РОЗДІЛ 18. ВИЗНАЧЕННЯ СТРАХОВИХ ТАРИФІВ 18.1. МАТЕМАТИЧНІ ОСНОВИ ОБЧИСЛЕННЯ ТАРИФНИХ СТАВОК Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

ЧАСТИНА VII. ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКА

 РОЗДІЛ 18. ВИЗНАЧЕННЯ СТРАХОВИХ ТАРИФІВ 18.1. МАТЕМАТИЧНІ ОСНОВИ ОБЧИСЛЕННЯ ТАРИФНИХ СТАВОК

Поняття випадкової величини. Страхування виникає там, де іс­нують явища і процеси випадкової природи. Тому більшість величин, що розглядаються у страхуванні, є випадковими величинами. З мате­матичного погляду випадкова величина — це змінна, яка може набу­вати певних значень із певною ймовірністю.

Випадкова величина повністю описується своєю функцією розпо­ділу. Функцією розподілу випадкової величини £, (або інтегральною функцією) називається функція, яка кожному числу х ставить у відпо­відність імовірність того, що набуде значення, меншого за х:

Функція Fs(x) визначена при всіх значеннях аргументу х і має такі властивості:

якщо х < у, то ;

;

;

.

Серед випадкових величин можна виокремити два основні типи — дискретні та абсолютно неперервні.

Дискретною називається випадкова величина, яка може набувати скінченної або зліченної множини значень. Дискретними є, наприклад, такі величини: кількість позовів (страхових випадків) у поточному ро­ці або кількість договорів, що їх уклав страховик.

Якщо функцію розподілу (x) випадкової величини S, можна пода­ти у вигляді

де  — деяка невід'ємна функція, то випадкова величина назива­ється абсолютно неперервною, а функція  — щільністю розподілу випадкової величини . Абсолютно неперервними можна вважати, на­приклад, величину майбутніх прибутків страховика або тривалість очі­кування між двома послідовними страховими випадками.

Числові характеристики випадкових величин. У страховій пра­ктиці, як правило, нас цікавлять не самі випадкові величини, а деякі їх числові макрохарактеристики. Найважливішими з них є математичне сподівання та дисперсія.

Математичне сподівання (його називають також середнім, або очі­куваним, значенням) — це середньозважене за ймовірністю значення випадкової величини. Для дискретних випадкових величин математи­чне сподівання обчислюється за формулою

де хi — значення, яких набуває випадкова величина; рi, — імовірності їх реалізації. Для абсолютно неперервних випадкових величин мате­матичне сподівання подається так:

                 p, — щільність випадкової величини ξ,. Якщо випадкова величина невід'ємна (0 , математичне сподівання можна обчислити за фор­мулою

Для будь-яких сталих a, b та випадкових величин ξ, ζ, виконуються такі властивості математичного сподівання:

M[a]  = a;

M[bξ] = b M[ξ];

M[ξ+ζ] = M[ζ] + M[ξ].

 

Дисперсія характеризує відхилення випадкової величини ξ від її середнього значення й обчислюється як математичне сподівання квад­рата відхилення цієї величини від її математичного сподівання:

D[ξ] =  M[(ξ — M[ξ])2]

Дисперсія задовольняє такі співвідношення:

D[ξ] =  M(ξ 2)— M[ξ])2

D[a]=0

D[b ξ] = b2D[ξ]

D[ξ+a]= D[ξ]

де a, b — довільні сталі, ξ — випадкова величина. Якщо випадкова ве­личина невід'ємна, дисперсію можна обчислити за формулою:

D[ξ]= 2

Поряд з дисперсією часто використовують похідні поняття — стан­дартне відхилення та коефіцієнт варіації. Стандартним, або середньо-квадратичним, відхиленням називають корінь із дисперсії:

Відношення стандартного відхилення випадкової величини ξ до модуля математичного сподівання називається коефіцієнтом варіації:

Для випадкової величини ξ; квантилем рівня α (або α -квантилем) називається величина Xa, яка при заданому значенні довірчої ймовір­ності а є коренем рівняння

Незалежність випадкових величин. Випадкові величини ξ та ζ називаються незалежними, якщо при будь-яких значеннях а та b ймо­вірність події Р{ ξ < a, ζ < b} є добутком імовірностей подій Р { ξ <a } та Р {ζ < b }:

Р{ ξ < a, ζ < b}= Р { ξ <a }х Р {ζ < b }

Якщо випадкові величини не задовольняють наведену щойно умо­ву, то вони називаються залежними. Прикладом залежних випадкових величин є кількість позовів та сумарна величина виплат. Відсутність позовів означає відсутність виплат. Нехай η — кількість позовів (кіль­кість виплат) у поточному році, ξ — відповідна сума виплат у страхо­вика. Нехай з імовірністю 10 % протягом року виплат у страховика немає. Цей факт можна записати кількома способами:

 

Р{ξ = 0} = Р{ξ < 1 грн.} = 10 %;

P{η=0}=P{η<1}=10%;

Р{η<1, ξ < 1 грн.} = 10%.

Отже, Р{η<1, ξ < 1 грн.}> Р{ξ < 1 грн.} P{η<1}. Це означає, що випадкові величини ζ та ξ незалежні. Незалежними випадковими величи­нами можуть уважатись, наприклад, кількості позовів з різних видів страхування.

Наведемо дві важливі властивості. Якщо випадкові величини ζ та ξ незалежні, то для них виконуються такі співвідношення:

М[ζξ] = M[ζ] M[ζξ]

D[ζ+ξ] = D[ξ] + D[ζ].

Статистичні оцінки. Часто ми не маємо інформації про реальний розподіл випадкової величини ξ але маємо деяку сукупність спосте­режень, у яких вона набуває значень х1,x2, x3, .... хn. Ця сукупність зна­чень називається вибіркою, а величини

та

відповідно вибірковим (емпіричним) середнім та незсуненою вибірко­вою (емпіричною) дисперсією. Вибіркове середнє використовують для оцінювання математичного сподівання:

,

незсунена вибіркова дисперсія є оцінкою дисперсії випадкової вели­чини:

.

Принципи обчислення тарифних ставок. В актуарніи практиці використовуються найрізноманітніші методи обчислення тарифних ставок. Усі вони базуються на принципі еквівалентності фінансових зо­бов'язань страхувальника і страховика. Але парадокс полягає в тому, що не існує єдиної точки зору на те, як тлумачити цей загальновизна­ний принцип страхування. Розглянемо найпоширеніші підходи до трак­тування принципу еквівалентності.

Еквівалентність фінансових зобов'язань як еквівалентність очікуваних значень. Зобов'язання страхувальників полягають у спла­ті страхових премій. Зобов'язання страховика виражаються в оплаті

позовів страхувальника. Нехай р означає величину зібраних страхови­ком премій, Y— величину сумарних виплат страховика. Природно вва­жати, що справедливою платою за ризик страховика є очікуване зна­чення (середнє) випадкової величини Y:

p=M[Y].

У такому вигляді принцип еквівалентності доволі часто викорис­товується у страхуванні життя та деяких інших галузях масового стра­хування.

Еквівалентність зобов'язань з погляду теорії розорення. Зо­бов'язання страхувальників мають безумовний характер. Купуючи по­ліс, страхувальник звільняє себе від ризику несподіваних витрат. Ви­трати страховика, навпаки, непередбачувані. Страховик приймає на себе ризик, який полягає в тому, що його виплати будуть значно біль­шими за М [Y]. Тому страховик вправі вимагати додаткової плати за можливі збитки — ризикову надбавку L. Із цього погляду справджу­ється співвідношення

р= M[Y] +L.

Постає запитання: якими мають бути величини ризикової надбавки L та страхової премії р Щоб відповісти на нього, доцільно звернутися до теорії розорення.

Факт розорення страховика описується співвідношенням U + р < Y, де U— величина власних коштів страховика. Відповідно, імовірність розорення дорівнює Р{ U + р < Y}.

Отже, якщо страховик намагається досягнути ймовірності розо­рення а, то він має забезпечити величину страхових премій р такою, щоб виконувалося співвідношення:

P{U+p<Y}=α.

Таке розуміння принципу еквівалентності є найпоширенішим у сьогоденній практиці. Основним недоліком цього підходу є досить ви­сока абстрактність поняття «імовірність розорення». Яка ймовірність розорення страховика вважається достатньою — 10 %, 1 % чи 0,1 %? На це запитання дуже важко дати аргументовану відповідь. Зменшен­ня ймовірності розорення з 2 % до 0,2 % для страховика не має прин­ципового значення, хоча може призвести до необхідності збільшити ризикову надбавку в півтора раза.

Принцип еквівалентності зобов'язань у термінах теорії розорення має математично обгрунтовану форму, але застосування його в актуа­рніи практиці може призводити до значних коливань розрахункових величин.

Еквівалентність зобов'язань з погляду теорії корисності.

 Нині дедалі популярнішим стає підхід до формалізації принципу еквівален­тності фінансових зобов'язань страхувальника і страховика, що грун­тується на теорії корисності.

Основним поняттям цієї теорії є функція корисності. Функцією ко­рисності називають функцію u (х), яка має такі властивості:

функція u зростаюча — u(х) > u(у) при х > у;

функція u задовольняє нерівність Єнсена М [u(х)]  u (М[х]);

функція u задовольняє умову нульової корисності u (0) = 0. Функція корисності визначає ступінь важливості для страховика певних грошових сум. Вона має суб'єктивний характер, включаючи в себе психологічний компонент.

За допомогою функції корисності принцип еквівалентності можна записати так:

M[u (U+p-Y)]=u (U).

Отже, очікувана корисність капіталу страховика після прийняття ризиків не повинна зменшитися порівняно з корисністю початкового капіталу. На практиці часто застосовують експоненціальну u(х) = 1 – еax та квадратичну u(х) = ах - х2 функції корисності.

Головна проблема у разі практичного застосування принципу екві­валентності в термінах теорії корисності — відшукання адекватної функції корисності.


 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.