, є першою спробою узагальнити досвід викладання історії господарства в умовах незалежності України.
З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л.І. Мєчников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей. Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі — культуру, релігію.
У 60-х роках XX ст. популярними стали теорії «індустріального суспільства» французького соціолога Р. Арона і «стадій економічного розвитку» американського соціолога У. Ростоу.
Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Найбільш видатні її представники — Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезінський (США), Ж. Ж. Серван-Шренбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.
У концепції «постіндустріального суспільства» стверджується, що належно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає «первинна» сфера економічної діяльності (сільське господарство), «вторинна» (промисловість), а тепер воно вступає в «третинну» сферу послуг, де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія — в аграрному суспільстві, корпорація — в індустріальному, університети — в постіндустріальному). Важлива роль відводиться також певним станам священиків і феодалів, бізнесменів, вчених і фахівців.
Формаційний підхід до періодизації історії, в тому числі історії господарства, не виправдав себе. Для періодизації економічної історії господарства України автори обрали схему, яка найповніше відповідає розвитку її науки і техніки, а саме:
• господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н.е.);
• господарство доби Середньовіччя;
• господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. — до наших днів).
