ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
20.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
.
20.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Розділ XIV КК України регулює порядок застосування
примусових заходів до двох категорій осіб:
тих, хто вчинив суспільно небезпечне діяння, однак, у силу
характеристик, які їм притаманні, не може бути визнаний суб’єктом злочину;
тих, хто вчинив злочин і при цьому хворіє на захворювання,
яке є небезпечним для широкого кола оточуючих, у зв ‘язку з чим він потребує
лікування.
Ці заходи впливу застосовуються до осіб, які вчинили суспільно
небезпечні діяння і не можуть бути визнаними суб’єктом злочину.
Стаття 92 КК дає поняття цим заходам, визначаючи, що
примусові заходи медичного характеру — це «надання амбулаторної психіатричної
допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає
під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в
спеціальний лікувальний заклад із метою її обов’язкового лікування, а також
запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь».
Примусові заходи медичного характеру застосовуються у
випадках:
вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого
нормою Особливої частини КК;
вчинення особою злочину;
наявність у такої особи на момент вчинення суспільно
небезпечного діяння або злочину тяжкого психічного розладу, що виключає
можливість усвідомлення характеру дій, які нею вчиняються, або керування своєю
поведінкою і зумовлює визнання її неосудною та викликає необхідність
застосування примусових лікувальних заходів;
діагностування тяжкого психічного розладу до винесення
вироку суду або до повного відбування покарання, що викликає необхідність
застосування примусових лікувальних заходів;
наявність на момент вчинення злочину психічного розладу,
який є підставою для визнання особи обмежено осудною і викликає необхідність
застосування примусових лікувальних заходів.
Це випливає з аналізу ст. 93 КК, яка визначає коло осіб, до
яких застосовуються примусові заходи медичного характеру. Однак такий висновок
є дещо обмеженим оскільки розглядає лише правові підстави застосування. У
повному обсязі слід враховувати і медичні підстави застосування, які визначені
Законом України «Про психіатричну допомогу». Стаття 7 ч. 1 цього закону
передбачає, що «діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до
загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної
класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони
здоров’я України для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу не може
базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними,
правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших
підставах, безпосередньо не пов’язаних із станом її психічного здоров’я».
Метою застосування примусових заходів медичного характеру є,
насамперед, корекція особи — її вилікування, яке повинно забезпечити її
подальшу правомірну поведінку.
.
