§ 1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості :: vuzlib.su

§ 1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості :: vuzlib.su

96
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 1. Поняття правотворчості, її
відмінність від законотворчості

.

§ 1.
Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості

Правотворчість
— це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у
передбачених законом випадках), пов’язана із встановленням (санкціонуванням),
зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні,
систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.

Головне
призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і
скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони
входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.

Ознаки
правотворчості:

1)
здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також
громадянським суспільством (народом) і його суб’єктами;

2)
полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3)
набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається
нормативно-правовим актом;

4)
відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка
встановлюється правовими нормами;

5)
має конкретно-цільову і організаційну спрямованість. Правотворчість не можна зводити
до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких

вищих
органів держави (в Україні — Верховної Ради) або народу (громадянського
суспільства) у передбачених законом випадках.

Законотворчість
— важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів.
Результат правотворчості — всі нормативно-правові акти: закони, укази,
розпорядження, рішення та ін. Вони з’являються внаслідок складної діяльності
вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної
адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів.

Правотворчість
— один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і
держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності, її слід відрізняти
від право-творення.

Правотворення
— всі форми і засоби виникнення, розвитку та зміни права, у тому числі і
правотворчість.

Правотворчість
— поняття вужче, ніж правотворення, вона -частина правоутворення, його
самостійна і вирішальна стадія (вищий рівень). Ініціативу, пропозицію про
необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчіс-тю,
хоча з ініціативи може початися правотворчість. Обговорення проекту конституції
населенням — це не правотворчість, але може призвести до неї.

Правотворчість
починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту
нормативно-правового акта, скажімо, закону. Головною відмінністю правотворчості
від правотворення є те, що творчість права здійснюється державними органами або
з їх санкції, дозволу.

Правотворчість
—це насамперед форма владної-вольової діяльності держави, формального
нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає
дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин,
котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення
нормативно-правового акта.

Правотворення
— форма виникнення і буття права в широкому правовому полі: до правотворчості,
поруч із ним, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі
реалізації права. Правотворення відбувається і поза правотворчості державою, у
рамках громадянського суспільства — у правосвідомості, конкретних
правовідносинах, правомірній поведінці, правових теоріях, судових прецедентах і
т. ін. Правотворення живить правотворчість новими правовими ідеями, правилами
поведінки, конкретними рішеннями, угодами, котрі досліджуються, узагальнюються,
систематизуються державою, а по тому формулюються в нормах права, зовнішньо
виражених у нормативно-правових актах. Можна виділити такі рівні правотворення:

1)
гносеологічний — відбиває процес виникнення і розвитку права у формі
правосвідомості;

2)
матеріальний — виражає формування права у вигляді конкретних правовідносин,
правомірної поведінки;

3)
інституційний — відбиває існування права як системи правових норм.

Останній
рівень правотворення є рівнем правотворчості.

.

    Назад

    ПОДЕЛИТЬСЯ
    Facebook
    Twitter
    Предыдущая статьяСепараторы жира
    Следующая статьяП. ГОЛЬБАХ :: vuzlib.su

    НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ