Частина II. ЗАГАЛЬНІ
ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 4. Матеріальні основи розвитку
сучасної цивілізації
§ 1. Об’єктивні основи і етапи
цивілізаційного процесу
§ 2. формування основ постіндустріальної
цивілізації
Розділ 4 МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ
ЦИВІЛІЗАЦІЇ
§ 1. Об’єктивні основи і етапи
цивілізаційного процесу
Вивчення економічної теорії передбачає
творче осмислення ру-шійних сил соціально-економічного
прогресу. Це потребує визна-чення його
матеріальних засад і ролі в ньому
економічного устрою суспільства при
особливому значенні взаємодії різних форм
влас-ності та державного регулювання
господарської системи. При цьому головна
рушійна сила соціально-економічного
прогресу знаходить-ся в самому суспільстві
у вигляді економічних потреб та інтересів
людини. Показником ефективності соціально-економічного
прогресу є зростання багатства суспільства,
що відкриває простір для його подальшого
розвитку.
Цивілізованість — один з історичних етапів
розвитку людства. Видатний американський
етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі «Первісне
суспільство», створенню якої він віддав
близько 40 років життя, виділяв три головні
етапи людської історії — епоху дикості,
варварства і цивілізованості.
Люди, які жили в період перших двох епох,
споживали пере-важно готові продукти
природи. Створені людиною примітивні
знаряддя праці були лише побічними
засобами забезпечення тако-го споживання.
Становлення цивілізованості пов’язане з
переходом від збираль-ництва до переробної
суспільно-виробничої технології. Остання
від-биває активне ставлення людини до
навколишнього середовища, конкретно-історичний
характер обміну, що відбувається між сус-пільством
і природою. Розвиток суспільно-виробничої
технології вказує на те, якими методами
здійснюється праця і як на її основі
виробляються матеріальні й духовні
цінності, необхідні для забез-печення
життєдіяльності людини. Перехід від однієї
технології до іншої зумовлюється змінами у
розвитку засобів виробництва, про-гресом
науки і техніки.
У розвитку цивілізованості, як і людського
суспільства в цілому, особливе місце
посідає природне середовище.
На певному історичному етапі природа
підготувала умови для по-яви людини. Однак,
відокремившись від природного середовища,
людина не вийшла за межі його структури.
Перетворюючи і присто-совуючи природу до
своїх потреб, вона завжди залишається її не-від’ємною
частиною.
Природні умови постійно впливають на
розвиток людини, ма-ють важливе значення у
визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої
діяльності. Відповідно до цього засоби
вироб-ництва, передусім активніша і
динамічніша частка їх — знаряддя праці, як і
в цілому суспільно-виробнича технологія,
пристосову-ються до існуючих природних
умов, які відбиваються і на багато-гранності
цивілізаційного прогресу.
Природні умови, специфіка виробничої
технології, зміст праці людини та розвиток
її потреб визначають історично конкретний
рівень культури суспільства. Це поняття у
широкому розумінні від-биває спосіб
виготовлення матеріальних і духовних
цінностей, їх передавання і споживання, що
склалися у суспільстві. За своїм змі-стом
воно близьке до поняття «цивілізація».
Спільною основою їх є відповідний зміст
людської праці не лише як специфічної діяль-ності,
спрямованої на виробництво засобів
існування людини (пред-метів харчування,
одягу, житла, а також духовних цінностей), а
й як першооснови, з якої формуються людина,
суспільство в цілому, со-ціальна форма
розвитку матеріального буття.
Відповідно до цього цивілізація
визначається як історично кон-кретний стан
суспільства, який характеризується
особливим спо-собом праці, певною суспільно-виробничою
технологією, відповід-ною матеріальною і
духовною культурою. Цивілізація відображає
органічну сукупність соціально-економічних
і культурних характе-ристик суспільства,
досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб
взаємодії людини з природою.
Особливої уваги потребує питання, пов’язане
з гуманістичною спрямованістю цивілізації.
Після епохи варварства виникла цивілізація,
яка пройшла ряд історичних етапів.
Класифікація їх може здійснюватися у
горизон-тальному і вертикальному аспектах.
Горизонтальний аспект характеризує
співіснування і взаємодію неоднорідних за
своїм змістом типів одиничних і особливих
ло-кальних цивілізацій окремих країн і
народів, що розвивалися в істо-рично
визначені відрізки часу. Такими
цивілізаціями були давньо-грецька,
давньоримська, візантійська, азіатських
народів, англійсь-ка і північногерманська,
інків тощо. Кожній з них властиві непов-торність,
унікальність і соціально-історична
особливість.
Вертикальний аспект, навпаки, характеризує
розвиток цивілі-зації у широкому розумінні
цього поняття. Він відбиває історичну
еволюцію суспільства, його поступальний
рух від одного ступеня зрілості до іншого —
більш високого. Цьому розвиткові притаман-на
загальна логіка суспільно-історичного
прогресу людства, що від-бувається у
всесвітньому масштабі.
Перехід від одного рівня світової
цивілізації до іншого здійсню-ється шляхом
глобальних за своїм змістом технологічних
револю-цій, що зумовлюють якісні зрушення в
розвитку суспільно-продук-тивної сили
праці людини, способу її взаємодії з
природою.
Перша в історії людства технологічна
революція, так звана нео-літична,
забезпечила перехід від варварства до
цивілізації (поняття «неолітична»
походить від грецького слова lithos — камінь).
Завдя-ки цій революції у сільському
господарстві почали широко вико-ристовуватися
певним способом оброблені камінні знаряддя
праці. Саме цим було забезпечено перехід
від збиральництва до виробни-чої та
переробної економіки. «Неолітична»
революція передувала аграрній (сільськогосподарській)
цивілізації, для якої головною формою
багатства і по суті головним знаряддям
виробництва стала оброблювана земля.
Аграрна цивілізація, що значно прискорила
розвиток суспільного виробництва, зайняла
значний відрізок істо-рії людства — 8-10 тис.
років. Вона була панівною аж до середи-ни XVIII
ст.
Промислова революція другої половини XVIII —
першої трети-ни XIX ст. започаткувала
індустріальну цивілізацію, що розвива-ється
і тепер. Грунтуючись на застосуванні
системи машин і меха-нізації виробничих
процесів, індустріальна цивілізація
зробила но-вий велетенський крок у
подальшому зростанні продуктивної сили
праці людини й забезпеченні її панування
над силами природи. Вперше в історії
людства створені працею людини засоби
вироб-ництва, передусім механічні знаряддя
праці, стали основною фор-мою багатства
суспільства.
Індустріальна цивілізація зумовила не лише
механізацію виробни-чих процесів, а й
якісно новий крок вперед у розвитку
суспільного
поділу праці, спеціалізації та
кооперування виробництва. Вона розір-вала
натуральну структуру господарювання, що
існувала протягом тисячоліть, і зробила
панівною товарну форму виробництва та
обігу.
Отже, товарне виробництво і ринок,
економічна демократія і плюралізм
власності притаманні не лише, як це
вважалося до остан-нього часу, певному
устрою суспільства, вона є невід’ємними
преро-гативами індустріальної цивілізації.
Багато з того, що до недавнього часу
економічна теорія відносила лише до
цінностей окремої суспіль-ної формації,
тепер оцінюється як загальноцивілізаційне
надбання.
Водночас забезпечивши небачені до цього
можливості розвитку виробничих сил і
матеріального багатства суспільства,
індустріаль-на цивілізація створила й
економічні кордони власного розвитку.
Такою лімітуючою межею її подальшого
прогресу є розвиток людсь-кої особистості.
За умов розвитку індустріальної
цивілізації впер-ше в історії людства
основним засобом виробництва стала машина.
Відповідно до цього втілена у ній минула (уречевлена)
праця зайня-ла панівне положення над живою
працею людини. Це призвело до того, що
виробник перетворився на придаток до
машини, частку виробничого процесу.
Відповідно обмежувалися і обмежуються й
так звані соціальні інвестиції —
безпосередні вкладення капіталу в розвиток
людини.
Сформувалася об’єктивна суперечність між
загальною логікою історичного прогресу, що
потребує підпорядкування виробничого
процесу розвиткові людини, її потребам і
здібностям, та цілями індустріального
розвитку. Формою вирішення цієї
суперечності ста-ло зародження й
нагромадження починаючи з середини XX ст. в
межах індустріальної цивілізації нових
якісних елементів постіндустріального
розвитку. Особливий імпульс цьому процесу
надав сучасний етап науково-технічної
революції, який розпочався в кінці 70-х — на
початку 80-х років. Цей період має ознаки
нової техно-логічної революції й
кваліфікується як перехідний: зберігаючи
ви-робничі структури індустріальної
цивілізації, він водночас знаме-нує собою
вступ людського суспільства у принципово
нову постіндустріальну цивілізацію.
Щодо постіндустріальної цивілізації, то
нині йдеться, з одного боку, про виробничі
структури найбільш розвинених у економічно-му
відношенні країн, а з іншого — про
формування тільки початко-вих форм
постіндустріального суспільства, яке лише
зароджується.
§ 2. Формування основ постіндустріальної
цивілізації
Цій проблемі Присвячені праці
американських учених Д. Белла і О. Тоффлера,
японського економіста-соціолога Е. Масуди,
фран-цузьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А.
Турена та ін. Розглядаючи елементи
постіндустріальної цивілізації, слід
звернути увагу, по-перше, на розвиток нової
технологічної структури виробництва, яка
забезпечувала б його комплексну
автоматизацію. Зазначений процес
грунтується на формуванні замкнених
автоматизованих систем, впровадженні
технології, заснованої на електронній авто-матиці,
інформатиці тощо. У кінцевому підсумку
йдеться про роз-виток самовідтворюваних
технологічних структур.
По-друге, з розвитком нових технологічних
систем формується новий тип суб’єкта праці.
Людина праці перестає бути безпосеред-нім
агентом виробництва. Домінуючим типом
такої праці є інтелек-туальна, творча праця.
Це, врешті-решт, знімає породжені розвит-ком
індустріального виробництва головні форми
відчуження люди-ни, веде до перетворення
багатства людської особистості на основ-ну
форму багатства суспільства.
По-третє, слід ураховувати прогресуюче
зменшення частки працюючого населення у
промисловості й сільськогосподарському
виробництві та всебічний розвиток сфери
послуг. У деяких краї-нах, у тому числі США, в
цій сфері вже сьогодні зайнято близько 70
відсотків працюючого населення. Проте
найвагоміші зміни пов’язані з всебічним
розвитком інформаційного сектора
суспільного виробництва, який справляє
всезростаючий вплив на якісні пере-творення
всіх сфер життєдіяльності людини.
Якщо для індустріальної економіки
найвизначальнішими були концентрація
виробництва, зростання його
багатосерійності та масовості,» то
постіндустріальний розвиток
характеризується орі-єнтацією виробничого
процесу на задоволення індивідуальних пот-реб
споживача, дестандартизацію, виробництво
продукції малими серіями. Це є основою
формування й всебічного розвитку середніх
і малих економічних структур.
По-четверте, зміни, що відбуваються,
зумовлюють глибоку інтег-рацію сфер
матеріального й духовного виробництва, їх
органічне поєднання у структурну
цілісність, адже постіндустріальна інфор-мативна
економіка спрямована на забезпечення не
тільки фізіоло-гічних потреб, а й потреб
більш високого порядку, які зумовлюють
всебічний розвиток особи.
Розглядаючи процеси розвитку
постіндустріального суспільства, треба
враховувати, що багато з них ще не мають
своїх остаточних характеристик. Як
зазначав ще на початку 80-х років відомий аме-риканський
економіст В. Леонтьєв, нова хвиля
технологічних змін, пов’язана з
інформатикою, ще лише розпочинається і пік
її зна-ходиться попереду чи не на 30-50 років.
Це, однак, лише збільшує значення уважного
вивчення цього процесу.
формування структурної цілісності
сучасного світу характери-зується
посиленням ролі загальноцивілізаційних
засад розвитку.
При цьому жодна економічна структура не
зникає раніше, ніж розвинуться нові
продуктивні сили і нові, більш досконалі
вироб-ничі відносини. Останні ніколи не
виникнуть раніше, ніж буде створено
матеріальні умови для існування їх в надрах
старого су-спільства.
Нові наукові дані про становлення основ
постіндустріальної ци-вілізації
допомагають глибше осмислити можливості й
перспек-тиви сучасного соціально-історичного
розвитку. Підготувавши не-обхідні
передумови для розвитку і вступаючи в
структури пост-індустріального періоду
виробництва, суспільство, яке грунтується
на пануванні інтересів капіталу, починає
само себе заперечу-вати. Постіндустріальна
цивілізація ставить у центр суспільно-економічної
системи людину. Пряме і безпосереднє
підпоряд-кування виробництва розвитку
людської особистості є об’єктив-ною основою,
яка утворює відповідний базис для
становлення но-вого постіндустріального за
своїм змістом устрою. У цьому кон-тексті
соціалізація розглядається як планетарний
процес, що відбу-вається в різних суспільно-економічних
структурах у специфічних формах.
Суверенна Україна, лише інтегрувавши у
світову економіку, зможе активно
користуватися позитивними надбаннями
людської цивілізації. Цей прогресивний
процес має забезпечити не асиміля-цію
елементів виробничих відносин
підприємництва з пануванням інтересів
капіталу, а соціальну спрямованість
сучасного розвине-ного ринкового
господарства, з одного боку, та досягнень у
роз-витку продуктивних сил — з іншого.
Йдеться про позитивне за-своєння нашим
суспільством тих прогресивних надбань, що
має сучасне західне суспільство. Це
позбавляє нас необхідності дублю-вати крок
за кроком шлях, що його пройшла ринкова
система, і створює передумови суттєвого
прискорення нашого суспільно-істо-ричного
прогресу. Звичайно, йдеться лише про
існуючі можливості. Процеси, що
розвиваються у суспільному житті України,
ще не набули визначеності. Вони потребують
належного суспільного ос-мислення з
урахуванням об’єктивних передумов, що
формуються на основі
загальноцивілізаційного прогресу.
