ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
19.1. Судимість
.
19.1. Судимість
Судимість — це правовий наслідок засудження особи, який
визначає її правовий стан, пов’язаний з наявністю відповідних правообмежень на
період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений законом після
його виконання.
Зміст судимості визначений у ст. 88 КК України. Згідно із ч.
1 цієї статті вона настає з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку
суду. З цього моменту для особи виникають відповідні визначені законом
правообмеження. Приміром, особа, яка має судимість, не може обиратись депутатом
Верховної Ради України, місцевих органів самоврядування, не може призначатись
на посаду судді та ін. Саме із судимістю закон пов’язує правову оцінку особи
при вчиненні нею нового злочину, визначає умови застосування інститутів
звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Значення інституту судимості полягає в посиленні боротьби з
рецидивом злочинів, запобіганні проникнення злочинної ідеології у владні
структури (ст. 88 ч. 2).
Основні кримінально-правові наслідки судимості пов’язані з
тим, що:
— наявність в особи, яка вчинила злочин, непогашеної або не
знятої судимості відповідно до ст. 32 ч. 4 КК дає підстави для оцінки нового
злочину як повторного;
— наявність в особи судимості дає підстави для визнання
нового вчиненого нею злочину як рецидиву злочинів (ст. 34 КК);
— виходячи з того, що відповідно до ст. 67 ч. 1 п. 1 КК
повторність і рецидив злочинів визнаються обставинами, що обтяжують покарання,
наявність судимості також автоматично визнається обтяжуючою обставиною;
— наявність в особи судимості відповідно до статей 75, 81,
82 КК визначає встановлення більш жорстких умов застосування пільгових норм
звільнення від покарання та заміни призначеного покарання більш м’яким. У
зв’язку з цим не можна погодитись з точкою зору авторів цитованого підручника
«Кримінальне право України. Загальна частина», які вважають, що наявність
судимості «виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових
інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної
відповідальності (статті 45^7). Аналіз вказаних статей не дає підстав для
такого висновку. Законодавець жодним чином не згадує наявність судимості при
визначенні правообмежень у застосуванні цих інститутів, а розширене тлумачення
вказаних кримінально-правових норм є недопустимим, отже суттєво обмежує права особи;
^ судимість безпосередньо визнається обтяжуючою обставиною
при вчиненні низку злочинів, передбачених нормами Особливої частини КК (напр.,
ст. 186 ч. 2 «Грабіж», ст. 201 ч. 2 «Контрабанда» та ін.).
Як вже зазначалось, судимість виникає з моменту винесення
обвинувального вироку. Однак не просто обвинувального вироку, а такого, яким
особі призначено покарання. Згідно із ст. 88 ч. З «Особи, засуджені за вироком
суду без призначення покарання або звільнені від покарання, чи такі, що відбули
покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються
такими, що не мають судимості». Також не мають судимості особи, яких було
реабілітовано у встановленому порядку (ч. 4).
.
