РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ СТРАХУВАННЯ  2.1. ПОНЯТТЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ СТРАХУВАННЯ  2.1. ПОНЯТТЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Дтя досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація. Чим складніший об'єкт, що потребує класифікації, тим нагальніше відчувається потреба в ній.
Поняття "класифікація" походить від латинського classis - розряд, клас. Латинський корінь визначає "квінтесенцію" цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).
Така система підпорядкованих понять будується на основі використання певних спільних ознак, притаманних цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).
Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.
Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.
В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:
o історична ознака;
o економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страховика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);
Розділ 2. Класифікація страхування
o юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).
Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.
Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.
Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя ("Life assurance") і загальні види страхування ("Non-life", або "General insurance"). Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування доходів від страхової діяльності.
В основі віднесення того чи іншого виду страхування до "життя" чи "не-життя" (термін "не-життя" в українській практиці, як правило, не вживається; здебільшого в такому разі говорять про "ризикові види страхування" або "види страхування інші, ніж життя") полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме:
o наявність нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування);
o строк дії договору страхування.
Договори страхування життя - це довгострокові договори. Вони укладаються на 10, 20, ЗО і більше років. У вітчизняній практиці за радянських часів мінімальний строк договорів страхування життя становив 5 років. Тепер, згідно з чинним законодавством України, до договорів страхування життя (внески за якими не підлягають оподаткуванню податком на прибуток) належать договори, строк дії яких перевищує десять (в окремих випадках - п'ять) років.
Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором. Відбувається начебто "накопичення" страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування. Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому часто - з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають яскраво виражений характер інвестиції.
Законодавство багатьох країн навіть передбачає встановлення мінімальної норми прибутковості, що її має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачену при розрахунках страхового тарифу, зменшується розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. До того ж багатьма страховиками практикується залучення страхувальників до участі у прибутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме й означає той "інвестиційний (накопичувальний) характер", яким вирізняються договори страхування життя і який відсутній у загальних ("ризикових") видах страхування.
Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, одноразово у певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік. Але можливо навіть і на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів на період транспортування.
Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової діяльності, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і сенс. Із цього погляду всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що проводять загальне страхування. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя, не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. Такий підхід характерний для багатьох Західних країн. У країнах ЄС, наприклад, з 1982 року набрав чинності закон, що забороняє створення страхових компаній, які б одночасно діяли як на ринку страхування життя, так і на ринку загальних видів страхування. В Україні з прийняттям Закону "Про страхування" новостворені страхові компанії також не можуть претендувати на одночасну діяльність в обох цих сферах. Діючі страховики мають зробити вибір на користь однієї з них.
Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги.
Для них, як правило, передбачається підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчислюються окремо за кожним договором страхування з використанням методів актуарної математики. Доходи таких компаній у вигляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню.
Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страхування життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це є можливим завдяки тому, що договори страхування життя укладаються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються досить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує року), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.
Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:
o особистого страхування (об'єкти - життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);
o майнового страхування (об'єкти - майно в різних його видах:
рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);
o страхування відповідальності (об'єкт - відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).
Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франши-за, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін. (докладніше див. підрозділ 2.2 та 6.).
Іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.
Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності). Зрозуміло, що страхові інтереси цих двох груп страхувальників істотно різні, так само як і підходи страховиків до проведення страхування. Тому в загальному страхуванні застосовується ще один варіант класифікації: класифікація за статусом страхувальника. Вона передбачає поділ усього розмаїття страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян (у зарубіжному страхуванні використовують термін "Personal lines"), і ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності ("Commer-cional lines"). Така класифікація охоплює різноманітні об'єкти, але здебільшого вона стосується майнового страхування і страхування відповідальності.
Окрім класифікації за статусом страхувальника, існує потреба також у класифікації за статусом страховика. Така класифікація використовується здебільшого для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств із додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).
Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.
Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)
Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів). Клас П. Страхування до шлюбу і народження дитини. Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя. Клас IV. Безперервне страхування здоров'я. Клас V. Тонтіни.Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.
Загальні види страхування
Клас 1. Страхування від нещасних випадків.
Клас 2. Страхування на випадок хвороби.
Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.
Розділ 2. Класифікація страхування
Клас 4, Страхування залізничного транспорту.
Клас 5. Страхування авіаційної техніки.
Клас 6. Страхування суден.
Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).
Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.
Клас 9. Страхування власності.
Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих
транспортних засобів.
Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки. Клас 12. Страхування відповідальності власників суден. Клас 13. Страхування загальної відповідальності. Клас 14. Страхування кредитів. Клас 15. Страхування поручительств (застави). Клас 16. Страхування фінансових втрат. Клас 17. Страхування судових витрат. Клас 18. Страхування фінансової допомоги.
Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі "видами") страхування при видачі страховикам ліцензій практикує Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України. Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поділом страхування на "життя" і "не-життя" у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інструкції "Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням". Ця Інструкція затверджена наказом від 15 липня 1996 p. за №ЛП -18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юстиції. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця кла-си4)ікація передбачає такі види страхування:
1. Страхування життя.
2. Страхування від нещасних випадків.
3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).
4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.
5. Страхування залізничного транспорту.
6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).
7. Страхування повітряного транспорту.
8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту).
9. Страхування вантажів та багажу.
10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

Частина І. Страхування і його місце в управлінні ризиками
11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13).
15. Страхування кредитів.
16. Страхування інвестицій.
17. Страхування фінансових ризиків.
18. Страхування судових витрат.
19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.
20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5-10).
Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою в ЄС, вона здається дещо спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.
Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 27 видів обов'язкового страхування. Їх перелік визначений Законом України "Про страхування".
Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку:
класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів класифікації.


 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.