ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ
Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов`язків, що спричинило
зараження особи вірусом
.
Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов’язків, що
спричинило зараження особи вірусом
імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної
хвороби
1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим
працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного
ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи
іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, —
карається обмеженням волі на строк від одного до трьох років
або позбавленням золі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи
більше осіб, —
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є здоров’я та життя особи.
23 об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю
трьох ознак: 1) діяння — неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим
працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного
ставлення до них; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді зараження особи
вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є
небезпечною для життя людини; 3} причинний зв’язок між зазначеними діянням і
наслідками.
Про поняття неналежного виконання медичним або
фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків див. коментар до ст.
140, а про поняття вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
інфекційної жвороби, що є небезпечною для життя людини, — коментар до ст. 130.
За ст. 131 можуть бути кваліфіковані, зокрема, такі діяння:
використання нестерильних, належним чином непродезинфікованих медичних
інструмент» в і шприців; переливання потерпілому крові (її компонентів)
ВІЛ-інфікованого без проведення лабораторної діагностики на наявність
ВІЛ-інфєкції; використання інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин
без їх лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію; незабезпечення керівництвом
закладу охорони здоров’я персоналу цього закладу необхідними засобами захисту
згідно із встановленими KM переліком та нормативами.
У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю
людини та єдиним засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а
належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його
законного представника допускається переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію
крові. Якщо усвідомлену згоду хворого отримати неможливо, рішення про
переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості
скликання консиліуму — лікарем, який надає допомогу. Зараження на ВІЛ-інфекцію
за вказаних обставин не утворює складу розглядуваного злочину,
Злочин вважається закінченим з.моменту фактичного зараження
потерпілої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної
хвороби, що є небезпечною для життя людини.
3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це медичні, фармацевтичні та
інші працівники.
Про поняття медичного і фармацевтичного працівника див.
коментар до ст. ст. 139 і 140. До інших працівників слід відносити, наприклад;
працівників станцій з переливання крові; працівників підприємств, на яких
виготовляються тест-системи для діагностики ВІЛ-інфекції; службовців
дипломатичних представництв та консульських установ України, які видають
іноземцям та особам без громадянства візу на в’їзд в Україну без пред’явлення
документів про відсутність у них ВІЛ-інфекції; працівників місць позбавлення
волі, які мають забезпечити недопущення контактів ВІЛ-інфікованих з іншими
засудженими; осіб, які провадять лабораторні дослідження на наявність
ВІЛ-інфекції у крові та її компонентах.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується
необережністю.
5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 131) є зараження
двох або більше осіб. Про поняття цієї ознаки див. коментар до ст. 133.
Закон України «Про донорство крові та ЇЇ
компонентів» від 23 червня 1995 р.
Перелік і нормативи застосування засобів індивідуального
захисту працівників закладів охорони здоров’я, що проводять діагностичні
дослідження на ВІЛ-інфекцію надають, медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим
на СНІД, а також контактують з кров’ю та іншими біологічними матеріалами від
ВІЛ-інфікованих осіб. Затверджені постановою KM № 2026 від 18 грудня 1998р.
Наказ МОЗ «Про забезпечення безпеки та якості
донорської крові, ЇЇ компонентів та виготовлених з них препаратів» № 353
від 10 грудня 1998р.
Інструкція про умови і правила провадження підприємницької
діяльності (ліцензійні умови) з переробки і зберігання донорської крові та її
компонентів, реалізації їх і виготовлених з них препаратів та контроль за їх
дотриманням. Затверджена наказом ЛП, МОЗ №44/118 від 11 травня 1999р.
.
