9. ЗАГОСТРЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

9. ЗАГОСТРЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

41
0


9. ЗАГОСТРЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ


9.1. РИНКОВА ЕКОНОМІКА І РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
В умовах переходу до ринку цілком закономірно в сільському господарстві країни виникла і розвивається нова форма організації виробництва — фермерство, основою якого тепер стала приватна власність на землю. Господарями на землі стали люди, яким часто бракує екологічних знань. Усі численні дискусії з приводу форм землеволодіння і землекористування практично не торкалися достатньою мірою такого важливого критерію, як уміння вести господарство на високому культурному рівні, тобто вміння грамотно, раціонально використовувати і берегти землю.
Вирішення екологічних проблем набуває особливого значення в агропромисловому виробництві, зокрема у сільському господарстві, яке є своєрідною контактною зоною людини з природою. Близько 50% усіх негативних процесів, які призводять до деградації стану природного середовища, припадає саме на цю галузь. І якщо виходити з позицій екологічного захисту, головна мета зараз повинна полягати в тому, щоб зберегти землю, її якісний стан для майбутніх поколінь.
Перехід АПК до ринкових відносин вимагає вироблення концепції екологізації агропромислового виробництва в нових умовах. Основні положення цієї концепції можна сформулювати так: вироблення теоретичної, методологічної і методичної бази екологізації АПК в умовах різних форм власності, узагальнення досягнень практики; створення можливостей для екологізації виробничого потенціалу АПК, вивчення передумов переміщення центру господарських навантажень із природних компонентів на техногенні та економічні; формування фукціонування економічного механізму й фінансування охорони навколишнього середовища; раціоналізація розміщення продуктивних сил в АПК з урахуванням можливостей для самовідновлення Природного стану навколишнього середовища; створення передумов для функціонування соціально-екологічної стабільності території та соціально-екологічного захисту населення від інтенсивного впливу АПК; організація ефективної системи екологічного всеобучу як для працівників АПК, так і для людей, що бажають займатися агропромисловою діяльністю відповідно до вимог нових форм господарювання.
З точки зору логіки, встановлення ринкових відносин можливе за належного рівня соціальної, економічної та екологічної стабільності. Щоб цього досягти, потрібно, як мінімум, 50 років, а забезпечити державу продовольчими, промисловими товарами, створити відповідні соціальні та екологічні умови нам необхідно вже сьогодні. Прийнятними, на наш погляд, є два варіанти: перший — створення тимчасової «шокової» системи екологічного та соціального захисту, паралельно з якою вестиметься розробка стратегії екологічної та соціальної безпеки населення. За цим варіантом функціонують усі форми власності на територіях, що вважаються екологічно відносно безпечними (визначається цей стан за ступенем деградації природних ресурсів) при переважанні традиційних і поступовому переході до товарних селянських господарств; другий — так званий поетапний варіант, який передбачає державне нормативне регулювання господарської діяльності, визначення найбільш екологічно небезпечних зон і їх інтенсивне відновлення без припинення господарської діяльності, але зі зменшенням інтенсивних навантажень (приведення до екологічно безпечного рівня механізації, внесення мінеральних добрив і пестицидів, здійснення меліоративних робіт та ін.). З точки зору ринкових систем ведення господарства найефективнішим виступає перший варіант, а з точки зору безпеки — другий. Ситуація, що склалася, е сприятливою для функціонування першого варіанта.
Очевидно, що екологічний аспект землеволодіння і землекористування є глобальнішим і важливішим, ніж його організащ’йно-економічно-правовий аспект. Селянин, одержавши землю, врешті-решт, виходячи зі своїх можливостей і конкретних умов, самостійно обирає форму діяльності — чи вести господарство самостійно, чи об’єднатися в певні групи з іншими селянами, скажімо, створити кооператив чи асоціацію тощо. Та незалежно від форми метою такого господарювання є виробництво максимальної кількості продукції навіть за рахунок збільшення ступеня інтенсивності навантаження на земельні ресурси. Викликано це, по-перше, майже повною екологічною безграмотністю наших фермерів (до речі — як і більшої частини нашого населення); по-друге, відсутністю належного контролю за станом навколишнього середовища з боку державних органів. Крім того, поширення негативних наслідків фермерського господарювання можливе за відсутності екологічно безпечної техніки. Йдеться не про малогабаритну техніку, про яку точилось багато розмов — це техніка для присадибної чи дачної ділянки, а не для сучасної ферми, — а про потужні, справжні сільськогосподарські машини. Середня маса нашого трактора сягає 8—10 т (К-701 — 13,5 т), тоді як у США цей показник становить 6,3 т. Важка техніка призводить до зміни структури грунту, його переущільнення, погіршення воднофізичних властивостей і повітрообміну.
Вагома частина екологічних збитків є наслідком широкої хімізації землеробства, чого не в змозі уникнути і наші фермери, оскільки вони змушені вносити на поля ті мін-добрива, які їм вдається дістати, а не ті, які б хотілося. За рекомендаціями вчених, у середньому в Україні співвідношення між азотом, фосфором і калієм повинно становити 1:1: 0,8. Фактичне співвідношення між цими елементами в добривах, що постачаються сільському господарству, становить 1 : 0,48 : 0,60. Відносний дефіцит фосфору і калію в добривах, що використані в сільському господарстві, становить відповідно 52 і 20%. Недостатньо застосовуються органічні добрива, насамперед гній, торф. Елементарні підрахунки свідчать, що наявний в Україні потенціал органічних добрив використовується не більше як на 40%. Якщо в США на 1 га ріллі вносять-15,5 т органіки, в Англії — 26 т, в Голландії — 76 т, то в Україні в середньому 8,5 т. Не вистачає у нас як техніки, так і технологій утилізації і внесення органічних добрив.
Крім того, гній є значним забрудником навколишнього середовища. Стоки з тваринницьких ферм безпосередньо і з місць накопичення гною забруднюють передусім воду, а через неї — і грунт різними хімічними сполуками, а також мікроорганізмами, які можуть бути збудниками тяжких хвороб. Забруднюється і повітря: свинокомплекс потужністю 108 тис. голів худоби виділяє в атмосферу 36 млрд мікробних тіл, 3600 кг аміаку, 350 кг сірководню, 620 кг пилюки, неприємний запах.
Важливого значення в умовах ринкових відносин набувають питання розподілу сільськогосподарських культур на території держави. Доцільно було б вже зараз провести розрахунки потреб України в продукції високоінтенсивних технічних культур (цукрових буряків, льону-довгунця), оскільки порівняно висока їх питома вага пов’язана зі значно більшим ризиком порушення грунтів і необхідністю вжиття додаткових заходів для відновлення природної родючості.
Наступним необхідним заходом є створення чіткої державної системи моніторингу навколишнього середовища, що обов’язково передбачає забезпечення відповідних служб технічними засобами, лабораторіями, комплектування їх висококваліфікованими спеціалістами, оскільки фермер через свою функціональну відособленість не може здійснювати узагальнюючого контролю за станом навколишнього середовища, шкідливістю для природи свого виробництва тощо. Тому за державними органами повинен залишатися пріоритет у визначенні системи економічної оцінки природних ресурсів, розробленні системи оподаткування виробників, рентних платежів з метою створення централізованих фондів для вирішення екологічних проблем, і, виходячи із ситуації, що складається, — системи еколого-елономічних нормативів і показників, у здійснен’ні контролю за екологічними наслідками діяльності підприємств, дотриманні екологічного порядку та екологічної дисципліни. Обов’язковим є також створення постійно діючих органів, здатних вести контроль за ступенем екологіч-ності засобів виробницгва, що використовуються в сільському господарстві, а також продукції, що в цій галузі виробляється. Кожна партія продукції, що надходить на ринок, повинна мати сертифікат, який засвідчує її екологічність і впливає на рівень цін, які складаються на дану продукцію в результаті співвідношення між попитом і пропозицією.
Ринок настійно вимагає формування нового типу екологічної свідомості як споживача, так і виробника. Тому, з одного боку, слід усіма способами намагатись організувати екологічний всеобуч населення, впровадивши екологічні дисципліни в систему вищої та середньої освіти. З другого боку, особливі вимоги в цьому плані слід висувати до фермерів, які в недалекому майбутньому можуть стати одним з основних виробників сільськогосподарської продукції в нашій державі. Тому, очевидно, перш ніж довірити ділянку землі фермеру під сільськогосподарське використання, слід пересвідчитись у наявності в нього необхідних знань з екології, вміння раціонально використовувати природні ресурси. Раціонально — це значить економічно вигідно та Екологічно безпечно.
-Великого значення при переході на нові форми господарювання й ринкові відносини набувають питання екологізації виробничого потенціалу, формування і функціонування економічного механізму, фінансування на охорону навколишнього середовища. В умовах ринкових відносин екологізація виробничого потенціалу повинна виступати як основа раціонального природовикористання. У цьому контексті важливо встановити рівень інтенсифікації виробництва з метою забезпечення необхідного обсягу продукції при максимальному ресурсозбереженні і зменшенні негативного впливу на навколишнє середовище.
Суть економічного аналізу природокористування полягає в тому, щоб перевести його в дійовий функціональний режим. Найбільше значення для цього має ефективність використання матеріально-технічної бази і капіталовкладень. Економічний механізм раціонального природокористування в умовах ринку передбачає вжиття певних заходів з метою екологічної та економічної оцінки як усього комплексу виробничого потенціалу, так і його природних складових — земельних і водних ресурсів. Неправильна грошова оцінка природних ресурсів спричиняє вилучення зі сільськогосподарського обігу певної частини земельних угідь, що завдає господарству України великих економічних збитків. Тому необхідні нові підходи до визначення грошової оцінки земельних ресурсів. Сьогодні це роблять різними методами: шляхом встановлення рівня додаткових витрат на вивільнення одиниці площі, які можуть компенсувати одержання продукції із вилучених площ; капіталізація земельної ренти; прямого виконання даних земельного кадастру та ін.
Наявні методики грошової оцінки землі вже на перших порах функціонування ринку призведуть до стрімкого відторгнення сільськогосподарських угідь для непрямих потреб. Скажімо, чого варта ціна 1 га землі у 1800крб, яку встановив колишній Держагропром СРСР. Це фікція. При грошовій оцінці земельних угідь повинні бути використані можливості рентної оцінки в прямому її розумінні, а не в заідеологізованому. За розрахунками Ради по розміщенню продуктивних сил України, ціна 1 га землі на 1986— 1990 pp. повинна була становити 120 тис. крб. Введення плати за землю, як і за інші види природних ресурсів, саме і ставить своєю основною метою зниження ресурсомісткості виробництва, перенесення центру ваги з природних ресурсів на інтенсивні екологічні фактори.
Формування економічного механізму управління охороною навколишнього середовища у сфері АПК. при переході до ринкових відносин має орієнтуватися на створення системи платності природокористування й системи оподаткування природокористувачів; забезпечення правового захисту економічних обмежень та економічної доцільності навантажень на природний потенціал, а також економічної відповідальності за порушення. Система платежів за природокористування повинна стимулювати ефективність експлуатації природних ресурсів і забезпечити розширене відтворення природно-ресурсного потенціалу.
В умовах ринкових відносин концепція екологізації передбачає широке використання політичних, організаційних, економічних, соціальних, психологічних методів управління. Для надання динамічності і конкретності роботі необхідна відповідна програма організаційних науково-інженерних заходів щодо охорони природи й використання ресурсів. Головну увагу слід звернути на те виробництво, яке випускає екологічно шкідливу продукцію і є економічно невигідним.
На підставі чинного законодавства й розробки відповідних нормативних актів для конкретних територій з’являється можливість впливу на підвищення рівня природоохоронної роботи. Місцеві Ради та органи з охорони природи разом з іншими організаціями можуть здійснювати функцію контролю за станом атмосферних, водних, земельних ресурсів (при короткотривалій оренді землі) на основі фонду екологічного захисту і періодичних відрахувань до нього.
Дуже важливу роль відіграє і сам процес створення фонду екологічного захисту, який передбачає встановлення частки платежів відповідних підприємств у цей фонд. Най-оптимальнішим критерієм для визначення суми, яку необхідно перерахувати до фонду, є ступінь господарського навантаження на природноресурсний потенціал і ступінь безпечності діяльності підприємства для нормального екологічного стану території (внаслідок чого можна закрити підприємство або звузити поле його діяльності). Як показують дослідження, така політика сприяє формуванню відповідної екологічної інфраструктури підприємств, що займаються сільськогосподарською діяльністю або спільністю екологічної інфраструктури кількох підприємств, розташованих на певній території. Раціоналізація структури управління в умовах переходу до ринкових відносин потребує також вироблення нової концепції господарського підходу до природокористування, комплексу можливих дій як адміністративних органів, так і господарських одиниць.
Екологічна криза, що невблаганно насувається, вимагає формування не лише екологічного мислення, а й екологічного світогляду. Всі життєві процеси у всіх державах повинні розглядатися насамперед з точки зору екології. Зробити реальними ці процеси непросто, але в тому єдиний вихід. Важливішого завдання сьогодні у людства немає, оскільки від його вирішення залежить, бути чи не бути людині на Землі.

9.2. ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ СТРУКТУРИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ:
ПІДХІД «ВИТРАТИ — ВИПУСК»
Забруднення навколишнього середовища є побічним продуктом кожної нормальної економічної діяльності — у будь-якій зі своїх численних форм воно пов’язане з певними процесами виробництва і споживання. Так, випуск забрудненої води в озера і річки залежить від рівня виробництва продукції в усіх галузях, а кількість брудної води в кожному випадку визначається технологічними характеристиками кожної галузі.
Залежність між виробництвом і забрудненням навколишнього середовища в умовах ринкової економіки досить грунтовно аналізується моделлю Леонтьєва «витрати— випуск». Такий аналіз описує і пояснює рівень виробництва в кожній галузі народного господарства через зв’язок з відповідними рівнями в усіх інших галузях. Підхід «витрати—випуск» у своєму складному динамічному варіанті дає змогу пояснити просторовий розподіл виробництва і споживання різних товарів, а також їх зростання або зниження в динаміці, враховуючи вплив на навколишнє середовище. Із системою зв’язків, що регулюють повсякденне функціонування економіки, окремо пов’язане утворення небажаних побічних продуктів, звичайно непомітних або ігнорованих (а також дуже цінних, але «безкоштовних» природних ресурсів). Технологічна залежність між рівнем випуску корисних і шкідливих продуктів може бути описана за допомогою структурних коефіцієнтів, подібних до тих, що використовуються в міжгалузевому аналізі. Фактично ця залежність може описуватись і аналізуватись як складова частина ширшої системи зв’язків. Аналіз «витрати—випуск» може дати конкретні відповіді на деякі реальні фундаментальні питання, відповідь на які потрібно одержати перш ніж шукати практичне вирішення проблем, викликаних небажаним впливом сучасної технології і не-контрольованим економічним ростом.
Аналіз вказаних залежностей доцільно проводити на прикладі деякої спрощеної економіки, яка складається з двох виробничих галузей — сільського господарства та обробної промисловості — і домашніх господарств. Кожна з галузей споживає частину своєї продукції сама, частину спрямовує в іншу галузь, а решту постачає споживачам, тобто домашнім господарствам. Обсяги валової продукції двох галузей і витрат відповідних видів продукції, яка споживається кожною з них, залежать від а) обсягів продукції сільського господарства і обробної промисловості, призначеної для постачання кінцевим споживачам, тобто домашнім господарствам; б) коефіцієнтів поточних витрат двох галузей, які визначаються їх специфічними технологіями.
Припустимо, що для виробництва центнера пшениці сільському господарству потрібно 0,25 одиниці його власної продукції і 0,15 одиниць продукції обробної промисловості, тоді як для обробної промисловості для виробництва 1 м тканини потрібно 0,50 одиниць продукції сільського господарства і 0,15 одиниць продукції обробної промисловості (табл. 8).
«Рецептуру» виробництва для двох галузей В. Леонтьєв рекомендує подати у формі компактної таблиці (табл. 9). Це «структурна-матриця» економіки, причому числа, які містяться в першій графі,’є технологічними коефіцієнтами витрат сільського господарства, в другій — коефіцієнти витрат обробної промисловості.
Ці технологічні коефіцієнти дають змогу визначити обсяг річної валової продукції сільського господарства і промисловості за умови, що задовольняються не лише попит
Таблиця 8 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск», натуральних одиниць
кінцевих споживачів на кожен з двох типів продукції, а й потреби проміжного споживання, які, своєю чергою, залежать від рівня випуску в кожній з цих двох виробничих галузей.





Формалізований запис цієї залежності має вигляд:

або
(9.1)
де Х1, Х2— валове виробництво відповідно сільськогосподарських і промислових товарів; у1, у2 — задані кількості сільськогосподарської і промислової продукції, що надходить на кінцеве споживання.
Ці два лінійні рівняння з двома невідомими х1 та х2 можна розв’язати, виходячи з невідомих у1 та у2. Тоді загальний розв’язок цієї системи рівнянь запишемо:



Підставивши у систему рівнянь для нашого випадку (див. табл. 8) у1 == 25; у2 = 70. можна переконатись, що Х1 та Х2 рівні валовому
виробництву сільськогосподарських (100 одиниць) і промислових (100 одиниць) товарів.
Матриця системи рівнянь (9.2)

1,511 0,266
0,889 1,334 (9.3)
називається «оберненою» до матриці, що включає коефіцієнти вихідної системи (1).
0,75 -0,15
-0,50 0,85
(9.4)
Будь-яка зміна в технології як сільського господарства, так і промисловості, яка відобразиться в зміні значень коефіцієнтів витрат в табл. 9, викличе відповідні зміни в структурній матриці (9.4) і в оберненій матриці. Навіть якщо кінцевий попит на продукти сільського господарства (г/і) і промисловості (г/г) залишиться незмінним, валове виробництво продукції в цих галузях повинно змінитися, щоб зберегти баланс між валовим виробництвом і витратами обох видів продукції. Водночас, якщо при незмінній технології рівні кінцевого попиту г/і і г/2 змінюються, то відповідні зміни у валовому випуску х та Хч можуть бути визначені з того ж загального розв’язку (9.2).
При вирішенні реальних економічних задач одночасно враховують як вплив зсувів у технології, так і вплив очікуваних змін обсягів поставок кінцевим споживачам. Структурні матриці, що використовуються в таких розрахунках, містять вже не дві, а сотні галузей, але аналітичний підхід залишається той же. З метою спрощення числових обрахунків забруднення, пов’язане з діяльністю домашніх господарств та інших кінцевих споживачів, не враховується.
Загалом забруднення та інші небажані результати господарської діяльності, які впливають на навколишнє середовище, з метою практичного їх врахування повинні розглядатися як частина економічної системи. Кількісна залежність кожного різновиду цього зовнішнього «випуску» (або витрат) від рівня економічної діяльності в одній або кількох основних галузях повинна описуватися відповідними технологічними коефіцієнтами. І всі ці коефіцієнти слід включати в структурну матрицю досліджуваної економіки.
Припустимо, що технологія у промисловості призводить до викидів в атмосферу 0,40 г твердої забруднюючої речовини на одиницю вироблюваної продукції, тоді як технологія сільськогосподарського виробництва додає ще 0,50 г на одиницю валового виробництва.
Позначивши через їз поки що невідому загальну кількість «зовнішнього випуску», можна включити у вихідну систему з двох рівнянь (9.1) третє:
(9.5)
Перша складова останнього рівняння показує забруднення, яке здійснюється сільським господарством залежно від валового виробництва цього сектора. Друга складова аналогічно описує забруднення, які створюються обробною промисловістю, як функцію від Хч. Загалом рівняння констатує, що хз, тобто загальне забруднення даного типу, причиною якого є вся економічна система, дорівнює сумі забруднень, спричинених всіма окремими галузями.
Якщо задані розміри кінцевого попиту уі і у<г на сільськогосподарські і промислові продукти, то ця система рівнянь розв'язується не лише для валових випусків Хі і Хч, а й для невідомого валового випуску забруднюючої речовини Хз.
Тоді коефіцієнти, які входять у ліву частину системи
рівнянь «витрати—випуск», утворюють матрицю:



Різниця між розв’язком системи (9.5) і розв’язком (9.2> системи (9.1) полягає в тому, що розв’язок розширеної системи виходить з трьох, а не з двох рівнянь, і матриця, обернена структурній матриці (9.4), буде мати розмірність 3Х3, а не 2Х2.
Хід обернення розширеної структурної матриці можна розділити на два етапи. На першому, використовуючи матрицю (9.3), обернену до вихідної матриці нижчого рангу, одержуємо з системи (9.2) обсяг виробництва сільськогосподарських (л’і) і промислових (хч) продуктів, необхідний для задоволення будь-якої комбінації кінцевого попиту на продукцію двох секторів уі та Уг. На другому етапі, підставляючи в останнє рівняння системи (9.5) одержані таким чином величини х та х<г, визначаємо «випуск» забруднюючих речовин, тобто хз.
Якщо виходити з табл. 8, обсяги кінцевого попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію становлять і/і=25 і г/.;=70. Підставивши ці значення в праву частину (9.5) і розв’язавши систему рівнянь (9.2), одержимо л:і= =100; л:2=100. Використавши третє рівняння в системі (9.5), знаходимо —<з=90. Це загальне забруднення, яке здійснюється обом-а галузями разом, спільно.
Шляхом аналогічних розрахунків для г/1^25 та У2==0, а потім для комбінації г/і=0 та г/2=70 можна визначити, що 26,83 г забруднюючих речовин з 90 — продукт діяльності сільського господарства і обробної промисловості, які беруть участь у поставках 25 одиниць сільськогосподарської продукції домашнім господарствам, тоді як решта 63,17 г можна віднести на рахунок виробничої діяльності обох галузей, які беруть участь (прямі і непрямі) у по ставках 70 одиниць продукції промисловості кінцевим споживачам. Якщо б кінцевий попит на продукцію промисловості впав із 70 до 35 одиниць, відповідне забруднення зменшилось би з 63,17 до 31,58 г.


Для продовження такого аналізу В. Леонтьєв рекомендує офіціювати в таблиці «витрати—випуск» потоки забруднення.
Внизу першого стовпчика в табл. 10 стоїть число, яке показує, що сільське господарство «виробило» 50 г забруднених речовин і 0,50 г на одиницю сільськогосподарської продукції. Перемноживши коефіцієнт викиду забруднюючих речовин обробної промисловості на її валовий випуск, знаходимо, що «внесок» галузі в забруднення становить 40 г з 90.
Економічна статистика вивчає виробництво і споживання товарів і послуг, які, як передбачається, можуть мати певну позитивну ринкову вартість у конкурентній приватнопідприємницькій економіці. Цим можна пояснити той факт, що виробництво і споживання, наприклад, отрутохімікатів, які застосовуються в сільському господарстві, можна включити в таблиці «витрати—випуск», а виробництво і споживання чадного газу, що утворюється при роботі двигунів внутрішнього згоряння, не включається. Оскільки бухгалтерський облік на приватних і державних підприємствах, який є основним джерелом економічної статистики, не займається такого роду неринковими операціями, їх розміри слід оцінювати опосередковано — шляхом ппове-дення детального аналізу технологічних зв’язків. П’і^те проблема виміру забруднення тісно пов’язана із проблемою обчислення цін та витрат у цій галузі.
Таблиця 11 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск» із включенням витрат праці

Звичайна структура таблиці «витрати—випуск» на рівні окремого регіону містить рядок «добавлена вартість». Вона відображає в грошовому вираженні заробітну плату, амортизаційні відрахування, податки та інші витрати, які понесла кожна виробнича галузь додатково до платежів за продукти, одержані з інших виробничих галузей. Більшу частину цієї добавленої вартості становлять витрати використаної робочої сили, капіталу та інших первинних факторів виробництва і вона залежить від фізичного розміру витрат цих факторів та їх цін. Наприклад, фонд заробітної плати галузі рівний загальній кількості людино-годин, помножений на ставку заробітної плати з розрахунку на одну людино-годину.
У табл. 11 у вихідну макроекономічну таблицю «витрати—випуск» включено рядок «витрати праці».
В опис «рецептури» виробництва з табл. 10 можна, таким чином, включити коефіцієнти витрат на робочу силу обох галузей, виражених як в людино-годинах, так і в грошовій формі.
Вище було показано, як загальний розв’язок вихідної системи рівнянь «витрати—випуск» (9.2) можна використати для визначення валового виробництва сільськогосподарської і промислової продукції {х та х^}, необхідної для задоволення будь-якої заданої комбінації поставок цих продуктів кінцевим споживачам (уі та і/з). Витрати на робочу силу можна одержати шляхом множення відповідних коефіцієнтів трудових витрат {ті та /Па) на валове виробництво кожного сектора. Сума цих добутків і дає витрати на робочу силу у всій економіці



Таблиця 12
Витрати на одиницю продукції (випуску)



Прийнявши сгавку заробітної плати рівну одній грошовій одиниці за годину* (далі — гр. од.), знаходимо (табл. 12), що платежі за первинні фактори у розрахунку на одиницю валового виробництва продукції становлять 0,90 гр. од. у сільському господарстві і 20 гр. од. в промисловості. Це означає, що ціни одиниці сільськогосподарської продукції (zi) і одиниці промислової продукції (za) повинні бути такими, щоб після покриття всіх витрат, пов’язаних з витратами сировини, матеріалів тощо, які визначаються відповідною «рецептурою» виробництва, сільське господарство і промисловість принесли добавлену вартість (у розрахунку на одиницю продукції) відповідно



Після розв’язання цієї системи для невідомих цін, виходячи із заданих значень добавленої вартості Аі і Аг, система матиме наступний загальний вигляд:
(9.8)
Для Аі=0,90 гр. од.; А2=2,0 гр. од. одержуємо рі= =1,9 гр. од., р2=3,5 гр. од. Перемноживши кількості одиниць сільськогосподарської і промислової продукції у першому і другому рядках табл. 11 на відповідні ціни, можна одержати відому таблицю «витрати—випуск», в якій всі операції показані в грошових одиницях.
* Оскільки в прикладі розглядається умовна економіка, то й грошові одиниці умовні.
У межах описаної відкритої системи «витрати—випуск» «будь-яке зменшення або збільшення «випуску» забруднюючих речовин відбувається за рахунок або змін кінцевого попиту на товари і послуги, або змін технологічної структури однієї або кількох галузей економіки, а також за рахунок певної комбінації цих двох факторів.
За допомогою моделі «витрата-випуск» економіст може пояснити і навіть передбачити вплив будь-яких змін технології на «випуск» забруднюючих речовин (так само як і на випуск усіх інших товарів і послуг). Він може визначити, як зі зміною технології змінюється попит на первинні фактори виробництва у різних галузях і масштабах всієї економіки. Більше того, економіст може, використовуючи задані коефіцієнти добавленої вартості, оцінити вплив таких змін на ціни різних товарів і послуг.
Якщо розглядати взяту для прикладу спрощену економіку з. двома галузями в світлі поставлених питань і прийняти, що почався якийсь процес переробки забруднюючих речовин (або попередження їх утворення), і що цей процес вимагає витрат в 2 людино-години праці (або 2 гр. од. добавленої вартості)’ і 0,20 одиниць промислової продукції на 1 г попередженого викиду забруднюючих речовин будь-якої з названих галузей, комплексна структурна матриця набуде нового вигляду (табл. 13).
Балансові співвідношення витрат і випуску для розширеної таким чином системи можна описати наступними чотирма рівняннями:
0,25 Х[—0,50 -^2=(/і (сільське господарство);
—0,15 д-і+0,85 л-2—0,20 Хз=уг (промислова продукція);
0,50 Хі+ 0,40 Хг—Хз=Уз (забруднюючі речовини); (9.9)
—0,90 Хі—2 д-2—2 лсз+АЇ=г/4 (праця).
Змінні:
Хі — випуск валової продукції сільського господарства;
л-2 — випуск валової продукції промисловості;
Хз — загальний обсяг перероблених забруднюючих речовин;
М — відпрацьований робочий час у виробничих галузях
і секторах кінцевого попиту;
Уі — кінцевий попит на сільськогосподарські продукти;
(/з — кінцевий попит на промислові продукти;
Уі — загальний обсяг неперероблених забруднюючих
речовин;
(/4 — час, відпрацьований у домашніх господарствах та
інших секторах «кінцевого попиту». Прийнято, що г/4=0.
Таблиця 13
Макроекономічна структурна матриця



Тепер замість опису повної переробки всіх забруднюючих речовин третє рівняння містить у своїй правій частині г/з — обсяг неперероблених забруднюючих речовин. На відміну від інших елементів заданого вектора кінцевого споживання, на забруднюючі речовини не існує «попиту», в кращому випадку можна сказати, що їх терплять. У системі (9.5), яка описує утворення забруднюючих речовин, але абстрагується від процесів їх переробки, змінна Хз означає загальний обсяг неперероблених забруднюючих речовин, який в системі (9.9) позначається як уз.
Загальний розв’язок цієї системи рівнянь для невідомих х, виходячи з заданих у, запишеться наступним чином:
хі= 1,498 г/і+0,625 г/г— 0,154 г/з+0,000 г/4 (сільське господарство);
Х2= 0,461 г/і+1,412 г/2— 0,291 уз+ 0,000 г/4 (промисловість);
Jf3==0,77 г/і+0,637 t/2—1.094 у з +0,000 г/4 (забруднюючі речовини);
М=4,037 г/,+7,014 (/2—3,276 г/з+1,000 г/4 (9.10) (праця).
Квадратна матриця коефіцієнтів системи рівнянь (9.10) обернена до матриці коефіцієнтів системи рівнянь.
Перше рівняння показує, що кожна додаткова одиниця сільськогосподарської продукції, яка постачається кінцевим споживачам (тобто домашнім господарствам), викличе збільшення валового випуску сільського господарства (л-і) на 1,498 одиниць, тоді як поставка кінцевим споживачам додаткової одиниці промислової продукції — збільшення валового випуску сільського господарства на 0,825 одиниць.
Наступний елемент того ж рівняння описує зв’язок між
валовим випуском сільськогосподарських продуктів (л:і) і обсягом неперероблених забруднюючих речовин, які дістаються кінцевим споживачам, тобто уз.
Коефіцієнт 0,154 означає, що зменшення загального обсягу забруднюючих речовин, який дістається кінцевим споживачам, на 1 г потребує збільшення сільськогосподарського виробництва на 0,154 одиниць.
У цілому третій стовпчик коефіцієнтів структурної матриці (кожен з яких перемножується з (уз) показує, яку ціну доводиться платити за зменшення кінцевого виходу забруднюючих речовин. Про сільське господарство вже була мова. Промисловість повинна буде виробити 0,291 одиниці продукції. Галузь, що переробляє забруднюючі речовини, повинна буде додатково переробити 1,094 г забруднюючих речовин, щоб знизити рівень їх кінцевого виходу на 1 г (оскільки галузі, які беруть участь у переробці забруднюючих речовин, насправді самі забруднюють навколишнє середовище).
Перший і другий коефіцієнти в правій частині третього рівняння показують, як загальний обсяг переробки забруднюючих речовин Хз залежить від обсягу сільськогосподарських і промислових товарів, які купують кінцеві споживачі, за умови, що обсяг неперероблених забруднюючих речовин (уз) не змінюється. Нарешті, останнє рівняння показує, що повні витрати праці (прямі і непрямі), необхідні для зниження г/з на 1 г, становлять 3^75 людино-років. Відповідно витрати на забезпечення додаткової поставки кінцевим споживачам одиниці сільськогосподарської продукції становлять 4,037 людино-годин, а ще однієї одиниці промислової продукції — 7,014 людино-годин.
Визначивши всі необхідні технологічні коефіцієнти «витрати—випуск», процеси утворення і переробки всіх виді» забруднюючих речовин можна аналізувати як с,кладову частину економічних процесів, якою вони і є.
Ці процеси можуть, таким чином, враховуватися в до—слідженнях регіональних і багаторегіональних економічних систем, багатогалузевих економічних прогнозах і, зокрема, при оцінці впливу очікуваних змін у технологіях, як і в усіх інших видах аналізу з використанням моделі «витрати—випуск».

9.3. ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ
Надзвичайно високий рівень сільськогосподарської осво-єності території України, деградацію земельних угідь і збідніння агроландшафтів, обмеженість у зв’язку з цим придатних для ведення сільського господарства земель слід розглядаїи як головні фактори, що зумовлюють можливе падіння врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці чи навіть стагнацію цих показників на найближчі 10—15 років. Це зумовлює необхідність розробки і впровадження в усіх зонах країни екологобезпеч-них інтенсивних систем землеробства, розрахованих на одержання високої віддачі при мінімальних витратах енергетичних та інших ресурсів, а також реалізації системи заходів по оптимізації структури сільськогосподарських угідь та консервації їх значної частини з метою оздоровлення природного середовища.
Для нашої країни надзвичайно важливими в умовах переходу до ринку є проблеми економного і високоефективного витрачання всіх виробничих ресурсів (зокрема — енергетичних), різкого підвищення техніко-технологічного рівня сільськогосподарського виробництва. Ці питання мають бути в центрі уваги сучасної науково-технічної політики.
Проблема загострюється зараз кризою забезпечення енергоносіями, яка має як економічний, так і екологічний аспекти. Так, низька ефективність використання енергетичних потужностей сільського господарства зумовлена значною мірою необгрунтованою практикою формування, їх складу. Результати проведених досліджень свідчать про те, що, наприклад, трактор Т-150К понад 50% часу в рік використовується на транспортних роботах, де забезпечується його завантаження в середньому на 40—50%. Протягом року лише на транспортних роботах перевитрати палива одним трактором становлять понад 1 т на умовний еталонний гектар. А трактор К-700 взагалі проектувався як військовий тягач, але чомусь потрапив у сільське господарство. Із 60 найменувань шлейфу робочих машин у задовільній кількості в сільськогосподарських підприємствах є машини 5—6 найменувань, які можуть бути агрегатовані з трактором К-700. Звичайно, про раціональне використання такого потужного трактора, як і про ощадливе використання ним палива, не може бути й мови. Тим більше не потрібна така техніка і переважній більшості фермерів, у господарствах яких економічно вигідніше використовувати трактори класу МТЗ-80 і нижче.
На виконанні цілої низки операцій в сільському господарстві, особливо на дрібних фермах, застосування тракторів є взагалі невигідним через неможливість завантажити їх на повну потужність і високі ціни на паливо. Суттєву роль у вирішенні вказаної проблеми може відіграти
живе тягло.
Як малогабаритний самохідний засіб кінь має значно вищий коефіці-єнт корисної дії, ніж трактор. Використання коней на певних операціях у сільському господарстві навіть в 10—15 разів економічно вигідніше, ніж тракторів, особливо енергонасичених.
Перевищення сукупних експлуатаційних витрат маши-но-тракторних агрегатів визначається двома основними елементами: витратами на паливно-мастильні матеріали;
ремонт і технічне обслуговування. Так, вартість паливно-мастильних матеріалів перевищує вартість кормів на 25%, а витрати на ремонт і технічне обслуговування машино-тракторних агрегатів на 130—160% вищі, ніж витрати, пов’язані з використанням гужового транспорту.
Використання кінної тяги в тваринництві сприяє зберіганню прифермських доріг. Крім того, немає гуркоту двигуна, загазованості повітря, а це, своєю чергою, відчутно сприяє підвищенню продуктивності тварин.
Розрахунки показують, що для великого сільськогосподарського підприємства оптимальною кількістю коней є 1—1,5 голови на 100 та ріллі. Що стосується фермерських господарств, то кожне з них повинно мати хоча б двоє коней. Тим більше, що потреба в кормах для коней не перевищує 2% загальної потреби в кормах для продуктивного поголів’я тварин.
Стримуючим фактором забезпечення сільського господарства таким видом енергетичних ресурсів є скорочення в недалекому минулому поголів’я коней. Крім того, серйозною проблемою є забезпечення коней технічним інвентарем — хомутами, сідлами, упряжжю. Важливим лімітуючим фактором є також неукомплектованість господарств кваліфікованими кадрами, що не випадково — з усіх сільськогосподарських вищих навчальних закладів лише в одному є кафедра конярства. Практично ці інститути не готують спеціалістів-конярів.
Перспективним для сільського господарства є розвиток малої гідроенергетики. Інтерес до використання гідроенергетичних ресурсів малих і середніх річок за останнє десятиріччя зріс у всьому світі, що викликано помітним вичерпанням ресурсів великих рік, загостренням вимог до підтримання екологічної рівноваги і охорони навколишнього середовища, труднощами енергопостачання до ізольованих та віддалених від магістральних електромереж споживачів.
Починаючи з 60-х років в Україні інтерес до малих гідроелектростанцій був втрачений, велика кількість їх була законсервована як нерентабельні. Проектування і будівництво таких ГЕС (МГЕС — малі гідроелектростанції, потужністю 50 кВт — 80 мВт; мікроГЕС — потужністю до 50 кВт) було практично припинено, промисловість перестала випускати для них агрегати. Це призвело до втрати нами позицій в області проектування, будівництва і експлуатації МГЕС порівняно з іншими країнами — США, Францією, Японією, Великобританією, Китаєм та ін. В Японії, наприклад, 23,4% виробітку електроенергії всіма ГЕС дають МГЕС та мікроГЕС; практично вся вона йде на потреби сільськогосподарських і пов’язаних з ними галузей.
У Швеції діє 1200 МГЕС, передбачається побудувати ще близько 250 МГЕС потужністю 100—1500 кВт із загальним річним виробітком 400 млн кВт/год. У Франції сумарна потужність МГЕС одиничною вартістю до 8 мВт оцінюється в розмірі 490 мВт. Розглядається можливість спорудження ще 100 МГЕС.
У Непалі за останнє десятиріччя споруджено 600 МГЕС» на яких встановлено дешеві асинхронні двигуни китайського виробництва. За той же час у Китаї збудовано 80 тис. МГЕС. Тут же спроектовано і виготовлено надмалий гідроагрегат потужністю 650 кВт, призначений для задоволення побутових потреб окремої сім’ї у сільській місцевості. Агрегат працює з витратами води 0,025—0,035 їлз/c. Розмір спорядженого регулятором навантаження генератора такого агрегату не перевищує розмірів звичайного термоса. Гідроагрегат інтенсивно експлуатується навіть у США.
В Україні зараз експлуатується 58 МГЕС загальною потужністю близько 90 мВт, які виробляють понад 300 млн кВт/год електроенергії, що еквівалентно економії близько 150 тис. т вугілля, однак цього замало як з точки зору потреб, так і потенційних можливостей. Обсяг гідроенергетичних ресурсів, які можуть бути використані на МГЕС в нашій країні, за наближеною оцінкою становить майже 800 млрд кВт/год (при сучасному використанні лише 0,6 млрд кВт/год).
У результаті досліджень при порівнянні МГЕС з іншими джерелами децентралізованого енергопостачання виявлено такі їх економічні переваги: дешевизна самого обладнання і суттєва економія органічного палива; доступність і поновлюваність дешевого джерела енергії; безпосередня •наближеність до споживача, що виключає необхідність у протяжних лініях електропередач; тривалий термін експлуатації; відносна дешевизна 1 кВт електроенергії; простота експлуатації, що включає можливість повної автоматизації обслуговування; мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище. Отож, в умовах ринку їх застосування є обгрунтованим і найдоцільнішим.
У США 1,6% потреби в енергії покривається за рахунок біогазу (суміші метану — до 70%, водню та азоту), у Швейцарії — 2,9%, в Індії — 20%. Теплота згоряння біогазу в середньому — 24,7 МДж/кг, що становить близько половини теплоти згоряння чистого біометану. В Україні поки що біогазове устаткування використовується в окремих випадках, а біогаз дорожчий за природний через незначне його виробництво і використання. Найперспектив-яішою областю використання біогазу в сільському господарстві є теплонагрівні процеси.
Значна частина території України належить до зони середньої інтенсивності сонячної радіації. Це дає змогу використовувати для отримання електроенергії геліоустановки. В теплий період року геліоустановки з плоскими колекторами можуть працювати 4 місяці на півдні України та в Криму, 3,5—4 місяці — в центральній, південно-східній та степовій зонах, 3 місяці — в західній та північній частинах. Ефективними, як свідчить досвід, є геліоустановки з досить значною — до 60 м2 площею приймальної поверхні. Аналіз вартісних та конструктивних характеристик діючих установок показує, що основною областю застосування геліоустановок поки що слід вважати гаряче водопостачання на одноконтурних установках сезонної дії. Стримує використання геліоустановок для одержання енергії в Україні відсутність їх серійного вітчизняного виробництва.
Для паралельної роботи з енергосистемами і електропостачання автономних споживачів економічно доцільно використовувати вітроустановки. Розрахунки свідчать, що з варіантів водопостачання, які передбачають централізовану систему електропостачання, дизельні двигуни, пересувне насосне устаткування на базі автомашин та вітроенергетичні установки, останній варіант є найекономнішим.
Застосування одного комплекту дає змогу зекономити близько 400 л бензину, або 1200 кВт/год електроенергії.
Отже, в умовах дефіциту в Україні традиційних джерел енергії потреби сільського господарства в ній значною мірою можуть бути задоволені за допомогою нетрадиційних енергоносіїв, використання яких, до того ж, значно знизить навантаження на природне середовище, поліпшить економічну ситуацію.
Розглядаючи проблему екологізації суспільного виробництва і його структурної перебудови в умовах ринку, не можна не звернути увагу на вдосконалення структури сільськогосподарського виробництва. Йдеться про оптимізацію та раціоналізацію співвідношення між рослинництвом і тваринництвом, а також про структурні зрушення в останньому. З точки зору антропотехногенних навантажень на природу тваринницькі галузі (особливо — свинарство і скотарство), за даними В. Трегобчука, в теперішньому їх вигляді є eкологодестабілізуючими, надто природоресурсомісткими. Вони забруднюють водойми і повітряний басейн, прискорюють деградацію земель і, по суті, належать до найбільш загрозливих.
Для виробництва тваринницької продукції, яка сьогодні має досить невелику питому вагу в харчовому раціоні населення України, використовується майже дві третини посівних площ і 7 млн га пасовищ і сінокосів, що разом становить 68% всіх сільськогосподарських угідь і 54% загальної території України. Сумарні витрати енергії на виробництво одиниці свинини є в 15 разів, а яловичини — в 10—11 разів більшими, ніж на виробництво одиниці свіжих овочів чи фруктів.
Водомісткість виробництва м’яса у перерахунку на середньодобове його споживання на душу населення майже вдвічі перевищує середньодобову фактичну норму водопостачання на господарсько-побутові потреби населення. Отже, тваринницька продукція є досить землеводо- і енерго-місткою. Пошук шляхів принципових зрушень у стратегії харчування в напрямі зниження питомої ваги тваринницької продукції в структурі продовольчого раціону і рекомендації по обмеженню споживання м’яса є неактуальними. Адже ринок України в цьому плані є абсолютно не насичений. Однак щоб задовольнити попит населення в продуктах тваринництва і забезпечити екологічні параметри ведення галузі, необхідно її інтенсифікувати. Для цього доцільно зменшити на 15% середньорічне поголів’я тварин в Україні з одночасним підвищенням їх ефективності. Слід відмовитися від намагання вийти на світові рівні споживання тваринницької продукції, оскільки у високорозвину-тих країнах вже спостерігається зворотна тенденція — підвищення в харчовому раціоні питомої ваги свіжих овочів і фруктів, інших продуктів, що виробляються переважно з рослинницької продукції. Розвиваючи фермерські господарства, необхідно орієнтувати їх на переважне виробництво м’яса птиці і яловичини як менш енерго- і ресурсомістких, на підвищення продуктивності молочного скотарства і збільшення випуску дієтичних молокопродуктів. Необхідно також посилити дію законів про охорону навколишнього середовища. .
Переведення сільськогосподарського виробництва на принципово нову економіко-технологічну основу, структурна перебудова його з урахуванням екологічних факторів, законів, вимог і нормативів є обов’язковою і вирішальною умовою успішного подолання екологічної кризи, яка в Україні вразила практично всі сфери й складові її природного середовища. Щорічні втрати України від неефективного, нераціонального природокористування становлять до 20% її національного доходу. Це є наслідком нехтування екологічними законами, факторами, критеріями і вимогами в господарюванні і надмірної експлуатації природних ресурсів.
Тепер Україна потребує принципово нової екологічної політики, в основу якої повинна бути покладена вимога обов’язкового дотримання екологічної безпеки життєдіяльності людини. Головною метою такої політики повинно стати забезпечення якнайсприятливіших природних умов життя, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення максимальних доходів підприємців, але не будь-якою ціною.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Чим зумовлюється підвищення актуальності вирішення екологічних проблем в агропромисловому виробництві на сучасному етапі?
2. Які є основні положення -концепції екологізації агропромислового виробництва в нових умовах?
3. Чим зумовлена актуальність екологічної небезпеки в зв’язку з виникненням і розвитком фермерства?
4. Які функції по охороні природи в ринкових умовах доцільно залишити в компетенції державних органів, а які покласти на суб’єктів ринкової економіки в АПК?
5. Як визначається роль, екологізації виробництва в умовах ринкових
відносин?
6. У чому суть моделі Леонтьєва «витрати—випуск» та її зв’язок з економікою природокористування?
7. Чим зумовлюється необхідність розробки і впровадження еколого-
безпечних інтенсивних систем землеробства? •. Які основні шляхи поліпшення екологічної ситуації на сучасному
етапі? 9. Як поєднується екологічний та організаційно-економічно-правовий
аспекти землеволодіння і землекористування? 16. Які екологічні вимоги ставляться до техніки в умовах розвитку
фермерства?
11. Як впливає розміщення виробництва продукції високоінтенсивних культур по території України на екологічні аспекти землекористування?
12. В чому суть економічного аналізу природокористування?
13. Якою може бути роль введення плати за землю у вирішенні екологічних проблем?
14. На що повинно орієнтуватися формування економічного механізму управління охороною навколишнього середовища у сфері АПК?
15. Що повинна стимулювати система платежів за природокористування? •’•
16. В чому суть і значення фонду екологічного захисту?
17. Які альтернативні джерела енергії можуть бути в перспективі використані в Україні?
18. Якою є енергетична ефективність виробництва продукції рослинництва і тваринництва?
19. В чому полягає екологодестабілізуючий характер тваринництва?

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ