ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
§ 8. Мусульмансько-правова доктрина
.
§ 8.
Мусульмансько-правова доктрина
Як
уже згадувалося, мусульманське право у традиційному вигляді майже не
збереглося. Воно втілюється в сучасну правову систему мусульманських країн
головним чином за допомогою доктрини, яка бере ідеї з ісламської релігії, що
постійно розвивається. Завдяки релігійно-правовій свідомості мусульманина ця
доктрина втілюється в нормативно-правові акти і впроваджується у
правозастосовний процес.
Мусульмансько-правова
доктрина стала основним джерелом права в процесі його розвитку і формування.
Раніше відзначалося, що мусульманське право створювалося богословами і
правознавцями різних шкіл-толків, які при спільності відправних позицій
формулювали незбіжні норми в процесі вирішення схожих питань. Незважаючи на те
що таке різночитання не сприяло оформленню єдиної системи загальнообов’язкових
юридичних норм, різні толки конкурували, але співіснували один з одним навіть у
межах однієї провінції і великого міста. Саме їх інтерпретаційна діяльність
впливала на створення більшої частини чинного мусульманського права в рамках
доктрини.
Нині
мусульмансько-правова доктрина в деяких країнах залишається головним джерелом
права. Це Саудівська Аравія, Оман, деякі князівства Перської затоки. У
більшості арабських країн вона відіграє роль формального джерела права лише в
окремих випадках.
Наприклад,
через відсутність норми сімейне законодавство Єгипту, Сирії, Йорданії, Судану,
Лівану дозволяє судді застосовувати «найбажаніші висновки тлумачення Абу
Ханіфи». Законодавство Сомалі у такому разі рекомендує керуватися положеннями
шафіїтської школи, законодавство Марокко, Кувейту, Лівії — висновками
маликитського тлумачення. Оскільки в Кувейті право «особистого статусу»
здебільшого не кодифіковано, правова доктрина визнається провідним джерелом
цієї галузі права. Постанови Верховного суду Саудівської Аравії 1928 і 1930 pp.
зобов’язували суддів у своїх рішеннях додержуватися висновків ханбалитського
тлумачення з обов’язковим переліченням праць муджахідів, із яких ці норми
запозичено. Конституція Ірану в ст. 167 прямо вказує, що, у разі знаходження
суддею необхідної норми в законі, йому наказується сприймати положення
авторитетних праць і фетв (висновків, юридичних висновків) муджахідів. Таке
саме розпорядження для судів встановлено і в Лівії.
Однак
у більшості випадків у сучасних правових системах мусульманська правова
доктрина не має значення самостійного джерела (форми) права.
.
