2.4. Забезпечення управління органами державної податкової служби Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

2.4. Забезпечення управління органами державної податкової служби

2.4.1. Інформаційне забезпечення
Однією з найбільш важливих функцій органів управління будь-якої системи є інформаційне забезпечення її діяльності. Ця діяльність спрямована на створення, організацію, функціонування та вдосконалення інформаційних систем, які служать успішному досягненню мети управління.
Практика діяльності ДПС підтверджує пріоритетне значення системи інформаційного забезпечення як ланки, що зумовлює ефективність роботи всієї податкової системи. Система інформаційного забезпечення здійснює інформаційну підтримку органів ДПС у всіх напрямах службової діяльності, надаючи багатоцільову, статистичну, аналітичну та довідкову інформацію.
Інформаційне забезпечення управління – комплекс організаційних, правових, технічних, технологічних заходів, засобів та методів, що забезпечують у процесі управління і функціонування системи інформаційні зв’язки її елементів шляхом оптимальної організації інформаційних масивів баз даних і знань. 
У зв’язку з розвитком ДПС, одночасно із збільшенням кількості платників податків та обов’язкових платежів до бюджету, надзвичайно збільшився потік інформації, що надходить на адресу податківців, зросла кількість документів, що потребують негайного реагування, обсяг інформації давно перейшов межу, коли прості засоби обробки інформації дозволяють оперативно та доброякісно її обробити. Це можна здійснити лише за умови функціонування інформаційних систем (ІС).
Інформаційна система – організований комплекс збирання, зберігання, накопичення, обробки, оновлення, пошуку, відображення та надання споживачам інформації, необхідної для ефективного управління.
До складу інформаційних систем входять: інформація (відомості), персонал, організаційні та технічні засоби, методи та процедури роботи з інформацією, джерела та здобувачі інформації, носії (паперові, електронні, магнітні тощо).
Основні завдання інформаційних систем:
– постійне поповнення необхідною інформацією;
– своєчасне забезпечення відповідних споживачів достовірними даними;
– збирання, обробка даних про стан та результати роботи об’єктів управління для інформування вищих органів управління;
– аналітична обробка інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.
Інформаційна система ДПС ґрунтується на трьох основних елементах:
1. Центральній базі даних (ЦБД) податкових органів, до складу якої входять:
– Державні реєстри платників податків юридичних і фізичних осіб;
– Державний реєстр платників ПДВ;
– реєстри прибуткових та неприбуткових організацій, підприємств;
– реєстр постійних представництв нерезидентів;
– реєстр фіктивних підприємств та фіктивних податкових накладних;
– реєстр втрачених паспортів;
– масив ВМД суб’єктів зовнішньо-економічної діяльності (ЗЕД);
– перелік суб’єктів ЗЕД, акредитованих на митних постах;
– інформація про імпорт автомобілів фізичними особами;
– щодекадна інформація про стан розрахунків платників з бюджетом (АІС “Галузь”);
– щоквартальні дані про пільги платників податків (АІС “Пільги”);
– Національний план контрольно-перевірочної роботи;
– дані про реалізовані акцизні марки (АІС “Акцизні марки”).
2. Корпоративній інформаційній телекомунікаційній мережі, що надає можливість податковим органам використовувати інформацію ЦБД та інформаційних архівів інших міністерств та відомств (Державна митна служба, Державне Казначейство, Держкомстат, Мінфін, банки тощо).
3. Сучасних інформаційних технологіях на всіх рівнях ієрархічної структури податкової системи. Це викликано, у першу чергу, тим, що за останні роки значно збільшилась кількість платників (близько 700 тис. юридичних осіб), а інформаційні технології попереднього покоління не дають змоги оперативно забезпечувати аналіз та створювати умови для прийняття управлінських рішень.
Фундаментальною основою інформатизації є створення високоорганізованого інформаційного середовища, яке повинно охоплювати у рамках усієї податкової служби інформаційне, телекомунікаційне, комп’ютерне, програмне забезпечення, інформаційні технології, мережі ПЕОМ, бази даних і знань, а також забезпечувати можливість створення і використання ефективного системно-аналітичного апарату, що дозволить на необхідному рівні інформаційного обслуговування вести повсякденну оперативну роботу, здійснювати системний аналіз стану та перспектив діяльності ДПС України у цілому і приймати науково-обґрунтовані рішення з реалізації податкової політики.
На сьогодні у ДПС розробляється та функціонує ряд автоматизованих інформаційних систем:
– АІС ДПА обласного рівня, що забезпечує комплексну автоматизацію функцій роботи з базами даних обласних апаратів;
– Автоматизована інформаційна система (АІС) “Пільги” містить інформацію про пільги та дані щодо кількості платників податків;
– АІС “Галузь” забезпечує автоматизоване створення зведених даних районного рівня про платників податків і накопичення інформації за результатами їх фінансово-економічної діяльності та мобілізації коштів у бюджет України;
– АІС “Облік податків і платежів” районного рівня забезпечує автоматизацію облікових функцій, автоматизований розрахунок податкової заборгованості та пені за порушення термінів сплати, формування довідок та звітності ДПІ районного рівня;
– системні локально-мережеві АРМи районного рівня: “Підприємці”, “Земля”, “Облік платників”, “Аудит”, “Пільги”, “Свідоцтво”, “Касові апарати”, “Банк”, “Звіт” тощо.
Велику проблему у діяльності як ДПС України, так і інших органів влади складає подолання інформаційного дефіциту щодо ефективного відстежування господарської діяльності безперервно зростаючої чисельності й ділової активності суб’єктів підприємницької, в т. ч. і у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
На сьогодні обмін електронною інформацією реалізований тільки у вигляді розробленого порядку обміну інформацією з банками, відповідно до якого інформація поступає в електронному вигляді засобами електронної пошти, а також електронного обміну інформацією з митною службою.
Обмін з іншими відомствами налагоджений лише у паперовому вигляді, поштою або в електронному вигляді (на дискетах).
Такий обмін, як правило, супроводжується затримками, які не дозволяють використовувати оперативні методи щодо відвернення порушень податкового законодавства.
Зазначена система обміну інформацією не має надійних механізмів захисту інформації. 
Потоки інформації не охоплюють усього комплексу необхідної інформації для ефективного функціонування системи, охоплюючи проведення об’єктивного аналізу, прогнозування та формування потрібної звітності.
Ураховуючи зазначене, одним з пріоритетних напрямів діяльності ДПС є проведення модернізації, особливо у галузі інформаційних технологій.
Одним із варіантів може бути створення єдиної інтегрованої інформаційної системи ДПС, що складається з комплексу функціональних, управлінських та інфраструктурних підсистем, що забезпечують надійне її функціонування. 
Це дозволить забезпечити:
– використання єдиної бази документів усіма підсистемами й реалізацію безперервного документообігу; повну автоматичну регламентацію дій користувачів; планування і розподіл завдань, контроль їх виконання;
– можливість системного управління, централізованого контролю діяльності кінцевих користувачів системи, розподіл і нормування навантажень, а також централізованого супроводу системи (оновлення математичного забезпечення, технічного оснащення, форм документів тощо);
– можливість оптимізації взаємодії між обласними та районними органами ДПС.
Паралельно із наведеним великого значення набуває впровадження систем підтримки рішень (СППР), які відомі в іноземній літературі як Decision Support Systems (DSS). 
Це інтерактивні комп’ютерні системи, призначені для підтримки діяльності управлінця під час прийняття рішення щодо слабоструктурованих або неструктурованих систем, а також для підвищення ефективності рішень, які приймаються на основі аналітичних та інформаційних даних про ситуацію, пов’язану з прийняттям рішення.
СППР охоплює три компоненти:
– підсистему інтерфейсу, який надає змогу користувачу проводити діалог із системою, використовуючи різні програми вводу-виводу інформації;
– підсистему управління базою даних, яка призначена для зберігання, управління, вибору, відображення та аналізу даних;
– підсистему управління базою моделей, яка містить набір моделей для забезпечення відповідей на множину запитів користувачів, для розв’язування завдань тощо.
Ці системи можуть виконувати, крім зазначеного, порівняння альтернативних рішень з метою вибору кращого та опрацювання інших пропозицій для керівника щодо формування критеріїв, генерування та вибору моделей, збору та підготовки даних, оформлення та видачі результатів тощо.
Інтерес до СППР як до перспективного напряму використання обчислювальної техніки, інформації та інформаційних технологій, так і до інструменту підвищення ефективності праці у сфері управління зростає. Розробка та впровадження СППР у багатьох країнах світу перетворилась на ділянку бізнесу, що стрімко розвивається.

2.4.2. Документаційне забезпечення
В управлінській діяльності інформаційне забезпечення досить тісно пов’язане з документаційним забезпеченням. 
Документаційне забезпечення управління – діяльність спеціальних працівників або підрозділів органів ДПС щодо створення документаційної інформаційної бази на різних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій.
Основною складовою частиною документаційного забезпечення є діловодство – діяльність, що охоплює створення документів та організацію роботи з документами: організацію документообігу, використання інформаційно-пошукових систем документів органу, контроль виконання документів і підготовку їх для передачі в архів.
Значення документаційного забезпечення полягає в тому, що в загальному обсязі управлінської роботи (за різними оцінками) до 60–70 % займають операції з документами. Інформація, яка в них міститься, може бути використана тільки після проведення ряду діловодних операцій (фіксації, обробки, систематизації тощо).
Основним носієм інформації у сучасному апараті управління є документ, за допомогою якого здійснюються ділові зв’язки. Тому раціоналізація діловодства є важливим напрямом наукової організації праці працівників сфери управління. З ускладненням керованих процесів зростає обсяг документообігу. 
Причини зростання обсягів управлінської інформації можуть бути як об’єктивні, так і суб’єктивні: 
– об’єктивні – причини, які визначаються збільшенням масштабів і зростаючою складністю керованих систем, а також вирішуваних ними завдань;
– суб’єктивні – причини, зумовлені відсутністю науково-обґрунтованих комплексів документів, які є необхідними та достатніми для документування процесу управління, а також недосконалістю технології роботи з документами у процесі управління. 
Ці ж причини зумовлюють переважно і недостатню якість підготовки документів.
Документ – передбачена законодавством матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві. 
Первинний документ – документ, що містить вихідну інформацію.
Вторинний – документ, що є результатом аналітико-синтетичної та іншої обробки одного або кількох документів.
Залежно від кола питань, вирішуваних органом, обсягу та характеру його компетенції, порядку розв’язання питань, а також обсягу та характеру взаємозв’язків з іншими органами, установами можуть формуватися системи діловодства, серед яких найбільш уживані:
– централізована – усі документи (вихідні, вхідні, внутрішні) реєструються в одному місці (канцелярія, секретаріат);
– децентралізована – допускається реєстрація документів у кількох місцях за умови річного документообігу 100 тисяч і більше, а також за наявності територіально уособлених структурних підрозділів та певних особливих умов роботи;
– змішана – найбільш важлива внутрішня документація та переписка керівництва реєструється у канцелярії, решта документів – у структурних підрозділах.
В умовах обширного документообігу великого значення набуває правове його регулювання, яке здійснюється через інструкції та положення з діловодства. Такі документи регламентують:
– порядок підготовки й оформлення документів, їх погодження та візування;
– організацію роботи з документами;
– порядок обробки та відправлення вихідної інформації;
– реєстрацію і порядок зберігання угод та договорів;
– порядок друкування і тиражування документів;
– організацію контролю за строками виконання документів;
– формування номенклатури справ, формування і оформлення справ;
– відбір документів і справ на зберігання або знищення;
– знищення документів;
– облік обсягу документообігу.
Організаційно функцію діловодства забезпечують спеціальні підрозділи – управління справами, секретаріати та канцелярії. На них покладається безпосереднє діловодне обслуговування органів, підрозділів ДПС України (приймання і відправлення кореспонденції, реєстрація вхідних та вихідних документів, тиражування, розподіл документів для доповіді керівництву, ведення контролю за виконанням документів, ознайомлення працівників з наказами, розпорядженнями, документаційне обслуговування нарад, конференцій, засідань, оформлення справ і передача їх до архіву, збереження документів тощо).
На дані підрозділи покладено здійснення операцій з документами:
– приймання кореспонденції – приймання пошти, реєстрація її у журналі обліку, попередній розгляд документів для визначення доцільності виконання, а також прямого надсилання документів безпосереднім виконавцям, не надаючи їх на розгляд першим керівникам (обсяг кореспонденції, рішення за якими повинні приймати тільки перші керівники, не перевищує 10–20 %);
– реєстрація документів – фіксація факту створення або одержання документа шляхом присвоєння йому порядкового номера та запису встановлених відомостей про нього засвідчує факт отримання документа, взяття на облік і забезпечення зберігання документів, довідкової та контрольної роботи. Документи реєструються один раз: вхідні – у день надходження, вихідні – у день підписання. Таємні документи реєструються у спеціальних журналах. Обов’язковій реєстрації підлягають документи, що надійшли з вищих органів влади та управління, державних адміністрацій, органів ДПС України, скарги та звернення громадян, повідомлення про порушення податкового законодавства, документи, що потребують вирішення або відповіді, а також документи з відповідними грифами. Ознакою зареєстрованого документа є штамп на першому аркуші, дата його надходження, порядковий номер за журналом обліку;
– передача документа для розгляду керівником (заступником) органу ДПС України. Резолюція керівника щодо порядку виконання, виконавців, терміну виконання тощо зазначається на вільному від тексту місці першого аркуша перед підписом керівника та датою резолюції. Якщо у резолюції зазначається кілька виконавців, то на першому місці зазначається відповідальний виконавець, якому і вручається документ. Відповідальний виконавець забезпечує виконання завдання та зберігання документа. Виконання документів полягає у виконанні приписів, збиранні інформації, підготовці управлінського рішення, листів для відповіді, наказів, розпоряджень, а також у погодженні, затвердженні і реєстрації вихідного документа;
– контроль за виконанням документів є важливим напрямом управлінської діяльності, що виконується з метою сприяння своєчасному та правильному виконанню рішень, завдань і доручень керівництва, забезпечення одержання інформації, необхідної для оцінки діяльності підрозділів та виконавців.
Контроль за виконанням документів включає: постановку документа на контроль, перевірку своєчасного доведення документа до виконавця, попередню перевірку та регулювання ходу виконання документів; облік і узагальнення результатів контролю виконання документів, інформування керівника.
Встановлення контролю за виконанням документів має забезпечувати:
– обов’язковий і точний облік документів, одержаних для виконання робіт;
– систематизацію нагляду за виконанням документів;
– вжиття заходів, що сприяють виконанню документів, усуненню перешкод та окремих невідповідностей;
– підвищення трудової дисципліни виконавців.
Щоденно за картотекою та журналом реєстрації робиться вибірка документів, виконання яких наближається до кінця та не виконаних у строк. Про останні доповідають безпосередньо керівнику. У випадку подовження терміну виконання, у контрольній картці проставляється відповідна відмітка.
Контроль може здійснюватись у формах:
– суцільного контролю – за виконанням усіх документів;
– спеціального контролю – за виконанням документів органів влади, вищих органів ДПС, запитів депутатів, скарг, заяв, звернень громадян, наказів та інших найбільш важливих документів щодо боротьби з порушеннями податкового законодавства.
Для всіх документів, що циркулюють в апаратах управління, встановлюються строки виконання, які можуть бути типовими або індивідуальними.
Типові строки встановлюються законодавством або нормативними актами (пропозиції, заяви та звернення громадян розглядаються у термін до 1 місяця). Документи з відміткою “терміново” виконуються у триденний термін, документи Кабінету Міністрів і Верховної Ради – у десятиденний термін, якщо інше не передбачено.
Індивідуальні строки виконання встановлюються керівництвом з фіксуванням їх у резолюціях.
Технічним засобом контролю є картотеки. Для організації контролю за виконанням документа на нього складається контрольна картка у момент реєстрації документа.
Документ вважається виконаним, коли всі поставлені питання розв’язані та автору чи відповідному органу надіслана відповідь. Лише у цьому випадку документ знімається з контролю, про що у контрольній картці робиться відповідна відмітка;
– відправлення документів охоплює операції з реєстрації документів у журналі обліку вихідних документів, написання на конверті (тексті) адреси, вкладання документів у пакети, заклеювання, проставлення вартості відправлення, складання реєстру та здачу кореспонденції у відділення зв’язку; 
– збереження документів – завершальна стадія діловодства, завданням якої є систематизація, забезпечення збереження та можливості використовувати їх повторно у процесі управління.

2.4.3. Правове забезпечення
Правове забезпечення управління – створення та підтримка в необхідних межах конструктивних організаційно-функціональних характеристик систем управління за допомогою упорядкованого впливу всього арсеналу юридичних засобів.
Перед правовим забезпеченням органів ДПС стоїть ряд завдань, які можна звести до наступного вигляду:
– забезпечення точного розподілу функціональних ролей працівників управління, їх прав та обов’язків, створення системи взаємозв’язку управлінських відносин;
– розмежування і розподіл збирання, обробки інформації, надсилання результатів аналізу на різні рівні управлінської структури;
– раціональна побудова системи прийняття рішень і точного співвідношення її з інститутом відповідальності;
– нормативне вираження компетенції посадових осіб при прийнятті ними управлінських рішень;
– упорядкування: розподілу часу, необхідного для виконання управлінських функцій працівниками; зв’язку результатів праці з точними критеріями її оцінки, у тому числі з розмірами оплати, системою заохочень тощо.
Основу правового забезпечення управління складають формування і підтримка його нормативно-правової бази як юридичного засобу досягнення ефективної діяльності систем управління. При цьому правові норми забезпечують моделювання систем управління, формування та формалізацію їх функціональних, організаційних та інформаційних структур.
На сьогодні діяльність податкових органів за різними напрямами діяльності (правовий статус та функціонування податкових органів, податкові перевірки, застосування фінансових та адміністративних санкцій, кримінальне переслідування за ухилення від оподаткування, порядок обліку платників податків, нарахування, сплати та стягнення платежів до бюджету, виконання нормативних актів інших міністерств та відомств) регулюють майже 2000 нормативно-правових актів, зареєстрованих в установленому порядку в Міністерстві юстиції України. 
Усю базу нормативно-правових актів, що регулюють діяльність податкових органів, умовно можна поділити на дві частини: зовнішню і внутрішню. 
Основою правової бази організації роботи та управління ДПС є зовнішня частина бази нормативно-правових актів, що визначає статус, завдання та компетенцію системи державної податкової служби у цілому, так і щодо конкретних напрямів їх діяльності, окремих підсистем, рівнів управління.
Умовно зовнішню частину бази нормативно-правових актів можна поділити на три групи: загальне законодавство, спеціальне законодавство та законодавство про оподаткування.
До першої групи (загальне законодавство) належать: Конституція України, Закон України “Про державну службу”, Закон України “Про міліцію”, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Закон України “Про боротьбу з корупцією”, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, інші закони України, Укази Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, міжнародні угоди України, а також спільні накази та накази міністерств і відомств, що мають міжвідомчий характер (про охорону праці, пожежну безпеку, охорону навколишнього середовища, бухгалтерський облік і статистику тощо) та інші нормативно-правові акти.
У своїй діяльності податкова служба України, як центральний орган виконавчої влади, та її працівники, як державні службовці, зобов’язані керуватися нормативно-правовими актами загальної юрисдикції. Тобто тими документами, дія яких розповсюджується не тільки на податкову службу та її працівників, але й на інші міністерства, відомства, установи та організації, а також на їх працівників та громадян України в цілому. 
Друга група нормативно-правових актів (спеціальне законодавство) охоплює: Закон України “Про державну податкову службу в Україні”, Указ Президента України “Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України”, Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”, нормативні акти, що регулюють систему оплати праці, соціального захисту та проходження служби працівників податкових органів.
На відміну від функціонування більшості центральних органів виконавчої влади України, діяльність органів податкової служби в основному врегульована спеціальними нормативно-правовими актами. Умовно їх можна поділити на три основні групи: 
– нормативно-правові акти, що регулюють правовий статус податкових органів та їх організаційну структуру (Закон України “Про державну податкову службу в Україні”, Указ Президента України “Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України”, Указ Президента України “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій”, Указ “Питання державних податкових адміністрацій” та ряд інших); 
– нормативно-правові акти, що регулюють окремі напрями діяльності податкових органів (наприклад, Закон України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів”, Укази Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України”, “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”, Постанови Кабінету Міністрів України: “Про затвердження порядку вилучення готівки”, “Про затвердження порядку звернення стягнення на рухоме майно”, “Про Порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами” та багато інших);
– нормативні акти, що регулюють систему оплати праці працівників податкових органів та проходження служби в податкових органах (Постанови Кабінету Міністрів України “Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби” та “Про затвердження Положення про спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби” тощо).
Необхідність існування цих нормативно-правових актів викликана специфікою діяльності податкових органів, пов’язаною з виконанням надзвичайно важливої державної функції – забезпечення надходжень до бюджетів усіх видів країни. Виконання цієї функції державним органом – податковою службою України – потребує наділення її спеціальними правами та обов’язками, що виникають під час процедури збору податків та обов’язкових платежів. 
До третьої групи (законодавство про оподаткування) належать: Закон України “Про систему оподаткування”, Закон України “Про бюджетну систему України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, Закон України “Про податок на додану вартість”, Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” та інші нормативно-правові акти.
Ці нормативно-правові акти є рамковими та відіграють роль законодавчих джерел для нормативного регулювання процесу оподаткування та використання бюджетних коштів.
Крім них, в Україні діє більше 300 законів про оподаткування, більшість з яких відіграють роль нормативно-правових актів спеціального призначення, тобто таких, що регулюють один або декілька видів податків, зборів чи обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів. Ці документи містять не тільки безпосередні норми про оподаткування, але й регламентують діяльність податкових органів щодо їх прав, обов’язків та виконання певних процедур і функцій. До таких нормативно-правових актів можна, зокрема, віднести: Закони України “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби”, “Про плату за землю”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”, Декрети Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, “Про акцизний збір” тощо.
Органи податкової служби України, виконуючи державну функцію щодо наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів, керуються у своїй діяльності великою кількістю нормативно-правових актів з оподаткування, які визначають їх права та обов’язки, регламентують певні дії з податкового контролю. Умовно ці нормативно-правові акти можна розділити на дві категорії: нормативно-правові акти про оподаткування загального характеру та нормативно-правові акти спеціального призначення. 
Органи ДПС не тільки застосовують норми права. У межах компетенції вони видають відомчі та міжвідомчі нормативні акти на основі та на виконання Указів Президента України, постанов Верховної Ради України, законів, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Нормотворчість є правовою формою управлінської діяльності органів ДПС України. Її основне призначення полягає у створенні правової основи управління, тобто правових норм, які встановлюють, змінюють або відміняють певні правові відносини, що визначають зміст управлінської діяльності. Це внутрішня частина правової бази.
До внутрішньої частини правової бази належать положення, посадові інструкції, постанови, накази та інші нормативні акти, що розробляються у межах компетенції податковою службою або за її дорученням і визначають конкретні методи та прийоми управління (наприклад, Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів ДПС України у підприємств, установ та організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів, затверджена наказом ДПА України від 01.07.98. № 316, Інструкція про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами ДПС, затверджена наказом ГДПІ України від 20.04.95 № 28 із змінами та доповненнями, внесеними наказом ДПА України від 10.03.00 № 92, Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затверджене наказом ДПА України від 11.12.96 № 29 із змінами та доповненнями, внесеними наказом ДПА України від 03.03.98 № 93).
Виходячи з наведеного, можна зробити висновки:
1. Перелік нормативно-правових актів, що регулюють діяльність податкової служби, занадто великий, а самі акти досить складні в практичному застосуванні.
2. Нормативно-правові акти не систематизовані та не кодифіковані.
3. Законодавчі акти не завжди чітко та повністю описують норми права, що призводить до появи значної кількості підзаконних актів.
4. Недосконалість нормативно-правових актів призводить до частої їх зміни та прийняття численних доповнень.
Основною причиною такого стану є не тільки вузькі проблеми законотворчості, але й створення нормативно-правової бази в умовах перехідного періоду до ринкової економіки: нові нормативно-правові акти створювалася в період дії старого законодавства або при повній відсутності такого, у зв’язку з чим вступали в протиріччя з ним, відставали або випереджали розвиток ринкових відносин.
Виходячи з наведеного, можливо передбачити, що існуючі проблеми у правовому регулюванні організації діяльності органів державної податкової служби будуть вирішені через прийняття Податкового кодексу.
Недостатня визначеність правового статусу елементів системи органів ДПС України не дає змоги в даний час навести чіткий перелік питань, з яких їх керівники можуть видавати нормативні акти. Разом з тим, практика свідчить про те, що податкові органи можуть видавати нормативні акти, які регламентують:
– організаційно-правові відносини в апаратах органів ДПС та питання їх взаємодії з іншими правоохоронними, державними органами у межах їх компетенції;
– організацію, удосконалення процесів управління в апаратах органів та їх структурних підрозділах, особливо щодо формування і функціонування надійної системи контролю;
– заходи управлінського впливу апаратів ДПА на систему органів і підрозділів, безпосередньо зайнятих у сфері боротьби із порушеннями податкового законодавства;
– ресурсне забезпечення служб, підрозділів та органів ДПС для виконання поставлених перед ними завдань.
Нормативний акт – правовий документ (акт), який виданий спеціально уповноваженою на те посадовою особою або органом управління, містить юридичні норми і розрахований на багаторазове використання та відносно невизначене коло осіб.
Підставою для видання відомчих нормативних актів можуть служити:
– приписи органів управління вищого рівня;
– рішення керівництва;
– план роботи органу;
– рішення колегії;
– ініціатива інших відомств та організацій;
– власна ініціатива.
Узагальнена процедура підготовки нормативних документів може бути подана у наступному вигляді:
– постановка питання про необхідність видання конкретного нормативного документа;
– підготовка до роботи над проектом документа;
– систематизація матеріалу, конкретизація проблематики, додаткове опрацювання матеріалу;
– підготовка проекту документа;
– попереднє обговорення проекту документа із зацікавленими службами та підрозділами;
– візування документа;
– обговорення проекту документа у керівника (на колегії, нараді);
– прийняття і затвердження документа;
– публікація (тиражування) документа, доведення його до виконавців і зацікавлених відомств, служб, посадових осіб.
Така досить складна процедура підготовки та прийняття нормативних документів має на меті попередити виникнення суперечливих, безперспективних документів. На етапі обговорення, погодження, візування проекту виявляються відповідність його чинному законодавству, правильність посилань на інші нормативні акти, наявність можливих помилок, практична необхідність і доцільність прийняття документа, обґрунтованість його форми й дотримання необхідних реквізитів, можливість внесення змін до діючих нормативних актів (у разі потреби).
Текст нормативного акта викладається простою, чіткою мовою, короткими фразами, що виключали б подвійне їх значення.
Формулювання повинні забезпечувати вичерпне регулювання питань. Чітко викладається зміст приписів, перелік (коло) органів, структурних підрозділів, посадових осіб, на яких вони поширюються.
Терміни вживаються в проекті тільки в тому значенні, яке прийняте законодавством.
Написання назв органу, підрозділу, підприємства, установи, організації, посад здійснюється у точній відповідності з їх офіційним найменуванням (повним, скороченим, умовним).
У приписах строк зазначається з обов’язковим наведенням місця, року.
Проекти відомчих нормативних актів друкуються на бланках встановленого зразка згідно зі стандартами на організаційно-розпорядчу документацію. У випадках, коли здійснення заходів, передбачених проектом документа, потягне за собою додаткові витрати, до проекту додаються відповідні фінансово-економічні розрахунки.
Проекти відомчих нормативних актів обов’язково офіційно погоджуються із зацікавленими структурними підрозділами, а у разі потреби – з іншими органами виконавчої влади. У разі незгоди із змістом проекту керівник зацікавленої служби додає свої письмові зауваження і візує проект. Якщо автори проекту не погоджуються із зауваженнями, то у довідці до проекту надають мотивовані заперечення та пояснення.
Усі проекти нормативних актів перед поданням на затвердження або на розгляд колегії підлягають обов’язковому розгляду підрозділами правового забезпечення для правової експертизи щодо відповідності їх вимогам чинного законодавства. 
У випадку виявлення у проекті суперечностей законодавству чи невідповідності стандартам щодо його оформлення, відсутності необхідних віз, додатків тощо, проект повертається на доопрацювання із зауваженнями та пропозиціями.

2.4.4. Кадрове забезпечення
Кадрове забезпечення – це специфічна, повторювана діяльність, здійснювана у процесі управління органами ДПС, змістом якої є забезпечення органів і підрозділів необхідним, відповідаючим певним вимогам, контингентом людей, а також інформацією про нього, впровадження науково-обґрунтованих методів добору, розстановки, навчання, виховання, стимулювання кадрів, правового регулювання проходження служби та надання правового захисту особовому складу органів ДПС України.
Кадровою роботою займаються певні суб’єкти управління – підрозділи органів ДПС: управління та відділи кадрів, а також відповідні посадові особи.
Кадрова робота – це комплекс заходів і процедур щодо складання, обробки кадрової документації, до якої входить:
– збирання, обробка даних про конкретних кандидатів на посаду (службу) в органах ДПС України;
– складання кадрових документів або їх проектів (звітів, об’єктивок, особових справ, подань на присвоєння спеціальних звань, на службові підвищення, а також наказів щодо особового складу тощо);
– оформлення відпусток, підтвердження стажу роботи тощо.
Як і іншим управлінським функціям, кадровій роботі притаманні певні принципи. До них належать загальні принципи управління (науковість, законність, гласність, гуманізм, розподіл влади, системність, плановість, конкретність). До цих принципів додаються і специфічні принципи:
1. Рівність означає рівність перед законом та прийняття на роботу (службу) громадян незалежно від етнічного і соціального походження, майнового стану, ознак раси, освіти, мови, роду і характеру занять, місця проживання. Однак цей принцип не означає, що кожний бажаючий може працювати (служити) в органах ДПС. Специфіка такої роботи вимагає певної освіти, стану здоров’я, моральних засад (судимість тощо).
2. Законність – кожен працівник під час виконання службових обов’язків має суворо керуватись нормами права, завжди враховувати законні інтереси громадян, а також держави, оскільки для досягнення цілей та завдань, які стоять перед ДПС, придатні не всі методи, а лише ті, що відповідають вимогам закону. З іншої сторони, одночасно повинно забезпечуватись дотримання прав і законних інтересів самих працівників ДПС.
3. Плановість – уся діяльність щодо добору, розстановки, навчання, перепідготовки та виховання кадрів має бути пов’язана з планами діяльності відповідного органу ДПС.
4. Контроль – означає необхідність здійснення контрольних функцій на всіх стадіях кадрової роботи.
5. Гласність передбачає широке інформування громадськості, колективів про призначення, просування працівників по службі, різні перестановки, мотиви заохочень та стягнень.
6. Добір, розстановка та просування кадрів за їх особистими, діловими та моральними якостями – основний принцип кадрової роботи.
7. Наступність передбачає оновлення і закріплення кадрів, стабільність та їх змінюваність, поєднання в одному колективі новачків і досвідчених фахівців, працівників різного віку тощо.
Важливе значення у кадровій роботі посідає класифікація кадрів. У науковій літературі зустрічаються різні основи їх класифікації.
1. Об’єктивна класифікація – ділить кадри за об’єктивними ознаками: віком, статтю, освітою, громадянством, стажем роботи в системі та на посаді, професією, наявністю нагород, вченого ступеня та ученого звання тощо.
2. Посадова класифікація – кадри поділяються за займаними посадами в системі.
3. Професійна класифікація – усі особи, зайняті у системі, діляться за професіями, а в їх рамках – за спеціальностями. Основою класифікації є наявність спеціальної освіти.
4. Юридична класифікація передбачає поділ працівників та представників влади, посадових осіб та допоміжно-технічний (обслуговуючий) персонал.
5. Функціональна класифікація передбачає виділення трьох категорій працівників:
5.1. Керівники – особи, відповідальні за прийняття та організацію виконання управлінських рішень, а також за управління персоналом: керівники всіх органів ДПС, організацій, підприємств, їх структурних підрозділів, а також заступники керівників.
5.2. Спеціалісти – найбільш чисельна та структурно складна категорія. Базовим критерієм віднесення працівників до спеціалістів є використання ними професійних знань, умінь, навичок, набутих у результаті спеціалізованого навчання. Серед них можна виділити декілька груп:
– працівники, які приймають і виконують управлінські рішення у рамках функціональних обов’язків у сфері зовнішнього управління. Незважаючи на відсутність підлеглих за посадою, вони можуть справляти управляючий вплив (підрозділи з примусового стягнення податків, оперативні уповноважені податкової міліції тощо);
– працівники, зайняті переважно або виключно оперуванням інформацією, підготовкою управлінських рішень (управлінням апеляцій, управлінням міжнародних зв’язків, фінансуванням тощо);
– спеціалісти у вузькому розумінні слова (управління економічного аналізу, оперативної звітності та статистики тощо).
5.3. Технічні виконавці – особи, які зайняті переважно виконанням технологічних операцій щодо збирання, фіксації, обробки, оформлення, зберігання, тиражування матеріалів (діловодні підрозділи, підрозділи оперативного друку малої поліграфії тощо).
У сучасних умовах, коли проводиться адміністративно-правова реформа, одним із головних напрямів удосконалення управління є поліпшення роботи з кадрами.
Основними елементами роботи з кадрами в органах ДПС є:
1. Організаційно-штатна робота – визначення загального чисельного та професійного складу працівників. Переліку вимог, яким повинні відповідати працівники, що мають обіймати певні посади.
2. Добір, розстановка кадрів що передбачає встановлення придатності конкретної особи для діяльності на певній посаді. Ознакою, яка знаменує собою розстановку кадрів, є юридичний акт, наказ про призначення на посаду або звільнення з неї. Внаслідок розстановки кадрів особи, які зараховані на посаду, набувають відповідних владно-розпорядчих повноважень, тобто на них покладаються певні обов’язки та відповідальність.
3. Підготовка, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів – один із найбільш важливих факторів модернізації податкової служби, підвищення ефективності її діяльності.
4. Присвоєння спеціальних звань – одна з умов належної організації перебування на службі в органах ДПС, особливо у підрозділах податкової міліції. Спеціальні звання визначають певну ієрархію у відносинах між працівниками, мають певне значення у встановленні прав на матеріальне, грошове забезпечення та деякі пільги.
5. Оцінка кадрів, яка дає можливість керівництву скласти загальне системне уявлення про наявний кадровий склад системи, стан роботи з кадрами, виявити проблеми для визначення реальних шляхів їх розв’язання. Оцінка кадрів здійснюється шляхом їх тестування та проведення атестації для всебічної оцінки ділових, професійних, моральних та особистих якостей, відповідності займаній посаді, а також для визначення можливості використання на більш відповідальних посадах.
6. Забезпечення службового пересування кадрів – важливий фактор стабільності кадрового складу органів ДПС і підвищення ефективності їх діяльності.
7. Виховання кадрів – одна з ділянок роботи з кадрами, актуальність якої, зберігається постійно. Відповідальність за стан виховної роботи покладається на керівників, їх заступників, начальників структурних підрозділів, особиста участь яких у цьому є невід’ємною частиною їх службової діяльності.
8. Соціальне та постійне забезпечення – передбачена законодавством система матеріального забезпечення та обслуговування громадян у старості, на випадок хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також забезпечення сімей, у яких є неповнолітні діти. Основними видами такого забезпечення є державне обов’язкове страхування за рахунок коштів державного бюджету (на випадок загибелі посадової особи ДПС – сума 10-річної зарплати, а у разі поранення, контузії, травми або каліцтва, інвалідності, що сталась у зв’язку з виконанням службових обов’язків – у розмірі від 6-місячної до 5-ти річної заробітної плати за останньою посадою залежно від ступеня втрати працездатності), пенсійне забезпечення, державна фінансова і матеріальна допомога.
9. Стимулювання службової активності кадрів, що передбачає широке застосування моральних і матеріальних засобів впливу, що мають спонукати податківців до інтенсифікації службової діяльності, підвищення їх ефективності (зарахування у резерв на вищу посаду, подяки, спеціальні звання, нагороди, матеріальне заохочення тощо).
10. Зміцнення законності й демократії, що має визначальне значення, оскільки передбачає вжиття заходів щодо забезпечення законності дій працівників ДПС відносно платників податків та інших обов’язкових платежів, з одного боку, та правового захисту їх та близьких родичів від протиправних посягань – з іншого.
Ускладнення завдань, що повинні вирішуватись ДПС, вимагає вдосконалення роботи з кадрами. На даний час особливо актуальними є проблеми підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів, а також їх добору та розстановки. З цією метою опрацьовується ряд наукових розробок, зокрема таких, що стосуються тестування придатності для роботи на певних посадах, рівня професійної підготовки тощо.
Особливої актуальності у даний час набула проблема роботи з резервом управлінських кадрів ДПС України, особливо керівних. 
Під резервом управлінських кадрів (кадровим резервом) розуміють спеціально відібраний контингент працівників, який за своїми професійними, діловими та моральними якостями відповідає вимогам до працівників певного рангу, які пройшли атестаційний відбір, спеціальну підготовку, досягли позитивних результатів у практичній діяльності та мають професійні навички, що грунтуються на сучасних спеціальних знаннях і аналітичних здібностях, необхідних для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень. 
Кадровий резерв створюється для заміщення посад працівників державної податкової служби, а також для просування їх по службі. 
Джерелом для резерву управлінських кадрів можуть бути:
– працівники, які успішно справляються з виконанням службових обов’язків, виявляють ініціативу, мають організаторські здібності й необхідний досвід роботи, підвищили кваліфікацію, пройшли стажування або за результатами атестації рекомендовані для роботи на більш високих посадах; 
– заступники керівників різних рангів;
– особи, рекомендовані конкурсними комісіями для зарахування до кадрового резерву; 
– молоді спеціалісти, які зарекомендували себе на практичній роботі;
– випускники вищих навчальних закладів, у тому числі ті, що зараховані на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів. 
Робота з резервом кадрів здійснюється з дотриманням наступних положень:
– підтримання раціональної структури кадрового резерву з розрахунку 2–3 кандидати на одну посаду;
– постійний пошук кандидатів до кадрового резерву на принципах законності, науковості, гласності;
– урахування вікового та освітнього цензів кандидата на зарахування до резерву з тієї точки зору, що оптимальний вік його для цього складає 25–30 років з тим, щоб розквіт професійної діяльності припав на вік 35–40 років;
– урахування результатів практичної діяльності на довіреній ділянці роботи, висновків атестацій, відгуків про нього безпосередніх керівників, тестування, вивчення особової справи, характеристик та інших об’єктивних даних;
– призначення кандидата керівником колективу, що виконує тимчасове завдання, заміщення відсутнього керівника.
– періодичне навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах; 
– участь у роботі семінарів, нарад, конференцій з проблем та питань діяльності податкових органів і структурних підрозділів; 
– стажування терміном до двох місяців у державному органі, до кадрового резерву якого зараховано працівника; 
– залучення до розгляду відповідних питань, проведення перевірок, службових розслідувань; 
– участь у підготовці проектів актів законодавства, інших нормативних документів. 
Робота з відбору кандидатів до резерву здійснюється протягом кількох етапів:
– організації професійної орієнтації студентів вищих навчальних закладів і працівників органів ДПС на діяльність безпосередньо в управлінській сфері;
– створення баз (банків) даних про кандидатів до резерву, збір максимально повної інформації про кандидатів та складання розвернутих характеристик;
– оцінки якостей та визначення придатності кандидата до управлінської діяльності, відбору та зарахування до складу кадрового резерву.
Одним з найважливіших напрямів у роботі з резервом кадрів є організація їх підготовки. Управлінська підготовка є найбільш важливою складовою частиною кваліфікації керівника. Вибір форми навчання кандидатів залежить від рівня спеціальної освіти, стажу роботи взагалі та в управлінській сфері зокрема. Висновки про форму навчання кандидата до резерву приймаються кадровою службою.
Найбільш поширеними формами навчання є наступні:
– навчання за індивідуальними планами;
– школи резерву;
– підвищення кваліфікації за професійними програмами у навчальних закладах 3–4 рівня акредитації та центрах підвищення кваліфікації;
– перепідготовка на спеціальних факультетах;
– стажування на базі кращих органів ДПС або їх структурних підрозділів;
– стимулювання кандидата до здобуття вченого ступеня, викладацької роботи у системі підготовки кадрів та підвищення кваліфікації. 
Однією з ефективних форм навчання податківців є підвищення кваліфікації.
Необхідність ґрунтовного підходу до питань забезпечення підвищення кваліфікації кадрів податкової служби зумовлена важливістю завдань, поставлених перед нею: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, удосконалення механізму оподаткування тощо. 
Підвищення кваліфікації кадрів – динамічний процес, який впливає на розвиток суспільства в цілому та на розвиток фінансової системи зокрема. Практика держав з розвиненою економікою свідчить про те, що справлянням податків повинні займатись професійно підготовлені люди: перед органами податкової служби виникають проблеми, якщо компетентність її співробітників ставиться під сумнів. Відчуття платниками податків професіоналізму податківців є важливим фактором у забезпеченні своєчасної сплати податків. Виходячи з цього, створення та підтримання ефективної системи підвищення кваліфікації кадрів податкової служби є одним з пріоритетних напрямів її реформування. 
З метою максимального наближення процесу підвищення кваліфікації працівників податкової служби до вимог практичної роботи та задоволення її потреб у кваліфікованих спеціалістах створена мережа закладів з підвищення кваліфікації: Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для державної податкової служби Академії ДПС України (1996 р.), Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів для державної податкової служби Академії ДПС України (2000 р.) та Навчально-курсовий комбінат ДПА України (2000 р).
Перепідготовка та підвищення кваліфікації у згаданих закладах здійснюється за очною, заочною (дистанційною) або змішаною формами.
Основними видами підвищення кваліфікації працівників податкової служби є:
– навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації;
– тематичні короткострокові семінари;
– тематичні постійно діючі семінари;
– систематичне самостійне навчання.
Підвищення кваліфікації за професійними програмами спрямовується на фахове вдосконалення та оновлення знань і умінь відповідної категорії слухачів та здійснюється не менше одного разу на п’ять років при зарахуванні до кадрового резерву, при призначенні на вищу посаду, перед черговою атестацією державного службовця, а для фахівців, вперше прийнятих на державну службу, – протягом першого року їх роботи.
Основними завданнями тематичних короткострокових семінарів є вивчення законів України, указів і розпоряджень Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, наказів, інструкцій та інших нормативних документів ДПА України, а також досягнень теорії і практики управління, кращого досвіду роботи. 
Тематичні постійно діючі семінари проводяться за програмами та планами, що розробляються на підставі типових програм і рекомендацій, підготовлених Науково-методичною радою при ДПА України, Головними управліннями, управліннями ДПА України. Термін навчання визначається програмою семінару.

2.4.5. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення
Управління такою багатогалузевою і чисельною системою як ДПС не може бути ефективним без надійного, чітко налагодженого матеріально-технічного й фінансового забезпечення її діяльності.
Матеріально-технічне та фінансове забезпечення управління органами ДПС України – це система товарно-грошових і господарських відносин, які виникають між органами ДПС і їх підрозділами, з одного боку, і органами влади, підприємствами, організаціями – з іншого, у процесі постачання матеріально-технічних і військових ресурсів (паливо, обладнання, речове майно, будівельні та інші матеріали, зброя та боєприпаси); виконання договорів купівлі-продажу; надання матеріально-технічної допомоги та фінансування їх діяльності.
Органи ДПС є юридичними особами та самостійно, у межах чинного законодавства, організовують товарно-грошову діяльність щодо матеріально-технічного забезпечення. Видатки на утримання органів ДПС визначаються КМУ й фінансуються з державного бюджету. До 1 січня 2000 року органи ДПС мали право спрямовувати на розвиток матеріально-технічної бази 30 % донарахованих і стягнутих за результатами документальних перевірок сум податків, інших платежів, зборів, фінансових санкцій (ст. 6 Закону України ,,Про державну податкову службу України”). Зараз таке право відмінене.
ДПА України своїми нормативно-правовими документами формує структуру господарсько-фінансових зв’язків органів ДПС з урахуванням їх специфіки, для чого у відповідних положеннях визначає компетенцію окремих суб’єктів управління у сфері матеріально-технічного і фінансового забезпечення її діяльності.
Матеріально-технічне забезпечення – складний соціально-економічний процес. За умови ринкової форми господарювання, за наявності державної, колективної, приватної власності важливого значення набуває вивчення кон’юктури ринку, пошуку найбільш вигідних постачальників, визначення потреб у ресурсах та контроль за виконанням умов постачання.
Процес забезпечення (постачання) складається з кількох взаємопов’язаних актів:
– вивчення потреб у певному виді матеріальних цінностей та відповідних фінансових можливостей;
– проведення тендерів на поставку продукції або (та) послуг;
– підготовка, укладення договорів;
– отримання ресурсів, передача їх споживачам.
Даний процес здійснюється всіма органами ДПС у межах компетенції. У ДПС ці питання належать до компетенції Управління матеріально-технічного забезпечення і будівництва, а також Управління кадрового і тилового забезпечення, яке входить до складу Головного управління податкової міліції. Останнє здійснює специфічний вид забезпечення органів ДПС, у першу чергу, підрозділів податкової міліції – військове постачання, під яким розуміється забезпечення майном особливого призначення за встановленими нормами, табелями та штатами (амуніція, спорядження, військова та спеціальна техніка, обладнання тощо).
Матеріальні цінності, що надходять до органів ДПС різними шляхами постачання, є державною власністю і мають бути належним чином взяті на облік, передані на збереження чи в експлуатацію матеріально-відповідальним особам.
Важливе місце в управлінні органами ДПС має фінансове забезпечення. Головною ланкою тут є Управління фінансування державних податкових адміністрацій ДПА України та фінансові відділи ДПА АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя. На них покладається організація та здійснення керівництва в системі ДПС у частині їх фінансування.
Для забезпечення стабільності ДПС велике значення має налагодження взаємодії між службами матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Особливу роль у цій сфері виконують керівники органів ДПС. Будучи розпорядником бюджетних кредитів, вони несуть персональну відповідальність за фінансову діяльність підпорядкованих органів. Це право і обов’язок керівника у сучасних умовах набуває особливого значення. На відміну від держав із стабільною економікою, йому немало зусиль необхідно докладати у сучасних умовах для мінімально достатнього фінансового забезпечення відповідного органу, що дає можливість виконувати покладені на нього завдання.

Контрольні запитання
1. У чому полягає суть інформаційного забезпечення управлінської діяльності?
2. Значення фінансового забезпечення управління органами ДПС України.
3. Особливості документаційного забезпечення організації роботи та управління податковою службою.
4. Суть кадрового забезпечення управління органами ДПС України.
5. Дайте визначення правового забезпечення організації роботи та управління податковою службою.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.