§ 5. Неосудність :: vuzlib.su
Ищите Господа когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

§ 5. Неосудність

.

§ 5. Неосудність

Поняття неосудності є протилежним поняттю осудності. Кримінально-правове поняття «неосудність» вказує на неможливість покладання на неосудного вини і, отже, притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Із законодавчого визначення неосудності випливає, що питання про неосудність особи виникає лише у зв'язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК.

Законодавча формула неосудності складається з трьох критеріїв: юридичного, психологічного і медичного.

Юридичним критерієм неосудності є факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, за наявності доказів скоєння його особою, стосовно якої вирішується питання про неосудність.

Психологічний критерій неосудності, на відміну від такого ж критерію осудності та обмеженої осудності, полягає у негативному змісті його інтелектуальної і вольової ознак.

Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності означає, що особа не могла (нездатна була) усвідомлювати свої дії (бездіяльність), тобто усвідомлювати фактичний характер своїх діянь та їх суспільну небезпеку.

Вольова ознака неосудності полягає у неможливості (нездатності) особи керувати своїми діями (бездіяльністю). Для наявності психологічного критерію неосудності достатньо однієї із зазначених ознак. Підставою для такого твердження є сполучник «або», який стоїть між інтелектуальною і вольовою ознаками розглядуваного критерію неосудності у ст. 19 КК.

Причиною нездатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними є наявність хоча б однієї з ознак медичного критерію неосудності.

Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи, що вчинила передбачене КК суспільно небезпечне діяння, одного з різновидів розладу психічної діяльності. Роль медичного критерію неосудності - передбачити всі можливі клінічні форми хворобливих розладів психічної діяльності (психотичного рівня), Що виключають можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Такими розладами (ознаками) закон (ч. 2 ст. 19 КК) називає: а) хронічне психічне захворювання; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічним психічним захворюванням є довготривале захворювання психіки, що має тенденцію до наростання хворобливих явищ (наприклад, шизофренія, прогресивний параліч, епілепсія, маніакально-депресивний психоз). У деяких випадках захворювання може протікати у формі окремих приступів, але при припиненні цих приступів стійкий психічний дефект зберігається.

До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть тривати певний час і закінчуються повним видужанням (наприклад, реактивні стани, патологічний афект, патологічне сп'яніння).

Недоумство - це уроджений (олігофренія) чи придбаний (деменції) хворобливий стан психіки, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності. Виділяють три ступеня олігофренії: найбільш легкий - дебільність; середній — імбецильність; важкий -ідіотія. При ідіотії та імбецильності людина завжди визнається неосудною. Практика показує, що дебільність у легкій формі в принципі не виключає стану осудності та обмеженої осудності.

Іншим хворобливим станом можуть визнаватися розлади психічної діяльності, які не підпадають під ознаки перших трьох категорій психічних захворювань. Це, наприклад, маревні явища на ґрунті важкого інфекційного захворювання.

Для визнання особи неосудною необхідно, щоб був встановлений факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, наявність доказів скоєння його саме цією особою (юридичний критерій) та наявність хоча б однієї ознаки медичного критерію та однієї ознаки психологічного критерію.

Оскільки для визначення психічного стану конкретної особи (підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного) необхідні спеціальні знання, то у випадках наявності у судді, слідчого, адвоката обґрунтованих даних, що ставлять під сумнів осудність чи обмежену осудність особи, що вчинила передбачене КК суспільно небезпечне діяння, у справі призначається судово-психіатрична чи комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Відповідно до закону (ч. 2 ст. 19 КК) особа, яка перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим можлива ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння була осудною, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. Зет. 19 КК).

.

Назад

Главная Новости Книги Статьи Реферати Форум
 
 
 
polkaknig@narod.ru © 2005-2006 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.