ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
§ 2. Поняття мусульманського права
.
§ 2.
Поняття мусульманського права
Будучи
складовою частиною ісламу, мусульманське право сприймалося і як система норм, і
як досконала політико-право-ва доктрина. Мусульманське право можна розглядати
як специфічну правову систему, що існує в рамках ісламської релігії, має
державний характер і більш, ніж усі інші світові релігії, пов’язана з правом.
Мусульманське
право — це сукупність підтримуваних державою релігійних, моральних і правових
норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченими-богословами і
правознавцями.
Географія
поширення мусульманського права велика. Традиційно воно присутнє у державах
Арабського Сходу (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт і т.ін.). Не менш
традиційним воно є для мусульманських общин Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія та
ін.), Малайзії, Індонезії та деяких інших країн.
Через
прихильність до ісламу вплив мусульманського права відчувають деякі з
балканських країн і регіонів (наприклад, Албанія, Косово), низка країн СНД
(Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан та ін.), суб’єкти
Російської Федерації (Татарстан, Ічкерія, Інгушетія та ін.), а також
мусульманське населення України (кримські татари). У деяких із них
спостерігаються (різні за ступенем активності і глибиною) процеси відновлення
принципів і норм шаріату. В державних символах підкреслюється належність до
мусульманського світу. Сьогодні більш ніж 700 мільйонів чоловік на питання «Хто
ти за вірою? » -відповідають арабським словом муслим: «Людина, що сповідує
іслам», мусульманин.
Мусульманське
право віднесене до релігійно-общинної групи релігійно-традиційного типу
правової системи з таких причин.
1. Як
своєрідний юридичний феномен воно має відверто релігійний зміст. Мусульманське
право виникло в єдності із шаріатом, який становить найважливіший компонент
ісламської релігії. Його можна вважати окремою складовою частиною релігії
ісламу.
Зв’язок
мусульманського права з релігією ісламу є неоднозначним. З одного боку, існують
правові і релігійні норми, які за своїм змістом збігаються і реалізуються як
релігійними установами, так і державними органами. З іншого боку, держава, як
своїм авторитетом, так і примусовою силою, підтримує не всі релігійні норми.
Воно формує більшість норм мусульманського права без безпосереднього зв’язку з
релігійними вченнями, сприяє застосуванню юридичних норм не тільки
мусульманськими судами, а й світськими судовими (світські суди) і
правоохоронними (поліція) органами.
2.
Мусульманське право має релігійно-общинний принцип застосування. Воно діє
насамперед у взаємостосунках мусульман, призначається для мусульманської
общини, спрямоване на її консолідацію і розширення. Наприклад, шлюбно-сімейні
норми мусульманського права поширюються виключно на мусульман і не
використовуються іншими релігійними конфесіями. Відповідальність за
недодержання посту під час рамадану стосується лише мусульман. Правда,
наявність наведених фактів не виключає прагнення поширити норми мусульманського
права і на немусульман (підкорення нормам мусульманського права немусульманки,
яка вийшла заміж за мусульманина, та ін.).
.
