ГЛАВА 2 ОСНОВИ ПОБУДОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ УКРАЇНИ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

ГЛАВА 2 ОСНОВИ ПОБУДОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ УКРАЇНИ

Мета вивчення
Після вивчення глави 2 Ви повинні знати:
1. Законодавчу і нормативну базу організації бухгалтерського обліку в банку.
2. Об'єкти бухгалтерського обліку, класифікацію бухгалтерських рахунків і методи реєстрації банківських операцій в бухгалтерських реєстрах.
3. Принципи побудови плану рахунків і характеристику його основних розділів.
4. Реєстри аналітичного і синтетичного обліку, види балансів, які складаються банками та їх зміст.
5. Класифікацію банківської документації.
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» методологічне керівництво бухгалтерським обліком і звітністю в банках покладено на Національний банк України. Свою діяльність у цьому напрямку НБУ здійснює на підставі загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів бухгалтерського обліку, а також враховує національні стандарти бухгалтерського обліку і звітності, які розроблені Міністерством фінансів України. Нормативні документи з питань обліку і звітності, що використовуються в державній статистиці, погоджуються з Державним комітетом статистики України.
Введення бухгалтерського обліку і звітності в комерційних банках здійснюється згідно з нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме:
— інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків;
— положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України;
— правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України;
— методичними вказівками про ведення параметрів аналітичного обліку;
— планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.
В основу організації системи бухгалтерського обліку і звітності покладено загальноприйняті елементи бухгалтерського обліку: об'єкти обліку і бухгалтерські рахунки; метод подвійного запису; план рахунків і баланс; синтетичний і аналітичний облік; документація. Разом з цим організація цих елементів у банках має деякі особливості, що випливають зі специфіки діяльності банку як фінансового посередника (вид діяльності: торгівля грошима; у загальному плані об'єкт обліку — це грошовий обіг, що обліковується за банківськими рахунками); функцій комерційних банків.
До таких особливостей можна віднести:
— зміст і структуру плану рахунків;
— складання щоденного балансу;
— параметри і форми ведення аналітичного обліку;
— відображення банківської операції в обліку на момент її здійснення.

2.1. Об'єкти обліку і бухгалтерські рахунки
Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку виступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльності банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку.
Сама по собі банківська операція є досить складним фактом господарської діяльності банку. Це обумовлює необхідність класифікації операцій за певними ознаками і виділення в їх складі об'єктів, які підлягають реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Так, наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб'єктами, видами, строками депозитів. Операції з цінними паперами класифікуються за: видами операцій, видами цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.
У бухгалтерському обліку кожному об'єкту відповідає рахунок. Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень.
Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.
Система відображення інформації в бухгалтерському обліку грунтується на тому, що для функціонування, здійснення статутної діяльності банку потрібні кошти, тобто економічні ресурси. Ці кошти формуються за рахунок внесків (паїв) засновників (власників) банку в грошовій або майновій формі. Це явище можна відобразити з допомогою рівняння:
Економічні ресурси (кошти) = Увесь капітал (засоби, власність).
Кожен банк, як і будь-яке підприємство, має два типи капіталу: власний і залучений (кредиторська заборгованість). Таким чином:
Економічні ресурси = Залучений (або позичений) капітал (кредиторська заборгованість) + Власний капітал (внесок власника).
Згідно з прийнятою у вітчизняній бухгалтерській практиці термінологією економічні ресурси розглядаються як активи, а весь капітал — як пасиви. Отже,
Активи = Пасиви, або
Активи = Заборгованість + Капітал
(Assets = Liabilities + Capital).
За прийнятою в міжнародній обліковій практиці термінологією під пасивами розуміють лише кредиторську заборгованість, тому:
Активи = Пасиви (заборгованість) + Капітал.
Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними. Це рівняння відображає фінансовий стан банку (підприємства). Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм, на певний момент часу.
Активи — це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.
У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та ін.
Зобов'язання (залучений капітал) — це кредиторська заборгованість підприємства, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка мас бути погашена у визначений термін. Зобов'язання банку передбачають зменшення доходів, які пов'язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов'язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов'язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та ін.
Власний капітал — це різниця між активами та зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку. Для товариства — це капітал партнерів; для акціонерної компанії — акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать: сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та ін.
Капітал — це заявка власника на активи компанії. Це засоби, які залишаться власнику, якщо він погасить заборгованість за зобов'язаннями. З наведеного вище рівняння
Капітал = Активи - Зобов'язання.
Оскільки капітал дорівнює активам за мінусом зобов'язань, іноді вважають, що капітал дорівнює нетто-активам (net assets).
Для поточного обліку банківських операцій в бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового обліку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові; позабалансові.
Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.
Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їх основі складається баланс банку. Серед них виділяють такі групи рахунків:
— рахунки активів;
— рахунки зобов'язань;
— рахунки власного капіталу.
Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наявність та зміни різноманітних активів банку.
Рахунки зобов'язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткострокову та довгострокову заборгованість.
Рахунки власного капіталу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.
У складі балансових рахунків виділяють:
— контрпасивні рахунки (активні);
— контрактивні рахунки (пасивні).
За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них належать, наприклад, рахунки № 5041 «Збитки минулого року, що очікують затвердження», № 2511 «Технічний рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України».
Контрактивні рахунки — пасивні. До них належать, наприклад, рахунки № 2400 «Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам» та № 4409 «Знос операційних основних засобів».
Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статті активів та пасивів. Так, у балансі рахунок «Знос операційних засобів» відображається в складі активів після рахунку «Операційні основні засоби».
Операційні основні засоби відображаються за первісною вартістю (тобто за фактичною вартістю придбання). Наявність контрактивного рахунку «Знос основних засобів» дозволяє, наприклад, напряму з балансу отримати відомості про залишкову вартість операційних основних засобів:

Актив

Сума

Операційні основні засоби
Зношення операційних засобів

Нетто: операційні основні засоби (залишкова вартість)

240 000 000
-32 000 000

208 000 000

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу вони поділяються на дві групи: рахунки витрат; рахунки доходів.
Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.
Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.
Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку.
Для графічного зображення рахунку використовується Т-подібнамодель рахунку (його структура подібна до букви Т).
Т-рахунок складається з трьох елементів: найменування (номера) рахунку; лівого боку — дебет; правого боку — кредит.
Модель виглядає так:
Номер рахунку
Найменування рахунку
Дебет Кредит

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки — дебетовий залишок (сальдо).
Модель Т-рахунку можна наочно проілюструвати на прикладі рахунку «Банкноти та монети в касі банку». В лівій частині відображений залишок у гривнях грошової готівки в касі банку на початок дня, а також перераховані надходження грошей в касу (при цьому в дужках вказується номер касової операції), а в правій — виплати з каси банку:
Банкноти та монети в касі банку

Сальдо

50000

(4)

10000

(1)

36000

(5)

25000

(2)

14000

 

 

 

 

(3)

4000

 

 

 

 

Обіг

54000

Обіг

35000

Сальдо

69000

 

Залишок на початок дня грошової готівки в касі складає 50 000 грн., сума надходжень протягом дня — 54 000 грн., виплати з каси — 35 000 грн. Підсумки операцій за день відображають обіги за рахунком. У нашому прикладі сальдо на кінець дня становить69 000 грн. і відображало суму готівкових грошей в касі банку на кінець дня (50 000 + 54 000 - 35 000 = 69 000).
За пасивними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:
Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + Обіги кредитові - Обіги дебетові.
За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:
Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + Обіги дебетові - Обіги кредитові.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає наступним умовам:
1) ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву;
2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.
Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.
Це передусім наступні об'єкти:
— умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);
— документи і цінності;
— операції з приватизації.
Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запису. Характер рахунку — активний або пасивний — визначається наступним:
— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»;
— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов'язання за кредитами, які отримані від інших банків»пасивний, тому що у випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати рахунок балансу у розділі «Кошти інших банків» першого класу групи «Кредити, які отримані від інших банків».
Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.
Приклад. АБ «Аркада» надав 1 лютого гарантію ВАТ «Родон» у сумі 100 000 грн., строк дії якої 2 міс.
Станом на 1 лютого операція за наданою гарантією відображається бухгалтерською проводкою:
Д-т «Гарантії, що надані клієнтам» 100 000 грн.
К-т Контр рахунок 100 000 грн.
30 березня закінчується строк дії гарантії. Невикористана гарантія списується з обліку:
Д-т Контр рахунок 100 000 грн.
К-т «Гарантії, що надані клієнтам» 100 000 грн.
Якщо, наприклад, 5 березня клієнт скористається гарантією, що надана банком:
Д-т Контррихунок 100 000 грн.
К-т «Гарантії, що надані клієнтам» 100 000 грн.
Водночас операція відображається за балансовим рахунком.
Д-т «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями 100 000 грн.
К-т «Контррахуноку Національному банку України» 100 000 грн.
Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні вимоги та зобов'язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом.
Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад, одна грошова чекова книжка — 1 грн.
Отже, операція з видачі клієнту двох грошових чекових книжок відображається бухгалтерською проводкою:
Д-т «Контррахунок» 2 грн.
К-т «Бланки суворої звітності» 2 грн.
Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких операцій належать зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:
— кредитні лінії;
— дозволений овердрафт;
— непокриті безвідзивні акредитиви;
— гарантійні зобов'язання;
— зобов'язання за цінними паперами;
— спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.
У міжнародній практиці обліку на позабалансових рахунках обліковуються, як правило, операції тільки такого характеру.
Облік документів і цінностей на позабалансових рахунках — це традиція радянської школи банківського обліку. Такий облік забезпечує додатковий контроль за правильністю і своєчасністю проведення операцій, які безпосередньо впливають на активи і пасиви банку. До них належать такі рахунки: «Бланки цінних паперів та інші бланки»; «Документи за розрахунковими операціями» та ін.
Класифікація бухгалтерських рахунків (за економічним змістом) наведена на с. 49 (А — активні рахунки; П — пасивні рахунки):

2.2. План рахунків і принципи його побудови
Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.
Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних банків.
План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідність обліку і звітності; простота викладення.

Останній принцип констатує те, що баланс є головним інструментом для фінансового менеджменту. Мета полягала в тому, щоби максимально спростити план рахунків і забезпечити його сприйняття та високу інформативність. Уся мінімально необхідна фінансова ін формація залишена на рівні рахунків другого порядку.
Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:
— детальний та повний облік усіх банківських операцій;
— своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;
— відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.
У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов'язані між собою:
— балансова частина;
— частина доходів і витрат;
— позабалансова частина.
Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів. Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).
Слід зазначити, що особливість побудови плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень.
Фінансовий результат, що відображається на рахунку п'ятого класу «Результат поточного року», визначається за даними рахунків шостого та сьомого класів (що свідчить про логічний зв'язок між першою і другою частинами плану рахунків).
Умовні зобов'язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев'ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов'язаннями і суттєво вплинути на результати його діяльності (що свідчить про логічний зв'язок між третьою і першою частинами плану рахунків).
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії ввикористовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.
Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за наступними принципами:
— за видами контрагентів;
— за функціями комерційних банків (вид операції);
— за принципом ліквідності.
Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі; у межах класу рахунки об'єднуються за видами контрагентів.
Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахункові та кредитні операції — у другому класі; операції з цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.
Згідно з третім принципом активи та пасиви першого—четвертого класів розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); пасиви — від зобов'язань за вимогою до довгострокових зобов'язань.
Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних і відрізняються ступенем деталізації інформації про об'єкт обліку. Наприклад, перший клас називається «Казначейські та міжбанківські операції». У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.
Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком. Наприклад, до казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти — рахунок № 10;
— дорогоцінні метали (монетарні)—рахунок № 11;
— кошти у Національному банку України — рахунок № 12;
— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.
До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 «Кошти в інших банках», № 16 «Кошти інших банків»;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО та ін.
Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками. Так, деталізація рахунку № 10 «Готівкові кошти» за рахунками III порядку здійснюється за ознакою «Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожні чеки)». Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою «Місцезнаходження готівкових коштів». Наприклад, на рахунку № 1001 враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.
Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III порядку.
Рахунки І порядку — однозначні (клас);
Рахунки II порядку — двозначні (розділ);
Рахунки III порядку — тризначні (група);
Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).
Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування класу.
У складі класів можна виділити розділи. Кожному розділу протистоїть рахунок II порядку однойменної назви. Розділи формуються за такими критеріями: статті (рахунки) активів — активи розташовуються за ступенем зменшення ліквідності, від високоліквідних до неліквідних, а статті (рахунки) пасивів — за видами обов'язків, від короткострокових до довгострокових, а усередині видів — за строками і контрагентами.
Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в групі.
Наприклад, рахунок № 1200 «Коррахунок у Національному банку України» означає, що це — рахунок IV порядку, є першим у першій групі рахунків, розташований у першому класі та належить до третього розділу.
Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків усередині розділів та класів, у подальшому полегшить проведення аналізу банківської діяльності.
У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. До казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти;
— монетарні дорогоцінні метали;
— цінні папери, які рефінансуються Національним банком України;
— кошти комерційних банків у Національному банку України;
— кошти Національного банку України у комерційному банку. До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО;
— фінансовий лізинг.
Готівкові кошти, що стоять на першому місці — це найбільш ліквідні активи. Готівковими коштами вважаються всі грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також дорожні чеки незалежно від того, де вони знаходяться. Грошові та дорожні чеки обліковуються на різних рахунках. Безбалансові відділення можуть здійснювати тільки розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.
До інших найбільш ліквідних активів належать рахунки двох типів, що не приносять відсоткового доходу: залишки на кореспондентському рахунку в НБУ і залишки на кореспондентських рахунках в інших банках. З метою проведення розрахунків банки змушені тримати кошти на кожному з цих активів.
У розділах «Кошти у Національному банку України» та «Кошти Національного банку України» відображаються активні та пасивні операції комерційного банку з НБУ. На кореспондентському рахунку комерційного банку у Національному банку України, крім розрахункових операцій, обліковуються і обов'язкові резерви комерційного банку. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України запроваджує для комерційних банків нормативи та порядок формування обов'язкових резервів.
Національний банк України у стосунках з комерційними банками використовує такі фінансові інструменти, як ломбардні кредити, операції РЕПО, пряме кредитування, аукціонні кредити та ін. Вибір фінансових інструментів залежить від характеру грошово-кредитної політики.
До достатньо ліквідних активів належать облігації внутрішньої державної позики; депозити овернайт і короткострокові депозити, які розміщені в інших банках; кредити овернайт та короткострокові кредити, надані іншими банками.
Виконання операцій з дорогоцінними (монетарними) металами комерційними банками можливе лише за умови існування ліцензії. Дорогоцінні метали також розглядаються як достатньо ліквідні активи. У розділі «Дорогоцінні метали» обліковуються тільки ті метали, які визначені законодавчими актами. У цьому розділі не повинні обліковуватись дорогоцінні метали, що знаходяться у сховищі банку за дорученням його клієнтів (їх облік ведеться поза балансом), та цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються НБУ (їх облік ведеться у третьому та четвертому класах). Перелік цінних паперів, та порядок їх рефінансування визначається Національним банком України.
До простроченої заборгованості належать депозити та кредити, термін сплати за якими прострочено, але ризик неповернення за ними не є настільки високим, щоб відносити їх до сумнівної заборгованості. Сумнівними є такі депозити та кредити, повернення яких не гарантовано. За рахунками сумнівної заборгованості обліковують лише суми основного боргу.
У другому класі відображаються операції з усіма категоріями клієнтів, крім банків, зокрема, операції за розрахунками; наданими кредитами та залученими депозитами; довірчі операції, операції РЕПО з клієнтами та ін.
Поділ клієнтів на контрагенти на рівні плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. Згідно з «Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України», які затверджені наказом Міністерства статистики України № 172 від 25.07.94 р., поділ економіки України щодо функціонування особливостей та структури здійснено на п'ять секторів:
1) фінансові інституційні одиниці;
2) не фінансові інституційні одиниці;
3) сектор загального державного управління;
4) сектор домашні господарства;
5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.
Відповідно групуються інституційні одиниці нерезидентів при відкритті рахунків.
У третьому класі відображаються два різних типи операцій. До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ,— вони відображаються в першому класі — та довгострокових вкладень, які відображені в першому та другому класах).
Операції з цінними паперами поділяються на три види:
— торгові операції з цінними паперами;
— інвестиційні операції з цінними паперами;
— операції з цінними паперами власної емісії.
Цінні папери враховуються в розрізі контрагентів-емітентів. До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарчі операції комерційних банків. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операції з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Причому дебіторська і кредиторська заборгованість враховується: за господарчою діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку; сумнівна дебіторська та кредиторська заборгованість.
До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими іншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.
Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг — довгострокова позика, яка надасться дочірніми фірмами банку і яка в разі ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.
У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства — це по суті інвестиції банку.
Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальні вкладення та ін.
Взаємовідносини між підприємствами — інвестором та дочірніми і асоційованими підприємствами — регулюються чинним законодавством.
До нематеріальних активів належать витрати банку, що приносять дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальні активи — це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також інші майнові права, що визначаються об'єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, «ноу-хау», придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.
Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.
Вартість нематеріальних активів погашається за нормами амортизаційних відрахувань, регламентованих банком, виходячи з фактичного терміну корисного використання.
У п'ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.
П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:
— статутний капітал та інші фонди банку;
— результат поточного року;
— результати переоцінки основних засобів.
Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.
Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.
Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.
У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов'язані з формуванням доходів, а також витрати, які виникають під час діяльності комерційного банку. Всі доходи і витрати обліковуються в цих розділах незалежно від порядку оподаткування.
Доходи — це збільшення вигод протягом періоду у формі притоку, або зростання активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до збільшення капіталу і різняться від тих, що являють собою вклади власників, часткою власного капіталу.
Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відтоку або використання активів, або виникнення заборгованості, які спричинюють зменшення власного капіталу і різняться від тих, що розподілені між власниками власного капіталу.
Усі доходи і витрати поділяються на:
— доходи і витрати від статутної діяльності;
— доходи і витрати, що забезпечують статутну діяльність;
— створення резервів;
— непередбачені доходи і витрати.
До першої групи належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з видами діяльності, передбаченими Законом «Про банки і банківську діяльність» (статутною діяльністю): відсоткові, комісійні, торговельні та ін.
Друга група включає доходи і витрати, які не передбачені статутною діяльністю, але забезпечують функціонування банку: адміністративні витрати; доходи і витрати від продажу основних засобів та нематеріальних активів; від фінансових інвестицій (вкладень в асоційовані і дочірні компанії); орендних операцій; консультацій не фінансового характеру та ін.
Третя група включає витрати на створення резервів. Особливість цих витрат полягає в тому, що це—не грошові витрати. Створення резервів свідчить, що банк визнає погіршення якості активів або підвищення ризику операцій, їх негативний вплив на фінансовий результат.
Резерви формуються під знецінення заборгованості за кредитами, втрати від знецінення цінних паперів та під іншу сумнівну дебіторську заборгованість, яка визначається у певний звітний період.
Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони мають такі ознаки:
— виникають у разі надзвичайних ситуацій і носять поодинокий характер — прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;
— не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів та пасивів);
— не підлягають контролю і не можуть бути взяті до уваги при фінансовій оцінці банку.
При визначенні доходів і витрат основним вважається принцип нарахування і відповідності.
Рахунки восьмого класу призначені для відображення операцій управлінського обліку. Треба зазначити, що в Україні до останнього часу управлінський облік не набув такої ваги, як у міжнародній практиці, де він використовується як важливіший інструмент управління витратами банків. Вітчизняним комерційним банкам у світлі нової концепції бухгалтерського обліку належить розробити методологію і методику ведення управлінського обліку.
Дев'ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій. Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи.
1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, що мають юридичну силу.
2. Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.
3. Розділ 99 містить контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за позабалансовими рахунками.
Особливості нового плану рахунків полягають у наступному.
1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв'язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.
2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.
3. У плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.
4. Нові вимоги до аналітичного обліку (див. п. 2.4).

2.3. Баланс комерційного банку та інші форми синтетичного обліку
На основі плану рахунків комерційні банки складають баланс. Баланс — це основна форма фінансової звітності.
Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями.
Баланс, як правило, складають у табличній формі у вигляді горизонтальної чи вертикальної двосторонньої таблиці. В лівій (горизонтальна таблиця), чи верхній (вертикальна таблиця) частині відображаються активи, а в правій, або нижній, — обов'язки і власний капітал.
Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою формою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання рахунків IV порядку за ознакою їх економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.
Нижче наведена структура балансу комерційного банку:

АКТИВ                                                      ПАСИВ

Первинні резерви (гроші в часі,
коррахунки в НБУ та інших
банках)

0
Б
0
В'
Я
3
К
И

Зобов'язання перед іншими
банками (коррахунки інших
банків)

П К
0 0
3 Ш
И Т

Ч И

Е
Н
І

Д
Е
П
0
3

И

Т

И

Вторинні резерви (державні цінні папери)

Міжбанківські кредити
отримані

Кредитний портфель

Депозити до запитання

Інвестиційний портфель (корпоративна частина)

Термінові депозити юридичних і фізичних осіб

Ощадні вклади

Усього зобов'язань

Основні кошти, капітальні витрати та інші активи

К
А
П
І
Т
А
Л

КАПІТАЛ І РІВНЯ

КАПІТАЛ II РІВНЯ

Разом власний капітал

БАЛАНС

 

БАЛАНС

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням
А = П = 3 + К,
де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов'язання; К — капітал.
Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації у балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі). Операція завжди відображається як мінімум двома змінами в бухгалтерському рівнянні. Для того, щоб зберегти рівність, операція, яка змінює активи. також змінює заборгованість або капітал. У зв'язку з цим виділяють чотири типи операцій:

№ з/п

Тип операції

Актив

Пасив

1.

Операція одночасно збільшує актив та пасив (видана позика зараховується на поточний рахунок клієнта)

+

+

2.

Операція одночасно зменшує актив та пасив (видача готівки на виплату заробітної плати з поточного рахунку клієнта)

3.

Операція зумовлює диверсифікацію тільки активи (видача позики клієнту готівкою)

+ —

 

4.

Операція зумовлює диверсифікацію тільки пасивів (перерахування коштів з поточного рахунку клієнта на депозитний рахунок)

 

— +

Отже, можна зробити висновок що:
1) кожна операція має подвійний результат;
2) після запису кожної операції права частина дорівнює лівій, тобто:
Активи = Зобов'язання + Капітал.
Використання цього бухгалтерського рівняння також дозволяє візуально, за загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку. Свідченням того, що банк платоспроможний,є превалювання його сукупних активів над сукупними обов'язками. Різниця між банківськими активами і зобов'язаннями складає реальну величину власного капіталу банку. Банк є платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більша, ніж 0. Неплатоспроможний банк — це такий банк, який має нульову чи негативну величину власного капіталу.
Різницю між активами і зобов'язаннями ще визначають як чисті активи (див. п. 2.1). Зміна чистих активів за звітний період відображає зміну фінансового стану банку. Приріст чистих активів досягається у разі отримання банком прибутку, тобто за рахунок збільшення власного капіталу банку:
4А' - 4АО = КО + Р,
де 4А° — чисті активи на початок звітного періоду; 4А' — чисті активи на кінець звітного періоду; К° — власний капітал на початок звітного періоду; Р — прибуток, отриманий за звітний період.
Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Синтетичний облік дозволяє отримувати агреговану і систематизовану бухгалтерську інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність відображення операцій в бухгалтерському обліку. Отже, балансовий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєстрації банківських операцій в обліку.
Реалізація зазначених цілей досягається через складання банками різних видів балансів, що відрізняються як за формою та змістом, так і за датою і термінами надання та цільовим призначенням:

Сальдовий баланс складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання баланси підрозділяють на щоденні та щомісячні.
Під пробними балансами розуміють проміжні, або робочі баланси. Отже, складання звітного щоденного або щомісячного балансу відбувається в декілька етапів, які відрізняються характером узагальнення бухгалтерської інформації.
Звітний баланс складається за структурою плану рахунків, тобто включає три частини.
Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної таблиці, в якій дані розташовані по мірі зростання номерів бухгалтерських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку).
Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне призначення — контроль за правильністю відображення операцій в бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.
Сальдовий — щоденний і щомісячний — баланс складається за однаковою формою, наведеною в додатку 1.
У ній передбачено надання інформації за залишками окремо за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими рахунками на звітний період.
Активні та пасивні рахунки відображаються окремо, у чіткій послідовності, за балансовими рахунками — на рівні рахунків IV порядку, груп, розділів та за позабалансовими рахунками — на рівні рахунків IV порядку та груп.
У п'ятому класі «Капітал банку» залишок рахунку № 5900 «Результат поточного року» формується один раз у кінці року і повинен дорівнювати різниці між сумами шостого класу «Доходи» та сьомого класу «Витрати». У випадку від'ємного результату сума п'ятого класу зменшується. Рахунки доходів та витрат закриваються один раз у кінці року.
Залишки за рахунками надаються також окремо в розрізі операцій з резидентами та нерезидентами, а всередині їх — за видами валют: національна вільноконвертована, неконвертована валюти.
Обігово-сальдовий баланс за структурою не відрізняється від сальдового (додаток 2). За змістом, крім залишків за рахунками на звітну дату, він містить обіги за звітний період.
Пробні, сальдові та обігово-сальдові баланси в основному призначені для внутрішнього менеджменту та подання Національному банку України. Для зовнішніх користувачів передбачено балансовий звіт, зміст, методика складання та призначення якого розглядаються у главі 16.
До інших форм синтетичного обліку належать: обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали тощо. Вони відрізняються ступенем узагальнення інформації і використовуються для звірки даних аналітичного та синтетичного обліку.

2.4. Параметри і форми аналітичного обліку
Фінансовий облік повинен забезпечити реалізацію принаймні двох функцій: 1) запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління; 2) запис детальної інформації про параметри та контрагентів кожної операції з метою отримання звітів різного рівня для внутрішнього користування, подання перевірним органам та для обрахування макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики. Крім того, враховуючи високу ступінь автоматизації ведення бухгалтерського обліку, необхідно передбачити низку параметрів для автоматизованого виконання завдань, наприклад, для нарахування відсотків, складання допоміжної фінансової звітності за окремими видами операцій (кредитними, депозитними і т. п.).
Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків. Їх перелік наведено у плані рахунків.
Але всю необхідну інформацію неможливо відобразити на рівні лише балансових рахунків: це призведе до того, що план рахунків стане громіздким та незручним для роботи.
Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунку. По кожному балансовому і позабалансовому рахунку відкриваються рахунки аналітичного обліку. Виділення особових рахунків залежить від виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.
Особові рахунки підлягають реєстрації в спеціальній книзі, де для кожного балансового рахунку IV порядку відводяться окремі аркуші. В ній реєструються всі особові рахунки клієнтів, а також рахунки, відкриті за внутрішньобанківськими операціями (облік майна, власного капіталу, доходів, витрат, результатів діяльності, розрахунків). При закритті рахунку в книзі проставляється дата і вказується причина закриття. Книга зберігається у головного бухгалтера; зміни у реєстраційних записах можуть здійснюватись тільки з його дозволу.
За деякими балансовими рахунками аналітичний облік ведеться на зведених особових рахунках чи в операційних журналах, книгах, картках у вигляді хронологічного запису операцій для забезпечення контролю за використанням коштів за цільовим призначенням. Наприклад, для обліку касових операцій застосовується «Книга обліку готівки операційної каси та інших цінностей банку»; для обліку основних засобів — «Журнал обліку основних засобів»; при розрахунках розрахунковими чеками може використовуватися зведений особовий рахунок за аналітичним рахунком «Розрахунки чеками»; видачу розрахункових чекових книжок можна обліковувати за спеціальними картками обліку і т. ін.
У деяких випадках як регістри аналітичного обліку використовуються примірники документів. Наприклад, для обліку документів, не сплачених у строк через відсутність коштів у банку, в картотеку до позабалансового рахунку «Документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку» розміщуються перші примірники грошово-розрахункових документів, які чекають на сплату (платіжні доручення, вимоги-доручення і т. ін.).
У сучасних умовах процес бухгалтерського обліку в банках автоматизований. У зв'язку з цим, з метою збереження інформації про кожний окремий об'єкт аналітичного обліку, оптимізації його ведення і підготовки звітності комерційними банками, Національним банком України було розроблено «Методичні вказівки щодо ведення параметрів аналітичного обліку». В основу цього нормативного документа покладено таку класифікацію: параметри поділяються на обов'язкові та необов'язкові (рекомендовані); на такі, що стосуються контрагентів (клієнтів) і ті, що стосуються безпосередньо аналітичних (особових) рахунків:

Обов'язкові параметри запроваджуються з урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності банків. Вони є обов'язковими при оформленні нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Загальні обов'язкові параметри дозволяють: 1)отримати інформацію про усі відкриті клієнту рахунки; 2) вибрати сукупність рахунків, які мають задану характеристику, для складання звітності.
Необов'язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть використовуватись при організації управлінського і податкового обліку в банку, а також при наданні звітності менеджерам банку та іншим органам.
Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовуються для автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної звітності Національному банку України. Наприклад, для кредитних рахунків ці параметри передбачають забезпечення, вид кредиту, дату видачі кредиту, дату повернення, кількість пролонгацій; для депозитних рахунків — дату і строк розміщення, дату повернення коштів.
Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до 14 знаків. Перші п'ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші дев'ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п'ять знаків.
Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунку наведена нижче:

У номер аналітичного рахунку включають лише частину параметрів з усього набору; інші параметри зберігаються поза номером рахунку і можуть використовуватися під час виконання окремих операцій та побудові звітності.
Розглянемо на прикладі можливий підхід до формування номера аналітичного рахунку, виходячи з наведеної інформації про контрагентів банку та бухгалтерські рахунки (табл. 1—3).
Таблиця 1
Характеристика та коди контрагентів

№ з/п

Характеристика контрагента

Значення параметра (сегмент С у номері рахунку)

Значення параметра (ідентифікаційний код контрагента)

Формат параметра

Примітка

1.

Банк - резидент

1

Код МФО банку-контрагента

6 цифр

Довідник комерційних банків
України

2.

Банк-нерезидент

2

 

До 10 цифр

Значення параметра визначається банком самостійно

3.

Інша юридична особа-резидент

3

Ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності

8 цифр

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України

4.

Інша юридична особа-нерезидент

4

Ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності

8 цифр

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України

5.

Фізична особа-резидент

5

Ідентифікаційний код фізичної особи

10 цифр

Державний реєстр фізичних осі б — платників податків

6.

Фізична особа-нерезидент

6

 

До 10 цифр

Значення параметра визначається банком самостійно

7.

Внутрішні рахунки

9

 

До 10 цифр

Значення параметра визначається банком самостійно

Таблиця 2
Контрагенти (клієнти) банку

№ з/п

Назва установи

Резидентність

Значення параметра «характеристика клієнта»

Ідентифікаціний код

Значення параметру «код клієнта»

1.

АБ «Укргаз-промбанк»

Резидент

1

320843

320843

2.

Банк «Banker Trust»

Нерезидент

2

 

200

3.

ТзОВ «Роксолана»

Резидент

3

21666080

1001

4.

«Сіменс» ЛТД

Нерезидент

4

00276395

1002

6.

Іванченко В.

Резидент

5

1980514435

12006

7.

Фрідман Дж.

Нерезидент

6

 

 


Таблиця 3
Бухгалтерські рахунки
(відповідно до плану рахунків)


з/п

Назва бухгалтерського рахунку

Номер бухгалтерського рахунку

1.

Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності

2600

2

Поточні рахунки фізичних осіб

2620

3.

Короткострокові кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

2040

4.

Нараховані відсотки за кредитами суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми операціями

2048

5.

Прострочена заборгованість за кредитами суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями

2047

6.

Кореспондентські рахунки в НБУ

1200

7.

Кореспондентські рахунки, відкриті в інших банках

1507

8.

Банкноти та монети в касі банку

1001

9.

Несплачені в строк відсотки за кредитами клієнтів (позабалансовий)

9601

Згідно з наведеною у табл. 1 — 3 інформацією банк самостійно визначає параметри, які увійшли до сегменту С (*********) на схемі (с. 67):
— характеристика контрагента (1 знак);
— порядковий номер аналітичного рахунку (2 знаки);
— код контрагента (до 6 знаків).
У номері рахунку код валюти виноситься на окремому полі та виділяється похилою рискою вправо «/». У табл. 4 ключовий розряд замінено на символ «к».
Таблиця 4
Приклади побудови номерів аналітичних рахунків


з/п

Назва аналітичного рахунку

Номер рахунку

1.

Поточний рахунок ТзОВ «Роксолана» у доларах США

2600к301.1001/001

2.

Поточний рахунок ТзОВ «Роксолана»

2б00к302.1001

3.

Кредит № 1, наданий ТзОВ «Роксолана»

2040к301.1001

4.

Кредит № 2, наданий ТзОВ «Роксолана»

2040к302.1001

5.

Нараховані відсотки за кредитом № 1, що наданий ТзОВ «Роксолана»

2048к301.1001

6.

Прострочена заборгованість за кредитом № 2, що наданий ТзОВ «Роксолана»

2047к302.1001

7.

Несплачені в строк відсотки за кредитом № 2, що наданий ТзОВ «Роксолана» (позабалансовий рахунок)

9601к302.1001

8.

Поточний рахунок Іванченко В. П.

2620к501.12006

9.

Поточний рахунок фірми «Сіменс» у доларах США

2600к401.1002/001

10.

Поточний рахунок фірми «Сіменс» у німецьких марках

2600к401.1002/048

11.

Кореспондентський рахунок у банку «Banker Trust» у доларах США

1500к200.200/001

12.

Кореспондентський рахунок КБ «Укргазпром»

1200к100.300012

13.

Грошові кошти у касі № 3 під звіт у касира № 1

1001к931

Особові рахунки включають наступні обов'язкові реквізити:
— номер особового рахунку;
— сума вступного залишку;
— дата останнього руху за рахунком;
— дата здійснення поточної операції;
— номер документа, на підставі якого здійснюється запис;
— номер банку-кореспондента;
— номер рахунку-кореспондента;
— код операції;
— код валюти;
— сума операції;
— суми обігів за дебетом і кредитом;
— сума вихідного залишку;
— реквізити банку, який веде рахунок.
Особові рахунки клієнтів складаються у двох примірниках, передруковуються за встановленими стандартами і вважаються вихідними документами банків. Другий примірник особового рахунку є випискою з особового рахунку і призначений для видачі клієнту. До виписок з особових рахунків додаються документи (їх копії), на підставі яких зроблено записи за кредитом рахунку.
На документах, що додаються до виписок, проставляється штамп банку, який оформляє виписки з особових рахунків, а також календарний штамп дати проведення документа за особовим рахунком, якщо ця дата не співпадає з датою виписки документа.
Приклад особового рахунку наведено нижче:
Надруковано 05/06/98 20:33:23

2.5. Банківська документація
Усі банківські операції відображаються в обліку тільки при наявності документального підтвердження. Банківські документи — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку. За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль.
Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку. Документ, який засвідчує операцію, називається первинним. На підставі первинних документів можуть складатися зведені документи.
Сукупність документів, що використовуються банком для ведення бухгалтерського обліку і контролю, складає банківську документацію.
Документи за змістом операцій поділяються на:
- касові;
- меморіальні;
- позабалансові та ін.
Класифікація банківських документів наведена нижче:

Касовими документами оформлюються операції з приймання і видачі готівки. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер.
Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери та ін.
До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Цими документами оформлюються приймання та видача коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі.
Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операцій, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом. Широко застосовується складання грошово-розрахункових документів на електронно-обчислювальних машинах (з аналогічним розташуванням усіх даних, передбачених стандартною формою друкарського бланку за певною операцією).
Банківські документи включають дані, які називають реквізитами.
До обов'язкових реквізитів відносять:
— назву установи банку;
— дату здійснення операції;
— зміст операції;
— суму операцій;
— підписи відповідальних осіб.
Інші реквізити документа залежать від виду операції.
Усі грошово-розрахункові документи у своєму складі мають меморіальний ордер, у якому вказано бухгалтерську проводку, тобто визначені бухгалтерські рахунки, що підлягають дебатуванню і кредитуванню.
Реквізити в документах розміщені у відповідній послідовності: довідкові дані — ліворуч, бухгалтерські статистичні — праворуч.
Кількість примірників документів повинна бути достатньою для відображення операції в обліку за всіма особовими рахунками всіх сторін-учасників, що беруть участь у виконанні банківської операції. Усі примірники заповнюють на друкарській машинці в один прийом або шляхом множення оригіналів. Чеки, об'яви на внесок готівкою, квитанції, прихідні і видаткові касові ордери заповнюють власноручно.

Контрольні запитання
1. Пригадайте класифікацію бухгалтерських рахунків. Дайте визначення їх основних груп.
2. Назвіть загальне (класичне) бухгалтерське рівняння. Що відображає це рівняння?
3. Яке призначення мають контрактивні та контр пасивні рахунки?
4. Для складання якої звітності використовуються рахунки доходів і витрат?
5. Що є об'єктом обліку на позабалансових рахунках?
6. Який метод запису використовується для реєстрації банківських операцій на позабалансових рахунках? Яким чином визначається характер позабалансового рахунку?
7. Дайте визначення плану рахунків.
8. Назвіть структуру плану рахунків і схарактеризуйте його складові частини.
9. Як пов'язані між собою частини плану рахунків?
10. Дайте визначення бухгалтерського балансу.
11. Схарактеризуйте структуру балансу.
12. Що розуміють під чистими активами?
13. Які види балансів складають банки?
14. Визначте параметри аналітичного обліку.
15. Як формується номер особового рахунку?
16. Визначте основні реквізити особового рахунку.
17. Пригадайте класифікацію банківської документації.

Вправи для самостійної роботи
Вправа 1. Визначте вид і характер наведених бухгалтерських рахунків і відобразіть інформацію у таблиці:
— ощадні сертифікати, емітовані банком;
— господарські матеріали;
— поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності;
— короткострокові кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями;
— резервні фонди;
— боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку на продаж;
— валюта та банківські метали, куплені за умовами спот;
— зобов'язання з кредитування, отримані від банків;
— резерви під заборгованість за кредитами, наданими клієнтам;
— розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку;
— банкноти та монети в касі банку;
— довгострокові кредити, надані іншим банкам;
— емісійна різниця.
— контррахунок;
— не сплачені клієнтам доходи;
— цінні папери на зберігання;
— витрати на відрядження;
— відсоткові витрати за коштами до запитання;
— відсоткові доходи за кредитами;
— результат від торговельних операцій.

Вид бухгалтерського рахунку

Активний, або умовно-активний

Пасивний, або умовно-пасивний

Клас плану рахунків

Балансові:
постійні;
тимчасові
Позабалансові

 

 

 

Вправа 2. Використовуючи метод подвійного запису, відобразіть наведені операції за позабалансовими рахунками:
— АКБ «Аркада» 10.09.98 р. підписав угоду на відкриття кредитної лінії за вимогою АКБ «Електрон» на строк 10 днів у розмірі 250 000 грн.;
— АКБ «Полісся» отримав на консигнацію дорожні чеки на суму 100 000 грн.;
— АКБ «Ощадбанк» отримав від друкарні 10 000 бланків ощадних книжок;
— банк відіслав дорожній чек номіналом 5000 дол. США, що був прийнятий на інкасо.
Вправа 3. За наведеними залишками за бухгалтерськими рахунками складіть бухгалтерський звіт (тис. грн.):
Кредити, отримані від НБУ 27890
Вкладення в асоційовані компанії 108
Кошти у НБУ 6300
Кредити, надані клієнтам 106165
Акціонерний капітал 20580
Нараховані доходи (за операціями з клієнтами) 3500
Резервний фонд 15420
Прибуток 6500
Кошти клієнтів банку 116330
Товарно-матеріальні цінності на складі та дебітори 5730
Кредити та депозити, отримані від інших банків 48265
Цінні папери, що рефінансуються НБУ 46731
Нараховані витрати (за операціями з банками) 477
Цінні папери та акції, придбані банком 892
Основні засоби, нематеріальні активи та капітальні вкладення банку 21197
Резерви на покриття кредитних ризиків (за операціями з клієнтами) 674
Кошти в інших банках 37809
Інші активи 7696
Вправа 4. Виходячи з формули номера аналітичного особового рахунку, складіть номер особового рахунку, відкритого за короткостроковими депозитами, які залучені від банку «Електрон», на балансовому рахунку 7012 «Відсоткові витрати за короткостроковими депозитами інших банків», якщо відомо:
— номер банку «Електрон» за міжбанківськими розрахунками 322636;
— номер особового рахунку по порядку 016.
Вправа 5. У КБ «Аркада» 06.07.99 р. за поточними рахунками ТзОВ «Роксолана» проведені наступні операції: в грн.
— за платіжним дорученням іногороднього платника зарахована виручка від реалізації 3600
— за грошовим чеком видані кошти на заробітну плату 1200
— за платіжним дорученням перераховані кошти за виконані роботи з капітального ремонту приміщення 4500
— за поточний рахунок зарахований наданий банком короткостроковий кредит 5000
— за платіжним дорученням перераховані платежі до державного бюджету 90
— залишок коштів на поточному рахунку на почато дня складає 150.
• Відобразіть наведені операції за поточним особовим рахунком.
• Назвіть обов'язкові реквізити особового рахунку.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.