§ 7. Сутність права :: vuzlib.su

§ 7. Сутність права :: vuzlib.su

60
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 7. Сутність права

.

§ 7.
Сутність права

Сутність
— це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його
багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст
— певна сторона цілого, сукупність частин (елементів) предмета. Зміст у
найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну цілісність сутність об’єкта.

Сутність
права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який
виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів
через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та
справедливості.

Під
сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону
воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього
класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його класово-вольовий характер,
причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності
експлуататорського права як вираження інтересів і волі всього панівного класу,
а для соціалістичного права — як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з
робітничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.

Було
б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності
права. І той і інший аспекти складають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу
сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення
міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям
права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:


цілісно-нормативний;


регулятивний.

Якщо
з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та
справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору —
спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний
аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати,
впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий
план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому,
стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості
була однією для поміщика, іншою — для кріпака (несвобода, відсутність рівності
— формальної і фактичної, тобто несправедливість).

Сутність
права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у
житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не
можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності
та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності
права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями
та загальними справами, розв’язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником
якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є
інструментом підтримування правопорядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна»
дозволяє розглядати їх у тісному зв’язку.

У
будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним,
соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається
незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором
суспільних відносин, поведінки людей.

До
категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того
предмета, про сутність якого йдеться. До сутнісних якостей права слід віднести
його нормативність, представницько-зобов’язуючий характер правових норм, їх
зв’язок із державою (названі вище ознаки права).

Сутність
права щонайкраще розкривається через його принципи, які розвивалися,
збагачувалися протягом століть.

.

    Назад

    НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ