Розділ V Документооборот і обліково-інформаційні технології як елементи теорії детінізації економіки 5.1. Фінансово-господарські документи, тіньовий капіталооборот та детінізація економіки Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Розділ V Документооборот і обліково-інформаційні технології як елементи теорії детінізації економіки
5.1. Фінансово-господарські документи, тіньовий капіталооборот та детінізація економіки

5.1.1. Організаційно-правові, економічні та кримінологічні передумови вдосконалення документального супроводження капіталооборотних операцій
Висвітлення організаційно-правових, економічних і кримінологічних передумов, що свідчить про необхідність розробки нових підходів до документального супроводження капіталооборотних операцій, вдосконалення організаційно-правового забезпечення облікових, інформаційно-аналітичних, контрольних та інших управлінських систем в контексті побудови інфраструктури детінізації економіки вимагає наведення узагальненої характеристики нової ситуації в економіці, що сформувалась у процесі соціально-економічних перетворень.
У попередніх розділах роботи ми показали причини, умови та технології глобальної за своїми масштабами тінізації суспільно-економічних відносин. Визначили, що найбільш суспільно небезпечні, невпинно зростаючі криміногенні процеси проходять саме у “підпільному” (протиправному та криміногенному) секторі тіньової економіки. Вони пов’язуються з появою кооперативного руху та зміною, у зв’язку з цим, суб’єктного, а пізніше і об’єктного складу спекуляції, а також установок Пленуму Верховного Суду СРСР щодо нових підходів до кваліфікації розкрадань і хабарництва, створенням інших передумов переливу грошових і товарно-матеріальних ресурсів державних підприємств у засновані посередницькі кооперативи. Показали також, що ці процеси відображають перший “перехідний етап до відтворювально-криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин”, який охоплює 1986–1988 роки. Другий – 1989–1991 – банківська реформа, яка переросла в третій етап тінізації економіки – “моделювання і впровадження в суспільно-економічні відносини країни розподільчо-інфляційних процесів (1992–1996 роки). Останні стали підґрунтям інтеграції загальнокримінальних злочинів з економічною злочинністю” та засобом перерозподілу загальнодержавної власності з метою стрімкого накопичення первісних приватних капіталів [79, 72–85]. Саме така організаційно-управлінська, правова, економічна і кримінальна політика держави призвела до того, що тіньові криміногенні процеси набули відтворювально-прогресуючого характеру. Кримінальні або напівкримінальні злочинні угруповання проникли в легітимні форми підприємницької діяльності і сконцентрували свій криміногенно-відтворювальний потенціал у таких основних напрямах:
– кредитно-фінансова, приватизаційна і зовнішньоекономічна діяльність як основні засоби подальшого перерозподілу національного валового продукту на користь елітарно-кланових груп суспільства, що застосовують псевдолегітимні засоби тіньового капіталообороту, відмивають ДНП і добувають суспільно-правової реабілітації капіталів криміногенного походження;
– фіктивне підприємництво – створення, придбання і використання фіктивних фірм, малих підприємств, довірчих товариств, конвертаційних центрів і т. ін. як засобів доступу до легітимних фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких здійснюються:
– псевдопідприємницька діяльність, незаконні емісії фіктивних платіжних засобів, псевдорозрахункові операції, псевдоугоди, фінансові шахрайства, інші оборудки, спрямовані на здобуття, “намивання”, акумуляцію, відмивання капіталів незаконного походження;
– доведення державних підприємств до банкрутства, псевдобанкрутства з подальшою їх приватизацією за низькою ціною;
– відбір, вербовка і розстановка корумпованих осіб на посади в ключових ланках управління економікою, корупціонізація, комерціалізація діяльності правоохоронних та інших органів державної влади;
– “сповзання” цілих галузей економіки з виробничих до непродуктивних, розподільчих псевдоекономічних та псевдолегітимних принципів функціонування;
– глобалізація шахрайств стосовно вкладників та інших клієнтів фінансових установ, афер з енергетичними та фінансовими ресурсами;
– звертання програм соціального захисту населення, науки, культури, пільг незахищених верств населення з метою подальшого перерозподілу і привласнення вивільнених за рахунок цього коштів;
– інтеграція доходів від загальнокримінальної злочинності (рекет, наркобізнес, вбивства на замовлення, пограбування та ін.) у псевдолегітимний капіталооборот із метою забезпечення доступу до фінансово-господарських технологій, акумуляції злочинних капіталів з метою отримання і відмивання надвеликих доходів;
– кримінальний терор підприємців, фінансистів, господарників, торговельного люду під виглядом їх охорони;
– розширення інших каналів протизаконного збагачення за рахунок подальшого розподілу сфер впливу, перерозподілу власності, усунення кланів-конкурентів тощо.
Перелік напрямів, що стали потенційними джерелами накопичення і засобом відмивання кримінальних капіталів можна продовжити, оскільки глобальна деформація суспільних відносин призвела не до правової держави, як прогнозували названі В. Рутгайзером вчені “конструктивісти” [109] – економісти та юристи від ситуативно-політичної кон’юнктури, а до стрімкого зростання і корупціонізації державного апарату, який навіть при бажанні здорової частини працівників державних структур не може виконувати належним чином функції організації життєдіяльності суспільства, захисту населення від насилля, безробіття, деградації, що переростає в руйнацію продуктивних сил суспільства, зубожіння і депопуляцію населення – прогресуюче відтворення і консервацію злиднів.
Виникає ситуація, коли для більшості населення законна діяльність стає недоступною, у зв’язку з чим більшість населення змушена працювати не тільки в неформальному, а і підпільному секторі тіньової економіки. Наш висновок співпадає з технологічною характеристикою п’яти рівнів розвитку тіньових процесів, наведених у роботі О.В. Турчинова [135, 271–283]. Разом з тим, шляхи подолання тіньової економіки автор бачить не в реабілітації тіньовиків, не в подальшій дерегуляції економічних відносин, точніше їх хаотизації, а в системно-комплексному підході щодо вирішення зазначених проблем як на політичному, макроправовому і макроекономічному рівнях, так і на мікрорівнях щодо створення правових і організаційно-технологічних передумов детінізації економіки. Під організаційно-технологічними передумовами детінізації економіки ми розуміємо створення відповідної інформаційно-аналітичної інфраструктури, облікових і пошуково-ідентифікаційних систем документообігу в країні, спрямованих на привентивний, економіко-кримінологічний моніторинг економічних процесів, в цілях прийняття ефективних організаційно-правових рішень щодо створення передумов детінізації суспільно-економічних відносин.
При розробці цих комплексних систем та їх використанні можна буде визначити на системному, а не ситуативно-кон’юнктурному рівні також ті підвиди суспільно-економічних відносин, що є мало небезпечними і підлягають дерегуляції та лібералізації.
Розуміння тіньової економіки як наслідок складного багатоаспектного і, в той же час, системно-причинного процесу, що детермінується і проявляється при взаємодії політичних, економічних, правових і соціальних чинників, дає можливість бачити його цілісним, зі своїми економіко-правовими закономірностями функціонування, власними формами і структурою джерел. Тому при наявності достатнього обсягу необхідної інформації, що може бути досягнуто за рахунок створення функціонування згаданих вище систем, з’явиться можливість визначити виважені підходи щодо оптимізації балансу між лібералізацією і правовими обмеженнями тих чи інших аспектів фінансово-господарського документообігу, що супроводжує капіталооборот.
Щодо макрорівнів, то подолання соціально-економічної кризи можливе, насамперед, через усунення політичних, економічних та правових чинників тінізації суспільно-економічних відносин.
Складність усунення зазначених макрорівневих чинників полягає в тому, що та частина політичних сил, яким належить реальна політична і економічна влада в країні, стали самі власниками криміногенних капіталів, відповідно, за природою своїх інтересів не бажають і не можуть відмовитись від джерел їх поповнення.
Разом з тим, схема локалізації основних чинників припинення подальшої тінізації суспільно-економічних відносин на політичному рівні полягає:
– в усуненні подвійної політики щодо необхідності організаційно-правової, в тому числі і кримінально-правової локалізації основного джерела кримінальних капіталів – економічної злочинності;
– у неприпустимості соціально-правової реабілітації тіньових капіталів криміногенного походження;
– в усуненні умов проникнення тіньових капіталів у легальну економіку, їх доступу до легітимних фінансово-господарських технологій і т. ін.
Одним словом, припинення подальшої тінізації суспільно-економічних відносин можливе за умов наявності основної передумови – реальної політичної волі в державі боротися з таким явищем, як тіньова економіка.
Детальний аналіз організаційно-правових та економічних чинників тінізації економіки як на загально-концептуальному, так на мікроправовому рівні нами зроблено вище. Тому ми лише ще раз наголосимо, що усунення організаційних, правових і економічних чинників, які сприяють тінізації суспільно-економічних відносин полягає у трансформації чинної системи оподаткування, створенні економічних передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки. Разом з тим, така організаційно-правова інфраструктура вимагає наповнення механізмами превентивного усунення чинників, що сприяють тінізації економіки. Що собою представляють такі механізми, ми детально сформулювали у попередніх главах роботи та публікаціях (66-87; 140) у вигляді конкретних пропозицій щодо реформування системи оподаткування, зміни змісту кредитно-фінансової, монетарної політики, здійснення певних організаційно-управлінських заходів щодо розвитку інституту ризик-менеджменту, економічної безпеки підприємництва, створення певних контрольно-інформаційних систем у сфері ЗЕД, банківської діяльності та прийняття цілого ряду правових норм, що у сукупності, за умов впровадження зазначених наробок, вже зараз може усунути цілий комплекс причин та умов тінізації відносин, зменшити тіньовий капіталооборот і відновити процеси економічного відтворення, збільшити надходження до бюджету, розблокувати роботу правоохоронних органів щодо боротьби з найбільш суспільно-небезпечними, криміногенними проявами тіньової економіки.
Тобто для підняття ефективності протидії тінізації суспільно-економічних відносин, подолання кризових явищ, розробки стратегії сталого розвитку економіки України необхідна системна оптимізація економічних умов, перш за все, в таких напрямах, як податкова політика [82], монетарна, кредитно-інвестиційна [72; 76] та зовнішньоекономічна політика [78]. Перед усуненням макрорівневих чинників тінізації економіки потрібна також оптимізація інформаційно-аналітичного, облікового, ідентифікаційно-пошукового забезпечення економічних процесів. Інфраструктура детінізації економіки не набуде превентивно-попереджувального характеру в частині протидії скоєнню різноманітних шахрайських фінансово-господарських оборудок без створення відповідних систем і підсистем управління кредитними, фінансовими, підприємницькими страховими та іншими ризиками. Сутність, підходи та зміст таких систем ризик-менеджменту автором детально розроблено в роботі “Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика” [76].
Слід також наголосити, що розробка інфраструктури протидії тінізації економіки залежать від різноманітності об’єктно-технологічного, суб’єктного і причинного складу джерел ТЕ і діалектично пов’язана з діяльністю багатьох міністерств і відомств. Завдання щодо створення ефективної інфраструктури детінізації економіки стоять перед усіма правоохоронними органами та багатьма галузевими міністерствами і відомствами. Останні, в межах своєї компетенції повинні працювати над вирішенням цієї проблеми шляхом створення відповідної відомчої організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, об’єднуючи свої зусилля в єдиний комплексний підхід. Для забезпечення координації зусиль всіх суб’єктів організаційної структури детінізації економіки, наукового забезпечення зазначених питань доцільно створити науково-координаційний центр з проблем детінізації економіки.
Завданням такого центру можуть бути:
– координація і проведення досліджень форм, методів і механізмів тіньової діяльності;
– проведення економіко-кримінологічного моніторингу динаміки і структурних змін тіньової економіки, визначення її обсягів, впливу на соціально-економічну ситуацію в країні;
– проведення довгострокового прогнозування та розробка організаційно-управлінських і правових рекомендацій щодо методів локалізації джерел ТЕ і створення комплексної інфраструктури детінізації суспільно-економічних відносин;
– розробка рекомендацій щодо впровадження світового досвіду з питань протидії відмиванню доходів незаконного походження та обмеження псевдолегітимних шляхів легалізації тіньових капіталів;
– участь у розробці нормативної бази щодо протидії тінізації суспільно-економічних відносин і т. ін.
Необхідно відзначити й те, що проблеми детінізації економіки тісно пов’язані з технологіями документообороту в цілому і документообігу різнопрофільних джерел ТЕ, тому часом їх важко формалізувати та структурувати в єдину інформаційно-аналітичну систему, яка б могла стати основою комплексної державної програми детінізації всіх сегментів економічних відносин.
Наприклад, алгоритми вдосконалення механізму контролю за поверненням валютної виручки з-за кордону при експортно-імпортних операціях з відстрочкою платежів і поставок, наведені вище, слід розвивати далі, оскільки запропоновані як приклад апробації методики експертизи, алгоритми контрольно-аналітичної системи не охоплюють усі наявні канали відтоку валютних коштів за кордон, бо це є предметом дослідження особливої частини теорії детінізації економіки. Безумовно, вихід щодо призупинення відтоку валютних коштів за кордон є, перш за все, у створенні економічного режиму, привабливого як для національних, так і іноземних підприємців. Але, з одного боку, в наших кризових умовах зробити це не просто, а з іншого, – приєднуючись до міжнародних фінансових, економічних і політичних організацій Україна отримала певні зобов’язання, які обмежують створення привабливих економічних умов як для іноземних, так і для вітчизняних суб’єктів господарювання. Згадаймо вимоги МВФ щодо ліквідації вільних економічних зон або антидемпінгові справи проти України в 1995–1996 роках. На початку 1997 року проти України було застосовано близько тридцяти антидемпінгових процедур [146]. Тому, коли б навіть вдалося створити до певної міри привабливі умови господарювання хоча б для резидентів, розробка відповідних контрольно-аналітичних систем стосовно наведених у роботі каналів відтоку валюти за кордон не втратить своєї значимості, оскільки ці системи можуть використовуватись як для оцінки обсягів відтоку валюти за кордон, протидії тінізації зовнішньоекономічних відносин, так і для прийняття оптимальних управлінських рішень щодо збалансування товарних, фінансових та інших експортно-імпортних потоків. Крім того, є природні ситуації, коли пересилання коштів за кордон застосовується як спосіб розкрадання, у таких випадках запропоновані системи можуть стати засобом виявлення і попередження фактів неповернення валютної виручки, її розкрадань, документування, зловживань корумпованих працівників державних органів при розмитненні імпортних товарів, випадків псевдотранзитного імпорту тощо [75, 81-86].
Наведені вище узагальнення механізмів тінізації та визначення методологічних засад детінізації економіки формує системне уявлення щодо створення комплексної організаційно-правової інфраструктури протидії тіньовим процесам. Це, у свою чергу, висуває на порядок денний питання про створення в межах цієї інфраструктури єдиної інформаційно-аналітичної, облікової та ідентифікаційно-пошукової системи документообороту країни та документообігу в межах конкретних джерел ТЕ. Ці системи стануть засобом профілактики, попередження та виявлення тіньових проявів і зловживань, протидії відмиванню капіталів протиправного походження, а також певною інформаційною базою оцінки обсягів тіньової економіки та елементом фіксації документообігу, що сприятиме протидії нелегальному обороту капіталів в економіці України.
Зважаючи на те, що головними ознаками будь-якої системи є структурованість, взаємозалежність і взаємозв’язок її складових, підпорядкованість структурної організації всієї системи певній меті, усвідомлюючи багатофункціональність та різнопрофільність завдань такої інформаційно-аналітичної системи на цьому етапі, доцільно вести мову про розробку певною мірою локальних інформаційно-аналітичних систем у межах одного, двох, трьох і більше функціонально пов’язаних між собою міністерств та відомств, до компетенції яких входить вирішення тих чи інших напрямів детінізації економіки.
Наприклад, користувачами запропонованої вище системи баз даних, що утворюють механізм контролю за поверненням валютної виручки з-за кордону можуть бути МВС, СБУ, Митний комітет, НБУ, Податкова міліція, Міністерство статистики, МЗЕЗіТ та деякі інші міністерства і відомства, але розміщення цієї системи, збір відповідних даних, їх первинну обробку на предмет виявлення підозрілих операцій і передачу зацікавленим відомствам доцільно доручити Центру міждержавних розрахунків НБУ, оскільки виконання функцій адміністратора мережі і здійснення оперативного контролю за цими питаннями практично співпадуть з функціями зазначеного структурного підрозділу Національного банку України. Функціональним призначенням такої системи є моніторинг стану розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та контроль за підозрілими операціями з метою протидії відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом. У багатьох країнах ця функція покладена саме на національні банки. У частині міжнародних розрахункових трансакцій ця функція співпадає із завданнями згаданого Центру НБУ, через який здійснюються міжнародні розрахункові операції.
Такий підхід до створення подібних систем, з одного боку, допоможе зазначеному Центру краще виконувати свої безпосередні функції, а з іншого, – виключить створення у державі паралельних структур, підніме відповідальність тих чи інших органів за доручену ділянку роботи, вивільнить від непродуктивного використання людські та фінансові ресурси.
Саме такі вивірені з різних сторін підходи ми маємо на увазі, коли пропонуємо створення в органах НБУ системи відповідних баз даних з питань вексельного обігу, неповернення кредитів, взаємодії суб’єктів підприємницької діяльності між собою і з правоохоронними органами щодо виявлення підозрілих операцій у контексті протидії відмиванню доходів незаконного походження, управління ризиками, попередження фіктивних розрахункових операцій у сфері підприємницької діяльності тощо.
Скажімо, з метою контролю за ефективністю використання кредитних ресурсів країни в Управлінні кредитних ресурсів НБУ доцільно створити єдину систему баз даних про суб’єктів підприємницької діяльності, які не повернули кредит, припустили нанесення збитків партнерам, неплатоспроможні підприємства, підприємства, що припустили опротестування векселів і т. ін.
Наявність у країні єдиної системи подібних баз даних може суттєво вплинути не тільки на попередження зловживань, а стати ефективним засобом економічної безпеки підприємництва та складовою інфраструктури, протидії тінізації суспільно-економічних відносин. 
Разом з тим, всі запропоновані системи, підсистеми баз даних є лише невеликою часткою цілісної інфраструктури інформаційних баз даних, необхідних для забезпечення ефективної підприємницької діяльності в межах саме легального сектора економічного обороту країни. У контексті теорії детінізації економіки ці питання є спробою систематизації неструктурованих і важко формалізованих завдань економічної безпеки, яка в такому контексті стає невід’ємною частиною інфраструктури протидії тінізації суспільно-економічних відносин.
Поряд із запропонованою системою баз даних, необхідних для детінізації економіки, в інфраструктурі суспільно-економічних відносин доцільно визначити такі організаційно-правові інструменти обслуговування цих відносин, які б охоплювали весь спектр документального супроводження фінансово-господарського обороту речей, прав, дій у країні.
До таких інструментів або засобів обслуговування економічного обороту, на наш погляд, належать різні види документів, що супроводжують обіг товарних, фінансових потоків та весь цивільний оборот речей, прав, дій у країні. Ці системи документообігу є також засобом фіксації та підтвердження певних прав учасників даного обороту, ідентифікації як самих учасників, так і здійснюваних ними тих чи інших фінансово-господарських операцій.
Система документообігу, що супроводжує оборот капіталів та підтверджує правомірність самих операцій і легітимність їх учасників, при певній системній обробці документів, їх класифікації за групами і за правововим забезпеченням раціонального механізму документообігу може стати як ефективним засобом економічної безпеки підприємництва, так і засобом виявлення і розслідування злочинів, локалізації некриміналізованих суспільно-небезпечних джерел підпільного сектора тіньової економіки, оцінки криміногенного потенціалу в цих джерелах, визначення їх обсягів, а також складовою організаційно-правової інфраструктури детінізації суспільно-економічних відносин у тому чи іншому сегменті тіньового або псевдолегального економічного капіталообороту.
Розглянемо, яка система документообігу в Україні вже є, і чи може вона в нових ринкових умовах бути дієвим засобом протидії тінізації економіки. Попередній матеріал нашого дослідження певною мірою дає відповідь на це запитання. Базові причини, безумовно, криються в “непродуманій” організаційно-управлінській, правовій, економічній, податковій політиці, але не тільки. Добре налагоджена система бухгалтерського обліку, яка б відповідала ринковим умовам документообігу, могла б суттєво впливати на детінізацію економіки. Тому поряд з вирішенням макрорівневих проблем щодо вдосконалення податкової та інших складових економічної політики паралельно слід вирішувати мікрорівневі проблеми такі, як вдосконалення документообігу в тих чи інших специфічних сегментах фінансово-господарських обігових операцій та документообігу країни в цілому.
У даному контексті увагу потрібно сконцентрувати на створенні єдиної інформаційно-аналітичної, облікової та ідентифікаційно-пошукової системи бланків, що мають режим суворого обліку та бланків документів суворої звітності.
У часи планової економіки відсутність малих підприємств і відносно невелика кількість суб’єктів підприємницької діяльності при перевазі безготівкових розрахунків через єдину систему Держбанку СРСР робило всі розрахунки простими, прозорими і достатньо підконтрольними з точки зору внутрібанківської документальної та відомчої системи фінансового контролю. Ми також не знали, що таке псевдоугоди, готівкові розрахунки між підприємствами вище ста карбованців, ухилення від ведення бухгалтерського обліку, оподаткування і т. ін. Таким чином, звітність про рух матеріальних і фінансових ресурсів на підприємстві до певної міри лише формально виконувала функції контролю щодо повноти податкових та інших відрахувань до бюджету. Ця функція документообігу скоріше була покликана відобразити достовірність даних щодо виконання чи невиконання планових завдань. Тому бланки суворої звітності в тих умовах виконували більш прості і нижчі за рівнем криміногенності проблеми, ніж сьогодні.
З іншого боку, в часи планової економіки вся поліграфічна промисловість країни знаходилась під потрійною взаємодоповнюючою системою контролю відповідних державних і відомчих служб, що значною мірою обмежувало, а в певних випадках виключало несанкціоноване виготовлення таких бланків. Більше того, практично в цьому і не було необхідності, оскільки, як уже відзначилось, таких діянь, як ухилення від оподаткування, не було, а неведення бухгалтерського обліку зводилось до неврахування (порівняно з сьогоденням) мізерної частини лишків товарно-матеріальних цінностей, створених за рахунок порушень технологічних процесів, списання нормативновизначених природних втрат (випаровування, утруска, бій, псування тощо). Невключення в облік понаднормативного списання цінностей загрожувало невиконанню планових завдань та порушувало систему допустимих норм списання, що викликало нестачу і відповідну миттєву реакцію контрольних чи правоохоронних органів у вигляді кримінальних покарань чи застосування адміністративних або інших видів стягнень, що застосовувались згідно з законом до винних осіб. Відсутність криміногенного потенціалу в податковій групі та в багатьох інших сегментах планових суспільно-економічних відносин, а також зазначений вище механізм попередження (щодо понаднормативного списання технологічних витрат) пояснюються іншою, менш криміногенною природою цих відносин.
Зовсім інша за своєю криміногенною природою є сучасна ситуація. Вона характеризується притаманною ринковій економіці стихійністю різноманітних ризиків, які містять надпотужний криміногенно-відтворювальний потенціал тінізації різних сфер суспільно-економічного життя. Тому навіть при усуненні наведених нами вище макрорівневих чинників тінізації економіки при стихії ринкової економіки з її високим потенціалом ризиків і технологічно-криміногенних можливостей, без комплексного вдосконалення системи документообігу, що забезпечує фінансово-господарський обіг, вирішити проблеми мінімізації різноманітних ризиків, попередження шахрайських оборудок і призупинення тінізації економіки не можливо.
Однак перед тим, як підійти до розробки системи виготовлення, обліку при отриманні, зберіганні, використанні та списанні тих чи інших категорій документів, системи їх пошуку та ідентифікації або раціоналізації фінансово-господарського документообігу, слід здійснити економіко-кримінологічний моніторинг різних сегментів відносин, що відображають технологічну природу тих чи інших категорій організаційно-облікових документів, які супроводжують фінансово-господарську діяльність та цивільний оборот речей, прав, дій країни в цілому.

5.1.2. Моніторинг документооборотних відносин, функцій та ролі документів в інфраструктурі детінізації економіки
Економіко-кримінологічний моніторинг предметно-технологічного складу документооборотних і пов’язаних з ними облікових відносин показує, що в практиці бухгалтерського обліку застосовується велика кількість стандартизованих і нестандартизованих форм документів, які відображають облік, рух (передачу, використання) та списання товарно-матеріальних і фінансових цінностей під час здійснення виробничих, торговельно-збутових, розподільчих, перерозподільних та інших фінансово-господарських операцій, а також виготовлення, рух, використання та списання документів, що супроводжують капіталооборотні процеси або процеси надання різних видів побутових, науково-проектних та інших послуг, здійснення зовнішньоекономічної, банківської діяльності та ін.
У контексті ринкових перетворень та проблем детінізації економіки весь обсяг таких документів необхідно піддати повній інвентаризації з метою їх оптимізації, шляхом універсалізації документообігу. Мова йде про те, що, оскільки тіньові процеси проникли у значну частину суспільно-економічних процесів, то і система державних заходів щодо протидії тінізації суспільно-економічних відносин повинна бути комплексною і охоплювати всі аспекти відносин і категорії документів, що супроводжують ці процеси. Іншими словами, у зазначеному контексті наявні види документів, що використовуються в обслуговуванні капіталообороту, необхідно застосувати також для ідентифікації як самих суб’єктів тієї чи іншої операції, їх повноважень щодо її проведення, так і саму операцію, що здійснюють її учасники. Крім того, при розробці питань детінізації економіки у контексті раціоналізації та вдосконалення системи документообігу потрібно врахувати те, що в технології документообігу у банківській, зовнішньоекономічній діяльності, сфері побутових та інших послуг, діяльності сільськогосподарських підприємств, бюджетних, управлінських, наукових, освітянських, оздоровчих організаціях, таких же змішаних і небюджетних закладах, які виникли за останні роки є певні особливості, притаманні даним сферам фінансово-господарського документообігу. У контексті детінізації цих галузей номенклатура притаманних їм документів вимагає відповідного уточнення процедури їх виготовлення, руху, обліку, тобто надання їм статусу режимно-облікових бланків, які повинні забезпечити виконання певних обліково-контрольних функцій згідно з правилами регулювання діяльності в конкретних сегментах суспільно-економічних відносин.
Разом з тим, навіть таке широке охоплення сфери застосування документів, що супроводжують ту чи іншу суспільно-економічну діяльність, не є вичерпним. Наприклад, документообіг у сфері зовнішньоекономічної діяльності тісно пов’язаний з документообігом, що супроводжує регулювання діяльності митних органів у процесі контролю за експортно-імпортними операціями, банківської – з посередництвом на фондовому ринку, ринку цінних паперів, ринку гарантій, боргових вимог і т. ін. Тому для створення комплексної системи детінізації економіки через удосконалення системи документообігу наше дослідження є лише базовою розробкою алгоритмів щодо необхідності раціоналізації такої системи, а також спробою розробки більш-менш цілісних підсистем з питань виготовлення, обліку, збереження, використання, списання бланків суворого обліку, їх руху, пошуку та ідентифікації.
Така різноманітність фінансово-господарських документооборотних відносин та багатоаспектність похідних від них функцій і документів викликає необхідність групування (класифікації) документів за ознаками: “призначення”, “місце складання”, “обсяги охоплення господарських операцій”, “спосіб ведення обліку”, “структура використання документів”, “форма документів”, “характер операцій”, “характер організації документообігу”, “режим обліку бланків документів”, “предмет призначення документів” та. ін.
1. У теорії та практиці бухгалтерського обліку, у тому числі в контексті його управлінської функції, категорію документів “за призначенням” поділяють на “розпорядчі”, “виконавчо-виправдовувальні”, “комбіновані” та документи “бухгалтерського оформлення”.
“Розпорядчими” є документи, які містять розпорядження, наказ на здійснення фінансово-господарської операції. Наприклад, платіжне доручення банку є наказом на перерахування платежу з розрахункового рахунку. Розпорядчими документами можуть бути наказ на проведення інвентаризації, наказ на виплату винагороди або на відшкодування неправомірних витрат чи нестач і т. ін.
На основі розпорядчих документів здійснюються операції, що оформляються виконавчо-виправдовувальними документами.
“Виконавчо-виправдовувальні документи” фіксують виконані господарські операції на підставі “платіжного доручення”. Іншими словами, на підставі “розпорядження платника”-клієнта банку банківська установа “банківським дорученням” (кредитовим авізо) знімає з розрахункового рахунку платника-клієнта кошти і перераховує їх на адресу одержувача, вказаного у платіжному дорученні платника. До виконавчо-виправдовувальних документів належать видаткові та прибуткові накладні, товарно-транспортні накладні про отримання, перевезення і здачу товару, описи-акти на переоцінку товарів, акти на биття, злам, псування товарів тощо. “Розпорядчі” документи додаються до “виконавчо-виправдовувальних”, оскільки господарські операції приймаються до обліку тільки тоді, коли вони здійснені на підставі відповідного розпорядження.
Для полегшення контролю за здійсненими операціями, спрощення обробки і перевірки документів, скорочення витрат паперу на виготовлення бланків передбачені “комбіновані документи”, тобто документи, які є одночасно і розпорядчими, і виконавчо-виправдовувальними. У них поєднується розпорядження на проведення операції та підтвердження факту її здійснення. Це видатковий касовий ордер, в якому є розпорядження на видання грошей з каси. Підписи керівника і головного бухгалтера є розпорядженням на видання грошей, підтвердженням факту видання та отримання грошей є підпис касира та особи, що отримала гроші. Такий саме статус має відомість на виплату заробітної плати. Вона, як і інші подібні документи, містить також підписи всіх зазначених вище сторін.
2. Документи “бухгалтерського оформлення”. Це різні довідки, розрахунки (заробітної плати; зношення засобів виробництва; відрахувань до спеціальних фондів; довідки про виправлення помилкових проводок; інші записи і документи, які оформляє бухгалтерія при обгрунтуванні облікових записів). 
3. За ознакою “місце складання” документи поділяють на “внутрішні” і “зовнішні”.
Внутрішні документи складаються у підприємстві (організації, установі), де використовуються як засіб реєстрації господарської операції. Наприклад, прибуткові і видаткові касові ордери, накладні, товарні звіти, описи-акти про переоцінку товарів і т. ін.
Зовнішніми вважаються документи, які підприємство отримує від інших підприємств та організацій. Наприклад, рахунки-фактури постачальників, квитанції банку про отримання торгової виручки, ме-моріальні ордери банку про отримання готівки за надані послуги чи за переведення одержувачу коштів, виписки з банку про рух коштів за рахунками клієнтів, товарно-транспортними накладними і т. ін.
4. За ознакою обсягу охоплення операцій документи поділяються на первинні та зведені.
Первинні документи – це ті, в яких операції знаходять своє первинне відображення під час їх здійснення. Це видатково-прибуткові накладні, видатково-прибуткові касові ордери, різновиди квитанції про прийняття для різних цілей готівкових грошей, довіреності, акти нестачі товарів при їх доставці та ін. Первинні документи є підставою для здійснення подальших стадій обліку.
Зведені документи складаються на підставі первинних документів, вони об`єднують господарські операції, здійснені матеріально відповідальними особами за звітний період. Це звіти касирів, товарні, авансові звіти підзвітних осіб, різні види реєстрів, відомості виплат, перевірки, квітовки, таксировки, сторнування, контировки та інші документи. До зведених документів додаються також первинні документи, на підставі яких були здійснені записи у зведених документах.
5. За структурою використання документів вони поділяються на універсальні та з галузево-напрямковими особливостями.
До універсальних належать такі документи, що можуть застосовуватись для відображення операцій у будь-якій галузі економічної діяльності. Наприклад, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, видаткові та прибуткові накладні, касові ордери, товарно-транспортні накладні і та ін. Ці документи за своєю формою є стандартизованими, уніфікованими і використовуються у всіх галузях народного господарства та напрямах підприємницької діяльності.
До документів з галузево-напрямковими особливостями належать ті документи, що відображають специфічні особливості технологій здійснення тієї чи іншої операції в певній галузі народного господарства чи напрямі підприємницької діяльності. Наприклад, документація, що застосовується для оформлення замовлень та розрахунків із споживачами за надані побутові послуги (замовлення-зобов`язання, квитанції на прийом оплати), інші документи суворого обліку (форми № ПО-В1, ПО-Д1, ПО-О1, ПО-П1, ПО-П2, ПО-Р1, ПО-Ю1), затверджені наказом Укрсоюзсервісу № 8 від 29.09.95 р. і внесені 25 жовтня 1995 р. Мінстатом України до державного реєстру за № 385/925.
До таких документів належать також типові форми первинного обліку (регістри ж/ордерних форм бухобліку для промислових, будівельних, автотранспортних підприємств, сільськогосподарських підприємств, приватних підприємців-фізичних осіб, міжгосподарських підприємств, підприємств торгівлі, житлових господарств, малих та спільних підприємств, бюджетних організацій, централізованих бухгалтерій бюджетних організацій, форми первинної облікової документації хлібоприймальних та зернопереробних підприємств, форми діловодства для держадміністрацій та рад народних депутатів).
6. За формою та змістом документи поділяються на стандартизовані, реквізитно-стандартизовані, “нестандартизовані”.
Стандартизовані – це документи, що уніфіковані за розміром бланків, їх формою та змістом і використовуються для оформлення однорідних операцій, які підприємствами в одній або різних галузях економіки. До них належать платіжні доручення, прибуткові та видаткові касові ордери, накладні, товарно-транспортні накладні тощо.
Реквізитно-стандартизовані – це документи, в яких розмір та форма є необов`язковими. У таких документах є обов`язковими тільки певні реквізити. Наприклад, акти ревізії, інвентаризації, господарчі угоди і т. ін. У цих документах обов`язково повинні відображатися дані, де проводиться ревізія, інвентаризація, прізвище і посада ревізора та матеріальновідповідальної особи, який період вивчається, які господарчі підвиди охоплено ревізією чи інвентаризацією, підписи ревізора та підзвітних матеріальновідповідальних осіб. При угодах обов`язковими є реквізити сторін угоди, дата її складання, предмет угоди, санкції за невиконання, фінансові та інші обов`язки сторін, їх підписи та адресні дані.
Нестандартизовані – це документи, що складаються у задовільній формі, розмірі і змісті (різні довідки, розписки, витяги, надписи резолюцій до документів та ін.).
7. За характером операцій документи поділяють на розрахункові, прибуткові, видаткові.
Розрахункові документивідображають різні готівкові та безготівкові форми розрахунків (готівкові – касові ордери, акти закупки продуктів підприємствами громадського харчування, сировини – підприємцями-фізичними особами, товарні чеки; безготівкові розрахунках – платіжні доручення підприємств, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги інкасо, чекові книжки, акредитиви, векселі, документи, що відображають бартерні розрахункові операції. Наведені операції, як і клірингові розрахунки, потребують стандартизації, оскільки за їх допомогою дуже часто здійснюються ухилення від оподаткування, псевдорахунки і т ін.
Прибуткові та видаткові документи відображають надходження або видаток грошей чи матеріальних цінностей (прибуткові і видаткові касові ордери, банківські витяги про рух коштів на розрахунковому рахунку, видаткові і прибуткові накладні, складські розписки і т. ін.).
8. За характером організації документообігу документи поділяють на контрольно-управлінські, реєстраційно-організаційні, звітні документи.
Контрольно-управлінські – це документи, що відображають операції із здійснення внутрішнього та зовнішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю матеріально відповідальних осіб підприємства, організації, установи (акти ревізій, інвентаризацій, зустрічних звірок, аналітичні довідки, акти аудиторських перевірок і т. ін.)
Реєстраційно-організаційні – це документи, за допомогою яких фіксуються юридичні факти, операції, події, пов’язані з організацією роботи підприємств (держреєстрація підприємств, реєстрація угод, що здійснюють підприємства, реєстрація кореспонденції, документів доарбітражного розгляду майнових та інших спорів, реєстрація режимно-облікових бланків, тобто бланків документів суворого обліку, суворої звітності, ідентифікаційних документів і т. ін.).
Звітні документи – це, як правило, стандартизовані документи, що відображають звітну діяльність підприємств, організацій, установ. До них належать податкові декларації і розрахунки платежів до бюджету; форми державної та відомчої статистичної звітності, а також статистичної звітності для банківських установ; форми бухгалтерської звітності підприємств за галузево-відомчими ознаками; форми бухгалтерської звітності банківських установ.
9. За режимом обліку бланків документів останні поділяються на документи суворого обліку, документи суворої звітності, інформаційно-ідентифікаційні та напівзахищені документи.
Документи суворого обліку – це такі документи, зміст та реквізити яких заносяться в стандартизовані бланки безпосередньо під час проведення тієї чи іншої фінансово-господарської, контрольної, реєстраційної, ідентифікаційної чи звітної операції.
Документи суворої звітності – це стандартизовані документи на пред’явника. Зміст і обсяги (номінал) операції, прав і обов’язків пред’явника і т. ін. занесено в такі документи під час їх друку інталіо або іншим типографським способом (це акції, облігації на пред’явника, марки акцизного збору, поштові марки, казначейські зобов’язання держави, проїздні білети та інші документи, в яких вже на стадії друку зафіксована їх номінальна вартість).
Інформаційно-ідентифікаційні документи доцільно розглянути більш детально. Процес фінансово-господарської діяльності дуже часто потребує ідентифікації учасників тієї чи іншої угоди, підтвердження повноважень сторін чи їх представників, а також факт угоди, фінансово-господарської операції і т. ін. Так, для отримання товарно-матеріальних цінностей представнику підприємства-покупця, крім довіреності, необхідно пред’явити громадянський паспорт. Пред’являється паспорт також при складанні угод, держреєстрації підприємства і т. ін.
Але інколи замало і паспорту. Наприклад, у практиці держреєстрації підприємств поширено явище, коли реєстрація здійснюється за підробленими паспортами засновника (-ків), у результаті створюється фіктивне підприємство, яке складає господарські угоди, різними шляхами отримує кредити, інші матеріальні цінності, безготівкові кредитні кошти конвертує у готівку, цінності реалізує за готівку, а після цього засновники такого підприємства кидають орендований офіс і зникають. Засновники-шахраї проводять такі операції в різних регіонах країни за цими ж або іншими підробленими паспортами декілька разів. Такі зловживання можна попередити введенням в обіг захищених номерних бланків суворого обліку – адресних довідок. Отримані безпосередньо перед держреєстрацією такі адресні довідки дозволять ідентифікувати адресні дані та паспорти засновників підприємств чи представників сторін при складанні угоди. Причому, конкретне прізвище, телефон працівника адресного бюро дадуть можливість органу реєстрації оперативно без зайвого витрачання часу перевірити достовірність адресної довідки. Врахування такої довідки в єдиній базі даних допоможе розшукати, за ким із працівників закріплений номер бланку суворої звітності у випадку, якщо при перевірці буде встановлено підроблену адресну довідку на момент реєстрації підприємства. Таким чином, можна не тільки попередити реєстрацію фіктивного підприємства, а і розкрити корумпованих працівників паспортних органів та підроблювачів паспортів і адресних довідок.
Цей механізм перевірки може стати також механізмом доказування такого складу злочину, як “фіктивне підприємництво”. За декілька років існування цієї норми вона майже не застосовувалась через відсутність механізму розкриття таких злочинних діянь. Введення в реєстраційний процес підприємств захищених бланків адресних довідок і стане таким механізмом.
Захищені бланки можна використати в багатьох сферах підприємницької діяльності. Тому в умовах масових шахрайств, псевдопідприємництва, псевдоугод, розвитку тіньової економічної діяльності, завуальованих розкрадань, відмивання коштів незаконного походження нормативноправове введення захищених адресних довідок, виготовлених у порядку та за технологією режимно-облікових бланків, вкрай необхідне.
До інформаційно-ідентифікаційних документів можна також віднести різні види нотаріально засвідчених документів; форматизованих повідомлень у відповідні державні органи, виконаних на захищених бланках; документи, що виготовляються на стандартизованих бланках і засвідчують особу, подію, право, освіту, трудовий стаж тощо, тобто свідоцтво про народження, одруження, розірвання шлюбу, зміну прізвища, імені та по батькові, освіту; паспорт; трудова книжка і вкладиші до неї; посвідчення: водія, службові, військові, ветеранів, інвалідів; дипломи про освіту, вчений ступінь, вчене звання; пенсійна книжка, пенсійні листки, листки тимчасової непрацездатності та інші.
Напівзахищені документи – це, як правило, нестандартизовані документи, що виготовляються на звичайних бланках підприємств, організацій, установ, мають суто внутрішню реєстрацію, виготовляються на незахищених видах паперу (це загальне листування підприємств, різні нестандартизовані довідки і т. ін.).
До більш детального висвітлення документів, згрупованих за ознакою режим обліку бланків або режимно-облікові документи, ми повернемося нижче при висвітленні питань режиму їх виготовлення, обліку та створення єдиної системи баз даних обліку, руху, пошуку та ідентифікації режимно-облікових бланків при їх використанні.
10. За предметом призначення, крім зазначених вище, можна виділити документи, що обслуговують ринок цінних паперів, кредитний ринок, ринок гарантій, у т. ч. банківські гарантії, страхові послуги, проїздні документи, знаки поштової оплати, документи у сфері “грального бізнесу”, оподаткування, документи доарбітражного врегулювання спорів, документи про об’явлення суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами, приватизаційні папери, ліцензування діяльності, санаторно-курортне лікування, рецептурні бланки, сертифікати з дозволу на роботу з наркотичними речовинами та препаратами, що їх містять.
Для визначення напрямів детінізації економіки, протидії відмиванню доходів незаконного походження, попередження інших злочинів та некриміналізованих суспільно небезпечних діянь через створення раціональної системи документообігу документи, що обслуговують ринок цінних паперів, необхідно також класифікувати хоча б на рівні загальних ознак, що відображають різні аспекти документообігу в цьому сегменті економіки.
І. За ознакою належності до ринку боргових зобов’язань і до ринку власності виділяють:
– Позикові боргові інструменти (документи): облігації державних (місцевих) позик, облігації підприємств, державні казначейські зобов’язання, іпотечні облігації, чеки, векселі, ощадні сертифікати, акредитиви.
– Інструменти власності (документи, що засвідчують право власності): акції, приватизаційні цінні папери (майнові, компенсаційні сертифікати, житлові чеки), депозитне свідоцтво.
– Комбіновані документи (елементи боргових інструментів та інструментів власності): інвестиційний сертифікат, опціонний сертифікат, ф’ючерсні, форвардні контракти, сертифікат варанта.
– Товарно-розпорядчі документи: коносамент, складські свідоцтва, заставна.
– Документи, що засвідчують переуступку права вимоги (факторингові угоди на переуступку непогашених боргових зобов’язань).
ІІ. За способом обліку цінні папери поділяються на:
Дематеріалізовані (обліковуються на електронних носіях). Це цінні папери на пред’явника – на рахунках “Депо”, стосовно яких власнику видається депозитне свідоцтво.
Матеріалізовані (виготовлені на папері). Вони є іменні і на пред’явника (це всі вищеперераховані боргові інструменти й інструменти власності).
Документи, що обслуговують ринок кредитних ресурсів (кредитні угоди та багато інших документів, що пред’являються позичальником при отриманні кредитів) [76, 42].
Документи, що обслуговують ринок гарантій – гарантії підприємств, гарантії банків, документи на заставу, заклад; ринок страхових послуг – страхові поліси, страхові угоди і т. ін.
Проїзні документи (абонементні талони, білети міського, міжміського автотранспорту, білети залізничного, річкового, морського, повітряного транспорту, відомчі проїзні документи, що дають право на отримання проїзних білетів (талони-вимоги військовослужбовців та службовців пасажирських транспортних і інших підприємств), документи на перевезення вантажів зазначеними видами транспорту).
Знаки поштової оплати (поштові марки, конверти з марками, листівки з марками, квитанції оплати послуг пошти та вузлів зв’язку).
Документи, що обслуговують “гральний бізнес” (білети тиражних та миттєвих лотерей, добові відомості казино, інших закладів проведення дозвілля громадян).
Податкові документи – марки акцизного збору, декларації, податкові звіти юридичних осіб, квитанції про перерахування коштів на сплату податків фізичними особами, накладні про сплату ПДВ, акцизного податку, Держреєстр платників податку і т. ін.
Документи доарбітражного врегулювання спорів – претензії щодо непогашення боргу або непоставки сплачених товарів та документ про надсилання претензії відповідачу (поштова квитанція, інші документи, що засвідчують надсилання претензії (телеграфне, телетайпне, радіо, факс).
Документи про оголошення боржника банкрутом (заява в арбітраж, документи доарбітражного врегулювання спору, постанови про створення ліквідаційної комісії, документи, що засвідчують спробу санації підприємств, судові рішення, постанови арбітражу про визнання боржника банкрутом, рішення ліквідаційної комісії про черговість задоволення претензій боржників та ліквідацію підприємства).
Приватизаційні документи – майнові, житлові сертифікати, організаційні документи щодо оформлення акту приватизації, проведення аукціонів реалізації об’єктів приватизації, документи, пов’язані з оцінкою об’єктів приватизації, і т. ін.
Документи, що обслуговують ліцензування та сертифікацію різних видів підприємницької діяльності (ліцензії, патенти, сертифікати).
Документи, що обслуговують систему охорони здоров’я, – санаторно-курортні путівки, рецептурні бланки, сертифікати дозволу на роботу, використання, збереження, реалізацію наркотичних речовин і психотропних препаратів.
Документи, що обслуговують грошовий обіг, акумуляцію і страхування коштів та сертифікацію якості тощо. (Крім вищезазначених касових і банківських документів, – книжки ощадні, чекові, депозитні; чеки грошові, майнові, розрахункові; бланки фінансування, страхування; акредитиви; доручення на видачу коштів, пенсій, майна; сертифікати якості, на право перевезення, вивезення, ввезення та ін.).
Необхідно відзначити, що вищенаведена класифікація до певної міри є умовною, разом з тим, необхідною, оскільки за її допомогою ми побачили багатоаспектне, різнопрофільне, різнорівневе середовище, в якому необхідно формувати раціональний і ефективний механізм документообігу. Ми також побачили, що починати цю роботу необхідно не з чистого листа, оскільки певна система документообігу як у різних сегментах економічної, так і організаційно-управлінської діяльності на рівні введення тих чи інших стандартизованих форм документів, що забезпечують суспільно-економічний оборот, уже створена. Зараз необхідно працювати над можливою уніфікацією цих документів та вдосконаленням як системи документообігу в тих чи інших сегментах суспільно-економічного життя, так і системи документообігу в цілому. На наш погляд, це можливо зробити через поступове, науково вивірене введення в систему документообігу режимно-облікових бланків, тобто бланків суворого обліку, суворої звітності, інформаційно-ідентифікаційних бланків.
У практиці бухгалтерського обліку України категорія бланків суворого обліку і суворої звітності вже є. Основна їх частина стандартизована і певною мірою уніфікована. Але процес уніфікації, а разом з ним і раціоналізації системи документообігу, ще не закінчений. Саме тут і знаходиться поле дії для визначення сфер дерегуляції документооборотних відносин. При цьому необхідно пам’ятати, що обидва ці напрями вдосконалення документооборотних технологій є взаємозалежними, і, відповідно, при заміні, відміні (в умовах дерегуляції) й уніфікації того чи іншого документа треба звертати увагу на продуктивність тієї чи іншої операції, а також на те, як це вплине на ті багаточисельні функції, що виконує відмінена, замінена чи уніфікована форма документа.
Необхідно також відзначити, що в процесі цієї роботи треба, перш за все, працювати над удосконаленням системи виготовлення, обліку, руху, пошуку та ідентифікації вищезгаданих режимно-облікових бланків, оскільки існуюча система їх обліку, яка базується на журнально-ордерній їх реєстрації в підприємствах, організаціях, установах, в умовах ринкової економіки з її високим потенціалом ризиків і технологічно насичених криміногенних можливостей є вкрай неефективною, про що свідчить наш аналіз цих питань та високий рівень нелегального обороту капіталів в економіці України. Більш детально на системно-комплексному рівні ми розглянемо ці проблеми нижче.

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.