14.1. Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві :: vuzlib.su
Ищите Господа когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

14.1. Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві

.

14.1. Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві

Кримінальне законодавство 2001 p., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямі демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини КК, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структуризація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (в межах розумного) його застосування у вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Водночас в Особливій частині КК розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів.

Для розуміння змісту інституту звільнення від кримінальної відповідальності слід повернутись до питання про поняття кримінальної відповідальності.

Як зазначалось раніше, кримінальна відповідальність - категорія адресна і полягає в накладанні на особу державою чи суспільством або прийняттю особою на себе самостійно обов'язку, при порушенні кримінально-право в их норм, дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення. Одночасно висловлювалась і аргументувалась точка зору про момент настання кримінальної відповідальності, який настає в момент вступу в законну силу обвинувального вироку суду. Цей висновок базується на рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність, в якому зазначено, що саме з дня вступу в силу обвинувального вироку суду настає кримінальна відповідальність.

Таким чином, після цього мова може вестись виключно про звільнення від кримінального покарання.

Виходячи з цього звільнення від кримінальної відповідальності _ це непризначення особі кримінального покарання за вчинений нею злочин.

Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ст. 44 ч. 2) чітко зафіксував це положення, зазначивши: «Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом».

Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений для вчиненого злочину ст. 49 КК. До моменту набрання вирокам законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права Й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням.

Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи.

Яким же чином можна визначити інститут звільнення від кримінальної відповідальності?

Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення п до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення.

Чинне кримінальне законодавство - КК України - передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

а)  звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

б)  звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

в)  звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

г)   звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

д)   звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

є) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

є) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (статті 111 ч. 2 «Державна зрада»; 114 ч. 2 «Шпигунство»; 175 ч. З «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат»; 212 ч. 4 «Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів»; 255 ч. 2 «Створення злочинної організації»; 258 ч. 5 «Терористичний акт»; 260 ч. 6 «Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань»; 263 ч. З «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; 289 ч. 4 «Незаконне заволодіння транспортним засобом»; 307 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»; 309 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»; 311 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів»; 369 ч. З «Давання хабара»);

ж) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актами амністії та помилування (статті 85-87 КК).

Крім вказаних видів звільнення від кримінальної відповідальності, КК України в ст. 401 ч, 4, яка визначає поняття військового злочину, встановлює, що «Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу (розд. XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби. (Військові злочини).-П. Ф.), може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України». Цю норму можна розглядати як самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, який може бути визначений як «Звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності із застосуванням Дисциплінарного статуту Збройних Сил України».

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути диференційоване на види.

Залежно від обсягу поширення:

загальні - передбачені Загальною частиною КК України, дія яких поширюється, за наявності відповідних правових підстав, на всі випадки вчинення злочинів (статті 17, 45-49, 85-87 КК);

спеціальні - передбачені в окремих нормах Особливої частини КК, дія яких обумовлена наявністю відповідних підстав, пов’язаних з поведінкою винного після вчинення конкретного злочину (спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності).

Залежно від ступеня обов'язковості застосування:

обов'язкові види — за наявності обставин, вказаних у нормі КК, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов'язковому порядку (статті 17, 45, 46, 49, 85-87; статті 11 ч. 2; 114 ч. 2; 175 ч. 3; 212 ч. 4; 255 ч. 2; 258 ч. 5; 260 ч. 6; 263 ч. 3; 289 ч. 4; 307 ч. 4; 309 ч. 4; 311 ч. 4; 369 ч. 3);

необов'язкові види - їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов'язком (статті 47, 48 та 97 КК).

Залежно від наявності умов звільнення від відповідальності:

умовні (ст. 47 КК — умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК — умовою є незупинення і непереривання давності та ст. 97 КК - визнання можливим виправлення неповнолітнього без застосування покарання);

безумовні (всі інші види).

Розглядаючи інститут звільнення від кримінальної відповідальності в історичному плані, слід зауважити, що він відомий радянському кримінальному законодавству, а звідси - і кримінальному законодавству України як цілісний кримінально-правовий інститут порівняно недавно - з прийняттям 25 грудня 1958 р. Верховною Радою СРСР Основ кримінального законодавства Союзу СРСР і союзних республік і КК України 1960 р.

Водночас окремі види звільнення від кримінальної відповідальності (давність, звільнення в зв'язку із зміною соціально-політичної обстановки або відсутністю суспільної небезпеки злочинця, амністія і помилування) були відомі і більш ранньому законодавству України, однак розглядались окремо в нормах різних галузей права (конституційному, кримінальному, кримінально-процесуальному) і не створювали єдиного правового інституту кримінального права.

«Руководящие начала» 1919 р. не знали поняття давності звільнення від кримінальної відповідальності. Однак ст. 16 встановлювала, що «с исчезновением условий, в которых определенное деяние или лицо, его совершившее, представлялись опасными для данного строя, совершивший его не подвергается наказанию». Це положення відповідним чином заміняло інститут давності, однак лише «відповідним чином», оскільки залишало його достатньо не-визначеним, неконкретним, залежним від суб'єктивізму оцінок.

Напевно, в зв'язку з цим вже КК РСФРР 1922 р. встановлював у ст. 21 інститут давності кримінального переслідування. Зокрема визначалось, що покарання не застосовується, якщо з дня вчинення злочину за який вищою межею покарання передбачалось позбавлення волі на строк більше одного року, минуло п'ять років, а за менш тяжкі злочини - три роки. Закон передбачав як умови незастосування давності її перерву скоєнням нового злочину та відсутність провадження по справі за цей час. Знав закон і зупинення строку давності, яке пов'язувалось із скриттям винного від слідства та суду. У 1923 р. інститут давності в КК було доповнено постановою ВЦВК від 10 липня 1923 р. (ст. 33, примітки), яка визначала застосування покарання у вигляді смертної кари (розстрілу) вказівками на її незастосування, якщо після вчинення злочину минуло більше п'яти років. У цьому випадку розстріл замінявся на примусове вигнання з СРСР або на позбавлення волі.

Як видно, цей вид звільнення від кримінальної відповідальності передбачав досить широкі межі застосування і взагалі був урегульований достатньо гуманно.

Однак такий стан існував недовго.

«Основные начала» 1924 р. (в редакції 1927 р., ст. 10) та Кримінальний кодекс УРСР 1927 р. у ст. 14 вже передбачали досить диференційовану систему строків давності, які визначались залежно від санкції статті КК, що передбачала відповідальність за вчинений злочин. Ці строки перебували у діапазоні від 3 місяців до 10 років.

Незастосування строків давності залежало від скоєння особою іншого однорідного або не менш тяжкого злочину та відсутністю провадження по справі (перерва строку давності). Водночас, Кримінальний кодекс не знав поняття зупинення строку давності, пов'язаного із скриттям особи від слідства. Однак це положення регулювалось статтями 202, 203 «Основных начал», які мали загальносоюзну силу і застосовувались у випадках неврегулювання тих чи інших питань республіканським кримінальним законодавством або за наявності розбіжностей між законом республіки та загальносоюзним законом.

Примітки до ст. 14 КК України визначали особливі умови застосування давності до осіб, які вчинили контрреволюційні злочини (примітка 1), та осіб, які притягались до кримінальної відповідальності за активні дії та активну боротьбу проти робітничого класу і революційного руху, при перебуванні їх на відповідальних або секретних посадах при царському ладі або контрреволюційних урядах у період громадянської війни (примітка 2). У цих випадках застосування давності передавалось «на розгляд суду».

Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік та створений на їх базі КК УРСР 1960 р. врегульовували питання давності достатньо повно, передбачаючи як її перерву, так і зупинення (ст. 49 КК).

Зміна соціально-політичної обстановки і відсутність суспільної небезпеки злочину, а також втрата особою суспільної небезпеки на момент розгляду справи в суді як обставина, що звільняє від кримінальної відповідальності, з'явилась у кримінальному законодавстві з 1924 p., коли відповідна норма була введена в ст. 4-а КПК РСФРР (і відповідні статті КПК союзних республік), хоча, по суті, ця норма належала до норм матеріального права.

КК УСРР 1927 р. не закріплював цього виду звільнення від кримінальної відповідальності. Однак у зв'язку із тим, що дана обставина на підставі Постанови ЦВК і РНК СРСР від 13 жовтня 1929 р. знайшла своє закріплення в примітках до статей 6 та 8 «Основ кримінального судочинства СРСР і союзних республік», які мали загальносоюзне значення, ЇЇ дія поширилась у повному обсязі і на територію України.

Амністія і помилування були відомі конституційному (державному, як воно називалось у ті роки) праву. Конституція 1936 р. в ст. Н гі. «ч» визначала, що до компетенції Союзу РСР в особі його вищих органів влади та управління належить «видання загальносоюзних актів про амністію». Президія Верховної Ради (п. «з» ст. 49 Конституції СРСР) була наділена правом здійснення помилування. Відповідні права були передбачені і в Конституції УРСР для Верховної Ради України та її Президії. Безпосередньо в КК УРСР 1927 р. про ці види звільнення від кримінальної відповідальності взагалі не згадувалось.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК УРСР 1960 р. містили достатньо розроблену систему видів звільнення від кримінальної відповідальності. Однак вони не виділялись в окрему главу, як це робить чинний КК України, і містились поруч з видами звільнення від кримінального покарання, що суттєво зменшувало активність їх застосування.

КК України 1960 р. передбачав такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 48 КК);

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із втратою діянням суспільної небезпеки внаслідок зміни обстановки (ст. 50 ч. 1 КК);

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із втратою особою небезпечності внаслідок наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці (ст. 50 ч. 2 КК);

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів адміністративного стягнення (ст. 51 ч. 2 КК);

5.  Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею матеріалів на розгляд товариського суду (ст. 50 ч. З КК);

6.  Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів виховного характеру (ст. 50 ч. 1 п. З та ст. 11 КК);

7. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 50 частини 4 та 5 КК);

8. Спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 56 ч. 2 КК - «Державна зрада»; ст. 57 ч. З КК «Шпигунство»; ст. 170 ч. З КК - «Дача хабара»; ст. 187-6 ч. 5 КК -«Створення непередбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп»; ст. 222 ч. 2 КК - «Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнепальної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин»; ст. 229-10 - «Звільнення від відповідальності у зв'язку з добровільною здачею наркотичних засобів, психотропних речовин чи зверненням за медичною допомогою».

Амністія і помилування не були виділені самостійно як види звільнення від кримінальної відповідальності в КК України, однак були відомі у зв'язку з їх закріпленням у Конституції України і Конституції СРСР.

Отже, чинне кримінальне законодавство суттєво розширило межі застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності, передбачивши як нові загальні його види, так і визначивши ширше коло спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні конкретних злочинів.

Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначаються ст. 44 КК України.

Кримінальний закон вперше визначив загальні підстави застосування цього кримінально-правового інституту, тоді як раніше діюче законодавство здійснювало це стосовно кожного виду окремо. Такими загальними правовими підставами є передбачення випадків нормами кримінального кодексу, а також на підставі закону України про амністію чи актів помилування.

Аналіз загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності дає можливість визначити три групи підстав, які пов'язані із характеристиками вчиненого злочину та особи злочинця, що дають можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності:

закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності обставин, що визначають перерву та зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

вчинення злочину вперше. Цю підставу слід розглядати як наявну як при фактичному вчиненні злочину вперше, так і в ситуаціях вчинення злочину особою, яка раніше вчиняла злочин, за який закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також у ситуації притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка мала судимість, що на момент вчинення нового злочину погашена або знята судом;

вчинення злочину невеликої тяжкості (статті 45, 46, 47, 48 та 97 КК) або також злочину середньої тяжкості (статті 47 і 48 КК).

Порядок здійснення звільнення від кримінальної відповідальності передбачає його реалізацію через постанову відповідного судового рішення. Процесуальний порядок здійснення передбачений нормами чинного Кримінально-процесуального кодексу України (статті 7, 7, 7, 8, 9, 10, 11 КПК). Встановлений порядок суттєво підвищує виховне значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки спирається на діяльність суду - органу, покликаного здійснювати правосуддя, який діє від імені України.

.

Назад

Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
 
 
 
polkaknig@narod.ru © 2005-2006 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.