2.1. Міжнародна торгівля

2.1. Міжнародна торгівля

116
0


Розділ ІI. Форми міжнародних економічних відносин
2.1. Міжнародна торгівля


Сутність та характерні ознаки міжнародної торгівлі
Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.
Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.
У сучасних умовах через канали зовнішньої торгівлі проходить до 1/5 частини виробленої в світі продукції, і ця частка має тенденцію до зростання. Темпи розвитку світової торгівлі випереджають зростання виробництва. Так, протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 рази, а реальне зростання світової економіки становило не більше, ніж 1/3.
Таблиця 2.1
Динаміка ВВП і міжнародної торгівлі
(у % до попереднього року)

1990


1991


1992


1993


1994


Світовий
ВВП


1,6


0,3


0,8


1,1


2,5


Міжнародна
торгівля


5,6


4,6


5,5


2,7


6,0


Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі.
Розрізняють торгівлю товарами і послугами.
Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують:
1) експорт;
2) імпорт;
3) торговельний баланс;
4) загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот);
5) загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг);
6) товарна структура;
3) географічна структура.
Експорт – це закупівля вироблених у країні товарів і послуг та вивіз їх за кордон з метою передачі у власність нерезидентам даної країни. Так, обсяг українського експорту в 1998 році склав 16,46 млрд. дол. США (див. таблицю 2.2)
Поняття «експорт» об’єднує (як у теоретичному, так і статистичному аспекті):
1) вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;
2) вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;
3) вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах та товарних біржах. Реекспортними є також операції щодо вивозу товарів з території вільних економічних зон та приписних складів.
Імпорт – це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах. Наприклад, у 1998 році в Україну імпортовано товарів і послуг на загальну суму 16,11 млрд. дол. США (див. таблицю 2.2).
Під імпортом розуміють та статистично обраховують:
1) ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивозу з країни;
2) ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;
3) ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;
4) ввіз товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді. Наприклад, ввіз рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.
Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до числа яких входить і надання інформації для статистичного обліку.
Митний облік експортно-імпортних вантажів – база статистичного обліку міжнародних товарних потоків.
Зауважимо, що в міжнародній практиці під експортом та імпортом розуміють винятково операції комерційного характеру. Поставки у вигляді допомоги, дарунків, що здійснюються на неповоротній основі, до вартості експорту та імпорту не включаються, а враховується окремо.
Торговельний баланс визначається як різниця між обсягом товарного експорту країни та товарного імпорту (показник зовнішньої торгівлі окремої країни, який для міжнародної торгівлі в цілому не використовується). Може бути додатнім чи від’ємним.
Зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту тієї чи іншої країни. Розрізняють вартісний та фізичний обсяги зовнішньої торгівлі.
Вартісний обсяг обраховується за певний проміжок часу в поточних цінах відповідних років з використанням поточних валютних курсів.
Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі розраховується в незмінних цінах і, відповідно, дозволяє здійснювати необхідні співставлення та визначити її реальну динаміку.
На відміну від обсягу зовнішньої торгівлі окремих країн, світовий товарообіг складається з суми тільки обсягів експорту всіх країн, виражених у доларах США. На сучасному етапі обсяг міжнародної торгівлі перевищує 4 трлн. дол. США.
Таблиця 2.2
Основні показники зовнішньої торгівлі України в 1998 році



1998


(млрд.
дол.)


1997


(млрд.
дол.)


1998
до 1997 (%)


Весь
товарообіг, у т. ч.


32,57


42,25


77,00


Товарів


27,31


35,00


78,05


Послуг


5,25


7,21


72,81


Експорт,
у т. ч.


16,46


20,36


80,84


Товарів


12,64


5,42


81,96


Послуг


3,82


4,94


77,93


Імпорт,
у т. ч.


16,11


21,89


73,60


Товарів


14,68


19,62


74,84


Послуг


1,43


2,27


63,00


Сальдо
товарообігу


0,35


-1,53




Сальдо
торгівлі товарами


-2,04


-4,20




Сальдо
торгівлі послугами


2,39


2,67




Товарна структура міжнародної (зовнішньої) торгівлі представляє собою розподіл проданої продукції за товарними групами. Товарна структура українського експорту та імпорту в 1998 році представлена в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3
Товарна структура українського експорту та імпорту в 1998 році

ЕКСПОРТ


100%


З
нього:


Неблагородні
метали





42%


Пластмаси
та гумові вироби


3%


Продукція
харчової промисловості


3%


Транспортні
засоби


5%


Продукція
рослинного та тваринного походження


7%


Мінеральні
продукти


9%


Продукція
хімічної промисловості


10%


ІМПОРТ


100%


З
нього:


Мінеральні
продукти





43%


Неблагородні
метали


4%


Пластмаси
та гумові вироби


5%


Транспортні
засоби


6%


Продукція
хімічної промисловості


7%


Машини
та обладнання


16%



Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі
Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі пов’язані з науково-технічним прогресом, змінами об’єктів торгівлі, виникненням нових суб’єктів торгівлі, змінами організаційно-економічних форм суб’єктів торгового спілкування. Для сучасного етапу розвитку міжнародної торгівлі характерним є:
1) високий рівень динаміки міжнародної торгівлі, що випереджає зростання промислового та сільськогосподарського виробництва;
2) значне розширення номенклатури та зміна характеру продукції, що надходить до каналів міжнародної торгівлі, оновлення та часті зміни виробів, розширення асортименту. Ускладнення продукції (комплектні підприємства, суднове обладнання, літаки). Прискорення морального старіння багатьох товарів. При цьому «старіння» певних елементів часто відбувається непомітно і призводить до загибелі цілих поколінь машин та обладнання. Так, наприклад, різко знижується ефективність цілого парку машин у найважливіших галузях промисловості;
3) НТР дала поштовх подальшому розвитку МПП, спеціалізації виробництва. У результаті значно виріс обмін виробами проміжного характеру (вузлами, деталями, компонентами), що виготовлені на підприємствах різних країн. Зовнішня торгівля все більше перетворюється на зв’язуючий елемент виробничого процесу. Особливо це стосується розвинених країн: в експорті їх продукції машинобудування частка комплектуючих виробів на початку 90-х років становила близько 50 %;
4) зниження енерго- та матеріалоємності виробництва. Для 80-90-х років характерне зменшення питомої ваги сировини та паливних товарів у загальному обсязі міжнародної торгівлі. У 1994 році на цю групу припадало близько 15 % сукупного товарного експорту (29 % у 1980 році);
5) зміна форм зв’язку між продавцем і покупцем. Для більшості готових виробів, особливо продукції сучасних у технічному та технологічному відношенні галузей промисловості, широкого розповсюдження набула практика довгострокового узгодження поставок між підприємствами різних країн. Насамперед, це характерно для господарських комплексів ТНК. Зауважимо, що на сьогодні ТНК – один з найважливіших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Значна частина зовнішньоторговельних операцій ТНК здійснюються в межах однієї гігантської фірми. Хоча ці операції входять суттєвою складовою до міжнародного товарообігу, але вони здійснюються за законами, що відрізняються від традиційної торгівлі;
6) зміна характеру та масштабів зовнішньоторговельних угод. У багатьох випадках – це крупні угоди щодо економічного співробітництва, що включають не тільки поставку певних товарів, а й надання необхідних послуг щодо обслуговування, фінансування, страхування тощо (комплекс «товар плюс послуга»). Розширення практики поставок «під ключ», коли продавець бере на себе зобов’язання щодо проведення комплексу робіт з будівництва підприємства – від розробки проектної документації до введення підприємства в експлуатацію і досягнення ним запланованих показників;
7) зростання питомої ваги «невидимої торгівлі» – обміну послугами. Темпи її зростання майже втричі перевищують аналогічні показники для торгівлі товарами. Особливо слід виділити стійке абсолютне зростання в міжнародному товарообігу специфічної наукоємної продукції – патентів, ліцензій, «ноу-хау». Домінуюча роль у цьому процесі належить розвиненим країнам, на частку яких припадає близько 99 % світового експорту та 85 % імпорту інтелектуальної продукції. Найбільші імпортери технологій – Японія, Італія, Німеччина, Франція, Великобританія, Аргентина. Найбільший експортер – США; *
8) зміни у співвідношенні сил між провідними суб’єктами міжнародної торгівлі:
– скорочення питомої ваги США у світовому експорті. Якщо наприкінці 40-х років на їх частку припадало 32 % світового експорту, то у 1960 році – 17,1 %, а на початку 90 – х – 12 %;
– зростання значення Західної Європи та Японії. Західноєвропейські країни за відповідний період збільшили свою частку з 23 до 44 %, Японія – з 0,5 до 10 %.
У цілому на початку 90-х років на економічно розвинені країни припадало більше 70 % світового експорту, на країни, що розвиваються » 25 %, на колишні соціалістичні країни » 4 %;
9) зростання в міжнародному товарообігу питомої ваги зустрічної торгівлі. Міжнародна зустрічна торгівля передбачає наявність у контрагентів зустрічних зобов’язань щодо відношення один до одного, тобто пов’язаність експорту із зустрічною закупівлею товарів імпортуючої фірми або країни-імпортера і навпаки. У середині 80-х років зустрічна торгівля становила близько 1/3 у загальному обсязі міжнародного товарообігу, а на початку 90-х років – перевищила 40 %.
Розрізняють такі види міжнародної зустрічної торгівлі, як бартер (або торгова компенсація) та промислова компенсація.
Бартер передбачає обмін різнорідними товарами, що органічно не пов’язані між собою. У таких угодах встановлюється або кількість товарів, які взаємопоставляються, або сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари.
Промислова компенсація передбачає обмін товарами, що органічно пов’язані між собою, наприклад, сировини – на продукти її переробки або обладнання – на продукцію, що буде на ньому вироблятися.
Зустрічна торгівля дозволяє:
1) абстрагуватися від стану платіжних балансів країн, нестачі або відсутності валютних ресурсів;
2) зменшити ризик інфляційних очікувань та нестабільності міжнародної валютно-кредитної системи;
3) розширити ринки збуту продукції;
4) посилити зацікавленість у стабільних ділових взаємовідносинах з партнерами.

Методи міжнародної торгівлі
У міжнародній торговій практиці розрізняють два основних методи:
1) прямий метод (direct), що передбачає встановлення прямих зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем;
2) непрямий метод (indirect), що передбачає купівлю-продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару виробника.
Прямий метод, як правило, використовується:
– при закупівлі та продажу на зовнішніх ринках промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
– при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;
– при експорті стандартного серійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, що мають свою торговельну мережу;
– при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників у країнах, що розвиваються;
– прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються державними підприємствами та установами.
Прямі зв’язки характеризуються такими особливостями:
1) передбачають постачання наперед узгоджених видів продукції, що орієнтується на специфічні вимоги конкретного іноземного споживача;
2) носять цілеспрямований характер та спричиняють встановлення цілої системи безпосередніх зв’язків між спеціалізованими фірмами-субпостачальниками;
3) довготерміновістю й сталістю відносин споживачів та постачальників.
Використання прямого методу міжнародної торгівлі широко розповсюджене в сучасній міжнародній торговій практиці. За деякими підрахунками, в американських фірмах на частку прямих продаж при збуті продукції промислового призначення припадає більше 2/3, в англійських – майже 70 %.
Зростання прямих продаж зумовлено, насамперед, підвищенням технічного рівня й складності сучасної промислової продукції. Це зумовлено необхідністю встановлення безпосередніх контактів між виробником і споживачем, часто ще на стадії проектування.
За допомогою торгових посередників реалізується більше половини всіх товарів, що проходять через міжнародний товарообіг. Особливо значною є роль посередників при збуті стандартного серійного обладнання та споживчих товарів.
Ринки деяких товарів є цілком монополізованими торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і тому недоступні для встановлення безпосередніх контактів із споживачами.
До торгово-посередницьких фірм належать фірми, що в юридичному та господарському відношенні є незалежними ні від виробника, ні від споживача (збутові, експортні, дочірні фірми та філії промислових компаній до цієї категорії не належать).
Характерною ознакою сучасності є тенденція до підпорядкування великими фірмами закордонної дилерської мережі, яку вони орієнтують на продаж конкретних видів товарів. Хоч формально дилери зберігають свою незалежність, по суті їх діяльність спрямовується та контролюється із штаб-квартири материнської компанії.
Поняття «торгове посередництво» об’єднує широке коло послуг:
– послуги закордонного контрагента;
– підготовка та здійснення угод;
– кредитування сторін;
– наданню гарантій щодо оплати товару покупцем;
– здійснення транспортно-експедиторських операцій;
– страхування товару при транспортуванні;
– виконання митних формальностей;
– проведення рекламних та інших заходів з метою сприяння руху товарів на закордонні ринки;
– здійснення технічного обслуговування.
Залежно від характеру взаємовідносин між виробником-експортером та торговим посередником, а також від функцій, що виконуються торговим посередником, виділяють декілька видів торгово-посередницьких операцій:
– операції з перепродажу;
– комісійні;
– агентські;
– брокерські.
Торговець за договором здійснює угоди від свого імені і за власний рахунок.
Комісіонер виступає перед третіми особами від власного імені, але здійснює операції за рахунок доручителя (комітента).
Агент здійснює свою діяльність від імені і за рахунок принципала (доручителя). Агентські операції здійснюються на основі більш-менш тривалого періоду часу (декілька років). Агент, як правило, є юридичною особою.
Сутність брокерських операцій полягає у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем та покупцем. Брокер діє на основі окремих доручень. Він ніколи не виступає стороною в угоді, його функція зводиться винятково до зведення сторін, які беруть на себе зобов’язання щодо угоди, укладеної при посередництві брокера.
Міжнародна торгівля за допомогою посередників може носити організований характер. Формами організованої міжнародної посередницької торгівлі є:
1) міжнародні товарні біржі;
2) міжнародні аукціони;
3) міжнародні торги.
Міжнародна товарна біржа – це особливий вид постійно діючого ринку, на якому здійснюється купівля-продаж масових сировинних та продовольчих товарів, які мають родові ознаки, якісно однорідні та взаємозамінні.
Найбільші центри міжнародної біржової торгівлі знаходиться в США (Чикаго борд трейд (46 % угод в США), Чикаго меркентейл инсчейндж (30 % угод в США), Нью-Йоркська товарна біржа (25 % угод в США) та Англії (Лондонська ф’ючерсна та опціонна біржа – ФОКС (75 % біржової торгівлі в Англії), Лондонська біржа металів, Лондонська міжнародна нафтова біржа).
Оборот міжнародних товарних бірж з усіх видів операцій оцінюється в 3,5 – 4 трлн. дол. США щорічно.
Об’єктами міжнародної торгівлі на біржах виступають: близько сімдесяти найменувань товарів, на долю яких припадає майже 30 % міжнародного товарообігу (пшениця, кукурудза, овес, свинячі стегна, цукор, кава та боби какао, рослинна олія, картопля, арахіс, пиломатеріали, фанера тощо);
– текстильні товари (шовк, джут, мита шерсть);
– сільськогосподарські та лісові товари;
– промислова сировина та продукти її переробки (сира нафта, дизельне паливо, мазут, бензин, газ пропан, дорогоцінні метали, кольорові метали).
До нових товарів біржової торгівлі належать: алюміній, нікель, дорогоцінні метали, пиломатеріали, фанера, живі тварини, м’ясо, картопля, концентрат апельсинового соку, нафта та нафтопродукти, газ.
На аукціонах здійснюються угоди щодо купівлі-продажу товарів, які мають індивідуальні ознаки (хутро, чай, овочі, риба, худоба). До продажу товари мають бути оглянуті або продегустовані покупцем. На аукціонах продаж товару здійснюється покупцю, який запропонував найвищу ціну.
Основними предметами торгу на міжнародних аукціонах є хутро та хутряні вироби, немита шерсть, чай, тютюн, овочі, фрукти, риба, тропічні породи деревини, скот (коні).
Міжнародні торги – це спосіб закупівлі товарів або розміщення замовлень, який передбачає залучення до певної, наперед обумовленої дати пропозицій від декількох постачальників з різних країн та укладення угоди з тим з них, пропозиція якого найбільш вигідна організаторам торгів.
Торги відіграють важливу роль при відборі партнерів для постачання машин і обладнання, будівництва об’єктів «під ключ». Організаторами торгів виступають переважно державні організації та установи (міністерства, їх управління, закупівельні організації), а також муніципалітети і у виняткових випадках – великі приватні фірми. Міжнародні торги переважно проводяться в країнах, що розвиваються (близько 80 % торгів на машини та обладнання).

Ціноутворення в міжнародній торгівлі
Ціна, як відомо, – це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за неї покупець.
Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті.
Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:
1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція;
2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитк

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ