§ 1. Поняття об`єкта злочину :: vuzlib.su

§ 1. Поняття об`єкта злочину :: vuzlib.su

3
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§ 1. Поняття об`єкта злочину

.

§ 1. Поняття об’єкта злочину

Кожен злочин завжди посягає на певний об’єкт, спричиняє йому
шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох
елементів складу злочину, об’єкт злочину дає можливість визначити
суспільно-політичну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні
наслідки. Чим більш важливим є об’єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже,
тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об’єкта.

Вчення про об’єкт злочину є одним із ключових у
кримінальному праві й містить ряд складних, дискусійних і цікавих питань. При
цьому нагальним було та залишається визначення поняття об’єкта злочину.
Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до
вирішення цієї проблеми з різних позицій. Перші дослідники об’єктом злочину
визнавали суб’єктивні права особи (A. Feuerbach), норми права в їх реальному
бутті (М. С. Таганцев), цінності, як умови здорового існування суспільства (К.
Binding), охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага
(Н. Welzel) тощо.

У подальших наукових працях під об’єктами злочинів розуміли
подібні явища, зокрема, конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С. В.
Познишев), матеріальні та нематеріальні цінності (А. Н. Трайнін), суспільні
інтереси (Б. С. Нікіфоров), охоронювані кримінальним правом блага (С. Б.
Гавриш). Проте найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об’єкта злочину в
якості суспільних відносин. Висновок про те, що об’єктом злочину є суспільні
відносини, ґрунтується також і на чинному кримінальному законодавстві
(наприклад, статті 1, 11, 111, 258, 377 КК). Однак деякі статті КК найчастіше
всього вказують не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи суспільних
відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115-118,
146, 152, 162, 296, 331 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють
відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213, 223, 236, 240
КК).

Визнання суспільних відносин об’єктом злочину випливає із
загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке
покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки — особу (як сукупність
суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров’я, волю,
недоторканність, власність та інші законні права й свободи. Об’єктом
кримінально-правової охорони є також і громадський порядок, громадська безпека,
довкілля, конституційний устрій України тощо. У ст. 1 КК наводиться перелік
найбільш важливих, найголовніших об’єктів, що перебувають під
кримінально-правовою охороною. Проте повний і вичерпний перелік таких об’єктів
міститься в Особливій частині цього Кодексу, де встановлюється і кримінальна
відповідальність за конкретні посягання на них.

Завдяки об’єкту як суспільним відносинам визначається
небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст —
суспільна небезпека. Ст. 11 КК закріплює, що злочином є передбачене цим
Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене
суб’єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на
суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об’єктом
кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати
об’єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо).
В іншому разі це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної
кваліфікації злочину.

Останнім часом у вітчизняній кримінально-правовій науці
поставлено під сумнів визнання об’єктом злочину суспільних відносин і
пропоновану замість цього інше — соціальні цінності. Такий аксіологічний підхід
до об’єкта випливає насамперед із положень Конституції України (ст. 3), в якій
найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя й здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека. На цій підставі поняття «соціальні
цінності» пропонується автоматично та беззаперечно перенести на ґрунт
кримінального права. При цьому не зовсім враховуються історичні традиції,
специфіка кримінально-правової галузі та її окремих інститутів.

Наприклад, в Особливій частині КК більш пріоритетною
визнається охорона такого об’єкта, як національна безпека (розділ І «Злочини
проти основ національної безпеки України»), а людське життя та здоров’я
посідають лише друге місце (розділ II «Злочини проти життя та здоров’я особи»).
Крім того, замість конституційних термінів «людина» і «громадянин» у більшості
розділів вживається узагальнюючий термін «особа» (розділи II, III, IV Особливої
частини КК). «Звичайно що злочин посягає на суспільні цінності,— пише професор
М. Й. Коржанський, — але яке практичне значення такого визначення об’єкта
злочину, як його використати для визначення суспільної сутності злочину, його
ознак, для кваліфікації злочину, для відмежування одного злочину від іншого?
Ніякого практичного значення воно не має і мати не може. Це є загальна оцінка
об’єктів уголовно правової охорони, яку давали йому К. Binding і Н. Welzel».

Отже, об’єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що
існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства.
Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для
інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або
можуть завдати значної шкоди. Відносини, які не підпадають під сферу правового
регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені
(наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про
вчинення злочину), не можуть бути об’єктом злочину. Суспільні відносини завжди
мають об’єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а
отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього.
Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину. Оскільки
злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, певну реальність, то він
не може завдати шкоду тому, чого немає в об’єктивній дійсності.

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти
такі структурні елементи суспільних відносин: а) суб’єкти (носії) відносин; б)
предмет, з приводу якого існують відносини; в) соціальний зв’язок (суспільно
значуща діяльність) як зміст відносин.

Суб’єктами суспільних відносин (учасниками відносин) можуть
виступати держава, різноманітні об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи.
Безсуб’єктних відносин у суспільстві бути не може. Якщо немає учасників
відносин, то не існує й самих відносин, які завжди являють собою певні
соціальні зв’язки, стосунки між їх учасниками. Чітке встановлення кола
учасників суспільних відносин, тобто їх суб’єктивного складу, а також їх
соціальних функцій у самих відносинах, дозволяє визначити та відокремити ті
суспільні відносини, які виступають об’єктом того чи іншого злочину.

Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у
зв’язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі,
матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. Наприклад, в об’єкті
такого злочину, як підміна чужої дитини (ст. 148 КК), остання є лише предметом
відносин, що охороняються законом, а їх суб’єктами виступають батьки цієї
дитини. Залежно від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято
поділяти на дві основні групи — матеріальні (предметом яких є майно, тварини,
рослини тощо) та нематеріальні (державна влада, духовні блага тощо).

Соціальний зв’язок як зміст суспільних відносин — це певна
взаємодія, певний взаємозв’язок суб’єктів цих відносин. Важливо зазначити, що
соціальний зв’язок завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета
суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер. Так само, як і
суспільні відносини, соціальний зв’язок має об’єктивний прояв, тобто існує у
реальній дійсності. Ззовні соціальний зв’язок виявляється насамперед у різних
формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади;
раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці
на виробництві тощо), а також в особливостях правового або соціального статусу
громадян, у соціальних інститутах тощо. Ось чому для з’ясування сутності
соціального зв’язку потрібно спочатку встановити зміст діяльності (поведінки)
суб’єктів відносин.

З урахуванням викладеного зазначимо, що всі елементи
суспільних відносин перебувають у нерозривному зв’язку між собою. При
заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються,
спотворюються всі інші. Механізм спричинення шкоди суспільним відносинам
полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один із його елементів, руйнує
їх у цілому.

Таким чином, об’єкт злочину — це охоронювані кримінальним
законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди
або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Правильне встановлення об’єкта злочину має важливе
теоретичне та практичне значення. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття
злочину, значною мірою впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак
злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови
системи Особливої частини КК. Завдяки об’єктові з’ясовується характер і ступінь
суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію
діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних
посягань. Усе це дозволяє дійти висновку, що вчення про об’єкт злочину є одним
із ключових у кримінально-правовій науці.

.

Назад

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ