§5. Форми діяльності органів публічної влади :: vuzlib.su

§5. Форми діяльності органів публічної влади :: vuzlib.su

87
0

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ


§5. Форми діяльності органів публічної влади

.

§5. Форми діяльності органів публічної
влади

Під формами діяльності
органів публічної влади розуміють зовнішню сторону їх функціонування, тобто
сукупність його однорідних дій, які здійснюються у певних організаційних
рамках, визначених законодавством. Іншими словами, форми діяльності – це
однорідна діяльність органів публічної влади, через які реалізуються їх функції.

Проблема форм
діяльності органів публічної влади є однією з найбільш дискусійних у сучасному
державознавстві, про що свідчить розмаїтість думок щодо питання про їх
класифікацію. На нашу думку, найбільш обґрунтованою і конструктивною є позиція
тих учених, що, розглядаючи форми діяльності як особливий струк­турний елемент
правового статусу органів публічної влади, роз­межовують правові (юридичні) та
організаційні (неправові) форми їх діяльності в залежності від характеру породжуваних
наслідків.

Правові форми являють
собою діяльність, пов’язану із здійсненням юриди­чно значущих дій у жорстко
визначеному законом порядку. Правові форми являють собою однорідну діяльність,
яка пов’язана з прийняттям правових актів і тягне за собою юридично значимі наслідки.

У новітній юридичній
літературі відзначається, що характер форм діяльності конкретного органу визна­чається
«природою суб’єкта державної влади і його компетенцією в галузі здій­снення
державно-владних повноважень».

На наш погляд,
доцільно виділити п’ять основних форм юридичної (правової) діяльності органів
державної влади: установчу, правотворчу, правозастосовчу, інтерпретаційну і
контрольно-наглядову.

– Правотворча –
діяльність суб’єктів щодо створення правових норм, їх зміни і скасування.

– Правозастосовча – це
діяльність, за допомогою якої «забезпечує­ться безперервність процесу
реалізації нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників
правовідносин суб’єктивними правами і покладення на інших відповідних юридичних
обов’язків або шляхом розгляду (вирішення) пи­тань про наслідки правових суперечок
і правопорушень, а також і притягнення винних до юридичної відповідальності».
Різновидами правозастосовчої діяльності є правонаділяюча та правоохоронна.

– Контрольна –
«система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта
з метою виправити його відхилення від заданих параметрів» .

– Установча –
спрямована на структурні перетворення у державному апараті і суспільному
організмі.

– Інтерпретаційна –
«скла­дна, багатогранна, пронизуюча всі основні форми створення і реалізації
права робота щодо з’ясування і роз’яснення змісту і цілей норм права».

Усі ці форми
характеризуються низкою спільних ознак: 1) врегульовані матеріальними і
процесуальними нормами права; 2) призводять до юридично значущих наслідків,
тобто до виникнення, зміни або припинення правовідносин; 3) завжди пов’язані з
розглядом юридичних справ, тобто таких життєвих обставин, які прямо передбачені
законом (чи іншим нормативно-правовим актом) і потребують відповідного підтвердження
та юридичного забез­печення; 4) здійснюються виключно вповноваженими на те
органами держави та посадовими особами; конкретний склад, обсяг повно­важень
учасників правової форми діяльності чітко фіксуються відпові­дним нормативним
актом; 5) виражаються у здійсненні безпосередніх операцій з нормами права
(матеріальними і процесуальними); 6) їх результати завжди закріплюються у
відповідних процесуальних документах, що мають офіційний характер і встановлену
законом форму; 7) пов’язані з необхідністю використання різноманітних методів і
засобів юридичної техніки. Конкретний перелік правових форм діяльності тих чи
інших державних органів залежить від змісту їх компетенції та характеру
покладених на них функцій.

Неправові форми
діяльності – це однорідна діяльність, що не вимагає повного і суворого
юридичного оформлення, не пов’язана з учиненням юридично значущих дій і
прийняттям правових актів.

У сучасній
державознавчій літературі висловлено багато підходів до кла­сифікації
неправових форм діяльності органів державної влади. Зокрема, російський
теоретик М.І.Байтін пропонує виділяти три такі форми: організаційно-регла­ментуючу,
організаційно-господарську й організаційно-ідеологічну, російські фахівці з
адміністративного права Д.Н.Бахрах, А.П.Альохін, А.А.Кармолицький, Ю.М.Козлов –
власне організаційну діяльність і здійснення матеріально-технічних операцій.
Відомий український державознавець О.Ф.Фрицький поряд із правовою,
матеріально-технічною і орга­нізаційною формами виділяє проміжні
організаційно-правові форми .

На наш погляд,
неправові форми діяльності органів публічної влади найбільш доцільно поділяти
на організаційні й матеріально-технічні.

Організаційна
діяльність у цілому є підзаконною. Вона здійснюється в рамках чинного
законодавства й у межах компетенції органу. Однак правом тут регламентується
лише загальна процедура вчинення дій. Організаційні дії найчастіше проводяться
в порядку поточної управлінської діяльності. Організаційні форми діяльності
поділяються на основні та допоміжні.

Основні організаційні
форми діяльності – сесія Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, і місцевих
рад, засідання Кабінету Міністрів України і Ради міністрів АРК, засідання
тимчасових спеціальних і слідчих комісій, підкомісій і робочих груп, комітетів
Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради депутатських
груп і фракцій, самостійна робота депутатів у виборчих округах і т.д.

Допоміжні
організаційні форми діяльності – проведення координаційних нарад,
науково-практичних конференцій, офіційні візити за кордон і робочі поїздки по
країні, прес-конференції, інтерв’ю, індивідуальний прийом громадян і посадових
осіб, телефонні переговори і т.д.

Організаційні форми,
за виразом Г.В.Атаман­чука, можна охарактеризувати як «способи вільного колек­тивного
пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми». Такого
роду дії або передують реалізації влади, або є наслідком, що випливає з процесу
такої реалізації, а сама їх роль – винятково допоміжна. Кожна така дія не
викликає безпосередніх юридичних на­слідків, однак вносить свою певну частку в
кінцевий правовий результат. Доці­льно відзначити, що конкретний перелік таких
форм обумовлюється специфікою правової форми, конкретним змістом реалізованої
компетенції, а також особли­востями структури і персонального складу
компетентного органу.

До видів
матеріально-технічних операцій належать робота з депутатськими запитами і
зверненнями, різними інформаційними запитами, діловодство, експедиція, охорона,
збір і опрацювання ін­формації, проведення вимірів, розробка прогнозів, програм,
методичних рекомендацій, здійснення бухгалтерсь­кого і статистичного обліку і
т.д. Вони здійснюються переважно управлінським апаратом.

.

Назад

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ