§ 1. Поняття та значення складу злочину :: vuzlib.su

§ 1. Поняття та значення складу злочину :: vuzlib.su

65
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 1. Поняття та значення складу злочину

.

§ 1. Поняття та значення складу злочину

Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального
поняття складу злочину. Склад злочину — це своєрідна юридична абстракція, що
встановлена наукою кримінального права. її формулювання базується на
законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК),
матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному
узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини
КК.

Злочин, як реальний факт, не може служити підставою
кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не
впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для
визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює
склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної
відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає
факт «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину,
передбачений цим Кодексом».

Законодавче визначення підстави кримінальної
відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину.

По-перше, відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння
володіє різноманітними ознаками об’єктивного й суб’єктивного характеру. Але при
цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі,
постійні й типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину
як підстави кримінальної відповідальності тісно пов’язане з поняттям злочину як
суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати
рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо — впливати на
ступінь суспільної небезпеки зокрема.

По-друге, склад злочину — це законодавче поняття про злочин
і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну
відповідальність.

Відповідно до ст. З КК «законодавство України про
кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який
ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах
міжнародного права».

Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише
кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток
становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з
так званими бланкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки
окремих складів злочинів (прикладом можуть бути ознаки складів злочинів,
передбачених статтями 247 та 274 КК).

Класичний принцип «Nullum crimen sine lege» передбачає, що
усі кримінально карані діяння мають були описані у законі про кримінальну
відповідальність. Згідно з цим принципом правові звичаї не можуть визначати
злочинність діяння.

Неприпустимо також і застосування аналогії, яка означає
можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи за діяння, яке
прямо не передбачене законом про кримінальну відповідальність, але оцінюється
як суспільно небезпечне за якоюсь кримінально-правовою нормою, найбільш
близькою за своїми ознаками до вчиненого діяння.

Світовій практиці відомі випадки аналогії в застосуванні
кримінального закону. Такий підхід свого часу був притаманний і вітчизняному
кримінальному праву. Так, у радянському кримінальному праві аналогія існувала
до 1958 р. і виступала способом розширення та посилення кримінальної
відповідальності, а також використовувалась як інструмент політичних репресій.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає повну
заборону застосування аналогії. Частина 4 ст. З КК прямо вказує, Що
застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Склад злочину — це, насамперед, сукупність передбачених
законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність
складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесуального
законодавства України (п. 2 ст. 6, ст. 213, ст. 324 КПК) усуває можливість
настання кримінальної відповідальності.

Історія розвитку кримінально-правової науки свідчить про те,
що спочатку поняття «склад злочину» (corpus delicti — лат.) мало не
матеріальне, а виключно процесуальне значення. Під ним розумілися лише сліди,
що їх залишає злочинне діяння в матеріальному світі: мрець, знаряддя вбивства,
знаряддя та засоби вчинення інших злочинів тощо. За таких обставин встановлення
складу злочину надавало можливість переконатися в наявності події злочину та являло
собою першу стадію процесу. Другою стадією був так званий спеціальний розшук
злочинця. В англійському праві термін «corpus delicti» і досі має
процесуальний, доказувальний відтінок і служить об’єктивним свідченням вчинення
злочину.

Наукова розробка інституту складу злочину обумовила те, що
поняття «склад злочину» міцно завоювало позиції у матеріальному праві —
передусім кримінальному праві Німеччини, де до середини XIX століття склалося
відносно стале вчення про склад злочину.

Завдяки дослідженням німецького вченого Белінга під складом
злочину, у вузькому значенні слова, почали розуміти опис у законі
індивідуальних ознак злочину, що характеризують притаманний для даного злочину
зміст і за якими він відрізняється від інших злочинів.

Відомий російський вчений-юрист М. С. Таганцев визначив
склад злочину як сукупність своєрідних рис або ознак, на підставі яких злочинне
діяння входить до групи юридичних відносин як кримінально карана неправда.

У сучасному вітчизняному кримінальному праві найбільшого
поширення набуло поняття складу злочину, сформульоване А. Н. Трайніним, який
визначив склад злочину як сукупність встановлених кримінальним законом
об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння
як злочин.

З огляду на це, можна дійти висновку, що злочин являє собою
конкретний акт поведінки особи, а склад злочину — юридичну абстракцію, його
законодавчу модель, без якої конкретне діяння неможливо визнати злочинним.

Наука кримінального права визначає не лише загальне поняття
складу злочину, а й поняття складів окремих груп злочинів, що посягають на
однорідні суспільні відносини, наприклад, на статеву свободу та статеву
недоторканність особи (статті 152-156 КК), власність (статті 185-198 КК) тощо.

Склади певних злочинів (вбивство, грабіж, контрабанда,
самоправство тощо) визначаються відповідними нормами закону про кримінальну
відповідальність. Диспозиціями цих норм передбачено найбільш характерні та
специфічні ознаки, що притаманні конкретному злочинові.

Склади конкретних злочинів охоплюють не лише закінчений
злочин, а й готування чи замах на злочин, а також дії співучасників у вчиненні
злочину. При цьому склади таких злочинів визначаються не лише за допомогою норм
Особливої частини КК, а й з використанням норм Загальної частини КК (статті 14,
15, 26, 27, 28, 29, ЗО), що містять у собі характеристику як об’єктивних, так і
суб’єктивних ознак зазначених різновидів злочинної діяльності.

У сучасному кримінальному праві значення складу злочину
вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття
складу злочину в боротьбі зі злочинністю та у правозастосовній діяльності.

Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як
один із найбільш важливих інститутів, виконує функції: а) фундаментальну, б)
процесуальну, в) розмежувальну, г) гарантійну.

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він
є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної
відповідальності. Законною підставою кримінальної відповідальності склад
злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі й більш ніде. Єдиною
підставою — тому, що іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що
не містить складу злочину, не може бути підставою кримінальної
відповідальності. Достатньою підставою — тому що встановлення складу злочину —
це все (необхідні мінімум і максимум), що вимагається для притягнення особи до
кримінальної відповідальності. Необхідною підставою — тому що склад злочину
виступає необхідною умовою такої відповідальності. Без встановлення складу
злочину кримінальна відповідальність виключається.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме
встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням
будь-якого розслідування. Інші факти, які не мають відношення до складу злочину,
не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше
кримінально-правове (скажімо, для призначення покарання), цивільно-правове тощо
значення.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме
за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної,
один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочинів, які були б
повністю ідентичні за всіма ознаками.

Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне
встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання
прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести
відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону,
який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене, є неприпустимим.
Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові
можливість самоорієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис
протиправної поведінки.

Значення складу злочину полягає також і в тому, що він
конкретизує, наповнює правовим змістом саме поняття злочину.

Поняття злочину та поняття складу злочину тісно пов’язані
між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і
тих самих явищ суспільного життя — злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний
зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які
перебувають під охороною закону про кримінальну відповідальність. Воно охоплює
лише найбільш характерні й суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує
на найбільш важливі соціальні й правові властивості злочину, завдяки яким
останній відрізняється від інших правопорушень.

Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі
окремих складів злочину, що виступають як своєрідна міра, масштаб злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для
усіх злочинів, а поняття складу злочину — чим відрізняється один злочин від
іншого.

Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають
між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому, поняття злочину є
формою, а поняття складу злочину — змістом.

.

Назад

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ