12. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
12.1.Організація зовнішньоекономічних зв’язків
після їх лвбералізації.
“Концепція переходу до
ринкової економіки” метою зовнішньоекономічної
діяльності визначила:
·
втілення в життя власної
зовнішньоекономічної політики виходячи з
інтересів економіки республіки;
·
забезпечення потреб внутрішнього ринку за
рахунок імпорту в товарах, що є дефіцитними, та
забезпечення вигідного експорту продукції,
виходячи з внутрішніх потреб;
·
активне залучення іноземних інвестицій,
технологій, досвіду до структурної перебудови
народного господарства.
Зовнішньоекономічна
діяльність (ЗЕД) мала базуватись на таких
принципах: 1. пріоритетність у
зовнішньоекономічних відносинах міжнародних
угод та норм міжнародного права; 2.
взаємовигідність міжнароднтх економічних
відносин; 3. рівність можливостей всіх
господарюючих суб’єктів вступати в
зовнішньоекономічні зносини відповідно до
законодавства.
Всі
учасники ЗЕД мають право створювати валютні
фонди. Власники їх мають право продавати, у тому
числі на валютних аукціонах і біржах, обмінювати,
надавати в кредит або в користування валютні
кошти, що їм належать, робити за їх рахунок
добровільні внески у спільні та громадскі фонди,
акціонерні та інші товариства.
Всі
підприємства та державні установи можуть вільно
купувати валютні кошти, в тому числі на валютних
аукціонах та біржах, отримувати їх у кредит або в
користування та направляти їх у власні валютні
фонди.
Виручка
від експортно-імпортних операцій зараховується
на рахунки господарюючих фізичних і юридичних
осіб і вилучатись без їх згоди не може.
Розпорядником
державного валютного фонду є Кабінет Міністрів
Укріїни. Основні напрямки використання коштів з
нього затверджуються Верховною Радою.
Україна
несе відповідальність за зобов’язаннями по ЗЕД
щодо іноземних держав, зарубіжних фірм та
міжнародних організацій лише за угоди, укладені
Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України.
Режим
ліцензування або квотування експорту, імпорту та
інших форм зовнішньоекономічних операцій може
встановлюватись у випадках, коли їх здійснення
може призвести до порушення рівноваги на
внутрішньому ринку, в разі різкого погіршення
платіжного балансу республіки або досягнення
встановленого Верховною Радою рівня зовнішньої
заборгованості, а також виходячи з державних
інтересів республіки у відносинах з іншими
країнами.
Закон
України
“Про зовнішньоекономічну діяльність” (16.04.1991
р.) визначає засади регулювання зовнішноь
економічної діяльності (ЗЕД) після відміни
монополії зовнішньої торгівлі та валютної
монополії.
Вводиться
принцип свободи зовнішньоекономічної
діяльності, що полягає в праві суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності добровільно
вступати в зовнішньоекономічні зв’язки,
здійснювати її в будь-яких формах, що прямо не
заборонені чинними законами, виключному праві
власності суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності на всі одержані ними результати
зовнішньоекономічної діяльності.
Регулювання
ЗЕД має на меті:
·
забезпечення забалансованості та рівноваги
внутрішнього ринку України;
·
стимулювання прогресивних структурних змін
в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних
зв’язків суб’єктів ЗЕД;
·
створення найбільш сприятливих умов для
залучення економіки України в систему світового
поділу праці та її наближення до ринкових
структур розвинутих зарубіжних країн.
Верховна
Рада
приймає, змінює та скасовує закони,
що стосуються ЗЕД; затверджує головні напрями
зовнішньоекономічної політики; розглядає,
затверджує та змінює структуру органів
державного регулювання ЗЕД; укладає міжнародні
договори; встановлює спеціальні режими ЗЕД на
території України; затверджує списки товарів,
експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або
забороняється.
Кабінет
Міністрів:
здійснює
координації діяльності міністерств, комітетів,
відомств з питань ЗЕД, торгівельних
представництв України за кордоном; приймає
нормативні акти з питань ЗЕД; проводить
переговори та укладає угоди з питань ЗЕД,
забезпечує виконання міжнародних договорів;
забезпечує складання платіжного балансу,
зведеного валютного плану, здійснює плани щодо
раціонального використання коштів Державного
валютного фонду.
Національний
банк України:
здійснює зберігання і
використання золотовалютного резерву та інших
державних коштовностей, які забезпечують
платоспроможність України;представляє інтереси
України у відносинах з центральними банками
інших держав, міжнародними банками та іншими
фінансово-кредитними установами та укладає
відповідні міжбанківські угоди; регулює курс
гривні до грошових одиниць інших держав;
здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних
державних кредитах і позиках, проводить операції
з централізованими валютними резервами, які
виділяються з Державного валютного фонду в
розпоряджені Національного банку.
Міністерство
зовнішньоекономічної зв’язків:
забезпечує проведення єдиної
зовнішньоекономічної політики при здійснені суб’єктами
ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД,
в тому числі відповідно до міжнародних договорів
України; здійснює контроль за додержанням всіма
суб’єктами ЗЕД чинних законів та умов
міжнародних договорів України; здійснює заходи
нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію
учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів
контрактів.
Державне
управління митного контролю
здійснює митний контроль згідно з
ч
инними законами.
Антимонопольний
комітет
здійснює контроль за додержанням
суб’єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.
До
органів місцевого управління ЗЕД належать
місцеві ради народних депутатів та їх виконавчі
та розпорядчі органи;
територіальні
підрозділи (відділення) органів державного
регулювання ЗЕД.
Державне
замовлення на виробництво, експорт і імпорт
товарів
розміщується державними органами
управління та місцевими Радами народних
депутатів, як правило, на конкустній основі. Суб’єкти
ЗЕД приймають державні замовлення виключно на
добровільних засадах на умовах і в обсязі, які
визначаються контрактами, що укладаються між
цими суб’єктами та державним замовником.
Закон
визначає засади, на яких здійснюється захист
вітчизняного виробника: принципи митного
регулювання, ліцензування квотування
зовнішньоекономічних операцій, умови заборони
окремих видів експорту та імпорту, порядок
встановлення і використання технічних,
фармокологічних, санітарних, фітосанітарних,
ветиринарних та екологічних стандартів та вимог.
Закон
визначає також вимоги до зовнішньоекономічних
контрактів, правила введення розрахунків,
кредитування та страхування
зовнішньоекономічних операцій., спеціальних
імпортних процедур, загальні засади
відповідальності суб’єктів ЗЕД.
Закон
України “
Про торгово-промислові палати в Україні“.
Прийнятий
(2.12.1997
р).
Завдання
торгово-промислових палат
(ТПП) є :
1.
сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків,
експорту українських товарів і послуг, подання
практичної допомоги підприємцям у проведенні
торговельно-економічних операцій на
внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєні
нових форм співробітництва;
2.
представлення інтересів членів палати з
питань господарскої діяльності як в Україні, так
і за її межами;
3.
організація взаємодії між суб’єктами
підприємницької діяльності, координація їх
взаємовідносин з державою в особі її органів;
4.
участь в організації в Україні і за кордоном
професійного навчання і стажування фахівців-громадян
України з питань підприємництва, розвитку
конкуренції, а також у розробленні та реалізації
державних і міждержавних програм у цій галузі;
5.
сприяння в організації структури
інформаційного обслуговування підприємництва;
6.
надання послуг для здійснення комерційної
діяльності іноземним фірмам та організаціям;
7.
надання довідково-інформаційних послуг,
основних відомостей, що не є комерційною
таємницею, про діяльність українських
підприємців і підприємців зарубіжних країн
згідно з національним законодавством, сприяння
поширенню, зокрема через засоби масової
інформації, знань про економіку і науково-технічні
досягнення, законодавство, звичаї та правила
торгівлі в Україні і зарубіжних країнах,
можливості зовнішньоекономічного
співробітництва українських підприємств;
8.
встановлення і розвиток зв’язків з
іноземними підприємцями, а також організаціями,
що об’єднують або представляють їх, участь у
роботі міжнародних неурядових організацій;
9.
сприяння розвитку торгових та інших чесних
звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у
підприємницькій діяльності, участь у розроблені
правил професійної етики у конкуренції для
різних форм підприємницької діяльності, галузей
економіки, спілок та об’єднань підприємців;
10.
виконання інших завдань,
передбачених статутом ТПП.
Закон
України
“Про регулювання товарообмінних (бартерних)
операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності” (23.12.1998 р.) визначає бартерну
операцію в галузі ЗЕД як один з видів експортно-імпортних
операцій, оформлених бартерним договором або
договором із змішаною формою оплати, яким
частково оплата експортних (імпортних) поставок
передбачена в натуральній формі, що передбачає
збалансований за вартістю обмін товарами,
роботами, послугами у будь якому поєднані, не
опосередований рухом коштів у готівковій або
безготівковій формі.
Закон
визначає правила оцінки товарів за бартерними
угодами, умови заборони обміну певних товарів,
порядок яких визначається КМУ (високоліквідні
товари). Встановлено, що товари, які імпортуються
за бартерним договором, підлягають ввезенню на
митну територію України не пізніше 90 календарних
днів з дати митного оформлення товарів, що
фактично експортовані за бартерним договором (визначаються
також виключення з цього правила).
Закон
встановлює конкретну відповідальність за
порушення строків ввезення товарів (0,3% вартості
недоодержаних товарів). Загальний розмір пені не
може перевищувати розміру заборгованості.
Закон
укнаїни “
Про операції з давальницькою сировиною”
(15.09.1995 р.) визначає
давальницьку сировину як сировину, маиеріали,
напівфабрикати, комплектуючі вироби, вивезені на
митну територію України іноземним замовником (чи
закуплені іноземними замовниками на іноземну
валюту в Україні ) або вивезенні за її межі
українським замовником для використання в
виробленні готової продукції з наступним
поверненням всієї продукції або її частини до
країни власника (чи реалізацію в країні
виконавця замовником або за його дорученням
виконавцем), або вивезенням до іншої країни.
Готова продукція може реалізуватись в Україні,
якщо давальницька сировина, з використанням якої
вироблено цю продукцію, ввезена іноземним
замовником на митну територію України чи
закуплена іноземним замовником за іноземну
валюту в Україні. Право власності на імпортовану
давальницьку сировину та вироблену з неї готову
продукцію належить іноземному замовнику. Сплата
ввізного мита, податків та зборів (крім митних
зборів) проводиться українським виконавцем
шляхом видачі простого векселя державній
податковій інспекції з термінам платежу, що
дорівнює терміну здійснення операції з
давальницькою сировиною, але не більше як на 90
календарних днів з моменту оформлення ввізної
вантажної декларації. Вексель погашається у разі
вивезення готової продукції, або її реализації
на території України.
Готова
продукція, що вироблена з давальницької сировини,
закупленої іноземним замовником на митній
території Україні, і належить йому, при вивезенні
з митної території України не опкладається
вивізним (експортним) митом, іншими податками та
зборами (крім митних зборів), які сплачуються при
експорті товарів з України.
Якщо
давальницька сировина вивозиться за межі митної
території України підлягає обкладенню вивізним
митом, податками та зборами, їх сплата (крім
митних зборів) проводиться шляхом видачі
простого векселя з відстроченням платежу
на період здійснення операцій з
давальницькою сировиною, але не більш як на 90
днів з моменту оформлення вивізної вантажної
митної декларації. Вексель погашається вразі
ввезення готової продукції або повернення
валової виручки. Готова продукція, вироблена з
давальницької сировини українського замовника,
що ввозиться на митну територію Украхну,
звільняється від обкладання ввізним митом,
податками та зборами (крім акцизних та митних
зборів), які справляються при імпорті товарів і
не підпадає під режим ліцензування і квотування.
Декрет
КМУ “
Про квотування і ліцензування експорту товарів
(робіт, послуг)” та затверджене цим Дикретом “Положення
про порядок реалізації квот і видачі ліцензій на
експорт товарів в 1993 році” встановлюють, що:
·
здіїснення ЗЕД суб’єктами підприємницької
діяльності не потребує державної реєстрації їх
як учасників ЗЕД;
·
рішення про щапровадження режиму
ліцензування та квотування експорту (імпорту)
приймається КМУ з визначенням списку конкретних
товарів, що підпадають під оежим ліцензування та
квотування, і строків дії цього режиму;
·
товари, що експортуються в межах квот, не
обкладаються митом;
·
квоти на експорт затверджуються КМУ,
реалізуються Міністерством зовнішніх
економічних зв’язків; ліцензії видаються на
основів отримання ними або підтвердження про
сплату ними візитного мита.
Безоплатній
видачі підлягають квоти на експорт, що
здійсьнюються в межах даржавного замовлення чи
державного контракту; решта квот підлягають
аукціонному продажу.
Декрет
КМУ
“Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” (19.02.1993 р.) встановлює
режим здійснення валютних операцій на території
Укпаїни, визначає загальні принципи валютного
регулювання, повноваження державних організацій
і функції банків та інших кредитно-фінансових
установ в регулюванні валютних оперцій порядок
здійснення валютного контролю, відповідальність
за порушення валютного законодавства.
Декрет
починається з вмзначення категорій: валютні
цінності, іноземна валюта, монетарні метали,
валюта України, валютьні операції, уповноважений
банк, конвертована валюта, резиденти,
нерезиденти.
Декрет
встановлює, що валюта України є єдиним законним
засобом платежу на території України. Усі
надходження на користь резидентів в іноземній
валюті підлягають обов’язковаму продажу через
уповноважені банки на міжбанківському валютному
ринку. Уповноважені банки продають валюту на
протязі 5 днів з моменту зарахування таких
надходжень її на кореспондентські рахунки. Кошти
у валюті України, виручені від продажу іноземної
валюти, підлягають відрахуванню резидентам на
протязі двох днів з моменту зарахування
зазначених коштів на баланси цих банків.
Обов’язковому
продажу не підлягають:
1.
куплена на міжбанківському валютному ринку
валюта – протягом терміну, встановленим
валютним законодавством для розрахунків з
неризедентами;
2.
кошти, одержані фізичними особами, за
винятком коштів від підприємницької діяльності;
3.
кошти, які забезпечують розрахунки з
неризидентами – на час здійснення цих
розрахунків.
Валютні
операції за участю резидентів і нерезидентів
підлягають валютному контролю. Валютні цінності
та інше майно резидентів, яке перебуває за межами
України, підлягає обов’язковому декларуванню в
Національному банку України. Розрахунків в
іноземній валюті між резидентами і
нерезидентами здійснюють оплату праці
резидентів виключно в валюті України. Здійснення
розрахунків між резидентами і нерезидентами в
межах торгівельного обороту у валюті Україні
допускається за умови одержання індивідуальної
ліцензії Національного банку України.
Валютний
(обмінний) курс встановлюється Національним
банком України за погодженням з КМУ. Офіційні
валютнв резерви встановлюються, утримують і
використовуються Національним банком України
для підтримування валютного (обмінного) курсу
валюту України.
КМУ
формує Державний валютний фонд України шляхом
купівлі на валюти на міжбанківському валютному
ринку за рахунок коштів Держбюджету, Місцеві
адміністрації, виконкоми місцевих Рад формують
місцеві валютні фонди за рахунок коштів місцевих
бюджетів шляхом купівлі валюти на
міжбанківському валютному ринку.
Національний
банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії
на здійснення валютних операцій. Генеральні
ліценї видаються на весь період режиму валютного
регулювання уповноваженим банкам та іншим
кредитно-фінансовим органам, на здійснення
валютних операцій. Інивідуальні ліцензії
видаються на здійснення разової валютної
операції на період, необхідний для здійснення
такої операції.
Закон
України
“Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті” (23.09.1994 р.) встановлює
терміни використання валюти.
Валютну
виручку зараховують на валютні рахунки
резидентів у терміні, визначені в контрактах, але
не пізніше
90 календарних днів з дати митного оформлення.
Імпортні
операції резидентів, які здійснюються на умовах
відстрочення поставки в разі, коли таке
відстрочення перевищує 90 календарних днів,
потребують індивідуальної ліцензії Нацбанку
України.
Резиденти,
які купують іноземну валюту для виконання зобов’язань
перед не резидентами, зобов’язані перерахувати
такі суми на протязі 5 робочих днів. З моменту
зарахування валюти на валютні рахунки
резидентів.
За
кожний день просторочення пеня складає 0,3% від
суми неодержаної виручки.
Декрет
КМУ
“Про режим валютних розрахунків громадян в
уповноважених банках України” (02.12.1992 р.)
встановлює, що рахунки в іноземній валюті
відкриваються громадянам без підтвердження
джерел одержання валютних коштів; видача коштів
з цих рахунків здійснюється без обмежень; доходи,
одержані від розміщення коштів на рахунках, не
оподатковуються; залучені кошти можуть бути
продані лише за згодою інших власників.
12.2. Організація митної справи.
Закон
України
“Про митну справу” (25.06.1991 р.) визначає
правові основи організації митної справи,
орієнтованої на формування спільного ринкового
простору і митних союзів з іншими країнами.
Митна
справа
включає в себе встановлення
порядку та організацію переміщення через митний
кордон України товарів і предметів, обкладення
митом, оформлення, здійснення контролю та інших
заходів щодо реалізіції митної політики в
Україні.
Митною
територією
України вважається територія
України. Митний кордон співпадає з державним
кордоном України. У вільних митних зонах,
створених на території України, закони України,
що регулюють митну справу, застосовуються з
винятками.
Загальне
керівництво митною справою здійсьнюють Верховна
Рада та КМУ. Безпосередньо керівництво митною
справою покладається на Держкомітет митного
контролю.
Митні
органи України виконують такі функції:
1.
захист економічних інтересів України; 2. контроль
за додержанням законодавства про митну справу; 3.
забезпечення виконання зобов’язань, які
випливають з міжнародних договорів України
стосовно митної справи; 4.використання засобів
митно-тарифного по позатарифного регулювання
при переміщені через митний кордон України
товарів та інших предметів; 5. митне оформлення та
оподаткування товарів та інших предметів, що
переміщуються через митний кордон; 6. здійснюють
заходи щодо захисту інтересів споживачів
товарів і додержання учасниками
зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) державних
інтересів на зовнішньому ринку з участю
Міністерства ЗЕЗ України;7. створення
сприятливих умов для прискорення товарообігу та
товаро- і пасажиропотоку через митний
кордонУкраїни; 8. боротьа з контрабандою та
іншими порушеннями митних справ; 9.
співробітництва з митними та іншими органами
зарубіжних країн, а також з міжнародними
організаціями з питань митної справи; 10. ведення
митної статистики.
Закон
України “Про Єдиний митниий
тариф”
(05.02.1992 р.) визначає Єдиний митний тариф
України як систематизований звід ставок мита,
яким обкладаються товари та інші предмети, що
ввозяться на митну територію України або
вивозяться за межі цієї території.
Затверджується він Верховною Радою за поданням
КМУ.
В Україні
застосовуються такі види мита:
Адвалерне
(в % до митної вартості товарів), специфічне (в
розрахунку на одиницю товарів), комбіноване (поєднує
обидва види митного обкладення), ввізне та
вивізне, сезонне та особливі види мита:
спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне. По
кожному з особливих видів мита детальні
пояснення див. у відповідних Законах України від
22. 12. 98р.
Закон
визначає, коли мито не сплачується (ст.19) і коли
знижується рівень митного обкладання (ст. 20).
Допускається
встановлення преференцій щодо ставок Єдиного
митного тарифу України у вигляді звільнення від
обкладання митом, зниження ставок мита або
встановлення квот. Преференційне ввезення
застосовується щодо товарів і предметів, які:
походять з держав, що утворюють разом з Україною
митний союз або зону вільної торгівлі; походять з
країн, що розвиваються, і користуються Загальною
системою преференцій; обертаються в прикордоній
торгівлі.
Закон
України “Про захист
національного товаровиробника від демпінгового
імпорту”
(22.12.1998 р.) регулює засади і порядок порушення
та проведення антидемпінгових розслідувань і
застосування антидемпінгових заходів.
Антидемпінгове
розслідування в Україні проводиться
Міністерством ЗЕЗ, Державною митною службою
України, а також Міжвідомчою комісією з
міжнародної торгівлі.
Розслідування
починається за скаргою, поданою національним
товаровиробником або від його імені.
Товар
з короткочасним промисловим циклом
– товар, який вважається таким, що застарів у
зв’язку з появою нових технологічних розробок.
Демпінг
– ввезення на митну територію України товару
за цінами, нижчими від порівняльної ціни на
подібний товар в країні експорту, що заподіює
шкоду національному товаровиробнику подібного
товару.
Демпінгова
маржа
– сума, на яку нормальна вартість перевищує
експортну ціну.
Національний
товаровиробник
– сукупність виробників подібного товару
або тих з них, сукупне виробництво яких становить
основну частину всього обсягу виробництва в
Україні цього товару.
Шкода
– істотна шкода, заподіяна національному
товаровиробнику, або загроза заподіяння шкоди
національному товаровиробнику, або істотне
перешкодження створенню чи розширенню
національним товаровиробником виробництва
подібного товару.
Якщо
національні інтереси цього вимагають,
застосовують попередні антидемпінгові заходи
шляхом запровадження антидемпінгового мита
зокрема.
Розмір
ставки попереднього антидемпінгового мита
визначається у відсотках до митної вартості
товару, що є об’єктом антидемпінгового
розслідування. Митна вартість цього товару
розраховується відповідно до базисних умов СІF
-кордон України; або різницею між мінімальною
ціною та митною вартістю зазначеного товару,
розрахованою відповідно до базисних умов
поставки СІF
-кордон України. Мінімальна ціна – ціна
зазначеного товару, за якою його продаж не
заподіює шкоди національному товаровиробнику.
Антидемпінгові
заходи здійснюються протягом строку та в розмірі
необхідному для усунення демпінгу.
Закон
України
“Про захист національного товаровиробника від
субсидованого імпорту” (22.12.1998 р.) регулює
засади і порядок порушення і проведення
антисубсидиційних розслідувань, а також
застосування компенсаційних заходів.
Субсидія
–
фінансова або інша підтримка
державними органами виробництва, переробки,
продажу, транспортування, експорту, споживання
подібного товару, в результаті якої суб’єкт
господарсько-правових відносин країни експорту
одержує пільги (прибутки). Субсидія легітимна –
субсидія, що не дає підстав для застосування
компенсаційних заходів. Субсидія нелегітимна (специфічна)
– субсидія, що дає підстави для застосування
компенсаційних заходів.
Антисубсидаційне
розслідування розпочинають після подання скарги
в письмовій формі національним товаровиробником
чи від його імені.
Після отримання скарги Міністерство на
протязі п’яти днів приймає рішення, про
достатність наведених в скарзі доказів та
інформації. В разі їх достатності може бути
прийняте рішення про запровадження реєстрації
контрактів, відповідно до яких здійсьнюється
імпорт в України даного товару.
Компенсаційне
мито
– особливий вид мита, що
справляється в разі ввезення на територію
України товару, що є об’єктом компенсаційних
заходів.
Спецефічною,
або нелегітимною є субсидія, яку надає державний
орган чи законодавство тільки певним
підприємствам. Можуть братись до уваги інші
фактори, а саме: використання субсидій обмеженою
кількістю певних підприємств; переважне
використання субсидій певними підприємствами;
надання непропорційно значних сум субсидій
певним підприємствам; спосіб здійснення
державним органом, що надає субсидію,
дискреційного права у рішені про надання
субсидій.
Розмір
ставки попереднього компенсаційного мита не
повинен перевищувати попередньо розраховану
загальну суму нелегітимної субсидії та повинен
бути нижчем ніж ця сума за умови, що ставка мита
буде достатньою для запобігання шкоді,
заподіяної національному товаровиробнику.
Закон
України
“Про застосування спеціальних заходів щодо
імпорту в Україну” (22.12.1998 р.) регулює засади і
порядок порушення та проведення спеціальних
розслідувань фактів зростання імпорту в Україну
з інших країн, митних союзів або економічних
угрупувань, що заподіює значну шкоду або
загрожує її заподіянням національному
товаровиробнику, за результатами яких можуть
застосовуватиь спеціальні заходи.
Якщо
в процесі спеціального розслідування
встановлюється загрроза заподіяння значної
шкоди, приймається рішення про застосування
заходів нагляду.
Ввезення
на митну територію України товару, стосовно
якого прийняте рішення, що він є об’єктом
застосування заходів нагляду або регіонального
нагляду за імпортом, здійсьнюється у разі
подання відповідному митному органу України
дозволу на імпорт, який видається Міністерством.
У дозволі на імпорт зазначається ціна та обсяги
товару, який буде ввозитися, те, що вівн є об’єктом
застосування заходів нагляду або регіонального
нагляду.
Якщо
зволіканняіз застосуванням попередніх
спеціальних заходів заподіює чи може заподіяти
значну шкоду національному товаровиробнику,
можуть бути застосовані попередні спеціальні
заходи шляхом запровадження справляння
спеціального мита на строк не більше 200 днів.
З
метою захисту національних інтересів можуть
бути застосовані такі спеціальні заходи:
1.
обмеження строку дії дозволів на імпорт, які
були видані Міністерством;
2.
запровадження режиму квотування імпорту в
Україні, що є об’єктом спеціального
розслідування, з визначенням обсягів квот та
порядку їх розподілу.
Указом
Президента України №124/96 від 10.02.1996 р. затверджено
“Положення при індикативні
ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності”.
Під індикативними цінами розуміються ціни на
товари, які відповідають цінам, що склалися чи
складаються на відповідний товар на ринку
експорту або імпорту на момент здійснення
експортної (імпортної) операції з урахуванням
умов здійснення розрахунків, визначених згідно з
законодавством.
Індикативні
ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо
експорту яких застосовано антидемпінгові заходи
або розпочато антидемпінгові розслідування чи
процедури в Україні або за її межами; встановлено
режим квотування, ліцензуванн6я або спеціальні
режими, а також щодо тих товарів, щодо яких
застосовуються спеціальні імпортні процедури.
Ці
індикативні ціни є обов’язковими до
використання суб’єктами ЗЕД всіх форм власності
при укладанні та здійснені зовнішньоекономічних
угод (контрактів).
Рішення
про запровадження індикативних цін приймає та
переліки індикативних цін затверджує
Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і
торгівлі України.
Закон
України
“Про державне регулювання імпорту
сільськогосподарскої продукції” (17.07.1997 р.)
встановлює порядок тарифного та нетарифного
регулювання імпорту сільськогосподарської
сировини та продуктів її переробки для створення
рівних умов конкуренції між продукцією
вітчизняного виробництва та продукцією
нерезидентів а також метди цінової підтримки
сільськогосподарських товаровиробників України.
Закон
передбачає збільшення розмірів ввізного мита,
встановлення квоти на ввезення продукції
твариництва. Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу,
сорту) продукції твариництва.не може
перевищувати 10 відсотків від обсягу виробництва
аналогічної продукції в Україні року, що передує
поточному. Щорічні квоти на ввезення імпортної
продукції лотами по одному відсотку від
загального обсягу квоти на товарну
позиціюреалізуються за кошти на аукціонах, які
проводяться Міністерством сільського
господарства і продовольства України.
Посилюється
контроль за ввезенням імпортної продукції, її
сертифікацією. Вносяться корективи до Єдиного
митного тарифу України: ст.6 Закону встановлює
розмір ввізних (імпортних) мит на
сільськогосподарську продукцію.
Закон
України
“Про гербовий збір” (13.05.1999 р.)
спрямований на забезпечення рівноправних
конкурентних умов для національних виробників, а
також установлює порядок компенсації витрат
органів виконавчої влади, в тому числі пов’язаних
із створенням та утриманням систем внутрішнього
контролю за угодами з ввезення товару на митну
територію України. Закон діє до 1 січня 2000 року.
Справляння
гербового збору проводиться з ввізних вантажних
митних декларацій, які подаються митним органам
у випадках, визначених законодавством. Об’єктом
справляння гербового збору є визначена у ввізній
вантажній митній декларації митна вартість
товарів иа інших предметів, які ввозяться на
митну територію України для їх вільного
використання чи транзиту.
