ГЛАВА 16 ЗВІТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

ГЛАВА 16 ЗВІТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Мета вивчення
Після вивчення глави 16 Ви повинні знати:
1. Якісні характеристики звітності.
2. Основних користувачів звітності та їх вимоги.
3. Класифікаційні ознаки звітності.
4. Призначення форм звітності та їх економічну сутність.
5. Порядок та терміни подання звітності.
6. Спосіб використання звітності.

16.1. Необхідність звітності комерційних банків та її користувачів
Одним із основних принципів підприємництва є свобода прийняття рішень суб’єктом економічних відносин. Будь-яке економічне рішення грунтується на обробці інформації, що міститься у звітності.
Звітність — це процес надання комерційним банком інформації про свою діяльність тим, хто її потребує для прийняття відповідних рішень.
Метою звітності є забезпечення інформацією про фінансовий стан банку, його діяльність на валютному ринку та участь у виконанні окремих доручень уряду та Національного банку України.
З одного боку, звітність є основним джерелом отримання інформації для суб’єктів господарювання, з іншого — каналом зв’язку, через який суб’єкт передає відомості про свою діяльність у ринкове середовище. Необхідність звітності зумовлена відкритістю економіки.
Підготовка звітів грунтується на принципах, які покладені в основу організації бухгалтерського обліку в банках. Відповідно до міжнародних стандартів фінансова звітність комерційного банку повинна мати якісні характеристики, тобто містити інформацію, корисну для користувачів. Розрізняють чотири основні якісні характеристики звітності: зрозумілість; значущість; достовірність; зіставлюваність.
Головною якістю інформації, що подається у звітах, є швидке розуміння її користувачами. Для розуміння звітності користувачі повинні володіти достатніми знаннями про бізнес, економічну діяльність, бухгалтерський облік та мати бажання вивчати інформацію.
Для того щоб бути необхідною для користувачів, інформація повинна бути значущою в процесі прийняття ними відповідних рішень. Інформації властива якість значущості тоді, коли вона впливає на вибір економічного рішення, допомагає оцінити минулі, теперішні чи майбутні події, підтвердити або скоригувати попередні оцінки.
Якщо виникає невмотивована затримка звітної інформації, вона може втратити свою значущість. Тому цінність інформації полягає в своєчасності її подання.
Наприклад, інформація про фінансовий стан та минулу діяльність часто використовується як основа для передбачення майбутнього фінансового стану та результатів різного роду діяльності, в чому безпосередньо зацікавлені користувачі. До такої інформації належить: розмір дивідендів і заробітної плати, рух ціни на цінні папери тощо. Інформація не обов’язково повинна бути надана в формі детального прогнозу для того, щоб мати цінність для передбачення подій. Здатність Прогнозування на основі звітів може бути підвищена за допомогою вибору способу відображення інформації за минулими фактами господарської діяльності. Наприклад, цінність передбачення звіту про прибутки та збитки зростає, якщо непередбачені та рідкісні статті доходів та витрат роз’яснюються окремо.
Значущість інформації визначається її природою та істотністю. У деяких випадках достатньо визначити природу інформації, щоб визначити чи істотна вона.
Інформація є істотною, якщо її пропуск або невірний розрахунок у звітності можуть вплинути на економічні рішення користувачів.
Інформація буде корисною у тому випадку, якщо вона є достовірною. Інформація має властивість достовірності тоді, коли вона вільна від суттєвих помилок та суб’єктивності. Користувачі можуть покладатися на неї у тій мірі, наскільки повно та неупереджено вона може відображати або очікується, що буде відображати, дійсний стан справ.
З метою забезпечення достовірності інформація має максимально повно відтворити факти господарської діяльності. Наприклад, У балансовому звіті повинні бути відображені всі операції, які призводять до виникнення активів, зобов’язань та власного капіталу банку на дату складання звіту.
Інформація повинна використовуватися у відповідності з її сутністю та економічною реальністю. Сутність угод чи інших подій не завжди відповідає тому, що очевидно випливає з їх юридичної чи розробленої банком форми. Наприклад, банк може оформляти продаж активу із зобов’язанням зворотного викупу, що за юридичною формою є операцією купівлі-продажу. За економічною сутністю це є кредитна операція, оскільки вона відповідає принципам кредитування. За цих обставин звіт про продаж не буде певним чином представляти зареєстровану угоду.
З метою забезпечення надійності інформація, що міститься у звітах, має бути нейтральною, тобто об’єктивною. Звіти не є нейтральними, якщо за допомогою вибору інформації або форми її надання вони впливають на прийняття рішення або оцінку, що зумовлює досягнення заздалегідь визначених результатів або вибору.
Обачність — це додержання певної міри застережності у процесі прийняття певних рішень. Обачність не дозволяє, наприклад, створювати приховані резерви, або надлишкові запаси, або навмисний недооблік активів чи доходів, навмисне перевищення зобов’язань чи витрат, оскільки в цих випадках фінансові звіти не будуть нейтральними, а відтак не володітимуть ознакою надійності.
З метою забезпечення достовірності інформація у фінансових звітах має бути повною. Недогляд може призвести до того, що інформація буде невірною і, таким чином, недостовірною та недостатньою з огляду значущості.
Споживачі повинні мати можливість:
— відстежувати фінансову звітність банків за різні періоди часу, щоб аналізувати тенденції щодо їх фінансового стану та результатів діяльності;
— порівнювати діяльність банків на основі фінансової звітності.
Важливою передумовою якісної характеристики можливості зіставлення є те, що користувачі мають бути поінформовані про політику бухгалтерського обліку, яка здійснюється під час підготовки фінансових звітів, а також щодо будь-яких змін у грошово-кредитній політиці та наслідків таких змін.
Для того щоб користувачі могли порівняти фінансовий стан, результати та зміни під впливом часу, важливо, щоб фінансові звіти давали відповідну інформацію за попередні звітні періоди.
Якісною характеристикою звітності є підтримка балансу між вигодою та витратами на її підготовку. Вигода, одержана від інформації, повинна перевищувати вартість її забезпечення, тобто витрати на отримання та обробку інформації. Більш того, витрати не обов’язково несуть ті користувачі, які отримують вигоду. Вигоду також можуть отримувати не ті користувачі, для яких готувалась інформація. Наприклад, подальше забезпечення інформацією кредиторів може скоротити витрати за міжбанківськими позиками.
На практиці часто необхідно знайти оптимальне сполучення якісних характеристик. Головною метою при цьому є досягнення такого співвідношення характеристик, яке б відповідало меті та завданням звітів.
Користувачами звітності комерційних банків України є: інвестори, кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку, Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні потреби в інформації.

16.2. Класифікація звітності комерційних банків
Комерційні банки складають звітність, різноманітну за формою та змістом. Звітність, що надається комерційними банками, можна класифікувати за наступними ознаками:
— формою;
— способом представлення;
— терміном надання;
— рівнем консолідації;
— категорією користувачів;
— видом.
За формою розрізняють фінансову та нефінансову звітність.
Фінансова звітність — це звітність комерційних банків, що відображає результати його фінансової діяльності. До неї належать форми (наприклад, 1-КБ, 2-КБ), які узагальнено характеризують результати фінансової діяльності банку, а також додаткові форми, які деталізують окремі статті балансового звіту та звіту про прибутки і збитки.
Нефінансова звітність — це звітність, що подасться банками для задоволення потреб органів влади, податкових органів, на вимогу Антимонопольного комітету, організацій статистики. В залежності від вимог користувачів звітність можна згрупувати наступним чином:
— податкова;
— управлінська;
— нормативна (статистична).
Інформація про фінансовий стан переважно наводиться в балансовому звіті, а також у звіті про прибутки та збитки. Інформація про зміни фінансового стану міститься у фінансових звітах у відокремленому вигляді. Складові частини фінансових звітів взаємопов’язані, оскільки вони відображають різні аспекти одних і тих же фактів господарської діяльності. Хоча кожен звіт надає інформацію, яка відрізняється від інших звітів, жоден з них не слугує лише для одної мети і не містить усієї інформації, необхідної для задоволення особливих потреб користувачів.
За способом надання виділяють звітність, що направляється:
— електронною поштою (в електронному вигляді);
— поштою (на паперових носіях).

У сучасних умовах інформатизації банківської справи звітність комерційними банками надається переважно електронною поштою у вигляді файлів. Це зручний та надійний спосіб передавання
інформації в межах банківської системи. Він дозволяє:
— заощаджувати час на підготовку та передачу інформації;
— зменшити обсяг паперових носіїв;
— виключити дублювання наданої інформації департаментам НБУ;
— впровадити систему показників комплексного аналізу та аналізу окремих напрямків діяльності банків.
Звітність у файловому режимі передається комерційним банком на головний сервер у НБУ, де вона відповідним чином групується і надається департаментам згідно з їх вимогами. Впровадження автоматичного сортування інформації дає змогу:
— кодувати її на рівні операцій вже у момент введення;
— зменшувати кількість помилок;
— створювати умови для здійснення логічного та арифметичного зіставлення інформації, що міститься в різних формах.
Поштою надається звітність, що вимагає НБУ за запитом, філіями комерційних банків України, що знаходяться за кордоном, а також уповноваженими банками для визначення розміру зовнішнього боргу та складання платіжного балансу країни.
Класифікація за терміном передбачає надання комерційними банками звітності: щоденної; тижневої; двотижневої; місячної; квартальної; піврічної; річної; за запитом.
За запитом надається інформація НБУ комерційними банками, що знаходяться в режимі фінансового оздоровлення, а також у разі виникнення потреби у додатковій інформації, не передбаченій у періодичній звітності.
Кожній категорії користувачів необхідна певна звітність:
— керівництву, НБУ та його установам—усі форми, передбачені чинним законодавством;
— міжнародним фінансово-кредитним установам — нефінансова;
— зарубіжним та вітчизняним банкам при запровадженні кореспондентських відносин — балансовий звіт, розрахунок нормативів (для банків-кореспондентів у межах СНД);
— акціонерам та клієнтам банку — балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки.
За видами звітності виділяють:
— основну звітність — балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки;
— допоміжну звітність — про стан активів, депозитів, кредитів, цінних паперів, економічних нормативів тощо.
За рівнем консолідації розрізняють звітність, що надається:
— юридичними особами;
— філіями комерційних банків;
— обласними дирекціями банку.
Найважливішою складовою звітності комерційних банків є фінансова звітність, яка дає можливість одержати достатньо повний обсяг інформації, на підставі якої оцінюється реальний фінансовий стан банку, якість управління та рівень ризику. Характеристика фінансової звітності комерційних банків України відображена на схемі (див. с. 421).
Основною формою звітності є балансовий звіт, який має власну структуру, відмінну від простої копії залишків на рахунках, але побудовану відповідно до принципів і групувань, зазначених у плані рахунків. Нова форма балансового звіту передбачає групування операцій за економічною сутністю, дає чітке уявлення про їх вартість, рівень ліквідності.
Другою основною формою звітності є звіт про прибутки та збитки, також розроблений на основі вимог міжнародних стандартів з урахуванням національних особливостей. Основні форми звітності доповнюються набором додаткових форм, пристосованих до потреб конкретних користувачів.
Усі категорії користувачів зацікавлені в наявності звітності, яка б передбачала:
— вігорідність та зіставлюваність інформації, що може використовуватись для оцінки ефективності роботи банку та прийняття оптимальних управлінських рішень щодо подальшого розвитку тієї чи іншої фінансової установи;
— сприйнятність для широкого кола споживачів інформації;
— наявність чітких коментарів та фінансової звітності;
— оптимальність подачі інформації, що забезпечить збереження банком комерційної таємниці.

16.3. Характеристика звітності комерційних банків
Фінансова звітність — це звітність, в якій міститься інформація саме про операційну діяльність банку. Фінансова звітність є більш уніфікованою за нефінансову, оскільки остання пристосована безпосередньо до певної категорії користувачів. Фінансова звітність цікавить широке коло користувачів і задовольняє їх потреби в інформації як загальній, так і специфічній. У зв’язку з цим фінансова звітність банку поділяється на основну та допоміжну.
16.3.1. Основна фінансова звітність
Основна фінансова звітність — це звітність, що використовується більшістю користувачів для отримання інформації про фінансовий стан і діяльність банку, яка необхідна при прийнятті економічних рішень. До фінансової звітності належать звіти: балансовий, про прибутки та збитки, примітки та інші звіти, що розшифровують окремі статті основних форм, а також пояснювальні матеріали.
Форми основної фінансової звітності мають відповідати:
— загальновизнаним моделям, які використовуються в міжнародній банківській практиці, що пов’язано з розширенням економічних зв’язків країни за кордоном;
— специфічним вимогам національних користувачів. На міжнародному рівні зміст та принципи формування основних форм фінансової звітності комерційних банків визначають:
— схема підготовки та надання фінансових звітів (що є першою частиною Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку);
— стандарт 1 «Розкриття політики бухгалтерського обліку»;
— стандарт 5 «Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах»;
— стандарт 30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ»;
— директива Ради Європейського Союзу «Про річну та консолідовану звітність банків та інших фінансових установ» № 86/635/ЕЕС від 08.12.86р.
Фінансові звіти відображають вплив операцій та інших подій на фінансовий стан банку, групуючи їх в широкі класи у відповідності до їх економічних характеристик. Ці класи називаються елементами фінансових звітів. Активи, зобов’язання та власний капітал є елементами, які безпосередньо пов’язані з виміром фінансового стану, відображеним у балансовому звіті, а доходи і витрати — у звіті про прибутки та збитки.
Відображення всіх елементів у балансовому звіті та у звіті про прибутки та збитки передбачає процес підкласифікації. Наприклад, активи і зобов’язання класифікуються згідно зі своєю природою або функцією в діяльності банку для того, щоб подати інформацію способом, найзручнішим для користувача при прийнятті економічного рішення.
На сьогоднішній день велике значення має валюта, в якій здійснюються банківські операції, що зумовлено багатьма факторами. Існують об’єктивні причини того, що національна грошова одиниця України не може використовуватися у міжнародних розрахунках. З іншого боку, згідно з політикою, що спрямована на зміцнення гривні, запроваджені певні обмеження щодо застосування на території України іноземних валют як засобів платежу та розрахунків. У той же час українські банки активно працюють з банками-кореспондентами і суб’єктами господарської діяльності сусідніх держав, валюта яких також не є вільно конвертованою. Отже, для правильної оцінки фінансових показників комерційного банку України в усіх фінансових формах звітності інформація подається у розрізі трьох груп валют: національної, вільно конвертованої та неконвертованої. При цьому для зручності порівняння суми завжди наводяться у гривневому еквіваленті.
Як правило, дані у фінансовій звітності, окрім поділу на групи валют, наводяться окремо за резидентами і нерезидентами України.
Розглянемо основні елементи балансового звіту комерційних банків.
Актив — це ресурс, що контролюється банком як результат минулих подій, використання якого, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди.
Зобов’язання — це теперішнє зобов’язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відтоком із бачку ресурсів, які уособлюють економічні вигоди.
Власний капітал — це залишкова частка в активах банку після вирахування зобов’язань. Капітал забезпечує банку резерви, достатні для адекватних дій у будь-яких непередбачених обставинах, і допомагає уникнути неплатоспроможності в процесі адаптації до змінних умов.
Таке розширене розуміння елементів фінансових звітів дає змогу групувати активи та зобов’язання в першу чергу згідно з їх економічною суттю, а не юридичною формою. Наприклад, фінансовий лізинг є юридичне довгостроковою орендою, а фактично — це форма довгострокового кредитування і представлена у звітності у одному групуванні з кредитами, оскільки має всі їх атрибути (відсоткова ставка, строк, забезпечення, резервування).
Баланс. Баланс є основною формою звітності комерційного банку, що показує стан активів, зобов’язань та капіталу банку на певну дату. Його економічний зміст та принципи побудови розкрито в главі 2.
Призначення балансу — дати повну картину обліку операцій комерційного банку. Ця форма звітності відповідає діючому плану рахунків для комерційних банків.
Балансовий звіт (місячний) надається електронною поштою комерційними банками — юридичними особами на рівні області регіональним управлінням НБУ. Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься в синтетичних рахунках (додаток 1) і є дзеркальним відображенням фінансового стану банку, включає активи, зобов’язання та акціонерний капітал на конкретну дату. Балансовий звіт банку можна представити у вигляді рівняння:
Активи = Зобов’язання + Капітал.
Активи та пасиви балансового звіту згруповані у статті за економічним змістом та в порядку зменшення ліквідності. До основних статей активу балансового звіту належать:
1. Валюта, монети і банківські метали. У цю статтю включається готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах, у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали.
2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його без балансових установ, обмінних пунктах, у дорозі).
3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ).
4. Інші кошти в НБУ.
Статті 1 — 4 можна об’єднати в одну групу і охарактеризувати під загальною назвою «Готівка». У зарубіжній банківській практиці Цю групу визначають як «початкові резерви». Даний актив є першою «пінією оборони» банку на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов’язань.
5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).
6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).
7. Цінні папери в портфелі банку на продаж.
8. Цінні папери в портфелі банку на інвестиції.
9. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.
Статті 5 — 9 можна об’єднати у другу групу, яку умовно назвати «Основні активи». По всіх статтях (крім ст. 5) за активами наводять дві цифри: брутто депозитів та наданих кредитів, включаючи пролонговані, прострочені та безнадійні кредити. Із суми брутто необхідно вилучити резерви, що створюються під заборгованість інших банків;
для отримання суми нетто — депозитів, кредитів у інших банках. Резерви створюються для покриття збитків, які виникають у результаті появи безнадійних боргів за кредитами.
У статті «Цінні папери в портфелі банку на продаж» відображаються обіги банку, який виступає ділером, за операціями з цінними паперами. Банки формують резерв під знецінення цінних паперів на продаж, яке може виникнути в результаті зниження курсу цінних паперів та падіння купівельної вартості.
У статті «Цінні папери в портфелі банку на інвестиції» відображається брутто-сума вкладень у цінні папери, які приносять банку дохід. У зв’язку зі зміною ринкової вартості цінних паперів банки формують відповідні резерви, що вилучаються з брутто-суми.
Стаття «Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам» формується в розрізі сум брутто та нетто. Нетто-кредити та фінансовий лізинг розраховуються як різниця між брутто-сумою та сумою недіючих кредитів, тобто таких, що не приносять банку відсоткового доходу. Позика переводиться в розряд недіючих, якщо виплати за нею затримуються більше, ніж на 90 днів порівняно з терміном, зазначеним у кредитній угоді.
Статті 9 — 12 представляють третю групу активів, які можна назвати «Вторинними активами». До цієї групи належать такі статті:
9. Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.
10. Нематеріальні активи. Ця стаття включає вартість придбаних банком прав користування землею, об’єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об’єктом права власності банку і приносять дохід.
11. Матеріальні активи. Складають незначну частку активів банку і належать до групи фіксованих активів (будинки, споруди тощо).
12. Інші активи. Включають витрати майбутніх періодів, дебіторську заборгованість, нараховані доходи за активними операціями банку тощо.
Пасиви банку — це зобов’язання та капітал. Зобов’язання мають дві основні складові: депозити від різних економічних агентів та недепозитні запозичення на ринках грошей та капіталу. До зобов’язань банку належать такі статті:
1. Коррахунки банків. Це кошти, що знаходяться на рахунках «ностро» банків-кореспондентів.
2. Депозити та кредити банків. Сюди відносять кошти, що зберігаються на рахунках у вигляді депозитів інших банків, а також кредити, отримані банком від НБУ та інших банків.
3. Кошти до запитання клієнтів. Строкові депозити клієнтів. За цими статтями відображають суми залучених банком депозитів від фізичних та юридичних осіб.
4. Цінні папери власного боргу. За цією статтею відображаються векселі, депозитні сертифікати та інші боргові цінні папери, емітовані банком.
5. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Відображаються суми кредитів, отриманих банком від МВФ, ЄБРР, Світового банку тощо.
6. Субординована заборгованість. Це довгострокові боргові зобов’язання, вимоги за якими настають відразу після задоволення вимог інших кредиторів (у цьому розумінні вони є субординованими).
7. Інші зобов’язання. Включають доходи майбутніх періодів, кредиторську заборгованість, нараховані витрати тощо.
До власного капіталу належать статті, що свідчать про розмір статутного сплаченого і несплаченого капіталу, прибутки і резерви, прибуток-збиток поточного року. Резерви банк створює на випадок непередбачених обставин як дієвий засіб покриття збитків.
Простежується зв’язок між балансовим звітом та звітом про прибутки та збитки. Активи балансового звіту забезпечують основну частину операційних доходів, а пасиви — операційних витрат.
Звіт про прибутки та збитки. Форма 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є найважливішою після балансу формою звітності, за якою оцінюється фінансовий стан банку та рентабельність його діяльності. Форма 2-КБ ілюструє розмір доходів та витрат за визначений період часу (як правило, за рік). Звіт про прибутки та збитки банку готується на основі інформації, що відображена на синтетичних та аналітичних рахунках. У формі вміщено доходи та витрати банку. Кожен вид доходу (витрат) розкривається окремо для того, щоб користувачі могли оцінити ступінь ефективності функціонування банку:

Усі види доходів та витрат характеризують за наступними критеріями: строковістю; групами клієнтів; типами операцій (депозити, кредити або цінні папери). При цьому доходи та витрати подаються у тому ж розрізі, що і власне активи і пасиви у балансовому звіті. Ця відповідність полегшує аналіз рентабельності окремих доходів та витрат банку.
У звіті про прибутки та збитки доходи і витрати структуруються в певному порядку.
Банківські доходи і витрати поділяються на: відсоткові; комісійні; торгові; інші банківські та небанківські операційні доходи і витрати.
До відсоткових належать доходи і витрати, які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку та компенсують банку взятий на себе ризик. До них належать:
— доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими відсотковими фінансовими інструментами і т. ін., за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком. Цінні папери з фіксованим прибутком — це папери з постійною відсотковою ставкою або відсотковими ставками, які змінюються у відповідності з особливими коефіцієнтами, наприклад, відсоткова ставка на міжбанківському ринку;
— доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за акціями;
— інші доходи, подібні за природою до відсотків. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов’язання її надати і визначені пропорційно (підраховані на часовій основі) або за оцінкою відповідно до суми вимоги (зобов’язання).
Комісійні — це доходи (витрати) за у сіма послугами, наданими (отриманими) від третіх сторін. Розрізняють наступні види комісійних:
— комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;
— комісійні доходи (витрати) від операцій за платежами, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами;
— комісійні за операції з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і дорогоцінних металів для третіх сторін;
— інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Торгові прибутки (втрати) — це чисті прибутки (втрати) від операцій з фінансовими інструментами. До них належать:
— чисті прибутки (втрати) від діяльності на валютному ринку і ринку дорогоцінних металів;
— чисті прибутки (втрати) від операцій з цінними паперами, переданими для продажу;
— чисті прибутки (втрати) від інших операцій з купівлі та продажу, що стосуються фінансових інструментів.
Усі операційні доходи і витрати поділяються на банківські та небанківські.
До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю і визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не належать до основної діяльності банку.
Небанківські операційні доходи і витрати поділяються на такі групи: адміністративні витрати; інші небанківські операційні доходи і витрати.
Адміністративні витрати — це витрати, пов’язані з забезпеченням діяльності банківської установи. Вони включають витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії); сплату податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток; витрати на утримання і експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів;
інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, які використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона, тощо).
Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. Вони включають доходи (витрати) від продажу основних засобів;
від орендних операцій; доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, програмне забезпечення, консультації нефінансового характеру, тощо) та інших операцій.
До складу доходів і витрат входять непередбачені статті. Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони відповідають таким ознакам:
— виникають у разі надзвичайних подій і носять одноразовий характер — прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;
— не повторюються по суті;
— не підлягають контролю і не беруться до уваги для фінансової оцінки банку.
Різниця між вхідними фінансовими потоками та вихідними фінансовими потоками дає прибуток до сплати податку. Від останнього віднімають податок на прибуток і отримують чистий прибуток банку.
16.3.2. Допоміжна фінансова звітність
До допоміжної звітності банків належить звітність про кредитну, депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами.
Звітність про кредитну діяльність комерційного банку. Кредитна діяльність комерційного банку охоплює операції з надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку і надання кредитів клієнтам — юридичним та фізичним особам. Звітність про кредитну діяльність банку можна поділити на дві групи: узагальнюючу та деталізовану:

Узагальнююча звітність — характеризує результати кредитної діяльності банку. До цієї звітності належать:
1. Звіт про кредитний портфель. Кредитний портфель — це сукупність наданих та отриманих комерційним банком кредитів, включаючи міжбанківські кредити. Ця звітність містить зведену інформацію про зміст кредитного портфеля банку. Основне призначення форми — дати загальну картину кредитної діяльності банку з метою подальшої оцінки відсоткового ризику та ризику ліквідності.
Кредитний портфель поділяється за типом ринку — на міжбанківські кредити і кредити, надані на небанківському ринку. Міжбанківський ринок характеризується високою ліквідністю і швидкими коливаннями відсоткових ставок, які в свою чергу залежать від строку кредиту. Тому міжбанківські кредити наводяться з деталізацією за строком дії кредитної угоди: овернайт * від 1 до 7; від 8 до 21; від 22 до 31; від 32 до 92; від 93 до 183; понад 184 днів.
Таким чином, у звіті вирізняються як отримані від банків, так і надані банкам кредити, що дає змогу порівняти структуру активних та пасивних міжбанківських операцій.
Небанківський ринок, представлений лише активними банківськими операціями, що по суті є кредитними. За типами позичальника ці операції поділяються на кредити, надані:
— органам загального державного управління, які охоплюють центральні і місцеві органи державного управління;
— фізичним особам;
— суб’єктам господарської діяльності.
Кредити, що надані суб’єктам господарської діяльності, відображуються у звіті окремо за кожним видом операції. Кожен з видів кредитних операцій з суб’єктами господарської діяльності має бути представлений у формі 301 з огляду форми власності:
— державним підприємствам;
— недержавним підприємствам.
Звіт про кредитний портфель надається щомісячно комерційними банками — юридичними особами у Департамент безвиїзного нагляду через регіональні управління Національного банку України.
— Овернайт — надані та отримані кредити і депозити строком не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банку.

2. Звіт про класифіковані активи. Якщо звіт про кредитний портфель робить акцент на обсягах кредитів, наданих тим чи іншим позичальникам, то ця звітність призначена для визначення якості наданих кредитів, тобто ймовірності своєчасного погашення основної суми боргу та відсотків за нею. Інформація цього звіту використовується для визначення заборгованості за кредитами, на які нараховується резерв на можливі втрати за позиками комерційних банків.
На відміну від інших фінансових форм звітності, у звіті про класифіковані активи не здійснюється розподіл сум за ознаками групи валюти та резидентності позичальника. Усі кредити згідно з «Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків» класифікуються за такими групами: стандартні; під контролем; субстандартні; сумнівні;
безнадійні.
Щоб визначити, до якої групи належить кредит, необхідно здійснити оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:
— оцінки фінансового стану позичальника;
— погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Національного банку України.
На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв за кожною групою позик. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань.
Розподіл кредитів за видом операції та за особою позичальника дещо більш деталізований порівняно зі звітом про кредитний портфель, але він не включає строкову диференціацію кредитів.
Надані міжбанківські кредити наводяться у розрізі країн банків позичальників. За цією ознакою кредити формуються у три групи: надані банкам України; надані банкам країн СНД та Балтії; надані іншим нерезидентам.
Кредити, надані фізичним особам, розподіляються на кредити в поточну діяльність і кредити в інвестиційну діяльність.
Звіт надається філіями комерційних банків щоквартально у регіональні управління НБУ.
Деталізована звітність характеризує окремі аспекти кредитної діяльності банку. До деталізованої звітності належить звітність про обсяги та відсоткові ставки. Вона призначена для щоденного аналізу обсягів і відсоткових ставок за міжбанківськими наданими та отриманими кредитами; кредитами, наданими на небанківському ринку, а також для оцінки рівня відсоткових ставок за кредити в залежності від особи позичальника та мети використання кредиту.
1. Звітність про заборгованість за простроченими кредитами. Вона містить інформацію щодо кредитів, повернення яких викликає сумнів; заборгованість за простроченими кредитами, виданими на міжбанківському та небанківському ринках, за якими не нараховуються відсотки, а також за якими ще нараховуються відсотки, у т. ч. щодо державних, недержавних підприємств, і за строками кредитів. Керівництво банку ухвалює рішення про віднесення їх до сумнівних та припинення нарахування відсотків.
2. Звітність про заборгованість за пролонгованими кредитами. Призначена для здійснення контролю з боку НБУ за станом пролонгованих кредитів.
Пролонгація — продовження строку чинності угоди, векселя тощо.
Вимоги цієї звітності зумовлені необхідністю контролю за випадками безпідставної пролонгації кредитів.
Інформація подається у тому ж розрізі, що і в формі про класифіковані активи. При цьому пролонговані кредити розподіляються за строками їх пролонгації. Хоча строки пролонгації кредиту враховуються при їх класифікації, тимчасово, до відпрацювання механізму оцінки якості кредитів, доцільно окремо розглядати інформацію за пролонгованою заборгованістю.
3. Звітність про залишки заборгованості за наданими кредитами. Для аналізу динаміки кредитування різних сфер економіки Національний банк України вимагає звітність, яка містить інформацію про обсяги кредитування у певному розрізі: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за формами власності; за секторами економіки; за цільовим спрямуванням позичальника.
Ця інформація використовується для створення національної статистики, що публікується у щомісячному бюлетені НБУ. Дані звітності використовуються для формування звіту, що надається Національним банком Міжнародному валютному фонду.
16.3.3. Звітність про депозитну діяльність банку
Комерційні банки та їх установи відображають депозитні операції у формі звітності, що наведена нижче:

Кожна форма містить суми залишків на депозитних рахунках у таких розрізах: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за формами власності; за секторами економіки.
Ці форми застосовуються для створення національної статистики, що публікується у щомісячному бюлетені Національного банку України, а також для формування звіту, що надається Національним банком Міжнародному валютному фонду.
Усі депозити подаються з розбивкою за початковим строком розміщення на короткострокові (до 1 року) і довгострокові (понад 1 рік).
1. Звітність щодо формування резервів під активні операції комерційних банків та дотримання економічних нормативів. Для дотримання принципу обачності банкам створюються резерви під активи, повернення яких викликає сумнів. Порядок створення резервів регулюється відповідними нормативними актами Національного банку України.
Створення резервів — це визнання витрат для відображення реального результату діяльнос