2.3. Економічна кримінологія, її поняття, предмет та співвідношення з теорією детінізації економіки

2.3. Економічна кримінологія, її поняття, предмет та співвідношення з теорією детінізації економіки

3
0


2.3. Економічна кримінологія, її поняття, предмет та співвідношення з теорією детінізації економіки


2.3.1. Економічна кримінологія як підгалузь кримінологічної науки. Її поняття, предмет, співвідношення з суміжними науками та теорією детінізації економіки
Розгляд організаційно-правових та спеціально-правових чинників, які зумовлюють виділення економічної кримінології, показують, що найближчими завданнями кримінологічної науки на цьому шляху є розробка спеціальної економіко-кримінологічної теорії пізнання моніторингу та призупинення процесів криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин. У цьому контексті, підходячи до висвітлення тих чи інших проблем, що зумовлюють виділення економічної кримінології в окрему підгалузь кримінологічної науки, ми наголошуємо, що це не є повним хрестоматійним висвітленням усіх аспектів предмета запропонованої підгалузі науки. На цьому етапі дослідження через розробку спеціальної теорії детінізації економіки ми лише робимо свого роду наукову розвідку, окреслюємо основні напрями вивчення різноманітних факторів, діалектично пов’язаних з предметом економічної кримінології.
Перш ніж сформувати поняття, предмет та інші структурні елементи економічної кримінології, необхідно визначити спільне й особливе економічної кримінології з її материнською наукою – кримінологією та іншими суміжними з нею науками.
Кримінологія в Україні, як і в інших країнах, де вона розвивалася у межах юридичних наук стала загальнотеоретичною базою для кримінального блоку наук (кримінальне право, кримінальний процес, криміналістика, оперативно-розшукова діяльність, судова статистика, судова психологія, прокурорський нагляд, цивільне право та процес, інші спеціально-правові науки). Співвідношення кримінології та зазначених юридичних дисциплін, у плані розробки в її межах механізмів протидії правопорушенням, на нашу думку, можна порівняти зі співвідношенням теорії держави і права з іншими юридичними науками.
Слід відзначити також взаємозв’язок кримінології та її підгалузі – економічної кримінології – з такими загальнотеоретичними суспільними науками, як філософія, політологія, соціологія і т. д. Природу цієї взаємодії можна розглядати через призму того, що злочинність і тіньова економіка, з одного боку, є соціальним явищем, яке вивчає філософія, соціологія та інші суспільні науки, з іншого – процес пізнання і боротьби зі злочинністю і тіньовою економікою потребує застосування не тільки спеціальних, а й комплексу загальнонаукових методів дослідження. Але насамперед встановимо, що є спільним у предметах кримінології та економічної кримінології.
По-перше, спільним у галузі й підгалузі кримінологічних наук, що розглядаються, є те, що економічна кримінологія, як підгалузь кримінології, не відривається від своєї галузі, вона спирається на її загальнотеоретичні підходи. Структура складових елементів предмета економічної кримінології, як підгалузі науки, будується за тією ж схемою, що і в кримінології. Спочатку на підставі логіко-структурного аналізу феномена “тіньова економіка” ми вивчаємо структуру тіньової економіки, її складові елементи та класифікаційні ознаки криміногенних джерел тіньової економіки. Потім розглядаємо суб’єктний, причинно-детермінаційний та технологічно-відтворювальний об’єктний комплекси тіньової економіки. Далі, використовуючи загальнонаукові та конкретно-наукові, статистичні та інші методи пізнання дійсності, ми визначаємо методологію економіко-кримінологічного моніторингу різноманітних джерел тінізації, їх специфічний причинний та технологічно-відтворювальний комплекс, стан, динаміку та тенденції змін, загальноконцептуальні або макрорівневі економіко-правові, організаційно-управлінські, технічні й технологічні засоби попередження тіньових процесів.
Усі позначені складові – інститути зазначеної підгалузі кримінологічної науки стануть основними трансформаційно-синтезуючими елементами загальної частини теорії детінізації економіки, а також методологічною основою пізнання, моніторингу та локалізації конкретних джерел тіньової економіки, що стануть предметом вивчення в особливій частині теорії детінізації економіки. Таким чином, ми встановили, що логіко-структурна форма складових елементів економічної кримінології, включаючись у загальну частину теорії детінізації економіки в якості трансформаційно-синтезуючого елементу, чільно пов’язана зі своєю материнською наукою – кримінологією. Разом з тим, як буде показано нижче, гносеологічні аспекти змісту і сам зміст складових елементів запропонованої підгалузі кримінологічної науки докорінно змінюється згідно зі специфікою її предмета.
Водночас, не відриваючись від досягнень, здобутих у кримінології та інших юридичних науках, економічна кримінологія подальший свій розвиток може отримати лише в процесі досліджень криміногенних економічних діянь, конкретних джерел тіньової економіки та властивих їм технологій, за якими досліджується легітимний, протиправний псевдолегітимний і нелегальний економічний оборот. Знання про управлінські, правові, фінансові, інші економічні капіталооборотні технології, причини та передумови їх використання в тіньових економічних процесах можна здобути звернувшись насамперед до управлінського, правового й економічного блоку наук, оскільки криміногенний масив тіньових економічних процесів та відповідні документооборотні технології, що їх супроводжують, утворюють зміст складових елементів предмета економічної кримінології.
По-друге, вони, наука кримінологія і її підгалузь економічна кримінологія, вивчають схожі за своєю природою соціально-правові явища, але слід ще раз звернути увагу на те, що злочинність є лише одним з багаточисельних інших криміногенних та некриміногенних джерел тіньової економіки.
Як відомо, кримінологія – це соціолого-правова наука про стан, динаміку, причини злочинності, методи її вивчення, шляхи й засоби запобігання. Є декілька за своєю суттю схожих визначень змісту поняття науки “кримінологія” [8; 36; 44; 45; 47]. Для полегшення здійснення порівняльного аналізу ми наведемо найкоротше з них.
Предмет кримінології складається з чотирьох основних елементів:
1. Злочинність як соціально-правове явище.
2. Особа злочинця.
3. Причини та умови злочинності.
4. Запобігання злочинності [8].
Продовжуючи обґрунтування спільного й відмінного в предметі економічної кримінології та кримінології, слід підкреслити, що між першою і другою є генетичний взаємообумовлений зв’язок, що дозволяє нам визначити першу як підгалузь кримінологічної науки.
Разом з тим, у чому конкретно, крім зазначеного вище, полягає специфіка особливого, що зумовлює виділення економічної кримінології в окрему підгалузь науки?
Ця особливість полягає в тому, що, вивчаючи стан, динаміку, обсяги, причинно-мотиваційні обумовлення, технології виникнення, трансформацію і засоби протидії економічній злочинності та такому різноманітному та глобальному за своїми масштабами явищу, як феномен “тіньова економіка”, інститути економічної кримінології разом з іншими елементами теорії детінізації економіки повинні напрацювати синтезовану систему знань пізнання і моніторингу різноманітних джерел тіньової економіки з урахуванням специфіки останніх, що стане методологічним підґрунтям для створення економіко-правової інфраструктури детінізації відносин у сфері цивільного обороту речей, прав, дій. Це можна зробити, лише врахувавши в межах компе-тенції економічної кримінології певні економічні закони, фінансово-господарські й управлінські технології, їх структуру, складні й дуже часто деформовані та суперечливі економічні механізми, криміногенні або просто дезінтеграційно-руйнівні аспекти тіньових капіталооборотних технологій. Без урахування зазначених особливостей та напрацювання таких знань, їх поєднання зі знаннями відповідних правових, економічних та цілого ряду інших суміжних з економічною кримінологією наук, неможливо об’єктивувати процес пізнання:
– структури, складових елементів тіньової економіки;
– видів і підвидів її джерел (соціально-нейтральні, соціально-позитивні джерела доходів “неформального” сектора тіньової економіки та антисоціальні, соціально-негативні відтворювально-прогресуючі, вкрай суспільно небезпечні криміналізовані та некриміналізовані джерела накопичення незаконних капіталів підпільного (криміногенного) сектора тіньової економіки);
– причин, умов, мотивів і закономірностей переміщення центра ваги загальнокримінальної злочинності у сферу економічних відносин;
– причин і обумовленостей інтеграції загальнокримінальних злочинних проявів з економічною злочинністю – відтворення на цій основі надпотужного криміногенного потенціалу в економічній, управлінській, правотворчій, правозастосовницькій практиці (як довготермінових чинників економічної небезпеки держави);
– методів математичної оцінки й економіко-кримінологічного моніторингу обсягів тіньової економіки;
– шляхів та засобів обмеження чи локалізації злочинних проявів та інших джерел тіньової економіки й детінізації суспільно-економічних відносин.
Як зазначалось вище, у зв’язку з природою закономірностей виникнення і розповсюдження тіньових явищ, які в контексті теорії детінізації вивчає економічна кримінологія, зазначена підгалузь кримінологічної науки тісно пов’язана з великим блоком управлінських економічних і економіко-правових та інших суміжних з нею наук. До таких слід віднести такі науки, як: теорія управління, фінансовий менеджмент, ризик-менеджмент, економічна теорія, політична економія, екосестейт (економічна безпека держави), економічна безпека підприємництва, управління підприємницькими ризиками, економетрія, фінансове право, бухгалтерський облік, загальна та судова бухгалтерія, судова статистика, інформатика, наука управління, цивільне, адміністративне, арбітражне право, кримінальне право, криміналістика, соціологія, психологія.
Необхідність вирішення організаційно-управлінських, технічних, економіко-технологічних і правових проблем на економіко-кримінологічних засадах пов’язує економічну кримінологію також із законодавством і підзаконними актами, що регулюють банківську справу, діяльність парабанківських установ, підприємницьку, зовнішньоекономічну, податкову, митну та інші види діяльності. Як зазначалось вище, пізнання феномена “тіньова економіка” потребує також вивчення технологічно-правових аспектів біржової, приватизаційної та деяких інших видів діяльності.
Слід наголосити, що економіко-кримінологічні методики дослідження є також важливими для розробки організаційно-правових та інформаційно-аналітичних заходів, удосконалення механізму контролю за каналами відтоку валютних коштів при експортно-імпортних та інших зовнішньоекономічних операціях.
Саме економіко-кримінологічний підхід необхідно покласти в основу теорії детінізації економіки через економіко-кримінологічну трансформацію засобів бухгалтерського обліку [79, 270 – 295]. Наприклад, використовуючи економіко-кримінологічні методи й методики, можна сприяти розробці алгоритмів удосконалення бухгалтерського обліку як засобу супроводження фінансово-господарського обороту капіталів у економіці країни, визначити шляхи розв’язання (у контексті детінізації економіки) проблем удосконалення документального супроводження цивільного обороту речей, прав, дій, вийти на визначення проблем кримінально-правової кваліфікації суспільно небезпечних, але некриміналізованих діянь, які є надпотужнішими джерелами накопичення тіньових капіталів.
Економіко-кримінологічні й логіко-структурні методи пізнання тіньової економіки дають нам змогу визначити класифікаційні основи подальшої систематизації джерел тіньової економіки, зробити ці, на перший погляд, хаотичні, різнорівневі та різнопрофільні джерела такими, що при поетапній їх класифікації розкривається природа, структура та технологічні особливості тих чи інших джерел тіньової економіки [79, 45–70]. Це дозволяє визначити комплексні економіко-правові заходи щодо бажаного впливу на ці джерела [72, 194–234].
Підводячи підсумок викладеного, робоче поняття економічної кримінології у контексті теорії детінізації економіки може бути визначено як економіко-правова наука, об’єктом дослідження якої є економіко-правові, організаційно-управлінські, технічні, технологічні відносини, пов’язані з: пізнанням структури, закономірностей, технологій, причин та умов виникнення і діапазону розповсюдження кримінальних джерел тіньової економіки; формуванням особи тіньовика-делінквента, типізацією осіб-суб’єктів кримінальних тіньових відносин; методами і методиками економіко-кримінологічного моніторингу різнорівневих і різнопрофільних кримінальних джерел тіньової економіки та механізмів кримінальної тінізації цивільного обороту речей, прав, дій, а також закономірностей, форм і засобів створення організаційно-правової інфраструктури попередження економічної злочинності та детінізації фінансово-господарських відносин.
Забігаючи трохи вперед, визначене поняття економічної кримінології можна взяти за основу для визначення робочого поняття спеціальної економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки, яка за допомогою власних елементів, трансформованих через елементи економічної кримінології, вивчає: некриміналізовані криміногенні й некриміногенні види джерел тіньової економіки; антисоціальні, соціально-перемінні, соціально-нейтральні та соціально-позитивні види або підвиди джерел тінізації суспільно-економічних, організаційно-управлінських, правотворчих, праворегулятивних і правозастосовчих відносин; сутність, природу некриміналізованих криміногенних і некриміногенних джерел тіньової економіки, форми їх проявів; технологію, причини, умови й закономірності виникнення і розширеного відтворення феномена “тіньова економіка”; інтеграцію і мінливість її джерел; особливості типізації осіб-суб’єктів тіньових відносин; вивчення закономірностей та форм прояву криміногенних та некриміногенних джерел тінізації, засад їх розмежування; розробки заходів щодо локалізації джерел тіньової економіки, усунення причин і умов тінізації як основної складової системи детінізації суспільно-економічних та інших цивільно-оборотних відносин. Розмежування предметної сфери економічної кримінології і спеціальної теорії детінізації економіки здійснено в цілях уникнення порушень сталих методологічних підходів до визначення предмету кримінологічної науки, який полягає в тому, що предметом вивчення кримінологічної науки є злочин, злочинність, особа злочинця, причини та умови скоєння злочинів та засоби запобігання злочинності. Разом з тим, тісний взаємозв’язок кримінальних й некриміналізованих криміногенних джерел ТЕ, а також необхідність відокремлення від них некриміногенних джерел тіньової економіки закладають основу визначення співвідношення економічної кримінології зі спеціальною теорією детінізації економіки. Ці питання більш детально ми розглянемо нижче.
Водночас у контексті цілей даної роботи елементи предмета економічної кримінології доцільно розглянути у співвідношенні з предметом теорії детінізації економіки.
Перший елемент предмета економічної кримінології включає учення про злочин і злочинність у сфері економічних відносин. Предмет теорії детінізації економіки – учення про феномен “тіньова економіка”, його такі складові елементи, як сектори, джерела, види та підвиди різнорівневих і різнопрофільних джерел тінізації економічних та інших цивільно-оборотних відносин, тіньову економіку в цілому як соціально-політичне, організаційно-управлінське, економіко-правове й переважно криміногенне явище.
Другий елемент предметів економічної кримінології та теорії детінізації економіки відповідно включають: учення про особу злочинця, типізацію суб’єктів скоєння злочинів у сфері економічних відносин – учення про тіньовика-делінквента і класифікацію типів осіб-суб’єктів тіньових відносин, пов’язаних з тіньовим оборотом речей, прав, дій.
Третій елемент предметів економічної кримінології та теорії детінізації економіки включають учення про: детермінацію та причинність глобалізації розмірів конкретних злочинів і зростання злочинності в сфері економічних відносин; причини та умови виникнення і стрімке розповсюдження тіньових процесів у сфері фінансово-господарських відносин.
Четвертий елемент предмета економічної кримінології включає учення про засоби запобігання економічній злочинності. Предмет теорії детінізації економіки – вчення про економіко-кримінологічний моніторинг джерел тіньової економіки (надалі – джерел ТЕ) і механізмів тінізації цивільно-оборотних відносин країни як системи методологічних знань про ретроспективне та поточне спостереження, аналіз, оцінку потужності тих чи інших джерел накопичення тіньових капіталів, прогноз тенденцій їх розвитку, визначення причин, технологій і закономірностей відтворення тіньових процесів, форм, засобів та пріоритетів щодо обмеження або локалізації джерел тіньової економіки, шляхи створення економічних передумов детінізації економіки, а також створення організаційно-правової інфраструктури щодо превентивного усунення причин та умов тінізації економічних відносин.


2.3.2. Загальна характеристика співвідношення методологічних засад економічної кримінології та теорії детінізації економіки
Розмежовуючи елементи предмета економічної кримінології з елементами теорії детінізації економіки, ми прийшли до висновку про взаємозв’язок, взаємопроникнення, відносну самостійність, чим заклали основу для розгляду питання про співвідношення методологічних і прикладних засад економічної кримінології і теорії детінізації економіки. Розглянемо це питання на прикладі характеристики особи-суб’єкта тіньових відносин та особи злочинця. Дотримуючись традиційного підходу, що кримінологія вивчає тільки злочинця, а особу, що скоїла криміногенні, але некриміналізовані суспільно небезпечні тіньові діяння, не вивчає, оскільки це виходить за межі предмета кримінології, ще раз підтверджує необхідність методологічно вирішувати ці питання за рахунок розробки спеціальної теорії детінізації економіки, оскільки особа-суб’єкт тіньових відносин, поряд з іншими учасниками тіньових процесів, включає в себе і особу злочинця. Поряд з цим для пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”, вивчення всіх типів осіб-суб’єктів тіньових відносин, у тому числі і суб’єктів скоєння злочинів у сфері економіки та криміногенних некриміналізованих діянь, є вкрай необхідним, оскільки в перехідний період до ринкових відносин, крім зазначених вище, скоюється ціла низка нових як криміналізовних так, і криміногенних, але некриміналізованих діянь. Останні є значно небезпечнішими, ніж більшість діянь, що вже визнані злочином.
Аналогічною є ситуація і стосовно всіх інших наведених вище складових елементів предмета економічної кримінології, оскільки вони в результаті наведеного вище розмежування також виходять за межі методологічних підходів до формування предмета науки кримінології. Тобто ці традиційні методологічні підходи без виділення розробки спеціальної теорії детінізації обмежують інтегративну розробку проблематики щодо детінізації економіки. Разом з тим, є в цій проблемі і суто прикладний аспект, який полягає у тому, що детінізація економіки через призму кримінології економістам “не цікава”, а юристи, у тому числі і кримінологи, розглядають ці проблеми в межах сталих дефініцій, сформованих у зовсім іншій криміногенній ситуації – відсутності у правопорушників своїх банків, підприємств як інструментів скоєння глобалізованого криміногенного капіталообороту. Відповідно сталі кримінологічні дефініції не спроможні пояснити, а тим більше віддзеркалити нові для нашої юридичної науки криміногенні але некриміналізовані технології та пов’язані з ними глибинні проблеми фінансово-, інформаційно- й управлінсько-технологічного характеру. Однак врахувати ті або інші криміногенні і не криміногенні тіньові відносини, пов’язані з використанням технологій тих чи інших фінансово-господарських і організаційно-управлінських інструментів, неможливо без знання відповідних механізмів функціонування цих інструментів. У результаті ми отримали сьогодні величезний масив фінансово-правових та інших законодавчих актів, які не тільки не перекривають, наприклад, канали відтоку валютних коштів за кордон, а й стимулюють глобальний, відносно ВВП країни, відток валюти за кордон та інші найрізноманітніші зловживання у цьому сегменті економічних відносин. Поряд з цим, механізм валютного контролю “вдосконалювався” у понад вісімдесяти нормативно-правових актах, одинадцяти Указах Президента і т. д. [75]. Це стосується також сфери банківської діяльності [72, 12–20], бухгалтерського обліку, ринку цінних паперів [79, 120, 228–308] та інших сфер економічної діяльності, куди проникли як криміналізовані, так і некриміналізовані, але за своєю природою криміногенні та вкрай суспільно небезпечні тіньові відносини.
Разом з тим, феномен “тіньова економіка” – явище, яке виникло на організаційно-управлінському, фінансово-правовому чи навіть ширше – економіко-правовому причинно-детермінаційному комплексі, який виник на тлі реформування політичної та економічної системи країни. Тому пізнати, відстежити трансформаційні зміни джерел ТЕ та створити відповідну економіко-правову, організаційно-управлінську, технічну та технологічну інфраструктуру детінізації економіки можливо тільки спільними зусиллями управлінців, економістів та юристів. Інтегральною наукою, яка б забезпечила методологічне поєднання зусиль цих трьох категорій фахівців на ефективну протидію тіньовому капіталообороту, повинна стати спеціальна економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки. Безперечно, йдеться не тільки про таке, на перший погляд, “штучно-прикладне” поєднання завдань теорії детінізації економіки. Справа в тому, що з часом, вникаючи у глибинні механізми фінансових інструментів, інші різноманітні фінансово-господарські технології, фахівці з проблем детінізації економіки винайдуть і дадуть відповідний поштовх до розвитку спеціального методологічного інструментарію і категоріального апарату, який об’єктивно відобразить проблему тіньового капіталообороту та стане методологічним підґрунтям розробки нових і інтерпретації сталих методів у цілях детінізації економіки. Не виділивши цю проблематику в окрему підгалузь кримінологічної науки і не інтегрувавши її методологічні досягнення у спеціальній економіко-кримінологічній теорії детінізації економіки, кримінологи, економісти та управлінці і далі будуть шукати причини економічної злочинності в пияцтві, а чинники і технології глобальної тінізації економіки – у поганому менталітеті підприємців, правоохоронців і народу України в цілому.
Ще одним аргументом (поряд з наведеними вище і багаточисельними іншими) щодо необхідності і можливості нових підходів до методологічного забезпечення проблем детінізації економіки може стати й такий критерій. Як уже згадувалось вище, серед учених суспільних наук до цього часу йде дискусія щодо самостійності самої науки “кримінологія”. Дане питання виникає у зв’язку з пропозиціями розглядати кримінологію як одну із спеціальних соціологічних теорій, і в цьому контексті її визначають як соціологію злочинності. Наводиться й такий аргумент: оскільки прикладну соціологію в цілому складають спеціальні соціологічні теорії, то чому б кримінологія не могла розглядатися як складова прикладної соціології? Ця дискусія з визначенням різних поглядів достатньо повно висвітлена в науковій літературі [45, 38–44; 133, 8–37, 27; 110].
Інколи обґрунтування кримінології як соціології злочинності аргументують тим, що в кримінології застосовуються так звані конкретно-соціологічні методи.
Однак дані методи є загальними для всіх суспільних наук, у тому числі для демографії, економіки, кримінології і т. д. Разом з тим, усі ці загальнонаукові методи мають свій зміст та свою специфіку, що залежить від предмета тієї чи іншої конкретної науки (соціологічні методи, такі, наприклад, як анкетування, інтерв’ювання, здійснюються стосовно будь-якого конкретного предмета пізнання). “Показовим є те, що самі прибічники соціології злочинності зі злочинністю ніколи не боролись, як і ніколи конкретними кримінологічними дослідженнями не займалися” [45, 42]. До аналізу глибинних механізмів сучасних тіньових економічних процесів і пов’язаних з ними закономірностями, причинно-детермінаційними обумовленнями, організаційно-технічними та правовими методами протидії цим процесам соціологи, економісти та й інші фахівці практично не доходили. Причиною цього є те, що сам предмет соціології та рівень правової підготовки соціологів обмежує її проникнення до глибинних механізмів даних процесів. А тому висновки сучасних досліджень мають один позитивний елемент – звертають увагу суспільства на небезпечність цієї проблеми, але, науково-обґрунтованих, методологічних підходів щодо вирішення зазначених проблем не дають.
Застосування в кримінології або економічній кримінології чи навіть економіко-кримінологічній теорії детінізації економіки такої загальнофілософської методології, як діалектичний матеріалізм, або загальнонаукових методів пізнання об’єктивної дійсності*, або конкретно соціологічних методів пізнання**, не може бути перепоною для розробки спеціальної економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки чи виділення такої підгалузі кримінологічної науки, як економічна кримінологія, оскільки всі вони, поряд із конкретно науковими методами, застосовують і загальнонаукові. Основним аргументом виділення даної підгалузі науки та інтерналізації її наукового потенціалу в спеціальній теорії детінізації економіки є сам феномен “тіньова економіка”, криміногенний, украй суспільно небезпечний, але в значній частині некриміналізований тіньовий капіталооборот, що виходить за межі предмета кримінології, тим самим стримує розвиток інструментарію щодо пізнання економіко-кримінологічного моніторингу та розробки науково-обґрунтованих державних програм та відповідної інфраструктури детінізації економіки.
Це переконливо підтверджує зроблений нами вище порівняльний аналіз складових елементів предмета економічної кримінології та специфіка об’єктів дослідження теорії детінізації економіки – сектори, різноманітні види та підвиди джерел тіньової економіки, її специфічний детермінаційно-причинний комплекс, засоби локалізації джерел, типи тіньовика-делінквента, який є не тільки специфічним, тобто відмінним від делінквента-злочинця, а й таким, що виходить за межі типів осіб, які вивчає наука кримінологія. Про це свідчать особистісні характеристики злочинця, які, з точки зору кримінології, відрізняються, але з діалектичної, етимологічної сутності тіньової економіки як явища поглинаються характерними ознаками тіньовика-делінквента. У науковій кримінологічній літературі саме специфікою та параметрами предмета і об’єкта дослідження визначається самостійність та методологічна самодостатність науково-дослідних розробок кримінології [45, 303]. Не бажаючи посягати на методологічні засади кримінології ми, і пропонуємо взамін теорію детінізації економіки.
У даному контексті доцільно також окреслити загальні риси понять “методологія”, “метод”, “методика”. Саме порівняння змісту зазначених інструментів процесу пізнання і перетворення об’єктів реальної діяльності допоможе нам визначити, наскільки теорія детінізації економіки та використані нею трансформаційно-синтезуючі елементи – інститути економічної кримінології – вписуються в інфраструктуру наведених діалектико-матеріалістичних дослідницьких інструментів.
“Metodos” з грецької – це шлях до чогось у контексті терміна “досёлідження”. Тобто метод – це засіб або спосіб дослідження, методика – сукупність засобів і способів застосування відповідних методів у процесі дослідження. Методологія – це вчення, система знань про методи дослідження чогось. Пізнати сутність чогось – важливо, але для достовірності знання не менш важливо мати спеціальну систему знань про інтерпретацію цих інструментів стосовно конкретного криміногенного явища – тіньової економіки, що допоможе здобути ці знання найкоротшим шляхом. Учення про методи, методологію і методики досліджень називають гносеологією, що у перекладі з грецької (“gnosis”, “gnoseos”) означає вчення про пізнання.
Як буде показано нижче, у цьому контексті специфічний методологічний інструментарій, що напрацьовується в межах теорії детінізації економіки, наприклад, економіко-кримінологічний моніторинг, повністю може відповідати змісту системи методологічних знань, оскільки, залежно від специфіки різноманітних джерел тіньової економіки, дає можливість визначити відповідні методи і специфічну систему їх застосування, що допоможе найкоротшим шляхом визначити різноаспектну сутність джерел ТЕ, підданих дослідженню, та прийти до достовірних науково вивірених висновків, тобто результатів дослідження, про причини їх виникнення, стрімкого розповсюдження та засоби їх локалізації. Більш детально ці питання ми розглянемо нижче при розробці теоретичних і прикладних основ економіко-кримінологічного моніторингу як певної методології, пізнання моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”.
А зараз доцільно відзначити, що взаємозв’язок, взаємопроникнення і взаємовплив криміногенних і некриміногенних джерел тіньової економіки зумовлює взаємозв’язок, взаємопроникнення і взаємовплив змісту складових елементів економічної кримінології і теорії детінізації економіки. До цього ж слід також додати, що єдність і взаємопроникнення засобів та систем інтерпретації методів протидії економічній злочинності і тіньовій економіці зумовлює подальший розгляд змісту елементів предмета економічної кримінології і теорії детінізації економіки здійснювати разом, на комплексних засадах – у межах інтегрованого змісту елементів спеціальної економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки.


2.3.3. Зміст предмета, завдання та функції спеціальної економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки
Інтегрований зміст предмета економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки охоплює об’єктно-технологічний, суб’єктний та причинний комплекси, що містять різноманітні джерела феномена “тіньова економіка”, а також структуру економіко-кримінологічного моніторингу джерел ТЕ. Об’єктно-технологічний склад джерел ТЕ складається з криміногенних (криміналізованих і некриміналізованих) діянь, а також з фонових некриміногенних за своєю природою діянь і видів економічної діяльності, що не враховуються державою (адміністративні правопорушеня та неоподатковувані доходи і види діяльності згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 13–92 від 26.12.92 р. “Про прибутковий податок з громадян” та іншими податковими законами) і характеризуються як різноманітне, мінливе економіко-правове явище, що виникло на підґрунті певних політичних, соціально-економічних, технологічних і правових передумов, і є системою всіх криміногенних (антисоціальних, соціально-негативних) і некриміногенних (соціально нейтральних і соціально позитивних) джерел тіньових відносин у державі за той чи інший конкретний період часу. Джерела тіньової економіки вимірюються та оцінюються такими якісно-кількісними показниками, як характер джерел, їх мінливість, стан, потужність на час оцінки; наявність чи відсутність криміногенного потенціалу; динаміка, причинно-мотиваційні механізми й технології відтворення процесів тінізації; структура, динаміка та спрямованість тенденцій (відтворення чи відмирання джерел); структурний діапазон тіньових відносин (кредитні, розрахункові, фінансово-господарські чи цивільно-оборотні відносини в цілому); географія скоєння тіньових трансакцій (регіон, декілька регіонів, декілька країн), а також розмір збитків, втрат, спричинених від виявлених і латентних: правопорушень, злочинів та цивільно-правових деліктів, розкритих і латентних ухилень від оподаткування за конкретний період часу.
Некриміногенні джерела тіньової економіки, тобто ті, у яких відсутній криміногенний потенціал (неформальний сектор тіньової економіки), поряд з криміногенними джерелами (підпільного сектора тіньової економіки) [79, 21–22] є природною частиною загального процесу (у структурі складових) тінізації суспільно-економічних відносин. Тому, хоч частина першої категорії джерел (адміністративні порушення як джерела неформального сектора тіньової економіки) за своєю природою не є криміногенними, але за певних умов є фоновими, тобто такими, що складають певний фон процесам криміногенної тінізації відносин, особливо у контексті їх мінливості з причин нестабільності системи оподаткування, їх доцільно відслідковувати в контексті того, що вони є потенційними джерелами, які можуть перейти у підпільний сектор ТЕ.
Вивчення джерел неформального або некриміногенного сектора тіньової економіки як об’єктно-технологічного складу через призму предмета економічної кримінології викликано, перш за все, науково-практичними потребами, тобто необхідністю чіткого їх відмежування від криміногенних джерел ТЕ в цілях науково виваженої класифікації, яка, у свою чергу, необхідна для визначення пріоритетів при розробці державних заходів щодо забезпечення економіко-правових, організаційно-управлінських, технічних і технологічних передумов створення відповідної інфраструктури протидії процесам тінізації. Як показує практика боротьби з тіньовою економікою, сьогодні основні зусилля багаточисельних як наукових, так і практичних державних інститутів зосереджено на розробці не причинної, а наслідкової, тобто другорядної (у плані детінізації економіки) проблематики та боротьбі з менш небезпечними джерелами тіньової економіки (порушеннями правил торгівлі пенсіонерами, їх ухилення від оподаткування, “тіньовими” доходами в підсобних господарствах, доходами від епізодичних підробітків та ін.). Водночас особливо небезпечні діяння, що є відтворювально-прогресуючими джерелами тіньової економіки (великомасштабні фінансові оборудки з авізо, відмивання доходів протиправного походження, багаточисельні оборудки трастів), до цього часу навіть не криміналізовано, тобто вони не переведені в категорію кримінально-караних діянь [72, 194–234]. Тому для визначення пріоритетних напрямів протидії тінізації економічних відносин необхідно, перш за все, розмежувати криміногенні та некриміногенні за своєю природою види й підвиди джерел тінізації економіки. У свою чергу, це потребує вивчення всього комплексу як фонових (некриміногенних), так і криміногенних джерел тіньової економіки, проведення постійного економіко-кримінологічного моніторингу їх стану динаміки трансформації, кількісного і якісного визначення їх потужності, рівня суспільної небезпеки та ін. У плані ефективності використання трудових ресурсів розвитку продуктивних сил суспільства та ін. дослідження джерел неформальної тіньової економіки доцільно здійснювати також у таких науках, як соціологія, економічна теорія, політологія, політекономія, екосестейт (економічна безпека держави) та інших суспільних науках. Однак необхідність виділення з усієї сукупності джерел саме криміногенних видів та підвидів тіньової діяльності, проведення моніторингу їх мінливості, динаміки, можливих схем і мотивів трансформації з соціально-нейтрального до соціально-негативного стану також зумовлюють включення у зміст предмета теорії детінізації економіки всього спектра джерел від соціально-позитивних до антисоціальних джерел тінізації. Цього потребує також необхідність визначення пріоритетів у сфері боротьби з тіньовою економікою з метою переадресування і концентрації зусиль правоохоронних та інших органів держави на локалізацію саме суспільно небезпечних джерел тіньової економіки. Тобто повне виявлення, урахування і наступне розмежування (класифікація) усього різноаспектного конгломерату джерел тінізації економіки має не тільки науково-методологічне (у контексті методології пізнання субстанції феномена “тіньова економіка”), й прикладне значення, оскільки дає можливість прийняти правильні управлінські рішення щодо ефективного спрямування сил та засобів держави у боротьбі з негативними і, перш за все, криміногенними тіньовими проявами. Такий комплексний підхід дає можливість також визначити організаційно-технічні, економіко-технологічні і правові заходи, необхідні для ефективної протидії криміногенній тінізації економіки. Водночас логіко-структурна або формально-логічна класифікація, комплексне виявлення, врахування і наступне розмежування всього конгломерату джерел тінізації економіки має також науково-методологічне значення для: визначення напрямів як для розвитку теорії детінізації економіки, так і для самої кримінологічної науки та інших суміжних з даною теорією наук; удосконалення нормотворчого та правозастосовницького процесів; усунення прогалин і колізій норм; наведення порядку, гармонізації правової та економічної системи країни [79, 108–127, 228–308].
У межах змісту предмета економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки доцільно вивчати і суб’єктний склад тіньових відносин. Учення про особу тіньовика-делінквента, типи осіб-суб’єктів тіньових відносин, що формуються у сфері економічних відносин, віддзеркалює систему політичних, соціально-демографічних, соціально-рольових, соціально-психологічних, психокібернетичних, еволюціографічних, органографічних та інших властивостей суб’єктів тіньової економіки. У цьому контексті доцільно зазначити, що тіньове криміногенне діяння чи криміногенна або некриміногенна тіньова діяльність виступають не тільки як зовнішній об’єктивний акт, але і як суб’єктивний акт, свідомий і до певної міри вільно обраний акт. Це наслідок складного процесу, у якому зовнішні обставини або детермінанти діють у тісній взаємозалежності та взаємопроникненні з внутрішніми психологічними усвідомленнями, що сформувались у психології особи-суб’єкта тіньових відносин.
Вивчаючи феномен “тіньова економіка”, особливо криміногенні підвиди джерел цього явища, визначаючи методи протидії його розвитку, ми не можемо обійтись без вивчення проблем, пов’язаних із суб’єктом – людиною, учасником тих чи інших протиправних проявів.
Для пізнання суб’єктів тіньових суспільно-економічних відносин, визначення їх антисоціальної чи соціально нейтральної або навіть соціально позитивної поведінки необхідно здійснити класифікацію типів особистості-суб’єкта тіньових відносин, розкрити механізм, мотиви та причинно-детерміністичні і наслідкові ознаки поведінки тієї чи іншої класифікаційної групи таких суб’єктів, а це неможливо зробити, не вивчивши всю сукупність типів осіб-суб’єктів тих чи інших видів і підвидів джерел тіньових суспільно-економічних відносин, вплив їх особистісних властивостей, що детермінують їх участь у антисоціальній і соціально нейтральній чи соціально позитивній тіньовій діяльності. Саме ці ознаки є методологічним підґрунтям не тільки для типологізації особи-тіньовика делінквента (учасника правових деліктів, тобто юридично значимих випадків), а для включення проблем, пов’язаних з суб’єктами тіньових відносин у предмет економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки.
Причини та умови тінізації суспільно-економічних відносин, як і їх джерела, є різнорівневими (макро- і мікрорівні), різнопрофільними (різні види, напрями діяльності народного господарства та ін.), різноманітними за причинно-наслідковими ознаками та потенціалом свого впливу на відтворення тіньових процесів у тих чи інших секторах тінізації суспільно-економічних відносин. Класифікація причин та умов тінізації суспільних відносин лежить в основі вирішення проблем розробки заходів детінізації цих відносин. Зміст цих причин та умов є взаємопроникаючим, взаємозалежним. Але причини та умови тінізації суспільно-економічних відносин за їх рівнем, профілем, притаманною їм технологією і потенціалом впливу на зазначені відносини мають певні особливі властивості, характерні тому чи іншому сегменту джерел тіньової економіки. Це потребує використання управлінських, організаціійно-правових і економіко-кримінологічних та інших суміжних з ними підходів (методів) дослідження цих причин. Саме тому даний комплекс економіко-кримінологічної проблематики, з одного боку, повинен бути взаємоузгодженим з кримінологічною наукою, а з іншого – технологічні та причинно-детерміністичні особливості процесів, пов’язаних з феноменом “тіньова економіка”, певною мірою зумовлюють самостійність методології дослідження тіньових економічних процесів у межах специфіки інтегрованих елементів предмета економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки.
Основні відтворювально-прогресуючі джерела тіньової економіки, причини їх виникнення, технології та напрями тінізації суспільно-економічних та інших цивільно-оборотних відносин включаються у зміст предмета зазначеної економіко-кримінологічної теорії як продовження “вчення про джерела тіньової економіки”.
У межах цього елемента предмета даної економіко кримінологічної теорії доцільно дослідити не тільки макрорівневий комплекс причин, а й мікрорівневі причини та умови тінізації відносин у розрізі конкретних фінансово-господарських відносин, наприклад, кредитно-фінансові інститути, готівкові й безготівкові розрахункові технології, технології, пов’язані з обігом фондових цінних паперів, боргових зобов’язань, ринку гарантій, валютних операцій, технології приватизаційних процесів, інституту банкрутства, криміногенних аспектів екосестейту та ін. Для встановлення такого рівня причин тіньового капіталообороту необхідно проводити детальний моніторинг кожного з наведених вище сегментів капіталообороту.
Економіко-кримінологічний моніторинг як система знань про комплекс економіко-кримінологічних методів і методик спостереження, оцінки джерел тіньової економіки, відстеження їх об’єктно-технологічного суб’єктного, причинного складу, динаміки та тенденцій змін, а також розробки засобів локалізації цих джерел починається з класифікації джерел на криміногенний і некриміногенний сектори тіньової економіки. Класифікація джерел тіньової економіки здійснюється, перш за все, за базовою ознакою “суспільна небезпека тих чи інших діянь як джерел тінізації” суспільно-економічних та цивільно-правових оборотних відносин. Вона є відправним інструментом при визначенні закономірностей, форм, засобів та пріоритетів щодо пізнання і локалізації джерел тінізації економіки, профілактики, попередження і протидії тінізації відносин у сфері цивільного обороту країни. Вчення про джерела тіньової економіки передбачає розробку методів оцінки небезпечності цих джерел, моніторинг їх змін та засоби локалізації, які є основними економіко-кримінологічними інструментами і методологічною основою для розробки комплексної системи соціально-політичних, економіко-технологічних, правових та організаційно-управлінських державних заходів, спрямованих на визначення детермінант і усунення або нейтралізацію чи послаблення чинників (причин і умов), що сприяють тінізації суспільно-економічних відносин.
Як бачимо, методологія економіко-кримінологічного моніторингу джерел тінізації і об’єктивно побудована на його основі профілактична система (комплекс державних заходів щодо усунення причин і умов тінізації відносин) є важливим елементом предмета економіко-кримінологічної теорії, розробляється у контексті вивчення потенційних можливостей щодо усунення макро- і мікрорівневих чинників тінізації, створення економічних передумов і відповідної інфраструктури детінізації галузей народного господарства або видів чи напрямів підприємницької діяльності та економіки в цілому. Ці проблеми тісно пов’язані з такими елементами теорії детінізації економіки, як ризик-менеджмент, документооборотні, облікові, інформаційно-аналітичні системи, економічна безпека підприємництва. Поняття “інфраструктура детінізації підприємництва” охоплює також вирішення проблеми управління економічними ризиками у контексті економічної безпеки підприємницької діяльності.
Протидія процесам тінізації потребує врахування галузево-напрямкових технологічних особливостей капітало- і документообороту, притаманних тій чи іншій галузі чи напряму підприємницької діяльності. Для розробки ефективних заходів профілактики тіньових процесів слід урахувати також типи осіб-суб’єктів тіньових діянь, фактори, механізми й моделі формування психології тіньовика-виконавця вкрай суспільно небезпечних, криміногенних за своєю природою, але некриміналізованих тіньових діянь, а також виконавця некриміногенних за своєю суттю соціально нейтральних і водночас криміналізованих тіньових діянь (наприклад, ухилення від оподаткування доходів літніх осіб, отриманих з вуличної торгівлі, спекуляція та ін.).
Для створення ефективної профілактичної системи, здатної протистояти стрімкому відтворенню криміногенного потенціалу в сфері тіньових відносин, економіко-кримінологічному моніторингу слід піддати багато інших параметрів, пов’язаних з тіньовою економікою. Це така, наприклад, проблема, як екосестейт (економічна безпека держави).
Як зазначалося вище, довготерміновий чинник зовнішньої небезпеки “взаємозалежність” (збільшення складності асиметричних дезінтеграційних економічних зв’язків країни) призводить до неминучих змін при формуванні принципів у основних напрямах державної політики. Водночас останні автоматично, на рефлективно-залежному рівні відтворюють у країні соціально-політичні, організаційно-управлінські, психологічні умови, які сприяють зовнішньоекономічній дискримінації країни, зовнішньоекономічному диктату відносно неї, детермінують її економічне засилля, порушення економічної рівноваги, підтримання потенціалу конфліктів, економічну експансію, економічну інтервенцію тощо. Усі наведені детермінанти, чинники, фактори, умови так чи інакше пов’язані або зумовлені головною причиною (мотивом, каталізатором) – тіньовою економіко-правовою політикою, ідеологічно-коньюнктурними мотивами на початку тонізації економічних відносин і наступним корисливим, криміногенним інтересом з боку організаторів і виконавців цих процесів з етапу певного накопичення незаконних капіталів. Тому тіньовий криміногенний аспект екосестейту діалектично вписується в предмет економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки.
Таким чином, у межах визначених елементів свого предмета економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки синтезує в собі систему інтерпретацій комплексу організаційно-управлінських, економічних, правових та ряду інших методів пізнання феномена “тіньова економіка” та методів запобігання процесам тінізації, що можуть бути використані при вирішенні проблем розбудови інфраструктури детінізації економіки та попередження економічної злочинності.
У зв’язку з цим слід наголосити, що економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки, з одного боку, використовує досягнення інших наук у вирішенні проблем детінізації економіки, а з іншого – концентрує власний масив знань, які можуть бути використані при вирішенні проблем пізнання і протидії феномену “тіньова економіка”.
Таким чином, аналіз елементів предмета економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки вказує на її певну самостійність відносно науки “Кримінологія”, суміжних з нею наук.
Стосовно кримінології, ця самостійність відзначається відмінністю змісту елементів предмета.
Перший елемент предмета економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки – феномен “тіньова економіка” – ширше феномена “злочинність”, оскільки практично всі корисливі злочини є видом чи підвидом джерел підпільного сектора тіньової економіки.
Другий елемент – тіньовик-делінквент – поряд з іншими суб’єктами тіньових відносин включає в себе також делінквента-злочинця.
Третій елемент – детермінація та причинність тінізації суспільних відносин – стосовно джерел суб’єктів “неформального” і частково “підпільного” сектора тіньової економіки у більшості випадків з детермінантами злочинності не співпадають.
Четвертий елемент – економіко-кримінологічний моніторинг як система знань про методи й методики економіко-кримінологічного спостереження, аналізу, прогнозу оцінки обсягів тіньової економіки –співпадає лише стосовно інституту латентності злочинів. Тіньова економіка практично не враховується в органах статистики, тоді як усі злочини, окрім латентних, враховані в органах статистики системи МВС, СБУ та ДПА України. Першорядна ціль інституту латентності злочинів – це протидія приховуванню злочинів. Завдання детінізації економіки – створення економічних передумов і превентивної організаційно-правової інфраструктури протидії ухиленням від оподаткування з метою стабільного поповнення надходжень до бюджету, а також профілактика службових підлогів, корупції та інших зловживань, що супроводжують тіньовий капіталооборот.
Вирішення проблем детінізації економіки й ухилення від оподаткування залежить насамперед від усунення прорахунків у податковій, кредитній, монетарній та деяких інших складових економічної політики держави, тоді як успіх боротьби з розкраданнями та іншою економічною злочинністю (крім злочинів у сфері податкових відносин) від усунення цих чинників зменшиться суттєво, але не повністю. Щодо економічних злочинів, то вирішення проблеми їх зменшення значною мірою залежить від удосконалення облікових, інформаційно-аналітичних технологій, розвитку інституту “режимно-облікові бланки”, відповідного законодавчого забезпечення, тобто створення ефективних контрольно-аналітичних систем, систем ризик-менеджменту, економічної безпеки підприємства та ін., що складають організаційно-правову інфраструктуру попередження незаконних фінансових операцій, тоді як боротьба із загальнокримінальними злочинами (рекет, наркобізнес та ін.) залежить в основному від рівня організації роботи самих правоохоронних органів.
Аналіз складових елементів предмета економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки показує, що її предмет є декілька ширше, ніж предмет самої науки “Кримінологія”. На перший погляд, це складає враження про певну методологічну колізію з точки зору формальної логіки, оскільки виникає питання, як предмет спеціальної теорії може бути ширшим за предмет самої галузі науки “Кримінологія”. Разом з тим, це є об’єктивний факт, який є результатом наших гіпертрофованих суспільно-економічних відносин, коли криміногенні, суспільно небезпечні, але некриміналізовані діяння (“намивання” фіктивних безготівкових коштів, інших небезпечних платіжних сурогатів (векселі) та ін.) трансформуються у глобалізований криміногенний капіталооборот. Тобто побудувати інфраструктуру детінізації в межах предмета та на засадах загальнокримінологічної науки неможливо, оскільки ці проблеми виходять за межі злочинності – предмета кримінології. Саме цей аспект вимагає абстрагуватися від зазначеної колізії, усунення якої до певної міри вирішується практичними потребами детінізації економіки, для чого і створюється спеціальна теорія, об’єктом вивчення якої є всі, у тому числі і криміногенні прояви тіньового капіталообороту. Крім того, алгоритм усунення наведеної колізії ми бачимо також у плані застосування методу “відношення загального до окремого” (формально-логічний метод пізнання тих чи інших явищ дійсності). Виділення “окремого” і уточнення його через призму визначення природи “особливого”, притаманного предмету, елементам теорії детінізації економіки, у тому числі й економічній кримінології, у контексті наведених вище причин зумовлює уточнення предмета науки кримінології. Зазначене уточнення предмета кримінології викликане взаємозалежним, більш широким діапазоном тіньових проявів, ніж злочинність, що в контексті теорії детінізації економіки природно зумовлює розширення сфери пізнання. На попередніх етапах цього пізнання ми використовуємо загальнокримінологічні методи. Заглибившись у процеси пізнання тіньових механізмів, притаманних різноманітним джерелам тінізації економіки, а також специфічним технологіям локалізації джерел і розбудови інфраструктури детінізації економіки, ми діалектично наштовхуємося на те “особливе”, що може бути розробленим лише в межах організаційно-управлінських та інших елементів економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки. Наведене показує, що визнання таких елементів цієї теорії, як інститути економічної кримінології і визнання останньої підгалуззю кримінологічної науки, а не галуззю, як це пропонують деякі інші вчені [35; 135], є закономірним і з погляду формальної логіки. Якою мірою це знімає вказану вище формально-логічну колізію між зазначеними галуззю, підгалуззю науки і спеціальною теорією, покажуть подальші розробки цих проблем. Принаймні розробка спеціальної економікокримінологічної теорії детінізації економіки, ця методологічна колізія, на нашу думку, значно пом’якшується.
Викладені положення є відправними для визначення змісту завдань та технологічної природи функцій зазначеної економіко-кримінологічної теорії.
Правильна постановка завдань перед економіко-кримінологічною теорією детінізації економіки є гарантією її ефективного застосування при визначенні природи криміногенних процесів, що протікають у фінансово-господарському обороті країни – розкриття змісту і напрямів розвитку соціально-економічних реформ від рівня кон’юнктурних гасел до рівня інтеграції ринкових технологій в економіко-правове середовище країни з прогнозом позитивних чи негативних наслідків тих чи інших економічних перетворень, в цілях вибору альтернативних, більш ефективних організаційно-правових рішень.
У контексті зазначеного доцільно ще раз наголосити, що кримінолог чи інший дослідник ТЕ не є опонентом держави. Як зазначалося вище, критична спрямованість тих чи інших висновків зумовлена природою предмета його дослідження. Досліджуються не успіхи і досягнення суспільства, а його негативні криміногенні прояви, їх причини та шляхи усунення останніх. Якщо не дотримуватись принципу критичності в кримінологічній науці, то вона взагалі втратить сенс існування. З іншого боку, критичний аналіз причин негативних явищ у суспільстві є запорукою щодо визначення шляхів їх усунення та очищення суспільства, а стосовно детінізації економіки – це ще є передумовою виходу з економічної кризи, відродження виробництва та процесів економічного відтворення.
Таким чином, основними завданнями зазначеної економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки є:
1. Інтерналізація економічних, організаційно-правових і кримінологічних знань, пов’язаних з легальним, псевдолегальним і тіньовим капітало- і документооборотом у цілях отримання достовірних обґрунтованих, науково виважених методологічних знань про всі елементи, що складають предмет теорії детінізації економіки.
2. Стати теоретично-методологічним засобом: систематичного економіко-кримінологічного моніторингу тих чи інших фінансово-господарських відносин з метою своєчасного виявлення, відстеження, аналізу та оцінки явищ, процесів, факторів, ситуацій, обставин чи причин та умов, тобто чинників, що детермінують тінізацію суспільно-економічних відносин.
2.1. Виявлення дезінтеграційно-пригнічуваних закладок у системі оподаткування, кредитній, монетарній політиці, вивчення протиріч в економічній моделі, правовій конструкції фінансово-господарських інструментів, які ведуть до виникнення та реалізації криміногенних тіньових намірів, а також до формування особи-суб’єкта тіньових відносин.
2.2. Розробки наукових рекомендацій економічного, організаційно-правового, технічного, технологічного, контрольно-регулятивного характеру щодо усунення або нейтралізації явищ, причин та умов, які сприяють відтворенню антисуспільної тіньової поведінки.
2.3. Наукові розробки інформаційно-аналітичних та обліково-контрольних заходів щодо виявлення та типізації осіб, від яких можна чекати скоєння найбільш небезпечних антисоціальних, криміногенних тіньових діянь, їх вивчення і розробка економіко-правових заходів щодо ефективного профілактичного впливу на таких осіб.
Виходячи із зазначених завдань, формуються також функції економіко-кримінологічної теорії детінізації економіки. Основними з них є:
а) інтегративно-синтезуюча функція, яка поєднує на засадах інтерналізації економічні, організаційно-правові та кримінологічні знання в теорії детінізації економіки;
б) описова або фактофіксуюча функція. Зазначена теорія виявляє і фіксує факти соціальної дійсності, пов’язані з тінізацією економіки та цивільного обороту країни, віддзеркалює специфічні ознаки та властивості тінізації, визначає своє відношення до тіньових процесів, дає їм наукове описання;
в) пояснювально-систематизуюча функція. Розкриваючи на основі емпіричних показників і теоретичних положень та висновків сутність досліджуваних об’єктів, встановлюючи закономірності тіньових процесів, причин і механізмів інтеграції загальнокримінальних злочинів і економічної злочинності, передумов формування особи тіньовика-делінквента, створення і функціонування системи економіко-кримінологічного моніторингу тіньових процесів, економіко-правову, організаційно-технічну та технологічну інфраструктуру детінізації економіки, попередження економічної злочинності, виявлення технологій відмивання доходів протиправного походження, механізмів їх проникнення в легітимний цивільний оборот, наслідків цих явищ, економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки дає їм наукове пояснення;
г) прогнозуюча функція. Вивчаючи тенденції, перспективи змін економіко-правових і кримінологічно значущих процесів та явищ, теорія детінізації економіки прогнозує їх майбутній стан, розвиток і наслідки залежно від тенденцій розвитку цих явищ;
д) практично перетворювальна функція. Описання, пояснення, прогнозування так або інакше підпорядковані інтересам наукового обґрунтування управління соціально-економічними та правовими процесами, пов’язаними з детінізацією економіки, попередженням криміногенного капіталообороту, ухиленням від оподаткування та протидією відмиванню доходів, здобутих незаконних шляхом. Тому детінізація економіки країни, профілактика й попередження криміногенного капіталообороту, економічної і пов’язаної з нею загально-кримінальної злочинності, відмивання незаконних доходів у широкому розумінні фокусує всі інші питання, що вивчаються всіма елементами зазначеної теорії, саме на розробці засад створення економічних передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки. Цим визначається сутність практично перетворювальної теорії детінізації економіки, оскільки знання тільки тоді мають цінність, коли вони озброюють відповідних суб’єктів соціальної практики, служать для них орієнтиром та умовами до дій. У цьому полягає взаємозв’язок теоретичних і практичних аспектів зазначеної теорії та її об’єктивна життєздатність.


2.3.4. Система науки й навчальної дисципліни “Теорія детінізації економіки”
Інформація про структуру системи науки і навчальної дисципліни “Теорія детінізації економіки” перекликається та доповнює доробок з цих питань при розгляді структури теорії детінізації економіки у § 1.1.3. і передбачає формування чи систематизацію масиву гносеологічної і емпіричної інформації, необхідної для вирішення проблем пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”. Саме ця, наведена вище і піддана подальшому дослідженню, інформація має стати підґрунтям для конструювання системи науки “Теорія детінізації економіки” і проекту програми з однойменного навчального курсу. Таким чином, в основі навчального курсу “теорія детінізації економіки” лежать системи економічних, управлінських і правових блоків наук, синтезованих у таких спеціальних системах знань, як ризик-менеджмент, економічна безпека підприємства, економічна кримінологія, об’єднаних у теорії детінізації економіки. Остання формується на підґрунті двох основ: елементах теорії детінізації економіки та рівні узагальнення науково-практичного масиву економіко-кримінологічної інформації.
Виходячи з елементів теорії детінізації економіки, може виникнути враження, що значну частину структури матеріалу системи зазначеної науки складає економічна інформація, і це ніби зумовлює віднесення даної теорії до економічної науки. Разом з тим, ідеться про організацію і правове забезпечення технологій фінансово-господарського капіталообороту через обліково-управлінські інструменти документообороту, який супроводжує зазначений капіталооборот, що безумовно має не стільки економічний, скільки правовий характер. Більше того зазначені технології капітало- і документообороту також наводяться як статично-правова субстанція, необхідна для визначення технологічних аспектів правопорушень та криміногенних відхилень від законодавчо визначеної норми, що здійснюються у результаті тіньового фінансово-господарського капіталообороту. Відповідно є всі підстави вважати теорію детінізації економіки правовою наукою, спрямованою на розробку економіко-правових передумов і організаційно-правової інфраструктури превентивного впливу на усунення причин та умов тінізації фінансово-господарського обороту. У цьому полягає сутніть не тільки правового, а й кримінологічного характеру теорії детінізації економіки. Нормативно-правовий і кримінологічний аспекти повністю пронизують як економічні, так і організаційно-управлінські відносини, що складають процедурну частину легітимного і тіньового фінансово-господарського обороту капіталів. Усе це свідчить про кримінологічний характер запропонованої теорії, яка формується через призму вивчення наступних основних напрямів проблем.
1. Учення про:
а) організаційно-управлінські, економіко-правові та кримінологічні елементи теорії детінізації економіки;
б) міждисциплінарний характер тіньової економіки й інтегративно-синтезуючу роль інститутів економічної кримінології як трансформаційно-синтезуючих елементів теорії детінізації економіки;
в) інтегративно-синтезуючі засади інтерналізації економіко-правових, організаційно-управлінських і кримінологічних знань у теорії детінізації економіки;
г) феномен “тіньова економіка”;
д) складові елементи тіньової економіки:
— сектори “підпільний” (криміногенний чи принаймні протиправний) та “неформальний” (некриміногенний, у тому числі і через призму оподаткування);
— джерела тіньової економіки – різнорівневі й різнопрофільні;
— види джерел тіньової економіки – джерела неформального (соціально нейтральні та соціально позитивні) та джерела підпільного сектора тіньової економіки (соціально перемінні, соціально негативні й антисоціальні);
— підвиди джерел тіньових доходів – конкретні діяння, чи економічна діяльність, які формують тіньові доходи у тому чи іншому секторі тіньової економіки;
ж) формально-логічні класифікаційні ознаки джерел тіньової економіки:
— за ознакою їх “профілю” – різні галузі чи напрями діяльності, їх співвідношення як джерел тіньової економіки, або співвідношення джерел підпільного (протиправного) сектора тіньової економіки з джерелами неформального (не протиправного) сектора тіньової економіки, взаємодія підвидів джерел тінізації суспільно-економічних відносин (передумови) з підвидами джерел доходів тіньової економіки (як наслідок і водночас як база відтворення нових передумов щодо тінізації відносин);
— за ознакою “рівня” класифікація джерел ТЕ здійснюється за схемою методів від “загального” до “одиничного”, від “абстрактного” до “конкретного” – залежно від визначеного рівня або глибини дослідження та завдань узагальнення:
· перший рівень джерел тіньової економіки – традиційно кримінальні діяння, антисоціальні некриміналізовані діяння, соціально-перемінні діяння (за наслідками), відмираючі та новоутворені соціально-негативні антисоціальні діяння, соціально-нейтральна та соціально-позитивна тіньова діяльність;
· другий рівень – загальнокримінальні злочини (підвиди джерел – наркобізнес, вимагання (рекет), вбивства на замовлення, грабежі та ін.), економічні злочини проти державної та інших форм власності, різні способи ухилення від оподаткування, корупція (підвиди джерел – розкрадання, ухилення від оподаткування, незаконне сумісництво, клановий патронаж, протежування, лобіювання, хабарництво та інші форми корупційних діянь), некриміналізовані, але суспільно небезпеч-ні діяння (підвиди джерел – незаконна емісія фіктивних безготівкових коштів, інших платіжних чи гарантійних фіктивних засобів; відмивання доходів незаконного походження; псевдопідприємництво, псевдобанкрутство та ін.), відмираючі та новоутворені соціально негативні діяння (відмираючі підвиди джерел – приписки, спекуляція; новоутворені – відмивання незаконних капіталів, різні діяння щодо “намивання”, “відмивання” та акумуляції злочинних капіталів та ін.);
· джерела тінізації за ознакою “профілю” – галузі народного господарства; напрями підприємницької діяльності; підвиди джерел – фінансово-господарські технології обороту капіталів (чек, вексель, акредитив, платіжне доручення, факторинг та ін.); заборонені види діяльності; тіньова правотворча діяльність, спрямована на стрімке накопичення кримінальних, інших протиправних капіталів і т. ін [79, 45–50].
За ознакою “території” джерела ТЕ можна поділити на регіональні, міжрегіональні, міжнародні та ін.
У межах наведених класифікаційних видів ознак, залежно від завдань і предметної області оцінки, можна встановити певні підвиди ознак для більш поглибленої класифікації за схемою, що витікає з ознаки “рівня” – “від загального до одиночного”.
За ознакою “суспільна небезпека” – джерела тіньової економіки (далі ТЕ) можна класифікувати: джерела “підпільного” сектора ТЕ і “неформального” сектора ТЕ. У свою чергу, джерела підпільного сектора можна групувати як джерела соціально негативного, соціально перемінного і антисоціального характеру. Соціально-негативні джерела (незначні за суспільною небезпекою криміналізовані діяння) поділя

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ