§ 1. Кримінальне право як галузь законодавства :: vuzlib.su

§ 1. Кримінальне право як галузь законодавства :: vuzlib.su

38
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 1. Кримінальне право як галузь законодавства

.

§ 1. Кримінальне право як галузь законодавства

Поняття кримінального права використовується в декількох
значеннях, а саме, як: а) самостійна галузь права; б) галузь законодавства України;
в) різновид правової науки; г) юридична навчальна дисципліна.

Використання поняття кримінального права як галузі права,
науки і навчального курсу ґрунтується на єдиній нормативно-правовій базі —
системі чинних норм кримінального права, тобто галузі кримінального
законодавства України.

Кримінальне право відрізняється від інших галузей
вітчизняного права особливими завданнями, своїм предметом охорони, а також
специфічним предметом і методом правового регулювання.

Завданням Кримінального кодексу України, а відтак — і
кримінального права, є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і
громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і
безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК).

У теорії кримінального права виділяються такі його функції:
а) регулятивна, яка проявляється у впливі на поведінку людей
кримінально-правових приписів, конкретних заборон, що сформульовані в КК; б)
охоронна, яка пов’язана з безпосередньою охороною тих об’єктів (життя та
здоров’я особи, власність, довкілля тощо), посягання на які тягне кримінальну
відповідальність; в) виховна — проявляється у формуванні свідомої потреби
людини дотримуватися законів; г) попереджувальна (превентивна) — спрямована
щодо осіб, стосовно яких виявилася неефективною виховна функція. Вона полягає в
погрозі покаранням будь-кому з членів суспільства при вчиненні ним злочину.

Предметом охорони кримінального права України є права і
свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська
безпека, довкілля, конституційний устрій України (ч. 1 ст. 1 КК)

Це визначення цілком відповідає змісту ст. З Конституції
України, в якій наголошується, що «людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю».

Слід мати на увазі, що вказані у ч. 1 ст. 1 КК суспільні
відносини та цінності не регулюються, а лише охороняються кримінальним правом.
Зазначені відносини й цінності регулюються засобами інших галузей права —
конституційного, цивільного, адміністративного, земельного тощо. Те, що для
кримінального права є предметом охорони, для інших галузей права є предметом
регулювання.

Виникає запитання: чи має кримінальне право власний предмет
регулювання?

Предметом регулювання кримінального права є суспільні
відносини, які виникають у зв’язку із вчиненням злочину.

Особливості будь-яких суспільних відносин визначаються
особливостями їх учасників, а також колом прав та обов’язків цих учасників.

Учасниками кримінально-правових відносин є, з одного боку,
особа, яка вчинила злочин, а, з іншого — держава, що виступає в особі
уповноважених на те органів (це, зокрема, органи дізнання, досудового слідства,
прокуратури, суд). Зазначені органи мають право і зобов’язані притягнути особу
до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин і застосувати до неї
покарання чи вжити інші кримінально-правові заходи. Особа, яка вчинила злочин,
зобов’язана понести покарання та інші обмеження, пов’язані з кримінальною
відповідальністю, і має право вимагати, щоб її відповідальність повністю
відповідала положенням кримінального закону. Вирішення викладених вище завдань
здійснюється застосуванням специфічного для кримінального права методу
правового регулювання.

Метод правового регулювання, що притаманний тільки
кримінальному праву, полягає у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння
є злочинами, та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч. 2 ст. 1
КК).

Тобто, метод правового регулювання кримінального права має
дві складові: а) визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами,
і б) які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини.

Саме метод правового регулювання найбільш повно відрізняє
кримінальне право від інших галузей законодавства.

Якщо завдання, а також предмети охорони та регулювання
багато в чому можуть збігатися з іншими галузями законодавства, то метод
кримінального права ні за яких підстав не може бути використаний іншою галуззю.
Норми конституційного права, цивільного права, адміністративного права,
кримінального процесу тощо не визначають і не можуть визначати того, які
суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до
осіб, що їх вчинили.

При цьому важливо мати на увазі, що мова йде не просто про
покарання, а про покарання кримінальні. Вони можуть, на перший погляд, бути
схожими із санкціями, що використовуються іншими галузями законодавства.
Наприклад, штрафні санкції мають норми адміністративного права, фінансового
права. Однак штраф, а також інші види кримінального покарання кардинально
відрізняються від санкцій інших галузей законодавства процедурою застосування,
державними органами, що застосовують заходи примусу, правовими наслідками тощо.
Так, штраф як кримінальне покарання може бути призначений винній особі лише
судом, а особа, засуджена до штрафу, визнається такою, що має судимість. Штраф,
як санкція норм інших галузей права, може бути призначений не тільки судом, а й
іншими державними органами. При цьому накладення такого штрафу не тягне
судимості.

Норми кримінального права не тільки визначають, які
суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до
осіб, що їх вчинили, а й підставу кримінальної відповідальності, принципи
чинності кримінального закону в часі, просторі і щодо кола осіб, підстави й
умови, за яких особа, що вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної
відповідальності чи від покарання, особливості кримінальної відповідальності та
покарання неповнолітніх тощо.

Однак сутність кримінального права та особливості його
методу правового регулювання проявляються саме через сукупність норм, що
визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання
застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Особливе значення методу правового регулювання обумовило й
назву кримінального права у багатьох мовах (наприклад, в англійській — США,
Велика Британія), в т. ч. й українській. «Crime» латинською мовою означає
злочин. Відповідно кримінальне право законодавство про злочини, а Кримінальний
кодекс — Кодекс про злочини.

Оскільки, як було вказано вище, друга складова методу
правового регулювання кримінального права, а саме: визначення покарання за
злочини, також є унікальною особливістю цієї галузі законодавства, цілком
природно, що в деяких країнах назва цієї галузі є похідною від поняття
«покарання», «кара» (pravo karne -Польща, наказательно право — Болгарія). І в
українській мові іноді цю галузь права також називають «карне право». Похідною
від і назви найбільш тяжкого покарання (відповідати «головою» — синонім
смертної кари) виникла і назва цієї галузі права російською і мовою —
«уголовное право».

{ Специфічна риса кримінального права України полягає також
у 1 його джерелах — норми кримінального права формулюються тільки у законах
Вони можуть також міститися в чинних міжнародних договорах, згоду на
обов’язковість яких надано Верховною ; Радою України.

У п. 2 ст. 92 Конституції вказується, що виключно законами
України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них.

З погляду історичної справедливості необхідно підкреслити,
що кримінальне право України бере свій початок у звичаєвому, неписаному праві.
Звичаї й положення судової практики довгі роки були живильним середовищем,
основою писаного кримінального права. І в даний час роз’яснення Пленуму
Верховного Суду України, які мають рекомендаційний характер, чимало слугують
подоланню складнощів застосування кримінального закону.

Вітчизняне кримінальне право як система взаємозалежних
юридичних норм складається з відповідних кримінально-правових інститутів.

Інститут кримінального права — це сукупність однорідних
кримінально-правових норм, які регулюють групу однорідних суспільних відносин.

Кожна норма кримінального права належить до того чи іншого
інституту Загальної чи Особливої частини КК. Норми кримінального права, як
правило, соціально обґрунтовані, тісно між собою взаємопов’язані, діють
системно, стосовно до конкретного випадку вчинення злочину діють одночасно
кілька взаємозалежних кримінально-правових норм і інститутів, а іноді також
норм й інших галузей права.

Кримінальне право як галузь українського права розвивається
й удосконалюється шляхом уточнення та доповнення окремих його інститутів. Зміст
норм й інститутів кримінального права визначається домінуючими в суспільстві
економічними відносинами, його соціальною структурою й етичними поглядами, а
також політичним устроєм держави. З огляду на необхідність оновлення
кримінального законодавства у зв’язку з фундаментальними перетвореннями економічних,
політичних і соціальних відносин, у 2001 р. був прийнятий і з 1 вересня того ж
року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України.

Під принципами кримінального права розуміються основоположні
ідеї, які визначають зміст кримінального права в цілому і його окремих
інститутів. Принципи є орієнтиром діяльності відповідних державних органів та
суду при застосуванні кримінального закону.

Механізм дії принципів кримінального права полягає в тому,
що вони є підґрунтям правової свідомості осіб, які мають безпосереднє
відношення до застосовування кримінального закону: дізнавачів, слідчих,
прокурорів, суддів, адвокатів тощо. А це, у свою чергу, є засобом виконання
завдань кримінального права — правового забезпечення охорони прав і свобод
людини й громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки,
довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення
миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

КК не містить норм, в яких би безпосередньо формулювалися й
відповідно іменувалися принципи кримінального права. Водночас вони об’єктивно
існують і обумовлюють зміст багатьох норм Загальної частини КК.

Принцип законности У Римському праві цей принцип був втілений
у відому формулу: «Nullum crimen sine lege» («Немає злочину без вказівки на те
в законі»).

Конституцією України принцип законності щодо кримінального
права сформульований у такому вигляді: виключно законами України визначаються
діяння, які є злочинами та відповідальність за них (п. 22 ст. 92). Це
конституційне положення набуло розвитку й уточнення в частинах 3 і 2 ст. З КК —
злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки
визначаються тільки цим Кодексом. Закони України про кримінальну
відповідальність, прийняті після набрання ним чинності, включаються до нього
після набрання ними чинності.

Інакше кажучи, діяння, які є злочинами, та відповідальність
за них визначаються: а) лише кримінальними законами; б) закон є кримінальним,
якщо він включений до КК.

Законність означає, що.

1) кваліфікація конкретних діянь особи як злочинних
безумовно і повністю повинна здійснюватися уповноваженими на те органами і
посадовими особами в точній відповідності до кримінального закону;

2) особі, яка вчинила злочин, покарання чи (та) інші заходи
кримінально-правового характеру призначаються тільки того виду і в тих межах,
що передбачені відповідними нормами КК;

3) застосування до зазначених осіб інших
кримінально-правових заходів, пов’язаних із вчиненим ними злочином (наприклад,
видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, іноземній державі — ст.
10 КК), відбувається лише за підставами та в порядку, що передбачені КК.

Принцип законності виключає застосування норм за аналогією
(ч. 4 ст. З КК). Яким би суспільно небезпечним не видавався вчинок особи, яка
посягнула на певні цінності чи порушила певні норми інших галузей права
(наприклад, приховування злочинів, вчинених близькими родичами, або самовільне
будівництво житла, або порушення тиші в нічний час, або самовільний відстріл
бродячих свійських тварин), але якщо такі дії не передбачені КК у якості
злочинних, її не можна притягнути до кримінальної відповідальності.

Принцип вини передбачає, по-перше, особисту відповідальність
винної у вчиненні злочину особи, по-друге,- кримінальну відповідальність тільки
фізичних осіб, які умисно або з необережності вчинили злочин.

У ст. 62 Конституції України принцип вини щодо застосування
кримінального покарання сформульований через презумпцію невинуватості: «Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному
покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено
обвинувальним вироком суду». Це конституційне положення дослівно відтворене у
ч. 2 ст. 2 КК.

Принцип індивідуального характеру відповідальності базується
на конституційному положенні, відповідно до якого юридична відповідальність
особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). До кримінальної
відповідальності може бути притягнута лише фізична осудна особа, яка вчинила
злочин у віці, з якого відповідно до чинного КК може наставати кримінальна
відповідальність (ст. 18 КК). Цей принцип, який інколи йменують ще принципом
особистого характеру відповідальності, означає, зокрема, що ніякі інші особи (у
тому числі її близькі та родичі) не можуть бути притягнуті до кримінальної
відповідальності за діяння, які вони не вчинювали. Індивідуальний (особистий)
характер відповідальності випливає також з інших норм КК (зокрема, ч. 2 ст. 1,
ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 17, статті 7 та 21, в яких вказується, що покарання
застосовуються до особи, яка вчинила злочин).

Наведене вище дозволяє сформулювати загальне визначення
кримінального права України як галузі вітчизняного законодавства.

Кримінальне право — це система взаємопов ‘язаних і
побудованих на певних принципах юридичних норм, які: мають форму кримінальних
законів; прийняті для правового забезпечення охорони прав і свобод людини і
громадянина, власності та інших законодавчо визначених суспільних відносин і
цінностей; визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які
покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили; регулюють суспільні відносини,
які виникають у зв’язку із вчиненням злочину.

Систему кримінального права складають певним чином упорядковані
кримінально-правові норми. У ст. З КК закріплене положення, що законодавство
України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України.

Структура кримінального права. Кримінальне право України
складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин.

Відповідно до цього побудована й структура КК. Загальна
частина КК складається з п’ятнадцяти розділів, що містять 108 статей. У її
нормах визначаються чи регулюються положення загального характеру, зокрема:

— завдання КК, підстави та принципи кримінальної
відповідальності;

— принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі
і щодо кола осіб;

— поняття й категоризація злочинів, а також їх стадій;

— ознаки суб’єкта злочину;

— форми вини;

— поняття співучасті, види співучасників;

— повторність, сукупність та рецидив злочинів;

— обставини, що виключають злочинність діяння;

— правові підстави та порядок звільнення від кримінальної
відповідальності;

— поняття та види покарання, порядок призначення покарання;

— звільнення від покарання та його відбування;

— правові наслідки судимості, строки її погашення та зняття
судимості;

— примусові заходи медичного характеру та примусове
лікування;

— особливості кримінальної відповідальності та покарання
неповнолітніх.

Особлива частина КК складається з XX розділів і містить 339
статей, в яких визначаються:

— які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

— які види покарання і в яких межах підлягають застосуванню
до осіб, що вчинили ці злочини;

— підстави й умови, за наявності яких особа може бути
звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2
ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289);

— дефініції окремих понять (повторності злочину — п. 1
примітки до ст. 185, бюджетних коштів — п. 1 примітки до ст. 210, воєнізованих
та збройних формувань — пункти 1 і 2 примітки до ст. 260, транспортних засобів
— примітка до ст. 286, допінгу — примітка до ст. 323 тощо).

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями та
Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

.

Назад

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ