Глава 12. Оцінка і страхування ризиків проекту Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Глава 12. Оцінка і страхування ризиків проекту
12.1. Поняття та види проектних ризиків.
12.2. Співвідношення ризику і доходу.
12.3. Аналіз чутливості проекту.
12.4. Аналіз сценаріїв проекту.
12.5. Метод імітаційного моделювання Монте-Карло.
12.6. Модель оцінки капітальних активів (МОКА) в оцінці доцільності інвестицій.
12.7. Механізми нейтралізації інвестиційних ризиків.

Ключові слова: проектний ризик, аналіз ризиків, зовнішні проектні ризики, внутрішні проектні ризики, рівень ризику, лінія ризику, безпечна ставка, премія за ризик, аналіз чутливості проекту, аналіз сценаріїв проекту, очікувані прибутки від проекту, імітаційне моделювання, оцінка доцільності інвестицій, нейтралізація інвестиційних ризиків, юридичні гарантії, гарантії банку, резервні фонди, непрямі гарантії, доручення, вексельні інструменти, форфейтинг, резервні акредитиви, хеджування ризиків, диверсифікація, страхування ризиків.

12.1. Поняття та види проектних ризиків
До цього моменту просто припускалося, що в разі реалізації кожного проекту можна отримати дану послідовність грошових потоків. Потім аналізувалися ці грошові потоки та вирішувалося, чи варто реалізувати проект. Очевидно, неможливо з точністю прогнозувати грошові потоки. Тепер увага буде звертатися на визначення ризику в процесі оцінки доцільності капіталовкладень, тобто розглядатимуться способи визначення ризику, що притаманний проекту, та прийняття рішення на цій основі.
Необхідність аналізу ризиків інвестиційного проекту полягає в тому, що інвестиційні проекти розробляються на основі визначених передбачень щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості даних передбачень, майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти невизначеності та ризику.
В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій. У ринковій економіці завжди наявний ризик. 
Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то ризик проекту – це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності при реалізації даного проекту.
Метою аналізу проектних ризиків є:
– надання оцінки всім видам ризиків проекту;
– визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження;
– визначення можливих шляхів зниження ризиків.
Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою, чергу поділяються на непередбачувані і передбачувані.
Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:
– зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сфері землекористування, оподаткування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;
– природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами тощо);
– злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;
– зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.
Зовнішні непередбачувані ризики врахувати практично неможливо.
Зовнішні ж передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До них належать:
– ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення цін на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;
– операційний ризик, пов’язаний із відступом від цілей проекту і неможливістю підтримання управління проектом;
– ризик шкідливого екологічного впливу;
– ризик негативних соціальних наслідків;
– ризик зміни валютних курсів;
– ризик непрогнозованої інфляції;
– ризик податкового тиску.
Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’язані із зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані із зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації і т.д.
Проектні ризики зумовлені особливостями життєвого циклу проекту. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проекту.
При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оцінюють фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, роботи, що виконуються, і рівень гарантій за інвестиціями та кредитами.
В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг його реалізації і якість виконання проектних робіт.
В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту – затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.
Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.

12.2. Співвідношення ризику і доходу
Ризик можна поділити на дві категорії – за рівнем і за часом.
Рівень ризику. Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа цілком надійна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо пропонується вкласти гроші у ненадійну або ризикову справу, тоді закономірно вимагається високий дохід. Тобто інвестори повинні одержувати компенсацію за ризик.
Малий ризик пов’язаний із низькими доходами, великий – із великими. Взаємозалежність ризику (Х) і доходу (У) показана на рисунку 12.1.

Коли ризик відсутній, інвестори одержують дохід Y1, за ризик Х1 інвестори одержать дохід Y2, за ризик Х2 – дохід Y3. Тобто у звичайних умовах діяльності низький ризик передбачає низьку віддачу, а в умовах високого ризику доходи будуть вищими.
Рівень ризику залежатиме від того, чи пов’язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надіності інвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.
Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з відомими фірмами (підприємствами), в яких справи йдуть добре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніж вкладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, зайняття ненадійним бізнесом чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижче у надійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсації за ризик. 
Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важить більше, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима надовго, потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.
Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними.
Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов’язаний із фактором часу.
Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.
Премія за ризик – це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на капітал. Як свідчить практичний досвід, премія за ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища за премію на ті цінні папери, що випускаються на рік.
Особливість методів аналізу ризику полягає у використанні категорій імовірності та статистичного аналізу. Так здійснюється аналіз ризиків за світовими стандартами. 
Ризик можна оцінити, враховуючи мінливість очікуваних доходів. Якщо мінливість висока, важко точно передбачити, якими будуть надходження (доходи, прибуток). Якщо мінливість сподіваних доходів незначна і не дуже змінюється, результати вкладення інвестицій чи інших видів діяльності легше передбачити.
Отже, загальний рівень ризику складається з безпечної ставки і премії за ризик, що визначається як різниця між загальним рівнем ризику і безпечною ставкою.
Залежність ризику від часу (термінів погашення) можна проілюструвати даними таблиці 12.1.
Таблиця 12.1
Залежність ризику від часового фактора

Вид вкладень

Строки окупності капіталу (термін погашення)

Безпечна ставка, %

Премія за ризик, %

Загальний ризик, %

Цінні папери

 

 

 

3 місяці

 

 

 

 

 

1 рік

 

 

 

20 років

 

5

 

 

 

 

 

5

 

 

 

5

 

0

 

 

 

 

 

12

 

 

 

325

 

5

 

 

 

 

 

17

 

 

 

330

Як бачимо, ризик, пов’язаний із короткостроковими вкладеннями, значно менший, ніж із довгостроковими. Масштаб відхилень рівня ризику з надією отримати очікуваний дохід може бути значним. Розмір відхилень від середнього рівня ризику у той чи інший бік залежить від надійності вкладення капіталів.
У літературі найбільш часто виділяють два підходи до визначення ризику проектів, які використовуються послідовно:
1) аналіз чутливості і можливих сценаріїв проекту;
2) оцінка ризиків за допомогою різних статистичних та імовірнісних методів.

12.3. Аналіз чутливості проекту
Мета аналізу чутливості полягає у порівнянні впливу окремих факторів інвестиційного проекту на його основний показник, наприклад, внутрішню норму прибутковості.
Послідовність проведення аналізу чутливості.
1. Вибір основного показника ефективності інвестицій, наприклад, внутрішня норма прибутковості (IRR) або чиста теперішня вартість (NPV).
2. Вибір факторів (показників), які мають неоднозначний характер, наприклад, капітальні витрати, ціна на товар, обсяг продажу, компоненти собівартості продукції.
3. Встановлення номінальних (за проектом) та граничних (максимальних і мінімальних) значень неоднозначних факторів. Граничних значень може бути декілька, наприклад, + 5 % та + 10 % від номінального значення (усього в цьому прикладі чотири).
4. Розрахунок основного показника для всіх обраних граничних значень неоднозначних факторів.
5. Побудова графіку чутливості для всіх неоднозначних факторів (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Чутливість проекту по відношенню до невизначених факторів
Цей графік дозволяє зробити висновки про найбільш критичні фактори інвестиційного проекту з метою подальшого контролю за ними у процесі його реалізації. Наприклад, якщо ціна є критичним фактором, у подальшому необхідно звернути увагу на програму маркетингу та якість товару. Якщо проект є чутливим до зміни обсягів виробництва, необхідно більше уваги приділити удосконаленню внутрішнього менеджменту та підвищенню продуктивності праці. Якщо критичним фактором є матеріальні витрати, доцільно приділити увагу відносинам із постачальниками.

12.4. Аналіз сценаріїв проекту
Аналіз сценарію – методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування очікуваного прибутку до змін у ключових змінних величинах та можливий інтервал їх значень.
Аналіз сценарію розглядає «погані» та «добрі» фінансові обставини, які можливі в очікуваній ситуації. При цьому фінансовий аналітик просить операційних менеджерів підібрати «поганий» набір обставин (низька ціна продажу, низький обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), середній (або «більш можливий») набір і «добрий» набір обставин. 
Щоб оцінити переваги різних напрямів інвестицій і оперувати ними, ці відхилення доцільно звести до одного значення, а потім у його межах прогнозувати різні рівні прибутку з урахуванням ймовірності їх досягнення. Сума величин ймовірності дорівнює 1. 
При оцінці ризику проектів нових підприємств чи реконструкції діючих слід враховувати, що ймовірні значення допомагають визначити можливість одержання очікуваних прибутків за тих чи інших умов. Визначити розмір прибутку та ймовірність його одержання можна за допомогою спостережень, набутого досвіду, сфери прикладання капіталів (в освоєну справу, справу, яка лише освоюється, чи нову). Чим більша невпевненість у кінцевому результаті, тим ширше межа відхилень прибутковості від середнього значення. Залежно від складності, точності аналізу та розрахунків прибутку менеджер (економіст) надає величину ймовірності кожному значенню у межах відхилень (табл. 12.2).
Таблиця 12.2 
Розподіл значень ймовірності очікуваних прибутків

Оцінка можливого результату

Запроектований прибуток, млн. грн.

 

Д

Значення ймовірності

 

 

Рi

Можливий (очікуваний) прибуток, млн. грн.

 

( Д х Рi )

Проект А

Песимістична

 

10,0

 

0,20

 

2,0

Стримана

 

33,3

 

0,60

 

20,0

Оптимістична

 

50,0

 

0,20

 

10,0

Разом

 

 

1,00

 

32,0 (Дс)

Проект В

Песимістична

 

8,0

 

0,25

 

2,0

Стримана

 

30,0

 

0,50

 

15,0

Оптимістична

 

60,0

 

0,25

 

15,0

Разом

 

 

1,00

 

32,0 (Дс)

Аналізуючи очікувані прибутки проектів А і В, слід зазначити, що їх мінливість у проекті А нижча (від 10,0 до 50,0), ніж у проекті В (від 8,0 до 60,0). Межа дисперсії прибутку проекту А – 40,0 (10,0 – 50,0), проекту В – 52,0 (8,0 – 60,0). Ймовірність одержаного результату оцінюється за трьома рівнями: песимістичний, стриманий, оптимістичний. Після перемноження прибутку на значення ймовірності та підсумовування результатів одержують сумарне значення очікуваних прибутків. В обох випадках воно вийшло однаковим – 32,0. Отже, ризик проекту А нижчий, бо значення відхилення очікуваного прибутку менше. 
Мірою цих відхилень є середньоквадратичне значення. Воно й визначатиме відносну ризикованість кожного проекту (табл. 12.3).
Таблиця 12.3 
Визначення середньоквадратичного відхилення значень очікуваного прибутку

 

Д

 

Дс

 

Д – Дс

 

( Д – Дс )

 

Рi

 

(Д – Дс ) х Рi

Проект А

 

10,0

 

32,0

 

22,0

 

484,0

 

0,20

 

96,8

 

33,3

 

32,0

 

1,3

 

1,69

 

0,60

 

1,01

 

50,0

 

32,0

 

18,0

 

324,00

 

0,20

 

64,80

Разом (дисперсія) 162,61

 

8,0

 

32,0

 

24,0

 

576,00

 

0,25

 

144,00

 

30,0

 

32,0

 

2,0

 

4,00

 

0,50

 

2,00

 

60,0

 

32,0

 

28,0

 

784,00

 

0,25

 

196,00

Разом (дисперсія) 342,00

Визначення середньоквадратичного відхилення:
,
де t – число спостережень;
Д – запроектований прибуток;
ДС – очікуваний середній прибуток;
Рi – ймовірність одержання прибутку.
Середньоквадратичне відхилення очікуваних прибутків за різної оцінки можливості їх досягнення дорівнюватиме:
проект А: = ;
проект В: .
Отже, розрахунки показують, що вкладення капіталів за проектом А менш ризиковане, оскільки відхилення очікуваних прибутків можуть коливатися у межах 12,7 порівняно з проектом В, де межа відхилень 18,5.
Ми розглянули приклад, коли сумарне середнє значення очікуваних прибутків за обома проектами однакове. 
Якщо ж ці значення різні, важко порівняти абсолютні показники дисперсії, що визначаються за допомогою середньоквадратичного відхилення. У цьому випадку ризикованість того чи іншого проекту визначається коефіцієнтом варіації.
Коефіцієнт варіації Кv дорівнює відношенню середньоквадратичного відхилення до очікуваного середнього значення прибутку ДС :
.
Значення середньоквадратичного відхилення при різних значеннях сумарного середнього відхилення прибутку (проекту) за різними проектами визначається аналогічно до наведеного прикладу.
У нашому випадку коефіцієнт варіації очікуваних прибутків обох проектів дорівнює:
Кv проекту А=
Кv проекту В =
Ризик нижчий там, де коефіцієнт варіації нижчий. Тобто перевагу має той проект, де коефіцієнт варіації нижчий, а співвідношення ризику і доходу сприятливіше. Проведені вище розрахунки стверджують нижчу ризикованість проекту А, тому капітальні вкладення доцільніше робити саме в цей проект.
Таким чином, аналіз сценарію забезпечує корисною інформацією щодо ризику проекту. Але цей метод дещо обмежений, бо розглядає тільки декілька окремих результатів, хоча в дійсності існує нескінченне число ймовірностей. Наступний метод визначення ризику проекту вирішує цю проблему.

12.5. Метод імітаційного моделювання Монте-Карло
Моделювання Монте-Карло називається так, бо цей тип аналізу виник при математичному дослідження гри в казино, який поєднує чутливість реагування та ймовірність розподілу вхідної змінної величини. Однак таке моделювання потребує сильного комп’ютерного забезпечення, тоді як аналіз сценарію можливо провести, використовуючи ПК із програмою електронних таблиць або навіть застосовуючи калькулятор.
Головна мета моделювання – наблизити гіпотетичні ситуації до реальних. Оскільки справжні майбутні грошові потоки або ставки дисконту невідомі, грошовим потокам і дисконтним ставкам надаються різні припустимі значення, а потім розглядаються результати. Ці випадки, що базуються на припущенні, називаються імітованими подіями. Імітовані події в оцінці доцільності інвестицій використовуються для дослідження NPV і IRR проектів із різними грошовими потоками.
В аналізі моделювання програма починає навмання вибирати значення для кожної змінної – ціна продажу, його обсяг, змінні витрати на одиницю продукції тощо. Потім ці значення об’єднуються і розраховується NPV проекту та записується у пам’яті комп’ютера. Далі навмання відбирається інший набір вхідних даних і розраховується відповідне значення NPV. Цей процес може повторюватись тисячі разів, і, врешті-решт, отримується тисяча значень NPV
Кінцевий етап цього методу аналізу полягає в обробці та інтерпретації отриманих результатів. Кожне значення NPV є імовірність настання цієї події і розраховується за формулою:
Р = 100 : n,
де Р – імовірність настання події, %; n – кількість варіантів розрахунків NPV.
Наприклад, якщо кількість варіантів розрахунків NPV дорівнює 5000, то ймовірність одного варіанту становить:
Р = 100:5000 = 0,02 %.
В якості міри ризику в інвестиційному проектування доцільно використовувати ймовірність отримання від’ємних значень NPV. Ця ймовірність оцінюється як відношення кількості результатів із від’ємним NPV до загальної кількості отриманих результатів у процентах.
Наприклад, якщо з 5000 варіантів від’ємне значення NPV було отримано 3454 рази, то міра ризику становить: 3454 : 5000 = 69,1 %.

12.6. Модель оцінки капітальних активів (МОКА) в оцінці доцільності інвестицій
Модель оцінки капітальних активів (МОКА) використовується у фінансових інвестиціях для визначення необхідної ставки доходу від акцій або портфеля інвестицій. При оцінці доцільності інвестицій цей метод розглядає проект як акції компанії та припускає, що його дохідність пов’язана з дохідністю всіх активів компанії або доходом усієї галузі. Розрахунок здійснюється за допомогою наступного рівняння:
Kp = Rf + ( Km – Rf) p,
де Kp – необхідна ставка доходу від проекту, що оцінюється;
Km – дохідність ринкового портфеля;
Rf – безпечна ставка;
p – бета проекту.
Якщо проект, який вивчається, має той же рівень ризику, що й будь-який типовий проект компанії, можна скористатися компанії як проекту.
Приклад. Припустимо, що необхідно визначити NPV проекту, але не відомо, якою ставкою дисконту слід скористатись. Проте відомо, що компанії дорівнює 1,5, безпечна ставка – 8 %, а дохідність ринкового портфеля за індексом ПФТС (позабіржової фондової торгівельної системи ) – 12 %. Ризикованість проекту не дуже відрізняється від рівня ризику інших проектів компанії.
Розв’язок. Оскільки ризик проектів однаковий, можна сказати, що (або відповідний ризик проекту) повинен наближатися до компанії, тобто 1,5.
Скориставшись рівнянням Kp = Rf + ( Km – Rf) p та наведеними даними, можна визначити необхідну ставку доходу (дисконту):
Kp = 0,08 + 1,5 (0,16 – 0,08) = 0,20, або 20 %.
Після того, як визначена ставка дисконту, можна вирахувати NPV проекту. Для цього потрібно дисконтувати очікувані грошові потоки на ставку 20 %, потім віднять від початкових інвестицій значення теперішньої вартості грошових потоків. Якщо значення NPV дорівнюватиме нулю або буде позитивне, можна схвалювати проект уже тому, що рівень 2 0% необхідної ставки доходу буде витриманий.
А якщо проект нетиповий для інвестицій компанії? Іншими словами, як можна застосувати МОКА для проекту, ризик якого за інші показники відрізняються від середніх або звичайних проектів, які реалізує компанія? У такому випадку необхідно шукати схожі проекти поза фірмою.

12.7. Механізми нейтралізації інвестиційних ризиків
Для ефективного управління ризиками інвестиційних проектів застосовуються різноманітні методи. Основні інструменти управління ризиками наведені у таблиці 12.4.
Таблиця 12.4 
Основні інструменти управління проектними ризиками

п/п

Категорія інструментів

Види, форми та способи реалізації

1.

Юридичні гарантії

Відповідні статті договорів, угод, контрактів, що визначають розподіл ризиків між сторонами. Реалізація здійснюється на підставі вільного волевиявлення сторін або шляхом звернення до арбітражного суду

2.

Гарантії банку

2.1. Гарантії на користь кредитора:

а) необмежені, тобто на весь строк кредитного договору на повну силу платіжних зобов’язань за договором

б) обмежені як у часі, так і за обсягом зобов’язань, у тому числі:

  • гарантія на завершення робіт за проектом (до пуску об’єкта в експлуатацію)
  • гарантія покриття непередбачених витрат за проектом на інвестиційній фаз;
  • гарантія покриття додаткових витрат позичальника щодо погашення кредитних зобов’язань на виробничій фазі у разі недостатності грошових потоків за проектом

Гарантії на користь кредитора можуть бути:

а) умовними ( що передбачають гарантований платіж у разі надання гаранту всього комплекту документів, які підтверджують порушення обов’язків позичальником)

б) безумовними ( платіж здійснюється за першою вимогою кредитора)

2.2. Гарантії на користь замовника проекту:

а) гарантія повернення авансу

б) тендерна гарантія

в) гарантія належного виконання контракту

2.3. Гарантії на користь підрядника/ постачальника як засіб забезпечення платежу в разі надання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежать від типу та умов гарантії (умовна, безумовна, обмежена, необмежена та інші)

3.

Резервні фонди

Резервний фонд окремого учасника проекту для покриття непередбачених витрат за проектом (самострахування).

Спільний резервний фонд, що формується всіма учасниками проекту ( взаємне страхування)

4.

Застави, депозити на спеціальних рахунках

4.1. Активи проекту (як матеріальні, так і грошові) як застава для покриття кредитних ризиків банку

4.2. Депонування грошей учасником тендеру для покриття ризиків замовника проекту (як альтернатива банківської тендерної гарантії)

4.3. Депонування коштів підрядником для покриття ризиків замовника, пов’язаних із можливою несплатою імпортного мита за ввезення будівельної техніки із-за кордону (як альтернатива банківської гарантії)

4.4. Активи підрядника (будівельна техніка та інше майно) як застава для покриття можливих ризиків замовника за підрядним контрактом

5.

Непрямі гарантії

5.1. Контракти на реалізацію продукції, що вже випускається (непроектної) у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту (розширення, реконструкції, виробництва та інше)

5.2. Довгострокові контракти на постачання виробничих ресурсів для забезпечення об’єкта інвестиційної діяльності (сировина, матеріали, енергоносії)

6.

Утримання частки платежів за контрактом

Використовується для захисту інтересів замовника; за рахунок утримань (звичайно обумовлений процент за кожним платежем) формується фонд для покриття можливих ризиків у зв’язку з реалізацією контракту

7.

Доручення

Застосовується як альтернатива банківської гарантії для забезпечення належного виконання контракту (на постачання, підрядного, консультаційного); звичайно видається компанією, що має такий же напрям діяльності, як і виконавець (постачальник, підрядник, консультант); часто довіреною особою виступає материнська компанія

8.

Контракти з фіксованою ціною

Даний інструмент використовується для контрактів на виконання будівельно-монтажних робіт (як додаткова гарантія банку за ризиками перевищення кошторисних витрат). За контрактами на постачання машин та обладнання ціни звичайно є фіксованими (за винятком довгострокових контрактів, що пов’язані з виготовленням унікальної, технічно складної продукції

9.

Резервні кредити

Даний кредит передбачає відкриття позичальнику кредитної лінії протягом обумовленого періоду на фіксовану суму; призначений для покриття можливих витрат за проектом. Процентні ставки за резервним кредитом звичайно вище за ставки основного кредиту. Сума резервного кредиту знаходиться в межах 10 – 25 % щодо суми основного кредиту

10.

Вексельні інструменти

Вексель як зобов’язання позичальника (замовника проекту) повернути заборгованість за комерційним кредитом має деякі переваги порівняно з банківськими гарантіями, бо його використання детально регламентоване нормами міжнародного права. Для додаткового захисту інтересів кредитора вексель може бути авальованим: банк дає гарантію сплати за векселем у вигляді напису (аваля) на векселі

11.

Форфейтинг

Банківська операція, яка пов’язана з використанням вексельних інструментів. Полягає в тому, що банк купує векселі (та інші боргові зобов’язання) позичальника кредиту. Мета форфейтингу полягає у захисті постачальника (підрядника) від ризику неплатоспроможності позичальника, використовується у наступних випадках:

а) постачанні машин, обладнання та проведенні підрядних робіт на великі суми

б) довгострокових (5-7 років) комерційних кредитах (звичайний строк врахування векселів – 90-180 днів)

12.

Резервні акредитиви

Використовуються як інструмент захисту інтересів постачальника (підрядника), що надає комерційний кредит замовнику; банк замовника відкриває на користь кредитора акредитив, за умовами якого банк здійснює платіж у разі невиконання боргових зобов’язань замовником

12.

Безвідзивні документарні акредитиви

Використовується як інструмент захисту інтересів постачальників (підрядників). Передбачає сплату грошей банком, в якому замовник відкриває акредитив, у разі надання документів, що підтверджують постачання товару або виконання робіт за проектом. Належить до так званих непрямих гарантій. Для більш повної гарантії платежів постачальники (підрядники) можуть вимагати від замовника відкриття підтверджених акредитивів

14.

Умови платежів за контрактом

14.1. Умови (перш за все графік) платежів за контрактом постачання товару (виконання підрядних робіт) захищають інтереси як замовника, так і постачальника (підрядника). Схема платежів може виглядати (як варіант) наступним чином:

а) 5-10 % суми контракту – аванс після підписання контракту (забезпечення перед постачальником (підрядником) зобов’язань замовника)

б) 5-10 % – мобілізаційний аванс (після прибуття робітників, будівельного обладнання та матеріалів)

в) 10-15 % – оплата з безвідзивного акредитиву рахунків постачальника (підрядника) при наданні документів, що підтверджують факт постачання

г) сума контракту, що залишилася, сплачується на умовах комерційного кредиту з різними графіками погашення; після надання підтверджуючих документів замовник виписує постачальнику (підряднику) векселі (прості) або підписує тратти (перевідні векселі). Як правило, на останні 5-10 % суми контракту видаються векселі (тратти) після завершення строку гарантійної експлуатації об’єкта

14.2. У деяких випадках для захисту інтересів замовника (ризик неналежного виконання робіт) із кожного платежу здійснюються відрахування до спеціального фонду для покриття можливих збитків та витрат, що виникають у замовника в гарантійний період.

Ефективна реалізація даного інструмента (умови платежів за контрактом) можлива при додатковому використанні інших інструментів: юридичних гарантій, гарантій авансованого платежу, безвідзивних (і бажано підтверджених) документарних акредитивів та інших

15.

Банківські рахунки з особливим режимом

Рахунки для депонування учасниками проекту грошових коштів у якості забезпечення зобов’язань перед іншими учасниками проекту. Як правило, такі рахунки відкриваються та управляються відповідно до трастового договору (наприклад, банківські рахунки, на яких депонуються кошти учасників тендеру, призначені для застави).

Іноді використовуються так звані рахунки «ескроу» (escrow accounts), їх звичайно відкривають у банках за межами країни, в якій реалізується проект. Ці офшорні рахунки слугують для зниження таких ризиків, як заборона або обмеження з боку держави на переказ виручки від реалізації проекту за кордон. Рахунки «ескроу» поповнюються за рахунок реалізації експортної продукції, відкриваються позичальником на користь банка-кредитора, звичайно з цих рахунків здійснюється погашення суми боргу та процентів

16.

Обов’язки засновників (спонсорів) проекту по додатковим внескам в капітал проектної компанії

Це зобов’язання надається кредитору проекту для зниження ризику перевищення витрат за проектом. Використовується як додатковий або альтернативний інструмент фінансування непередбачених інвестиційних витрат. Альтернативою зобов’язанням здійснювати додаткові внески в капітал проектної компанії можуть бути зобов’язання засновників надавати так звані «субординовані» кредити (погашення заборгованості за «субординованим» кредитом здійснюється тільки після виконання позичальником своїх платіжних зобов’язань за початковим банківським кредитом

17.

Страхування

17.1. Страхування експортних кредитів. Звичайно застосовується для :

а) страхування економічних та комерційних ризиків

б) страхування політичних ризиків

Більш розповсюджене страхування кредитів від політичних ризиків. Здійснюється державними або напівдержавними страховими компаніями

17.2. Страхування внесків у капітал проекту та різні види проектних активів. Звичайно застосовується у формі страхування іноземних інвестицій від політичних ризиків (конфіскації, націоналізації тощо). Здійснюється державними або напівдержавними страховими компаніями, а також багатостороннім агентством щодо гарантій інвестицій, що входить до групи Світового банку

17.3. Страхування вантажів при постачанні машин, обладнання та інших інвестиційних товарів. Умови страхування залежать від умов постачання Incoterms

17.4. Страхування будівельних ризиків:

  • будівельних робіт
  • будівельних матеріалів
  • виконання будівельних та монтажних робіт

17.5. Страхування від різних комерційних, технічних та інших ризиків на виробничій фазі проектного циклу

17.6. Інші види страхування, пов’язані з експлуатацією об’єкта інвестування

18.

Розподіл ризиків між учасниками проекту

Розподіл ризиків відбувається між учасниками проекту на підставі підписання різних угод, контрактів, договорів.

Розподіл ризиків може здійснюватись також за рахунок створення банківських синдикатів або підрядно-будівельних консорціумів

19.

Аналіз ризиків проекту на передінвести-ційній фазі

19.1. Ідентифікація ризиків на етапі розробки концепції та обґрунтування проекту

19.2. Кількісна та якісна оцінка ризиків проекту в процесі обґрунтування проекту

19.3. Підготовка програми управління ризиками на інвестиційній та виробничий фазі проекту

20.

Хеджируван-ня ризиків

Техніка страхування від фінансових та комерційних ризиків, яка може застосовуватись різними учасниками проекту (кредитором – для захисту від процентного ризику; проектною компанією – для захисту від зниження цін на продукт).

Хеджування – це укладання протилежних ф’ючерсних угод за різними видами контрактів. Механізм хеджування полягає в тому, що якщо підприємство зазнає збитків як продавець, воно отримує прибутки в такому ж розмірі, як покупець ф’ючерсних контрактів.

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Існує три види біржових угод із використанням ф’ючерсних контрактів:

  1. купівля-продаж реальних активів або цінних паперів з постачанням в майбутньому періоді
  2. купівля-продаж ф’ючерсних контрактів на визначену кількість активів або цінних паперів
  3. ліквідація позиції за ф’ючерсними контрактами під час постачання активу

 

21.

Диверси-фікація

Застосовується банками-кредиторами та інвесторами, що фінансують та реалізують одночасно портфель інвестиційних проектів, для зниження галузевих та регіональних ризиків

До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків.
Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, які між собою безпосередньо не пов’язані. 
Одним із найбільш поширених способів запобігання або зменшення ризиків є страхування. 
Страхування ризиків – це передача певних ризиків страховій компанії.
При аналізі важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних із цим ризиком.
До ризиків, які підлягають страхування, належать:
– прямі майнові збитки, пов’язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;
– непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;
– ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, захворювань, пошкодження майна, викрадення транспортних засобів).
Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. 
У широкому значенні страхування інвестицій розглядається як страхування тих об’єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані, змонтовані або впроваджені внаслідок реалізації інвестиційного проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвестиційними ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Але досягти цього досить важко, що змушує останнього шукати страхового захисту від реально існуючого ризику незавершення підрядником будівельно-монтажних робіт у повному обсязі та у визначений термін або, можливо, перевищення ним витрат, спрямованих на реалізацію обумовлених договором робіт. Страхування ризиків капіталовкладень є угодою, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. Страхування поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об’єктів, створених у результаті інвестицій. До таких видів страхування належать:
– страхування будівництва;
– страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;
– страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.
Ринкові відносини розширили сферу страхування фінансового ризику підприємств і включають, поряд із страхуванням, одержання прибутку, страхування рівня цін, стабільності надходжень сировини від постачальників тощо. Поряд із добровільним, існує обов’язкове страхування майна і медичне страхування, що передбачається кошторисом витрат підприємства. 
Але існують такі види ризику, які не можуть охоплюватися страховими компаніями. Це ризики, пов’язані з нестабільністю внутрішньополітичного життя країни, до якої спрямовуються інвестиції. До них належать можливі втрати, пов’язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою тощо.
Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які повинні забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.
У бізнес-плані зазначаються заходи щодо видів ризику, які не підлягають страхуванню – через неправильний вибір проекту, коливання кон’юнктури ринку, зміну цін і попиту, соціальну нестабільність. З цією метою на підприємстві може створюватись фонд комерційного ризику, величина якого коливається від 5 до 15 % прибутку. Далі переглядається рентабельність справи з урахуванням заходів, що плануються. 
Хеджування – це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.
Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни ціни – хеджа між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що бере ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо.
Хеджування може здійснюватись на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опціонні контракти. Це дозволяє спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його бере на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.
У сучасній практиці широке розповсюдження отримав механізм розподілу ризиків. 
Розподіл інвестиційних ризиків – це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків за окремими операціями. На практиці застосовуються наступні напрями розподілу ризиків:
1) розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. Підприємство може передати підрядникам ризики, пов’язані з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, їх низькою якістю тощо; 
2) розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини та матеріалів. Його предметом є фінансові ризики, які пов’язані із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС- 90»;
3) розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (за умов дотримання встановлених правил експлуатації), а також інші ризики, що обговорюються в контракті.

Питання для перевірки засвоєних знань
1. Що є метою аналізу проектних ризиків?
2. Наведіть визначення ризику.
3. Чим зумовлені зовнішні непередбачувані ризики?
4. Як враховуються зовнішні непередбачувані ризики?
5. Охарактеризуйте внутрішні ризики.
6. Опишіть співвідношення ризику і доходу.
7. У чому полягає особливість методів аналізу ризиків?
8. З чого складається загальний рівень ризику?
9. Опишіть, у чому полягає аналіз чутливості проекту?
10. Наведіть сутність аналізу сценаріїв проекту.
11. У чому полягає сутність імітаційного моделювання?
12. Охарактеризуйте модель оцінки капітальних активів в оцінці доцільності інвестицій.
13. У чому полягає сутність механізму нейтралізації інвестиційних ризиків?
14. Охарактеризуйте основні інструменти управління проектними ризиками.
15. У чому полягає сутність розподілу інвестиційних ризиків?

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.