§ 7. Юридичні джерела (форми) права :: vuzlib.su

§ 7. Юридичні джерела (форми) права :: vuzlib.su

29
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 7. Юридичні джерела (форми) права

.

§ 7.
Юридичні джерела (форми) права

Юридичні
джерела (форми) права — вихідні від держави або визнані нею
офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм
юридичного, загальнообов’язкового значення.

Юридичні
джерела (форми) права

Нормативно-правовий
акт

Правовий
прецедент

Нормативно-правовий
договір

Правовий
звичай

Правова
доктрина

Релігійно-правова
норма

Міжнародно-правовий
акт

Загальносоціальні
джерела права — економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші —
породжують або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм. Юридичні
(спеціально-соціальні) джерела права (нормативно-правовий акт, правовий
прецедент, правовий договір, правовий звичай, правова доктрина,
релігійно-правова норма, міжнародний-право-вий акт) виступають як офіційна
форма вираження і закріплення правових норм.

Розглянемо
кожне з юридичних джерел (форм) права.

Нормативно-правовий
jucr:


офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права,
забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та
ін.). Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо
романо-герман-ського типу (сім’ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія,
Іспанія та ін.

Правовий
прецедент:


акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної
юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається
загальнообов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є
одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем —
Англія, США, Індія та ін.

Нормативно-правовий
договір:


спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за
взаємною домовленістю між правотворчими суб’єктами (результат двосторонньої або
багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і
забезпечується державою. На відміну від договорів-операцій, які мають
індивідуально-разовий характер, нормативно-правовий договір розрахований на кількаразове
застосування: його зміст складають норми — правила поведінки загального
характеру (колективний, трудовий договір, типовий договір та ін.). Він має
суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати
місце між суб’єктами федерації (наприклад, Федеративний договір Російської
Федерації 1992 p.).

Особливим
видом нормативно-правового договору є міжнародний-правовий акт, що (на відміну
від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як
самостійне джерело права.

Правовий
звичай:


акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, які склалися в
результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані
державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві,
а лише ті, що мають найбільше значення для суспільства, відповідають його
інтересам і відповідають історичному етапу його розвитки. Правовий звичай —
найстародавніше джерело права, він історично і фактично передував закону.
Зберігав значення в середньовіччя, не втратив популярності в сучасних правових
системах традиційно-общинного типу.

У
цивільному праві сучасних держав континентальної правової системи визнаються
«звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному обмежена
зовнішньоторговельними операціями.

Правова
доктрина:


акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи,
розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені
суспільством і визнані державою як обов’язкові.

Правова
доктрина не у всіх країнах є джерелом права, хоча значення наукових праць
юристів для формування моделі правового регулювання визнається законодавцями
багатьох країн. У наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона
сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять
і категорій, розвитку методології тлумачення законів.

Правова
доктрина служила безпосереднім джерелом права в англо-американській правовій
системі: при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у
релігійно-філософській правовій системі: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй
основі правила загальнообов’язкової поведінки, почерпнуті з праць видатних
юристів.

Релігійно-правова
норма:


акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується
державою для надання їй загальнообов’язкового значення і забезпечується нею.
Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах
(наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма
тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави
Африки, Латинської Америки).

Міжнародний-правовий
акт:


спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про
встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між
ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною
внутріш-ньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають
джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права,
міжнародні договори (пакти, конвенції) (див. § «Міжнародний договір»).

.

Назад

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ