ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
20.2. Види примусових заходів медичного характеру. Порядок їх
призначення, зміни або припинення
.
20.2. Види примусових заходів медичного характеру. Порядок
їх призначення, зміни або припинення
Види примусових заходів медичного характеру визначені в ст.
94 ч. 1 КК. Цією ж нормою визначений і порядок призначення цих заходів.
Виходячи з того, що примусові заходи медичного характеру по своїй суті є
обмеженням конституційних прав особи, їх застосування можливе лише на підставі
відповідного судового рішення. Пам’ятаючи, що в часи тоталітаризму примусове
поміщення в психіатричні заклади для застосування примусового лікування
використовувалось як метод боротьби з дисидентами, чинне кримінальне
законодавство суворо регламентує порядок їх застосування, встановивши
кримінальну відповідальність за незаконне поміщення у психіатричний заклад (ст.
151 КК).
Норма ст. 94 ч. 1 КК, зокрема, визначає: «Залежно від
характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням
ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може
застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із
звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з
посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із
суворим наглядом».
Ці ж заходи передбачені ст. 19 Закону «Про психіатричну
допомогу».
Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку застосовується до осіб, які страждають на психічний розлад, однак їх
поведінка не створює такої загрози для оточуючих, яка б вимагала їх ізоляції та
поміщення до психіатричного закладу. Висновок про це є компетенцією
судово-психіатричної експертизи або комісії лікарів-психіатрів. ° «Особа, якій
надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, повинна
оглядатися лі карем-психіатром не рідше одного разу на місяць, а комісією
лікарів-психіатрів — не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання
про продовження чи припинення надання їй такої допомоги» (ст. 12 ч. 4 Закону
«Про психіатричну допомогу»).
Стаття 14 цього Закону визначає підстави госпіталізації
особи до психіатричного закладу і вказує: «Особа, яка страждає на психічний
розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої
згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування
можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого
психічного розладу, внаслідок чого вона:
вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють
собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві
потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність».
Залежно від режиму утримання хворих психіатричні заклади
поділяються на три види:
заклади із звичайним наглядом;
заклади з посиленим наглядом;
заклади із суворим наглядом.
Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним
наглядом застосовується до зазначених категорій осіб, які за станом свого
психічного здоров’я та характером вчиненого злочину потребують примусового
лікування в умовах ізоляції. Режим цих лікувальних закладів передбачає
звичайний нагляд, заборону виходу із закладу, здійснення прогулянок під
контролем у визначених місцях, здійснення контролю за контактами із зовнішнім
світом.
Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом
застосовується до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння або злочини і
за характером захворювання та вчиненого злочину становлять небезпеку для
суспільства і потребують примусового лікування із здійсненням посиленого
нагляду. Посилений нагляд відрізняється від звичайного наявністю периметру,
оснащеного системою сигналізації, внутрішніх постів контролю та нагляду тощо.
Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом
~ це найсуворіший вид примусового медичного заходу, який застосовується до
осіб, що становлять особливу небезпеку для суспільства, тих, хто вчинив
суспільно небезпечні посягання або злочини проти життя та здоров’я. Режим у цих
закладах, у порівнянні із закладами з посиленим наглядом, доповнюється
існуванням спеціальної охорони, спецзасобів контролю, спецкімнат для осіб,
психічний стан яких погіршився тощо.
Вид спеціального психіатричного лікувального закладу
визначається судом при постановленні рішення про застосування примусових
заходів медичного характеру.
Порядок ухвалення судом рішення про застосування примусових
заходів медичного характеру регламентується ст. 22 Закону «Про психіатричну
допомогу», яка визначає, що заява лікаря-психіатра про проведення
психіатричного огляду особи в примусовому порядку розглядається судом за місцем
проживання цієї особи у триденний строк з дня її надходження.
У випадку виникнення необхідності вирішення питання про
госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку заява л і
каря-психіатра до суду розглядається судом за місцем знаходження психіатричного
закладу протягом 24 годин з дня ЇЇ надходження.
Заяви лікаря-психіатра про надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі
амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються судом
за місцем проживання особи у десятиденний строк з дня їх надходження.
Приймаючи рішення про застосування примусових заходів
медичного характеру, суд не визначає терміну їх застосування. Згідно із ст. 19
ч. 4 «особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру,
підлягають огляду комісією лікар і в-психіатр і в не рідше одного разу на 6
місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із
заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу».
Відповідно до ст. 94 ч. 6 КК у випадку невизнання
необхідності застосування до особи примусового лікування, а також при прийнятті
рішення про припинення застосування цих заходів суд ухвалює рішення про
передачу таких осіб на піклування родичам або опікунам з обов’язковим
здійсненням лікарського нагляду.
Питання про продовження, зміну або припинення застосування
примусових заходів медичного характеру врегульовано ст. 95 КК та ст. 19 ч. З
Закону «Про психіатричну допомогу».
Ухвалення рішення судом здійснюється на підставі заяви
представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає психіатричну
допомогу. До цієї заяви в обов’язковому порядку додається висновок комісії
лікарів-психіатрів, які здійснюють періодичний огляд осіб, до яких
застосовуються ці заходи.
При констатації відсутності підстав для зміни або припинення
застосування примусових заходів медичного характеру, до суду направляються
заява та висновок, у яких обґрунтовується необхідність продовження застосування
цих заходів. На підставі цих документів судом продовжується термін застосування
примусових заходів медичного характеру на строк, який не може перевищувати 6
місяців. Така ж процедура застосовується в кожному подальшому випадку
закінчення чергового шестимісячного терміну (ст. 95 ч. 2 КК).
При констатації поліпшення стану здоров’я й ухваленні
рішення про можливість припинення застосування цих заходів, суд може прийняти
рішення про передачу особи на піклування родичам або опікунам з обов’язковим
здійсненням лікарського нагляду (ст. 95 ч. З КК).
Особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли
на психічну хворобу до постановления вироку, при одужанні підлягають покаранню
на загальних підставах.
Засуджені особи, які захворіли на психічну хворобу під час
відбування покарання, після одужання продовжують відбувати призначене судом
покарання. При цьому час застосування відносно них примусових заходів медичного
характеру враховується в загальний строк покарання (ст. 95 ч. 4 КК).
.
