РОЗДІЛ II МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ХАРАКТЕР ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ 2.1. Понятійний апарат як засіб відображення міждисциплінарного характеру тіньової...

РОЗДІЛ II МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ХАРАКТЕР ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ 2.1. Понятійний апарат як засіб відображення міждисциплінарного характеру тіньової економіки

1
0


РОЗДІЛ II МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ХАРАКТЕР ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Міждисциплінарний характер проблем детінізації економіки витікає з міждисциплінарних основ самого явища “тіньова економіка”. Характеризуючи тіньову економіку і проблеми детінізації економічних відносин, можна відзначити широкий спектр видів міждисциплінарних основ: філософські, світоглядні, політичні, інформаційні, правові, організаційні, економічні, науково-технічні, кримінологічні, психологічні, праксеологічні, етичні, кримінологічні, спеціально-педагогічні та деякі інші. Маючи на увазі їх вплив на тіньові процеси, ми все таки прагнемо досягти не тільки теоретичного, а й практичного результату – отримати теоретико-методологічний інструментарій, придатний для пізнання, моніторингу і протидії феномена “тіньова економіка”. Тому, не відмовляючись від певного рівня теоретичного обґрунтування проблем, що вивчаються, ми приділяємо більше уваги тим суміжним дисциплінам, що безпосередньо відображають основні аспекти субстанції “тіньова економіка”. Як зазначалось вище, такими є, перш за все, дисципліни, що входять в організаційно-управлінський, правовий і економічний блоки наук. Без надмірного теоретизування з цих питань міждисциплінарний характер тіньової економіки і проблем детінізації фінансово-господарських відносин доцільно відслідкувати на послідовному моніторингу тіньового капіталообороту і формуванні з цих питань відповідного понятійного апарату. Саме понятійний апарат, що відображає технології і природу тіньового капіталообороту речей, прав, дій, може стати основним аргументом, що показує міждисциплінарний характер тіньових відносин і необхідність комплексного підходу до проблеми пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”.


2.1. Понятійний апарат як засіб відображення міждисциплінарного характеру тіньової економіки


2.1.1. Підстави і принципи розробки понятійного апарату з питань тінізації та детінізації економіки
Реформування економіки без застосування науково обґрунтованих економіко-правових методів ризик-менеджменту та економіко-кримінологічного моніторингу організаційно-правових рішень щодо визначення реальних перспектив впровадження тих чи інших концепцій соціально-економічних перетворень у життя призвели до відволікання економіки від її основної мети – виробництва реальних ресурсів, необхідних для життєдіяльності країни. У результаті основні зусилля суспільства сконцентровані не на створенні передумов, необхідних для розвитку виробництва, а суто на перерозподілі створеної раніше власності з метою первісного накопичення приватного капіталу. Використовуючи кредитно-фінансові, інші економічні, правові та організаційно-управлінські технології як інструмент перерозподілу власності, реальний сектор економіки фактично був відрізаний від кредитно-фінансового забезпечення, що призвело до найбільших серед країн СНД втрат за останні роки обсягів ВВП, руйнації виробництва [59, 36], стрімкої деформації продуктивних сил суспільства та стану, коли межа між псевдопідприємницькою діяльністю, розкраданнями, відмиванням і акумуляцією протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю практично стирається. Легальний, псевдолегальний і нелегальний або суто кримінальний обороти великих масивів капіталів протиправного походження супроводжуються різними формами кримінального промислу – псевдоугодами, псевдорозрахунковими операціями, шахрайством з фінансовими ресурсами, їх відмиванням, рекетом, підкупом, шантажем, корупцією, вбивствами на замовлення, тобто зрощенням загально-кримінального злочинного промислу зі злочинністю у сфері економіки і переміщенням центру ваги в бік останньої. Так, кошти, отримані від рекету, наркобізнесу, крадіжок, вбивств на замовлення та інших загальнокримінальних діянь, вкладаються в легальні та псевдолегальні торговельно-посередницькі операції, де вони акумулюються і водночас здійснюється їх відмивання [66; 72; 74; 103; 125], а корупційні та інші корисливі тіньові інтереси набули характеру саморегулятивного відтворення.
Що ж таке тіньова економіка? Яка її структура, причини, умови виникнення та механізми відтворення? Всі ці питання потребують осмисленої теоретико-методологічної розробки, оскільки ні в Україні, ні в міжнародній теорії та практиці на ці питання однозначної відповіді немає, а основне – відсутній загальновизнаний уніфікований понятійний апарат, за допомогою якого перед створенням інфраструктури детінізації відносин можна було б відобразити не тільки верхній рівень, а й глибинну структуру різнорівневих та різнопрофільних джерел тіньової економіки.
Обґрунтовуючи структуру теорії детінізації економіки, ми показали причини недоцільності розширення предметної сфери кримінології чи інших економічних та правових наук; проблеми, пов’язані зі спробами описати об’єктний, суб’єктний і причинний комплекси тіньової економіки, якщо її штучно включити в предмет кримінології або інші науки; відзначили, що розвиток кримінологічної науки або інших наук, пов’язаних з різними складовими економіки, лежить через “розвиток та інституціоналізацію” [35, 238] нової спеціальної теорії. У цьому контексті слід наголосити на такому висновку Зеленецького В.С.: “Оскільки кожна теорія описує свою предметну область, то специфіка останньої не може не обумовлювати особливості процесу її розвитку” [28, 277]. “Виділена предметна область більш повно описується теорією, і одночасно більш відчутніше виявляється відрив цієї області від інших сторін і відносин реальної дійсності, що не підлягає описуванню в поняттях та законах цієї теорії. Вихід виявляється у створенні теорій, що охоплюють більш широку предметну область” [139, 208]. Таким чином, розробивши спеціальну теорію детінізації економіки і визначивши об’єкт її вивчення, у нас з’являється можливість на підґрунті інтерналізації економічних, організаційно-правових та кримінологічних знань конкретизувати не тільки зміст об’єкта, а й отримати нові гносеологічні знання, категоріальний склад яких знаходиться у прямому співвідношенні з явищами реальної дійсності. Тобто ми отримаємо конкретно-наукову систему знань щодо інтерпретації методів пізнання і моніторингу, залежних від різноманітних джерел тіньової економіки.
Справа в тому, що кожна конкретна складова тіньової економіки, кожне конкретне джерело цих складових має свою діалектичну природу, свої технології, специфічний суб’єктний склад, причинно-мотиваційні механізми та криміногенний потенціал, притаманні специфіці відносин тих сфер життєдіяльності, в які проникла тіньова економіка. Однак, щоб встановити цей різноманітний причинно-мотиваційний потенціал з урахуванням специфіки технологічних особливостей сучасних тіньових, у т. ч. і криміногенних процесів у розрізі кожного окремого джерела тіньової економіки, необхідне науково-виважене теоретико-методологічне визначення:
– цілісної структури складових елементів тіньової економіки, понятійного і термінологічного апарату, з урахуванням теоретичних засад, напрацьованих у таких науках: кримінологія, економічна теорія, теорія управління, фінансове право, цивільне, кримінальне та адміністративне право, а також використання науково-теоретичних розробок з цих питань в інших галузях науки, що діалектично пов’язані з технологічною специфікою проблем пізнання, моніторингу і протидії різноманітним джерелам феномена “тіньова економіка”;
— понятійного апарату, який повинен враховувати теоретичні основи і принципи юридичної техніки і бути придатним для конструювання норм матеріального і процесуального права, що мають утворити організаційно-правову інфраструктуру детінізації економіки;
— термінологічного апарату, який має враховувати вітчизняний і світовий досвід розробки проблем, пов’язаних з пізнанням і протидією феномена “тіньова економіка”, відображати діалектичну природу і ключові аспекти визначених у ньому явищ, бути об’єктивізованим і придатним виконувати функції уніфікованого понятійного апарату, стати базовим інструментарієм науково-теоретичного і прикладного дослідження різнорівневих і різнопрофільних джерел тінізації економіки та пов’язаних з ними технологічних проблем детінізації* суспільно-економічних відносин.


2.1.2. Термінологія з питань тінізації, детінізації цивільного обороту речей, прав, дій та відмивання доходів незаконного походження
Основна частина понятійного апарату, сформульована автором у процесі проведення попереднього [79, 379–414] та уточнено у даному дослідженнях.
Деякі терміни, визначені в роботах зарубіжних [60, 3] і вітчизняних авторів [64, 106–118; 135, 35], піддані нами аналізу [79, 379–414] і згідно з наведеною аргументацією, викладені в даній роботі з певними змінами. Водночас частина запропонованої термінології цими авторами включається в депозитарій термінології даної роботи без змін [64, 106–118].
Разом із тим, вважаємо за необхідне наголосити, що джерела і потенціал відтворення тіньових відносин і відносин, пов’язаних із відмиванням доходів незаконного походження у сфері цивільного обороту речей, прав, дій, набули всепроникаючого, саморегулятивно-прогресуючого характеру, у зв’язку з чим діапазон джерел і причин тіньової економіки є занадто різноманітним. Тому ми не виключаємо, що при подальших, більш детальних фрагментарних дослідженнях феномена “тіньова економіка” (у межах наук – економічна кримінологія, економічна теорія, соціологія права, фінансове право, судова бухгалтерія, фінансово-господарська документалістика (як підгалузь криміналістичної науки), кримінально-правова прогностика (як підгалузь кримінально-правової науки про відтворення і відмирання джерел підпільного (криміногенного) сектора тіньової економіки, їх криміналізацію і декриміналізацію), ризик-менеджмент, економічна безпека підприємництва у сформульований тут понятійний апарат можуть бути внесені зміни і доповнення.
Разом з тим, у межах даного (на наш погляд, базового в контексті розробки економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки) дослідження при формулюванні термінології і понятійного апарату ми намагались врахувати діалектичні аспекти змісту явищ та тих чи інших понять, що їх відображають, а також визначені раніше в теорії права дефініції, юридичну техніку, інші теоретично-правові засади, методики й економічні технології, напрацьовані в межах систем правових, економічних, соціологічних та інших наук, які можуть мати відношення до пізнання, відстеження, оцінки і протидії феномену “тіньова економіка”.
Об’єднання цієї термінології в єдиний, діалектично пов’язаний банк термінів (словник) дасть можливість більш концентровано і точно відобразити систему основних юридично-значимих ознак, визначених у процесі дослідження криміногенних тіньових відносин.
Виходячи із зазначеного, робочі поняття, які містять задекларовані нами вище відповідні методологічні засади, можуть бути сформульовані так:
Тіньова економіка – це сукупність соціально-нейтральних або соціально-позитивних неоподатковуваних джерел доходів громадян, отримуваних від неврахованих і неоподатковуваних державою видів економічної діяльності, а також конгломерат соціально-негативних джерел тіньових доходів і антисоціальних джерел тіньових капіталів, отриманих за рахунок скоєння протиправних криміналізованих і криміногенних, але некриміналізованих тіньових діянь у тих чи інших сегментах суспільно-економічних, фінансових, цивільно-правових відносин або відносин у сфері цивільного обороту речей, прав, дій країни в цілому.
Тобто джерелами тіньових доходів, як елементів складових тіньової економіки, може бути будь-який сегмент відносин, що складає рух речей, прав, дій у сфері цивільного обороту країни.
Співвідношення поняття “цивільний оборот” з поняттями “економічні”, “фінансові”, “господарські”, “цивільно-правові” відносини автор розглядає як ціле й частина. Фінансові і господарські відносини є різновидами економічних відносин, що частково відображають зміст поняття “цивільний оборот”, “економічні” і “цивільно-правові” відносини і є складовими частинами, які на макрорівні відображають повний комплекс відносин, що складаються у процесі руху речей, прав, дій, який здійснюється у межах поняття “цивільний оборот” (повне визначення поняття “цивільний оборот” див. нижче).
Примітка. “Складові елементи тіньової економіки” ми розглядаємо у двох аспектах:
перший – як метод формалізації феномена “тіньова економіка” (далі – ТЕ) через його структурно-логічний поділ на незмінні за змістом сектори ТЕ (“підпільний” і “неформальний”), а також мінливі (джерела та види чи підвиди джерел ТЕ) базові категорії вчення про тіньову економіку;
другий – як терміни, що відображають певний технологічний зміст, документально-правове та організаційно-процедурне супроводження процесів руху речей, прав, дій у цивільному обороті країни.
Ця примітка відображає також наші підходи до визначення термінів “сектори”, “джерела” та “види чи підвиди джерел” ТЕ (тобто як логіко-структурний інструментарій формально-логічної систематизації змісту різноманітних за технологією і схожих за своєю природою явищ, що входять у той чи інший складовий елемент ТЕ).
Складові елементи тіньової економіки – це “сектори”, “джерела”, види та “підвиди джерел” тіньової економіки.
“Сектори” тіньової економіки – це структурно-логічні форми поділу тіньової економіки на “неформальний” і “підпільний” сектори, які на класифікаційно-методологічному рівні взаємодіють з такими елементами тіньової економіки, як “джерела”, види джерел і різноманітні економічні та кримінально- і цивільно-правові підвиди джерел.
Неформальний (свідомо невраховуваний державою) сектор тіньової економіки – охоплює сукупність соціально-нейтральних та соціально-позитивних неоподатковуваних джерел доходів громадян, отримуваних від невраховуваних і звільнених від оподатковування державою видів економічної діяльності (робота на присадибних ділянках, ремісництво, малоповерхове будівництво громадян, епізодичне отримання чайових, догляд за дітьми, епізодичне прибирання житла за плату, випадкові епізодичні підробітки з незначною платнею, доходи, отримані з джерел з пільговим режимом оподаткування тощо).
Підпільний сектор тіньової економіки – сукупність соціально-негативних джерел тіньових доходів (незначні протиправні доходи, отримувані за рахунок адміністративно-правових проступків або скоєння малонебезпечних криміналізованих діянь, незначні розкрадання, такі ж ухилення від оподаткування тощо) та конгломерат антисоціальних, відтворювально-прогресуючих, надпотужних джерел накопичення тіньових капіталів, отриманих за рахунок скоєння суспільно-небезпечних криміналізованих чи некриміналізованих, нелегальних або псевдолегальних діянь у сфері цивільно-оборотних відносин.
Джерела тіньової економіки за логіко-структурною формою є складовими елементами того чи іншого сектора ТЕ. За змістом – це кустарно-виробничі, невраховувані державою з причин звільнення від оподаткування, види економічної діяльності (ст. 5 Декрету КМУ № 13–92 від 26.12.92), епізодичні, незначні за обсягами доходів послуги в “неформальному секторі” тіньової економіки, а також джерела “підпільного сектора” ТЕ – соціально-негативні та антисоціальні криміналізовані або некриміналізовані діяння, нелегальні чи псевдолегальні фінансово-господарські або цивільно-правові операції, спрямовані на накопичення, акумуляцію, відтворення, “намивання”, “відмивання” чи легалізацію капіталів незаконного походження у процесі цивільного обороту речей, прав, дій.
Таким чином, за формою і за змістом джерела ТЕ поділяються на два види – джерела неформального і джерела підпільного секторів тіньової економіки, а за – структурою на різнорівневі, різнопрофільні види чи підвиди джерел.
Різнорівневі джерела ТЕ – це сукупність споріднених тіньових проявів чи видів неврахованої економічної діяльності та тіньові доходи, отримані шляхом використання однакових організаційно-управлінських і фінансово-господарських технологій, схожих за об’єктним, суб’єктним та причинним комплексом, у зв’язку з галузевими, територіальними чи іншими спільними класифікаційними ознаками структурно підпорядковані в групи чи підгрупи по вертикалі від макро- до мікрорівневих однопрофільних джерел тіньової економіки. (Під різнорівневими джерелами ТЕ за іншими класифікаційними ознаками можуть, наприклад, бути такі джерела ТЕ, як “традиційно-кримінальні види джерел”, яким підпорядковані: загальнокримінальні види злочинів (наркобізнес, рекет і т. ін.); злочини у сфері економіки (всі види розкрадань, корисливі господарські злочини, способи скоєння злочинів, види способів, посадові злочини та ін.) [79, 402–407].
Однопрофільні джерела ТЕ – це сукупність тіньових проявів чи видів неврахованої діяльності, а також тіньові доходи, що отримуються шляхом використання однакових організаційно-управлінських і фінансово-господарських технологій, схожих за суб’єктним та причинним комплексом, притаманних рівнозначним напрямам підприємницької діяльності, галузям, територіям тощо. Наприклад, джерела ТЕ притаманні агропромисловому комплексу або енергоринку, конкретній території або конкретному виду злочинів тощо.
Різнопрофільні джерела ТЕ – це сукупність різноманітних тіньових проявів чи різних видів неврахованої економічної діяльності та тіньові доходи, отримувані шляхом використання різних організаційно-управлінських і фінансово-господарських технологій, отриманих для кожного окремого джерела за об’єктним, суб’єктним та причинно-детермінаційним комплексами, що залежать від специфіки різних галузей народного господарства, території, напрямів підприємницької діяльності, видів злочинів та ін.
Примітка. Поділ джерел ТЕ на види і різнорівневі чи різнопрофільні підвиди в розрізі секторів ТЕ закладає методологічну основу щодо повного охоплення, класифікації і прогнозування занадто різноманітного конгломерату тіньових процесів, пов’язаних з рухом речей, прав, дій у цивільному обороті країни.
Цивільний оборот – цивільно-правове визначення сукупного економічного обороту країни за певний період часу, що витікає з договірних і позадоговірних інститутів зобов’язального права між підприємствами, об’єднаннями всіх форм власності, фінансово-господарського капіталообороту між установами банківської чи парабанківської системи, іншими юридичними, а також фізичними особами-суб’єктами цивільного обороту з приводу вилучення, успадкування, дарування, купівлі-продажу, переуступки прав власності (передачі під заставу, заклад, на збереження чи в оперативне управління) майна, майнових прав, реалізації прав інтелектуальної власності, надання послуг чи виконання робіт. Тобто сукупність операцій стосовно руху (цивільного обороту) речей, прав, дій як з використанням цивільно-правових, так і фінансово-господарських інструментів фіксації факту обороту.
Суб’єкти цивільного обороту – резиденти та нерезиденти, що здійснюють цивільно-оборотні операції на митній території країни, а також державні органи і недержавні організації (приватні нотаріальні контори, комерційні банки як агенти валютного контролю та ін.), що беруть участь у процесах цивільного обороту речей, прав, дій.
Легальний цивільний оборот – сукупність цивільно-оборотних операцій з приводу руху речей, прав, дій в офіційно враховуваному і неформальному, тобто невраховуваному і неоподатковуваному обороті країни.
Псевдолегальний цивільний оборот – сукупність цивільно-оборотних операцій стосовно руху речей, прав, дій з використанням легітимних (офіційних) цивільно-оборотних інструментів (нотаріальне посвідчення, реєстрація актів громадянського стану тощо), фінансово-господарських технологій, але з мотивів протиправного походження повністю чи частково не врахованих (з метою розкрадання, ухи-лення від оподаткування) або врахованих у повному обсязі, та за своєю суттю тіньових операцій, спрямованих на: “намивання” капіталів незаконного походження (незаконні емісії – фіктивні розрахункові операції з кредитовими чи дебетовими авізо, з “дружніми”, “зустрічними”, “бронзовими” векселями); створення позабалансових портфелів пасивних і активних кредитних операцій; акумуляцію коштів незаконного походження, тобто вкладання у вигляді інвестицій, кредитів та ін.; відмивання капіталів незаконного походження.
Нелегальний цивільний оборот – сукупність цивільно-оборотних операцій стосовно протиправного руху речей, прав, дій поза межами врахованого і оподаткованого обороту країни (тіньові торговельно-посередницькі, валютно-обмінні операції, невраховані дії з приводу передачі прав власності, успадкування та ін.).
Примітка. Терміни “легальний”, “псевдолегальний”, “нелегальний” економічний оборот розглядаються як група фінансово-господарських операцій відносно будь-якої зі складових частин процесу руху речей, прав, дій у цивільному обороті.
До першої складової цивільного обороту належать оборотні операції, що супроводжують процес управління виробництвом, договірні і позадоговірні відносини стосовно руху прав власності, їх переуступки, передача в оперативне управління, тобто рух речей, прав, дій у сфері господарської діяльності. “Фінансово-господарський оборот” може вживатися як синонім терміну “економічний оборот”. Терміни “легальний”, “псевдолегальний”, “нелегальний” оборот містять ті ж механізми, а відповідно і значення, що й одноіменні терміни, визначені для висвітлення аналогічних видів цивільного обороту.
Друга складова частина цивільного обороту – це оборотні операції, що супроводжують процес руху речей, прав, дій, пов’язані не з економічними чи фінансово-господарськими, а суто цивільно-правовими інструментами фіксації процесу руху речей, прав, дій (успадкування, дарування, купівля-продаж – через нотаріальне посвідчення угод, приватизаційні аукціони та ін.). У зв’язку з децентралізацією нотаріальної діяльності і відсутністю дієвого механізму контролю цей сегмент обороту є також високо потенційним напрямом тіньового капіталообороту, відмивання капіталів незаконного походження та значним за своїми обсягами джерелом тінізації суспільно-економічних відносин. Тобто цивільно-правова фіксація руху речей, прав, дій може також мати “легальний”, “псевдолегальний” і “нелегальний” характери.
Таке ж значення мають терміни “легітимні”, “псевдолегальні”, “нелегальні” фінансово-господарські “операції”, “технології”, “цивільно-правові інструменти” та інші форми супроводження руху речей, прав, дій у сфері цивільного обороту.
Тіньовий валовий оборот – це сукупність псевдолегальних і нелегальних цивільно-оборотних операцій, що супроводжують тіньовий фінансово-господарський, цивільно-правовий рух речей, прав, дій як у неформальному і підпільному секторах тіньової економіки, так і псевдолегальний рух речей, прав, дій у легальній сфері економічної діяльності.
Національний тіньовий валовий оборот – сукупність тіньових валових оборотів у країні за певний період часу.
Еміграційний тіньовий валовий оборот – сукупність тіньових валових оборотів резидентів країни за кордоном, здійснених за певний період часу.
Сукупний тіньовий валовий оборот – сукупність національного і еміграційного тіньового валового обороту за певний період часу.
Суб’єкт неформального сектора тіньової економіки – це фізична особа, яка отримує доходи з соціально-нейтральних або соціально-позитивних неоподатковуваних джерел за рахунок виконання невраховуваних і звільнених від оподатковування державою видів економічної діяльності.
Суб’єкт підпільного (криміногенного) сектора тіньової економіки – це фізична особа, яка безпосередньо або опосередковано в межах кримінально-правового інституту “Співучасті” (Розділ VI КК України) здійснює нелегальні або псевдолегальні цивільно-оборотні операції з метою отримання тіньових доходів чи відтворення (“намивання”, “відмивання”, акумуляції) тіньових капіталів у своїх інтересах або інтересах інших фізичних чи юридичних осіб.
Учасники тіньових цивільно-оборотних відносин – це фізичні особи-суб’єкти неформального і підпільного секторів тіньової економіки, а також тіньові структури, які, з одного боку, є учасниками тіньових цивільно-оборотних відносин, а з іншого – виконують функцію засобів отримання капіталів незаконного походження, їх відтворення, акумуляції, “намивання”, “відмивання” чи легалізації.
Тіньові структури – це легальні або фіктивні (зі статусом легітимних) підприємства, організації, установи та інші організаційно-правові форми підприємницької діяльності з правами юридичної особи чи без таких прав (філії, представництва та ін.), за допомогою яких суб’єкти підпільного сектора тіньової економіки здійснюють легальні, псевдолегальні чи нелегальні цивільно-оборотні операції, спрямовані на отримання “тіньових доходів”, відтворення джерел накопичення “тіньових капіталів”, акумуляцію зазначених капіталів, “намивання”, “відмивання” чи їх впровадження (легалізацію) в легітимну сферу цивільного обороту.
Тіньові доходи – це доходи в грошовій чи натуральній формі, отримані з соціально-нейтральних чи соціально-позитивних джерел неформального сектора, невраховуваних і неоподатковуваних державою видів економічної діяльності та з соціально-негативних джерел підпільного сектора тіньової економіки, тобто доходи споживчого характеру, отримані за рахунок скоєння адміністративно-правових проступків чи суміжних з ними малонебезпечних криміналізованих діянь.
Примітка. Терміном “доходи” стосовно тіньової економіки ми позначаємо види доходів, які за своїми обсягами і джерелами надходження мають суто споживчий характер. Оскільки джерелами таких доходів є тимчасові, різнопрофільно- чи однопрофільно-епізодичні види неформальної економічної діяльності чи адміністративні проступки або такі ж малонебезпечні криміналізовані діяння, то відповідно суб’єкти їх отримання із-за незначних обсягів таких доходів їх споживають із надходженням, а не вкладають у цивільно-оборотні операції, спрямовані на накопичення, акумуляцію чи відтворення тіньових капіталів.
Тіньові капітали – це доходи криміногенно-відтворювального характеру в грошовій чи натуральній формі або у формі прав, вимог, отримувані з антисоціальних, деструктивно-відтворювальних, різнопрофільно- чи однопрофільно-стабільних джерел. Кількісний масив таких доходів спонукає їх власників включатися у відтворювальні процеси, тобто детермінує накопичення і акумуляцію таких капіталів. Такі масштабні обороти тіньових капіталів зумовлюють їх використання не тільки у схемах тіньової, а й у легальній сфері економічної діяльності з використанням легітимних фінансово-господарських чи цивільно-правових інструментів через здійснення легальних або псевдолегальних операцій, що супроводжують процес цивільного обороту основних фондів, обігових коштів, фінансових ресурсів, матеріальних і нематеріальних цінностей.
Національний тіньовий капітал – тіньовий капітал, отриманий резидентами і нерезидентами з відтворювально-прогресуючих антисоціальних джерел на митній території країни.
Еміграційний тіньовий капітал – капітал, отриманий з відтворювально-прогресуючих антисоціальних джерел, який протиправно знаходиться за межами країни, є тіньовою власністю фізичних і юридичних осіб, які на час його утворення були резидентами країни.
Сукупний тіньовий капітал – сукупність національного і еміграційного тіньового капіталу.
Тіньова власність – власність, врахована в легітимній сфері цивільно-правових відносин, але придбана на кошти протиправного походження (реальні кошти незаконного походження і “намиті” фіктивні безготівкові кошти), а також власність, придбана законним шляхом, але приховується власником або його представником від офіційного державного обліку. Мотиви виведення власності в “тінь” можуть бути різні (незаконне походження власності, укриття як об’єкта оподаткування, небажання потрапити в поле зору рекетирів тощо).
Відтворення тіньових капіталів – процеси продукування приросту добавленої вартості тіньових капіталів шляхом створення умов для стабільного отримання та збільшення обсягів капіталів протиправного походження (залучення до злочинної діяльності посадових осіб органів державної влади, управління та фахівців кредитно-фінансових установ, використання легітимних фінансово-господарських інститутів і технологій акумуляції коштів, оптимізація витрат при легальних чи псевдолегальних операціях з тіньовими капіталами та ін.)
Акумуляція тіньових капіталів – інвестування “реальних коштів незаконного походження” і “намитих” (фіктивних) коштів у легальні, псевдолегальні чи нелегальні схеми цивільного обороту з метою отримання частки “очищених” прибутків у вигляді дивідендів, процентів, акцій підприємств, прибутку від реалізації спільно виготовленої або придбаної продукції та ін., а також отримання додаткових фіктивних коштів.
Примітка. Акумуляція фіктивних “намитих” безготівкових коштів продукує такі ж самі фіктивні безготівкові кошти у вигляді дивідендів чи інших доходів.
Відмивання тіньових капіталів – вчинення будь-яких дій власниками “реальних коштів незаконного походження” чи “фіктивних (“намитих”) коштів”, отриманих за рахунок емісії фіктивних фінансових засобів, а також дії чи бездіяльність працівників кредитно-фінансових установ, інших суб’єктів фінансово-господарських інститутів, органів нотаріату, реєстраційних та інших організацій, спрямованих на приховування джерел походження капіталів або ініціаторів і співучасників їх здобуття, акумуляції, “намивання”, “відмивання”, легалізації. Тобто це – складова частина процесу легалізації тіньових капіталів, зокрема їх впровадження в легальну економіку з метою використання як законних у легальних або тіньових схемах підприємницької діяльності, розрахункових та кредитних операціях, вкладання в рухоме і нерухоме майно.
Намивання тіньових капіталів – незаконні емісії, тобто утворення та випуск у платіжний обіг фіктивних грошових коштів чи інших платіжних, гарантійних, боргових засобів шляхом використання паперових, пластикових чи електронних фінансових інструментів, випущених (емітованих) у платіжний обіг за допомогою банківських електронних мереж зв’язку або іншим способом.
Прикладом “намивання” тіньових капіталів можуть бути незаконні емісії фіктивних безготівкових грошових коштів або фіктивних чеків, “дружніх”, “зустрічних”, “бронзових” чи “дутих” векселів, інших фіктивних цінних паперів. До таких належать також фіктивні боргові зобов’язання, фіктивні гарантії, страхові поліси, що використовуються як засоби різних видів гарантій – застави, закладу, платежу на ринку цінних паперів. У зміст терміну “намивання тіньових капіталів” також включаються інвестиційно-акумуляційні операції з “додатковими фіктивними коштами”, оскільки в їх основі лежить не просто відмивання незаконних, але “за своєю природою реальних капіталів”, а й інфляційне, фіктивне за своїм характером (“намивання”) збільшення загальної маси платіжних ресурсів за рахунок впровадження у фінансово-господарську систему країни фіктивних фінансових засобів.
З метою “намивання” тіньових капіталів незаконні емісії при певних обставинах можуть виконуватись також у формі міжнародних трансакцій [74, 86–89].
Легалізація тіньових капіталів. Терміни “легалізація” і “відмивання” тіньових капіталів, на перший погляд, співпадають, оскільки процес їх здійснення передбачає використання одних і тих же фінансово-господарських технологій і цивільно-правових процедур.
Разом з тим, терміни “відмивання” і “легалізація” деякою мірою відображають різні цілі та технологічні етапи використання тіньових капіталів.
По-перше, відмивання “незаконно здобутих капіталів” або “намитих (фіктивних) коштів” за допомогою “фіктивних платіжних засобів” не завжди має на меті їх впровадження (легалізацію) в легальну економіку. Скажімо, емісії фіктивних безготівкових коштів дуже часто відмивались шляхом їх заміни через конвертацію в готівкову національну чи вільноконвертовану валюту після чого отриманий, тобто виміняний еквівалент (готівка) у емітента фіктивної безготівки не приходувався і відповідно опинявся також у тіньовій, а не легальній економіці. Аналогічна ситуація, коли за такі “фіктивні безготівкові кошти” тіньовики викуповують реальну продукцію, її не приходують, а реалізовують за готівку, яка теж не приходується. У подібних випадках проходить “відмивання” фіктивних коштів, тобто їх заміна на реальний еквівалент. Але до легалізації тіньових капіталів, тобто їх впровадження в легальний сектор економіки так і не доходить.
На наш погляд, “легалізації” тіньових капіталів, тобто їх впровадженню в легальну економіку передує етап “відмивання” таких капіталів.
Таким чином, термін “легалізація” тіньових капіталів – це процес впровадження тіньових капіталів у легальну сферу економічної діяльності з метою їх легітимної акумуляції, тобто отримання “очищеного доходу” або “відтворено-додаткового фіктивного доходу”.
Очищений дохід – це дохід, отриманий учасником тіньових відносин у вигляді дивідендів чи інших очищених доходів від інвестованих у легальну економіку “реальних коштів, здобутих протизаконним шляхом”.
Відтворений додатковий фіктивний дохід – це добавлена вартість доходів учасників тіньових відносин від інвестованих у легальну чи тіньову економіку “намитих” коштів, тобто утворених за рахунок емісії фіктивних платіжних засобів, гарантійних або боргових зобов’язань з метою здійснення факторингових операцій, інших фіктивних фінансово-господарських інструментів, необхідних для “намивання”, акумуляції чи інших способів відтворення незаконних доходів.
Відтворені “додаткові” фіктивні доходи, як і самі фіктивні кошти, деструктивно впливають на економічні процеси, сприяють інфляції та детермінують кризу фінансової й економічної системи.
Реальні кошти незаконного походження – це кошти, здобуті шляхом протиправного вилучення реальних матеріальних чи грошових цінностей у їх законних власників, або інші реальні кошти, отримані за допомогою скоєння злочину (тобто отримані в результаті скоєння усіх видів економічних (розкрадання, фінансові шахрайства і т. ін.) чи загальнокримінальних злочинів, рекет, наркобізнес, грабежі та ін.).
Фіктивні кошти – це кошти, здобуті шляхом намивання за допомогою емісії фіктивних незабезпечених реальними коштами платіжних засобів, фіктивних гарантійних або боргових фінансово-господарських інструментів.
Кошти протизаконного походження – це реальні кошти незаконного походження та фіктивні або “намиті” грошові кошти.
Очищені кошти – це кошти, отримані учасниками тіньових відносин у вигляді дивідендів або інших очищених доходів шляхом інвестування “реальних коштів незаконного походження” в легальну економічну діяльність.
Додаткові фіктивні кошти – це кошти, отримані учасниками тіньових операцій у вигляді дивідендів чи інших отриманих доходів шляхом інвестування фіктивних коштів у легальну чи тіньову економіку.
Ресурси незаконного походження – це сукупність “реальних коштів незаконного походження” та “очищених коштів”.
Фіктивні ресурси – це сукупність “фіктивних коштів” та “додаткових фіктивних коштів”.
Сукупні кошти протиправного походження складаються з “ресурсів незаконного походження” та “фіктивних ресурсів”.
Тіньові кошти – це всі види сукупних коштів протиправного походження, що обертаються у нелегальному або в псевдолегальному цивільному обороті країни.
Процес відмивання тіньових коштів – багатократні, як правило, міжрегіональні легальні чи псевдолегальні трансакції (перерахування, переоформлення чи переміщення) тіньових коштів з метою вуалювання джерел їх походження та ініціаторів, виконавців і власників їх здобуття, акумуляції, “намивання”, відмивання і легалізації.
Процес легалізації тіньових коштів, з одного боку, може складатися з таких елементів, як здобуття “реальних коштів незаконного походження”, “намивання фіктивних коштів”, акумуляції та відмивання тіньових коштів. З іншого боку, процес легалізації – це факт впровадження тіньових коштів у легальну сферу економічної діяльності з метою їх легітимної акумуляції, тобто отримання “очищеного доходу” або відтворення “додаткового фіктивного доходу” і його чергової акумуляції (див. схему № 4.7).
Тіньові грошові кошти – готівкові чи безготівкові грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що обслуговують нелегальну або псевдолегальну економічну діяльність.
Фіктивні грошові кошти – безготівкові грошові кошти, утворені за рахунок незаконної емісії фіктивних платіжних засобів (фіктивних платіжних доручень у комбінації з кредитовими авізо, чеків у комбінації з дебетовим і кредитовим авізо, інших форм платіжних засобів).
Фіктивні емісійні операції можуть виконуватись і на дематеріалізованих (магнітних, електронних) носіях. Як приклад, в умовах електронних платежів можна навести спосіб незаконної емісії, тобто “намивання” і випуску в обіг фіктивних коштів під назвою “повітряний змій” [72, 270].
Підроблені гроші – підроблені шляхом фальсифікації державні казначейські білети, білети Національного банку України, розмінна металева монета, іноземна валюта у вигляді банкнот, казначейських білетів, розмінної монети.
Підроблені цінні папери – акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, а також цінні папери в іноземній валюті, підроблені чи виготовлені шляхом фальсифікації.
Фіктивні цінні папери – цінні папери (акції, облігації та ін.) чи боргові зобов’язання (непроплачені розрахунково-відвантажувальні документи, ф’ючерсні, форвардні угоди та ін.) підприємств-суб’єктів підприємницької діяльності, які засвідчують право володіння чи право вимоги, випущені в обіг шляхом незаконної емісії, тобто “без реєстрації емісії в установленому порядку”, чи “емісії неіснуючих боргових зобов’язань” (“дружні” і “зустрічні” векселі), “фіктивних гарантій платежу” (“бронзові” чи “дуті” векселі, гарантії фіктивних підприємств та ін.).
Сприяння держави “відмиванню” чи “легалізації” будь-якого виду незаконних коштів суперечить нормам міжнародного права з цих питань, а саме п. 1 ст. 3 Директиви Ради Європейського співтовариства від 10 червня 1991 року за № 91/308 ЕЕС, Конвенції Ради Європи “Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом”, ст. 12 “Рекомендація Ради Європи фінансовій поліції з питань відмивання грошей”, прийнятих на Страсбурзькій Конференції з питань відмивання грошей від 28–30 вересня 1992 р., Україна приєдналась до цих рішень, але водночас Указом Президента від 1 серпня 1995 р. № 679/95 впровадила такий інструмент відмивання незаконних коштів, як анонімні валютні рахунки, перейменувавши їх пізніше в кодовані валютні рахунки, які на початку 2001 року також відмінені.
Сумарний тіньовий прибуток – це сума доходів, отриманих за певний період часу в таких сферах обігу: сукупних тіньових капіталів; “реальних коштів незаконного походження”; фіктивних коштів; “очищених коштів”; “відтворених додаткових” фіктивних доходів, за мінусом легалізованих і нелегалізованих матеріальних витрат, необхідних для забезпечення процесу відтворення тіньового цивільного обороту та отримання прибутку (суми податків, хабарів, інших врахованих і неврахованих платежів).
Тіньові матеріальні витрати – фінансові, матеріальні та інші витрати, необхідні для забезпечення процесу відтворення тіньового цивільного обороту з метою отримання сумарного тіньового прибутку.
Тіньові матеріальні витрати можна класифікувати на такі види: приховані, враховані, враховано-підставні та фіктивні.
Приховані матеріальні витрати – матеріальні витрати, необхідні для забезпечення процесу тіньового цивільного обороту, але з метою вуалювання протиправної тіньової діяльності, які не відображені в балансі тіньової структури (хабарі, придбання сировини для виготовлення неврахованої продукції та ін.).
Враховані тіньові матеріальні витрати – матеріальні витрати, необхідні для виконання частки тіньової економічної діяльності, які включені до бухгалтерської звітності у складі витрат легальної економічної діяльності (списання лишків сировини, інших ресурсів, створених за рахунок фальсифікації продукції тощо), тобто в собівартість офіційно врахованої продукції, послуг включається також частка витрат, використаних на виготовлення викраденої тіньової, неврахованої продукції.
Враховано-підставні тіньові матеріальні витрати – це витрати, враховані у бухгалтерській звітності в іншій якості. Тобто витрати, здійснені на виготовлення нелегальної продукції, що потребує ліцензування й оподаткування, списання на виготовлення легальної продукції, яка не потребує ліцензування і не підлягає оподаткуванню. Наприклад, списання фуражної пшениці, що йде на нелегальне виробництво спирту під виглядом кормів для худоби.
Фіктивні тіньові матеріальні витрати – це матеріальні витрати, які реально не існували, але відображені в бухгалтерській звітності, у результаті завищується собівартість робіт, продукції, послуг, що відповідно знижує оподатковуваний прибуток на суму фіктивно-сформованої собівартості.
Примітка. Аналогічна тіньовим витратам може бути класифікована тіньова заробітна плата. Разом з тим, враховуючи багаточисельне оподаткування цього виду витрат іншими видами податків, тіньова частка заробітної плати, як правило, не включається в собівартість робіт, послуг, продукції.
Тінізація відносин – переведення взаємовідносин учасників процесів цивільного обороту поза межі офіційних, враховуваних державою фактів руху, речей, прав, дій.
Криміногенна тінізація відносин – переведення взаємовідносин учасників процесу цивільного обороту речей, прав, дій у сферу деструктивно-руйнівних, антисоціальних, криміногенних за своїм характером відносин, які негативно впливають на економічну безпеку держави, руйнують її економічну основу.
Детінізація економічних відносин – сукупність макро- і мікрорівневих економічних, організаційно-управлінських, технічних, технологічних та правових державних заходів щодо створення економічних передумов зацікавлено-ініціативного повернення взаємовідносин між учасниками фінансово-господарського обороту речей, прав, дій з тіньового, тобто з різних причин невраховуваного у враховуваний державою економічний оборот, а також побудови організаційно-правової інфраструктури превентивного впливу на усунення причин та умов, що сприяють відтворенню джерел тіньової економіки.


2.1.3. Термінологія, пов’язана з криміналізованими та некриміналізованими криміногенними джерелами тіньової економіки
У контексті дослідження проблем пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”, її класифікації на неформальний і підпільний сектори тінізації цивільно-оборотних відносин слід звернути увагу на те, що джерелами підпільного сектора тінізації цивільного обороту є як криміналізовані, так і поки що некриміналізовані, але за своєю природою криміногенні і вкрай суспільно небезпечні діяння та види протиправної економічної діяльності.
До некриміналізованих суспільно небезпечних діянь належать, перш за все, група криміногенних за своєю природою явищ, визначених нами в таких поняттях, як “відтворення” тіньових капіталів, “акумуляція” тіньових капіталів, “відмивання” і “намивання” тіньових капіталів, “легалізація” тіньових капіталів [66, 17–21; 79, 390–397].
Визначення цих термінів не означає, що за кожним з них повинна бути прийнята окрема кримінально-правова норма. Їх виділення в окремі терміни зумовлено необхідністю привернути увагу до різних технологічних аспектів діянь криміногенного характеру, які при конструюванні даної категорії норм, спрямованих на створення кримінально-правової інфраструктури детінізації цивільного обороту речей, прав, дій, повинні бути враховані як обов’язкові кваліфікаційні ознаки тих чи інших потенційно криміногенних діянь. З іншого боку, термін “намивання” тіньових капіталів містить ряд таких потенційно криміногенних аспектів, що можуть бути виділені в окрему кримінально-правову норму. Це незаконна емісія безготівкових фіктивних грошових коштів, їх використання, псевдопідприємництво і т. ін. [72, 194–216].
Ряд інших потенційно криміногенних, але некриміналізованих діянь, що виникають у процесі цивільного обороту речей, прав, дій і пов’язані з відмиванням доходів протиправного походження, ми пропонуємо криміналізувати [79, 158–197].
Деякі з цих діянь самі по собі є криміногенними, тобто суспільно небезпечними, інші – сприяють процесам криміногенної тінізації фінансово-господарських відносин, що і зумовлює необхідність їх криміналізації, тобто переведення цих діянь у категорію злочинних і встановлення за їх скоєння кримінальної відповідальності.
Визначимо поняття, які дають уявлення про мотиви необхідності криміналізації деяких суспільно небезпечних діянь, а також групу понять, пов’язаних з відтворенням таких криміногенних джерел тіньової економіки, як злочинність у сфері економічних відносин.
Криміногенний потенціал сфери цивільно-оборотних відносин – це сукупність деструктивно-руйнівних, антагоністичних за своєю природою чинників, що зумовлюють криміногенну тінізацію суспільно-економічних та цивільно-правових відносин, сприяють відтворенню антисоціальної поведінки суб’єктів цивільного обороту.
Індекс криміногенного потенціалу – це синтезоване число, що надає кількісну характеристику криміногенним некриміналізованим явищам, латентним злочинам, а також кількісне відображення стану злочинності в сфері цивільного обороту за певний період часу.
Економіко-кримінологічний моніторинг тіньової економіки – це система знань про економіко-кримінологічні, математичні, статистичні, логіко-структурні, технологічно-правові та інші методи ретроспективного спостереження, функціонально-вартісного аналізу й оцінки обсягів тіньової економіки, прогноз та відслідкування тенденцій динаміки її змін, пов’язаних з усім спектром джерел тінізації цивільно-оборотних відносин, розробки алгоритмів щодо локалізації джерел тіньової економіки та вирішення завдань комплексного запобігання криміногенній тінізації національних і міжнародних суспільно-економічних та цивільно-правових відносин, а також протидії “відмиванню”, “намиванню”, “акумуляції”, “легалізації” чи “відтворенню” капіталів, здобутих незаконним шляхом [79, 390–393].
Економічні злочини, тобто злочини в сфері економіки – це діяння (дії чи бездіяльність), здійснені з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-господарських інструментів, організаційно-регулятивних та контрольно-управлінських прав і повноважень, які з корисливих чи інших протиправних мотивів (підрив репутації, безкорисливе розголошення комерційної таємниці та ін.) посягають на відносини, що охороняються кримінальним законом, пов’язані з фінансово-господарськими, організаційно-регулятивними, технологічно-обліковими і цивільно-правовими операціями щодо цивільного обороту коштів, речей, прав, дій.
Елементи змісту поняття “Економічний злочин”:
– об’єкт – відносини процесів виробництва, послуг, обліку, руху (відпуск, надходження, зберігання, використання, списання) матеріальних цінностей і грошових коштів, нематеріальних активів, відносини оперативного управління; відносини набуття, переуступки, позбавлення прав власності будь-яких форм; відносини реєстрації обліку, руху, цивільно-правової фіксації (нотаріального посвідчення змін у сфері відносин власності); організаційні та регулятивно-контрольні відносини, тобто весь конгломерат відносин, що виникають у процесі руху коштів, речей, прав, дій у сфері цивільного обороту країни;
– предмет посягання – матеріальні активи: майно, основні фонди, оборотні та інші кошти, сировина, продукція, валютні кошти, цінні папери, авторські права та все інше, що може бути віднесене до понять “матеріальні цінності” і “нематеріальні активи”, тобто об’єкти довгострокового вкладення, що мають вартісну оцінку, але які не можна віднести до майнових цінностей (авторські права, права користування землею, природними ресурсами, виробничими зразками, промислово-комерційні секрети, знаки на товари, на послуги, “ноу-хау”, гудвіли, програмне забезпечення облікової та іншої оргтехніки); права власності громадян (матеріальні і пов’язані з ними нематеріальні права власності); функції організації, реєстрації, контролю;
– сфера здійснення посягань – всі різнорівневі і різнопрофільні підвиди відносин процесу руху речей, прав, дій, що містяться в цивільному обороті;
– суб’єкти посягань – безпосередні учасники відносин цивільного обороту: матеріально-відповідальні особи; суб’єкти, що отримали майно в оперативне управління; суб’єкт недобросовісної конкуренції чи партнер цивільно-правових відносин; суб’єкти реєстраційно-регулятивних відносин, наділені повноваженнями реєстрації, засвідчення, дозволу і контролю;
– суспільно-небезпечні наслідки – матеріальна, моральна шкода, підрив ділової репутації та законних інтересів потерпілих, підрив фінансової системи, економічних основ держави; дискредитація органів державної влади та управління; проникнення криміногенних капіталів, а через них і організованих кримінальних формувань у легітимні цивільно-оборотні відносини;
– потерпілі – фізичні і юридичні особи різних форм власності, що зазнали матеріальної, моральної шкоди або підриву ділової репутації;
– мотиви – корисливі (вилучення матеріальних цінностей, нематеріальних активів у своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб) чи інші протиправні мотиви (підрив ділової репутації, безкорисливе розголошення комерційної таємниці, виконання завдань іноземних спецслужб, конкурентів тощо).
Економічна злочинність – це сукупність передбачених Кримінальним кодексом України економічних злочинів, здійснених у сфері цивільного обороту речей, прав, дій за певний період часу з протиправним використанням легітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-господарських і цивільно-правових інструментів, організаційно-регулятивних, контрольно-управлінських прав і повноважень.
Економічна злочинність характеризується кількісними і якісними показниками, але за технологією скоєння ця категорія злочинів водночас має латентний характер. Як і загальна кримінальна злочинність, це соціально-правове, масове, історично-змінне, антагоністичне явище. У контексті сучасних умов економічна злочинність є надпотужним відтворювально-прогресуючим джерелом криміногенної тінізації цивільно-оборотних відносин.
Система економічних злочинів – це передбачені відповідними нормами КК України такі види злочинів:
1. Злочини в сфері відносин власності – всі види розкрадань.
2. Злочини в сфері фінансових відносин – виготовлення або збут фальшивих грошей чи цінних паперів; порушення правил валютних операцій; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно поставлених і одержаних або підроблених марок акцизного збору.
3. Злочини в сфері виконання бюджету – порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку.
4. Злочини в сфері підприємницьких відносин – заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; незаконне виготовлення спиртних напоїв та торгівля ними; спекуляція; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство.
5. Злочини в сфері протидії монополізму і недобросовісної конкуренції – незаконне збирання та використання відомостей, які становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню; зговір про фіксування цін; примушення до виконання або невиконання цивільно-правових обов’язків.
6. Злочини в сфері обслуговування населення – випуск або реалізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов’язаних з обслуговуванням населення; порушення правил торгівлі.
7. Злочини в сфері регулювання переміщення майна через митний кордон України – контрабанда.
8. “Злочини з ознакою корупції” та зловживання службовим становищем – злочини, що пов’язані з посадовими корупційними діяннями, які кваліфікуються за наявності підстав відповідно до зазначених статей КК України та Закону України “Про боротьбу з корупцією”.
У діючому КК України, регулятивному законодавстві застосовується відповідна економічна термінологія: “товарний ринок”, “продукція”, “товари”, “підприємницька діяльність”, “оподаткування”, “податки”, “фінансові ресурси”, “фінансово-господарські документи”, “комерційна таємниця”, “валютні цінності”, “валютні операції”, “валютний рахунок”, “цінні папери”, “правила торгівлі”, “ціни”, “тарифи”, “знижки”, “надбавки”, “націнки”, “конкуренція”, “банкрутство”, “господарські, фінансові угоди”, “фінансова неспроможність”.
Поняття “економічний та фінансовий”, а також “господарський” у законодавстві України застосовуються як окремо, так і у різних сполученнях, відображуючи ту чи іншу особливість описуваного явища: “фінансова діяльність” – ст. 8 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”; “фінансово-господарська діяльність” – ст. 3 Закону України “Про аудиторську діяльність”; “господарська діяльність” – ст. 1 Закону України “Про підприємства в Україні”; “фінансово-економічний контроль” – ст. 1 Закону України “Про Рахункову палату Верховної Ради України” та інші.
Подальша розробка понятійного апарату і термінології стосовно проблеми боротьби з економічною злочинністю повинна стати предметом окремого комплексного дослідження як у межах науки “Економічна кримінологія”, так і суміжних з нею науках.


2.1.4. Термінологія, потенційно пов’язана з криміногенними аспектами економічної безпеки держави
У процесі проведення даного та попередніх досліджень ми використовуємо також деякі терміни, пов’язані з криміногенними аспектами економічної безпеки держави [79, 150–157, 220-227]. Оскільки криміногенна тінізація суспільно-економічних відносин у сфері цивільного обороту країни стала основною детермінантою відтворення загроз, що підривають економічну безпеку держави, то доцільно навести хоча б основну термінологію, що подається в науковій літературі [64, 106–118] стосовно цієї проблеми. Певною мірою, це стане алгоритмом щодо розробки проблем економічної безпеки держави у контексті протидії криміногенним аспектам з цих питань.
Екосестейт (ecosestate, economic security of state) – наука про економічну безпеку держави, яка вивчає сукупність наукових заходів щодо пізнання і протидії феномену “економічна небезпека держави”.
Безпека економічна – стан держави, коли її економіці та мешканцям країни забезпечені умови нормального існування, який характеризується відсутністю антагоністичних конфліктів або слабкими конфліктами, що не здатні викликати серйозне занепокоєння населення чи ускладнення економічного або соціально-політичного характеру між владою і населенням, роботодавцями і працівниками.
Безпека національна – широке поняття, що об’єднує всю гаму визначень стосовно терміна “безпека”. Визначає досягнення рівня безпеки, за якою для держави немає серйозних загроз військового, політичного, економічного, соціального чи будь-якого іншого характеру щодо зміни державного устрою або ладу.
Безпечна ставка (risk-free rate) – дисконтна ставка, що дорівнює ставці доходу від безпечних активів. (Наприклад, державні облігації вважаються безпечними тоді, коли дохід від них визначає безпечну ставку).
Взаємозалежність – загальний термін, що визначає збільшення складності асиметричних економічних зв’язків між країнами, що призводить до неминучих змін у формуванні принципів політики держави і є основою системи міжнародної торгівлі, заснованою і впровадженою в міжнародні відносини під егідою Сполучених Штатів Америки.
Взаємопроникнення – наявність між державами взаємного обміну ресурсами. Визначається значенням коефіцієнта взаємопроникнення (Квп). Вважається оптимальним положення, коли Квп є збалансованим і дорівнює одиниці.
Внутрішні чинники економічної небезпеки (далі ВЧЕН) – чинники економічної небезпеки, джерела яких знаходяться у межах держави.
Вразливість – властивість, що визначає ступінь залежності економічної безпеки держави від повноти забезпечення економіки будь-яким типом ресурсів.
Демпінг – продаж товарів фірмами, що не пов’язані з їх виробництвом, або урядовими органами на зовнішніх ринках за цінами, які нижчі від витрат на виробництво. Використовується як засіб подавлення конкурентів з метою збільшення свого виробництва до максимуму. При цьому обмежується виробництво товарів для збуту на внутрішніх ринках країни, за рахунок чого ціни на них підвищуються, а також збільшується виробництво товарів для продажу на зовнішніх ринках за цінами, що приносять збитки, які перекриваються завдяки збільшенню цін на внутрішньому ринку. Характерні риси: різка відмінність між високими внутрішніми та низькими експортними цінами; систематичність вивозу за наднизькими цінами та непоодинокість операцій. Якщо демпінг здійснюють державні органи, різницю в цінах перекриває державний бюджет. Збитки експортера є найважливішою рисою демпінгу незалежно від того, яким чином здійснюється покриття збитків.
Депопуляція – вимирання населення країни або нації, що визначається сталою тенденцією перевищення смертності над народжуваністю.
Держава в контексті економічної безпеки – владний апарат країни, що має захищати інтереси її громадян та забезпечувати безпеку країни і її населення.
Довготерміновий чинник економічної небезпеки – чинник, що є загрозою економічній безпеці держави, термін дії якого більше за місяць.
Економетрія – наука, що вивчає конкретні закономірності та взаємозв’язки економічних явищ та процесів за допомогою математичних, статистичних методів і моделей. Трактується як економіко-математичні методи моделювання економічних процесів.
Економічна дискримінація – дії в економічній сфері, що проявляються ігноруванням економічних потреб суб’єкта (країни, угруповання, “економічної людини” тощо).
Економічна експансія – розповсюдження економічної влади або дії на нові ринки та території, поширення економічного контролю, проникнення в економіку інших країн з метою підпорядкування їх розвитку своїм економічним та соціально-політичним інтересам.
Економічна інтервенція – насильницьке втручання будь-якої країни до господарського життя іншої країни; виступ держави на товарному або грошовому ринку власної країни з метою впливу на ціни товарів або курс валюти (інтервенція товарна або валютна).
Економічна небезпека – стан економіки держави, який створює загрозу її державності, суверенітету, соціальному спокою або добробуту її мешканців.
Економічна незалежність – економічна ситуація, яка забезпечує державі можливість надійного контролю за її станом незалежно від будь-яких змін, викликаних зовнішніми або внутрішніми чинниками.
Економічне засилля – наявність внутрішньої економічної ситуації, що контролюється не державою, а національними чи міжнаціональними фінансовими, торговельними, виробничими об’єднаннями, групами або іншими країнами.
Економічний диктат – здійснення державою, групою держав, міжнародним фінансовим, торговельним або виробничим об’єднанням політики, яка посягає на суверенітет будь-якої країни через економічний тиск.
Економічний потенціал – сукупна спроможність галузей господарства країни випродуковувати продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевезення вантажів, надавати послуги населенню. Визначається досягненнями науки і техніки, обсягом виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, трудових ресурсів, якістю їх професійної підготовки, ступенем розвитку галузей непродукуючої сфери та ін. Формує необхідні умови для створення експортного потенціалу.
Експортний контроль – державний контроль щодо експортних операцій, який здійснюється на засадах розроблених експортних програм, встановлення квот та надання ліцензій на вивезення визначених товарів, нагляд за торгівлею з окремими країнами або групами країн.
Зовнішні чинники економічної небезпеки – чинники, що створюють передумови для економічної небезпеки, джерела яких знаходяться за межами держави.
Зовнішньоекономічні санкції – прийняття заходів щодо обмеження економічних операцій іншої країни, міжнародних або закордонних торговельних, фінансових або виробничих об’єднань, груп підприємств або окремого підприємства.
Кваліджметрія – наука про кількісне визначення якості управління.
“Кислотний тест” або миттєвий показник (acid test) – частка відділення поточних активів (за мінусом товарно-матеріальних запасів) на поточні боргові зобов’язання.
Коефіцієнт забезпечення галузі господарства – рівень забезпечення галузі господарства всіма видами ресурсів, які необхідні для її функціонування з максимальним використанням наявних виробничих потужностей.
Рефлективність – прямий і зворотний зв’язок між сприйняттям і дійсністю. Головний елемент теорії рефлективності.
Система критичних обмежень (СКО) – система значень показників економічної безпеки держави, перевищення яких створює загрозу спокою в державі.
Чинники безпосередньої дії – чинники, які безпосередньо впливають на стан економічної безпеки держави (наприклад, сучасна податкова, кредитна та монетарна політика держави, що пригнічують процеси навіть простого економічного відтворення, зумовлюють тінізацію економіки і зростання криміногенного потенціалу в сфері фінансово-господарських відносин).
Чинники непрямої дії – чинники, дія яких впливає на економічну безпеку держави через зміну інших чинників.
Чутливість – властивість, що визначає ступінь залежності економіки країни-споживача від своєчасності та повноти постачання сировини.
Викладена нами термінологія з проблем економічної безпеки держави розроблена у відповідній літературі [64, 106–118] в більш широкому значенні, ніж криміногенні аспекти економічної безпеки. Але наведені терміни можуть стати базовим орієнтиром для дослідження конгломерату питань щодо спектра впливу криміногенного потенціалу на відтворення загроз, які підривають економічну безпеку держави.
Значна частина понятійного апарату з проблем бухгалтерського обліку, вдосконалення документообороту, створення інформаційно-аналітичної та пошуково-ідентифікаційної системи руху, обліку, використання, списання, зберігання режимно-облікових бланків суттєво може доповнити зміст цієї роботи. Разом з тим, ця частина термінологічного апарату висвітлена нами [79, 228–284] достатньо повно і наводити її тут немає сенсу. Однак подальші дослідження розглянутих проблем у межах теорії детінізації економіки чи її елементу – підгалузі кримінологічної науки “Економічна кримінологія” та інших суміжних з нею науках можуть суттєво поповнити базу понятійного апарату, оскільки потенціал тіньових цивільно-оборотних відносин в наших гіпертрофірованих ринкових умовах є безмежним, як є безмежними комбінації псевдолегальних та інших тіньових капіталооборотних операцій у різних галузях народного господарства чи різноманітних напрямах фінансово-господарської діяльності.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ