18.2. Види звільнення від покарання та його відбування :: vuzlib.su
Ищите Господа когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

18.2. Види звільнення від покарання та його відбування

.

18.2. Види звільнення від покарання та його відбування

Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності, на відміну від законодавства 1960 р., не виділено в окрему статтю КК, а передбачено ст. 74 ч. 5 КК, яка закріплює, що Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною». На відміну від КК 1960 p., який передбачав можливість застосування даного виду звільнення від покарання, незалежно від характеристики вчиненого злочину, діючий Кримінальний кодекс обмежує його застосування випадками вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості.

Виходячи з цієї норми слід визнати, що вирішальним для її застосування є характеристика особи на момент вирішення питання про застосування до неї покарання. Ця оціночна категорія вимагає від суду глибокого аналізу структури особистості підсудного, дослідження його попередніх характеристик і порівняння з тими, які існують на момент вирішення питання про можливість звільнення від покарання. Звичайно, такі характеристики повинні існувати протягом більш-менш тривалого часу і свідчити що мета покарання досягнута без реального його застосування проведенням досудового слідства по справі та ЇЇ розглядом у суді.

При цьому закон пов'язує можливість застосування цього виду звільнення виключно у випадках вчинення особою злочинів невеликої та середньої тяжкості.

Критеріями, які визначають можливість застосування звільнення є бездоганна поведінка та сумлінне ставлення до праці.

Бездоганна поведінка не пов'язана безпосередньо з правовою поведінкою особи - невчиненням нею правопорушень. Під нею розуміється широкий спектр характеристик, які належать і до виробничої, і до побутової, і до інших сфер життєдіяльності особи. При цьому ця характеристика повинна бути позитивною протягом всього часу, від моменту вчинення злочину і до моменту прийняття рішення про звільнення від покарання.

Сумлінне ставлення до праці - це відповідальне ставлення до роботи, яку виконує підсудний. Слід зазначити, що ця характеристика не може бути визнана вдалою виходячи із таких міркувань. По-перше, вона достатньою мірою охоплюється попередньою оцінкою особи. По-друге, вона є рудиментом епохи соціалізму, коли виробничій сфері діяльності особи надавалось зайве ідеологічне навантаження. У сучасних умовах, які характеризуються відмовою від ідеологічних стереотипів і великим безробіттям, надання даній характеристиці визначального значення є невиправданим.

Наявність зазначених характеристик свідчить про відсутність на момент розгляду справи в суді суспільної небезпеки особи, що і визначає, зрештою, недоцільність застосування покарання.

Застосування цього виду здійснюється судом при постанові обвинувального вироку по конкретній справі. Відповідно до ст. 88 ч. З КК особи, до яких застосовано звільнення від покарання, вважаються такими, що не мають судимості.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) - це, по суті, синтетичний вид звільнення від відбування покарання, який у законодавстві 1960 р. визначався окремо як умовне засудження та відстрочка виконання вироку.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК: «Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням».

Чинне кримінальне законодавство суттєво розширило перелік видів покарання при засудженні, до яких можливе застосування цього виду звільнення. Більш чітко визначені межі покарань при призначенні яких можливе застосування цього виду звільнення. Законодавство 1960 p., визнаючи можливість застосування умовного засудження при обранні покаранням позбавлення волі, не пов'язувало його із призначеним строком, що теоретично призводило до висновку про можливість його застосування навіть при призначенні позбавлення волі на 15-річний строк. Звичайно, це було абсурдом. Стаття 75 КК встановлює можливість застосування цього виду виключно при засудженні до позбавлення волі на строк до 5 років і більш м'яких видів покарання, тобто при вчиненні злочинів, які належать до категорій нетяжких та середньої тяжкості.

Підставою для застосування цього виду звільнення від відбування покарання є висновок суду про можливість виправлення та перевиховання засудженого без реального відбування ним покарання, який ґрунтується на аналізі вчиненого злочину, характеристиці особи винного та інших обставинах справи. Таке надзвичайно загальне визначення надає суду широкі можливості для застосування цього виду звільнення.

Тяжкість злочину визначається, насамперед, його видом за класифікацією, визначеною ст. 12 КК. Однак оцінці підлягають й інші характеристики: об'єкт та предмет злочину, вчинений він умисно чи з необережності, закінчений чи незакінчений, вчинений одною особою чи у співучасті, первинний чи повторний та ін. Характеристики особи винного належать до:

його особистих характеристик - вік, стать, сімейний стан, наявність утриманців, непрацездатних родичів, психологічних характеристик і т. ін.

передзлочинної поведінки особи (характеристики в побуті, за місцем навчання або роботи, правова характеристика ЇЇ поведінки, соціальний статус особи, наявність державних нагород тощо);

характеристик, які пов'язані із вчиненням злочину (чи вчиняється особою злочин вперше чи особа є рецидивістом, роль особи при вчиненні злочину у співучасті - виконавець, організатор, підбурювач чи пособник; при незакінченому злочині - підстави, які обумовили недоведення злочину до кінця та ін.);

постзлочинної поведінки особи - дійового каяття, відшкодування збитків, спроби залагодити спричинену шкоду, правослухняна поведінка і т. ін.

До інших обставин, що характеризують вчинений злочин, належать:

наявність обставин, які пом'якшують покарання;

віктимна поведінка жертви і т. ін.

Цей вид звільнення вимагає наявності позитивних відповідей на всі вказані обставини в їх сукупності, що й утворюватиме єдину узагальнену підставу для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, суд, ухвалюючи рішення, аналізує весь можливий комплекс характеристик, і його висновок базується на комплексному системному аналізі всіх обставин справи.

Цей вид звільнення згідно із ст. 75 ч. 2 передбачає обов'язковість одночасного встановлення судом засудженому іспитового строку.

Під іспитовим строком розуміється визначений судом проміжок часу, який вираховується з моменту вступу вироку в законну силу, під час якого засуджений перебуває в умовах здійснення за ним контролю з боку органів Державного департаменту виконання покарань і зобов'язаний, під загрозою реального виконання відносно нього призначеного судом покарання, виконувати покладені на нього вироком суду обов'язки.

Згідно із ч. З цієї статті тривалість іспитового строку встановлюється від одного до трьох років. Цей строк залежить від оцінки судом насамперед, особи винного, можливості доведення ним того, що мета покарання, яка визначена ст. 50 КК, досягнута. Наявність іспитового строку визначає можливість повернення до реального виконання призначеного судом покарання, відповідним чином дисциплінує засудженого, налаштовує його на виправлення.

Іспитовий строк не може бути скорочений з огляду на позитивні характеристики засудженого або інші обставини.

При застосуванні цього виду звільнення суд може покласти на засудженого певні обов'язки. Коло цих обов'язків визначено ст. 76 ч. 1 КК, яка встановлює, що у разі «звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки:

1)  попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4)  періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5)  пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб».

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульовані ст. 78 КК.

При здійсненні ним позитивної постзлочинної поведінки закінчення іспитового строку відповідно до ст. 78 ч. ї КК приводить до звільнення від призначеного покарання.

Одночасно, якщо засуджений у період іспитового строку не виконує покладених на нього вироком суду обов'язків або систематично вчиняє правопорушення, що потягнуло за собою застосування адміністративних стягнень і свідчить про небажання засудженого стати на шлях виправлення, суд направляє його для реального відбування покарання (ст. 78 ч. 2 КК).

Якщо в період іспитового строку засуджений вчиняє новий злочин, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 та 72 КК (ст. 78 ч. З КК).

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК). Цей вид звільнення від відбування покарання є спеціальним, оскільки стосується досить обмеженого кола осіб - вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років. Він застосовується до вказаних категорій засуджених у випадку обрання відносно них покарання у виді обмеження волі, крім осіб, засуджених за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. При застосуванні цього виду звільнення встановлюється іспитовий строк, тривалість якого співвідноситься з тим, на який згідно з чинним законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку (див. ст. 179КЗпП).

На відміну від звільнення від відбування покарання з випробуванням, при застосуванні цього виду може бути застосовано звільнення не тільки від основного, але і від додаткового покарання.

Звільняючи жінку від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 79 КК, суд може покласти на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Закінчення іспитового строку при дотриманні визначених умов приводить до остаточного звільнення від покарання.

При недотриманні умов, які визначені ст. 79 ч. 5 КК, засуджена направляється для відбування покарання. Це настає тоді, коли: «Звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення...». При вчиненні в період іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за правилами, передбаченими статтями 71 та 72 КК.

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК). У зв'язку з тими чи іншими обставинами (які можуть перебувати у сфері дії як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів) обвинувальний вирок суду може бути вчасно не виконаний. Звичайно, вирок не може до кінця життя особи «висіти» над нею, як «дамоклів меч» - Із часом зменшується, а потім і взагалі втрачається можливість досягнення мети та цілей кримінального покарання при його несвоєчасному виконанні.

Зважаючи на це КК України встановлює строки після закінчення яких обвинувальний вирок суду, який не було вчасно виконано, не виконується взагалі. ЦІ строки залежать від виду та строку призначеного судом покарання і становлять:

«1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2)  три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3)   п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за такий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5)   п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин» (с. 80 ч. 1 КК).

Згідно зі ст. 80 ч. 2 КК строки давності для додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним вироком суду.

Питання про застосування давності щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, вирішується в кожному конкретному випадку судом. При цьому, якщо суд не дійде висновку про можливість застосування до особи давності виконання обвинувального вироку, довічне позбавлення волі замінюється на позбавлення волі на певний строк (ст. 80 ч. 5 КК).

Відлік строків давності починається з дати вступу вироку в законну силу.

Застосування цих строків можливе лише у випадках, якщо засуджений не ухиляється від відбування призначеного і не вчиняє нового злочину, тобто перебіг давності не зупиняється і не переривається.

Зупинення перебігу строків давності пов'язується із ухиленням засудженого від відбування покарання, що полягає із його скриттям від органів виконання покарання. У цьому випадку перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або її явки у компетентні органи для відбування покарання. У цьому випадку відповідно до ст. 80 ч. З строки давності подвоюються.

Перерив перебігу строків давності визначається вчиненням засудженим після вступу в силу вироку суду середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого нового злочину У цьому випадку відлік строків давності починається з дня вчинення нового злочину (ст. 80 ч. 4 КК).

КК України вперше визначив випадки, коли давність виконання обвинувального вироку не застосовується (ст. 80 ч. 6 КК). Як і в випадках незастосування давності притягнення до кримінальної відповідальності, це стосується випадків засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачених статтями 437-439 та ст. 442 ч. 1 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК) - це заохочувальний вид звільнення, який застосовується до засудженої особи, до повного відбування призначеного судом покарання. Слід зауважити, що порівняно з КК 1960 р. можливості застосування цього виду набагато ширші. Це передусім стосується ліквідації обмежень на застосування цього інституту, які існували в законодавстві 1960 р.

Стаття 81 ч. 1 визначає: «До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання».

Відповідно до ст. 8J ч. 2 КК умовами застосування цього виду звільнення є:

сумлінна поведінка;

сумлінне ставлення до праці.

Сумлінна поведінка - це неухильне виконання засудженим визначених виправно-трудовим законодавством правил відбування того чи іншого виду покарання. Для осіб, засуджених до позбавлення волі, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні, це передусім стосується дотримання вимог режиму відбування покарання, вказівок адміністрації, дотриманням дисципліни тощо. Для інших видів покарання це пов'язано, насамперед, Із поведінкою, яка свідчить про виправлення засудженого.

Про це ж повинно свідчити і сумлінне ставлення до праці, яке полягає у чесному виконанні трудових обов'язків.

Все в сукупності повинно свідчити про досягнення мети та цілей кримінального покарання, що і визначає можливість звільнення особи від подальшого його відбування.

Разом із цим умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після відбування визначених ст. 81 ч. З КК строків, які диференційовані залежно від виду злочину, який вчинено засудженим, та його кримінально-правових характеристик. «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2)  не менше двох третин строку покарання, призначеного судом

за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково й знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання».

Автори підручника «Кримінальне право України. Загальна частина» вказують: «Умовність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутІй частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання». З цією позицією не можна погодитись. Стаття 81 ч. 4, яка визначає правила призначення покарання при вчиненні особою, яка умовно-достроково звільнена від відбування покарання протягом невідбутої частини покарання нового злочину, жодним чином не згадує про необхідність встановлення звільненому іспитового строку. Не визначає обов'язку суду встановлювати при застосуванні умов нодострокового звільнення іспитового строку і КПК України. Вказана норма визначає лише, що в цьому випадку покарання визначається за правилами, встановленими статтями 71 і 72 КК.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК). На відміну від звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, даний вид звільнення застосовується до тих жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання. Однак звільнення від відбування покарання можливе лише при засудженні їх за злочини невеликої або середньої тяжкості.

Звільнення в цьому випадку може бути здійснено в межах строку, на який згідно з чинним законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.

Цей вид звільнення застосовується у випадку наявності визначених законом умов, до яких відповідно до ст. 83 ч. 2 належать: наявність у засудженої сім "і або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або наявність в засудженої можливостей самостійно забезпечувати належні умови для виховання дитини.

У разі досягнення дитиною трирічного віку або у зв'язку із смертю дитини суд зобов'язаний повернутись до вирішення питання про подальшу долю засудженої. У цьому випадку він може або остаточно звільнити її від подальшого відбування покарання, замінити його більш м'яким або повернути ЇЇ у місця відбування покарання. При цьому не відбутий строк може бути повністю або частково зарахований судом у загальний строк відбування покарання (с. 83 ч. 4 КК).

У випадках, передбачених ст. 83 ч. 5 «якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком».

Якщо в період звільнення від відбування покарання жінка вчинить новий злочин, суд призначає їй покарання в порядку, передбаченому статтями 71 та 72 КК.

Звільнення від відбування покарання за хворобою (ст. 84 КК). Цей вид звільнення вперше з'явився у чинному кримінальному законодавстві, хоча він і раніше був відомий практиці і передбачався КПК України.

Чинне кримінальне законодавство в ст. 84 КК встановлює два види звільнення від кримінальної відповідальності за хворобою.

Згідно з частиною першою цієї статті від відбування покарання звільняються особи, які під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати власну поведінку та керувати нею. До таких осіб можливе застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених статтями 92-95 КК, зміст яких буде розглянутий при вивченні відповідної теми курсу Особливої частини Кримінального права України.

Частина друга ст. 84 КК визначає випадки звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які під час відбування покарання захворіли на іншу (не психічну) тяжку хворобу, яка перешкоджає подальшому відбуванню ними покарання. До таких хвороб належать ВІЧ-захворювання, онкологічні захворювання, туберкульоз та ін.

При цьому слід зауважити, що звільнення від відбування покарання за хворобою не є обов'язком суду, а його правом. Приймаючи рішення про звільнення, суд аналізує всі обставини справи, особу винного, стан його здоров'я і т. ін.

Ухвалюючи рішення, суд може одночасно застосувати примусове лікування.

При захворюванні на тяжку хворобу військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні при визнанні їх непридатними до військової служби, вони звільняються від відбування покарання (ст. 84 ч. З КК).

Відповідно до частини п'ятої цієї статті в разі одужання особи вона направляється до подальшого відбування покарання, якщо:

не закінчились строки давності виконання обвинувального вироку, передбачені статтями 49 та 80 КК;

відсутні інші підстави звільнення від відбування покарання.

При цьому час звільнення від відбування покарання при застосуванні примусових лікувальних заходів зараховується в строк відбування покарання з розрахунку день за день.

Амністія і помилування (статті 85-87 КК). Як і при звільненні від кримінальної відповідальності, законодавчо (ст. 85 КК) передбачена можливість звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії або помилування.

Застосування амністії в Україні передбачено Конституцією України (ст. 92) та Законом України «Про застосування амністії в Україні». Згідно з теорією права, амністії можуть бути трьох видів - предметні, персональні та предметно-персональні. Різниця між ними вже розглядалась раніше.

У контексті питання, яке розглядається, амністія - це акт вищого органу державної влади України, згідно з яким визначені ним категорії осіб, що вчинили відповідні види злочинів, повністю або частково звільняються від подальшого відбування покарання.

Амністія щодо конкретної засудженої особи застосовується виключно судом.

Помилування в Україні здійснюється Президентом України на підставі повноважень Президента, визначених Конституцією України (ст. 106 п. 27). Згідно з цим на підставі «Положення про порядок здійснення помилування», яке затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 p., помилування може бути визначено як акт глави держави, відповідно до якого здійснюється повне або часткове звільнення особи від покарання, заміна пока-рання більш м'яким або зняття судимості.

Можна виділити такі види помилування:

заміна в порядку помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк, не менший ніж 25 років;

повне звільнення від відбування основного та додаткового покарання;

часткове звільнення від відбування повного та додаткового покарання;

заміна покарання на більш м'яке;

заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке покарання;

зняття судимості.

Указ про помилування не носить нормативного характеру, оскільки застосовується до конкретної особи, засудженої за конкретний злочин (злочини).

Згідно з «Положенням про порядок здійснення помилування» клопотання про помилування розглядається не раніше ніж після відбування засудженим половини призначеного йому судом покарання.

Клопотання про помилування попередньо розглядається Комісією з питань помилування, яка утворюється при Президентові України, і лише після того Президентом з урахуванням пропозиції комісії видається відповідний Указ.

.

Назад

Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
 
 
 
polkaknig@narod.ru © 2005-2006 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.