Розділ IV ЖИТЛОВЕ ПРАВО Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

return_links(); ?> build_links(); ?>

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Загрузка...

Розділ IV ЖИТЛОВЕ ПРАВО

§ 1. Конституційне право громадян України на житло
Відповідно до ст. 47 Конституції України держава гарантує право на житло і створює умови, за яких кожний громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Конституція України (стаття 30) гарантує кожному громадянинові право на недоторканість житла. Це означає, що ніхто не має права проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку тільки за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням житла людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку. Такі випадки передбачені Законом “Про міліцію”, Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами.
Житлове законодавство складається з Житлового кодексу України, який прийнятий 30 червня 1983 року і набув чинності з 1 січня 1984 року, Закону “Про приватизацію державного житлового фонду”, глави 26 Цивільного кодексу України та інших законів.
Крім названих Законів, житлові правовідносини регулюються нормативними актами виконавчої влади. Серед них можна назвати “Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні”, затверджені Радою Міністрів України і Укрсовпрофом 11 грудня 1984 року, Постанову Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 року “Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг” та інше.

§ 2. Загальна характеристика
Житлового кодексу України
Житловий кодекс України прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1983 року і набув чинності з 1 січня 1984 року.
Житловий кодекс України регулює весь комплекс житлово-правових відносин.
Завданнями Житлового кодексу є:
1) забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло;
2) належне використання і збереження житлового фонду;
3) забезпечення законності в сфері житлових відносин.
Житловий кодекс закріплює право громадян на житло відповідно до Конституції України, визначає поняття житлового фонду, його види, регулює питання управління житловим фондом, компетенцію місцевих органів влади, відомчих органів по використанню, експлуатації і забезпеченню його збереження.
У кодексі конкретизовані житлові права та обов’язки громадян. Зокрема, стаття 9 даного кодексу визначає, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.
Крім прав, громадяни України мають обов’язки – вони зобов’язані бережно відноситись до будинку, в якому проживають, дотримуватися правил користування житловими приміщеннями та інше.
Житловий кодекс визначає порядок надання житла, норми житлової площі; порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного, громадського та індивідуального житлового фонду, користування службовими жилими приміщеннями, гуртожитками; питання найму і піднайму жилих приміщень; порядок втрати жилого приміщення; обмін жилих приміщень.
У кодексі встановлюється відповідальність за порушення житлового законодавства, порядок вирішення житлових спорів та інші питання. 
Житловий кодекс має такі розділи:
І. Загальні положення. 
II. Управління житловим фондом.
III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями.
IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація та ремонт.
V. Відповідальність за порушення житлового законодавства. 
VI. Вирішення житлових спорів. 
VІІ. Заключні положення.

§ 3. Житловий фонд
Житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України і які призначені для проживання громадян, утворюють житловий фонд. Житлові будинки – це будови зі всіма зручностями для людини, які забезпечують можливість її проживання. Житлові приміщення в інших будівлях – це ті житлові приміщення, які знаходяться в нежилих приміщеннях, наприклад, в будівлях, які використовуються як адміністративні будівлі або для невиробничих потреб. Проте вони, як і житлові приміщення в жилих будинках, повинні мати вигоди для людини, які забезпечують можливість постійного проживання.
Житловий фонд України – це сукупність всіх видів житла приватної, державної та колективної власності.
Склад житлового фонду.
До житлового фонду України належать:
– жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
– жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативним організаціям (об’єднанням) та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
– жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
– жилі будинки і квартири, що є в приватній власності громадян (приватний житловий фонд).
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

§ 4. Порядок надання жилих приміщень
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання в користування жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Житлові приміщення надаються громадянам України, що постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, одна квартира на сім’ю.
Громадяни самостійно здійснюють право на отримання приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто при досягненні вісімнадцятирічного віку, а особи, які вступили в шлюб до досягнення вісімнадцятирічного віку – відповідно до часу вступу в шлюб чи влаштування на роботу.
“Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні” та Житловим кодексом України визначається порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і виділення їм житла.
Категоріями громадян, які визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, є:
1) забезпечені житловою площею меншою за рівень, що визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України і Українською радою профспілок;
2) проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;
3) хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї. Перелік таких хвороб затверджується Міністерством охорони здоров’я України і Українською радою профспілок;
4) проживають за договором піднайму житлового приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
5) проживають тривалий час за договором найму в будинках, що належать громадянам на правах приватної власності;
6) проживають у гуртожитках.
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. У певних випадках, передбачених законодавством, громадяни можуть бути взяті на облік і не за місцем їх проживання.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов і які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням – також і за місцем проживання. Громадянам, які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов, житлові приміщення надаються в порядку черговості.
Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється правилами Житлового кодексу та іншими Законами України. Крім загальної черги, де черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік, діючим Житловим кодексом передбачається першочергове та позачергове надання жилих приміщень.
Право на першочергове отримання житлових приміщень мають:
– інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
– Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової слави, “За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР” усіх трьох ступенів; 
– особи, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перерахованих у списку захворювань, затвердженому у встановленому законом порядку;
– особи, які перебували у складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної воєн та під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани та інші особи, які брали участь у бойових операціях;
– інваліди праці і II групи, інваліди І і II групи із числа військовослужбовців;
– сім’ї осіб, які загинули при виконанні державних або громадських обов’язків, обов’язків громадянина щодо рятування життя людини, охорони державної власності та правопорядку або загинули на виробництві внаслідок нещасного випадку;
– робітники і службовці, які тривалий час сумлінно працювали на виробництві;
– матері, яким присвоєно звання “Мати-героїня”, багатодітні сім’ї та одинокі матері;
– військовослужбовці, які виконували інтернаціональний обов’язок;
– військовослужбовці і сім’ї загиблих або померлих від ран і контузій, які виконували інтернаціональний обов’язок у Республіці Афганістан;
– особи, які постраждали під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до І і ІІ категорій;
– сім’ї, у яких народились близнюки;
– вчителі, педагогічні працівники загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів та інші особи.
Поза чергою житлове приміщення надається:
– громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання;
– особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при неможливості повернення їм жилого приміщення, яке вони раніше займали;
– особам, які направлені у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;
– особам, обраним на виборну посаду, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість.
Громадянам, які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов, житлові приміщення надаються в межах норми житлової площі. 
Максимальний розмір житлових приміщень, що надаються, повинен відповідати встановленій в Україні нормі житлової площі на одну особу – 13,65 кв. м. Вказана норма не співпадає з рівнем фактичної забезпеченості громадян житлом, який може бути і вищим, і нижчим цього рівня. З перевищенням норми житлове приміщення може бути надане, якщо воно складає одну кімнату (однокімнатну квартиру) або призначено для осіб різної статі.
Окремим категоріям громадян понад норму надається додаткова житлова площа (наприклад, громадянам, які страждають тяжкими формами хронічних хвороб), а також громадянам, яким ця площа необхідна за умовами і характером їх роботи (наприклад, для наукових співробітників, композиторів, для суддів та інших), надання житлових приміщень нижче мінімальної норми не дозволяється.
Житлові приміщення, які надаються громадянам, повинні відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Житло в будинках державного житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надається громадянам виконавчими комітетами при участі житлової комісії, що створюється при виконкомах. Житлові приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються за спільним рішенням адміністрації і профкому підприємств, установ, організацій з повідомленням виконкому.
Житлові приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються за спільним рішенням органів відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому відповідної Ради народних депутатів.
На підставі рішення про надання житла в будинках державного чи громадського житлового фонду виконком відповідної Ради народних депутатів видає громадянину ордер, який є підставою для вселення в надане житлове приміщення.

§ 5. Договір найму жилого приміщення
На підставі ордера громадянин (наймач), на ім’я якого він виданий, укладає договір найму жилого приміщення з житлово-експлуатаційною організацією (наймодавцем), а в разі її відсутності – з відповідним підприємством, установою, організацією.
Договір найму жилого приміщення в будинках, що належать громадянам на правах особистої власності, укладається з власником будинку.
Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира чи інше ізольоване житлове приміщення, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму:
– жиле приміщення, яке хоча і є ізольованим, але розмір якого менший від установленого для надання одній особі:
– частина кімнати або кімнат, з’єднаних з іншою кімнатою спільним входом;
– підсобні приміщення (кухня, коридор та ін.).
Члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, які випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем відповідальність, що виникає з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї можуть бути визнані й інші особи, які постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (наприклад, брат, дід та інші).
Наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених законодавством.
Наймач має право в установленому порядку з письмової згоди всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину (чоловіка), дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей вказаної згоди не потрібно.
Наймач житлового приміщення має право за згодою членів сім’ї, які з ним проживають, і за згодою наймодавця здавати в піднайм житлове приміщення.
Наймач житлового приміщення має право за згодою членів сім’ї в будь-який час розірвати договір найму. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірваний на вимогу наймодавця лише на підставах, які встановлені законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення із будинків, що загрожують обвалом.

§ 6. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами
Якщо наймач жилого приміщення або члени сім’ї тимчасово відсутні, то жиле приміщення за ним зберігається протягом шести місяців.
У випадках, коли наймач або члени його сім’ї були відсутні понад шість місяців, але з поважних причин, цей строк може бути продовжено за заявою відсутнього наймодавця, а в разі спору – судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у таких випадках:
– призов на дійсну строкову військову службу, а також призов офіцерів запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років – протягом усього періоду проходження служби; перебування на дійсній військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби – протягом перших п’яти років проходження служби;
– тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи (екіпаж суден, працівники геологічних партій, експедицій тощо) або у зв’язку з навчанням (студенти, аспіранти тощо) – протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
– поміщення дітей на виховання в державний дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника – протягом усього часу перебування, якщо в жилому приміщенні, з якого вибула дитина, залишились проживати інші члени сім’ї; якщо в такому жилому приміщенні не залишилися інші члени сім’ї, воно може бути надане іншим громадянам, але після повернення таких дітей їм надається жиле приміщення позачергово;
– виїзд у зв’язку з виконанням обов’язків опікуна (піклувальника) – протягом усього часу виконання цих обов’язків;
– виїзд для лікування в лікарняно-профілактичному закладі – протягом усього часу перебування в ньому;
– взяття під варту – протягом усього часу перебування під слідством і судом. 
У названих випадках право користування жилими приміщеннями зберігається за тимчасово відсутніми протягом шести місяців з дня закінчення зазначених строків.

§ 7. Квартирна плата. Плата за комунальні послуги
Розмір плати за користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлових фондів встановлюється Кабінетом Міністрів України. В одинарному розмірі оплачується жила площа, що належить наймачеві та членам його сім’ї за встановленими нормами 13,65 м2, а також зайва площа, коли її розмір не перевищує на всю сім’ю половини норми жилої площі, яку належить мати одній особі. Плата за користування рештою зайвої жилої площі береться в підвищеному розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги), крім квартирної, нараховується згідно з тарифами затвердженими Кабінетом Міністрів України.

§ 8. Житлова субсидія
З метою соціального захисту населення у зв’язку з поступовим підвищенням обсягу відшкодування ним фактичних витрат, пов’язаних з користуванням житлом, його утриманням та з оплатою послуг водо-, тепло-, газопостачання і водовідведення, вивезенням побутового сміття та рідких нечистот (житлово-комунальні послуги), 4 лютого 1995 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про надання населенню субсидій для відшкодування на оплату житлово-комунальних послуг”.
Житлова субсидія – це зниження за рахунок місцевих бюджетів щомісячної плати за житлово-комунальні послуги сім’ям, у яких нарахована плата за житло та комунальні послуги у межах норм споживання перевищує 15 % їх сімейного сукупного доходу.

§ 9. Відповідальність за порушення житлового законодавства
Підставою для накладення відповідальності за порушення житлового законодавства є поведінка особи. За неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства встановлена кримінальна, адміністративна і цивільна відповідальність.
Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за такі дії:
– заняття житлової площі підопічного внаслідок зловживання опікунськими правами;
– незаконний обшук;
– незаконне виселення чи інші дії, які порушують недоторканість житла громадян;
– самовільне будівництво жилого будинку, якщо за ці дії протягом року було застосоване адміністративне стягнення та інше.
Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлений перелік адміністративних правопорушень у сфері житлових прав, житлово-комунального господарства і благоустрою, за скоєння яких накладається адміністративна відповідальність. До таких правопорушень відносяться:
– порушення посадовими особами порядку постановки на облік громадян, які потребують покращення житлових умов;
– недотримання встановлених строків заселення житлових будинків і жилих приміщень;
– порушення правил експлуатації жилих будинків, безгосподарське їх утримання;
– самовільне переобладнання і перепланування жилих будинків;
– самовільне заняття жилого приміщення;
– порушення правил утримання собак, котів та інше.
За невиконання сторонами зобов’язань за договором найму жилого приміщення може накладатись цивільна відповідальність. Так, наприклад, за невиконання наймодавцем обов’язку щодо ремонту жилого приміщення у випадках, які викликані невідкладною необхідністю, дає право наймачу провести ремонт і стягнути з наймодавця (ЖБК) вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок квартирної плати.
Наймач, який допустив самовільне переобладнання чи перепланування жилого або підсобного приміщення, зобов’язаний за свій рахунок привести приміщення в попередній стан.
Підприємства, установи, організації, а також громадяни, які заподіяли шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, об’єктам благоустрою і зеленим насадженням на ділянках, які прилягають до будинків, зобов’язані відшкодувати заподіяну шкоду.

§ 10. Приватизація державного житлового фонду
Приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 року. Цей Закон визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його наступного використання та утримання.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні та збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир, (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
До об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.
Не підлягають приватизації:
– квартири-музеї;
– квартири (будинки), які знаходяться на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних і біосферних заповідників, національних парків, парків-пам’ятників, садово-паркового мистецтва, музеїв, заповідників та інше;
– кімнати в гуртожитках;
– квартири (будинки), які віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), які знаходяться в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Приватизація здійснюється шляхом:
1) безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв.м загальної площі на наймача і кожного члена сім’ї та додатково 10 кв.м на сім’ю;
2) продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або знаходяться на черзі для поліпшення житлових умов.
Для проведення приватизації громадянами України використовуються спеціальні приватизаційні документи – житлові чеки, які видаються наймачу та членам його сім’ї у випадку, якщо загальна площа житла менша за нормативи, передбачені в Законі.
За громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму. Крім цього, громадяни до приватизації можуть переселитися у квартири меншої площі і отримати відповідну компенсацію.
Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.