6. Інститути ринку цінних паперів Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

6. Інститути ринку цінних паперів
6.1. Біржі в сучасній ринковій інфраструктурі.
6.2. Функціонування бірж в Україні.
6.3. Депозитарії та зберігачі, реєстратори.
6.4. Національна депозитарна система.
6.5. Клірингова система.
6.6. Позабіржова фондова торгова система.

Ключові слова: біржа, лот, касові угоди, котирування, стан ринку, інфляція, ринок в абсолютній рівновазі, ринок у певній рівновазі, лімітний курс, ринок, що обмежений в рівновазі, ринок, що обмежений попитом або пропозиціями, ринок без котирування, депозитарій, зберігач, реєстратор, Національна депозитарна система, прямі учасники, опосередковані учасники, розрахунково-клірингова діяльність, емісія цінних паперів, депозитарний договір, клірингова система, дилер, позабіржовий ринок цінних паперів.

6.1. Біржі в сучасній ринковій інфраструктурі
Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. У сучасному розумінні фондова біржа – це організований ринок цінних паперів, що працює за принципами:
– перевірки якості і надійності цінних паперів;
– встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;
– гласності біржових операцій. 
Як особливий інститут цінних паперів біржі сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього у світі існує близько 200 бірж, об’єднаних у Міжнародну федерацію фондових бірж.
Фондові біржі організовуються, як правило, у вигляді приватних акціонерних товариств (США, Великобританія) або публічно-правових інститутів (Франція, Італія, Швейцарія, Німеччина). Робота біржі та діяльність її членів регламентується статутом, внутрішніми правилами та інструкціями. Щоб стати членом біржі, потрібно купити місце у її власника. Після цього з’являється можливість брати участь у торгах, використовувати привілеї, які надає біржа.
У кожній країні з розвиненою ринковою економікою фондова біржа займає важливе місце як інструмент перерозподілу грошового капіталу в різноманітні галузі економіки. Однак її значення може бути більшим або меншим залежно від національного ринку позикового капіталу, розгалуженості кредитно-фінансової системи, масштабів грошових накопичень та їх впливу на відтворювальний процес. Так, біржі Західної Європи відстають від бірж США та Японії за обсягом угод і біржовою капіталізацією. Біржова капіталізація цінних паперів у США становить 35 % загальносвітової, відповідно в Японії – 32,4 %, Західній Європі –26,5 %, у т. ч. в Англії – 10,2 %, ФРН – 3,6 %, Франції – 3,5 %.
Положення фондової біржі, її роль у мобілізації грошового капіталу також залежать від ступеня її інтеграції в сучасний механізм державного регулювання. Тому національні особливості фондових бірж мають важливе значення для характеристики грошово-кредитної системи кожної країни.
США сьогодні мають розгалужену мережу, яка складається із 13 фондових бірж. Вони базуються в Нью-Йорку (дві), Чикаго, Бостоні, Сан-Франциско, Канзас-Сіті, Лос-Анджелесі, Детройті, Новому Орлеані, Далласі, Філадельфії, Цинцініані, Солт-Лейк-Сіті. Провідне становище займає Нью-Йоркська фондова біржа, на якій здійснюється більше 70 % усіх операцій з акціями. У її складі – 1366 членів, із яких 1226 представляють інтереси 523 приватних корпорацій. Близько 140 діють від власного імені. Плата за місце на біржі коливається від декількох десятків до сотень тисяч доларів. Курсова вартість акцій Нью-Йоркської біржі постійно зростає.
Друге місце за значенням у США займає Американська фондова біржа (Нью-Йорк). Однак вона, як і інші периферійні біржі, орієнтується на Нью-Йоркську фондову біржу за основною масою руху вартості акцій. У той же час, регіональні фондові біржі здійснюють, в основному, котирування акцій невеликих місцевих приватних компаній. Особливості мережі американських фондових бірж полягає в тому, що тут переважно здійснюються операції з цінними паперами старих випусків (акції, приватні та державні облігації). При цьому частка операцій з державними паперами обмежена. Допущення приватних паперів на біржу можливе при наявності чистого прибутку в розмірі 1 млн. дол., а також за згодою Ради керуючих бірж та реєстрації в Комісії по операціях з цінними паперами.
Особливість Нью-Йоркської фондової біржі полягає в тому, що там існує досить диференційоване коло членів порівняно з біржами інших країн.
По-перше, це спеціалісти щодо операцій із певним цінним папером (одним чи декількома). Кожний цінний папір на біржі приписаний до певного спеціаліста, який користується монопольним правом на угоди з ним. Ці спеціалісти є ключовими фігурами в торговій справі і представляють замовлення натовпу, що торгує, конкуруючи з іншими членами біржі. Після завершення угоди вони отримують комісійні. Обов’язок спеціаліста як дилера – підтримувати на ринку той цінний папір, який за ним закріплено. Від нього вимагається купувати і продавати за власний рахунок цінний папір таким чином, щоб зводити до мінімуму дисбаланс попиту і пропозиції на нього, що іноді виникає. В інших випадках спеціалісту забороняється торгувати за власний рахунок.
На початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі діяло 440 спеціалістів, які були об’єднані в 35 груп. Найбільша складалася із 24 спеціалістів, за якою налічувалося 125 акцій. Як правило, спеціалісти проводять угоди за власний рахунок, а за певні комісійні виконують обмежені накази інших брокерів.
По-друге, це брокери торгового залу або біржові брокери, які є членами фондової біржі і виконують замовлення своїх клієнтів, не маючи права вести операції за власний рахунок. У той же час, вони можуть виконувати доручення інших брокерів, які в силу обставин не можуть здійснювати угоди.
По-третє, біржові (зареєстровані) маклери, які проводять операції в торговому залі за власний рахунок або діють за дорученням, в якому вони мають частку (їх усього близько 30 чоловік).
По-четверте, асоційовані члени, що мають допуск в операційний зал, але не мають права укладати угоди. Як правило, це представники компаній і фірм, членів фондової біржі.
Англія. У цій країні мережа фондових бірж налічує 22 фондові біржі. Провідною є Лондонська, яка концентрує більше 60 % усіх операцій з цінними паперами всередині країни. Однак головна її особливість полягає в тому, що більше 50 % торгівлі припадає на цінні папери іноземного походження, оскільки Лондон продовжує виконувати роль одного із світових фінансових центрів. Серед інших слід відзначити фондові біржі в Глазго, Ліверпулі, Манчестері, Бірмінгемі.
У жовтні 1986 року Лондонська фондова біржа після 213 років існування вступила в новий етап. У результаті реорганізації біржа перетворилася майже в «глобальний центр торгівлі цінними паперами». Сутність проведеної реорганізації полягає в ліквідації суворої спеціалізації маклерських фірм та обмеженні їх фінансових операцій, у результаті чого члени Лондонської фондової біржі позбавляються права користуватися фіксованими комісійними за операціями з акціями та іншими цінними паперами, а іноземні інвестори отримують повну свободу щодо усіх операцій біржі. Ділова преса Заходу визначила цей захід уряду Англії як певну поступку перш за все могутнім спекулянтам із США та Японії, які ведуть широку світову торгівлю акціями за допомогою комп’ютерних мереж.
Лондонська біржа є однією із найстаріших, регламентація її діяльності почалася ще в ХVІІ ст., а офіційно вона виникла в 1773 році. Це акціонерне товариство, капітал якого складає більше 500 тис. фунтів стерлінгів. Число членів, хоч і коливається щорічно, в середньому становить майже 3,5 тис. чол., із яких близько 2,7 тис. брокерів і 800 тис. дилерів і джоберів. Останні проводять операції за власний рахунок.
Основний вид біржових операцій на Лондонській біржі – це термінові угоди, які носять не стільки мобілізаційний, скільки спекулятивний характер. Джобери, як правило, проводять операції з певними цінними паперами, укладають угоди тільки через брокерів, а не безпосередньо з покупцями і продавцями.
Особливістю Лондонської біржі є те, що крім основних операцій на ній відбуваються так звані арбітражні угоди. Їх зміст полягає в тому, що угода з одним і тим же видом цінних паперів відбувається одночасно на двох різних ринках (одна в Лондоні, інша, наприклад, в Німеччині, в Гамбурзі). 
На фондових біржах Англії котируються як акції, так і приватні облігації на пред’явника та іменні, а також цінні папери іноземних компаній. На англійських фондових біржах допускаються касові угоди (оплата протягом доби), форвардні (оплата за 14 днів) і термінові опціони. Мінімальний обсяг угод в Лондоні складає 1 тис. фунтів для простої акції та облігації і 100 цінних паперів будь-якого виду. Брокерська комісія щодо угод на біржах становить 0,375 % від номінальної вартості державних цінних паперів, 0,75 % – від ринкової ціни приватних облігацій і 1,25 % – від ринкової ціни акції.
Франція. У Франції діє 8 фондових бірж (у Парижі, Бордо, Лілє, Ліоні, Марселі, Нансі, Нанті, Тулузі. Провідне місце займає Паризька фондова біржа, на яку припадає 98-99 % обсягу операцій із цінними паперами усіх французьких фондових бірж. На фондових біржах Франції обертаються в основному акції приватних компаній та облігації державних позик. До 1961 року на Паризькій біржі існувало два ринки: офіційний (ринок маклерів) і неофіційний (ринок куртьє під назвою «куліса»). У 1961 році останній був ліквідований, а в 1962 році проведена реформа фондової біржі, згідно з якою встановлювалося єдине котирування цінних паперів для бірж усієї країни.
Паризька фондова біржа почала функціонувати з ХVІІІ ст., коли англійський банкір і вчений Джон Ло зайнявся у Франції спекуляцією з цінними паперами для покриття дефіциту бюджету Франції. Реально вона почала діяти в спеціальному приміщенні в 1798 році. Згідно з законом 1801 року біржа стала організацією, яка складалася із брокерів – осіб, які обиралися і затверджувалися урядом. Декрет від 30.03.67 визначив порядок організації та ліквідації фондових бірж на території Франції. На Паризькій фондовій біржі, як правило, можна здійснювати угоди тільки з паперами, допущеними до котирування на біржі. Допуск цінних паперів тієї чи іншої корпорації створює ринок. Про допуск цінного паперу на ринок приймає рішення корпорація брокерів, а допуск іноземних цінних паперів здійснює уповноважений орган уряду Франції. Біржові брокери здійснюють угоди з приватними та державними цінними паперами, які підлягають котируванню, а також угоди за рахунок інших із переказними та іншими векселями, з будь-якими торговими цінними паперами.
Нині Паризька фондова біржа поділяється на три основних елементи: офіційний («паркет»), неофіційний («куліса») і так званий вільний ринок.
На офіційному ринку укладають та оформляють угоди брокери, які вносять заставу в певному розмірі. Неофіційний ринок («куліса») діє як об’єднання банкірів і носить назву банківського ринку. Членами «куліси» є, як правило, різні види банків, які купують і продають цінні папери як за готівку, так і на термін. На «кулісі» ними організовано як «синдикат банкірів за готівковими угодами», так і «синдикат банкірів за терміновими угодами». Члени «куліси» повинні вносити задаток.
Третій – вільний ринок – базується на цінних паперах, які не допускаються на офіційний і кулісний ринок. На ньому може здійснити угоду будь-яка фізична чи юридична особа. «Куліси» і вільний ринок не обслуговують процеси мобілізації грошового капіталу і тому носять, в основному, спекулятивний характер.
У Франції всі фондові біржі є державними закладами. Серед цінних паперів, що котируються на фондових біржах, основне місце займають облігації та акції на пред’явника; іменні – тільки для страхування компаній. Мінімальна вартість цінних паперів становить 100 франків. На фондових біржах відбуваються касові угоди з розрахунком не більше двох днів і термінові угоди типа репорт.
ФРН. Система фондових бірж включає 8 бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері. Провідне місце в біржових операціях займає Франкфуртська, бо це місто є основним кредитно-фінансовим центром ФРН і було таким ще до початку ІІ світової війни. Тут розміщуються штаб-квартири провідних торгово-промислових корпорацій і кредитно-фінансових установ ФРН (банків, страхових компаній і т.д.).
У сучасній Німеччині найбільшими вважаються фондові біржі Франкфурта-на-Майні і Гамбурга.
З 4 травня 1975 року діє новий закон про біржі, який замінив попередній, прийнятий ще в 1896 році. Згідно з цим законом уніфіковані організаційні та правові форми біржі, більш чітко визначена практика допуску на біржу фізичних осіб, які беруть участь у біржовій грі, а також відрегульовані правила здійснення біржових угод. Особливість біржового механізму Німеччини полягає в тому, що фондові біржі мають менше значення у фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, бо основну роль тут відіграють комерційні банки. Тому вплив корпорацій та інших компаній на ринок цінних паперів порівняно з іншими країнами досить обмежений.
Позабіржовий ринок представлений у Німеччині так званим вільно конвертованим ринком, що контролюється в основному комерційними банками, які утворюють Комісію з питань торгівлі позабіржовими цінними паперами як орган Федерального союзу приватних банків. На цьому позабіржовому ринку існує дві основні форми торгівлі: перші – «за стійкою» ( тобто торгівля в певний час і в певному місці), інша – телефоном. У першому випадку діє порядок регулярних торгів, правила допуску і зобов’язання публікувати котирування аналогічно до фондової біржі. Торгівля відбувається тільки допущеними до котирування цінних паперів, включаючи і біржові. Даний метод нагадує американський позабіржовий ринок «через прилавок», який утворюється після торгівлі на фондовій біржі.
Фондові біржі в Німеччині є державними закладами, що створюються властями земель, управліннями, торговими палатами і торговими асоціаціями. Як правило, нагляд за обігом цінних паперів і діяльністю бірж у Німеччині здійснюють органи влади земель, які призначають для цих цілей державних контролерів. У той же час, банківську діяльність щодо розміщення цінних паперів регулюють федеральні органи. Практичною роботою фондових бірж у Німеччині керують: Правління бірж, Комісія з питань допуску до котирувань і Палата маклерів. Основними суб’єктами фондових бірж у Німеччині є курс-маклери та вільні маклери. Перші є професійними брокерами, які торгують в основному цінними паперами, що прописані ними. Вони не можуть здійснювати операції від власного імені і за власний рахунок. Основна функція курс-маклерів – фіксація курсів продажу та купівлі цінних паперів, на яких вони спеціалізуються. Вільні маклери можуть укладати біржові угоди як від імені клієнтів, так і від власного, але їх операції не беруться, як правило, до уваги при встановленні офіційних біржових котирувань, що відрізняє їх від котирувань курс-маклерів. Вільні маклери здійснюють також посередницькі операції для банків на позабіржовому ринку.
Італія. Фондові біржі Італії діють як державні заклади. Їх діяльність визначається рядом законів, які встановлюють загальний порядок обігу і реалізації цінних паперів на біржах. Контрольні функції за діяльністю бірж здійснюють Міністерство фінансів, місцеві торгові органи і спеціальний орган – Національна комісія у справах компаній і бірж.
Суб’єктами фондових бірж є брокери, зареєстровані за статусом державних службовців. Як правило, кількість брокерів встановлюється законом для кожної біржі. Найбільша – Міланська – має їх близько 130, там котируються до 500 видів цінних паперів, третя частина з яких – акції. Брокери отримують комісійні за свою діяльність за держоблігаціями в розмірі 0,15 %, а за акціями – 0,01 – 0,07 % від суми угоди.
Ставки комісійних, як правило, встановлюються Міністерством фінансів при консультації з Асоціацією брокерів Італії. Вони обов’язкові для всіх фондових бірж країни. З середини 50-х років брокери виконують і посередницькі функції при реалізації італійських цінних паперів для іноземних покупців.
Швейцарія. Сьогодні в країні діє 8 фондових бірж. Вони існують з 1850 року. Найбільші з них – у Базелі, Женеві та Цюріху, вони беруть участь у міжнародному обігу цінних паперів.
Провідне значення має Женевська фондова біржа, яка проводить біржові операції, котирування цінних паперів, сплачує комісійні винагороди посередникам, визначає порядок здійснення операцій. Управляєть біржею біржова палата, яка призначає персонал біржі і секретаря. Угоди на ній укладаються маклерами. Брокерські компанії і банки, як правило, делегують на Женевську біржу своїх маклерів, які повинні бути або повними, або асоційованими її членами.
Біржові курси офіційно реєструються державними комісарами біржі. До котирування на біржі не приймаються цінні папери тих компаній, капітал яких не досягнув 1 млн. швейцарських франків, хоча біржовим комітетом можуть робитися винятки. Операції з рентою та облігаціями сплачуються готівкою. Операції біржового характеру здійснюються тільки переказними бонами швейцарського національного чи клірингового банку. Для цінних паперів з угодами під емісію біржова палата визначає спеціальний ліквідний порядок.
Друге за значенням місце займає біржа Цюріха, де функціонує паралельний ринок паперів, що не допущені до біржового котирування. Цей ринок діє за всіма правилами біржі, але тут відсутній контроль за їх виконанням. На ній обертається близько 2,5 тис. цінних паперів (2 тис. облігацій і 400 акцій). Частка цінних паперів і облігацій іноземних емітентів – 30 % і 40 % відповідно.
Фондові біржі в Швейцарії є державними закладами, що створюються місцевими органами (кантонами). На відміну від інших країн, управління біржею здійснюється великою кількістю органів: Асоціація фондової біржі, Комісаріат біржі, Біржова комісія, Біржовий арбітражний трибунал. Вищим органом у цій системі є Асоціація фондової біржі, яка визначає регламент роботи біржі, включаючи умови допуску акцій і облігацій до котирування на ній.
Умови котирування на швейцарських фондових біржах встановлені таким чином, що курс облігації фіксується в процентах, а за акціями – у франках за акцію. Ціни на облігацію не враховують приросту процента з моменту погашення останнього купону, на акцію – дивіденду за останнім купоном.
Ставка брокерських комісійних від операцій на фондових біржах і паралельних ринках становить 0,25 % для національних і 0,375 % для іноземних облігацій від їх ринкової вартості плюс нарахований процент. За акціями знімається 0,375 % їх ринкової вартості, але з певною кореляцією для різних видів акцій. При угодах з іменними цінними паперами покупець сплачує трансфертний збір від 2,5 до 50 франків.
Особливість ринку цінних паперів Швейцарії, частково її фондових бірж полягає в тому, що через них відбувається значна мобілізація і перерозподіл міжнародних потоків грошового і фіктивного капіталу. Це пов’язано з тим, що можливість ринку капіталів і його елементу – ринку цінних паперів – суттєво перевищують потреби країни у грошових і фондових засобах.
Японія. Біржова мережа Японії складається з 9 бірж (Токіо, Осака, Нагоя, Кіото, Кобе, Хіросіма, Фукіока, Ніагата, Саппаро). Найбільшою з них є Токійська, яка за обігом посідає третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало зростати в середині 60-х років, коли японський монополістичний капітал «дзайбацу» відновив свої позиції всередині країни і почав конкурувати з американським і західноєвропейським. Крім того, розгортанню широких біржових операцій у Японії сприяли високі темпи зростання економіки, що відобразилося на курсах цінних паперів та високій нормі грошових накопичень. 
При цьому слід відзначити, що до ІІ світової війни фондових бірж в Японії не було. Фондові біржі в Японії – це акціонерні товариства. Діють вони, як правило, на основі своїх статутів, але в межах діючого національного законодавства. Очолюють біржі правління, що таємно обираються своїми членами. Правління біржі контролює операції на біржі, представляє інтереси її членів.
В якості посередників на біржах виступають брокери, які не мають права укладати біржові угоди на свою користь. Іноземні юридичні особи можуть прийматися в члени фондових бірж при умові реєстрації їх у країні (із зазначенням місцезнаходження, з капіталом у 66 млн. дол. і щорічним чистим прибутком до 10 млн. дол.). У 1973 і 1977 роках на Токійську фондову біржу були допущені акції ряду іноземних компаній, що сприяло розширенню операцій із цінними паперами на ринку Японії.
Фондові біржі є саморегулятивними заклади, які самостійно встановлюють умови допущення цінних паперів до котирування. На біржах Токіо, Осаки і Нагої існують по два фондових ринки: перший включає котирування найбільш відомих цінних паперів, другий – для дрібніших компаній. На них також діють паралельні ринки для паперів, що не допущені до котирування на біржі. На Токійській біржі також існує ринок обігу іноземних фондових цінностей. Членами фондових бірж є брокерські фірми, які мають повноваження міністерства фінансів на проведення біржових операцій. Вони діють через своїх представників, купують та продають цінні папери як за рахунок і від імені клієнтів, так і за власний рахунок і на свою користь.
Крім того, в Японії (як особливість біржового механізму) діють спеціальні посередницькі фірми («санторі»), що фіксують пропозиції і заявки членів біржі, а потім на основі цієї інформації визначають курси цінних паперів. Вони, як правило, спеціалізуються на галузевих фірмах і компаніях. Допущення акцій до котирування регламентоване як кількісно, так і якісно: розмір акціонерного капіталу компанії повинен складати не менше 1 млрд. ієн; прибуток до сплати податку в останній рік не менше – 400 млн. ієн (не менше 20 ієн на акцію); беззбиткова діяльність компанії за останні п’ять років; сплата дивідендів за останній рік не менше 5 ієн на акцію; чисельність акціонерів диференціюється залежно від кількості випуску акцій. Для іноземних компаній існують ще більш жорсткі вимоги. Так, розмір акціонерного капіталу – до 10 млрд. ієн, прибуток за останні три роки – не менше 2 млрд. ієн до сплати податків, число акціонерів на момент емісії акцій – 1 тис. чоловік.
Токійська фондова біржа обслуговує, головним чином, обіг приватних акцій, а оборот облігацій із фіксованим доходом незначний. Основна маса акцій і облігацій, що котируються, – іменні і на пред’явника. Біржовий обіг на фондових біржах базується на касових угодах (короткотермінових), менш розповсюджений метод термінових угод. Торгівля відбувається лотами з номінальною вартістю в 50 тис. ієн із пакетами в 1 тис. акцій, вартість акцій, що котируються на біржах, переважно становить 20 – 50 ієн.
Канада. Тут діє 5 фондових бірж: в Монреалі, Торонто, Ванкувері, Калгарі, Вінніпезі. 90 % усього біржового обігу цінних паперів сконцентровано в Монреалі і Торонто.
За останні роки відбулося помітне пожвавлення біржових операцій, бо канадський капітал, зміцнивши свою економічну базу всередині країни, розширив сферу впливу за межі країни і, перш за все, в США. Забезпечення промислових корпорацій значною мірою було досягнуте за рахунок не тільки банківської сфери, але й мобілізації грошових коштів через ринок цінних паперів, частково через біржу.
Звичайно, кожна фондова біржа розробляє власні правила діяльності, але принципи, що покладені в їх основу, схожі, бо фондовий ринок – це явище загальне та інтернаціональне.
Світові стандарти для діяльності фондового ринку були розроблені «Групою Тридцяти» – недержавними експертами з організації міжнародної фінансової системи. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди. В основному рекомендаціями «Групи Тридцяти» передбачено:
– усі угоди за цінними паперами виконуються за принципом «поставка проти оплати»;
– звіряння умов сторонами робиться не пізніше наступного дня після укладення угоди (Т+1);
– угоди виконуються не пізніше ніж через два робочі дні після укладення (Т+3);
– грошові платежі здійснюються для всіх угод єдиним порядком;
– зберігання цінних паперів забезпечує єдиний центральний депозитарій;
– для обліку документів щодо операцій із цінними паперами та їх нумерації використовуються стандарти Міжнародної організації стандартизації.

6.2. Функціонування фондових бірж в Україні
На сьогодні в Україні діє 4 фондові біржі – акціонерні товариства, де зосереджується попит та пропозиція цінних паперів, формується їх біржовий курс. Фондові біржі діють відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р., актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.
Фондові біржі, що діють в Україні:
– Українська фондова біржа (УФБ) – справедливо вважається «старійшиною» українського фондового ринку (зареєстрована 21 вересня 1991 р.), має мережу філій в усіх великих регіонах країни. Останнім часом на УФБ основна частина торгового обороту припадала на продаж акцій приватизованих підприємств, що належать державі (більш ніж 80 % від усього обороту), при цьому обсяги торгів прямо залежали від інвестиційної привабливості і пакетів акцій підприємств, що пропонувалися Фондом держмайна до продажу;
– Київська міжнародна фондова біржа;
– Українська міжбанківська валютна біржа – на початку 1998 р. отримала ліцензію в Державному комітеті з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), має мережу філій в усіх регіонах країни, необхідну технічну базу і досвід торгівлі облігаціями внутрішньої державної позики, що вирізняє її серед інших фондових бірж;
– Донецька фондова біржа – регіональна біржа, займається торгівлею акціями підприємств Донецької області.
У 1992 р. почала працювати Українська фондова біржа, діяльність якої спрямована на створення національного централізованого ринку цінних паперів. Біржа створює умови для задоволення запитів кожного вкладника та захисту його інтересів. Основними документами, які регламентують діяльність фондової біржі, є її Статут та Правила, але між цими нормативними документами є суттєва різниця: Статут визначає внутрішній устрій біржі, Правила встановлюють та регламентують принципи її діяльності.
У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу», Статуті та Правилах Української фондової біржі визначено, що фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та діє на основі вищезазначених законодавчих і нормативних актів на засадах цілісності, централізації та прозорості ринку, його відповідності світовим стандартам фондової торгівлі. Такі принципи забезпечують високі гарантії безпеки, надійності, стабільності і ліквідності ринку цінних паперів в Україні.
Звідси випливає головна функція фондової біржі, що закріплена законодавчо: вона повинна бути організованим ринком цінних паперів, тобто місцем, де брокери виконують замовлення клієнтів і укладають угоди з купівлі-продажу акцій та облігацій за цінами, що визначаються співставленням попиту і пропозиції.
Кожному, хто причетний до підприємницької діяльності, добре відомий її головний принцип: «Купити – дешевше. Продати – дорожче». Виходячи з цього принципу, кожен акціонер-власник акцій чи облігацій намагається продати їх якомога дорожче, а кожен інвестор – купити цінні папери якомога дешевше.
Разом з тим, виходячи з принципу прозорості ринку цінних паперів, який передбачає регулярну інформацію про діяльність емітента та курс його цінних паперів шляхом публікації в офіційному виданні УФБ, кожен продавець чи покупець цінних паперів заздалегідь знає курси цінних паперів, які його цікавлять за певний період часу, а також тенденції та можливі межі їх змін за одні торги, що встановлені Правилами УФБ. Ліміт ціни на акції або облігації, який вказує клієнт при купівлі чи продажу у своєму замовленні брокеру, визначається, як правило, на підставі аналізу такої регулярної інформації. Це, в свою чергу, сприяє тому, що у певної кількості замовлень як на купівлю, так і продаж, що подаються до УФБ, ліміт цін співпадає. Отже, відповідно до них за наслідками котирування, тобто визначення курсів, яке здійснюється фондовою біржею, виконуються замовлення за найбільш сприятливим курсом (ЗКД – за курсом дня) та укладаються відповідні біржові угоди з купівлі-продажу цінних паперів.
Замовлення клієнтів. На Українській фондовій біржі застосовується система встановлення курсів цінних паперів і валюти, заснована на ціновій пропозиції клієнтів, які подають замовлення купівлі або продажу брокерським конторам. Клієнт, заповнюючи бланк замовлення, повинен відповідно визначити, за якою ціною (курсом) він має намір реалізувати свою угоду.
Якщо предметом угоди є купівля паперів, то ціна, яку запропонує клієнт (так званий ліміт ціни), буде максимальною. Це означає, що його замовлення може виконуватися за курсом, не вищим від запропонованого.
У випадку продажу цінних паперів запропонована ціна є мінімальною. Клієнт погодиться продати свої акції за курсом, не нижчим за цю ціну.
Може також статися, що клієнт, складаючи замовлення, відмовляється від зазначення курсу. Тоді на бланку замовлення вписується скорочення ЗКД (за курсом дня), що означає наказ укласти угоду за курсом, який встановиться на біржових торгах. Доручення цього типу реалізуються в першу чергу, оскільки клієнт, який його виставив, завчасно погодився на ціну дня.
Ліміт ціни замовлення на продаж – це обмежувальний курс, за яким може виконуватися замовлення, тобто мінімальна ціна, за якою можна продати дані цінні папери. При цьому курс виконання замовлення на продаж може дорівнювати ліміту ціни, що вказаний у замовленні, або бути вищим, але ні в якому разі не нижчим.
Ліміт ціни замовлення на купівлю – це обмежувальний курс, що вказаний у замовленні, за яким може виконуватися замовлення, тобто максимальна ціна, за якою можна купити дані цінні папери. При цьому курс виконання замовлення на продаж може дорівнювати ліміту ціни, що вказаний у замовленні, або бути нижчим, але ні в якому разі не вищим.
Якщо лімітом ціни замовлення на продаж або купівлю визначено ЗКД, тобто вказано продати або купити певну кількість цінних паперів за курсом дня, то це передбачає першочергове виконання замовлень за курсом, який визначається в результаті котирування в той чи інший біржовий день.
Котирування (англ. quotation) – це визначення курсів цінних паперів, яке здійснюється шляхом зосередження попиту та пропозиції, співставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів та встановлення оптимальної ціни (курсу дня), при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів. Це одна з головних функцій фондової біржі та одна з основних біржових операцій.
Порядок і умови котирування. Відповідно до чинного законодавства, зокрема Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 та Указу Президента України «Про електронний обіг цінних паперів та Національний депозитарій» від 25.05.94, в Україні водночас здійснюється обіг матеріалізованих цінних паперів, тобто паперових акцій і облігацій, та дематеріалізований (або електронний), обіг цінних паперів у формі комп’ютерних (безготівкових) записів на рахунках.
Обидві форми обігу мають місце і на Українській фондовій біржі. Паперові акції, облігації, інші матеріалізовані цінні папери перебувають в обігу та котируються на торгах «з голосу». Електронні цінні папери у формі записів на рахунках перебувають в обігу та котируються на електронних торгах у системі електронного обігу цінних паперів, що забезпечується єдиним програмним забезпеченням (біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк). Проте як для електронного (безготівкового), так і для матеріалізованого (паперового) обігу цінних паперів використовується одна технологія проведення котирування – визначення курсів цінних паперів.
Суттєва різниця котирування на електронних торгах та торгах «з голосу» полягає лише в тому, що в першому випадку вони проводяться в автоматичному електронному режимі – нормальне або спеціальне фіксингове котирування, а на торгах «з голосу» котирування здійснюється спеціалістами біржі в ручному режимі або за допомогою окремих комп’ютерних програм. Взагалі порядок і умови котирування та послідовність виконання операцій, тобто увесь процес котирування як електронних торгів, так і торгів «з голосу» (загальна технологічна схема), залишаються однаковими. Необхідно зауважити, що ця схема повністю відповідає системам котирування, які використовуються на більшості фондових бірж світу.
Основою для проведення котирування є достатня кількість замовлень на купівлю-продаж цінних паперів, які подаються клієнтами-брокерами не пізніше ніж за один день до початку торгів, для наступної передачі їх брокерами на біржу.
При наявності достатньої кількості замовлень на купівлю-продаж того чи іншого цінного паперу визначаються, виходячи з попереднього курсу, максимальна та мінімальна межі зміни курсу на поточні торги відповідно до критеріїв, які встановлені біржею. Усі дані вносяться до листка котирувань, за допомогою якого і проводиться зіставлення замовлень на купівлю-продаж, тобто зіставлення попиту і пропозиції, та визначається курс дня.
Три умови котирування. Крім зазначених вище трьох принципів котирування, при визначенні курсів використовуються три умови котирування.
Перша умова: зміни ціни (курсів) порівняно з останнім (попереднім) котируванням не повинні перевищувати встановлені біржею межі (наприклад, 10 чи 20 відсотків), крім випадків припинення котирування. Доцільність даної умови полягає в тому, щоб гарантувати безпеку ринку, не допустити занадто великих коливань, змін та варіацій курсів, які не висвітлюють дійсних тенденцій ринку і фінансово-економічного стану емітента. Проте це може відбутися, якщо, наприклад, в один день більшість замовлень на продаж будуть позначені лімітом ціни ЗКД – за курсом дня. Така ситуація можлива, якщо на ринку низька активність, надходить недостатня кількість замовлень на продаж цінних паперів. Низький рівень активності буде створювати тенденцію до різкого зниження курсу.
Внаслідок цього зміни цін можуть вийти з-під контролю, якщо інвестори, які одержали інформацію про дану ситуацію, вирішать продати свої цінні папери. При цьому відбудеться значне зниження вартості цінних паперів конкретного емітента, в цілому знизиться й ринкова вартість акціонерного товариства без певних на те причин.
Саме тому найбільш безпечно було б встановлювати максимальний рівень коливань курсу. Даний процент коливань визначається біржею, виходячи з наступних обставин:
– періодичність проведення котирувань (коли котирування здійснюється частіше та зменшується встановлена варіація коливань, межі змін курсів);
– рівень інфляції та процентних ставок (при збільшенні ставок і зростанні інфляції зростають і межі змін курсів);
– ліквідність цінних паперів (при високій ліквідності цінних паперів встановлюються вищі межі змін курсів). Це означає, що для різних груп котирування, навіть для окремих груп цінних паперів та окремого цінного паперу, біржею можуть на певний час вводитися різні межі змін коливань курсів.
Друга умова: усі замовлення на купівлю, лімітний (обмежувальний) курс яких чітко вище курсу котирування, повинні виконуватися повністю, в тому числі замовлення за курсом дня. Усі замовлення на продаж, лімітний (обмежувальний) курс яких чітко нижчий, ніж курс котирування, повинні виконуватися повністю, в тому числі замовлення за курсом дня.
Причина цієї умови полягає в тому, що будь-який інвестор при бажанні купити або продати за визначеною ціною може погодитись на більш низьку ціну у випадку купівлі та на більш високу ціну у випадку продажу. Дана умова є головною складовою процесу фіксингового котирування і допомагає максимально збільшити кількість замовлень, за якими укладаються угоди.
Якщо ця умова не може виконуватися внаслідок перевищення встановленої біржею межі змін курсів цінних паперів, тобто першої умови, то в даному випадку визначається, що ринок знаходиться в стані нерівноваги або нерівноваги із скороченням.
Третя умова: замовлення на купівлю або продаж, обмежувальний курс яких дорівнює курсу дня, можуть виконуватися лише частково, виходячи з ситуації, що склалася на ринку. Це зумовлено тим, що кількість цінних паперів, які подані для продажу на ринку, не буде суворо дорівнювати кількості цінних паперів, які купляються на ринку за курсом дня, що співпадає з обмежувальними курсами замовлень на купівлю і продаж.
Усі три умови використовуються при проведенні котирування та застосовуються разом із принципами котирування для визначення тенденцій станів ринку і процентів скорочення у випадках ринку в стані нерівноваги, а також ставок задоволення замовлень на ринку в стані неповної рівноваги.
За наслідками котирування визначається стан ринку за кожним окремим цінним папером.
Після проведення котирування ринок може перебувати в одному із п’яти станів:
– ринок в абсолютній рівновазі;
– ринок у неповній рівновазі;
– ринок, обмежений у нерівновазі;
– ринок, обмежений попитом або пропозицією;
– ринок без котирування.
Кожен із цих станів має наступні ознаки.
Ринок в абсолютній рівновазі – усі замовлення на купівлю, обмежувальний курс яких вищий або дорівнює курсу котирування, і всі замовлення на продаж, обмежувальний курс яких нижчий або дорівнює курсу котирування, виконуються повністю.
Ринок у неповній рівновазі – усі замовлення на купівлю, які мають межу вищу, ніж курс котирування, і всі замовлення на продаж, які мають курс нижчий, ніж курс котирування, виконуються повністю; замовлення на купівлю або продаж, курс яких дорівнює курсу котирування, виконуються частково або не виконуються зовсім.
Ринок, обмежений у нерівновазі – усі замовлення на купівлю, які мають межу вищу або тотожну курсу котирування, або усі замовлення на продаж, що мають межу нижчу або тотожну курсу котирування, виконуються в кількості, яка розраховується шляхом застосування процента скорочення. Ринок є відношенням (завжди менше 1) між кількістю заявлених цінних паперів в одному напрямі і кількістю заявлених цінних паперів у зворотному напрямі. Цей процент повинен бути вищим за рівень, встановлений біржею. Межа процента скорочення в цьому випадку становить 20 %.
Ринок, обмежений попитом або пропозиціями – процент скорочення менший, ніж рівень, встановлений біржею, жодне замовлення не виконується. Біржа публікує індикативний курс.
Ринок без котирування – курс визначити неможливо, біржа не публікує жодної інформації про стан ринку, крім попереднього курсу.
Для повної характеристики стану ринку застосовуються також вісім тенденцій, які повністю залежать від переваг попиту чи пропозиції. Кожна тенденція має власний номер, який публікується в біржовому бюлетені.
Після підписання угода реєструється у розрахунковому відділі біржі. Коли між сторонами виникає суперечка щодо умов угоди, остаточною є умова, зафіксована у записці спеціаліста.
Сторона угоди, що не погодилася з умовами протилежної сторони, підтвердженими запискою спеціаліста, визнається такою, що відмовилась від угоди.
За обопільної незгоди сторін з умовами угоди, викладеними в записці спеціаліста, приймаються умови, погоджені із сторонами.
За обопільної незгоди сторін з умовами угоди, викладеними в записці спеціаліста, і неможливості досягти згоди між ними, обидві сторони визнаються такими, що відмовились від угоди.
Відповідальність за оформлення, інформування про суперечки щодо умов та реєстрацію угоди покладається на брокера-продавця.

6.3. Депозитарії та зберігачі, ресстратори
Депозитарна діяльність – надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій за цими рахунками (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.
Депозитарій – це юридична особа, що здійснює діяльність щодо:
– надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску;
– відкриття та ведення рахунків у цінних паперах;
– обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
– обслуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів.
Депозитарій виступає у якості номінального утримувача, зареєстрованого у реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі.
Депозитарій може створюватися у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарна діяльність повинна бути єдиним видом діяльності товариства. Засновниками депозитарію можуть бути фондова біржа, а також учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.
Для отримання дозволу сплачена (тільки грошима) частка статутного фонду депозитарію на момент подання заяви повинна бути не меншою за гривневий еквівалент 400 000 ЕКЮ. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру, не може перевищувати 10 %. Дозвіл видається терміном на 3 роки.
Клієнтами депозитарію є: зберігачі, які уклали з ними депозитарний договір; емітенти – щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісій цінних паперів; інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.
В Україні на сьогодні діють два депозитарії.
1. 3 березня 1997 р. почало діяти відкрите акціонерне товариство «Депозитарно-клірингова компанія «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС).
Функціями депозитарію МФС є:
– зберігання всіх видів цінних паперів, які допущені до обігу в Національній депозитарній системі, та обслуговування угод із цінними паперами. Переведення цінних паперів українських підприємств до системи депозитарію МФС створює реальні можливості для підвищення їх ліквідності;
– розрахунки за угодами купівлі-продажу цінних паперів (в бездокументарній формі), що включають два види операцій: доставку цінних паперів із рахунку (в цінних паперах) продавця на «паперовий» рахунок покупця і доставку грошей від покупця продавцю. 
2. Національний депозитарій утворений у березні 1999 року. Статутний фонд – 5 млн. грн. Найбільшим акціонером є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (86 % акцій). До 2010 року Національний депозитарій, згідно з Меморандумом між ДКЦРФР та Американським агентством міжнародного розвитку (USAID), не буде здійснювати комерційну депозитарну діяльність.
Зберігач – комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента з ними.
На момент подання заяви на отримання дозволу сплачена (тільки грошима) частка статутного фонду зберігача повинна становити не менше ніж гривневий еквівалент 100 000 ЕКЮ. У статутному фонді зберігача частка іншого зберігача або торговця цінними паперами, інвестиційної, страхової компанії чи іншого інвестора не може перевищувати 5 %. Зберігач не може вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди.
Оплата послуг зберігача проводиться за тарифами, встановлених самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.
Діяльність, пов’язана із зберіганням цінних паперів, проводиться на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах, який укладає власник цінних паперів із вибраним ним зберігачем.
Реєстратор – суб’єкт підприємницької діяльності, який повинен одержати у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Реєстр власників – це список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання інформації про власників іменних цінних паперів, а також операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру. Зміни до реєстру вносяться на підставі документів, згідно з якими переходить право власності на відповідні цінні папери.
Реєстратор зобов’язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати включення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, що їм належать
Ведення реєстру може здійснювати і сам емітент, але коли кількість власників іменних цінних паперів перевищить 500, емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстратору, укладаючи з ним відповідний договір.
Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається винятково на загальних зборах акціонерів.
Загальні збори акціонерів або спостережна рада акціонерного товариства затверджують умови договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів в порядку, визначеному статутом товариства. У разі неукладання договору протягом тридцяти календарних днів ДКЦПФР надсилає товариству розпорядження про необхідність його укладення, а у разі невиконання зазначеного розпорядження протягом п’ятнадцяти календарних днів притягує посадових осіб до відповідальності. 
Дозвіл на ведення реєстрів можуть отримати юридичні особи, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх статутом. При цьому органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора, а частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищувати 10 %. Мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора повинен становити 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Влітку 1996 року учасники фондового ринку об’єдналися в Професійну асоціацію реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), яка сьогодні нараховує майже 82 членів. Їх кількість зростає, що відображає значний інтерес до ПАРД і прагнення до співробітництва з депозитаріями.
У всьому світі апріорі вважається, що членство в Саморегулюючій організації (СРО), якою є і ПАРД, для професійного учасника ринку цінних паперів є обов’язковим. Жодна держава не може дозволити собі утримувати велику кількість персоналу для контролю за фінансовим ринком. Частина повноважень обов’язково делегується учасникам ринку. 

6.4. Національна депозитарна система
Діяльність Національної депозитарної системи регулюється Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (№ 710/97- ВР).
Структура Національної депозитарної системи передбачає два рівні:
– верхній – Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
– нижній рівень – зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.
Учасники Національної депозитарної системи поділяються на прямих та опосередкованих. 
Прямі учасники – це депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів.
Опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами, торговці цінними паперами та емітенти.
Національна депозитарна система виконує наступні функції:
– стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;
– уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;
– відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і бездокументарній формі;
– реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;
– акумулювання доходів щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;
– регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;
– надання послуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача іменних цінних паперів;
– розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп’ютеризованих систем обслуговування рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов’язаних із банківськими та (або) з іншими системами грошового клірингу на регулярній основі.
За Національним депозитарієм закріплено три виняткових види діяльності щодо регулювання ринку цінних паперів:
– стандартизація депозитарного обліку відповідно до міжнародних норм;
– стандартизація документообігу за операціями з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм;
– встановлення взаємовідносин та сприяння укладанню кореспондентських відносин для обслуговування міжнародних операцій із цінними паперами учасників національної депозитарної системи.
Крім того, НДУ може виконувати три комерційних види діяльності:
– діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;
– депозитарну діяльність;
– розрахунково-клірингову діяльність.
Для здійсненя кореспондентських відносин щодо цінних паперів у Національній депозитарній системі необхідно укласти відповідні угоди та відкрити рахунки.
Договір про відкриття рахунку у цінних паперах – договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності.
У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах, випущених у документарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений).
Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберігання на рахунках власників у зберігача і не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім’я зберігача як номінального утримувача.
Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у цінних паперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов’язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім’я депозитарію як номінального утримувача.
У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг.
Договір про кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів – договір між фондовою біржою або учасниками організаціно оформленого позабіржового ринку та обраним ним депозитарієм про здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів;
Договір про обслуговування емісії цінних паперів – договір між емітентом та обраним ним депозитарієм про обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.
У договорі про обслуговування емісії цінних паперів визначається порядок прийняття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну. У разі розміщення на зберігання цінних паперів, випущених у документарній формі, передбачається надання емітентом або зберігачем сертифіката якості цінних паперів у документарній формі.
Депозитарний договір – договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем.
У депозитарному договорі встановлюється право зберігача передавати до депозитарію винятково цінні папери, які знаходяться у колективному зберіганні; порядок здійснення операцій депозитарієм; умови ведення рахунків; порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг тощо.
Депозитарії та зберігачі не мають права укладати угоди щодо цінних паперів, які належать депоненту і зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення.
Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюється винятково депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночаною оплатою грошових потоків на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів необхідно одержати відповідний дозвіл. 
У Національній депозитарній системі здійснюється перехід права власності на цінні папери.
1. Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії не зазначено, що вони не підлягають передачі) передаються новому власнику шляхом повного індосаменту.
У випадку відчудження знерухомлених цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.
Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть реалізовуватися з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
2. Право власності на цінні папери на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі цінних паперів
У разі відчудження знерухомлених цінних паперів на пред’явника право власності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.
3. Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.
4. Підтвердженням права власності на цінні папери є серифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі – виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надати власнику цінних паперів.
Виписка з рахунку у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.
5. Угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.

6.5. Клірингова система
Операції з поставки цінних паперів і грошей повинні відбуватися паралельно, одночасно та безповоротно («поставка проти оплати»). Ця схема діє майже на всіх розвинених ринках. В Україні це поки відсутнє, більшість операторів працює з акціями на умовах попередньої оплати. Але при цьому ніхто не гарантує, що учасники торівлі будуть своєчасно платити гроші і поставляти цінні папери.
Для гарантування (а також прискорення) розрахунків за операціями з цінними паперами в Україні створюється клірингова система, яка складається із кліриногового депозитарію та розрахункового банку (можливо декілька депозитаріїв та розрахункових банків). 
Кліринг – отримання, звірення та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів;
Принциповий підхід до того, яким повинен бути кліринговий банк, достить простий та правильний. Розрахунковий банк (банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами щодо цінних паперів), що гарантує виконання зобов’язань третіми особами, повинен бути надійним. Для цього йому не слід брати на себе всілякі ризики – хоча б ті, які не пов’язані з його діяльністю в якості розрахункового банку в системі фондового клірингу. 
Основна ідея, на якій базуються нормативні вимоги НБУ до комерційного банку, який бажає стати розрахунковим, полягає в тому, що здійснення клірингових розрахунків за операціями з цінними паперами повинно бути винятковим видом діяльності банку. Стаючи розрахунковим, банк відмовляється від будь-якої інших видів діяльності і повинен «жити» на доходи від клірингу за операціями з цінними паперами. Банківський капітал повинен складати мінімум 10 млн. грн., мати сучасне приміщення, кваліфікований персонал.
Моживості заробляти у клірингового банку наступні:
– банк, який стає розрахунковим, отримує плату (комісію) від торговців, які користуються його послугами при розрахунках за угодами з цінними паперами;
– банк певний час користується грошовими коштами всіх учасників розрахунків;
– банк отримує можливість кредитування учасників угод з цінними паперами.
Встановлені Національним банком нормативи погодився виконати лище один банк «Кліринговий дім», що на сьогодні є єдиним власником ліценцзії НБУ на право бути розрахунковим банком. Він має п’ятирічний досвід клірингових розрахунків за валютними операціями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) (30 % у статутному фонді цього банку належить НБУ).
Хроніка «клірингових рішень»
10.12.79 – прийняття Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», стаття 8 якого гласить: «Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків щодо цінних паперів зобов’язаний користуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типова форма якого затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України».
31.03.99 – правління НБУ постановою № 159 приймає Положення про особливості ліцензування, регулювання та аналізу діяльності спеціалізованих (розрахункових) банків. Документом встановлено досить жорсткі економічні нормативи для розрахунково-клірингових закладів.
Серпень 1999 року – Price Waterhouse Coopers разом з МФС оголошують про проведення тендеру на визначення розрахункового банку для проведення гарантованих розрахунків у МФС.
10.12.99 – Спостережна рада МФС приймає рішення про затвердження Приватбанку та ПУМБа в якості розрахункових банків. Цим же документом Спостережна рада підтверджує бажання співробітничати з НБУ щодо виконання одиничних розрахунків.
20.01.2000 – «заюстовані» та вступили в силу:
– Постанова НБУ № 497 «Про затвердження Тимчасового положення про вимоги до розрахункового банку і Типового договору про грошові розрахунки за операціями з цінними паперами»;
– рішення Держкомісії з цінних паперів та фондової біржі «Про порядок взяття на облік в ДКЦПФБ банку як розрахункового».
15.02.2000 – банк «Кліринговий дім» звертається до МФС з пропозицією стати розрахунковим банком депозитарію.
Березень 2000 року – Рада МФС вирішує прийняти до відома пропозиції «Клірингового дому».

6.6. Позабіржова фондова торгова система
Торгівля цінними паперами може здійснюватися не тільки у приміщенні біржі, а й за її межами, на позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок можна поділити на дві частини: організаційно оформлений (торговельні системи) та неорганізований («вуличний», дилерський ринок).
Таблиця 6.1
Основні відмінності біржового та позабіржового ринку цінних паперів

 

 

Біржовий ринок

Позабіржовий ринок

Продаж цінних паперів, які випускає держава та перепродаж акцій престижних фірм

Розміщення серед дрібних інвесторів перших випусків цінних паперів емітентів

Офіційне котирування цінних паперів здійснюють уповноважені державні заклади та спеціальні органи

Ринкове котирування, що здійснюється банком і компаніями.

Переважно брокерський.

Переважно дилерський

Обороти біржового ринку в 5-10 раз менші, ніж позабіржового

У 5-10 раз перевищують обороти біржового

Перевага фондових бірж і торгово-інформаційних систем (ТІС) полягає в наступному:
– прозорість операцій з купівлі-продажу цінних паперів, яка дозволяє уникнути багатьох зловживань, скандалів, що пов’язані з процесами перепродажу пакетів акцій підприємств;
– забезпечення виконання угод за стандартними правилами і вимогами;
– уніфікація всіх контрактів та орієнтація на цивілізовані норми, що дозволяє працювати на фондовому ринку і вітчизняним, і іноземним підприємствам;
– можливість для торговців цінними паперами одержати цілий комплекс послуг, що супроводжують операції з купівлі-продажу цінних паперів (таких, як інформаційні, депозитарні);
– можливість більш дієвого та ефективного контролю за проведенням операцій на фондовому ринку з боку держави в особі ДКЦПФР.
Значення дилерського ринку в різних країнах різне. У деяких торгівля поза біржею не відіграє суттєвої ролі, в інших її навіть заборонено, наприклад, у Німеччині. В Україні з 1 січня 1999 року всі операції з акціями інвестиційно привабливих підприємств повинні здійснюватися тільки на організованих ринках.
Водночас у багатьох країнах на дилерському ринку обертається значна кількість цінних паперів. Найбільшого розвитку «вуличний» ринок набув у США та Канаді.
На позабіржовому ринку продаються облігації та акції, не включені до біржового списку. Ціни на ньому, як правило, встановлюються в ході переговорів між продавцем і покупцем. На цьому ринку посередником є дилер, що виступає як агент в угоді з клієнтом.
Дилери, як правило, спеціалізуються по-різному: одні торгують акціями, інші – облігаціями корпорацій, ще інші – державними цінними паперами. Вони купують певну кількість цінних паперів як запас, який потім розпродують, виходячи з ринкової кон’юнктури.
Дилери можуть займати на ринку цінних паперів довгі і короткі позиції. Якщо дилер сформував запас цінних паперів з метою наступного перепродажу, то за біржовою термінологією це означає, що він займає довгу позицію. Проте за умов сприятливої ринкової ситуації дилер може продавати цінні папери, навіть не маючи їх на руках. У таких ситуаціях кажуть, що на ринку зайнято коротку позицію.
Дилери на «вуличному» ринку можуть укладати угоди, домовляючись один з одним навіть телефоном. Якщо угоди укладаються з доручення клієнта, то останньому надсилають письмове повідомлення, а з його рахунку знімають гроші у разі купівлі цінних паперів чи списують цінні папери у разі їх продажу.
Отже, типова операція з цінними паперами виконується за наступною схемою: отримавши замовлення від покупця, уповноважений представник інвестиційно-дилерської фірми перевіряє, чи включено замовлені цінні папери в біржовий список. Якщо так, замовлення передається трейдеру – представнику фірми на біржі, якщо ні – включається механізм «вуличного» ринку.
На кінець 1998 року в Україні переважав позабіржовий неорганізований ринок, на ньому здійснювалось близько 98 % угод.
В Україні вторинний ринок цінних паперів, зокрема «вуличний», має ще досить стихійний характер.
Позабіржову фондову торговельну систему (ПФТС) зареєстровано як асоціацію повноправних учасників – організаційно оформлену систему торгівлі цінними паперами.
Ідея такої асоціації виникла давно, але втілилася у життя лише за проектом USAID щодо розвитку ринків капіталу та з допомогою компанії «Barents group».
Особливістю фондового ринку і є розвиток Позабіржової фондової торговельної системи, яка працює через електронну торговельно-iнформацiйну мережу. Вона об’єднала 84 торгівця цінними паперами (16 банків, 68 небанківських установ). Перші торги на ПФТС відбулися 5 липня 1996 року
Сьогодні ПФТС об’єднує 298 учасників (85 банківських установ, 85 інвестиційних та брокерсько-дилерських компаній). На 1 січня 1999 року обсяги торгів у системі становили 3124,29 тис. грн., а в ПФТС котируються цінні папери 83 підприємств та облігації.
ПФТС – єдина торговельна система, де налагоджено вторинний обіг цінних паперів. У її лістингу (на середину 1999 року) – 252 емітенти. Здебільшого котируються акції відкритих акціонерних товариств, які виникли на основі колишніх державних підприємств. В обігу перебувають також цінні папери емітентів, заснованих приватним капіталом. Не з усіма з них регулярно здійснюються угоди, але брокер зобов’язаний підтримувати відповідні котировки таких паперів. Крім того, досить активним є вторинний ринок облігацій внутрішньої державної позики.
Доступ до ПФТС у торговому режимі надається членам Асоціації, що виконують членські обов’язки, підтримують працюючий капітал у розмірі, еквівалентному не менше ніж 25 000 доларів, мають у штаті не менше двох сертифікованих уповноважених осіб і відповідну угоду з Технічним центром ПФТС. Торгівля цінними паперами проводиться в режимі реального часу з обов’язковою індикацією цінового та кількісного котирування цінних паперів, а також інформації про ціну та обсяги виконаних угод. Котирування у ПФТС тверде. Привабливою рисою ПФТС є те, що вона може надавати інформацію про деталі укладених угод не лише учасникам, а й розрахунковим банкам, реєстраторам та іншим установам, які беруть участь в обслуговуванні торговельних угод.
Крім того, сьогодні більшість угод пов’язана зі зміною структури капіталу, а не із спекуляцією. Іншими словами, заінтересовані інвестори купують великі чи навіть контрольні пакети акцій тільки для того, щоб мати вплив на акціонерне товариство. На ринок такі цінні папери, як правило, більше не повертаються.
Хоч ПФТС ще не має елементарних інститутів, властивих ринкам розвинених країн, вона працює в режимі реального часу, тобто угоди укладають у день торгів. Якщо брокер вводить у систему інформацію про купівлю-продаж цінних паперів, він уже повинен укласти угоду саме за такою ціною. Й цьому і полягає принцип «поставка проти платежу». У системі нормального ринку це легко робити через депозитарій та кліринговий банк. Але за відсутності таких структур повністю запровадити цей принцип неможливо. Такий механізм у ПФТС тільки розробляється на основі певних банківських операцій. Головне завдання – забезпечити належну динаміку зростання кількості угод у системі.
Сьогодні ПФТС є однією з найбільш динамічно розвинених систем фондової торгівлі в Україні (табл. 6.2).
Таблиця 6.2
Обсяги торгів на ПФТС, млн. грн.

 

 

Період

 

1996 рік

 

1997 рік

 

1998 рік

 

Обсяг торгів

 

3,124

 

350,543

 

338,54

Частка ПФТС у загальному обсязі торгів на організованому ринку цінних паперів за 1998 рік становила близько 66 %, а на вторинному ринку – навіть досягла 87,39 % від загального обсягу торгів. На вторинному ринку тільки корпоративних цінних паперів ПФТС здійснювала 98,99 % від загального обсягу торгів.
Протягом 1998 року в ПФТС переважала торгівля акціями – 206,9 млн. грн. На підприємства чотирьох галузей промисловості – енергетики, металургії, хімічної та нафтової промисловості – припадало 90 % обсягу торгів.

Питання для перевірки засвоєних знань
1. За якими принципами працює фондова біржа?
2. Назвіть, які фондові біржі Ви знаєте?
3. Дайте характеристику фондових бірж США.
4. Охарактеризуйте Токійську фондову біржу.
5. Дайте характеристику діяльності фондових бірж в Україні.
6. Назвіть три умови котирування при визначенні курсів цінних паперів.
7. Дайте визначення депозитарію.
8. Які депозитарії діють в Україні?
9. Назвіть головні функції та обов’язки реєстратора.
10. Охарактеризуйте діяльність національної депозитарної системи України.
11. Які умови відкриття рахунку цінних паперів?
12. Дайте характеристику клірингової системи. 

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.