2.2. Міждисциплінарний характер та трансформаційно-синтезуюча роль економічної кримінології в теорії детінізації економіки

2.2. Міждисциплінарний характер та трансформаційно-синтезуюча роль економічної кримінології в теорії детінізації економіки

2
0


2.2. Міждисциплінарний характер та трансформаційно-синтезуюча роль економічної кримінології в теорії детінізації економіки


2.2.1. Інститути економічної кримінології як трансформаційно-синтезуючі елементи теорії детінізації економіки
Виходячи з вищевисунутої концепції структурної єдності, взаємозв’язку, взаємопроникнення і взаємодоповнення розділів дослідження, ми показали теоретичні й практичні передумови комплексного підходу до вирішення проблем детінізації економіки. Виділили джерела і межі інтерналізації знань, що відображають економічний, організаційно-управлінський, правовий і криміногенний аспекти субстанції “тіньова економіка”. Охарактеризували ризик-менеджмент, економічну безпеку підприємництва як статичні та функціонально-рольові елементи інфраструктури детінізації економіки. Показали необхідність і засади економіко-кримінологічної трансформації останніх у цілях ефективної протидії тінізації економіки. Визначили понятійний апарат, що відображає міждисциплінарний характер тіньової економіки. Таким чином, ми підійшли до більш детального розгляду трансформаційно-синтезуючих елементів теорії детінізації економіки – інститутів економічної кримінології, яка в силу своєї природи, спрямованості та категоріального устрою в сукупності з комплексом власних елементів, кримінологічних і організаційно-правових інститутів надає превентивно-попереджувальний характер іншим елементам теорії детінізації економіки і утворює до певної міри завершену спеціально спрямовану теорію пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”. Економічна кримінологія та теорія детінізації економіки, як і предмет даного дослідження – тіньова економіка – мають міждисциплінарний характер.
З огляду на вищевикладене, слід відмітити, що в процесі проведення досліджень з питань пізнання, моніторингу різноманітних джерел феномена “тіньова економіка” (надалі ТЕ) та визначення засобів запобігання тінізації фінансово-господарського обороту речей, прав, дій ми прагнемо сконцентрувати свою увагу на найбільш важливих напрямах тінізації та детінізації суспільно-економічних відносин. Однак, врешті-решт, ми приходимо до висновку, що тіньова економіка – явище настільки багатогранне, наскільки воно проникло у ту чи іншу сфери фінансово-господарського обороту речей, прав, дій. Тому дослідження навіть його окремих складових елементів, видів чи підвидів джерел тінізації економіки носять міждисциплінарний характер і можуть стати самостійними темами науково-дослідних розробок у межах Особливої частини теорії детінізації економіки.
Безумовно, фрагментарні дослідження тіньової економіки, що проводились попередніми дослідниками у довільній формі, мають свою цінність як у плані поглиблення пізнання окремих аспектів феномена тіньової економіки, так і для розробки державних заходів щодо цільової локалізації тих чи інших її джерел.
Однак ефективність, повнота охоплення проблематики, достовірність висновків і положень наукових досліджень з цих питань значно зростуть за умови, якщо вони будуть ґрунтуватися на теоретико-методологічних, системно-комплексних засадах вивчення тіньових процесів. Як зазначалось вище, такі теоретико-методологічні засади можуть бути розроблені в межах елементів теорії детінізації економіки, превентивно-попереджувальний характер яким надає такі складові зазначеної теорії, як інститути підгалузі кримінологічної науки “економічна кримінологія”. Тобто для вирішення своїх завдань теорія детінізації економіки має поєднати, і поєднати не механічно, а синтезувати знання, накопичені в управлінському, економічному та юридичному блоках наук, а економічна кримінологія, як трансформаційно-синтезуючий елемент теорії, трансформує ці знання на криміногенні аспекти ТЕ.
При цьому необхідно наголосити, що підгалузь кримінологічної науки “економічна кримінологія”, як і спеціальна економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки, не є “всенауковою”, здатною підмінити всі науки, що вивчають той чи інший аспект тіньового капіталообороту та детінізації економіки. По-перше, поєднання знань дисциплін із вищезазначених блоків наук у запропонованій спеціальній кримінологічній теорії здійснюється не механічно, а на засадах їх інтерналізації. По-друге, залучаються знання з цих наук залежно від специфіки джерела тіньової економіки, і тільки та їх частина, що пояснює об’єктно-технологічний, суб’єктний і причинний склад того чи іншого джерела тіньової економіки, тобто об’єкта пізнання. Причому в економіко-кримінологічних чи інших елементів теорії детінізації економіки у процесі вивчення того чи іншого об’єкта тіньової економіки завжди залишається своя сфера дослідження. Полягає вона у встановленні взаємозв’язків різноманітних організаційно-управлінських, фінансово-правових економічних і криміногенних аспектів, що опосередковано чи безпосередньо відображають процеси тінізації відносин, пов’язаних з фінансово-господарським оборотом речей, прав, дій. Тобто, щоб вести мову про ефективність державних заходів щодо створення відповідної інфраструктури детінізації економічних відносин, важливо визначити конкретні технологічно-можливі параметри тіньового капіталообороту, на підставі чого спрогнозувати напрями та організаційно-управлінські, технічні, економічні, правові та кримінологічні засоби перманентного впливу на детінізацію капіталооборотних відносин. Інституалізація в економічній кримінології та елементах спеціальної теорії детінізації економіки знань із суміжних наук якраз і дасть можливість створити відповідні теоретичні передумови для прийняття науково-обґрунтованих, технологічно виважених рішень щодо перспектив реалізації тих чи інших концепцій соціально-економічних перетворень, допоможе внести відповідні корективи у цілях детінізації економіки. Разом з тим, говорячи про перспективність чи безперспективність тих чи інших управлінських рішень з питань соціально-економічних перетворень, виходячи з природи об’єктів пізнання визначення причин виникнення такого всепроникаючого великомасштабного і суспільно-небезпечного явища, як тіньова економіка, дослідник ТЕ завжди потрапляє у становище критика, що вказує суспільству на соціальні прорахунки в сфері соціального управління. Це пояснюється тим, що весь цей негатив, чи то неефективного застосування тих чи інших наукових знань, прийняття управлінських рішень, чи комплекс економічних причин, що детермінує виникнення і розвиток тіньової економіки, пов’язується не з позитивними досягненнями держави, а саме з тими чи іншими її прорахунками. Саме звідси виникає критичний метод пізнання об’єктів реальної дійсності, взятий теорією детінізації економіки з кримінологічної науки. Його не слід і неприпустимо змішувати з ситуаційно-кон’юнктурним критиканством, спорідненим зі своїм прототипом – лукавим підлещенням, які поглиблюють проблеми, заганяють їх у глухий кут і не можуть стати підґрунтям для розв’язання проблем детінізації відносин. Тобто дослідник тіньової економіки не є ворогом або опонентом держави як такої. Просто, як без діагнозу лікаря не можна лікувати хворобу, так без рекомендацій дослідника ТЕ неможливо усунути передумови, що сприяють криміногенній тінізації економіки. Відповідно врахування науково-вивірених, комплексних економічних і організаційно-правових рекомендацій, напрацьованих у теорії детінізації економіки, є важливим кроком на шляху науково обґрунтованих прогресивних перетворень, адаптованих до наявних у країні суспільно-економічних відносин, може попередити віктимізацію відносин та зростання криміногенного потенціалу в суспільстві, здатного в умовах невиважених соціально-економічних перетворень призвести до соціальних вибухів і потрясінь.
Таким чином, визначення економічних, організаційно-управлінських, правових прорахунків та криміногенних аспектів структури складових елементів тіньової економіки, кваліфікаційних основ дослідження найбільш потужних і небезпечних джерел тінізації суспільно-економічних відносин, закономірностей, технологій і чинників виникнення цих джерел, їх трансформації, основних напрямів і алгоритмів їх локалізації дає змогу дійти до висновку, що в розробці теорії детінізації економіки є наявна соціальна потреба. Однак слід ще раз наголосити, що це повинна бути не механічна підміна інтегрованих у її елементах наук, а інтеграція напрацьованих у них знань на засадах їх інтерналізації.
Безумовно, та чи інша ідея отримує відповідну підтримку і розвиток, перш за все, тоді, коли в ній є суспільна потреба.
На яких підставах ґрунтується наш висновок щодо наявності суспільної потреби в інтерналізації економічних, організаційно-управлінських знань у теорії детінізації економіки і виділенні економічної кримінології в окрему підгалузь кримінологічної науки? Для відповіді на це запитання до вищезазначеного з цих питань слід додати наступне.
По-перше. Як зазначалось вище, основним чинником є необхідність розробки науково обґрунтованих комплексних підходів до пізнання феномена “тіньова економіка”, які б дозволили на системно-комплексній основі: здійснювати економіко-кримінологічний моніторинг повного обсягу джерел тінізації; визначати пов’язані з конкретними джерелами тіньової економіки притаманні їм економіко-правові, організаційно-технічні, технологічні проблеми; відслідковувати тенденції і динаміку розвитку тих чи інших джерел тінізації та пов’язаних з ними вищезазначених блоків проблем з метою своєчасної розробки ефективних державних заходів, спрямованих на локалізацію джерел накопичення тіньових капіталів.
По-друге. Пізнання структури, природи й особливо технологічних аспектів, що відображають закономірності виникнення і функціонування феномена “тіньова економіка”, необхідність локалізації різнорівневих і різнопрофільних джерел “підпільного сектора” тіньової економіки, вимагає звернутися до предмета таких суміжних наук як: теорія управління, економічна теорія; політична економія; екосестейт (наука про економічну безпеку держави); економетрія (наука про моделювання економічних процесів за допомогою економіко-математичних методів); фінансове право; бухоблік; судова бухгалтерія; судова статистика; інформатика; цивільне, адміністративне, кримінальне право, криміналістика, соціологія, психологія, кримінологія, а також звернутися до законодавчих і підзаконних актів фінансового права, що регулюють банківську, підприємницьку, зовнішньоекономічну, митну, податкову діяльність.
При вивченні феномена “тіньова економіка” не можна обійтись без пізнання специфічних технологічно-правових аспектів діяльності товарних, фондових бірж, довірчих товариств, трастів та інших учасників ринку цінних паперів, приватизаційних процесів тощо. Саме на стику наведеного конгломерату економіко-правових, технічних та інших вищезазначених наук і фінансово-господарських інститутів знаходяться притаманні їм специфічні методи визначення закономірностей, причин та умов виникнення, функціонування та локалізації феномена “тіньова економіка”, предметом вивчення якого, разом з іншими елементами теорії детінізації економіки, і має стати така підгалузь кримінологічної науки, як “економічна кримінологія”.
По-третє. Відтворювально-прогресуюча тінізація суспільно-економічних відносин з її високим, стрімко зростаючим криміногенним потенціалом становить сьогодні одну з головних загроз національній безпеці країни. Локалізація і попередження цієї загрози може бути здійснена при створенні відповідних економічних, технологічних передумов, що мають стати підґрунтям для створення превентивної протидії тіньовим процесам як на законодавчому, організаційно-управлінському, так і на правозастосовницькому рівнях. Вирішення зазначених завдань, з одного боку, потребує участі самого широкого кола фахівців, а з іншого – вимагає підготовки нового типу фахівця, здатного до застосування методів інтерналізації знань, напрацьованих в економічному, організаційно-управлінському та юридичному блоках наук. Розробка і застосування комплексних теоретико-методологічних засад пізнання і локалізації тіньових процесів, що динамічно розповсюджуються у всіх сферах суспільно-економічного життя, потребує знань щодо структури, природи джерел та властивих їм багатоаспектних технологій виникнення і прогресуючого функціонування феномена “тіньова економіка”. Саме підготовка нової генерації фахівця та напрацювання системи інтегрованих економіко-кримінологічних знань є основним завданням теорії детінізації економіки та її трансформаційно-синтезуючих елементів – інститутів економічної кримінології. Тому, не вдаючись передчасно у глибоку деталізацію зазначених завдань, хоча б основні передумови виділення економічної кримінології із кримінологічної науки, доцільно розглянути детальніше, тим більше, що вони співпадають, а відповідно підсилюють аргументи щодо необхідності розробки спеціальної теорії детінізації економіки. При цьому слід наголосити, що необхідність виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія” у межах розробки теорії детінізації економіки можна б і не розглядати, оскільки вони ніби виходять за межі предмета нашого дослідження. Разом з тим, назвавши інститути не існуючої сьогодні економічної кримінології елементами зазначеної теорії, ми не можемо проігнорувати той факт, що така підгалузь кримінологічної науки ще не розроблена. Як було показано вище, поки що існують тільки ідеї щодо започаткування економічної кримінології. Оскільки обійтись у теорії детінізації економіки без економіко-кримінологічних її елементів неможливо, то, включаючи їх у дану теорію, необхідно, принаймні, аргументувати, що це за підгалузь науки та з яких причин її необхідно виділити з материнської науки.


2.2.2. Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”
Тіньова економіка, її криміногенний (підпільний) та некриміногенний (неформальний) сектори, [79, 238–256] доходи і бюджет держави, реальний обсяг національного валового продукту (далі – НВП), стан процесів економічного відтворення чи деградація продуктивних сил суспільства і відтворювальних процесів, морально-психологічний клімат у сфері суспільно-економічних відносин, глобалізація економічної злочинності, ухилень від оподаткування, відмивання доходів протиправного походження, рівень організованої злочинності є, безумовно, категоріями взаємозалежними, оскільки, коли обсяги тіньової економіки та тінізація суспільних відносин досягають критично високого рівня – деформація усіх вищезазначених та інших складових економічного процесу, як і деформація морально-психологічного стану в країні, набуває саморегулятивного відтворення [93].
Вище наведений перелік економічних та правових категорій, їх деградаційні тенденції є неповним макрорівневим сегментом суспільних правовідносин, пов’язаних із легальним і криміногенним тіньовим оборотом речей, прав, дій, де формуються фактори виділення з кримінологічної науки її підгалузі “економічна кримінологія”.
Як уже зазначалось і буде показано нижче, тінізація економіки в Україні з певних причин переросла критично-припустимий поріг. Тому проблема протидії процесам розповсюдження тіньових економічних відносин перестала бути лише проблемою мобілізації податкових та інших надходжень у бюджет. Вона виходить за межі суто економічної чи суто правової проблематики. У плані причинного соціально-політичного, економічного, організаційно-правового та технологічного аспектів – це єдина економіко-правова проблема, що переростає у глобальну соціальну проблему, яка зросла до рівня загрози підриву економічних основ держави. Завуальовані (під легітимні) тіньові суспільно-небезпечні фінансово-господарські операції набувають форм прямого продовження криміногенних, але не криміналізованих (не введених у кримінальний закон) економічних відносин, межа між псевдопідприємницькою діяльністю, легалізацією (“відмиванням”), акумуляцією протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю стирається.
Проблема ускладнюється тим, що весь цей деструктивно руйнівний масив криміногенних економічних відносин до кінця не усвідомлюється ініціаторами і виконавцями квазіреформ. Водночас в історично-часовому плані цей негатив виник раптово, на тлі припущених помилок у процесі здійснення соціально-економічних перетворень і стрімко розповсюджується, а відповідна науково виважена правова, організаційно-управлінська, технічна та технологічна інфраструктура детінізації відносин напрацьовується занадто повільно. Чинники, що зумовлюють зазначений стан речей, можна поділити на організаційно-правові або загально-концептуальні та спеціально-правові.
Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія” виражаються в необхідності розробки теорії детінізації економіки як спеціальної системи знань, придатної до пізнання специфічних технологій тінізації та проблем детінізації економіки, а також розкриття змісту чинників глибокої кризи:
— правової і правозастосовчої системи країни;
правового регулювання системи управління суспільно-економічними процесами;
– правового режиму функціонування процесів економічного відтворення.
Детальніше причинний комплекс глобалізації тіньових процесів розглянемо нижче, у спеціальній главі, присвяченій цим проблемам. Тут доцільно наголосити, що ефективна протидія кризовим та криміногенним процесам потребує науково обґрунтованого організаційно-правового забезпечення, оскільки проникнення протиправних капіталів у легальні схеми економічного обороту насичують різні сфери суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, який детермінує значну концентрацію криміногенних чинників та антагоністичних протиріч, які носять відтворювально-прогресуючий, негативний вплив на соціально-економічні процеси. Пізнання останніх потребує їх вивчення через призму економіко-кримінологічної науки, яка дала відповідний теоретико-методологічний інструментарій встановлення впливу криміногенно-корисливих чинників на кризові явища, а також допомагала розпізнавати в них самі криміногенні капіталооборотні процеси.
Наприклад, у результаті кризи організаційно-правового режиму функціонування механізмів економічного відтворення, що почалися наприкінці перебудови, намітились тенденції до зниження показників валового внутрішнього продукту (надалі – ВВП). Особливо високі темпи зниження ВВП в Україні почалися з 1990 року. Для висвітлення тенденцій кризових явищ у вітчизняній економіці доцільно навести деякі статистичні відомості, опубліковані в науковій доповіді Інституту стратегічних досліджень України [59, 35–48].
Так, у 1991 р., порівняно з попереднім роком ВВП скоротився на 8,7 %, у 1992 р. на 9,9 %, у 1993 р. на 14,2 %, у 1994 р. на 22,9 %, у 1995 р. на 12,2 % і у 1996 р. на 10 %.
Навіть механічне складання цих показників показує, що загальне зниження ВВП за ці роки складає 69,2 %. Але якщо врахувати кумулятивний ефект зниження ВВП, що зростає з року в рік, то такого катастрофічного спаду не спостерігалося навіть за часів великої депресії у США (1929–1933 рр.) [59, 35–48].
Особливу загрозу економічній безпеці України становить стрімка деградація промислового і науково-технічного потенціалу. За останні п’ять років виробництво в цілому скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях – значно більше.
У 1996 р., порівняно з 1995 р., майже в усіх галузях і регіонах України понад три чверті підприємств скоротили випуск промислової продукції. А кожне третє підприємство – більш як наполовину.
Значний спад виробництва відбувся на підприємствах, що виробляють будівельні матеріали (на 26,6 %).
Продовжувалось руйнування машинобудівного комплексу країни, де у 1996 р., порівняно з 1995 р., виробництво 103 із 121 основних видів продукції скоротилося. Протягом 1996 р. не випущено жодного магістрального електровоза, випуск вантажних автомобілів зменшився на 69,6 %, легкових автомобілів – на 88,2 %, автобусів і тролейбусів – відповідно на 52,2 % і 59,4 %, а основних видів сільськогосподарської техніки – від 23,3 до 97,1 відсотка.
На тлі деградації власного виробництва сільськогосподарської техніки під іноземні кредити було закуплено значну кількість зарубіжної техніки, що прив’язує аграрний сектор до іноземного товаровиробника і нищить власне сільськогосподарське машинобудування.
Відбувся значний спад випуску продукції в галузях наукомісткого виробництва. Відсутність державної підтримки наукомістких, технологічно розвинених галузей сприяє завоюванню вітчизняного внутрішнього ринку іноземними конкурентами і негативно впливає на стан економічної безпеки країни.
Слід відзначити, що у 1996 р. валова продукція сільського господарства, порівняно з 1995 р., зменшилася на 9,0 %. Це значно більше середньорічного темпу зниження виробництва сільськогосподарської продукції, який за 1991–1995рр. становив 5,4 відсотка. Врожайність зернових культур становить 19,6 центнера з гектара. Зібраний у 1996 р. врожай зернових є навіть менший, ніж врожай України у передвоєнний 1940 рік. Значна частина сільськогосподарської техніки агропромислового комплексу відпрацювала амортизаційні строки і потребує списання.
Продовжується занепад тваринництва, де обсяги продукції останнім часом скоротилися більш ніж на 40 %.
Підґрунтям для знищення вітчизняного сільського господарства є відсутність цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію. Так, з 1991 р. по 1996 р. оптові ціни на промислову продукцію сільського господарства зросли у 288 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію – у 60. Тому навіть надані в останні роки податкові пільги сільському господарству не в змозі вирішити його проблеми з-за диспаритета цін між промисловою та сільгосппродукцією.
Протягом 1996 р. набула загрозливих масштабів криза платежів. Загальна сума прострочених платежів підприємств і організацій за 1996 рік зросла в 1,8 раза і на 1 січня 1997 р. становила 20,51 млрд. грн. За останні роки невпинно зростає кількість збиткових підприємств та організацій. Якщо у 1995 році збитковим було кожне п’яте підприємство, то у 1996 р. – кожне третє. У промисловості працювало збитково 29 % працюючих підприємств (збитки становлять понад 1,7 млрд. грн.). Прибуток підприємств і організацій за 1996 р. зменшився на 25 відсотків.
Прискорювались темпи зростання готівки поза банківським оборотом. За 1996 р. вона зросла на 1418 млн. грн., або на 54 %, що призвело до зростання її частки в загальному обсязі грошової маси з 37,8 % на початку року до 43,1 % у кінці року, а готівки в національній валюті – з 49 % до 52,9 %. Тобто нині більше половини всіх коштів лише у національній валюті існує в готівковій формі та понад 60 її відсотків обертається поза банківським обігом. За останні 6 років рівень монетизації валового внутрішнього продукту зменшився в п’ять разів. Це пригнічує купівельну спроможність основної частини населення, розвиток економіки, згортає грошові відносини, погіршує ділову активність та економічну ситуацію в країні.
У 1996 р. спостерігався процес подальшого зменшення питомої ваги надання довгострокових кредитів комерційними банками. За станом на 1 січня 1997 року вона становила 10,9 % загальної суми проти 12 % на початку 1996 р.
Як і в попередні роки, товарна структура експорту формувалася за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (30 %), продукції хімічної промисловості (12 %), харчової промисловості (10 %), мінеральних продуктів (9 %). Таким чином, існуюча структура експорту негативно впливає на структурну перебудову економіки, поглиблює її технологічне відставання, сприяє деіндустріалізації країни та перетворенню її на сировинний придаток розвинених держав.
Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. На 1 січня 1997 року державний зовнішній борг України становив 8,839 млрд. дол. США (зокрема, міжнародним фінансовим організаціям – 3,3 млрд. дол. США; Росії, Туркменістану – 4,2 млрд. дол. США). Витрати на обслуговування державного зовнішнього боргу у 1996 році становили 1,11 млрд. дол. США. Водночас у 1997 р. ці витрати збільшилися на 280,2 млн. дол. США. У 1999 році зовнішній борг України зріс до 11 млрд. грн., сума на його обслуговування склала понад третини національного бюджету. У 2000 році зовнішній борг складав понад 13 млрд. доларів США [21].
Значні розміри складає заборгованість (186,1 млн. дол. США на 01.01.96) перед державним бюджетом підприємств, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду.
Усі наведені деградаційно-руйнівні процеси у сфері економіки вийшли далеко за межі суто економічних проблем.
Якщо всі наведені вище економічні, управлінські, нормотворчі, цивільно-, кримінально-, адміністративно-правові “прорахунки” піддати серйозній економіко-кримінологічній експертизі, то ми побачимо, що в основі руйнації того чи іншого напряму фінансово-господарської діяльності, тієї чи іншої галузі народного господарства лежить не тільки некомпетентність фахівців або їх ситуаційно-кон’юнктурні ініціативи, а й корупційні та інші корисливі тіньові інтереси, які набули характеру саморегулятивного відтворення. При проведенні об’єктивної економіко-кримінологічної експертизи цих процесів можна також встановити моделі таких закладок довготермінових чинників економічної небезпеки України, як: “взаємозалежність” (збільшення складності психометричних економічних зв’язків між країнами, що призводять до неминучих змін у формуванні принципів державної політики), “економічна дискримінація”, “економічне засилля”, “економічний диктат” та такі чинники екосестейту (економічної безпеки держави), як демографічна небезпека, екологічна небезпека, ресурсна, енергетична, цінова, фінансово-грошова, боргова, соціальна, медична та кримінальна види небезпек. Усі ці фактори небезпеки в Україні є наявними та в контексті екосестейту мають, безсумнівно, невипадковий, загальною мірою криміногенно-детерміністичний характер [64, 14 – 21].
Таким чином, розпізнати в загальній масі політичних, економічних, морально-психологічних, загальноправових, організаційно-управлінських причин тінізації відносин корисливі та інші криміногенно-тіньові аспекти як каталізатори виникнення розглянутих та інших факторів економічної небезпеки, розробити і впровадити в життя заходи щодо виявлення корисливих, корупційних діянь як детермінанти виникнення різних складових економічної небезпеки держави, локалізувати ці криміногенні за своєю природою чинники можна саме через економіко-кримінологічну трансформацію цих специфічних проблем. Виділення підгалузі економічної кримінології з кримінологічної науки буде сприяти розробці проблем інтерналізації економічних, організаційно-правових і кримінологічних знань у цілях детінізації економіки.


2.2.3. Спеціально-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”
Спеціально-правові чинники виділення “економічної кримінології” в окрему підгалузь кримінологічної науки полягають, перш за все, у тому, що в структурі тіньової економіки, поряд з багатьма іншими криміногенними, але не криміналізованими потужними джерелами тіньової економіки, є і такий сегмент джерел, як “економічна злочинність”. Технологічна структура, детермінаційно-причинний комплекс останньої, суттєво відрізняється від відносно простих способів і більш прозорих, або навіть очевидних причин здійснення загальнокримінального блоку злочинів.
Так, багаточисельні теорії причин злочинності, що виникли у дев’ятнадцятому столітті і пізніше як ті, що базуються на концепціях зростання злочинності “з причин бідності”, так і ті, що “причинами поширення злочинів вважають зростання благополуччя”, пояснюють тільки мотиваційно-причинний комплекс, притаманний загальнокримінальним корисливим злочинам. Наприклад, на думку бельгійського кримінолога й соціолога Кетле (1835 р.), погіршення життєвого рівня призводить до зростання злочинності. До цієї думки приєднались британці Джозеф Флетчер (1849 р.) і Річард Хассей Уоми (1857 р.). І навпаки, Джон Клей (1855 р.) доводив, що злочинність зростає зі зростанням економічної кон’юнктури та благополуччя, оскільки населення може більше вживати алкоголю. Сучасні теорія депресії (кризові явища в економіці сприяють зростанню злочинності) і теорія експансії (зростання в економіці викликає зростання злочинності і навпаки) за своєю суттю повторили основні мотиви теорії Кетле та Клея (Phillips, Votey 1981 р.).
Можна впевнено сказати, що не бідність, не пияцтво в результаті зростання благополуччя не є основою або прямою причиною зростання економічної злочинності, а тим більше тінізації економічних відносин чи тінізації цивільного обороту речей, прав, дій у цілому. Бо, як відзначалось вище, бідний, а тим більше особа, що зловживає спиртними напоями, як правило, не має доступу до фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких здійснюються серйозні економічні злочини або некриміналізовані, але криміногенні тіньові операції [72, 194–277].
Причинно-детермінаційний комплекс криміногенної тінізації відносин або одне з багаточисельних, але значних джерел тіньової економіки – економічну злочинність, особливо в перехідний період до ринкових відносин, необхідно розглядати як віддзеркалення конкретної криміногенно-зумовлюючої субстанції, яка на рефлекторному рівні (теорія рефлективності) [64, 117] діє як першопричина відтворення тіньових процесів у конкретних умовах України [79, 71–86].
Більш детально на цих проблемах ми зупинимося нижче при розгляді вчення про детермінацію та причинність тінізації суспільно-економічних відносин в економічній кримінології.
Має місце також і певна відмінність передумов, що сприяють скоєнню економічних злочинів чи некриміналізованих суспільно-небезпечних діянь, які є надпотужними джерелами поповнення “підпільного” (криміногенного) сектора тіньової економіки.
У кримінологічній літературі в основному висвітлюються обставини вчинення економічних злочинів, але детермінаційно-причинний, об’єктний, суб’єктний склад та комплексний склад умов, що сприяють відтворенню криміногенних тіньових процесів, практично не розроблено. Як відомо, умови – це явища, необхідні для того, щоб настала та чи інша подія, але самі по собі вони її ніби не викликають. Разом з тим, сучасні економічні, морально-політичні, організаційно-управлінські та правові умови щодо можливості скоєння криміногенних тіньових операцій є не менш впливовими відносно тінізації суспільно-економічних відносин, як і самі причини, що виступають як детермінанти відтворення тіньових процесів. Стан суспільства, коли “явища-умови” набувають якості детермінант, є катастрофічним, бо це та межа, коли економічна злочинність переростає в криміногенну тіньову економіку на рівні процесів саморегулятивного розширеного відтворення. Усі ці проблеми потребують нагального вивчення, причому не тільки з боку юристів. Фінансово-господарські технології, що використовуються у проведенні глобальних за своїми розмірами фінансових оборудках, шахрайствах з фінансовими та іншими цінностями, потребують залучення до розробки заходів протидії цим негативним процесам різних фахівців економічного блоку спеціальностей та через поєднання зусиль юристів і фахівців економічних спеціальностей, саме через інтеграцію їх спеціальних знань з управління економічними процесами та правового забезпечення управлінської діяльності можна створити економіко-правові, організаційно-технічні та технологічні механізми, здатні призупинити глобальну криміногенну тінізацію економічних і цивільно-правових відносин у цілому.
Разом з тим, якщо розглянути структуру традиційних вузівських програм з навчальної дисципліни “Кримінологія”, то ми побачимо, що основний масив матеріалу присвячено саме вивченню загальнокримінальних проблем. Коли такий масив матеріалу присвячується розробці цих проблем, то відповідно розвиток отримують саме вони, тобто розробляються загальнокримінальні проблеми. Це і віктимологія, і суїцид та ін. Якщо звернути увагу на зміст глав підручників, присвячених загальній частині кримінології, то вони теж базуються саме на матеріалі загальнокримінального значення. Технологічні взаємообумовлення відносин “злочинець – жертва” (віктимологія) розроблені лише щодо порушення прав фізичної особи і практично не розроблялись стосовно учасників економічних злочинів чи тіньових відносин. Можливість застосування інституту “Віктимології” стосовно відносин між тіньовиками й державою з приводу створення нею умов для ви-користання фінансово-господарських інструментів як засобу скоєння злочину, до останьнього часу не вивчалась в Україні навіть у плані коректності постановки такого питання. Те ж саме можна сказати щодо розробки інших аспектів кримінологічних категорій: “політичні причини та умови глобалізації економічних злочинів”, “специфіка особи злочинця у сфері економічних відносин”, “методи попередження тіньових відносин та економічних злочинів” і т. ін. Як зазначалось вище, у кримінологічній літературі ще й зараз зустрічаються твердження, що основна причина скоєння крадіжок, грабежів, хуліганств та ін., високотехнологічних розкрадань, скоєних матеріально-відповідальними та посадовими особами, є пияцтво [36, 191]. Але стосовно такого високотехнологічного складу злочину, як “розкрадання”, пияцтво не є першопричиною, і навіть не умовою, оскільки для скоєння технологічно-насиченого розкрадання фінансових ресурсів, або здійснення емісії фіктивних грошових коштів шляхом емісії різноманітних платіжних сурогатів (векселі, інші цінні папери та ін.) за допомогою псевдорозрахунків та фальшивих авізо чи застосування інших способів “намивання” фіктивних грошових коштів злочинцю треба мати не тільки тверезу голову, а й знання і доступ до відповідних фінансово-господарських інструментів, документації, предмета злочину та ін.
Незначна частина матеріалу, присвяченого в традиційних програмах особливої частини навчальної дисципліни “Кримінологія”, ніяк не відповідає сучасним потребам розвитку економічної кримінології. Водночас необхідність такої розробки в умовах, коли окреме некриміналізоване діяння стає глобальним, макрорівневим джерелом тінізації економіки, є очевидною (шахрайство з авізо, фінансові піраміди трастів, неповернення протягом останніх десяти років понад 50 відсотків наданих у країні кредитів та ін.) [76, 232–257].
Безумовно, в основі більшості корисливих злочинів перший рівень мотивів є однаковим – це користь, але може бути і голод, і бідність, і пияцтво, при яких корисливий мотив не завжди є присутнім, що детально відпрацьовано в кримінології. Але далі причинно-мотиваційні передумови дій суб’єкта економічних, у тому числі і податкових злочинів, а тим більше делінквента-тіньовика, суттєво відрізняються. Ця проблематика далі загальних гасел у особливій частині кримінології практично не відпрацьована. Щодо розробки змісту даної проблематики через призму інститутів загальної частини кримінології, то до неї ще не приступали. Певним обмеженням у цьому є те, що частина юристів не вважає за необхідне вникати в об’єктно-технологічні, суб’єктні та причинно-детермінаційні тонкощі тіньових економічних процесів, вважаючи це проблемами економістів і фінансистів. Інша – знаходячись на верхньому зрізі пізнання злочинності – сформувала стереотип про повну завершеність розробки методологічних основ загальної частини кримінології, тобто відсутність, із зазначених причин, об’єктивної необхідності у виділенні окремих підгалузей з кримінологічної науки. Але з цього приводу, з одного боку, слід сказати, що якщо від змісту предмета залежить методологія, конкретно-наукові методи й методики пізнання, то, пройшовши шлях досліджень через призму окремої підгалузі кримінології, скажімо, економічної кримінології, буде встановлено, що схеми й інтерпретація методів і методик, тобто система знань чи методологія, можуть доповнитись новими як гносеологічними, так і практичними синтезованими знаннями. Більш детально на цих питаннях ми зупинимося при розгляді елементів економіко-кримінологічного моніторингу. З іншого боку, можна навести приклад того, що і зараз є фахівці, які вважають кримінологію соціологією злочинності, а не самостійною наукою [31]. Однак, на щастя, це не стало перепоною на шляху об’єктивного становлення кримінології як самостійної загальнотеоретичної науки для кримінально-правового блоку дисциплін.
Сучасний стан криміногенної тінізації відносин природно зумовлює розробку як високотехнологічних різнорівневих і різнопрофільних причинно-детермінаційних чинників та передумов тіньових процесів, так і відповідну характеристику (відмінної за кримінологічними оцінками від суб’єкта крадіжки, грабежу, хуліганства та ін.) такої кримінологічної категорії, як “особа тіньовика-делінквента”. Зміст висвітлення питань формування особи грабіжника, хулігана, вбивці та ін. (загальна кримінологія) і формування особи шахрая фінансовими ресурсами (бізнесмена, банкіра та ін.) на першому етапі вивчення цих проблем певною мірою має щось спільне. Однак подальша розробка зазначених проблем показує, що причинний склад і шляхи їх вирішення є, безумовно, різними [60]. Тут повинні розроблятися причинно-детермінаційні передумови, притаманні формуванню особи “білокомірцевої” злочинності. У контексті економічної кримінології має розроблятися своя психокібернетика тіньовика, його еволюціографія, органографія та ін. Якщо пройти цей шлях у загальній частині економічної кримінології, то проблематика, віднесена до особливої частини системи підгалузі науки “економічна кримінологія”, отримає реальне теоретичне підґрунтя для проведення подальших досліджень та перманентного моніторингу тіньових відносин.
Саме нерозробленість як “загальних”, так і “спеціальних” економіко-кримінологічних проблем на конкретно причинно-технологічному рівні та економіко-правових і організаційно-управлінських засобів їх вирішення стала підґрунтям трансформації звичайної економічної злочинності, притаманній кожній економічній системі, до рівня офіційної криміногенної економічної діяльності. Причому ознака рівня офіційності у контексті тіньових діянь належать як до обсягів обороту злочинних і офіційних капіталів, так і до форм їх отримання. Скажімо, трасти, у контексті декретів Кабінету Міністрів, що регулювали їх діяльність, набули свої капітали хоч і протиправним, але повністю офіційним шляхом. Незаконні емісії фіктивних грошових коштів (шахрайства з авізо) кваліфікувати як злочин закон не дозволяє і сьогодні. Кваліфікація дій “розкрадача” сотень гривень чи “особливо небезпечного пенсіонера-спекулянта” ніяких проблем не викликала, тоді як глобальні криміногенні оборудки з фіктивними фінансовими ресурсами [66, 77] на мільярди карбованців і досі залишаються за полем дії закону. Саме нерозробленість економіко-кримінологічних аспектів цих проблем та інструментарію їх пізнання і розв’язання завели в глухий кут кримінально-правову політику держави. Про це свідчать наведені вище незначні криміналізовані діяння та глобальні економічні оборудки, які закон не дає можливості кваліфікувати як злочини, у той час як останні є вкрай суспільно небезпечними, оскільки здатні зруйнувати фінансову систему й підірвати економічну безпеку держави. Якраз економіко-кримінологічні проблеми протидії економічної злочинності як складового елементу тіньової економіки повинні стати предметом вивчення такої підгалузі кримінологічної науки, як економічна кримінологія. Саме ці розробки мають стати підґрунтям для розвитку не тільки кримінологічної науки, а й таких наук, як кримінальне право, криміналістика, екосестейт, судова бухгалтерія, а також інструменти вдосконалення економіко-правових механізмів з проблем ризик-менеджменту, валютного регулювання, банківської справи, ринку цінних паперів, проблем податкового законодавства та ін.
Технологія способів скоєння тих чи інших економічних злочинів, причинно-наслідкові та інші ознаки можуть стати предметом вивчення і засобом розвитку таких наук, як криміналістика, судова бухгалтерія, бо, не визначивши всебічну технологію сучасних економічних злочинів, не можна розробляти проблеми їх попередження, документування та розкриття. Усі ці прояви за своєю технологією кардинально відрізняються від загальнокримінальних злочинів. Саме економіко-кримінологічна розробка складових тіньової економіки повинна стати базою для розвитку, ризик-менеджменту в межах фінансового права, бухгалтерського обліку, удосконалення механізму валютного контролю та ін. У свою чергу, інтеграція знань про діапазон і зміст криміногенних чинників дасть змогу розробляти, у межах згаданих наук, суспільно-корисні схеми й методи використання тих чи інших фінансово-господарських інститутів, які б сприяли розвитку легальної, а не тіньової економіки. Саме така методологія має стати підґрунтям для розробки економіко-правових засобів щодо створення відповідних передумов подолання системної економічної кризи, детінізації економіки, корекції таких складових економічної політики, як податкова, кредитно-фінансова, зовнішньоекономічна та монетарна політика, український варіант виконання яких на сучасному етапі тінізації відносин став першопричиною пригнічення процесів економічного відтворення та глобальної тінізації всіх сфер цивільного обороту речей, прав, дій з усіма деградаційно-руйнівними, у тому числі і криміногенними наслідками у сфері суспільно-економічних відносин.
Наприклад, технологія скоєння, виявлення і розкриття вимагань, крадіжок, вбивств, шантажу та ін. суттєво відрізняються від усіх видів розкрадань. Юридичний аналіз цих питань показує, що при крадіжках, вимаганнях та ін. суб’єктом злочину є стороння особа, яка не має доступу до предмета посягань, тоді як при розкраданні суб’єктом злочину є матеріально-відповідальні або посадові особи, які мають доступ до предметів розкрадання. Засобами попередження крадіжок є насамперед технічне укріплення об’єкта. Засобом попередження розкрадань, перш за все, є розв’язання організаційно-управлінських питань – добір і розстановка керівних та матеріально-відповідальних осіб, удосконалення системи та предмета управління, документального контролю, обліку, руху, списання матеріальних цінностей. Крадіжка, як правило, не є латентною. Її розкриття здійснюється за схемою – від завжди зареєстрованого факту злочину до злочинця, тоді як факт розкрадання практично завжди вуалюється, носить латентний характер. Його розкриття, як правило, здійснюється за схемою – від особи злочинця до факту злочину.
Відрізняються також методи розкриття таких злочинів.
По-перше, у першому випадку здійснюється пошук і процесуальне та криміналістично-технічне закріплення слідів на місці злочину. У – випадку аналізуються різні економічні нормативи та взаємозалежні показники фінансово-господарської діяльності, проводяться інвентаризація, документальна ревізія, судово-бухгалтерська експертиза та ін. Ще більше потребують уваги ці особливості в сучасних умовах, коли тіньові операції, окремі економічні злочини, у тому числі і розкрадання, набули глобальних криміногенних процесів, спрямованих на стрімке накопичення кримінальних капіталів.
По-друге, у наведених умовах, починаючи від чинників формування психології, інтелекту, ментальності та ін., має певні відмінності типологія особистості тіньовиків, у тому числі і суб’єктів “білокомірцевих злочинів”. Визначення зазначених та деяких інших особливостей змісту кримінологічних категорій, пов’язаних з економічною злочинністю, має важливе значення для практичного вирішення багатьох аспектів проблем боротьби з економічною злочинністю.
По-третє, усі ці відмінні особливості форм, способів і видів тіньової діяльності, її одного з джерел – економічної злочинності – в прогнозованих умовах планової економіки були не настільки загострені. Економічна й загальнокримінальна злочинність не мали ні правового, ні матеріального підґрунтя для інтеграції. Рівень її зростання був невисокий, прогнозований та підконтрольний [88]. Доходи, отримані за рахунок скоєння злочинів чи правопорушень, як правило, носили споживчий і тільки інколи епізодично-відтворювальний характер. При цьому рівень відтворення протиправних доходів був спрямований зловмисниками на підтримання джерел споживання і практично не впливав на зростання криміногенної потужності цих джерел. Дані джерела протиправних доходів мали природні внутрішньотехнологічні обмеження (створення відносно невеликих лишків сировини за рахунок порушень технології переробки та ін.). Безперечно, ці доходи складали для тих часів значні суми, але вони не могли і близько порівнюватись з обсягами обороту капіталів у легальній економічній діяльності. Це була звичайна економічна злочинність з іншою технологічною, суб’єктивною і причинно-мотиваційною природою та наслідковими ознаками, певною організованістю на рівні групової змови з приводу часу, техніки та способу здійснення конкретного злочину чи правопорушення.
Разом з тим, рівень таких відносин, обсяги й доля криміногенних доходів у загальній масі легальних оборотних капіталів у сфері суспільно-економічних відносин навіть умовно не дозволяли співставляти ці діяння на рівні економічних процесів, що притаманні феномену ”тіньова економіка”.
При таких рівнях та обмежених технологічних, правових, морально-етичних можливостях злочинного світу (злочинні угруповання чи “елітарні” клани практично не мали можливості привласнити завод, магазин та ін., як і не мали широкого доступу до легітимних фінансово-господарських інструментів, не кажучи про те, що таких впливових злочинно-кланових угруповань, що володіють цілими галузями (нафто, газо, метало комплекси та ін.), взагалі не було. У тих практично некриміногенних умовах загальнокримінологічні методи в цілому забезпечували технічний, технологічний та правовий інструментарій, необхідний для боротьби з економічною злочинністю. У той час з оперативною обстановкою успішно справлялися три тисячі працівників служби боротьби з економічною злочинністю країни. Зараз тіньовою економічною проблематикою займаються понад 100 тисяч співробітників, але результат відомий.
До 1986 року – початку глобальної трансформації криміногенних процесів у СРСР – у практиці боротьби зі злочинністю фактично не зустрічалось випадків неможливості кримінально-правової кваліфікації тих чи інших суспільнонебезпечних діянь. У правозастосовницькій практиці на рівні окремих цивільно-правових казусів інколи можна було зустрічати колізію норм, але про “війну законів” суспільство та фахівці не мали уявлення [72, 15–17, 234].
Створивши політичні умови щодо привласнення фабрик, заводів, банків, підприємств торгівлі тощо, держава тим самим спровокувала творче мислення – “мозковий штурм” – осіб з добре розвиненими “хватальними” рефлексами та заснувала саморегулятивний, високооборотний, відтворювально-прогресуючий криміногенний механізм, який за короткий час зумовив не тільки зростання обсягів загальнокримінальної та економічної злочинності, а змінив її природу, характер і динаміку відтворення. Відтворення криміногенного потенціалу зросло до рівня економічних процесів. Така діалектика виникнення і розвитку феномена “тіньова економіка”.
Поняття “економічне відтворення” з легального економічного процесу перейшло в тіньову економіку. Причому, як було показано у попередньому параграфі, у легальному секторі проходить повна деградація складових процесів економічного відтворення: занепад виробничого потенціалу, старіння засобів виробництва, знищення виробничого сектора економіки, продуктивних сил та ін., тоді як у тіньовій економіці спостерігаються процеси “відтворення”, причому в геометричній прогресії. Щоправда, саме “відтворення” прогресує лише в акумуляції корупційного та іншого криміногенного потенціалу, а не збільшення НВП чи інших позитивних економічно-відтворювальних процесів.
Як зазначалось вище, ці ж зміни в суспільно-економічних відносинах зумовили переміщення центру ваги всієї злочинності в економічну сферу. Навіть загальнокримінальні злочини (убивства на замовлення, шантаж, вимагання (рекет), розбійні напади, грабежі, крадіжки та ін.) здійснюються на професійній системній основі з метою стрімкого накопичення приватного капіталу, тобто з мотивів відтворювально-економічного, а не епізодично-споживчого характеру. Саме ця мотивація стала підґрунтям зростання економічної злочинності (основний підвид джерел підпільного сектора тіньової економіки) до обсягів легальних економічних оборотів.
На перший погляд, розподіл фінансових (у тому числі і бюджетних), енергетичних та інших ресурсних потоків та інформаційних каналів між елітно-клановими угрупованнями вже здійснився, що, за прогнозами теоретиків суспільно-економічних перетворень, повинно було ці елітно-злочинні клани підштовхнути до наведення правопорядку та стабілізації криміногенної обстановки. Разом з тим, як показує світова, а зараз і вітчизняна практика, процес накопичення та перерозподілу капіталів в антагоністично-конкурентному, вкрай віктимізованому, середовищі не має кінця. Причому динамічна трансформація суспільно-економічних відносин зумовила трансформацію способів економічних злочинів і некриміналізованих тіньових діянь, здійснення яких передбачає використання легальних високотехнологічних фінансово-господарських інструментів, комп’ютерних технологій, застосування яких призводить до накопичення глобальних обсягів тіньових капіталів злочинного походження, а разом з цим – відтворення криміногенного потенціалу і джерел отримання таких доходів. Окремі однопрофільні епізодичні злочини як джерела підпільного сектора тіньової економіки трансформуються в глобальний макрорівневий криміногенний процес – в однопрофільно-стабільні і супутні з ними різнопрофільно-стабільні прогресуючі джерела злочинних доходів відтворювального характеру. Як приклади такої трансформації злочинів, можна навести вже згадані нами кредитні відносини, коли окремі випадки шахрайства (неповернення кредитів) переросли в суцільне шахрайство з кредитними ресурсами. Як зазначалось вище, вже декілька останніх років більше половини отримуваних кредитних коштів позичальники кредиторам не повертають. При чому, якщо уважно вивчити ці кредитні справи на предмет дотримання самими “потерпілими” кредиторами правового режиму надання кредитів, додержання встановлених НБУ економічних нормативів та методологічних технологій щодо управління кредитними ризиками, то стане цілком ясно, що основну частину наданих у кредит коштів уже при їх отриманні ніхто не вимагав і не збирався повертати. Ці кошти були вкрадені позичальниками і нерідко у співучасті з самими посадовими особами (потерпілих кредитних установ), які приймали рішення про надання такого кредиту [76, 261].
Іншим прикладом трансформації фінансово-господарських відносин у глобальний криміногенний процес є: заволодіння коштами населення шляхом шахрайства трастових компаній; емісії фіктивних грошових коштів під прикриттям псевдорозрахункових операцій; розкручування інфляційної спіралі за допомогою підвищення курсу ВКВ стосовно національної грошової одиниці та ін.
Тому, на нашу думку, саме виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія” дасть змогу на методологічному рівні зосередити увагу неупереджених науковців і практичних працівників органів державної влади й управління на визначенні об’єктивних причин негативних тенденцій в економіці, а також на розробці методів кримінологічного моніторингу тих чи інших джерел тіньової економіки, визначенні їх потужності, методів протидії та ін.
Оскільки підґрунтям негативних соціально-економічних процесів є великий, криміногенно – насичений перерозподіл власності, то саме економіко-кримінологічні методи покликані показати динаміку, рівень, макро- і мікрорефлективні, взаємозалежні технології впливу криміногенних аспектів перерозподілу власності на зазначені деградаційні тенденції. Саме економічна кримінологія, як інтегративно-синтезуючий елемент теорії детінізації економіки, покликана стати підґрунтям для розробки та створення економічних передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки – одного з важливих важелів подолання сучасної економічної кризи.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ