§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції :: vuzlib.su
Ищите Господа когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції

.

§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження та підстави їх застосування визначені в статтях 305-310 ЦПК.

Розглянувши справу за апеляційною скаргою, паданням, суд апеляційної інстанції має право постановити ухвалу: про відхилення апеляційної скарги, подання; про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції; про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду. А також має право змінити або постановити нове рішення.

Відхилення апеляційної скарги, подання (п. 1 ст. 305 ЦПК) — можливе тоді, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Такі наслідки настають також тоді, коли суд припустився неістотних порушень норм цивільного процесуального права. Згідно правила, передбаченого ч. 2 ст. 306 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань. Це може бути при порушенні правил підсудності, неточному посиланні на норму права при відповідності рішення чинному законодавству, тобто при порушенні норм процесуального права, які не призвели і не могли призвести до неправильного вирішення справи.

Скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції настає тоді, коли встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції (п. 2 ст. 305 ЦПК). Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справа розглянута неповноваж-ним суддею — (п. 1 ст. 307 ЦПК) — який не призначений Президентом України, не вибраний Верховною Радою (ст. 128 Конституції України); при наявності обставин, що викликають сумнів в його об'єктивності (ст. 18 ЦПК), справа підлягає колегіальному розгляду (ст. 124 ЦПК); 2) рішення постановлено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу (п. 2 ст. 307 ЦПК). Таке рішення не відображає волі того судді, чий підпис відсутній. Воно не має сили і значення судового документа, а тому підлягає обов'язковому скасуванню; 3) справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п. 4 ст. 307 ЦПК). Розгляд справи у відсутності таких осіб позбавляє їх реальної можливості здійснювати право на захист наданими їм процесуальними засобами, а суд — встановити об'єктивну істину, права і обов'язки сторін; 4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі (п. 4 ст. 307 ЦПК). До зазначеної групи порушень відносяться дії суду по виклику в судове засідання співвідповідачів без попереднього винесення про це мотивованої ухвали, без доведення її змісту до таких осіб і покладення на них обов'язків по заявленому позову.

Скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у пору-неній цивільній справі або залишити заяву без розгляду (п. З ст. 305 ЦПК). Такі наслідки наступають з підстав, передбачених статтями 227, 229 ЦПК

Скасування рішення повністю або частково і закриття провадження у справі можливо за наявності підстав, повний перелік яких передбачений ст. 227 ЦПК, а саме:

— якщо справа не підлягає розглядові в судах (п. 1), тобто коли непідвідомча судові або якщо вимоги позивача мають неправовий характер. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст. 24 ЦПК) та наводить перелік підвідомчих справ з адміністративних правовідносин і справ окремого провадження (ст. 254 ЦПК);

— якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачено (п. 2).

Відповідно до роз'яснення, зробленого в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», про те, що попередній досу-довий порядок розгляду справ не обов'язковий і не е підставою для відмови в прийнятті позовної заяви чи скарги до провадження суду (тобто для порушення цивільної справи в суді), можна зробити висновок, що п. 2 ст. 136, п. 2 ст. 227 ЦПК втратив силу внаслідок прямої дії ст. 124 Конституції;

— якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п. 3).

Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання чинності (законної сили) рішення суду, його суб'єктивні та об'єктивні межі. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК після набрання рішенням чинності (законної сили) сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти;

— якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (п. 4);

— якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п. 5). Диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об'єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, а сторін — укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК), що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивача від позову або при затвердженні мирової угоди суд апеляційної інстанції скасовує постановлене рішення і закриває провадження у справі;

— якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 7). Наявність такого договору свідчить про те, що сторони відмовилися від розгляду їх спірних правовідносин судом загальної юрисдикції. Він грунтується на диспозитивній основі прав сторін, які можуть відмовитися від зазначеного договору. Але поки такий договір діє, порушення сторонами тотожної справи в суді загальної юрисдикції виключається (п. 6 ст. 136 ЦПК). Прийняття судом до свого провадження справи підлягає закриттю, а рішення — скасуванню. По-іншому вирішується питання при наявності рішення третейського суду, постановленого по тотожній справі раніше рішення районного (міського) суду. Згідно зі ст. 17- 20 «Положення про третейський суд» (додаток № 2 до ЦПК) рішення третейського суду, невиконане добровільно, може бути виконано примусово на підставі виконавчого листа, виданого районним (міським) судом, в районі якого відбувався третейський суд і якому були передані на зберігання всі матеріали по розгляду справи третейським судом. При видачі виконавчого листа суддя перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не було порушено при його поста-новленні правил, передбачених Положенням про третейський суд. На відмову судді у видачі виконавчого листа може бути подана скарга у десятиденний строк з дня відмови. Після того, як ухвала судді про відмову у видачі виконавчого листа набере законної сили, спір може бути вирішений в суді за заявою заінтересованої в тому сторони.

Отже, наявність рішення третейського суду, на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення районного (міського) суду, постановленого у тотожній справі;

— якщо після смерті громадянина, який був однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 8). Це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та інших. Права і обов'язки, пов'язані з такими правовідносинами, невід'ємні від особи померлого, а тому не переходять до спадкоємців. Якщо правонаступництво у справі неможливе, відпадає потреба у постановленні судового рішення, а коли воно було постановлено, то підлягає скасуванню, а провадження в справі — закриттю

Якщо судом першої інстанції постановлено законне і обгрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони в спірних правовідносинах після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження а справі з підстав п. 8 ст. 227 ЦПК (ч. 2 ст. 308 ЦПК).

Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до ст. 308 ЦПК настає з підстав, передбачених ст. 229 ЦПК: якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена (п. 1). Попередній по-засудовий порядок вирішення деяких цивільних справ передбачений нормами цивільного, трудового та інших галузей матеріального права, їх перелік — у п. 2 ст. 136 ЦПК. Але за роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, зробленим в п. 8 Постанови № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», попередній до-судовий порядок розгляду справ не є обов'язковий внаслідок прямої дії ст. 124 Конституції, тому можна зробити висновок, що п. 2 ст. 136, п. 1 ст. 229 ЦПК втратили силу;

— якщо заяву подано недієздатною особою (п. 2).

Можливість особисто здійснювати свої права в суді та доручати ведення справи представникові надається громадянам, які досягли повноліття, та юридичним особам (ст. 101 ЦПК).

Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише в справах, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укласти самостійно, та в справах про відшкодування заподіяної ними шкоди. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають в суді їх законні представники — опікуни чи піклувальники.

Наслідком пред'явлення позову обмежено дієздатним чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження в дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, яке набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст. 260 ЦПК)

Інші правові наслідки настануть тоді, коли такі зміни у правовому статусі громадянина відбудуться під час провадження у справі, де він є стороною. Згідно з п. 2 ст. 221 ЦПК суд у таких випадках має зупинити провадження у справі до вступу в справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника (п. 1 ст. 224 ЦПК);

— якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 3).

Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст. 110 ЦПК положення про те, що громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Процесуальні представники самі повинні бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи в суді, яке підтверджено належно оформленими документами, визначеними ст. 113 ЦПК. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст. 115 ЦПК).

Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен відмовити у прийнятті позовної заяви (п. 8 ст. 136 ЦПК). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлено судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду;

— у випадку повторної неявки в судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторної неявки позивача за викликом суду незалежно від причини (п. 4).

Цивільним процесуальним засобом, який забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст. 172 ЦПК на суд обов'язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами, визнаними судом поважними.

Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь в судовому засіданні. Така можливість в свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду інформацію про день, час і місце проведення нового судового засідання (ст. 176 ЦПК). Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення у справі незаконним

У разі неявки позивача без поважних причин за викликом суду із зазначенням необхідності дати особисті пояснення у справі чи при неявці на повторний виклик незалежно від причин, суд залишає заяву без розгляду, якщо він не вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних матеріалів (ч. 4 ст. 172 ЦПК);

— якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 5). Залишення заяви без розгляду настає також тоді, коли позивач реалізував своє право на альтернативну підсудність, подавши заяву до одного із судів, визначених ст. 126 ЦПК, а потім сам або в його інтересах інші особи повторно пред'являють тотожний позов до іншого суду. В такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено, а прийнята до провадження суду заява повинна бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його рішення і залишає заяву без розгляду.

Правові наслідки залишення заяви без розгляду визначені ст. 230 ЦПК. Після усунення умов, на підставі яких заява була залишена без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду, подавши заяву в загальному порядку.

Зміна рішення або постановлення нового рішення (п. 4 ст. 305 ЦПК).

В нормативному порядку визначені тільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення і якими відповідно до ст. 309 ЦПК є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.

Зазначені підстави аналогічні тим, які були встановлені статтями 312, 313 ЦПК, для скасування рішення суду першої інстанції судом касаційної інстанції та ст. 338 ЦПК — судом наглядної інстанції, які втратили свою дію в зв'язку з реформуванням системи оскарження судових рішень Законом від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» і зокрема розділу 4 ЦПК «Перегляд судових рішень».

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ст. 309 ЦПК).

З'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які відповідно до норм матеріального права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Неповнота з'ясування обставин зумовлюється неправильним визначенням предмета доказування, невстановленням сукупності юридичних фактів, які мають значення для визначення прав і обов'язків сторін спірної справи.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (п. 2 ст. 309 ЦПК).

Встановлені судом обставини обґрунтовуються доказами. Відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обгрунтування доказами. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність. Це може мати місце при наявності безпідставних припущень про обставини, що допускаються судом на свій розсуд, замість витребування необхідних доказів для їх підтвердження. Недоведеність обставин, що мають значення для справи може бути при визнанні судом встановленими факти на підставі неправильності оцінки доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ст. 309 ЦПК). Необхідність встановлення об'єктивної істини по справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, які існували та існують в об'єктивному світі.

Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права (п. 4 ст. 309 ЦПК).

Відповідно ч. 2 ст. 309 ЦПК норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон (інший нормативно-правовий акт), який не поширюється надані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

При застосуванні закону, який не треба було застосовувати, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, котрий слід було застосувати, а при незастосуванні закону, який треба було застосовувати, суд не застосовує в повному обсязі норми матеріального права і виносить рішення, що суперечить чинному законодавству. Так, суд визнав дійсним договір довічного утримання між сторонами, хоч він був укладений з недодержанням нотаріальної форми, порушення якої призводить до визнання договору недійсним, незастосування ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 48, ст. 426 ЦПК до існуючих міх сторонами правовідносин стало причиною постановлення судом незаконного рішення

Прикладом застосування закону, який не треба було застосовувати, може бути справа за позовом автопідприємства до К. про стягнення з нього завданих ним збитків. К. під час роботи на автобусі водієм допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого О. зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Автопідприємство просило стягнути з К. грошові суми, виплачені ним О. та органам соціального захисту населення. Позов було задоволене частково на підставі застосування статей 440, 451 ЦК у зв'язку з пропуском трирічного строку давності. Застосування у даному разі до існуючих правовідносин норм цивільного права є неправильним, оскільки К. заподіяв Автопідприємству матеріальну шкоду під час виконання трудових обов'язків. А відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, врегульовується нормами трудового законодавства. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 232 КЗпП України строк для звернення адміністрації підприємства до суду з вимогою про стягнення з його працівників матеріальної шкоди встановлений один рік.

Правильне застосування норм матеріального права неможливе без тлумачення останніх, визначення їх спрямованості та змісту. Неправильне тлумачення закону призводить до його неправильного застосування, постановлення незаконного судового рішення. Так, Завод пред'явив позов до С. і М. про виселення з належної їм частини приватного будинку (кімнати 9,5 кв. м. і кухні) у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб і знесення будинку. Відповідачам була виділена однокімнатна квартира площею 19,1 кв. м. Однак звільнити належну їм частину будинку вони відмовилися.

Задовольнивши позов, суд в рішенні зазначив, що прохання відповідачів забезпечити їм можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельного кооперативу і одержання в ньому двокімнатної квартири не може бути взято до уваги. Надання їм однокімнатної квартири не погіршує їх житлових умов. Розв'язавши справу на підставі ст. 171 ЖК, суд неправильно витлумачив цю норму права. Згідно з цією статтею право вибору виду компенсації у зв'язку зі знесенням жилих будинків, що є у приватній власності, належить лише особам, які проживають у таких будинках і зазначених у цій нормі права. Як свідчать матеріали справи, відповідачі відмовилися від виділеної їм однокімнатної квартири і вимагали забезпечити їм можливість вступу до членів житлово-будівельного кооперативу для одержання двокімнатної квартири. Однак суд порушив вимогу зазначеної норми права, неправильно витлумачивши її зміст

.

Назад

Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
 
 
 
polkaknig@narod.ru © 2005-2006 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.