Реальні інвестиції Глава 9. Характеристика та обгрунтування реальних інвестиції Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Реальні інвестиції
Глава 9. Характеристика та обгрунтування реальних інвестиції
9.1. Класифікація реальних інвестицій.
9.2. Поняття інвестиційного проекту. Життєвий цикл проекту.
9.3. Склад техніко-економічного обґрунтування інвестицій.
9.4. Бізнес-план інвестиційного проекту.
9.5. Маркетингове планування.

Ключові слова: реальні інвестиції, інвестиції в нематеріальні активи, сутність інвестицій, інвестиції в НДР, капітальні вкладення, накопичення, обсяг інвестицій, норма інвестицій, життєвий цикл проекту, інвестиційна фаза, фаза експлуатації, ідентифікація, експертиза інвестиційного проекту, техніко-економічне обґрунтування, обґрунтування інвестицій, бізнес-план інвестиційного проекту, капітальні витрати, податковий план інвестиційного проекту, баланс грошових потоків, маркетингове планування, диверсифікація.

9.1. Класифікація реальних інвестицій
До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів. 
Реальні інвестиції бувають наступних видів:
– інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;
– інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;
– валові інвестиції – як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.
Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби. 
Інвестиції в основні засоби включають:
– придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;
– модернізація діючого обладнання;
– будівництво і реконструкція будівель та споруд;
– технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;
– нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання. 
Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:
– нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;
– нових та додаткових запасів готової продукції;
– збільшення рахунків дебіторів.
Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв’язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це – активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.
Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.
Супутніми інвестиціями є:
– вкладення в об’єкти, пов’язані територіально та функціонально з прямим об’єктом:
– вкладення в об’єкти, безпосередньо технологічно не пов’язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під’їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);
– вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.
Інвестиції в НДР забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все:
– матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп’ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;
– оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;
– ліцензії та технології;
– навчання персоналу.
Капітальними вкладеннями називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20 % НД. Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни.
Серед основних результатів використання капітальних вкладень необхідно виділити:
1) реалізацію соціальних програм;
2) пропорційне розміщення продуктивних сил країни;
3) гармонійний розвиток галузей народного господарства;
4) прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства;
5) реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондів;
6) здійснення важливих будівництв.
Найбільш загальною є наступна класифікація реальних інвестицій.
За джерелами фінансування: 
– централізовані – за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;
– нецентралізовані – за рахунок довгострокових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.
Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки централізованих капітальних вкладень. Така ситуація пов’язана із державною політикою у фінансовій та банківській сферах.
Галузевий розподіл реальних інвестицій на нинішньому етапі має наступний вигляд:
– машинобудування та металообробка;
– торгівля та громадське харчування;
– будівництво;
– целюлозно-паперова промисловість;
– промисловість будівельних матеріалів та ін.
Регіональний розподіл. Обсяг залучених інвестицій у різні регіони залежить від:
– стану інвестиційного клімату;
– послідовності проведення ринкових реформ;
– рівня розвитку економічного потенціалу;
– динаміки перетворення виробничої та фінансової інфраструктури;
– ефективності використання природних та трудових ресурсів;
За формам відтворення виділяють наступні види реальних інвестицій:
– нове будівництво – створення виробничих потужностей на нових майданчиках за новими проектами;
– розширення виробництва – будівництво нових підприємств та розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення;
– реконструкція виробництва – переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому;
– технічне переоснащення виробництва – комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадженням прогресивної технології та ноу-хау, заміщення фізично зношеного обладнання.
Для характеристики реальних інвестицій на макроекономічному рівні в міжнародній практиці використовуються наступні показники.
1) Обсяг інвестицій, тобто вартісне відображення капіталу, що вкладається.
2) Норма інвестицій, що є відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту чи валового внутрішнього продукту. 
3) Коефіцієнт приросту капіталомісткості, що характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення. Визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період. 
4) Коефіцієнт капіталомісткості = Валові інвестиції / Приріст ВНП.
5) Накопичення – це використання частини НД на розширене відтворення.
Навіть у країнах з ринковою економікою ці показники неодинакові, їх рівень коливається залежно від рівня країни, складу її економіки в поточному періоді.

9.2. Поняття інвестиційного проекту. Життсвий цикл інвестиційного проекту
Поняття «інвестиційний проект» має два значення.
1) Діяльність, яка передбачає здійснення комплексу заходів для досягнення визначеної мети. 
2) Система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, що необхідні для здійснення визначених заходів, які містять їх опис.
Проекти прийнято поділяти на тактичні та стратегічні.
Тактичні – проекти, пов’язані із збільшенням обсягів виготовлення продукції, підвищенням якості, модернізацією обладнання.
Стратегічні – проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва. 
Типовими у світовій практиці прийнято вважати наступні види проектів:
1) заміна застарілого обладнання як природний процес у рамках діючого бізнесу. Звичайно такі проекти не потребують докладного обґрунтування і тривалого прийняття рішень. Альтернативність можлива лише в тому випадку, коли існують декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;
2) заміна обладнання з метою зниження виробничих витрат. Мета подібних проектів – заміна морально застарілого обладнання. Цей тип проектів передбачає аналіз вигідності кожного окремого проекту, бо більш досконале обладнання не завжди вигідне з фінансової точки зору;
3) збільшення випуску продукції та розширення ринку послуг. У даному випадку необхідно детально аналізувати реальність комерційного здійснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору, а також його фінансову ефективність;
4) розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. У цих проектах усі стадії аналізу важливі, бо це є стратегічним рішенням і помилка при розробці проектів даного типу може призвести до суттєвих наслідків;
5) проекти, що мають екологічну спрямованість. Ці проекти за своїм змістом завжди пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологічному аналізу приділяється головна увага. 
Життєвий цикл проекту – це час від першої затрати до останньої вигоди проекту. Він відображає розвиток проекту, роботи, які проводяться на різних стадіях його підготовки, реалізації та експлуатації.
Цикл проекту є певною схемою або алгоритмом, за допомогою якого відбувається встановлення певної послідовності дій при його розробці та впровадженні.
Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) запропоновано бачення проекту як циклу, що складається з трьох окремих фаз – передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної (рис. 9.1).
Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір проекту – попереднє техніко-економічне обгрунтування, висновок за проектом і рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опрацювання та укладання контрактів, придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.
Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, та короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов’язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроковому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.
Універсальним підходом до визначення робіт, які відносяться до різних фаз і стадій циклу проекту, є підхід Всесвітнього банку. Це ідентифікація, розробка, експертиза, переговори, реалізація та завершальна оцінка.
Ці стадії об’єднані в дві фази:
– фаза проектування – перші три стадії;
– фаза впровадження – останні три стадії.
Перша стадія проекту – ідентифікація – стосується вибору або генерування таких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цій стадії слід скласти перелік усіх можливих ідей, придатних для досягнення цілей економічного розвитку. Перша стадія циклу проекту виходить із чіткого формулювання цілей, порівняння альтернативних засобів його виконання та вибору найвигідніших варіантів.
На стадія розробки відбувається послідовне уточнення проекту за всіма його параметрами, а саме:
– технічні характеристики;
– врахування впливу на навколишнє середовище;
– ефективність та можливість фінансового здійснення;
– прийнятність із соціальних та культурних міркувань;
– масштабність організаційних заходів.
Розробка проекту включає звуження кола ідей шляхом їх детальнішого вивчення. Можливе проведення кількох типів досліджень, у тому числі:
– попереднє інженерне проектування;
– аналіз можливості економічного та фінансового здійснення;
– розгляд систем адміністративного управління;
– оцінка альтернативних варіантів з погляду захисту навколишнього середовища;
– оцінка впливу проекту на місцеве населення.
Чим більше відомо про різні підходи до управління проектом, тим більше можна забракувати невдалих варіантів і перейти до детального вивчення обраного проекту.
Експертиза забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед запитом чи рішенням про його фінансування. 
На стадії експертизи увага зосереджується на оптимальному варіанті. Проводиться докладне вивчення:
– фінансово-економічної ефективності;
– факторів невизначеності й ризиків;
– окремих змін у керівництві або політиці, які можуть вплинути на успіх здійснення проекту.
На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для здійснення проекту. Досягнуті домовленості оформляються як документально підтверджені юридичні зобов’язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.
Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації проводиться контроль і нагляд за всіма видами робіт. Порядок проведення контролю та інспекції повинен погоджуватися на стадії переговорів.
На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. Під час цієї стадії необхідно порівнювати фактичні результати проекту із запланованими.
Ідея проекту може обумовлюватися:
– незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;
– ініціативою приватних чи державних фірм, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;
– наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування у більш продуктивних галузях;
– необхідністю зробити додаткові капітальні вкладення;
– прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;
– пропозиціями іноземних громадян або фірм щодо інвестицій;
– інвестиційними стратегіями, розробленими іншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв’язку з міжнародними договорами;
– діяльністю організацій щодо надання двосторонньої допомоги і поточними проектами цих організацій у даній країні.
Щоб виявити кращий варіант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варіантів. Дуже часто вибір певного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Дуже корисно внести всі можливі варіанти до початкового переліку ідей, що обговорюються, а потім шляхом використання логічної схеми відбору відкинути гірші. Початковий список альтернативних підходів може звузитися до кількох або одного варіанту. У міру відкидання альтернативних варіантів деталі й розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмірної детальної підготовчої роботи над варіантами, які, врешті-решт, відкидаються. Відмінність між стадіями ідентифікації та розробки частіше буває кількісною, ніж якісною.
Відхилення варіантів проекту відбувається на основі вибору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізу на стадіях розробки та експертизи проекту.
Причинами відхилення варіантів проекту можуть бути:
– недостатній попит на запропонований продукт проекту або відсутність переваг перед наявними продуктами;
– надмірні витрати проекту порівняно з очікуваними вигодами;
– відсутність політичної підтримки влади;
– непридатна для здійснення цілей проекту технологія;
– завеликий масштаб проекту, що не відповідає наявним організаційним та управлінським можливостям;
– надмірний ризик;
– зависокі витрати на експлуатацію проекту порівняно з наявними фінансовими ресурсами або альтернативними рішеннями.

9.3. Склад техніко-економічного обгрунтування інвестицій
Технічні аспекти інвестиційного проекту на першій погляд видаються особистою справою підприємця і не обходять інвестора. Але насправді будь-який серйозний інвестор не може ігнорувати цей аспект інвестиційного проекту, оскільки він демонструє можливість технічного здійснення проекту з прийнятним рівнем витрат.
Технічний аналіз покликаний показати техніко-технологічну обґрунтованість проектних рішень. Розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту здійснюється, як правило, проектними установами, потім узгоджується із замовником та іншими зацікавленими особами. 
Величезна різноманітність технологій, що застосовуються, видів сировини та обладнання значно ускладнюють типізацію технічного аналізу інвестиційних проектів, але звичайно техніко-економічне обґрунтування складається з наступних розділів:
1) початкові дані – посилання на постанови, рішення та інші документи, що є підґрунтям для розробки техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту, дані про технічний стан підприємства, що підлягає реконструкції або розширенню, оцінка діяльності, техніко-економічні показники його роботи за останні три роки;
2) місце розташування об’єкта:
– обґрунтування вибору району, пункту, місця реалізації проекту;
– основні будівельні рішення, організація будівництва:
– основні параметри конструкторських рішень щодо будівель та споруд;
– карта розташування підприємства із зазначенням на ній основних автошляхів, залізниць та водних шляхів, місця розташування будівель і споруд, енергетичного господарства, резервних площ для можливого розширення виробництва;
– схеми земельних ділянок, питання власності на них, характеристика та обсяг стічних вод та шкідливих викидів, заходи з водокористування, охорони навколишнього середовища;
– розташування ринків збуту та шляхи доступу до них;
– вартість земельних ділянок та інвестиційні витрати;
– одержання ліцензій або інших дозволів на земельні ділянки;
– обсяги, особливості організації та строки будівельних робіт, потреба в будівельних матеріалах;
– можливості використання потужностей підприємств будівельної індустрії, розташованих у районі будівництва;
– розрахункова вартість будівництва;
3) масштаб проекту (обсяг виробництва), номенклатура продукції, спеціалізація та коопераційні зв’язки підприємства, основні технічні дані та економічні показники продукції порівняно з показниками аналогічних видів продукції передових вітчизняних та іноземних підприємств:
– обґрунтування конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, її вплив на розширення експорту, зменшення імпорту та поповнення валютного запасу;
– визначення спеціалізації та кооперації підприємства;
– забезпечення підприємства сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, енергією, паливом, водою і трудовими ресурсами;
– ринок збуту та його вплив на вибір обсягу виробництва;
– екологічні, санітарні та інші обмеження на масштаби виробництва;
– можливості розширення виробництва в майбутньому;
4) технологія:
– основні технологічні рішення, склад підприємства, організація виробництва;
– обґрунтування вибору технології виробництва та основного технологічного обладнання;
– вимоги технології до інфраструктури;
– екологічні аспекти технології;
– можливості використання місцевих технологій та обладнання;
– можливості використання технологічного обладнання із західних країн;
5) обладнання:
– конкретний перелік обладнання із зазначенням його постачальників, обґрунтування вибору останніх;
– можливості ремонту обладнання та забезпечення запасними частинами;
– забезпечення належного режиму експлуатації обладнання, необхідного рівня кваліфікації робочої сили;
6) перелік та характеристика об’єктів інфраструктури:
– виробничі, адміністративні, складські, допоміжні, соціально-побутові будинки і споруди;
– торговельна мережа;
– наявний транспорт;
– електропостачання;
– водопостачання й каналізації;
– соціальна інфраструктура;
– у разі відсутності необхідних об’єктів інфраструктури потрібно передбачити, хто, в які строки, за рахунок яких коштів їх створюватиме; 
7) на завершення наводяться дані про загальні вимоги до розробки, складання та затвердження ТЕО, перелік конструкторських і дослідних робіт, графік виконання проекту.
Усі експертні оцінки проводяться з урахуванням аналізу всіх альтернативних варіантів рішень на кожному етапі аналізу. Відбір варіантів відбувається на основі юридичних, фінансових, екологічних обмежень та соціальної доцільності.
Технічний аналіз дозволяє визначити величину інвестиційних витрат за проектом та поточні витрати на випуск продукції. Це надає можливість при співставленні з прогнозним обсягом продажів зробити висновки щодо можливості реалізації проекту у даних умовах.

9.4. Бізнес-план інвестиційного проекту
Бізнес-план є стандартним для більшості країн із ринковою економікою документ, в якому детально обґрунтовується концепція підготовленого для реалізації реального інвестиційного проекту та наводяться його основні характеристики.
У бізнес-плані повинні бути відображені наступні питання:
1) загальна характеристика підприємства: активи і основний капітал, форма власності, ступінь самостійності, наявність збутових підприємств, дочірніх підприємств та філій, рівень сертифікації продукції;
2) науково-технічний потенціал підприємства, характеристика основного технологічного обладнання та технологій;
3) характеристика допоміжних виробництв (складське, транспортне);
4) організація управління, праці, професіонально-кваліфікаційний склад;
5) фінансове забезпечення, основні результати фінансової діяльності попереднього року, оцінка сучасного стану, проектна модель фінансового забезпечення;
6) досвід зовнішньоекономічної діяльності, включаючи експортні поставки;
7) у висновках до проекту робляться основні висновки, вказуються його недоліки, оцінюється ймовірність здійснення та оцінюється ефективність проекту, що оцінюється.
Підходи до розробки та викладення бізнес-плану диференціюються залежно від характеру інвестиційного проекту.
Для великих інвестиційних проектів, які вимагають значних капітальних затрат, а також для проектів, пов’язаних із виробництвом та впровадженням на ринок нової продукції, товарів чи послуг, які не мають аналогів, розробляють повний варіант бізнес-плану (40 – 50 стор.).
Для невеликих інвестиційних проектів можлива розробка короткого бізнес-плану, який у подальшому на вимогу інвестора чи кредитора може уточнюватися чи доповнюватися (10 – 15 стор.).
Структура бізнес-плану
1. Резюме (коротка характеристика інвестиційного проекту). Із цього розділу інвестор повинен зробити висновок про відповідність проекту:
– його інвестиційній діяльності та інвестиційній стратегії,
– потенціалу наявних інвестиційних ресурсів;
– чи влаштовує його проект за періодом реалізації та термінами повернення вкладеного капіталу.
Резюме повинно включати: 
– викладення концепції інвестиційного проекту, до якої включається обґрунтування мети підприємницької ідеї на основі вивчення ринку та можливостей розширення діяльності;
– ступінь розробки інвестиційного проекту – наявність проекту намірів із основними фінансово-економічними показниками, типової документації і кошторису за проектом, наявність індивідуальної проектної документації та кошторису затрат з експертною оцінкою незалежного аудитора;
– необхідну сума інвестиційних ресурсів у національній валюті на момент розробки бізнес-плану (при залучення іноземного інвестора, а також при високих темпах інфляції – в доларах США); період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкта; період окупності об’єкта, що проектується; 
– для іноземних інвесторів повинні викладатися основні положення державного та правового регулювання даного бізнесу в Україні.
2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект:
– відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту завданням структурної перебудови економіки України;
– тенденції розвитку попиту на продукцію галузі;
– рівень розвитку ринкових відносин у галузі;
– середній рівень прибутковості капіталу в галузі;
3. Характеристика продукту (послуг):
– особливості та привабливість для споживачів (клієнтів);
– достоїнства та переваги порівняно з іншими продуктами (послугами);
– оцінка конкурентоспроможності за основними якісними ознаками, рівнем цін, гарантіями та послугами після продажу;
– прогнозований загальний період життєвого циклу продукту та можливість його подальшого удосконалення;
– за окремими, принципово новими продуктами необхідно обумовити необхідну форму правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).
4. Розміщення об’єкта:
– дозволить оцінити інвестиційну привабливість регіону;
– розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження з позицій наближення до факторів виробництва або ринків збуту;
– ринкова оцінка земельного наділу, на якій знаходиться об’єкт, і територій, що до нього прилягають.
5. Аналіз ринку (найбільш складний розділ при розробці бізнес-плану). Охоплює не тільки поточний, але і прогнозований стан даного ринку:
– характеристика потенційних покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливості та можлива чисельність у рамках даного регіону.
– оцінка нинішнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку. Така оцінка, якщо можливо, повинна проводитися за останні три роки та включати як вітчизняні, так і імпортні товари;
– з урахуванням чисельності оптових і роздрібних покупців та характеристики сучасного стану попиту прогнозується можливий обсяг продаж у межах інвестиційного проекту, що розглядається;
– оцінка рівня та динаміки цін на продукцію. Проводиться за внутрішнім ринком України у співвідношенні до світових цін на аналогічну продукцію. Згідно з результатами оцінки та виявленими тенденціями складається прогноз динаміки рівня цін на продукт на інвестиційний період;
– оцінка сучасного та прогнозного рівня конкуренції на внутрішньому ринку. Розглядається кількість підприємств, які виробляють аналогічну продукцію (послугу), питому вагу основних підприємств в обсязі продаж у регіоні, поява на ринку підприємств-конкурентів.
6. Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здійснення послуг):
– обґрунтовується загальний обсяг випуску продукцій (надання послуг) у середньому за рік при виході об’єкта інвестування на проекту потужність;
– Проводяться розрахунки за окремими асортиментними групами продукту (послуги);
– запланований обсяг та структура виробництва продукції (послуг) розраховується: у кількості одиниць (або інших одиницях виміру); у національній валюті, скорегованій з урахуванням індексу цін без фактора інфляції; у доларах США.
7. Забезпечення випуску продукції (послуг) основними факторами виробництва:
– забезпечення випуску продукції (послуг) основними видами сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів;
– забезпечення випуску продукції (послуг) сучасною технологією (наявність у ініціатора інвестиційного проекту технології, що відповідає сучасним стандартам, необхідність придбання вітчизняних чи зарубіжних патентів, ліцензій, ноу-хау);
– забезпечення випуску продукції (послуг) сучасним обладнанням. Вказується, чи є у наявності в ініціатора інвестиційного проекту необхідне обладнання, чи його потрібно придбати в Україні чи за кордоном;
– забезпечення випуску продукції (послуг) відповідними виробничими приміщеннями та об’єктами виробничої інфраструктури. Необхідні виробничі приміщення або їх відповідне розширення, придбання чи нове будівництво;
– аналіз забезпечення випуску продукції (послуг) кадрами відповідної кваліфікації.
8. Стратегія маркетингу. Розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках:
– при виході на ринок з принципово новим видом продукції (послуг);
– при впровадженні на інших регіональних ринках;
– при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку (ринку послуг) даного регіону.
При відсутності найближчим часом проблем із збутом та конкуренцією, маркетингова стратегія може не розроблятися.
Якщо подібна необхідність є, то в даному розділі бізнес-плану необхідно відобразити:
– прогнозні цільові показники стратегії маркетингу (перш за все, обсяг свого сегмента на товарному ринку або ринку послуг свого регіону, інших регіонів України);
– основні заходи, що передбачуються цією стратегією.
9. Управління реалізацією інвестиційного проекту:
– визначається організаційно-правова форма реалізації проекту. Інвестиційний проект може реалізовуватися в рамках діючої організаційно-правової форми його ініціатора, організаційно-правової форми інвестора, шляхом створення нового акціонерного товариства відкритого чи закритого типу, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.);
– бажано представити схему організаційної структури управління об’єктом на стадії його експлуатації (у випадку, якщо проект пов’язаний із створенням нової компанії). При цьому може вказуватися кандидатура керівника та відповідні дані про його вік, освіту, базову спеціальність, загальний трудовий стаж і стаж роботи на підприємстві даної галузі;
– можливість реалізації інвестиційного проекту самостійно (без відповідної організаційної та фінансової підтримки інвестора) чи необхідність залучення підрядника чи субпідрядника;
– у випадку залучення підрядника чи субпідрядника в бізнес-плані відображаються його характеристики: наявність досвіду роботи в даній галузі та з аналогічними інвестиційними проектами, рівень технологічного і кадрового забезпечення, ділова та фінансова репутація.
У спрощеному вигляді організаційна структура управління проектом представлена на рис. 9.2.

Якщо розробляється малий або середній проект, то його менеджер виконує наступні функції:
1) виконує роль координатора або управляє одночасно кількома проектами;
2) поділяє відповідальність з архітекторами, інженерами та підрядниками;
3) є самостійним учасником проекту, але структурно може відноситись до фірм-замовників, підрядника або бути представником консалтингової фірми.
Ряд функцій з реалізації проектів традиційно належить визначеним учасникам проекту. Це такі функції, як будівництво, фінансові операції, монтаж, налагодження та пуск обладнання. Але частка функцій може розподілятись між учасниками від одного проекту до іншого. Це, перш за все, постачання, проектування та управління проектом. Варіанти розподілу функцій між учасниками проекту відображаються в формах організації робіт між ними.
У літературі з управління малими та середніми проектами організаційні форми управління мають наступну класифікацію:
– основна система;
– система розширеного управління;
– система прискореного будівництва.
Відповідно до концепції основної системи менеджер проекту виступає як представник замовника і не відповідає за прийняті рішення. Повноваження менеджера проекту обмежуються умовами, які визначені у контракті. Спеціалісти з управління вважають, що концепція основної системи найбільше відображає сутність управління проектом, бо не пов’язана з комерційними інтересами і є найбільш об’єктивною. 
Практично всі інші системи передбачають, що менеджер візьме на себе відповідальність за завершення проекту в межах фіксованої ціни. Таким чином, значна частка ризику переходить від замовника до менеджера проекту.
Вважається, що загальними перевагами всіх названих систем є спрямованість на кінцевий результат і концентрація відповідальності за інвестиційний цикл в одному місці. Кожний учасник такої системи виконує роботу, яка відповідає його професійній спрямованості, що забезпечує продуктивність та ефективність будівництва.
У разі реалізації великих проектів сфера відповідальності менеджера проекту суттєво змінюється. Наприклад, він може виступати директором проекту та контролювати діяльність інших менеджерів, які контролюють виконання окремих розділів або видів робіт за проектом.
Існує два основні типи структур для груп з управління проектами:
– робоча група проекту;
– матрична структура
Використовується також комбінація цих двох груп.
У разі організації робочої групи персонал виконує роботи з проекту повний робочий день. Усі працівники безпосередньо підпорядковуються менеджеру проекту. Принцип робочої групи найбільш придатний, якщо масштаби проекту і тривалість його виконання достатні для того, щоб завантажити роботою весь персонал проекту. В ідеальному випадку весь персонал повинен розміщуватись в одному місці. Практика показує, що необхідність організації такого типу існує в тоді, коли кількість учасників перевищує 50 чоловік.
У матричній організації менеджер проекту, дехто з керівників та частка групи працюють над проектом протягом повного робочого дня, а інші працівники залучаються у разі необхідності. Матрична структура є структурою з відкритими зв’язками та подвійною відповідальністю виконавців усіх рівнів. Кожний виконавець має дві лінії відповідальності:
– за якісне виконання своїх функцій в цілому;
– за виконання окремої функції, яка впливає на результати роботи на окремому об’єкті. 
Матрична організаційна структура ефективна в разі невеликих об’єктів, де неможливо забезпечити повне завантаження групи протягом цілого робочого дня.
10. Оцінка ризиків та їх страхування. Розглядаються наступні ризики:
– ризик затримки початку реалізації проекту;
– ризик несвоєчасного закінчення будівельно-монтажних робіт за проектом;
– ризик суттєвого збільшення кошторисної вартості проекту;
– ризик невиходу на заплановані показники зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку із зміною експортної політики держави (введенням ліцензування, квотування, нових процедур митного регулювання, валютного регулювання);
– ризик зниження запланованого рівня ефективності діяльності та збільшення періоду окупності капіталу у зв’язку з державним регулюванням рівня цін, посиленням податкового регулювання.
За кожним із видів ризиків повинен визначатися їх рівень. Бажано також визначити загальний рівень ризику за інвестиційним проектом.
Відповідно до оцінки рівня окремого ризику викладають найбільш доцільні форми їх страхування:
– розробка відповідних профілактичних заходів для їх запобігання;
– розподіл негативних фінансових наслідків ризиків серед інвесторів та учасників, що залучені до реалізації проекту;
– створення відповідних резервних фондів;
– зовнішнє страхування найбільш суттєвих ризиків;
– отримання документальних гарантій захисту від окремих видів ризиків від місцевих органів самоуправління.
У цьому розділі розглядаються можливі форми виходу із інвестиційного проекту на будь-якому етапі його реалізації, якщо фактичний рівень ризику значно перевищить розрахунковий та суттєво вплине на ефективність інвестиційного проекту, що реалізується.
11. Фінансовий план. Це найбільш важливий розділ бізнес-плану, головний критерій прийняття інвестиційного проекту до реалізації. Складається із декількох етапів.
Для оцінки фінансової спроможності проекту необхідно спрогнозувати обсяг продаж, порівняти його з витратами за проектом та визначити джерела покриття можливих витрат.
Прогноз обсягів продажу є результатом комерційного аналізу і подається у вигляді таблиці (табл. 9.1).
Таблиця 9.1
Обсяг продажу (виручка від реалізації)

Найменування продукції

Фізичний обсяг реалізації, од.

Ціна продажу (грн. або USD)

Виручка від реалізації з ПДВ, акцизним збором

Обсяг ПДВ, акцизного збору

Чистий обсяг прода-жу

1

 

2

 

3

 

4=2*3

 

5

6=4-5

Кожна цифра таблиці повинна бути обґрунтована, виходячи з того, що товар справді буде вироблено і продано за вказаною ціною. Виручка від реалізації означає загальний дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) у грошовій формі.
Під час прогнозування обсягів реалізації враховується:
– час на збут – середній час між закінченням виробництва продукту і відвантаженням у днях;
– затримка платежів – середній час між відвантаженням та оплатою товару в днях.
Облік часу на збут і затримки платежів потрібні для більш точного планування грошових потоків і бухгалтерського балансу в часі, зокрема, для прогнозування нормальної дебіторської заборгованості;
– процент продажів за фактом – показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою за фактом відвантаження;
– процент продажу у кредит – показує, який процент від суми реалізації продається з оплатою в кредит. При цьому планується строк кредиту в днях, надбавка до ціни при продажу в кредит у процентах, відстрочка першої виплати в днях, періодичність виплат;
– процент продажів з авансом – показує, який процент від суми реалізації продається з передоплатою. При цьому планується строк поставки після передоплати (за скільки днів до поставки товару виплачується аванс), знижка з ціни при продажу з авансом у процентах, частка авансу в ціні (який процент ціни виплачується за аванс).
Витримується співвідношення: RS=RF+RK+RA, 
де RS – сума реалізації;
RF – реалізація за фактом;
RK – реалізація в кредит;
RA – реалізація авансом.
Відстрочка платежів і строки поставок після передоплати також необхідні для більш точного прогнозування грошових потоків і бухгалтерського балансу в часі. Для стимулювання продажу може використовуватися система знижок.
Ключовим питанням розрахунку потреб у фінансуванні є розрахунок капітальних витрат. 
Під капітальними витратами розуміють усі витрати, які забезпечують підготовку і реалізацію проекту, включаючи формування або збільшення основних та оборотних коштів. Вони не мають на меті дати прибуток принаймні протягом року і є довгостроковими вкладеннями. Залежно від виду і форм капітальних витрат значення їх показників матиме різний економічний сенс. Якщо йдеться про створення нового підприємства, капітальні витрати розглядаються як вклад засновників у статутний фонд, якщо про проект у рамках діючого – як збільшення статутного фонду за рахунок залучених коштів акціонерів або як витрати, що погашаються за рахунок кредитів чи державних субсидій. Капітальні витрати не відносяться до валових витрат підприємства.
Типову структуру капітальних витрат наведено у таблиці 9.2.
Таблиця 9.2
Капітальні витрати проекту

Статті

Рік 1

Рік 2 і т.д.

0

Передінвестиційні дослідження і підготовчі роботи

   

1

Купівля землі, підготовка та освоєння земельної ділянки

   

2

Будівництво, будівлі і споруди

   

3

Машини і обладнання (автомобільний транспорт, меблі, побутові, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти)

   

4

Захист навколишнього середовища

   

5

 

Технологія

   

6

 

Накладні витрати, у т. ч.

1. Створення компанії та організаційна діяльність

2. Управління проектом

3. Придбання і передача технології

4. Детальне проектування

5. Маркетинг і постачання

6. Здача підприємства в експлуатацію

7. Витрати на випуск цінних паперів

8. Інші накладні витрати

   

7

Непередбачені обставини

   
 

Разом капітальні витрати

   

Розрахунок потреби в оборотних коштах проекту. Щоб перейти до розрахунку залучення капіталу, необхідно розрахувати потребу в оборотних коштах проекту (ПСК) і мінімально необхідну суму коштів в обороті (МСД). Розрахунок ПСК потрібний для визначення мінімально необхідних оборотних коштів у грошовій та матеріальній формі, а розрахунок МСД – для забезпечення постійної платоспроможності для закупівлі всіх видів поточних активів, насамперед, товарно-матеріальних цінностей.
МСД розраховується за формулою:
МСД = Поточні грошові витрати * Цикл обороту коштів (кількість днів між датою закупівлі сировини, матеріалів комплектуючих та датою надходження виручки від продажу готової продукції) / 360
Цикл обороту коштів визначається експертним шляхом при планування виробництва та збуту.
ПСК розраховується за формулою:
ПСК = МСД + Норматив запасів товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) + Нормальна дебіторська заборгованість (НДЗ).
ТМЦ = Прямі матеріальні витрати * Цикл виробництва (кількість днів між датою закупівлі сировини, матеріалів, комплектуючих та датою відвантаження готової продукції)/360.
НДЗ = Чистий обсяг продажів * Строк погашення дебіторської заборгованості/360. 
Фінансовий план включає наступні відносно самостійні розділи (модулі):
– план прибутку;
– податковий план;
– баланс грошових потоків;
– прогноз бухгалтерського балансу;
– розрахунок показників ліквідності і рентабельності;
– розрахунок показників ефективності проекту.
План прибутку. План прибутку розробляється з метою розрахунку суми податку на прибуток підприємств. Необхідний для розрахунку валового, оподатковуваного та чистого прибутку – показників, які згодом використовуються для розрахунків рентабельності проекту.
План прибутку розраховується у чіткій відповідності до діючого законодавства, зокрема Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».
Розрахунок податку на прибуток

Показники

Рік 1

Рік 2 і т. д.

1

Доходи від реалізації товарів (робіт, послуг)

   

2

Доходи від реалізації цінних паперів

   

3

Доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів

   

4

Доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій

   

А

Валовий дохід (1+2+3+4)

   
 

З валового доходу вираховуються:

   

5

Податок на додану вартість

   

6

Акцизний збір

   

7

Податок з доходів фізичних осіб

   

8

Прямі інвестиції

   

9

Реінвестиції

   

10

Додаткові пенсійні внески

   

11

Емісійний доход

   

12

Доходи від спільної діяльності та дивіденди, дохід за якими нарахований

   

13

Інші від’ємні надходження

   

Б

Скоригований валовий дохід (А-5, 6…13)

   

В

Валові витрати

   

Г

Амортизація

   

Д

Оподатковуваний прибуток (Б-В-Г)

   

Е

Податок на прибуток, %

   

Ж

Податок на прибуток (Д*Е: 100)

   

Стаття «Доходи від реалізації товарів (робіт, послуг)» включає доходи всіх видів виробництв, які планується запустити в результаті реалізації проекту. Якщо проект передбачає надання банківських, страхових, фінансових послуг, торгівлю валютними цінностями, борговими зобов’язаннями та вимогами, то дана стаття включає доходи від цих операцій.
Стаття «Доходи від реалізації цінних паперів» включає всі доходи від операцій із цінними паперами, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та остаточного погашення (ліквідації).
Стаття «Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів» включає планові доходи у вигляді дивідендів, одержаних від нерезидентів, а також у вигляді процентів, роялті, володіння борговими зобов’язаннями, від лізингових операцій.
Стаття «Доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій» включає планові доходи, які не включено до попередніх статей, наприклад, доходи від торгівлі деривативами, до яких відносяться форвардні та ф’ючерсні контракти, а також опціони. До доходів від позареалізаційних операцій належать:
– безоплатна фінансова допомога;
– повернення страхового резерву;
– відшкодування безнадійної дебіторської заборгованості;
– інші доходи, передбачені законодавством.
Валовий дохід включає загальну суму доходу від усіх видів діяльності, одержаного в грошовій, матеріальній та нематеріальній формі.
З валового доходу виключається податок на додану вартість, акцизний збір і податок із фізичних осіб. Їх заробітна плата в розрахунку прямих трудових витрат включає суму цього податку. З валового доходу виключаються також прямі інвестиції та реінвестиції.
Додаткові пенсійні внески означають спеціальні відрахування на пенсійні рахунки працівників підприємств.
Емісійний дохід – це сума перевищення доходів, одержаних підприємством від первинної емісії акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (прав).
Якщо податки на доходи від спільної діяльності підприємств і дивіденди нараховані, вони виключаються з валового доходу.
Податковий план. Податковий план розробляється з метою розрахунку всіх видів податків і зборів, які фірма повинна сплатити у ході реалізації проекту.
Повний перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) можна знайти в Законі України «Про систему оподаткування». Вони можуть змінюватися залежно від податкової політики держави.
1. Загальнодержавні податки і збори, які сплачуються при купівлі-продажу товару.
Податок на додану вартість. Метод розрахунку і базу оподаткування визначено Законом «Про податок на додану вартість». Податок може як включатися у ціну продажу, так і розраховуватися до ціни продажу, включаючи акцизний збір, ввізне мито та інші збори.
Акцизний збір – ставки у процентах до вартості у відпускних цінах, а за імпортними товарами – митної (закупівельної) вартості з урахуванням мита і зборів.
Мито і збори – ставка визначається у процентному співвідношенні до митної (закупівельної) вартості товару.
2. Загальнодержавні податки і збори, які пов’язані з заробітною платою і відносяться до валових витрат:
– збір на обов’язкове соціальне страхування;
– збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
– збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
3. Загальнодержавні податки і збори, які не пов’язані із заробітною платою і відносяться до валових витрат:
– рентні платежі – диференційовані ставки;
– збір до Державного інноваційного фонду – ставка від чистого обсягу продаж;
– збір за забруднення навколишнього природного середовища – диференційовані ставки;
– збір за спеціальне використання природних ресурсів – диференційовані ставки;
– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету – диференційовані ставки;
– податок на промисел – диференційовані ставки.
4. Податок на прибуток підприємств – базова ставка 30 % до оподатковуваного прибутку.
5. Інші загальнодержавні податки за рахунок прибутку підприємств:
– податок на нерухоме майно;
– плата (податок) на землю – диференційовані ставки (Закон України «Про плату за землю»);
– плата за торговий патент – диференційовані ставки.
6. Податок на доходи фізичних осіб – розраховується за спеціальною шкалою.
7. Місцеві податки та збори.
Баланс грошових потоків. Розраховується з метою узагальнення всіх попередніх розрахунків обсягу продажів, витрат, податків, залучення капіталу. Його завдання;
– передбачити можливі «вузькі місця» в погашенні заборгованості;
– забезпечити необхідну суму коштів в обороті на певні дати;
– уточнити структуру капіталу проекту; 
– підготувати показники для розрахунків ефективності проекту.
Баланс грошових потоків складається з трьох основних видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Розробка балансу грошових потоків полягає у зіставленні грошових залишків, надходжень і витрат протягом циклу проекту (табл. 9.3).
Таблиця 9.3
Плановий баланс грошових потоків (доходів і витрат)

 

Показники

Рік 1

Рік 2 і т.д.

1

Кошти на початок проекту

   

2

Надходження грошей:

А. Від операційної діяльності

2.1. Виручка від реалізації

Б. Від інвестиційної діяльності

2.2. Одержання інвестицій

2.3. Продаж активів

В. Від фінансової діяльності

2.4. Одержання короткострокової позики та кредити

2.5. Погашення короткострокової дебіторської заборгованості

2.6. Дивіденди від володіння корпоративними правами

2.7. Проценти від фінансових вкладень

2.8. Доходи від лізингу

2.9. Проценти від володіння борговими зобов’язаннями

2.10. Інші доходи від фінансових операцій

   

3

Разом надходження грошей (2.1 + 2.2 + 2.3 + 2.4 + 2.5 + 2.6 + 2.7 + 2.8 + 2.9 + 2.10)

   

4

Разом наявні кошти (1+3)

   

5

Грошові виплати:

А. За операційною діяльністю

5.1. Поточні грошові витрати, у т.ч.

5.1.1. Прямі матеріальні витрати

5.1.2. Прямі трудові витрати

5.1.3. Операційні витрати

5.2. Податки, у т.ч.

5.2.1. Податок на додану вартість

5.2.2. Акцизний збір

5.2.3. Податок на прибуток

5.2.4. Інші податки за рахунок прибутку

Б. За інвестиційною діяльністю

5.3. Капітальні грошові витрати

5.4. Реінвестиції

5.5. Портфельні інвестиції (фінансові вкладення)

В. За фінансовою діяльністю

5.6. Виплати з погашення довгострокових кредитів

5.7. Погашення короткострокової кредиторської заборгованості

5.8. Виплата дивідендів

5.9. Депозити

5.10. Інші виплати за фінансовими операціями

   

6

Разом грошові виплати на сторону (5.1 + 5.2 + 5.3 + 5.4 + 5.5 + 5.6 + 5.7 + 5.8 + 5.9 + 5.10)

   
 

Г. Фінансовий резерв

   

7

Кошти на кінець року (4-6-Г)

   
 

Грошовий потік за операційною діяльністю (2.1 – 5.1 – 5.2)

   
 

Грошовий потік за інвестиційною діяльністю

(2.2 + 2.3 – 5.3 – 5.4 – 5.5)

   
 

Грошовий потік за операційною та інвестиційною діяльністю

   
 

Грошовий потік за фінансовою діяльністю

(2.4 +…+2.10 – 5.4 – … – 5.10)

   
 

Грошовий потік за всіма видами діяльності (3 – 6)

   

Виручка від реалізації є основною вигодою від операційної діяльності – надходження грошей у касу та на рахунки підприємств.
Від інвестиційної діяльності виділяються дві вигоди: «одержані інвестиції» і «продаж активів». Інвестиційна діяльність трактується тут як діяльність щодо залучення коштів інвесторів для здійснення реальних інвестицій.
Одержані інвестиції є грошовими надходженнями від продажу підприємством цінних паперів і корпоративних прав.
Продаж активів є грошовими надходженнями від реалізації основних фондів, нематеріальних та інших активів.
Витратами за операційною діяльністю є поточні грошові витрати виробництва і збуту та податки, а за інвестиційною – капітальні грошові витрати.
Фінансова діяльність за проектом є більш різноманітною. Грошові надходження від фінансової діяльності пов’язані з кредитуванням, фінансовими вкладеннями, виплатами дивідендів і процентів, лізингом і т.п. 
Грошові кошти на початок періоду передбачаються лише для проектів розвитку діючих підприємств.
У балансі грошових потоків рекомендується окремо виділяти показник «Фінансовий резерв».
У балансі грошових потоків здійснюються розрахунки кількох показників грошових потоків, які є різницею між надходженням та витратою коштів.
Прогноз бухгалтерського балансу. Бухгалтерський баланс прогнозується на кінець кожного року проекту, щоб можна було визначити «вузькі місця», розрахувати показники рентабельності й ліквідності.
Методика прогнозування заснована на оцінці руху коштів та інших активів і зміни пасивів. Прогнозування здійснюється на основі прогнозованого руху статей агрегованого балансу.
Розрахунок показників ліквідності й рентабельності. Ліквідність аналізується за допомогою показників наступних показників:
Таблиця 9.5

 

Показники

 

Алгоритм

 

Коментарії

Чисті оборотні активи

Поточні активи – поточні пасиви

 

Ліквідні активи

Поточні активи – товарно-матеріальні запаси

Показує, яка частина

оборотних активів може негайно перетворюватися у грошову форму і

використовуватися для погашення короткостроко-вих зобов’язань

Номінальна вартість власного капіталу (абсолютні)

Актив – нематеріальні активи – довгострокові пасиви – поточні пасиви

Показує, чим підприємство справді володіє на даний момент і в разі ліквідації

Поточний коефіцієнт покриття

Поточні активи – поточні пасиви

Найкраще коли поточний коефіцієнт вищий 2, але він не повинен бути нижчий 1. Нормальним вважається значення більше 1,5

Коефіцієнт кислотного

тесту

Ліквідні активи – поточні пасиви

Повинен бути не нижчий 1, інакше фінансовий стан підприємства оцінюється як незадовільний.

Коефіцієнт забезпеченості власного капіталу чис-тою номі-нальною вартістю акти-вів (відносні)

Номінальна вартість власного капіталу – чиста номінальна вартість активів

Не може бути більшим 1 і залежить

від частки нематеріальних активів в активах підприємства.

Рентабельність аналізується за допомогою системи показників «Каскад», а також показників рентабельності інвестицій, інвестованого капіталу, коефіцієнта операційного прибутку.
Аналіз рентабельності здійснюється на основі розрахунку показника чистого прибутку:
Таблиця 9.6

 

Показники

 

Сума

1

Виручка від реалізації

 

2

Податок на додану вартість

 

3

Акцизний збір

 

А

Чистий обсяг продажів (1-2-3)

 

4

Прямі матеріальні витрати

 

5

Прямі трудові витрати

 

6

Операційні витрати

 

7

Амортизація

 

Б

Поточні витрати (4+5+6+7)

 

В

Прибуток до виплати податків, дивідендів і процентів (А-Б)

 

8

Податок на прибуток

 

9

Інші податки за рахунок прибутку

 

10

Нараховані дивіденди, проценти, включаючи податок на дивіденди й проценти

 

Г

Чистий прибуток (В-8-9-10)

 

Аналіз рентабельності підприємства виконується на основі використання методу Дюпона.
1. Рентабельність власного капіталу (Return of Equity /ROE/) = Чистий прибуток / Власний капітал *100 %
Рентабельність власного капіталу показує, яка віддача (норма прибутку) на вкладений власний капітал. Максимізація цього показника – головне завдання управління підприємством. Якщо чистий прибуток і власний капітал мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність, не менше 20 %.
Для оцінки рентабельності власних вкладень на здійснення проекту рекомендується використовувати дещо іншу формулу розрахунків:
Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток / Власні кошти, вкладені в проект * 100%.
2. Рентабельність активів (Return on Total Assets /ROA/) = Чистий прибуток / Активи * 100%
Рентабельність активів показує, наскільки ефективно використовуються активи підприємства. Якщо чистий прибуток та активи мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність не менше 14 %.
Для оцінки рентабельності проекту рекомендується використовувати і таку формулу:
Рентабельність капітальних витрат = Чистий прибуток / Капітальні витрати * 100 %.
3. Коефіцієнт капіталізації (Capitalization Ratio/ CAP/ ) = Активи / Власний капітал * 100 %
4. Рентабельність продажів (Return on Sales / ROS or MARGIN/) =Чистий прибуток / Виручка від реалізації * 100 %
Рентабельність продажів показує, яку частку становить чистий прибуток у виручці реалізації. Нормальною вважається рентабельність не менше 30 %, в умовах високого податкового тиску – 15 %.
5. Оборотність активів (Total Assets Turnover / TAT/ O/) = Виручка від реалізації / Активи * 100 %.
6. Рентабельність інвестованого капіталу (Return on Invested Capital /ROIC/) = Чистий прибуток / (Власний капітал + Довгострокові пасиви) * 100%
Цей показник характеризує ефективність використання не тільки власного капіталу, а й довгострокових кредитів та позик. Якщо прийняти, що рентабельність власного капіталу не менше 20 %, а середня вартість довгострокових кредитів 8 %, співвідношення власного капіталу і довгострокових пасивів не менше 1, нормальною вважається рентабельність інвестованого капіталу не менше 14 %.

9.5. Маркетингове планування
Планування маркетингу – це логічна послідовність дій, яка призводить до визначення цілей маркетингу та складання планів їх досягнення. Для ефективного планування маркетингу необхідно забезпечити безперервний процес отримання інформації про зовнішнє оточення підприємства та діяльність його окремих підрозділів.
Метою маркетингу є визначення, створення та підтримка конкурентних переваг підприємства.
При розробці планів маркетингу необхідно дотримуватися наступних основних принципів:
– спочатку спланувати стратегічний план маркетингу, який повинен охоплювати період в 3-5 років, і тільки після його розробки та затвердження повинен розроблятися річний план маркетингу. Не рекомендується спочатку писати річний план, а потім займатися його екстраполяцією;
– для досягнення мети планування маркетингу необхідно розташувати його якомога ближче до споживача, організувати дії компанії ближче до груп замовників, ніж до функціональних напрямів діяльності компанії, і забезпечити планування маркетингу для кожної групи;
– для ефективного планування маркетингу необхідно забезпечити безперервний процес отримання інформації про зовнішнє середовище та стратегічні одиниці бізнесу компанії, який повинен стати основою маркетингової інформаційної системи компанії;
– інформація повинна підсумовуватися у SWOT-аналіз (strength – сила, weakness – слабкість, opportunity – можливість, threat – загроза). Інформація є основою для аудиту, на базі якого будується план маркетингу. Інформація повинна відповідним чином опрацьовуватися та оцінюватися для використання у плануванні при прийнятті рішень;
– менеджери повинні стимулюватися за використання у своїх звітах основних інструментів маркетингу: матричні моделі, PVC-аналіз (Product Life Circle – цикл життя товару), CVP-аналіз (Cost Value Profit – затрати, обсяг, прибуток).
Маркетинговий план (рис. 9.3) передбачає розробку планів діяльності кожного підрозділу підприємства щодо реалізації проекту. Цей план повинен відповідати на питання: хто, коли, де, що, за рахунок яких ресурсів та яким чином повинен виконувати технічні, виробничі та організаційні заходи щодо виконання проекту. Обсяг робіт на кожному етапі і в кожному підрозділі визначає бюджет маркетингу.

Процес планування маркетингу складається з наступних етапів.
1 етап – Аудит – аналіз місця фірми на ринках порівняно з основними конкурентами.
2 етап – Мета – розробка, виходячи з аудиту, реалістичного набору кількісних маркетингових і фінансових цілей, сумісних із загальними цілями компаніями.
3 етап – Стратегія – визначення широкої стратегії, що забезпечує досягнення цілей, та узгодження її із загальною стратегією компанії.
4 етап – Тактика – розробка детального тактичного плану дій, який здатний забезпечити виконання стратегії і досягнення поставлених цілей.
Аудит маркетингу є одним із елементів загального аудиту менеджменту, в який входять фінансовий аудит, аудит персоналу і виробничий аудит. При проведенні аудиту маркетингу менеджер має справу з двома типами факторів: перші – фактори оточення чи ринку, на які фірма не може впливати або впливає незначно (неконтрольовані фактори); інші – операційні фактори, які фірма може проконтролювати в більшій чи меншій мірі. Неконтрольовані фактори поділяються на макрооточення (політичні, економічні, соціальні і технологічні), що впливає на бізнес, та мікрооточення (замовники, конкуренти, дистриб’ютори і партнери), що впливає на положення фірми на конкретних ринках.
Аудит маркетингу (при виконанні його належним чином) – досить складна процедура, що вимагає багато зусиль і часу. Тому більшість фірм надають перевагу менш детальному аналізу ефективності маркетингу, що об’єднується з наступним SWOP-аналізом.
SWOТ-аналіз систематизує дані аудиту і представляє їх у вигляді оцінки основних сильних і слабких сторін підприємства порівняно з конкурентами та списку можливостей і загроз, що виникають внаслідок змін в мікро- і макрооточенні. Для оцінки сильних і слабких сторін формулюються ключові фактори успіху (КФУ), тобто фактори, що мають вирішальне значення для досягнення успіху на ринках. Кожному з них призначається вага, яка відповідає ступеню його важливості серед усіх визначених факторів. Потім для підприємства і декількох основних конкурентів проставляються оцінки за кожним фактором і вибраною шкалою та вираховується сумарна зважена оцінка.
Аналіз сильних і слабких сторін

 

КФУ

Вага

Ваша фірма

Конкурент А

Конкурент Б

Конкурент С

 

1

         

 

2

         

 

3

         

 

4

         

 

5

         

Зважена оцінка

         

Основні, незалежні фактори, які значно впливають на бізнес сьогодні чи можуть суттєво вплинути в майбутньому, зручно розмістити у вигляді таблиці.
Можливості та загрози

 

Можливості

 

Загрози

1

   

2

   

3

   

4

   

При проведенні аудиту маркетингу в незалежності від експертних оцінок SWOT-аналізу необхідно забезпечити можливість проведення кількісного сегментного аналізу прибутковості.
Мета маркетингу повинна повністю відповідати корпоративним цілям, які необхідно чітко сформулювати в кількісній формі та мати їх певний фінансовий еквівалент. 
Після встановлення мети починається аналіз стратегій, яка б забезпечила її досягнення. Починається з Gap-аналізу (аналізу щілини) для обсягу продаж і/чи прибутку і стратегії Анзоффа, що з нього випливає. 
Gap-аналіз починається з прогнозу поточного стану фірми на період, що планується, за допомогою експертних оцінок чи математичних прогнозних методів. Експертним оцінкам у певному випадку надається перевага, бо вимагається отримати прогноз на декілька років вперед. Прогноз дає крапку А на графіці Gap-аналізу (рис. 9.4).
Метою маркетингового планування є досягнення максимального обсягу продаж (точка Е на графіку). Щоб закрити прошарок (gap) до крапки В (операційний прошарок) достатньо покращити продуктивність операційної діяльності компанії без зміни її стратегії.
Щоб піднятися вище крапки В, необхідно змінити стратегію дій фірми на ринках (нова стратегія В-Е).

Рис. 9.4. Графік Gap-аналізу

В умовах зростаючих ринків стратегію можна розглянути за допомогою матриці Анзоффа (рис. 9.6).

Рис. 9.5. Матриця Анзоффа

Із матриці Анзоффа (товар/ринок) витікають основні стратегічні рекомендації.
1. Розробка ринку – посилення заходів маркетингу для наявних товарів на наявних ринках із метою стабілізації чи розширення частки ринку або збільшення його обсягу. Можливі шляхи досягнення – збільшення споживання; залучення покупців конкуруючих товарів, активізація прихованих потреб. Прогнозований у результаті цих заходів обсяг продаж дає точку С на цільовому графіку.
2. Розширення ринку – вихід із старими товарами на нові ринки (можливі варіанти): збут на нових регіональних, національних чи інтернаціональних ринках; розширення функцій товарів; нові галузі застосування для традиційного товару; варіації товару з метою його пристосування до вимог певних споживачів (сегментація ринку).
3. Розвиток товару – продаж товару на старих ринках. Сумарний прогнозований обсяг продаж у результаті заходів стратегії дає крапку D на цільовому графіку.
4. Диверсифікація – підприємство відхиляється від вихідних сфер діяльності і переходить до нових. Причинами можуть бути: стагнуючі ринки, бажання зменшити ризики, фінансові вигоди, страхування постачальницької бази. 
Виробнича програма включає продукти, які не мають прямого зв’язку з попередніми товарами фірми. Розрізняють три форми диверсифікації:
– диверсифікація на тому ж рівні (горизонтальна);
– диверсифікація на збутові чи постачальні ринки (вертикальна);
– побічна диверсифікація (без порушення суттєвих виробничих взаємозв’язків).
Для класифікації товарів за їх ринковою часткою застосовується матрична модель Бостонської консалтингової групи (BCG) (рис. 9.5).

Рис. 9.6. Матрична модель Бостонської консалтингової групи

Матриця 2x2 заснована на наступних припущеннях.
1. Прибуток і капітали збільшуються із зростанням частки ринку в результаті дії ефектів масштабу і досліду (ефекти зниження собівартості продукції за рахунок більших обсягів виробництва і накопиченого в результаті виробництва досвіду).
2. Із зростанням обсягу продаж необхідні грошові кошти для збільшення оборотного капіталу і приросту потужностей.
3. Для збільшення частки ринку звичайно вимагаються кошти на впровадження тактики завоювання чистки ринку.
4. У міру досягнення товаром стадії зрілості зростання його уповільнюється, і додаткові кошти можуть отримуватися без зменшення частки фірми на ринку; ці засоби можна спрямувати на розвиток товарів, які знаходяться на стадії зростання.
Матриця поділяється на чотири частини, які відповідають різним типам бізнесу із різними характеристиками отримання і витрачання грошових коштів. 
BCG запропонувала наступну класифікацію і відповідні стратегічні рекомендації
1. Знаки запитання (невелика частка, швидке зростання) – SBU (стратегічні бізнес одиниці), які мають низьку частку на ринках, що швидко зростають. Маються на увазі продукти, які знаходяться на початковій стадії циклу життя. Для збільшення частки ринку вони вимагають великих інвестицій. Найчастіше фінансові затрати на них значно перевищують дохід, який вони приносять. Тому керівництво повинно вирішити питання про можливість продовження їх інвестування або ліквідації, звідки і назва.
2. Зірки (значна частка, швидке зростання) – SBU, які займають велику частку ринку, що швидко зростає. Мова йде про товари на стадії зростання. Більша частка доходів від них товарами йде на покращання їх власної позиції. З уповільненням зростання ринку «зірки» можуть стати «дійними коровами».
3. Дійні корови (значна частка, повільне зростання) – продукти, що досягли стадії зрілості. За рахунок значної частки ринку вони мають найбільшу економію в затратах і приносять підприємству найбільший прибуток, який можна спрямувати на розвиток інших SBU (продуктів).
4. Собаки (невелика частка, повільне зростання) – продукти, що досягнули стадії зрілості і занепаду. Поки вони дають прибуток, його слід інвестувати в «зірки» і «знаки запитання». При загрозі збитковості їх знімають з виробництва, якщо не має стратегічних міркувань щодо зростання ринку.
Матрицю BCG можна побудувати на основі:
– експертних оцінок;
– кількісних даних, отриманих із фінансової звітності компанії;
– за допомогою методів статистичного опрацювання даних.

Питання для перевірки засвоєних знань
1. Назвіть види реальних інвестицій.
2. У чому полягає необхідність реальних інвестицій?
3. Назвіть основні результати капітальних вкладень.
4. Наведіть класифікацію реальних інвестицій.
5. Від чого залежить обсяг залучених інвестицій?
6. Охарактеризуйте життєвий цикл інвестиційного проекту.
7. Дайте визначення робіт, які відносяться до різних фаз і стадій циклу інвестиційного проекту.
8. Які можуть бути причини відхилення інвестиційного проекту?
9. З яких розділів складається техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту?
10. Охарактеризуйте бізнес-план інвестиційного проекту.
11. Що включає фінансовий план інвестиційного проекту?
12. Охарактеризуйте податковий план інвестиційного проекту.
13. Як розраховуються показники ліквідності та рентабельності?
14. Охарактеризуйте маркетингове планування.

Тести для проведення контролю 
1. До реальних інвестицій (інвестиції у виробничі фонди) належать:
а) вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на збільшення прибутку;
б) інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів; вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів;
г) інвестиції, спрямовані на збільшення обігових коштів.
2. Експертиза проекту:
а) повинна забезпечити детальний аналіз усіх аспектів проекту;
б) повинна забезпечити економічний аналіз наслідків реалізації проекту;
в) це висновок за окремими розділами проекту (виробничим, маркетинговим, фінансовим).
3. Маркетингова стратегія при розробці інвестиційного проекту:
а) аналіз попиту;
б) аналіз попиту та конкуренції;
в) дослідження ринку та розробка стратегії поведінки фірми (підприємства) на ринку після реалізації проекту.
4. Строк життя проекту:
а) тривалість будівництва (монтажу обладнання);
б) середньозважений строк служби основного обладнання;
в) розрахунковий період, тривалість якого визначається з урахуванням строку повернення вкладеного капіталу та вимог інвестора.
5. Техніко-економічне обґрунтування інвестицій – це:
а) документ, що містить обґрунтування доцільності та ефективності інвестицій у проект;
б) документ, в якому деталізуються та уточнюються рішення, що прийняті на передінвестиційній фазі;
в) метод вибору стратегічних рішень.
6. Життєвий цикл (фази) проекту:
а) задум – розробка концепції та ТЕО – виконання проектно- кошторисної документації – будівництво та введення в експлуатацію;
б) теж саме, що й (а) плюс експлуатаційна фаза;
в) теж саме, що й (б) плюс ліквідаційна фаза.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.