9.3. Вина у формі необережності :: vuzlib.su
Ищите Господа когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

9.3. Вина у формі необережності

.

9.3. Вина у формі необережності

Хоча злочини, вчинені з необережності, становлять лише 8-10% загальної кількості злочинів, увага до них з боку науковців останнім часом суттєво зросла. І це зрозуміло. Незважаючи на суттєво нижчий рівень суспільної небезпечності осіб, які вчиняють ці делікти, рівень суспільної небезпеки наслідків часто набагато перевищу? той, яким характеризуються умисні злочини. Прикладами можуть бути трагедія Чорнобиля, загибель пароплава «Адмірал Нахімов» які трапились внаслідок злочинної поведінки відповідальних осіб, яка характеризувалась саме необережною формою вини. Якщо ж зіставити загальні показники шкоди, що заподіюється від умисних злочинів, і тих, що заподіюються злочинами, вчиненими з необережності, то, за висновками В. Є. Квашиса, вони є порівнянними.

Необережність передусім визначається ставленням до наслідків діяння, тому що суспільна небезпечність поведінки перебуває поза сферою свідомості винного. Це випливає Із законодавчого визначення видів цієї форми вини, яке зафіксовано в ст. 25 КК. Вказана норма встановлює, що злочин вважається вчиненим з необережності, «якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала па їх відвернення» - злочинна самовпевненість (lucsuria) ст. 25 ч. 2 КК, а також тоді, «.коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити» - злочинна недбалість (ingligencia) ст. 25 ч. З КК. Як видно, усвідомлення суспільно небезпечного характеру поведінки та ставлення до неї перебуває поза законодавчою конструкцією видів необережної вини. Це дає підстави стверджувати, що ненастання наслідків виключає кримінальну відповідальність, незважаючи на те, що ставлення особи до них підпадає під характеристики, які визначають необережність. Це, у свою чергу, свідчить про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (готування та замах), а також за співучасть у злочині.

Виходячи з нормативного визначення необережності слід зазначити, що ця форма вини є конструктивним елементом злочинів із матеріальним складом, тоді як формальним злочинам, в яких суспільно небезпечні наслідки виведені за межі складу злочину, вона, як правило, не притаманна.

Водночас у деяких випадках законодавець передбачає необережність і для формальних злочинів. Прикладом може бути злочин, передбачений статтями 272 ч. 1, 273 ч. 1, 274 ч. 1 та ін. у частині вчинення діянь, які створюють загрозу об'єктам кримінально-правової охорони.

Цей вид необережності, як і умисел, повинен аналізуватись з точки зору характеристики як інтелектуальної, так і вольової характеристики його складових.

Інтелектуальна ознака самовпевненості характеризується передбаченням можливості настання суспільно небезпечних наслідків відповідної поведінки на узагальненому рівні не пов'язуючи це з вчиненням власних діянь. Як видно з тексту норми, характеризуючи інтелектуальну сферу при самовпевненості, законодавець виводить за її межі усвідомлення суспільно небезпечного характеру власної поведінки. Водночас таке усвідомлення фактично притаманне особі, яка вчиняє злочини з необережності. Це питання в науці кримінального права оцінюється неоднозначно різними науковцями. Деякі з них вважають, що при самовпевненості таке усвідомлення відсутнє, а особі притаманна лише можливість такого усвідомлення. інші стверджують, що без усвідомлення суспільної небезпеки діяння неможливе й усвідомлення суспільної небезпечності наслідків.

Вбачається, що точка зору останніх є більш конструктивною, а відсутність в нормі характеристики ставлення до поведінки пояснюється тим, що воно не є визначальним для характеристики необережної форми вини, яка передбачає відповідальність виключно при настанні суспільно небезпечних наслідків. Само ж по собі суспільно небезпечне діяння, в абсолютній більшості, не визначає кримінальну відповідальність.

Виходячи з цього можна стверджувати, що при вчиненні злочинів, вина в яких визначається злочинною самовпевненістю, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки як такої, що несе потенційну можливість спричинення шкоди.

Вольова ознака самовпевненості полягає у легковажному, необґрунтованому розрахунку на недопущення настання шкідливих наслідків. При цьому особа, розраховуючи не допустити їх настання, розраховує на реальні якості, притаманні безпосередньо їй самій, або реальні обставини, які дадуть змогу не допустити настання шкоди. Це пов'язано з необґрунтованою переоцінкою власних характеристик або інших обставин. У випадку, коли особа, розраховуючи на реальні обставини, не знає про існування характеристик, які не дадуть вказаним обставинам не допустити настання суспільно небезпечних наслідків, немає підстав говорити про наявність вини. В цьому випадку ми маємо невинне спричинення шкоди (казус), що виключає кримінальну відповідальність.

За інтелектуальним моментом злочинна самовпевненість має деяку схожість з непрямим умислом. Відмінність цих видів вини полягає у рівні передбачення настання шкідливих наслідків. Якщо при евентуальному умислі це передбачення є конкретним — особа чітко передбачає їх якісні і кількісні характеристики, то при самовпевненості це передбачення здійснюється на достатньо загальному рівні і є не конкретизованим. При самовпевненості передбачення наслідків є абстрактним а не реальним.

Відмінність самовпевненості від евентуального умислу може бути проведена і за вольовою ознакою. Як зазначалось, при непрямому умислі особа або допускає настання наслідків, або ставиться до їх настання байдуже, або, розраховуючи на «авось», плекає надію, що наслідки не настануть. При самовпевненості винний розраховує на конкретні свої властивості та інші об'єктивні характеристики, які за його міркування стануть на перепоні настанню шкідливих наслідків. При цьому винний легковажно переоцінює здатність цих якостей та характеристик не допустити настання шкоди. Прикладом може бути кримінальна справа по обвинуваченню С, який був визнаний винним та засуджений за ст. 215 ч. 2 КК (у редакції 1960 p.- «Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»). С— майстер спорту з мотокросу приїхав до родичів у село на власному мотоциклі «Ява» і вирішив покатати на ньому свою знайому Л. На великій швидкості С переїхав по дошках, які утворювали місточок через достатньо глибокий рів. Не розрахувавши швидкості, не оцінивши реального стану покриття (незадовго до події пройшов дощ, дошки були вологі) він припустився падіння мотоцикла у рів. Унаслідок аварії пасажирка Л. отримала тілесні ушкодження, несумісні з життям. Цей випадок є класичним прикладом злочинної самовпевненості - С. справді були притаманні якості, на які він мав підстави розраховувати, однак він їх переоцінив, що в конкретній ситуації призвело до настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, самовпевненість є там і тоді, де і коли розрахунок особи на недопущення суспільно небезпечних наслідків був легковажним, недостатньо обґрунтованим, базувався на неправильних оцінках якостей та характеристик.

Законодавча конструкція злочинної недбалості свідчить, що її можна характеризувати виключно з позиції інтелектуальної ознаки. Вольова ознака, відсутня оскільки обсягом свідомості злочинні наслідки не охоплюються.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується не усвідомленням або помилковим усвідомленням фактичних ознак діяння. При цьому реальний рівень розвитку особи та соціально-психологічна ситуація, в якій вона перебуває, давали їй можливість усвідомлювати ці ознаки. Наявність такої можливості повинна бути поєднана з існуванням обов'язку усвідомлювати ці ознаки.

Злочинна недбалість - єдиний вид вини, при якому особа взагалі неусвідомлює суспільно небезпечні наслідки - ані в реальному, ані в абстрактному вигляді. Такий фактичний психологічний розрив між свідомістю особи та наслідками її діяльності викликав у теорії кримінального права думки щодо доцільності визнання недбалості видом вини. Однак цей підхід спростовується аналізом змісту інтелектуальної ознаки недбалості, яка характеризується як з негативної так і з позитивної сторони.

З негативної сторони недбалість визначається тим, що в особи відсутнє усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння, а звідси відсутнє і передбачення злочинних наслідків.

Позитивна сторона полягає в тому, що винний повинен був і міг передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки. «Повинен був» - складає повинність, об'єктивний критерій недбалості, а «міг передбачити» - суб'єктивний її критерій.

Об'єктивний критерій дозволяє встановити наявність в особи обов'язку передбачити можливість настання суспільно-небезпечних наслідків. Цей обов'язок може бути зумовлений соціальним становищем особи, її соціально-правовим статусом, стосунками з потерпілим та іншими обставинами. Так особа, яка у встановленому законом порядку має на праві власності вогнепальну зброю, зобов'язана дотримуватися встановлених правил її зберігання та використання. Якщо внаслідок неналежного дотримання цих приписів настають передбачені кримінальним законом шкідливі наслідки, особа притягається до кримінальної відповідальності, оскільки вона могла та повинна була передбачати можливість їх настання.

Суб'єктивний критерій визначає можливість такого передбачення. Він повинен фіксуватись на підставі аналізу здатності конкретної особи у відповідній життєвій ситуації, за наявності відповідних особистих характеристик (освіти, досвіду, стану здоров'я і т. ін.) передбачати можливість настання шкідливих наслідків. Як зазначає Ю. А. Красіков, «этот критерий при определении наличия преступной небрежности имеет превалирующее значение, так как преступная небрежность может быть только в пределах возможного предвидения преступных последствий».

Казус (випадок) та його кримінально-правове значення Від злочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних п наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати.

З позицій об'єктивного критерію казус характеризується відсутністю обов'язку передбачення, а з позиції суб'єктивного критерію - можливості такого передбачення.

Прикладом казусу може бути випадок зі слідчої практики. Керуючи власною автомашиною марки «Москвич», В. їхав за вантажною автомашиною марки ЗІЛ, якою керував Н. Між скатами заднього лівого колеса автомашини ЗІЛ потрапив камінь, який під час руху вилетів з колеса, розбив лобове скло автомашини «Москвич» і вбив В. Звичайно, у такій ситуації Н. не повинен був і не міг усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх дій та передбачати їх шкідливі наслідки.

Вчинене належить віднести до невинного спричинення шкоди, яке виключає кримінальну відповідальність.

.

Назад

Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
 
 
 
polkaknig@narod.ru © 2005-2006 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.