ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
12.4. Рецидив злочинів
.
12.4. Рецидив злочинів
Рецидив злочинів — найнебезпечніший вид множинності
злочинів. «Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину
особою, яка має судимість за умисний злочин» (ст. 34 КК).
Виходячи з цього визначення рецидив злочинів має місце як
тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула покарання і
до закінчення строку судимості або до її зняття знову вчинила умисний злочин,
так і тоді, коли після засудження за нього і до повного відбування покарання
знов вчинила умисний злочин. Рецидив злочинів матиме місце також у тому
випадку, коли особа, будучи засудженою за вчинений злочин, була звільнена судом
від покарання або його відбування і підчас перебігу Строків судимості вчинила
новий умисний злочин.
У теорії кримінального права висловлювались точки зору про
можливість визнання рецидивом випадків вчинення нового злочину після вчинення
особою необережного злочину.
Після прийняття КК України 2001 р. цій суперечці було
покладено край, оскільки ст. 34 КК чітко визначила рецидив виключно в ситуації
вчинення умисних злочинів.
Радянське кримінальне право рецидив злочинів цікавив з двох
точок зору:
власне для визначення кола діянь, які є особливо
небезпечними в зв’язку з їх вчиненням особами, які раніше були засуджені за
вчинення злочинів (загальний і спеціальний рецидив);
для визначення кола злочинів, кількість і послідовність
вчинення яких давала підстави визнання особи особливо небезпечним рецидивістом
(особливо небезпечний рецидив).
Потреба у вирішенні питань належності злочинів для визнання
їх особливо небезпечним рецидивом відпала після скасування у кримінальному
законодавстві фігури особливо небезпечного рецидивіста, яка була анахронізмом
тоталітарної епохи. Таким 4ином нині правомірно вести мову про такі види
рецидиву злочинів;
загальний рецидив;
спеціальний рецидив;
пенітенціарний рецидив;
рецидив тяжких І особливо тяжких злочинів.
Автори підручника «Кримінальне право України. Загальна
частина» виділяють також простий і складний види рецидиву. При цьому під
простим рецидивом розуміється наявність в особи двох судимостей, а під складним
— три і більше судимостей. Вбачається, що в принципі така класифікація може
мати місце, хоча термін, використаний для визначення його вищого рівня
(«складний»), не є вдалим. Цей вид характеризує систему поведінки особи, і тому
більш вдалим для його визначення був би термін «системний».
Загальний рецидив має місце у випадках вчинення будь-якого
злочину особою, яка має непогашену або незняту судимість за будь-який інший
умисний злочин. При загальному рецидиві немає потреби, щоб новий злочин був
однорідним або тотожним щодо вчиненого раніше. Даний вид рецидиву не впливає на
кваліфікацію злочину, однак з позицій ст. 67 п. 1 розглядається як обтяжуюча
обставина.
Спеціальний рецидив — вчинення особою, яка має судимість,
нового тотожного або однорідного злочину. Цей вид рецидиву має суттєве
кримінально-правове значення, тому що впливає на ступінь суспільної небезпеки
діяння та особи і в ряді випадків — на кваліфікацію, визначаючи особливо
небезпечний вид відповідного злочину.
Пенітенціарний рецидив визначає вчинення злочину особою під
час відбування нею покарання у виді позбавлення або обмеження волі. Не можна погодитись
з позицією авторів підручника «Кримінальне право України. Загальна частина» ,
які відносять до цього виду засудження особи до позбавлення волі при наявності
судимості до позбавлення волі за попередньо вчинений злочин. Вбачається, що
таке тлумачення є надзвичайно широким і недостатньо обґрунтованим. Не можна
погодитись і з надзвичайно широким тлумаченням у цьому контексті положень ст.
81 ч. З п. 2 КК як випадку пенітенціарного рецидиву.
Рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів має місце у
випадках вчинення нового тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 12 КК)
особою, яка має непогашену (незняту) судимість за вчинення тяжкого або особливо
тяжкого злочину.
Цей вид рецидиву, який слід віднести до найбільш суспільно
небезпечного, прийшов на місце особливо небезпечного рецидиву. Його виділення в
окремий вид здійснюється на підставі положень ст. 71 ч. 2 КК, яка надає
можливість у випадках вчинення нового особливо тяжкого злочину особою до
повного відбування покарання у виді позбавлення волі за попередній злочин,
призначати покарання на строк до двадцяти п’яти років позбавлення волі. Цей вид
рецидиву за великим рахунком слід було б віднести до спеціального випадку
пенітенціарного рецидиву, однак його виділення в окремий вид підкреслює його
особливе значення і є виправданим.
Крім спеціальних випадків впливу видів множинності на
кваліфікацію злочинів та призначення покарання, Кримінальний кодекс України в
ст. 34 визначає загальні підходи до множинності злочинів, фіксуючи, що
«Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації
злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості
звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках,
передбачених цим Кодексом».
.
