2.2. Організація системи управління органами державної податкової служби Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

2.2. Організація системи управління органами державної податкової служби

2.2.1. Функціональна структура органів державної податкової служби України
У попередніх розділах нами з’ясовані поняття функції, її види та характеристики. Головна увага при цьому приділяється функціям процесу управління.
Функціональна структура органу ДПС України – це сукупність різних видів, напрямів діяльності, що обумовлені його метою та завданням, а також сукупність функцій підрозділів, які його складають, і функціональних обов’язків їх працівників.
Функціональна структура кожної системи визначається, формулюється і нормативно закріплюється так званими управлінськими регламентами, тобто положеннями, інструкціями, переліками функціональних обов’язків тощо.
Конкретний зміст функцій системи управління залежить від її цільового призначення та специфіки діяльності.
Головна мета діяльності органів ДПС України полягає у забезпеченні контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових платежів, установлених законодавством.
Ця стратегічна мета деталізується низкою нормативних актів до такого рівня, при якому кожна конкретно визначена мета виступає як завдання безпосередньої управлінської діяльності:
– внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
– прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
– формування та ведення Держреєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб;
– запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративне правопорушення тощо.
Мета управління і завдання, які необхідно виконати для їх досягнення, визначають функції органів ДПС України.
Функція – це науково обґрунтований та логічно завершений набір процедур, видів діяльності, спрямований на досягнення мети, виконання завдання та отримання чітко визначеного кінцевого результату.
Процедура – це логічно завершений набір операцій, які виконуються у визначеній технологією послідовності.
Відповідно до завдань, поставлених перед ДПС України, Законом України “Про державну податкову службу в Україні” регламентуються функції органів ДПС України.
Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції (ст. 8 Закону):
1) виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану із:
– здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядком розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;
– здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету;
– обліком платників податків, інших платежів;
– виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів;
2) видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти й методичні рекомендації з питань оподаткування;
3) затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби;
4) роз’яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі та організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;
5) здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;
6) подає органам державної податкової служби методичну й практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;
7) організовує роботу щодо створення інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп’ютеризації робіт органів державної податкової служби;
8) розробляє основні напрями, форми й методи проведення перевірок додержання податкового та валютного законодавства;
9) при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;
10) передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;
11) подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;
12) вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування;
13) надає фізичним особам-платникам податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційні номери та направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків-юридичних осіб;
14) прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;
15) забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов’язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;
16) вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства;
17) організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби.
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені статтею 8 даного Закону, крім функцій, зазначених у пунктах 2, 3, 8, 11, 12, 13, 16, а також пункті 15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору. У разі, коли зазначені органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.
Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції виконують такі функції (ст. 10 Закону):
1) здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі; 
2) забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів; 
3) контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;
4) здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи й послуги, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;
5) ведуть облік векселів, що видаються суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, та щомісяця подають інформацію про це місцевим органам державної статистики; здійснюють контроль за погашенням векселів; видають суб’єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів із зазначених операцій; 
6) забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; 
7) аналізують причини й оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; 
8) проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів; 
9) за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів; 
10) передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції; 
11) подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; 
12) проводять роботу, пов’язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безгосподарного майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна; 
13) контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету; 
14) розглядають звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань оподаткування та у межах своїх повноважень – з питань валютного контролю, а також скарги на дії посадових осіб державних податкових інспекцій; 
15) подають відповідним фінансовим органам та органам Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів; 
16) здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; 
17) роз’яснюють через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі; 
18) виконують функції, передбачені пунктом 17 статті 8, а також інші функції, пов’язані із здійсненням відповідними підрозділами податкової міліції повноважень, передбачених статтею 21 даного Закону. 
Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань (ст. 21 Закону): 
1) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини та правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку та приймає щодо них передбачені законом рішення;
2) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; 
3) виявляє причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення; 
4) забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків; 
5) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; 
6) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням. 
Функції органів ДПС України як систем управління можна поділити на основні, ресурсні та управлінські.
До основних належать функції, заради яких створена система – ДПС України. Вони пов’язані зі ст. 8 Закону “Про державну податкову службу в Україні” і реалізуються галузевими структурними підрозділами органів ДПС України, для яких виконання цих функцій становить головний зміст їх роботи (наприклад, управління (відділи) оподаткування фізичних осіб, прямих та непрямих податків, місцевих, ресурсних, рентних і неподаткових платежів, валютно-фінансового контролю, примусового стягнення податків, податкового аудиту, апеляцій, правового забезпечення тощо).
Ресурсні функції – це функції, за допомогою яких створюються належні умови для реалізації основних функцій: забезпечувальні, допоміжні, дещо другорядні. Це функції кадрового, інформаційного, документального, фінансового, матеріально-господарського, технічного, медичного забезпечення тощо, які виконуються підрозділами кадрів, інформаційними бюро, секретаріатами, канцеляріями, бухгалтеріями, фінансово-економічними та господарськими службами тощо.
Ресурсні функції мають внутрішній характер (добір, розстановка, навчання та виховання кадрів, діловодство, фінансове забезпечення, матеріально-технічне постачання, медичне обслуговування тощо).
Основні та ресурсні функції тісно пов’язані між собою, тому діяльність ДПС України не може бути успішною без їх комплексного виконання.
Управлінські функції – це загальні функції управління, тобто аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання та контроль. Дані функції виконуються як структурними підрозділами ДПА України, АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, так і посадовими особами цих структур у межах компетенції, визначеної законодавством: Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, Положенням про ДПА України, ДПА АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Необхідно мати на увазі, що рядом нормативно-правових актів для означення функцій системи управління використовується термін “функції-завдання”, а відповідно завдань визначаються функції конкретних органів (ст. 2 вище згаданого Закону “Завдання” та ст. 8 “Функції ДПА”, ст. 9 “Функції ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.”, ст. 10 “Функції податкових інспекції у районах, містах без районного поділу”).
З метою вдосконалення діяльності органів державної податкової служби, їх структурних підрозділів та чіткого розмежування функціональних повноважень між ними ДПА України розроблений та затверджений деталізований перелік функцій та процедур. Відповідно до нього на орган державної податкової служби України може покладатися виконання більше ніж 70 функцій.


ПЕРЕЛІК
функцій, які може здійснювати орган державної податкової служби України
№з/п Найменування функцій
1. Загальне керівництво
2. Керівництво структурним підрозділом
3. Організація роботи органів державної податкової служби, контроль, планування та координація робіт
4. Контроль за роботою органів державної податкової служби
5. Організація роботи та контроль за діяльністю інспекцій з функціями безпосереднього обслуговування та контролю за великими платниками податків
6. Організація роботи щодо проведення колегій 
7. Робота з кадрами
8. Фінансова діяльність 
9. Науково-методичне керівництво організацією наукової діяльності закладів та проведення наукових досліджень у системі органів державної податкової служби
10. Забезпечення виконання міжнародних договорів 
11. Організація протокольних переговорів та зустрічей
12. Модернізація державної податкової служби 
13. Правове забезпечення 
14. Забезпечення захисту прав і законних інтересів платників податків при оскарженні ними рішень органів державної податкової служби 
15. Методологія впровадження нормативно-правових актів з питань оподаткування
16. Забезпечення роботи з органами державної влади
17. Методологічна та контрольна робота зі справляння прямих податків та відрахувань до державних цільових фондів
18. Методологічна та контрольна робота зі справляння податків підприємствами, що здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах, а також учасниками різного роду економічних експериментів на території України
19. Методологічна та контрольна робота зі справляння податку на додану вартість
20. Методологічна та контрольна робота зі справляння акцизного збору
21. Методологічна та контрольна робота зі справляння місцевих податків і зборів, ресурсних, рентних та неподаткових платежів
22. Методологічна та контрольна робота за податками з фізичних осіб
23. Робота з платниками податків
24. Методологія прогнозування податкових надходжень
25. Методологія економічного аналізу показників роботи органів державної податкової служби
26. Методологія проведення аналізу фінансово-економічного стану платників податків
27. Методологія проведення оперативної роботи регіональних структурних підрозділів прогнозування та економічного аналізу
28. Моделювання інформаційних технологій економічного аналізу та впровадження їх у податковій сфері
29. Організація забезпечення надходжень податків, інших платежів у бюджети
30. Оперативний облік податків і неподаткових платежів
31. Оперативна звітність
32. Податкова статистика
33. Методологія планування та координації контрольно-перевірочної роботи в податковому органі та між контролюючими органами
34. Методологія та організація документальних перевірок юридичних осіб
35. Оперативне супроводження Національного плану проведення документальних перевірок юридичних осіб
36. Методологія та організація контролю за розрахунками у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг
37. Методологія та організація документального контролю оподаткування у сфері ЗЕД
38. Методологія та організація документального контролю за банками, страховими компаніями, торговцями цінними паперами, трастами, ломбардами, кредитними спілками, недержавними пенсійними фондами та іншими фінансово-кредитними установами
39. Методологія та організація документального контролю з питань валютного регулювання
40. Забезпечення співробітництва з податковими органами інших країн та міжнародними організаціями
41. Методологія та організація стягнення податкової заборгованості
42. Оперативне забезпечення стягнення податкової заборгованості
43. Розробка методології та організація обліку платників податків
44. Контроль за повнотою і достовірністю бази даних
45. Ведення інтегрованого банку даних податкової інформації
46. Розробка й використання програмних засобів оперативного аналізу інформації баз даних обласного та центрального рівнів
47. Інформаційне забезпечення функціонування автоматизованих інформаційних систем (АІС)
48. Організація розробки, супроводження, підтримки в робочому стані програмного забезпечення перехідної інформаційної системи
49. Забезпечення сучасного технічного рівня, створення, розвитку та функціонування інтегрованої автоматизованої інформаційної системи (АІС) державної податкової служби України
50. Адміністрування Центральної бази даних 
51. Підтримка та розвиток Пошуково-довідкової системи (ПДС) 
52. Впровадження та адміністрування корпоративної мережі
53. Захист податкової інформації
54. Забезпечення охорони державної таємниці
55. Забезпечення відомчого режиму
56. Забезпечення шифрованого зв’язку
57. Виявлення, розкриття та упередження кримінальних порушень податкового законодавства
58. Організація боротьби з незаконним обігом товарів
59. Організація контролю за обліком, зберіганням та зверненням у власність держави конфіскованого та вилученого майна
60. Контроль за розслідуванням кримінальних справ і організація досудового слідства
61. Організація та проведення дослідчих перевірок
62. Організація та проведення податкових розслідувань
63. Організація боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів та відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом
64. Організація заходів щодо забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби
65. Організація роботи по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби
66. Здійснення заходів щодо військово-мобілізаційної роботи, військового обліку та бронювання військовозобов’язаних
67. Загальне діловодство
68. Збереження податкових документів на паперових носіях
69. Адміністративно-господарська діяльність
70. Матеріально-технічний розвиток податкової служби
71. Організація роботи Музею 
72. Виявлення шляхів ухилення від оподаткування в зовнішньоекономічній сфері, банківської системи та фінансово-кредитних установах, а також у сфері валютного регулювання

Кожна із зазначених функцій передбачає чітко визначений перелік процедур. Так, наприклад, функція 2 “Керівництво структурним підрозділом” містить такий їх перелік:
2.1. організація роботи структурного підрозділу;
2.2. підготовка пропозицій та (або) прийняття рішень:
– при розгляді вхідної кореспонденції;
– з кадрових питань;
– з доповідних записок, подань, проектів листів, наказів, інших документів;
2.3. підготовка проектів документів, що мають юридичне значення;
2.4. подання пропозицій щодо вжиття заходів до порушників виконавської, трудової дисципліни;
2.5. прийом платників податків;
2.6. прийом громадян;
2.7. надання пропозицій щодо присвоєння спеціальних звань відповідно до займаної посади працівникам структурного підрозділу;
2.8. проведення нарад;
2.9. взаємодія з керівниками інших структурних підрозділів;
2.10. затвердження посадових інструкцій працівників структурних підрозділів;
2.11. надання пропозицій щодо морального та матеріального заохочення працівників;
2.12. контроль за використанням робочого часу працівниками;
2.13. контроль за станом збереження державної таємниці;
2.14. участь у нарадах, які проводять:
– керівництво податкового органу;
– органи виконавчої впади;
2.15. надання практичної допомоги органам державної податкової служби;
2.16. участь у роботі Колегії;
2.17. складання плану роботи структурного підрозділу;
2.18. організація роботи структурного підрозділу щодо виконання окремих доручень керівництва, рішень і доручень державних органів вищого рівня, запитів і звернень народних депутатів України, центральних органів виконавчої влади, органів державної податкової служби, платників податків, а також наказів і розпоряджень ДПА України, рішень Колегії ДПА України, протокольних доручень щотижневих виробничих нарад та планів роботи;
2.19. розгляд скарг на дії працівників структурного підрозділу;
2.20. оцінка результатів роботи структурного підрозділу;
2.21. забезпечення дотримання працівниками структурного підрозділу:
– правил пожежної безпеки;
– правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин;
– вимог діловодства.
Для розмежування повноважень головних управлінь, управлінь, відділів, унеможливлення дублювання згадані функції та процедури нормативно закріплені за структурними підрозділами. Зазначене надає можливість створення нормативно-правової бази для організації управління органами державної податкової служби на функціональній основі (функціональна організація), що є однією зі складових модернізації державної податкової служби.
Крім того, для забезпечення чіткого механізму виконання функцій та процедур в податковій службі приймається регламент роботи Державної податкової адміністрації України, який встановлює розпорядок роботи її працівників, порядок проведення засідань Колегії ДПА України, визначає процедуру планування контрольної діяльності, функції з питань кадрової роботи, діловодства, розгляду звернень громадян, зв’язків із засобами масової інформації тощо. Нині діє Регламент, затверджений наказом ДПА України від 10.10.2000 № 542. Відповідні регламенти приймають і податкові органи інших рівнів управління.
Таким чином, функціональна організація дозволяє:
– органам виконувати положення податкового законодавства, використовуючи однакові стандарти;
– встановлювати зв’язок між використанням однакових стандартів та результатами роботи податкового органу з покращанням їх з часом;
– забезпечувати вищу ефективність управлінської діяльності, оскільки всім працівникам відомий однаковий підхід до робочого процесу;
– впливати на послідовний розвиток організації з використанням задокументованих процесів, що повторяються;
– розраховувати працівникам на визначений шлях службового зростання;
– закладати чітку базу для розробки та впровадження процесів автоматизації;
– надавати кращі можливості для організаційного контролю за управлінською вертикаллю та горизонталлю.

2.2.2. Організаційна структура органів ДПС України
В умовах розвитку нових економічних відносин в Україні різко зростає актуальність боротьби з порушеннями податкового законодавства. У таких умовах особливого значення набуває оптимізація управління та вдосконалення організаційних структур. Певне місце тут займає організаційно-штатна робота – діяльність податкового органу, спрямована на ефективне використання певної штатної чисельності працівників.
Найбільш важливою її складовою є організаційно-штатні заходи – це заходи щодо створення, реорганізації або припинення діяльності податкового органу.
Створення – це заснування органу ДПС України уповноваженим на те державним органом у межах своєї компетенції для виконання завдань та функцій, покладених на орган ДПС України законодавством.
Реорганізація органу ДПС України – це злиття, приєднання, поділ, виділення або перетворення органу, які призводять до зміни його структури та функцій.
Ліквідація органу ДПС України – припинення діяльності органу ДПС України без переходу прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших органів ДПС України, їх служб та підрозділів.
Загальне керівництво організаційно-штатною роботою здійснює голова ДПА України, голови ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, керівники навчальних закладів, інших організацій, що входять до системи ДПС, у межах своєї компетенції.
Безпосереднє керівництво організаційно-штатною роботою в органах ДПС здійснюють Управління кадрів (ДПА України), управління або відділи кадрів інших органів та організацій, що входять до складу ДПС України.
Основними принципами організаційно-штатної роботи є:
– використання штатної політики як інструменту для підвищення рівня виконання службових завдань, раціональної розстановки наявної чисельності працівників на основних напрямах діяльності органів ДПС України і виключно за прямим призначенням;
– недопущення нерегламентованої зміни затверджених структур і типових штатів органів ДПС України, дотримання нормативів штатної чисельності, співвідношення керівників та підлеглих;
– забезпечення суворої відповідності рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію органів ДПС України законодавству України.
Важливим моментом організаційно-штатної роботи є формування організаційної структури, визначення переліку структурних ланок, а також розрахунок загальної чисельності працівників, затвердження штатів.
У зв’язку з цим необхідно визначити рід термінів, що мають важливе значення у даній частині.
Штат – юридичний документ, затверджений у встановленому порядку, що дає право на комплектування органу ДПС України, навчального закладу та визначає структури, найменування посад та їх кількість, розміри місячних посадових окладів, категорії персоналу (посад).
Лімітна (гранична) чисельність – це чисельність, яка визначається у встановленому порядку на створення (функціонування) штату даного органу ДПС України і є абсолютною межею штату. 
Штатна чисельність – чисельність, яка оголошується штатами й затверджується наказами керівників органів ДПС України, наділених відповідними повноваженнями. Вона може відповідати лімітній чисельності або бути меншою від неї.
Спискова чисельність відображає чисельність особового складу за списком. Вона може дорівнювати штатній чисельності, бути меншою від неї, але не може перевищувати її.
Згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України
… утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, що, звичайно, стосується і ДПА України.
Структура ДПА України затверджується Кабінетом Міністрів України у встановленому порядку, який визначає лімітну чисельність ДПА України та місцевих державних податкових адміністрацій.
Загальна характеристика існуючих організаційних структур органів ДПС. Компетенція, завдання та функції органів ДПС, що реалізуються через їх організаційну структуру, взаємовідносини між ними та окремими службами надають системі органів ДПС необхідної цілісності, чіткого підпорядкування та певної самостійності окремих елементів. Зазначене дає можливість ДПС ефективно діяти на основі єдиних правових норм, незважаючи на складні завдання, покладені на неї. Зазначені завдання обумовлюють і досить складну організаційну структуру.
На даний час організаційна структура ДПА України має наступний вигляд.
Керівництво:
– Голова ДПА;
– перший заступник Голови;
– перший заступник Голови – начальник податкової міліції;
– заступники Голови (за напрямами діяльності);
1. Управління справами.
2. Режимно-секретне управління.
3. Управління оперативно-аналітичного забезпечення діяльності керівництва.
4. Управління кадрів.
5. Управління фінансування державних податкових адміністрації.
6. Протокольний відділ.
7. Управління по роботі з великими платниками податків.
8. Управління з питань забезпечення роботи з органами державної влади.
9. Зведене управління методології впровадження нормативно-правових актів з питань оподаткування.
10. Управління міжнародних зв’язків.
11. Головне організаційно-розпорядче управління.
12. Головне управління внутрівідомчого контролю.
13. Головне управління оподаткування прибутку та відрахувань до цільових фондів.
14. Головне управління податку на додану вартість.
15. Головне управління адміністрування акцизного збору та моніторингу ринку підакцизних товарів.
16. Головне управління оподаткування фізичних осіб.
17. Головне управління місцевих, ресурсних, рентних і неподаткових платежів.
18. Головне управління звітності і статистики.
19. Головне управління економічного аналізу та планування податкових надходжень.
20. Головне управління валютно-фінансового контролю.
21. Головне управління податкового аудиту.
22. Головне управління стягнення податкової заборгованості.
23. Головне управління апеляцій.
24. Головне управління правового забезпечення.
25. Головне управління податкової міліції.
26. Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах державної податкової служби.
27. Слідче управління податкової міліції.
28. Головне управління АІС “Податки” юридичних осіб.
29. Головне управління обліку та державних реєстрів платників податків.
30. Управління захисту податкової інформації.
31. Головний інформаційно-обчислювальний центр.
32. Головне управління масово-роз’яснювальної роботи.
33. Департамент розвитку та модернізації податкової служби.
При ДПА України діють спеціальні підрозділи з експлуатації будинків ДПА України, будівництва та реконструкції об’єктів матеріально-технічної бази, а також журнал “Вісник податкової служби”.
До системи ДПС України входять:
1. Державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
2. Академія державної податкової служби.
3. Фінансово-економічний коледж.
4. Пансіонат “Гліцинія”.
5. ММЦ “Гурзуф”.
6. Дитячий санаторно-оздоровчий центр “Маяк”.
7. Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів органів ДПС України.
8. Навчально-курсовий комбінат ДПА України.
9. Управління по експлуатації майнового комплексу ДПА України.
Структура ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі дещо відрізняється від структури ДПА України у зв’язку з відсутністю в їх компетенції ряду функцій, що викликане конкретними особливостями їх діяльності.
Типова структура регіональних державних податкових адміністрацій (в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) має дещо відмінний вигляд, порівняно зі структурою ДПА України.

ТИПОВА СТРУКТУРА регіональних державних податкових адміністрацій
1. Керівництво.
2. Управління оподаткування юридичних осіб.
3. Управління місцевих, ресурсних (рентних) і неподаткових платежів.
4. Управління оподаткування фізичних осіб.
5. Управління податкового аудиту.
6. Управління валютно-фінансового контролю.
7. Управління (відділ) по роз’ясненню податкового законодавства.
8. Управління стягнення податкової заборгованості.
9. Організаційно-розпорядче управління (відділ).
10. Відділ обліку та звітності.
11. Управління (відділ) економічного аналізу та прогнозування податкових надходжень.
12. Відділ внутрівідомчого контролю.
13. Управління (відділ) автоматизованого адміністрування податків.
14. Відділ апеляцій.
15. Відділ правового забезпечення.
16. Відділ кадрів.
17. Фінансовий відділ.
18. Відділ режимно-секретної роботи.
19. Відділ захисту податкової інформації.
20. Управління справами.
21. Управління податкової міліції.
22.Слідчий відділ податкової міліції.
23. Відділ по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби.
Відповідно до функцій державних податкових інспекцій розроблена і їх типова структура.

ТИПОВА СТРУКТУРА
державних податкових інспекцій у містах без внутріміських інспекцій, районах, районах у містах та об’єднаних державних податкових інспекцій, які не мають відділень
1. Керівництво.
2. Відділ (управління) оподаткування юридичних осіб.
3. Відділ (управління) оподаткування фізичних осіб.
4. Відділ (управління) податкового аудиту.
5. Відділ валютно-фінансового контролю.
6. Відділ по роз’ясненню податкового законодавства.
7. Відділ стягнення податкової заборгованості.
8. Відділ обліку, звітності та оперативного аналізу надходжень.
9. Відділ (управління) автоматизованого адміністрування податків.
10. Відділ правового забезпечення.
11. Відділ кадрів.
12. Бухгалтерія.
13. Адміністративно-господарський відділ.
14. Головний відділ (відділ) податкової міліції.
15. Слідче відділення (група) податкової міліції.
Для виконання завдань, що стоять перед податковою службою, актуальним є вдосконалення організаційної структури органів ДПС України. З цією метою опрацьовується програма модернізації державної податкової служби, пріоритетними напрямами якої є вдосконалення операційної діяльності з адміністрування податків і зборів, організаційно-управлінської діяльності, управління фінансовими та матеріальними ресурсами, інформаційних технологій, методології оподаткування та податкової системи.
У якості першочергових кроків модернізації передбачається розробка та впровадження більш досконалої функціональної організації для трьох рівнів податкової служби (ДПА України, регіональні органи податкової служби, районні та міські інспекції), упровадження системи управління, яка б відповідала новій функціональній організації, та вдосконалення діяльності за рахунок розвитку програмних продуктів, нового комп’ютерного обладнання та законодавчої бази.

2.2.3. Інформаційна структура органів ДПС України
Безперервна циркуляція інформації між елементами системи ДПС України, між системою та навколишнім середовищем є неодмінним атрибутом управління.
Завдяки інформаційним процесам система здатна здійснювати доцільну взаємодію з оточуючими умовами, координувати відносини власних елементів, спрямовувати їх рух на досягнення поставленої мети.
Будь-який управлінський цикл починається із збирання, обробки інформації, супроводжується надходженням та аналізом інформації, а закінчується здобуванням даних, які є вихідними для нового управлінського циклу.
Розробка стратегії управління (перспективних цілей і завдань), підготовка й вибір управлінських рішень, організація їх виконання, регулювання та контроль, підведення підсумків базуються на споживанні здобутої інформації і завершуються видачею нової інформації.
Як видно, управління нерозривно пов’язане з інформацією. Без інформації неможливе ефективне керування системою, забезпечення її раціонального функціонування та успішного розвитку. При цьому інформація виконує в управлінні три класи завдань:
– є специфічною формою взаємозв’язку, взаємодії компонентів системи, а також системи в цілому з навколишнім середовищем;
– обслуговує всі рівні та функції управління – від підготовки та прийняття рішення до підведення підсумків виконання;
– є безпосередньою причиною, яка визначає вибір системою того чи іншого варіанта поведінки, переводу системи в новий стан, що забезпечує її рух до заданої мети.
Збирання і переробка інформації, її ефективне використання є необхідною істотною рисою управління, що пронизує всі його рівні, всі функції. Для успішного здійснення кожною ланкою системи управління своїх функцій вони повинні бути забезпечені відповідною інформацією.
Потреба в інформації різних ланок, суб’єктів управління неоднакова й визначається, насамперед, тими завданнями, які розв’язує у процесі управління той чи інший суб’єкт.
Потреба в інформації конкретна настільки, наскільки конкретні завдання, що виконуються в управлінні.
Обсяг і зміст інформації визначається:
– масштабом і важливістю рішень, що приймаються (чим масштабніше і важливіше рішення, тим більше за обсягом та різноманітністю інформація, необхідна для його підготовки);
– кількістю та характером керованих, регульованих параметрів;
– тривалістю і частотою управлінського циклу;
– кількістю варіантів станів і поведінки системи;
– величиною та різноманітністю збурюючих систему внутрішніх та зовнішніх впливів;
– кількістю і якістю показників, що характеризують підсумки роботи системи;
– структурою управління та співвідношенням між централізацією управління. 
Відповідно до структури системи управління здійснюється рух інформаційних потоків. Різні організаційні структури потребують і певних систем організації інформації. Академік Глушков В.М. твердив, що управляюча система є устроєм, який здійснює упорядковану перевагу та перетворення інформації з тим, щоб вона набула форми, необхідної для управління. Це означає, що поряд з організаційною існує інформаційна структура управління.
З точки зору управління, інформація – це комплекс необхідних відомостей (даних, знань) для успішного проведення аналізу, вироблення, формування, прийняття та організації виконання управлінських рішень, контролю і прогнозування, а також інших функцій управління.
Вимоги, що ставляться до інформації в органах ДПС України, випливають з основних принципів інформаційних відносин, визначених Законом України “Про інформацію”: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність, повнота й точність, законність отримання, використання, поширення та зберігання.
Незважаючи на те, що обсяг, зміст, спрямованість потоків, терміни, інтервали циркуляції інформації в різних системах не є однаковими, існують загальні правила організації інформації, які передбачають чітке визначення:
– обсягу вихідної інформації, необхідної для прийняття рішення;
– переліку та форми інформаційних документів, у яких формулюється рішення;
– засобів доведення вихідної директивної інформації до об’єкта управління та виконавців;
– обсягу та виду інформації про хід та підсумки виконання рішення, що має подаватися органу управління з різних ділянок керованого об’єкта;
– переліку суб’єктів, що передають інформацію, терміну, умови та засобів її передачі;
– адресатів, кому спрямовується інформація, обсягу та асортименту її отримання від різних ланок суб’єкта управління, керівників різних рівнів;
– шляхів та засобів забезпечення своєчасного отримання та надійності інформації, контролю за проходженням, перевірки її вірогідності;
– місця, методів, технічних засобів, працівників, визначених для роботи з інформацією, що надходить від об’єкта управління, способів її зберігання, переробки та використання;
– переліку користувачів інформації;
– переліку осіб, які на основі здобутої інформації можуть приймати нові рішення або коригувати попередні;
– форм директивної або регулюючої інформації, періодичності її передачі, термінів доведення її до виконавців.
Наведений перелік визначає ряд вимог, які визначають зрозумілість, придатність для використання, тобто комунікативність інформації. Як правило, вона повинна передбачатися уже в самому повідомленні про управлінське рішення. Проте нерідко інформація актуалізується після прийняття рішення його автором: керівник деталізує, роз’яснює свої вказівки або рішення для забезпечення найбільшого ступеня засвоєння інформації виконавцем.
Зрозуміло, адекватність справ та вчинків виконавців не забезпечується лише комунікативністю директивної інформації. Вирішального значення тут набуває здатність і готовність виконавців виконати рішення одночасно з наявністю у них необхідних засобів. Якщо рішення підготовлено на основі інформації, що враховує об’єктивні та суб’єктивні можливості виконавців, здійснюється оперативне регулювання дій об’єкта, облік і контроль, то таке рішення виконується, досягається адекватність інформації, яка міститься у рішенні, і тієї, що надходить від виконавців у формі доповідей, звітів тощо.
Ефективність виконання рішення певною мірою досягається швидкістю збору, передачі, обробки інформації. Поява ЕОМ, розвиток інформаційних технологій дали значний поштовх для ефективності використання інформації. Виникла сфера людської діяльності, пов’язана зі створенням та застосуванням систем обробки інформації, включаючи засоби обчислювальної техніки, їх програмне та математичне забезпечення – інформатику.
Стосовно органів ДПС України, у сферу інформатики потрапляє діяльність щодо збирання, здобування, пошуку, переробки, видачі, використання, а також вивчення інформації, що циркулюється в органах ДПС.
Враховуючи зазначене, можна дати визначення інформаційної структури – структури, що визначає відносне розташування джерел та здобувачів повідомлень у системі, склад та взаємозв’язки носіїв інформації, спрямованість та конфігурацію комунікаційних мереж.
До основних характеристик інформації належать:
1. Цільове призначення інформації, що передбачає чітке визначення мети, з якою збирається, передається, аналізується інформація.
2. Обсяг інформації, тобто сукупна кількість знаків, символів тощо.
3. Цінність інформації, яка переважно визначається своєчасністю її передачі, ступенем впливу на рішення, що приймається, та важливістю самого рішення.
4. Повнота інформації, що визначається відповідністю обсягу до потреби в інформації певного змісту.
5. Надійність інформації, яка характеризується наявністю або відсутністю помилок в інформації, що передається.
6. Вірогідність інформації – ступінь відповідності інформації конкретному об’єкту або процесу.
7. Надмірність інформації – збільшення обсягів інформації понад визначені, які не спричиняють одержання додаткових нових відомостей.
8. Швидкість передавання і обробки інформації, яка визначається переважно швидкістю роботи систем і технічних засобів передавання інформації.
Потік інформації складається з повідомлень. Повідомлення – це форма подання інформації у вигляді текстів, графіків, таблиць, звукових символів, мови тощо.
Повідомлення цілеспрямовано передаються від джерела інформації до її споживача через інформаційні комунікації.
Повідомлення класифікуються за формою подання на документальні (текст, цифрові дані, магнітні записи) і недокументальні (мова, жести тощо).
Основною перевагою документальних повідомлень є можливість об’єктивної перевірки вірогідності інформації і довгострокового зберігання.
Документ – передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання та поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві, передбаченому законодавством.
Передача інформації здійснюється шляхом пересилання носія інформації споживачу за допомогою релейного, телефонного, супутникового, радіозв’язку тощо. У даний час інтенсивно поширюється використання зв’язку на базі оптоволоконних засобів передачі інформації.
В органах ДПС для передавання інформації використовують телефон, радіотелефон, телефакс, телетайп, поштовий, супутниковий та фельд’єгерський зв’язок, промислове телебачення, локальні та корпоративну мережі.
Інформація, що використовується в органах ДПС, містить найрізноманітніші відомості як про стан дотримання податкового законодавства, так і про органи ДПС та їх підрозділи, сили та засоби, результати діяльності, а також дані про підприємства та фізичних осіб, з якими вони співпрацюють.
Різноманітність інформації, яка здобувається та використовується органами ДПС, як правило, упорядковується, інакше потрібні відомості буде важко або неможливо відшукати.
З цією метою створюються інформаційні системи, що призначені для збирання, передачі, обробки, зберігання та видачі інформації. Зазначені системи враховують, систематизують інформацію, що дає змогу різним апаратам і службам неодноразово звертатися до неї та постійно поповнювати її новою і вилучати застарілу. До таких систем входять різноманітні реєстри, обліки, зведення тощо.
У цілому ж такі системи можна розділити на ручні, механізовані та автоматизовані.
Найбільшу ефективність звичайно забезпечують автоматизовані інформаційні системи – АІС (АІС “Податки”), оскільки вони концентрують, обробляють, зберігають і видають користувачам інформацію у суворій відповідності до нормативних актів.

2.2.4. Соціально-психологічна структура органів ДПС України
Поряд з формальною структурою системи, яка відображається у функціональній, організаційній, інформаційній та інших структурах управління, існує комплекс взаємостосунків, який не відображається офіційною структурною схемою, яка, проте, впливає на успіхи організації для досягнення мети. Це соціально-психологічна структура, яка в загальному вигляді відбивається в системі взаємозв’язків, що виникають серед працівників на міжособистісному рівні.
Необхідність розгляду соціально-психологічної структури системи управління не є надуманою чи суб’єктивною. Це лише прояв системного підходу, який вимагає здійснювати вивчення явища, проблеми з урахуванням його наступних взаємодій. Особливо це актуально для податкової служби.
Управління є, у першу чергу, керівництвом людьми. Урахування в управлінні психологічних факторів обумовлено тим, що об’єктивні закономірності розвитку системи визначають дії людей не безпосередньо, а лише відбиваючись у їх свідомості, впливаючи на думки та відчуття людей, на їх діяльність. Це зобов’язує враховувати в управлінні не тільки об’єктивні закономірності суспільного розвитку, але й закономірності суб’єктивного світу людей, психологію людини та групи, соціально-психологічний клімат у цілій організації та малих неформальних групах. Саме тому представники школи “людських стосунків” спрямували зусилля на виявлення ролі стосунків у малих групах і стверджували про необхідність виявляти у практиці управління та використовувати соціально-психологічні особливості групи. Серйозну увагу вони приділяли, поряд з іншим, делегуванню відповідальності, ефективність якої повністю визначається вмінням використовувати можливості своїх підлеглих як колективу.
З урахуванням сказаного, соціально-психологічна структура органів ДПС – це сукупність соціально-психологічних і моральних параметрів її системи, які справляють істотний вплив на ефективність її функціонування.
До основних параметрів такої структури належать “колектив”, “неформальна група”, “людина”, “індивід”, “особистість”, “керівництво”, “влада”, “лідерство”, “конфлікт” тощо. Розглянемо основні з них.
Колектив – слово латинського походження (collectivus) і означає об’єднаний, соборний.
Із соціальної точки зору це:
– об’єднання людей, які займаються спільною роботою, мають спільні інтереси;
– об’єднання людей, що тимчасово або постійно спільно виконують визначені завдання для досягнення поставленої мети;
– один з осередків суспільства, який організаційно об’єднує людей на основі їх суспільної діяльності;
– сфера життєдіяльності особи, де реалізується широкий спектр її здібностей, прагнень потреб та інтересів, де не тільки створюється сприяння розвиткові творчих сил людини, а й умови для їх реалізації. 
Розвиток колективу проходить певні етапи, стадії становлення – від первинних, чітко не сформульованих, до зрілих, високоорганізованих форм. Різним стадіям формування колективу відповідають певні особливості в методах і прийомах управління ним.
Нижчий рівень розвитку колективу характеризується несформованим ядром, меркантильною мотивацією його членів у спільній праці, відсутністю традицій та співвідношення потреб окремих осіб та колективу, існуванням значних розбіжностей між особистими, груповими й загальнолюдськими інтересами та рядом інших факторів, що стримують розвиток колективу.
Середній рівень розвитку колективу – слабко визначене ядро, яке залучає, організовує та керує участю інших членів колективу у виробничому процесі, паритет інтересів окремих членів колективу визначений нечітко.
Вищий рівень розвитку – колектив має ядро, яке виступає носієм його традицій та етики. Воно залучає, організовує та керує участю інших членів колективу у виробничому процесі, а також усіма іншими важливими питаннями колективу. Показниками розвиненості є не тільки виробничо-економічні характеристики, а і рівень колективного самоврядування, гармонізації особистостей, колективістської свідомості й поведінки його членів, їх світогляд та інші морально-етичні якості.
Ураховуючи специфіку системи органів ДПС України, для характеристики її соціально-психологічної структури слід розглянути і деякі інші категорії – неформальну групу.
У будь-якому великому органі ДПС завжди можуть існувати групи співробітників, об’єднаних не тільки службовими зв’язками, а й спільними інтересами, смаками, схильностями – неформальні групи (мікрогрупи).
Дружні стосунки стимулюють продуктивність праці, служать непоганим фоном для розвитку та зміцнення колективу. Чим тісніше сходяться формальні й неформальні структури органу ДПС, тим ефективніше він функціонує, тим більше він керований.
Дж. Хоманс, соціолог із США, побудував модель для ілюстрації механізму функціонування неформальної групи: від керівника співробітники одержують службове завдання; виконуючи його постійно і щоденно, вони організовують взаємодію (систему конкретних актів поведінки), і тому між ними виникають певні симпатії або антипатії, сподівання, звички тощо. Чим частішою та інтенсивнішою є взаємодія, тим сильнішими стають взаємні почуття, і навпаки. У результаті формується група доволі міцно згуртованих між собою людей. Виникають певні норми спільної поведінки, які акумулюють минулий досвід, високо цінуються людьми і виконуються нерідко з більшою старанністю, ніж формальні норми.
Створення таких груп доволі часто є реакцією на поведінку керівництва: недовіру, зловживання авторитарними методами тощо.
Виділяють три види стосунків між формальною організацією та її керівником і неформальною групою та її лідером:
– неформальна група та її лідер активно підтримують формальну організацію та її керівника, дорожать загальними інтересами та традиціями, службові обов’язки виконують з повною віддачею сил та енергії. Нерідко мотиви старанного та ретельного ставлення до служби діють через почуття симпатії до формального керівника. Таку формальну групу умовно називають активною. Якщо у структурі міжособистісних стосунків переважають активні неформальні стосунки, то керована система буде функціонувати найбільш ефективно;
– неформальна група та її лідер байдужі до офіційної організації, їх керівника та виконуваних нею функцій – нейтральна група. Нейтральний вид не завжди той, до якого слід прямувати, оскільки може свідчити про формальне відношення до службових обов’язків;
– неформальна група неприязно ставиться до офіційної структури – організації та її керівника. Як правило, лідер, член групи ледве терпить офіційне керівництво з боку певної особи, не завжди відкрито, але намагається протидіяти їй, усі помилки в роботі органу пов’язуються з особистостями керівника та працівників, що його підтримують – протидіюча формальна група. Даний вид стосунків найбільш складний. Найпростішим вирішенням проблем може бути випровадження протидіючого неформального лідера. Це рішення може бути правильним, але не завжди, оскільки антагонізм у стосунках залишається і група висуне нового лідера. Більш привабливим може бути переорієнтація лідера та групи на взаємодію з офіційною структурою.
Велике значення у контексті питання, що розглядається, має розгляд термінів “керівництво”, “влада”, “лідерство” як елементів соціально-психологічної структури. Більшість людей не вбачають особливої різниці між ними, оскільки вважається, що керівна посада автоматично надає владу над підлеглими та лідерство у колективі. На практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу різноманітна й визначається під впливом організації, особистими якостями керівника та працівників тощо.
Керівництво – право конкретної, спеціально уповноваженої посадової особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання.
Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи є він єдиноначальником, чи особою, що очолює колективний орган управління.
Для виконання функцій керівника останньому потрібно мати владу, тобто можливість впливати на поведінку інших. Керівний вплив і влада залежить від особистості, на яку спрямовано цей вплив, ситуації, що склалася, та від якостей керівника. Є люди, для яких влада керівника поширюється на всі їх вчинки як на роботі, так і поза нею, інші визнають владу керівника тільки на роботі.
Особливого значення владним повноваженням надає положення керівника в ієрархії. Щодо окремої людини, то найбільший вплив звичайно справляє керівник.
Розрізняють шість форм влади керівника:
– владу, що ґрунтується на примусі, суть її полягає у наявності у керівника засобів покарання підлеглого;
– владу, засновану на винагороді, тобто у центр впливу на свого підлеглого керівник ставить винагороду;
– владу прикладу, тобто особисті якості керівника настільки привабливі для підлеглого, що останній прагне їх набути;
– законну владу, що ґрунтується на переконанні підлеглого у праві керівника віддавати вказівки, які той зобов’язаний виконувати;
– експертну владу, яка ґрунтується на впевненості підлеглого у наявності у керівника спеціальних знань, що дають змогу задовольнити суттєві потреби підлеглого;
– харизму – владу, побудована на особистих якостях лідера.
Лідерство – один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина групи об’єднує, спрямовує дії всієї групи. Даний статус характеризується ставленням, в основі якого лежать довіра, авторитет, визнання високого рівня кваліфікації, готовність підтримувати в усіх починаннях, особисті симпатії, прагнення переймати досвід.
Сучасне управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали начальники, які поєднували б формальне та неформальне лідерство. Лідер має, як правило, ряд чітко виявлених властивостей:
– спосіб його життя передбачає тісне поєднання кар’єри й особистого життя;
– ніколи не зупиняється у своєму розвитку, здібний, честолюбний, талановитий, знання стимулюють його до подальшого розвитку і вдосконалення;
– вбачає своє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знання, таланту як способу самореалізації в керівництві іншими людьми. 
Для більш повного з’ясування місця і ролі керівника у соціально-психологічній структурі необхідно мати чітке уявлення про такі елементи, як авторитет і типи керівництва.
Авторитет – це складне поняття, яке охоплює ряд елементів:
– знання керівником своєї справи;
– творчу спрямованість мислення і самостійність вчинків;
– індивідуальність;
– рівень загальної культури (мова, уміння висловлювати думки, давати чіткі вказівки, уміти слухати підлеглих, мати почуття такту тощо).
Тип керівництва – це непорушна думка керівника відносно того ступеня свободи, який має бути наданий підлеглим у підготовці рішень. Цей ступінь може змінюватися.
Одна з популярних класифікацій типів керівництва, розроблена Р. Лекертом, включає чотири їх типи.
Авторитарний (жорстка диктатура) – абсолютне диктаторство, керівник вирішує, що добре, а що погано, правильними вважаються стосунки, коли підлеглі беззастережно виконують вимоги керівника. До такого типу керівництва найчастіше вдаються керівники з недостатнім рівнем кваліфікації або з гіпертрофованою думкою про власні здібності. Проте ряд працівників добре сприймають такий тип керівництва.
Доброзичливий авторитарний тип – керівник турбується не тільки про успішне виконання службових завдань, але і про благополуччя підлеглих. На перший план висувається виконання поставлених ним завдань. Прийняття підлеглими самостійних рішень обмежене, проте ставлення до підлеглих як до рівних. Керівник не підкреслює своєї значущості і становища, не вказує підлеглим на їх місце. Ні у кого не виникає питання про те, хто є справжнім господарем становища.
Довірчий – керівник пропонує підлеглим курс дій, чекає від них чесного ставлення, залишає можливість для висунення альтернатив. При цьому кожен має рівне право голосу. Рішення керівником приймається одноособово, навіть якщо воно базувалося на порадах підлеглих, одночасно з відповідальністю.
Колегіальний – підлеглі залучаються до процесу підготовки рішення. Пропозиції керівника й підлеглих розглядаються нарівні та обирається оптимальне рішення. Керівник не демонструє влади, приймає рішення, запропоноване колегіально, навіть якщо воно не збігається з його власним.
Слід зазначити, що найкращого типу керівництва не існує. У кожному конкретному випадку тип визначається рядом факторів: особисті якості керівника та підлеглих, специфіка керованої системи, тип керівництва безпосередньо у начальника, традиції управління у даній організації. Тип керівництва повинен бути стабільним і гнучким. Слід усвідомлювати, що підлеглих цікавить не кількість рішень, а вплив рішень на їх інтереси, тобто управлінське рішення поряд з виконанням службових завдань повинно враховувати і інтереси виконавців.

Контрольні запитання
1. У чому полягають особливості функціональної структури органів ДПС України?
2. Що означає управління органами ДПС на функціональній основі?
3. Дайте визначення інформаційної структури органів ДПС України.
4. Наведіть основні характеристики інформації. 
5. Охарактеризуйте вимоги, що висуваються до інформації в органах ДПС України.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.