РОЗДІЛ 13. СТРАХУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ВАНТАЖІВ 13.1. СТРАХУВАННЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


РОЗДІЛ 13. СТРАХУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ВАНТАЖІВ

13.1. СТРАХУВАННЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ
Україна має дві з трьох найбільших у Європі річок, які виконують важливі транспортні функції, а також два моря з виходом в Атлантичний океан. На водних шляхах працюють потужні флоти — морський і річковий. До того ж у країні добре розвинене суднобудування. Отже, об'єктів для страхування водного транспорту та морських ризиків не бракує.
Розглядаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особливості:
• по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в добровільні види страхування (стаття 41 Закону України «Про страхування»), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів страхування морських ризиків, певною мірою законодавче врегульовані;
• по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден належить певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних поняттям «морське страхування», у цьому підрозділі торкатимемось іноді інших видів морського страхування.
Головним законодавчим актом, що регулює умови морського страхування, є прийнятий у грудні 1994 року Кодекс торговельного мореплавства України (далі — Кодекс), який містить розділ «Морське страхування». Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються страхування морських суден та договорів морського страхування в контексті з міжнародною практикою страхування суден.
Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь-який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, у тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестраховування).
Основні засади здійснення морського страхування були закладені в законі Великої Британії про морське страхування 1906 року . В цьому законі закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які можна й потрібно застосовувати для договорів з будь-яких видів страхування.
Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового інтересу передбачена згаданою щойно статтею 242.
Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи договір страхування, з'ясують усі суттєві обставини, що стосуються об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передбачаються статтею 243, «Інформація про стан ризику». У ній, зокрема, зазначено, що в разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані страховиком.
Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальновідомих фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі страховику.
У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.
Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 «Обов'язки страхувальника за генеральним полісом» (ця стаття стосується здебільшого страхування вантажів) та 262 «Повідомлення страхувальника про зміну страхового інтересу». Так, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або відносно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.
Третій принцип, закладений законом Великої Британії щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів, становить основу договору страхування. Ушкодження або знищення об'єкта страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають виплату страхового відшкодування, інші — ні.
Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ, що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), пояснюється іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за додаткових умов і за додаткову страхову премію.
Тому в полісах поряд із заявою про те, що «застраховано від усіх ризиків», передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про договори морського страхування, до таких винятків належать збитки, що сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки внаслідок неморехідного стану судна, збитки від природних властивостей вантажу, ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі застереження передбачені відповідними статтями 255 — 261 Кодексу.
Четвертий принцип — здійснення відшкодування в межах фактичних збитків також закладений і в Кодексі. Стаття 250 «Страхова сума» передбачає, що страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу (страхову вартість), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір є не дійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.
Стаття 251 «Перевищення страхової суми над страховою вартістю» також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що перевищує його страхову вартість.
До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267 відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки, за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з метою виконати вказівки страховика (стаття 263 «Запобігання або зменшення збитків»), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати страховик, і для складання диспаші із загальної аварії.
Стаття 276 «Отримання відшкодування від третіх осіб» також доповнює зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише різницю між сумою, належною для сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо страхувальник отримав відшкодування збитків від третіх осіб.
Суброгація. Стаття 269 Кодексу має аналогічну назву і передбачає, ^ що в разі сплати страхової суми, за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до страховика за його згодою переходять:
1) усі права на застраховане майно — у разі страхування на повну вартість;
2) право на частку застрахованого майна, яка пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості — у разі страхування на неповну вартість.
Аналогічна норма передбачена статтею 274 «Право страховика щодо третіх осіб». До страховика, який сплатив страхове відшкодування, переходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник (або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.
Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.
Інша, дуже схожа по суті норма має назву «Абандон», але тут ініціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає страхувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає ось що.
Страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно (абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:
1) пропажі судна безвісти;
2) економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого судна;
3) економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;
4) захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.
Угода сторін, що суперечить правилам цієї статті, не дійсна.
Заява про абандон повинна бути зроблена страховику протягом шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).
Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник утрачає право на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.
Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус судна, зокрема й такого, що будується, з його машинами, обладнанням, устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин, обладнання суден (каско); видатків у разі настання відповідальності перед третіми особами (відповідальність); видатків судовла-сників на зменшення збитків (витрати).
Найпоширенішими є англійські умови, що мають назву «Застереження Інституту Лондонських Страховиків». Існують також німецькі, норвезькі, американські умови.
Український морський страховий ринок також застосовує різні умови страхування. Попри те, що всі страховики конкурують між собою, існують тенденції щодо зближення застосовуваних ними умов страхування.
Подальшу інтеграцію у зближенні умов страхування має здійснювати Морське страхове бюро України, що створене згідно зі статтею 12 Закону України «Про страхування» та статтею 242 Кодексу торговельного мореплавства.
Далі розглянемо принципові положення типових умов страхування каско суден щодо ризиків та винятків із переліку страхових випадків.
СТРАХОВІ РИЗИКИ. За угодами страхування, укладеними згідно з цими умовами, відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також із інших причин раптового і непередбаченого характеру.
Обсяг страхового покриття встановлюється на основі однієї з таких умов.
• «З відповідальністю за повну загибель і пошкодження». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної) чи видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин, обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) збитки внаслідок пропажі судна безвісти;
в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки щодо рятування судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення й установлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за
умовами страхування.
• «З відповідальністю за пошкодження». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення і встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
• «З відповідальністю за повну загибель». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної"), з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) збитки внаслідок зникнення судна безвісти;
в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки з рятування судна;
ґ) необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігти збитку, зменшити його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
Винятки зі страхових випадків і обмеження страхування. Не відшкодовуються збитки, завдані з таких причин:
а) навмисні дії (намір) і груба необережність страхувальника, ви-годонабувача або їх представників (не стосується капітана і членів екіпажу застрахованого судна);
б) відомого немореплавного стану судна страхувальникові, виго-донабувачеві або їхнім представникам до виходу судна у рейс;
в) зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;
г) експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом;
ґ) прямого або непрямого впливу радіації чи радіоактивного зараження у зв'язку з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням матеріалів, що піддаються радіоактивному розпаду;
д) видатки з утримання судна та екіпажу;
е) збитки й видатки, пов'язані з віддаленням застрахованого судна, заподіянням шкоди довкіллю, здоров'ю людей і майну третіх осіб, а також непрямі збитки страхувальника;
є) видатки з усунення будь-якого дефекту, якщо дефект не викликав загибелі судна або пошкодження його корпусу, механізмів, машин і обладнання.
Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не відшкодовуються:
ж) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити власникові іншого судна і до яких призвело зіткнення суден;
з) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити третім особам і до яких призвело пошкодження застрахованим судном будь-якого плаваючого, нерухомого або іншого об'єкта;
і) збитки від втрати фрахту;
ї) збитки, завдані військовими діями або військовими заходами та їх наслідками, громадянськими війнами, народними заворушеннями, трудовими конфліктами;
й) збитки, завдані діями урядових органів щодо застрахованого судна, за винятком збитків від загибелі або пошкоджень застрахованого судна внаслідок заходів, ужитих для запобігання або зменшення небезпеки забруднення із судна, яке зазнало пошкоджень, що за них страховик несе відповідальність на підставі угоди страхування.
У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, зазначені в підпункті «з», не відшкодовуються також видатки страхувальника, що виникли внаслідок:
• пошкодження або загибелі вантажу та іншого майна на застрахованому судні;
• смерті, каліцтва або пошкодження здоров'я будь-яких осіб;
• усунення уламків, залишків суден, вантажу або інших предметів:
• забруднення або зараження моря, будь-якого майна або об'єкта (включаючи видатки із запобігання такому забрудненню або зараженню), за винятком інших суден, з котрими зіткнулося застраховане судно, і майна на таких суднах;
• будь-яких договірних зобов'язань судна;
• повної або тимчасової втрати можливості використовувати судно або будь-який інший об'єкт, неушкоджений у результаті зіткнення.
Якщо у разі зіткнення застрахованого судна з будь-яким іншим судном відповідальність лежить на обох суднах і хоча б для одного судна не обмежується за законом, відшкодування обчислюється за принципом «роздільної». відповідальності, тобто збитки, завдані іншому судну, відшкодовуються страховиком з огляду на ступінь вини застрахованого судна незалежно від того, в якій сумі і на чию користь має бути здійснений платіж у результаті заліку сум взаємних вимог.
У решті випадків страхове відшкодування здійснюється за принципом «єдиної» відповідальності на підставі фактичних видатків страхувальника, що підлягають відшкодуванню за умовами договору страхування.
У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, указані у пункті «і» цього розділу, відшкодуванню підлягають збитки від втрати фрахту в період аварійного простою, з причин, визначених цими умовами.
Розмір відшкодування визначається множенням узгодженої добової суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на З неповні доби. При цьому відшкодування виплачується не більш як за 180 днів аварійного простою (коли не узгоджено інше).
Період аварійного простою обчислюється з моменту настання страхового випадку і містить у собі час рятувальних операцій та ремонту з усунення пошкоджень, що виникли внаслідок страхового випадку.
Час, витрачений на переправлення судна до місця ремонту, включається до періоду аварійного простою за умови, що внаслідок страхового випадку судно було змушене перервати рейс і негайно вирушити на ремонт.
Збитки від утрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з усунення пошкоджень, яких йому було завдано в результаті страхового випадку, відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування. Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі (фактичної або конструктивної) судна.
У разі включення у договір страхування відповідальності за збитки, зазначені у пп. «ї», «й», при укладанні договору страхування страхувальник на вимогу страховика зобов'язаний надати будь-яку інформацію, необхідну для визначення ступеня ризику.
Якщо у договорі страхування не передбачено іншого, не підлягають відшкодуванню:
а) 10 % видатків з усунення пошкоджень машин, котлів і обладнання судна;
б) 25 % видатків з усунення пошкоджень, яких було завдано у результаті контакту з льодом і за які страховик несе відповідальність за угодою страхування.
Зауважимо, що тут ми торкнулися лише визначення ризиків, страхових випадків, винятків із страхування та обмежень страхування. На цьому типові умови страхування, звичайно, не закінчуються. Класичні умови страхування містять також інші норми правовідносин, що розглядались вище.
Страхування водного транспорту було розглянуто на прикладі страхування морських суден. Страхування річкових суден з огляду на менші ризики (відсутність штормів на ріках, полегшений пошук, невеликі глибини тощо), а також те, що на ріках більше застосовується маломірних суден, має свої особливості. Так, наприклад, за часів СРСР страхування моторних човнів здійснювалось Держстрахом на умовах страхування власного наземного транспорту.

 

 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.