3.2. РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ І СТРАХУВАННЯ Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

3.2. РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ І СТРАХУВАННЯ
Протягом багатьох років суспільно-господарська практика виробила цілий ряд методів і форм ефективної протидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночас відчувалася потреба системного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимі-зації. Логічна послідовність у здійсненні ефективніших форм антири-зикової діяльності була запропонована багатьма спеціалістами ще на початку XX ст. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій:
1. Запобігання появі випадкових подій, які формують ризикові ситуації в суспільному житті.
2. Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.
3. Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).
Наведений троїстий поділ антиризикової діяльності був повсюдно визнаний фахівцями за такий, якому властиві ознаки системності та комплексності. Згодом зазначені методи антиризикової боротьби були трансформовані у специфічні функції страхування.
Розвиток економічної, страхової науки засвідчив, що антиризикова діяльність має грунтуватися на залученні значно ширшого кола інструментів управління. Їх склад та послідовність застосування визначаються багатьма чинниками, які впливають на господарський процес чи стан суспільного буття.
Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном англомовного походження - "Ризик-менеджмент" (risk management), тобто управління ризиками у його найширшому розумінні. Як система ризик-менеджмент утворюється з ряду послідовних етапів, які, у свою чергу, складаються з низки різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру. Зазначені етапи набувають такого змісту:
1. Аналіз ризику.
2. Контроль за ризиком.
3. Фінансування ризику.
Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається послідовна кваліфікація та квантифікація ризику, а саме:
o діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);
o оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);
o визначення послідовності наступних дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.
Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб'єкта господарювання - носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини - це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробництва чи іншої діяльності, а також стан власних засобів безпеки (попередження ризиків). Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб'єктом господарювання чи іншим носієм потенційного ризику остаточних можливих наслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризику може бути двояким: негативним або позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або ж часткове ігнорування. Така позиція суб'єкта у страховій теорії характеризується поняттям аверси ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.
Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності. Послідовність такого виявлення унаочнює схема, наведена на рис. 3.5. (Claes P. F., Meerman H.J.J.M. Risk management: inleiding tot het risicobeheersproces. - Amsterdam: Stenfert Kroese, 1994. -C. 100.)
Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:
o аналіз спостережень за виробничою діяльністю;
o аналіз свідчень працівників;
o документальний аналіз господарської діяльності;
o аналіз організації об'єкта дослідження;
o аналіз окремих контрольних перевірок.
Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення іюстсіс потреба кількісно огфіити ризик. Здійснюючи операцію oз кііаіпифік.'іції ризику, необхідно брати до уваги два взаємозв'язані аспекти:
o максимальну величину збитку, який може виникнути при даному ризикові;
o імовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку.
Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуар-них розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

Рис. 3.5. Негативні наслідки ризику
Підсумки аналізу якісних та кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.
Черговий етап процесу менеджменту - контроль над ризиками, який має на меті повне або часткове їх усунення.
Контроль над ризиками здійснюється різними способами:
o уникненням ризику;
o зменшенням (мінімізацією) ризику;
o обмеженням (локалізацією) ризику;
o розсіюванням (поділом) ризику.
Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризи-когенної, ризиконебезпечної діяльності або способу буття. Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризиковими.
У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються, постає потреба використовувати інші способи антири-зикового характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику '. Здійснення ефективної попереджувальної діяльності потребує значних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.
У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик настане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалізацію). Ці заходи здебільшого мають репресивний характер.
З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. Поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб'єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як операції з диверсифікації портфеля активів господарського суб'єкта.
Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.
Головним етапом npoifecy менеджменту ризиків є покриття їх негативних наслідків (збитків) фінансовими засобами. Фінансування ризиків здійснюється двома методами: самофінансуванням та пере-данням ризику іншому господарському об'єкту згідно з попередньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.
За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби у резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.
У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за фінансові можливості господарського суб'єкта до самофінансування ризиків, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб'єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійснюватися в двох основних формах:
o ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб'єкта;
o ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.
Перша форма досить широко реалізується укладенням договорів поруки, згідно з якими на певних умовах ризик передається одним суб'єктом іншому. Ця форма має обмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри у взаємних стосунках між суб'єктами. Крім того, вона побудована на елементах гри.
Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручителя, беручи на себе зобов'язання за ризиками, має змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб'єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.
1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а величина збитку _ не-передбачуваною.
2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має утримуватися явний причинно-наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків при даній випадковій події відомий цілком точно.
3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні фондів грошових коштів, то потреби, які виникають при обслуговуванні ризиків, повинні мати вартісну грошову оцінку.
4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків характеризується тим, що вони не повинні бути кимось спеціально викликаними, а також ризики не повинні легко кумулюватися, зазнаючи при цьому впливу інших ризиків.
5. Критерій величини. Найбільш страхувальними як із погляду обсягу збитків, так і ймовірності їх настання є середні ризики.
Отже, згідно із завданнями, які виконуються у процесі менеджменту ризиками, такий менеджмент слід сприймати як процес вибору оптимальної, тобто економічно найбільш ефективної структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки. Цей процес можна зобразити схематично (рис. 3.6).
ТЕСТ З Страхові ризики
7. Які компоненти становлять зміст економічного ризику? Їх пріоритетність.
1) Випадкові події;
2) збитки, завдані через випадкові події;
3) додаткова вигода, отримана внаслідок випадкових подій;
4) імовірність настання випадкових подій;
 Частина І. Страхування і його місце в управлінні ризиками
5) об'єкт, який зазнає дії випадкової події;
6) імовірність настання випадкових збитків.
2. При яких значеннях імовірності настання випадкової події ризик є найбільшим?

3. Яка з обчислених імовірностей має найбільшу точність?
1) Апріорна;
2) естиматична;
3) апостеріорна.
4. Які риси безпосередньо характеризують "великі ризики"?
1) Імовірність настання ризику;
2) територія, охоплена ризиком;
3) охоплена ризиком галузь господарської діяльності;
4) основні показники виробничої діяльності промислових підприємств;


Рис. 3.6. Ризик-менеджмент як процес оптимізації структури інструментів впливу на ризики
5) вид стихійного явища (події): вода, вогонь, вітер і т. ін.
5. У чому полягає аналіз ризику?
1) Оцінка ризику;
2) зменшення ризику;
3) ідентифікація ризику;
4) уникнення ризику;
5) діагностика ризику;
6) пізнання ризику.
6. Які заходи є етапами менеджменту ризиком?
1) Фінансування;
2) самофінансування ризику;
3) уникнення ризику;
4) страхування;
5) контроль;
6) обмеження ризику;
7) аналіз ризику;
8) попередження ризику.
7. Які риси є критеріями страхувальності ризиків?
1) Випадковість;
2) можливість оцінки у вартісних одиницях;
3) низький ступінь імовірності;
4) надзвичайно великі втрати

 

 << попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.