Глава 4. Вільні економічні зони Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Глава 4. Вільні економічні зони
4.1. Історичні аспекти створення вільних економічних зон (ВЕЗ).
4.2. Сутність ВЕЗ та їх роль у залученні іноземних інвестицій.
4.3. Нормативна база створення та діяльності ВЕЗ.
4.4. Сучасний стан ВЕЗ в Україні.

Ключові слова: вільна економічна зона, спеціальна економічна зона, мито, митниця, митний режим, протекційна система, венчурні фірми, зовнішньоторговельні зони, комплексні виробничі зони, науково-технічні зони, туристсько-рекреаційні зони.
4.1. Історичні аспекти створення ВЕЗ
Історично склалося так, що вихідною ознакою ВЕЗ є особливий режим митного оподаткування. Це пояснюється тим, що основною формою міжнародного економічного співробітництва тривалий час була міжнародна торгівля. Майже 2000 років тому (у 166 р. до н. е.) з метою сприяння торгівлі влада грецької держави острова Делос проголосила першу документально відому вільну зону. На острові приїжджі купці звільнялися від податків, мита та виконання адміністративних формальностей. Делос відігравав помітну посередницьку роль у торгівлі між Заходом та Сходом протягом 80 років.
Уже в середні віки міжнародний товарообмін потерпав від жорсткого митного режиму, якого дотримувалася більшість європейських держав. Митна процедура була дуже громіздкою та пов’язаною із значними додатковими витратами на оплату мита. На цей час припадає виникнення перших районів «порто-франко» в портових містах – Гамбурзі, Бремені, Марселі, Ліворно та ін.
Територія «порто-франко» відмежовувалася від решти території спеціальним митним кордоном. Рух товарів між «порто-франко» та закордонними державами здійснювався без митних формальностей та сплати мита. При просуванні товарів в середину країни застосовувався звичайний митний режим. У межах «порто-франко» допускалася різноманітна промислова та торговельна діяльність. В усіх інших випадках «порто-франко» (за винятком вільних міст Ганзейського союзу) підпорядковувався державному режиму. Режим «порто-франко» вводився не тільки для розвитку зовнішньої торгівлі, але й для економічного підйому тієї чи іншої області. У таких районах інтенсивніше розвивалась промисловість, транзитні перевезення, забезпечувалося стабільне постачання населення товарами, які не вироблялися в даній країні. На початку ХХ століття «порто-франко» існували в Гібралтарі, на Мальті, в Суліні, Сінгапурі, Адені. Першим праобразом ВЕЗ стало отримання статусу «вільного порту» в 1595 р. містом Генуя (Італія).
У ХХ ст. на зміну «порто-франко» приходять нові інструменти, покликані послабити несприятливий вплив протекціонізму на світову торгівлю: створюються вільні склади в портах для зберігання транзитних вантажів чи привезених та ще не проданих товарів. Експорт-імпорт товарів із цих складів був вільним від митних зборів та формальностей. Склади були громадськими (знаходилися у підпорядкуванні митниці) та приватними (належали приватним особам). Склади були спільними для зберігання будь-яких товарів до п’яти років або обмеженими для зберігання певних товарів до шести місяців. На складах допускалися сортування, роботи щодо запобігання товарів від порчі та їх реалізація.
Одночасно почало практикуватися повернення мита з імпортованого товару у випадку його переробки та реекспорту в установлений термін, а також безмитне ввезення та вивезення товару з обов’язковим здійсненням зворотної операції протягом певного часу. Однак спочатку повністю перебороти недоліки протекціоністської системи не вдалося через труднощі контролю за збереженням та рухом товарів, розрахунків при поверненні мита тощо.
Тому в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являються «вільні гавані» – спеціально відведені місця в портових містах, куди дозволялося привозити іноземні товари без мита та дотримання митних формальностей, зберігати їх без обмеження терміну, обробляти аж до промислової переробки та проводити торгові операції. На відміну від «порто-франко», на території «вільної гавані» не дозволялося проживання осіб, які не мали відношення до експлуатації та охорони гаваней, заборонялася роздрібна торгівля, споживання неоплачених митом товарів.
У квітні 1817 року для стимулювання розвитку місцевої промисловості приймається рішення про створення зони «порто-франко» в Одесі. Відкриття відбулося 15 серпня 1819 року після завершення робіт із створення митних огорож у вигляді ровів, валів і т. ін. У «порто-франко» діяли наступні правила. В Одесу дозволялося вільне (без митного огляду, подання декларації та сплати мита) ввезення будь-яких іноземних товарів, включаючи товари, що були заборонені для ввезення в Росію. Вивезення із Одеси іноземних товарів для продажу всередині країни допускалося тільки через митні кордони за правилами загального тарифу із сплатою мита та на основі положень, що регулювали ввезення в Росію іноземних товарів. Тому всі товари, що надходили в Одесу і ввезення яких у Росію заборонялося тарифом, могли пропускатися через «порто-франко» лише транзитом для наступного вивезення за кордон. За такої системи мито сплачували не одеські підприємці, а покупці іноземних товарів всередині країни.
Експорт товарів із Одеси за кордон проводиться відповідно до загального порядку. Тому заборонені тарифом до експорту з Росії товари не могли вивозитися із одеського порту. Завезені в Одесу із Росії товари не обкладалися митом. Останнє стягувалося лише з товарів, які експортувалися, при їх завантаженні на кораблі в порту відповідно до правил загального тарифу.
Економічний механізм «порто-франко» є досить гнучким та удосконалювався у міру досягнення поставлених початкових цілей, насиченості внутрішнього ринку, розвитку місцевої промисловості та ін.
Так, у 1822 році було вирішено скоротити території вільної зони та перенести її межу безпосередньо до міської околиці для обмеження можливостей контрабандного ввезення товарів у країну. Крім того, з усіх іноземних товарів почали стягуватися збори в розмірі 20 % встановленого тарифом мита з метою здійснення контролю за кількістю товарів, які завозилися до Одеси. Цей збір надходив у розпорядження міської влади та використовувався на утримання складів зберігання безмитних товарів, ровів, валів, застав на кордоні «порто-франко». При продажу всередині країни раніше завезених в Одесу з-за кордону товарів доплачувалася митна різниця. Жителі Одеси мали право провозити в країну безмитно тільки одягнене на них імпортне взуття та одяг. Ввезення із країни в Одесу національних товарів та вивезення їх назад у країну дозволялося без митного оподаткування.
Успіх «порто-франко» в місті був обмежений. Початкові цілі були досягнуті не повністю. Одеса в період існування «порто-франко» мала значення лише національного порту зовнішньої торгівлі (в основному транзитної) і не стала великим портом міжнародної торгівлі. «Порто-франко» в Одесі припинив існування в серпні 1857 р., що не відобразилося на зростанні зовнішньоторгового обороту порту.
Промисловість в Одесі розвивалася повільно через відсутність водних та лісових ресурсів, високу вартість робочої сили. Негативним аспектом діяльності «порто-франко» став широкий розвиток контрабандного ввезення безмитних товарів всередину країни, а також недоотримання бюджетом 15 млн. руб. у вигляді мита.
У ХХ ст. в умовах зростання вивозу капіталу, монополістичного розподілу світу, міжнародного розподілу праці процес інтернаціоналізації виробництва набув загального характеру. Відповідно ускладнився набір інструментів державного регулювання участі національної економіки у світових зв’язках.
Це не могло не вплинути на риси вільних економічних зон. Вони стали більш різноманітними за своїм призначенням. Розширення господарських функцій зон вимагало ускладнення їх механізму, в результаті чого особливий митний режим доповнився податковим та фінансовими інструментами регулювання. Розвиток комунікацій дозволив створювати зони не тільки в портових районах. З часом термін «вільна зона» почав застосовуватися до районів, де діє та чи інша системи фінансових та інших пільг щодо підприємця і які, як наслідок, є дещо економічно відокремленими від решти території країни.
Сьогодні за функціональними ознаками можна виділити три категорії вільних зон, маючи на увазі, що на практиці зустрічаються перехідні або комплексні форми, які не можуть беззастережно відноситися до тієї чи іншої категорії.
До першої категорії можна умовно віднести зони вільної торгівлі, які є прямими послідовниками традицій «порто-франко». Це частина суверенної території держави, де товари іноземного виробництва зберігаються, продаються та купуються без сплати звичайних у таких випадках митних платежів, іншими словами, це безмитна торговельна та складська зона, яка, залишаючись частиною національної території, з точки зору фінансового режиму розглядається як територія, що знаходиться за межами державного кордону. Найбільш розповсюджений різновид таких зон – «д’юті фрі» – магазини у великих міжнародних аеропортах. Практично в усіх країнах Західної Європи, США, у багатьох інших країнах права вільної торгівлі розповсюджуються на значні за розмірами площі, які використовуються для обслуговування оптової торгівлі. 
Вільні зони такого типу вирішують обмежене коло питань. Широкому розповсюдженню вони зобов’язані не тільки тій ролі, яку відіграють в обслуговуванні зовнішньої торгівлі, але й тому, що їх створення не пов’язано з великими витратами чи організаційними складностями. Тому їх засновниками часто виступають місцева влада чи консорціуми, які створюються зацікавленими фірмами. Передумовами створення торгових зон є вигідне географічне положення (близькість до міжнародних транспортних артерій, великих промислових центрів, районів прикордонної торгівлі тощо), наявність розвиненої інфраструктури, включаючи під’їзні шляхи, складські приміщення, вантажні термінали, стале електро-, водо- та теплопостачання.
Дохід країни, що створила зону, складається із надходжень від орендної плати за використання приміщень і механізмів, які знаходяться в зоні. Сучасні вільні торгові зони надають широкий спектр послуг, починаючи від сортування та упаковування товарів аж до їх часткової переробки. У такому випадку вони вже виступають як перехідна форма, що наближається за своїми характеристиками до більш складних промислових експортних зон.
Зони вільної торгівлі є типовими економічними анклавами. Від території приймаючої країни вони відокремлені внутрішнім кордоном; постачання товарів із зони на внутрішній ринок, як і постачання з-за кордону, передбачає сплату митних зборів та проходження інших формальностей. Ці зони мають обмежений вплив на економіку країни в цілому. Однак існування зони може дати відчутний ефект у масштабах регіону, оскільки її створення та освоєння пов’язано з надходженнями додаткових капіталовкладень, будівництвом доріг та інших об’єктів інфраструктури, зростанням зайнятості, підвищенням доходів місцевого бюджету (у т. ч. валютних) тощо. Тому ініціатором вільних торгових зон часто виступає місцева влада.
До другої групи вільних зон належать ті, що безпосередньо не пов’язані з обслуговуванням зовнішньої торгівлі. Історично вихідне поняття вільної зони тут розмивається, бо митні пільги відходять на другий план або взагалі відсутні, а основну роль відіграють фінансові та валютні важелі. До даної групи зазвичай відносять банківські та страхові зони і технологічні парки. Між цими варіантами існують великі відмінності. Сам термін «зона» в деяких випадках може використовуватися лише умовно, оскільки найчастіше особливий режим господарювання розповсюджується не на територію, а вибірково на певний тип підприємства (так звана «крапкова зона»).
Про вільні банківські чи страхові зони говорять у тих випадках, коли хочуть охарактеризувати особливості діяльності транснаціональних банківських та фінансових корпорацій у невеликих острівних державах і територіях (Багамські, Бермудські, Кайманові острови тощо), які побудували добробут на тому, що створили у своїх межах максимально ліберальний режим для функціонування таких корпорацій. Єдиним суттєвим обмеженням є те, що тут заборонено укладати угоди з резидентами приймаючої сторони. У цілому режим надзвичайно сприятливий: відсутні обмеження щодо обсягу інвестицій та характеру операцій, які здійснюються; не встановлено обов’язковий рівень ліквідності для діючих тут банків; допускається повне або часткове звільнення від податків прибутку, процентів, що переводяться за кордон. Стягуються лише податки на нерухомість, збори за реєстрацію, гербові збори та ін. Нині більш ніж третина операцій світового ринку капіталів сконцентрована в офшорних фінансових центрах. У найбільшому з них – м. Насау – діє близько 9000 іноземних банків.
Такі зони існують і в промислово розвинених країнах. Тут вони розвиваються ніби на противагу офшорним центрам у країнах, що розвиваються, з метою підпорядкування операцій на міжнародному ринку позикових капіталів національній валютній владі. Так, у кінці 1981 року в Нью-Йорку була відкрита міжнародна зона банківських послуг. Американській владі для цього не знадобилися великі капіталовкладення: нью-йоркським банкам дозволили створювати відділення з деякими правами іноземних відділень банків США. Розрахунок було зроблено на те, щоб дозволити американським банкам проводити безпосередньо на території Нью-Йорка ті операції, які раніше вони були змушені здійснювати через філії в Лондоні, на Багамських островах і т. д. Це мало успіх і супроводжувалося зростанням валютних внесків на рахунках нью-йоркських банків.
Приклад міжнародної зони банківських послуг у Нью-Йорку дозволяє зробити висновок про важливу особливість використання вільних зон: вони несуть значне навантаження як інструмент держаного регулювання для вирішення регіональних чи галузевих завдань. Так, нью-йоркська зона була покликана підняти значення найбільшого міста США як міжнародного фінансового центру. Ще більше така спрямованість помітна у випадку підприємницьких зон (найбільше поширення отримали на початку 80-х років у Великобританії і США) та «технологічних парків» (США, ФРН, Японія, Сингапур).
Підприємницькі зони виникли як породження неоконсервативного варіанта регіональної політики, яка спрямована на пожвавлення головним чином дрібного та середнього бізнесу в депресивних районах за рахунок надання підприємцям більшої свободи діяльності та значних фінансових пільг. В Англії, наприклад, у підприємницькій зоні Свонсі влада на пільгових умовах здає в оренду виробничі приміщення, надає підприємствам відстрочки у сплаті місцевих податків і т.д. Специфіка програми полягає в тому, що головний пріоритет надається створенню робочих місць переважно у сфері послуг, причому організатори зони прагнуть, щоб переваги отримували дрібні підприємці, а не філії великих фірм. Економія коштів досягається завдяки спільному використанню інфраструктурних об’єктів. Підприємницькими зонами проголошуються населені пункти, квартали в містах, де завмерло економічне життя. Вони не мають визначених меж та виділяються лише статусом фірм, що там розміщені.
У США підприємницькі зони створюються для відродження депресивних областей і районів у 37 штатах. Використовуються такі стимули, як звільнення від податків, що діють у гуртовій та роздрібній торгівлі, податків із коштів, що йдуть на оплату комунальних послуг, а також податкові пільги на капіталовкладення та прибутковий податок.
Більше половини підприємницьких зон у США виникло протягом усього лише 5 років (з 1980 до 1985). У той же період були сформовані аналогічні зони у Великобританії. Це не випадково. З одного боку, в обох країнах на початку 80-х років безробіття досягло рекордного рівня. З іншого – анклавні вільні зони як елемент територіальної політики з’явилися в руслі неокласичної економічної концепції. Створення зон супроводжувалося зниженням державного втручання в регіональну економіку, скороченням доходів бюджету та зростанням залишків коштів у розпорядженні платників податків.
Технологічні парки, технополіси заявили про себе як нова ефективна форма інтеграції науки і виробництва, що сприяла прискореному впровадженню передових науково-технічних розробок у виробничу практику. Вони звичайно є територіально об’єднаною сукупністю лабораторних і виробничих приміщень, що надаються на сприятливих умовах в оренду так званим «венчурним» (ризиковим) фірмам, які займаються комерційним освоєнням перспективних наукових та технологічних ідей. Венчурні фірми користуються й іншими перевагами: в Сингапурі, наприклад, це державне фінансування 50 % витрат на науково-дослідні і конструкторські роботи (НДІКР), прискорена амортизація науково-технічного обладнання, присвоєння компанії в галузі НДІКР статусу «піонерської», що звільняє її від сплати податку на прибуток тощо.
Для підприємницьких зон і технологічних парків, які розташовані, в основному, в промислових зонах, характерно те, що вони в більшості орієнтовані на вирішення внутрішніх економічних завдань через мобілізацію чи перегрупування національних ресурсів, будь то капітал, технологія чи робоча сила. Тут звичайно не існує спеціального механізму, спрямованого на залучення іноземних інвестицій, хоча вільні зони для них не закриті. Однак іноземний капітал бере участь в їх діяльності, як правило, на рівних правах із національним капіталом.
З усіх варіантів вільних зон в останні роки найбільший резонанс у світі мали експортні промислові зони, які за сукупністю рис виділяються в особливу категорію. Їх історію прийнято відраховувати з моменту створення в кінці 50-х років вільної зони неподалік ірландського аеропорту Шеннон. Незважаючи на європейське походження, поширилися вони майже винятково в країнах, що розвиваються, де стали розглядатися як одна із важливих ознак та інструментів переходу від стратегії імпортозаміщення до заохочення експортного виробництва. Їх популярність ще більше виросла у 80-і роки, коли ряд країн, що розвиваються, з експортною орієнтацією економіки значно наблизилися за багатьма економічними показниками до промислово розвинених.
Зони експортного виробництва заслуговують особливої уваги. Справа не тільки в тому, що порівняно з іншими типами зон вони посідають найбільш значне місце в системі світових зв’язків. Вони відрізняються тим, що призначені для вкладення прямих іноземних інвестицій у промисловість і послуги. Такі ж завдання ставляться перед вільними економічними зонами в нашій країні.

4.2. Сутність ВЕЗ та їх роль у залучення іноземних інвестицій
За оцінками іноземних спеціалістів, сьогодні нараховується близько 3000 вільних економічних зон, у яких створено майже 3 млн. робочих місць.
Вільні економічні зони можна класифікувати наступним чином:
– вільні економічні зони, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;
– вільні економічні зони як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;
– вільні економічні зони, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.
Згідно з рішеннями Кіотської конференції (1973), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.
Згідно із законодавством України спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України.
Поняття вільної економічної зони (ВЕЗ) – правова категорія, що широко використовується інститутами Міжнародної організації праці, Центром ООН щодо транснаціональних корпорацій, Всесвітньою асоціацією вільних економічних зон, документами Євросоюзу.
У світовій практиці ВЕЗ розглядаються за формами, які відображають їх специфічну модифікацію, своєрідність тієї чи іншої країни.
Одна із перших сучасних спеціальних виробничих зон з’явилися в 1959 р. в Ірландії, в аеропорту «Шенон» на площі 15 га з метою створення 300 нових робочих місць. Через 15 років там нараховувалося вже 2300 робочих місць. Створена в Англії в 1982 році зона в аеропорту «Дог Айленд» на площі 2000 га залучила більше 1 млрд. фунтів стерлінгів і дозволила створити 2500 нових робочих місць.
Із 1978 року в Китаї почалося створення спільних підприємств за участю іноземного капіталу. ІІІ Пленум ЦК КПК прийняв рішення про створення ВЕЗ у 14 прибережних містах із населенням понад 20 млн. Ці ВЕЗ забезпечують сьогодні майже 2/3 зовнішнього товарообігу країни. До них надійшло іноземних інвестицій: за перші десять років – 22 млрд. дол., 1992р. – 11 млрд., 1993р. – 29 млрд., 1994р. – 110 млрд. дол.
Повноваження, що були надані адміністраціям цих економічних зон:
– самостійність у розробці і затвердженні всіх інвестиційних проектів;
– широкі повноваження в регіональному аспекті управління;
– самостійність в регулюванні ставок орендної плати, плати за комунальні послуги, тарифів, бюджетних платежів місцевого рівня;
– повне розпорядження частиною виготовленої у ВЕЗ продукції;
– реєстрація підприємств із пільговим режимом діяльності;
– координація діяльності місцевих підрозділів центральних контролюючих органів.
При цьому держава залишається гарантом проведення експерименту у цілому, а також у пільговому проходженні інвестиційних проектів.
У США ВЕЗ розглядають як особливу позитивну силу в торговому і економічному розвитку. Особливість таких зон – жорстке правове регулювання як із центру (Вашингтон), так і в регіонах. «Силікон – Велле» – найбільша в США зона, яка дає 20 % світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп’ютерів. У ній зайнято 20 тис. чоловік. Найближчим часом у США планується створення до 1000 ВЕЗ, обсяг інвестицій повинен досягти понад 3 млрд. дол. Виникне майже 100 тис. робочих місць. Сьогодні у ВЕЗ США здійснюється наступна діяльність:
– складування, випробовування, ремонт та утилізація комплектуючих деталей електронних виробів;
– складування та переупаковка товарів на експорт в Канаду та Мексику;
– виробництво запасних частин для легкових та вантажних автомобілів вітчизняного та іноземного виробництва;
– виробництво коштовностей, музичних інструментів, іграшок, парфумів, комп’ютерів, оптичної техніки.
Американський досвід показує, що у ВЕЗ створюються умови для стимулювання виробництва суспільно необхідних товарів, виробництво яких відчуває дискомфорт у системі традиційних виробничих відносин.
Досить ефективно ВЕЗ працюють у Сингапурі, Південній Кореї, Малайзії, Маврикії.
Але не скрізь спроби створити ВЕЗ були успішними. У Шрі Ланка, Гватемалі, Ліберії, Сенегалі тощо ВЕЗ постраждали від політичної нестабільності та громадських зворушень, від надзвичайно заплутаної, з точки зору інвесторів, системи пільг та стимулів.
У 1987 – 1988 роках обговорювалося питання створення ВЕЗ у Виборзькій та Находкінській областях. В обох випадках мова йшла про невеликі прикордонні території. Але в 1989 – 1990 роках без практичного досвіду почалося створення більш масштабних ВЕЗ: Зеленоград («Технополіс Зеленоград»), Калінінська обл. («Янтарь»), Єврейська Автономна область («Єва»), Кемеровська обл. («Садко»), Сахалінська обл.
Зони створили, але очікувана економічна ефективність не була досягнута. Основна причина: на значній території Росії неможливо було встановити пільгове законодавство, особливо у сфері податків, оскільки це призвело б до різкого скорочення доходів державного бюджету.

4.3. Нормативна база створення та діяльності ВЕЗ в Україні
Діяльність вільних економічних зон в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але наріжним каменем цього процесу є «Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14.03.94 № 167.
Згідно з чинним законодавством України під ВЕЗ розуміється частина території, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства.
Суть створення вільних економічних зон полягає в необхідності вирішення нагальних проблем виходу народного господарства України з економічної кризи шляхом:
– залучення іноземних і вітчизняних інвестицій;
– стимулювання виробництва;
– досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів країни;
– ефективного розміщення та використання їх матеріальних, трудових та інших ресурсів.
Отже, серед стратегічних напрямів створення і функціонування ВЕЗ в Україні, що виступають як провідні елементи політики відкритої економіки і відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного та інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів.
ВЕЗ забезпечують належні правові та економічні умови для концентрованого залучення іноземних інвестицій, інтенсивного впровадження передових технологій, удосконалення галузевої структури виробництва й соціально-економічного розвитку територій, збільшення валютних надходжень, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.
В Україні вільні економічні зони створюються з метою:
– залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;
– активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг;
– поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;
– залучення та впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;
– розвитку інфраструктури ринку;
– покращання використання природних та трудових ресурсів;
– прискорення соціально-економічного розвитку України.
При створенні вільних економічних зон враховуються певні фактори розміщення:
– місцезнаходження ВЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;
– наявність достатнього ресурсного потенціалу (природнокліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);
– забезпеченість об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;
– розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;
– відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.
В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися наступні ВЕЗ.
Зовнішньоторговельна зона – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Створюються за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.
Комплексна виробнича зона – частина державної території, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини і переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв.
Науково-технічна зона – ВЕЗ, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень із подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.
Туристсько-рекреаційна зона – створюється в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Банківсько-страхова(офшорна) зона – це зона, в якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їх підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зона прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
З метою координаційної, методологічної роботи в Україні створено Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон, яке має право організовувати проведення експертиз окремих інвестиційних проектів з метою:
– запобігання негативних наслідків реалізації інвестиційних проектів щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку;
– запобігання зменшення надходжень до бюджетів;
– визначення джерел покриття можливих збитків.
З 1 січня 2000 року на території України діють такі вільні економічні зони.
1. На території Волинської області терміном на 20 років створена спеціальна економічна зона «Інтерпорт Ковель» площею 56,77 га (Указ Президента України «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель» від 22.06.99 № 702/99).
2. Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області на 30 років (Указ Президента України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області» від 27.06.99 № 729/99).
3. На території пріоритетного розвитку у Волинській області створюється спеціальний режим інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності строком на 30 років (Указ Президента України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області» від 27.06.99 № 730/99).
4. Спеціальний режим інвестиційної діяльності створюється на території м. Харкова щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності на 30 років (Указ Президента України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території м. Харкова» від 27.06.99 №731/99).
5. Спеціальний режим інвестиційної діяльності створюється на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області щодо реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності на 30 років (Указ Президента України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку в Житомирській області» від 27.06.99 № 732/99).
6. На 30 років створюється режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку Автономної Республіки Крим (Указ Президента «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку і спеціальної економічної зони «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим» від 27.06.99 № 740/99).
7. На 30 років створюється спеціальна економічна зона «Миколаїв» у м. Миколаєві на території суднобудівних підприємств та наближених до них територій (Указ Президента України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв» від 28.06.99 № 758/99).
8. На 25 років створюється вільна економічна зона «Порто-франко» на території Карантинного молу Одеського морського торгового порту (Указ Президента України «Про вільну економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торгового порту» від 28.06.99 № 760/99).
9. Створюється «Курортополіс Трускавець» на 20 років (Закон України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» від 18.03.99 № 514 – 14. Закон вступив у силу з 01.01.2000).

4.4. Сучасний стан ВЕЗ в Україні
Заснування ВЕЗ в Україні повинно сприяти створенню нових робочих місць і розв’язанню таким чином проблем зайнятості, стимулюванню припливу іноземного капіталу, розширенню експортної бази, покращанню платіжного балансу країни за рахунок надходжень в іноземній валюті, ефективного використання місцевих ресурсів, стимулюванню ринкових перетворень.
Основними передумовами створення та ефективного функціонування ВЕЗ в Україні є вигідне географічне розташування нашої держави, розвиненість її зовнішньоекономічних зв’язків, наявність природно-кліматичних умов, значних трудових та природних ресурсів, відповідного науково-технічного потенціалу і транспортної інфраструктури.
ВЕЗ «Славутич»
У зв’язку з тривалим виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС виникла проблема працевлаштування її персоналу. З метою зняття соціальної напруги та створення нових робочих місць у місті Славутич Київської області Президентом України на період до 2010 року створено спеціальну економічну зону «Славутич».
На адміністрацію цієї зони покладено обов’язки щодо розгляду і затвердження інвестиційних проектів, які реалізуються на території зони.
Суб’єкти зони «Славутич» в обсягах господарської діяльності на території зони звільняються від сплати зборів до Державного інноваційного фонду, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, а також на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
Зазначені суб’єкти, що ввозять на територію України непідакцизне устаткування та обладнання для потреб власного виробництва, пов’язаного з реалізацією інвестиційних проектів, звільняються від сплати ввізного мита і податку на додану вартість із таких товарів.
Крім того, у разі внесення інвестицій на загальну суму не менш ніж 200 тис. доларів США, що спрямовані на створення нових підприємств чи робочих місць шляхом розширення виробництва, реконструкції або технічного переозброєння, залучення до роботи на підприємстві не менше 50 відсотків осіб, вивільнених у зв’язку з довгостроковим виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, які мали там основне місце роботи, з установленням їм заробітної плати не менше чверті від загального фонду оплати праці, настає право на звільнення від сплати податку на прибуток підприємств на перші два роки функціонування підприємства повністю і на наступні три роки – на 50 відсотків, а також звільнення від плати за землю.
За даними електронного довідника «Підприємства СНД», у Славутичі станом на 1998 рік існує 5 підприємств: місцевий хлібозавод (86 співробітників) і чотири комерційні фірми, що спеціалізуються на продажу електронагрівачів ізраїльського виробництва, автомобілів російського виробництва, лісу, пиломатеріалів і продуктів харчування.
Контроль за дотриманням суб’єктами зони «Славутич» вимог податкового законодавства та положень Указу Президента України від 18.06.98. № 657 «Про спеціальну економічну зону «Славутич» щодо пільг з оподаткування покладено на Державну податкову адміністрацію України.
На період виконання робіт із підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему звільняються:
– від оподаткування – прибуток Чорнобильської АЕС, якщо ці кошти використовуються на фінансування робіт із підготовки до зняття і зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, та прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги;
– від податку на додану вартість – операції, які виконуються за кошти міжнародної технічної допомоги, із ввезення (пересилання) на митну територію та закупівлі на митній території України товарів (сировини, матеріалів, устаткування та обладнання), виконання робіт та надання послуг, що здійснюються в рамках міжнародної технічної допомоги;
– від сплати мита – при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів (сировини, матеріалів, устаткування та обладнання), що надходять у рамках міжнародної технічної допомоги.
До того ж, у перші два роки повністю і на наступні три роки на 50 відсотків звільняється від оподаткування прибуток суб’єктів господарської діяльності в адміністративно-територіальних межах міста Славутич, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку до 30 грудня 2001 року, якщо ці кошти використовуються винятково на створення нових робочих місць, розвиток виробництва та реструктуризації міста Славутич, а до 1 січня 2004 року звільняються від обкладання податком на додану вартість і ввізним митом товари (сировина, устаткування та обладнання), які використовуються для розвитку виробництва та створення нових робочих місць у місті Славутич.
Таким чином, значно розширено перелік податкових пільг та пом’якшено умови їх надання, що робить інвестування в економіку міста Славутич більш вигідним і привабливим.
СЕЗ у Донецькій області
Верховна Рада України 24.12.98 прийняла Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», який покликаний залучити інвестиції до пріоритетних галузей виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування працівників, які вивільняються у зв’язку із закриттям, реструктуризацією гірничодобувних та інших підприємств, сприяти впровадженню нових технологій, модернізації діючих виробництв, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, збільшенню поставок на внутрішній ринок високоякісних товарів та послуг, створенню сучасної виробничої, транспортної і ринкової інфраструктури, ефективному використанню природних ресурсів.
СЕЗ «Донецьк» розташована на півдні міста Донецьк і займає площу 466 га, СЕЗ «Азов» розташована на півдні міста Маріуполь Донецької області і займає площу 314,8 га. Зони створюються на 60 років.
На визначений інвестиційним проектом період освоєння земельної ділянки – планування територій, будівництво об’єктів інфраструктури спеціальної економічної зони тощо – плата не справляється. За користування землею в іншому випадку та іншими природними ресурсами, переданими за угодою органу господарського розвитку, справляється плата відповідно до законодавства України.
У спеціальних економічних зонах «Азов» та «Донецьк» запроваджується режим спеціальної митної зони.
Відповідно до цього режиму товари та інші предмети (крім підакцизних товарів) для використання в межах цих зон ввозяться на їх територію без сплати мита і податку на додану вартість. Якщо ж товари вивозяться із зони на територію України, то мито і податок на додану вартість сплачуються на загальних засадах – як при імпорті товарів в Україну. Виняток становлять повністю вироблені або достатньо перероблені чи оброблені у спеціальній економічній зоні товари, вивезення яких за межі України не оподатковується, а при вивезенні їх в Україну для вільного використання на її території податок на додану вартість та акцизний збір не справляється.
Крім того, на територіях вільних економічних зон встановлюється спеціальний пільговий режим оподаткування. Схема пільг в СЕЗ і територіях пріоритетного розвитку Донецької області наведена в таблиці 4.1.
Спеціальний режим інвестиційної діяльності запроваджується з метою створення нових робочих місць на територіях пріоритетного розвитку, тобто на територіях у межах міста або району, де склалися несприятливі соціально-економічні умови. Цей режим запроваджується на 30 років і діє у пріоритетних видах економічної діяльності.
До територій пріоритетного розвитку належать у своїх адміністративно-територіальних межах міста Вугледар, Горлівка, Дзержинськ, Димитров, Добропілля, Донецьк (крім територій СЕЗ «Донецьк»), Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Красноармійськ, Макіївка, Маріуполь (крім території СЕЗ «Азов»), Новогродівка, Селидове, Сніжне, Торез, Шахтарськ, а також Волноваський та Мар’їнський райони.
Спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовується до суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізують схвалені Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області інвестиційні проекти у пріоритетних видах економічної діяльності та територіях пріоритетного розвитку, згідно з укладеним контрактом.
У Донецьку місцевою владою підготовлено 10 інвестиційних проектів на суму 192 млн. дол., які планується реалізовувати в економічній зоні. На думку експертів Міністерства вугільної промисловості, створення зони сприятиме пом’якшенню негативних соціальних наслідків від закриття шахт.
Таблиця 4.1
Схема пільг у СЕЗ і територіях пріоритетного розвитку Донецької області

Показники

СЕЗ

ТПР із спеціальним режимом інвестування

Строк дії

60 років

30 років

Податкові пільги

– податок на прибуток – 20 %

– доходи (крім тих, які одержані від інвестицій у державні цінні папери) оподатковуються у розмірі 2/3 діючих ставок

– звільнення від зборів до Інноваційного і Чорнобильського фондів

– пільги щодо митних та акцизних зборів

– звільнення на строк до 5 років від імпортних і експортних зборів на сировину та обладнання (крім підакцизних товарів)

– податок на прибуток для підприємств із інвестиціями не менше $1 млн.: 0 % – перші три роки з моменту одержання першого прибутку, 50 % від діючих ставок – наступні 3 роки

– звільнення від зборів до Інноваційного і половина від ставки до Чорнобильського фондів для підприємств, де 50 % і більше робітників – колишні робітники гірничо-добувної галузі

 

 

 

 

 

До валового доходу підприємства з метою оподаткування не включається одержана згідно з інвестиційним проектом сума інвестицій у вигляді коштів, матеріальних цінностей та нематеріальних активів

 

 

Сума інвестицій до валового прибутку не включається

Додаткові гарантії

У випадку зміни режиму діяльності зон підприємець може сплачувати податки за ставками, що діяли на момент укладання з ним контракту органами управління зон

СЕЗ у Луганській області
З метою залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування персоналу, що вивільняється у зв’язку із закриттям, перепрофілюванням гірничодобувних та інших підприємств Луганської області, Президент України видав Указ «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області».
До територій пріоритетного розвитку віднесено міста Брянка, Первомайськ, Стаханов.
Спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовується до суб’єктів підприємницької діяльності, які за укладеним із відповідним органом місцевого самоврядування договором реалізують інвестиційний проект. Цей режим передбачає:
– звільнення не більше ніж на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту;
– звільнення на 3 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі у процесі реорганізації, підприємства, інвестиції в яке еквівалентні менш ніж 1 млн. доларів США. З четвертого по шостий рік прибуток оподатковується за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування;
– невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної, згідно з інвестиційним проектом, суми інвестицій у вигляді коштів, матеріальних та нематеріальних активів;
– звільнення від сплати збору до Державного інноваційного фонду та Фонду сприяння зайнятості населення на період до 2009 року новостворених, у тому числі у процесі реорганізації, підприємств, у яких чисельність вивільнених працівників гірничодобувних та інших підприємств, що закриваються, становить у податковому періоді не менш ніж 50 відсотків середньоспискової чисельності працюючих;
– несправляння у період освоєння земельної ділянки (планування території, будівництва інфраструктури тощо), визначеного інвестиційним проектом, плати за землю.
Спеціальна експериментальна економічна зона «Сиваш»
Проект розроблено в 1994 – 1995 роках, але фактично зона почала функціонувати з вересня 1996 року. Зона «Сиваш» створена Указом Президента України «Про Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш». Керівний орган – державна компанія «Адміністрація Північнокримської експериментальної економічної зони «Сиваш», до статутного фонду якої уряд України перерахував 300 тис. грн., уряд Криму – 52 тис. грн. СЕЕЗ «Сиваш» розташована в північній частині Кримського півострова на території трьох адміністративно-територіальних одиниць – міст Красноперекопськ, Армянськ і Красноперекопського району АР Крим. Загальна площа зони – 1410 кв. км. Сьогодні статус суб’єктів зони мають 13 підприємств, ще 4 – претендують на його отримання. Характерною особливістю регіону є наявність практично невичерпних запасів солей натрію, брому, хлору.
Основна мета створення СЕЕЗ – відродження виробничих підприємств, що знаходяться на її території. Сьогодні тут реалізується 17 значних проектів загальною сумою 6,3 млн. дол. За даними Міністерства економіки України, у ці проекти вже вкладено близько 4 млн. доларів. І це лише початок, оскільки за інвестиційними планами сума капіталовкладень повинна становити 50 млн. доларів.
Нині в зоні «Сиваш» функціонують виробництва газованої води, хлібобулочних виробів, брому, різноманітної молочної продукції. Багато інвестиційних програм пов’язано, насамперед, із модернізацією та реконструкцією існуючих виробництв, переробкою сировини, утилізацією промислових відходів, випуском комп’ютерних систем і відеотехніки. Для підприємств, що працюють у зоні, встановлено певні пільги:
– знижено на 50 відсотків податок на прибуток;
– звільнено від ПДВ та мита сировину, матеріали та обладнання, які ввозяться для власного виробництва;
– звільнено від обов’язкового продажу валютної виручки;
– не підлягає квотуванню та ліцензуванню вивезення виробленої продукції за кордон.
За роки діяльності реалізовано продукції на 100 млн. грн., відраховано до бюджету понад 5 млн. грн. Працювати в економічній зоні виявили бажання ділові кола Великобританії, Німеччини, Туреччини, Швеції, США, Словаччини. Передбачається, що в 2001 році, після завершення експерименту, СЕЕЗ буде перетворено на СЕЗ терміном на 30-40 років.
На території Криму планується створити ще кілька спеціальних економічних зон – у Керчі, Євпаторії, Феодосії, а також туристично-рекреаційну зону у Великій Ялті.
СЕЗ «Закарпаття»
Перші спроби створити СЕЗ «Закарпаття» робилися ще в 1992 році. Згідно з проектом зона повинна була розміститися на прикордонній території площею 200 га, де передбачалося збудувати готелі, ресторан, складські приміщення та інші об’єкти інфраструктури. За розрахунками, протягом 5 років у зону намічалося інвестувати 500 млн. дол. У 1996 році отримано дозвіл на розбудову зони на малопридатних землях площею 525 га в рамках консигнаційного комплексу «Чоп-Інтерпорт», що створювався.
З 9 січня 1999 року вступив у силу Указ Президента України «Про СЕЗ у «Закарпатті», за яким зона створюється терміном на 30 років на площі 737,9 га. В її межах встановлюється спеціальний податковий, митний та інші режими інвестиційної діяльності. Суб’єктам підприємництва, зареєстрованим в зоні, надаються значні пільги, а саме:
– податок сплачується за ставкою 20 % від об’єкта оподаткування;
– доходи нерезидентів, отримані від діяльності в зоні, за винятком доходів від інвестицій у цінні папери, оподатковуються в розмірі 2/3 ставок, встановлених чинним законодавством;
– не справляється збір до Державного інноваційного фонду;
– встановлюється режим спеціальної митної зони, ввезення товарів з-за кордону на територію якої не оподатковується ввізним митом та ПДВ;
– не справляються вивізне мито, ПДВ та акцизний збір при вивезенні з території зони за кордон товарів, раніше ввезених до зони з-за кордону або вироблених чи перероблених у зоні;
– не застосовується ліцензування та квотування товарів, імпортованих для потреб виробництва у зоні.
На території СЕЗ заборонено запроваджувати гральний бізнес. Спеціальний режим інвестиційної діяльності в зоні встановлюється на 15 років. Передбачається звільнення:
– від обкладення ввізним митом та податком на додану вартість під час ввезення в Україну обладнання, крім підакцизних товарів, для здійснення інвестиційного проекту – не більше ніж на п’ять років;
– від оподаткування прибутку новостворених підприємств (у тому числі тих, що перебувають у процесі реструктуризації), інвестиція в кожне з яких еквівалентна не менш ніж 250 тис. дол., а також прибутків уже діючих виробництв, отриманих у результаті інвестування в кожне з них не менше ніж 250 тис. дол. – на два роки;
– від сплати збору до Державного інноваційного фонду новостворених підприємств – на два роки.
Також передбачено: сплату 50-відсоткового прибуткового податку протягом трьох років новоствореними підприємствами з іноземними інвестиціями; неоподаткування доходів, одержаних від надання туристичних послуг у населених пунктах Закарпаття, які мають статус гірських. Якщо реципієнт інвестиції продав ввезене інвестором обладнання до завершення дії інвестиційного терміну, йому доведеться сплатити ПДВ та ввізне мито у повному обсязі за відповідний податковий період.
СЕЗ у Львівській області
Прикладом прагнення держави відновити екологічну рівновагу, вирішити природоохоронні завдання та соціальні проблеми є створена Законом України від 15.01.99 № 402-ХІV спеціальна економічна зона «Яворів». У Яворі планується організувати СЕЗ виробничого спрямування терміном на 10 років. За проектом тут буде створено кілька нових підприємств: західноукраїнський нафтомастильний завод, виробництво сірчаної кислоти та гербіцидів, фабрику з пошиття спортивного одягу. Загальна сума запланованих інвестицій – 46,8 млн. доларів.
Яворів має сприятливе транспортно-географічне положення і розвинену промислову інфраструктуру. Про це свідчить і наявність у цьому регіоні автомобільної та залізничної магістралей, близькість до кордону з Польщею (до речі, недалеко розміщена польська СЕЗ у Малашевичі-Тересполі, яка не має виходів ні на морські, ні на річкові маршрути, створена з метою сухопутної дії по осі Захід-Схід-Захід).
СЕЗ «Яворів» створюється з метою залучення інвестицій для створення нових робочих місць та забезпечення працевлаштування працівників Яворівського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», що вивільняються у зв’язку із скороченням виробництва, перепрофілювання вільних виробничих потужностей, вирішення екологічних проблем у Яворівському районі шляхом створення умов для відновлення земель, порушених техногенним впливом гірничо-хімічного виробництва, активізації підприємницької діяльності тощо.
На території зони передбачено запровадити спеціальний режим економічної діяльності. Так, у районі пункту пропуску Краковець-Корчова, що розташований на кордоні з Польщею, планується ввести в дію спеціальний митний режим, відповідно до цього на території майбутнього автопорту не стягуватиметься ввізне мито і ПДВ із ввезених товарів, крім підакцизних, із-за меж митної території України. Передбачено ще чимало пільг, передусім, на переміщення товарів, що вироблятимуться чи перероблятимуться на території автопорту «Краковець». Від сплати ввізного мита звільняються також сировина, матеріали та обладнання, крім підакцизних, які ввозитимуться в СЕЗ «Яворів» для потреб власного виробництва.
Сума грошових надходжень до бюджетів усіх рівнів від новостворених у СЕЗ «Яворів» підприємств при запропонованому пільговому режимі оподаткування становить 9,2 млн. грн.
Відповідно до Закону України від 18.03.99 № 514-ХІV передбачається створення на 20-річний період ще й спеціальної економічної зони туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», яка розташована в адміністративно-територіальних межах міста Трускавець.
Метою створення СЕЗ «Курортополіс Трускавець» є стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження і ефективне використання природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення економічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму.
Суб’єктами СЕЗ «Курортополіс Трускавець» визначаються суб’єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які розташовані на території СЕЗ і реалізують на цій території затверджені виконавчим комітетом Трускавецької ради інвестиційні проекти кошторисною вартістю, еквівалентною не менш ніж 500 тис. доларів США, на підставі договору (контракту) щодо умов реалізації цього інвестиційного проекту та зареєстровані органом господарського розвитку і управління СЕЗ «Курортополіс Трускавець» як суб’єкти СЕЗ «Курортополіс Трускавець».
До суб’єктів СЕЗ «Курортополіс Трускавець» застосовується спеціальний правовий режим підприємницької діяльності та надаються передбачені зазначеним Законом пільги щодо сплати податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, ввізного мита та плати за землю.
Органами управляння ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» є Трускавецька міська рада та її виконавчий комітет у межах своїх повноважень; орган господарського розвитку і управління ВЕЗ «Курортополіс Трускавець». Органом господарського розвитку і управління «Курортополіс Трускавець» є юридична особа, створена Трускавецькою міською радою за участю суб’єктів господарської діяльності.
Суб’єкт підприємницької діяльності (інвестор), який має наміри реалізувати інвестиційний проект, повинен особисто або через уповноваженого представника подати до виконкому Трускавецької міськради наступні документи:
– заяву про розгляд інвестиційного проекту в установленому порядку;
– інвестиційний проект (бізнес-план);
– нотаріально посвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та установчі документи юридичної особи;
– у випадку, коли заявником є іноземна особа, – документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торгового, банківського чи судового реєстру і т.д.);
– довідку органів державної податкової служби про стан розрахунків із бюджетом (для юридичних осіб, що зареєстровані в Україні);
– висновки експертизи інвестиційного проекту згідно з законодавством України (у тому числі науково-технічної, екологічної і т.д.);
– проект договору (контракту) про реалізацію інвестиційного проекту на території ВЕЗ «Курортополіс Трускавець», узгоджений із виконавчим комітетом Трускавецької міськради та органом господарського розвитку і управління ВЕЗ;
– зобов’язання про надання виконавчому комітету Трускавецької міськради звітності про хід реалізації інвестиційного проекту за формою і в терміни, що встановлені виконавчим комітетом.
Гарантії суб’єктам ВЕЗ «Курортополіс Трускавець»:
– згідно з частиною 2 ст. 2 Закону «Про ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» у випадку зміни законодавства України з питань оподаткування, інвестиційної діяльності та митного законодавства до суб’єктів зони «Курортополіс Трускавець» на їх вимогу протягом періоду функціонування цієї зони застосовуються положення, що передбачені даним Законом, і пільги, що надані іншими законами України на день їх реєстрації як суб’єктів ВЕЗ «Курортополіс Трускавець»;
– у випадку ліквідації ВЕЗ держава ґарантує збереження в повному обсязі всіх майнових та немайнових прав суб’єктів даної ВЕЗ;
– СЕЗ «Курортополіс Трускавець» може бути ліквідована і до закінчення терміну, на який вона була створена. Відповідно до Закону України «Про загальні основи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» таке рішення може прийматися лише Верховною Радою України у формі окремого закону про ліквідацію ВЕЗ.
Рішення про затвердження інвестиційного проекту чи відмову в його затвердженні приймається в місячний термін (у деяких випадках він може продовжуватися виконавчим комітетом на 2 тижні).
Рішення про затвердження інвестиційного проекту є підставою для укладання угоди (контракту) про реалізацію його на території ВЕЗ «Курортополіс Трускавець».
Орган господарського розвитку і управління ВЕЗ видає відповідному суб’єкту підприємницької діяльності (інвестору) після його реєстрації як суб’єкта ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» свідоцтво про реєстрацію, яке підтверджує право його власника на отримання пільг, визначених Законом «Про ВЕЗ «Курортополіс Трускавець».
Законом «Про ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» суб’єктам ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» надаються наступні пільги.
1. Пільги щодо сплати мита. Звільняються від сплати лікарські препарати, обладнання, комплектуючі вироби до них, програмне забезпечення об’єктів інтелектуальної власності (крім підакцизних товарів) для потреб власного виробництва, пов’язаних із реалізацією інвестиційного проекту, зареєстрованих Трускавецькою міською радою.
2. Пільги щодо сплати НДС. Звільняються суб’єкти ВЕЗ щодо операцій, які здійснюються ними, із ввезення (пересилки) зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку лікарських препаратів, обладнання, програмного забезпечення для потреб власного виробництва, пов’язаних із реалізацією інвестиційного проекту (крім підакцизних товарів).
3. Пільги щодо податку на землю. Звільняються від сплати податку на землю в повному обсязі суб’єкти ВЕЗ, що є власниками земельних ділянок і (або) землекористувачі при реалізації ними на території даної зони протягом визначеного в інвестиційному проекті періоду освоєння земельної ділянки, а саме: планування території, будівництво об’єктів інфраструктури для потреб ВЕЗ «Курортополіс Трускавець».
Сплата податку на землю проводиться за ставкою в розмірі 50 % діючої ставки оподаткування протягом наступних десяти років реалізації таких інвестиційних проектів із моменту закінчення вказаного вище періоду, протягом якого дані суб’єкти бути повністю звільнені від сплати податку на землю.
1. Пільги щодо податку на прибуток підприємств:
– звільняються від сплати податку на прибуток підприємства в повному обсязі терміном на 3 роки з моменту отримання суб’єктами ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» першого прибутку від реалізації інвестиційного проекту;
– сплата податку на прибуток підприємства за ставкою 50 % із 4-го по 6-й рік реалізації інвестиційного проекту;
– після 6-ти років з початку реалізації конкретного інвестиційного проекту податок на прибуток сплачується в повнуму обсязі за загальною ставкою.
СЕЗ в Одеській та Миколаївській областях
З точки зору стандартних вимог до СЕЗ, Одеса могла за бізнес-планом стати ідеальним «СЕЗ-мільйонером». Саме в Одеській області найбільша в Причорноморському економічному районі густота залізничних шляхів (34,6 км на 1000 кв. км). З 1978 р. працює міжнародна залізнична переправа Іллічівськ – Варна. Автомагістралі Миколаїв – Одеса – Кишинів і Одеса – Ізмаїл мають міжнародне і державне значення. Експлуатуються нафтопровід Снігурівка – Одеса, газопровід Шебелинка – Одеса і аміакопровід Тольяті – Одеса. У місті знаходяться два міжнародних аеропорти і великий морський порт.
Тут працюють теплова електростанція, нафтопереробний і судноремонтний, машинобудівний, два верстатобудівних заводи, «Кінап» (підприємство з виробництва кіноапаратури), заводи поліграфічного машинобудування та інші великі підприємства.
В області зосереджені багаті запаси корисних копалин (будівельні матеріали, нафта і газ). Не можна забувати і про лікувальні грязі на Куяльницькому і Хаджибейському лиманах. І, нарешті, в Одеській області розташовані 43 лікувальні санаторії та пансіонати, багаточисельні турбази і дитячі табори.
Президент України Указом від 29.12.98 № 1387/98 підтримав ініціативу щодо створення спеціальної економічної зони «Рені» на території міста Рені на базі морського торговельного порту. Зазначена зона запроваджується з метою створення умов для залучення інвестицій, активізації підприємницької діяльності, розширення зовнішньоекономічних зв’язків та стимулювання транзитних перевезень і прискорення соціально-економічного розвитку регіону.
З метою створення умов для залучення інвестицій, збереження, розвитку та ефективного використання виробничого, науково-технічного та експортного потенціалу суднобудівної промисловості Президент України підтримав ініціативу Миколаївської обласної державної адміністрації щодо створення спеціальної економічної зони в Миколаєві на базі суднобудівних підприємств міста.
Отже, в Україні опрацьовуються декілька проектів СЕЗ: «Закарпаття», «Славутич», у Трускавці, Яворі, Одесі тощо. Діє експериментальна зона «Сиваш», прийнято Закон про створення спеціальних економічних зон «Донецьк» та «Азов», а також території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестування в Донецькій області.
Після розгляду сучасного стану СЕЗ в Україні можна зробити наступні висновки:
– по-перше, майже всі проекти СЕЗ в Україні (крім Одеси і Севастополя) орієнтовані на виживання і певне пожвавлення депресивних регіонів, тому їх ефективність, скоріше за все буде не дуже високою;
– по-друге, процес створення СЕЗ в Україні протікає дуже повільно і непослідовно;
– по-третє, за винятком СЕЗ «Славутич», підходи до створення інших задекларованих вільних зон у цілому відповідають світовим стандартам (розвинені комунікації, виробнича і соціальна інфраструктура, природно-ресурсний потенціал).
Також потрібно відмітити, що в нашій країні світовий досвід створення вільних економічних зон застосовується лише частково. Якщо в іноземній практиці подібні зони є невеликими територіальними анклавами, майже не пов’язаними з національним ринком, то в Україні вони проектуються скоріше як засіб вирішення не стільки зовнішньоекономічних, скільки внутрішньогосподарських завдань.

Питання для перевірки засвоєних знань
1. Розкрийте історію створення вільних економічних зон.
2. Охарактеризуйте створення сучасних офшорних зон.
3. Яка класифікація ВЕЗ?
4. Які повноваження надаються ВЕЗ?
5. Охарактеризуйте нормативну базу створення та діяльності ВЕЗ в Україні.
6. Яка мета створення ВЕЗ в Україні?
7. Які основні фактори розміщення ВЕЗ враховуються при їх створенні?
8. Дайте характеристику ВЕЗ, які можуть створюватись в Україні залежно від господарської спрямованості.
9. Які зони діють на території України з 1 січня 2000 року?
10. Охарактеризуйте сучасний стан ВЕЗ в Україні.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.