Основні висновки, Контрольні запитання, коментарі, тести і проблемні ситуації, Теми для рефератів, Література Ищите Господа, когда можно найти Его, призывайте Его, когда Он близко. (Библия, книга пророка Исаии 55:6) Узнать больше о Боге
Главная Книги Статьи Реклама на сайте

ТЕКСТЫ КНИГ ПРИНАДЛЕЖАТ ИХ АВТОРАМ И РАЗМЕЩЕНЫ ДЛЯ ОЗНАКОМЛЕНИЯ

Основні висновки
1. Соціальний розвиток передбачає структурну перебудову суспільства, зміну його соціетального типу. Він передбачає перетворення соціальних відносин, у т. ч. відносин власності, соціогрупової структури, характеру і способу функціонування соціальних організацій, інституційного порядку суспільства. Соціальний розвиток є історичною еволюцією соціальної системи або конкретного суспільства від більш простих до більш складних форм його організації.
2. Соціальний розвиток є предметом дослідження соціальної філософії та ряду інших соціальних, економічних і гуманітарних наук. Його можна розглядати як комплексну міждисциплінарну проблему. Соціологія досліджує його в межах своїх ідейно-теоретичних можливостей в контексті власного визначення суспільства як об’єкта аналізу. Передусім її цікавить момент історичного розриву, перервності історичного процесу, пов’язана з цим певна соціальна дезорганізація і можливість виходу із неї шляхом стихійних чи організованих соціальних дій. Різні історичні типи соціології акцентують свою увагу на дещо різних аспектах даної проблеми.
3. До передумов розвитку відносяться географічне середовище, народонаселення і матеріальне виробництво. Географічне середовище – це сукупність природних засад існування як суспільства взагалі, так і певного конкретного суспільства. Це земля (земна кора), рослинний і тваринний світ, корисні копалини, водні ресурси, родючість ґрунту, клімат і т. д. Народонаселення – обсяг і густота населення на певній території, швидкість, інтенсивність і масштаб репродуктивного процесу. Матеріальне виробництво – соціально організований процес, завдяки якому відбувається перетворення зовнішньої природи в об’єкт суспільного споживання. Воно включає власне виробництво, обмін, розподіл і споживання.
4. Вказані чинники є необхідні, але не достатні. Це стосується і матеріального виробництва. У контексті пропонованого підходу матеріальне виробництво (ефективне, звичайно) є лише необхідною передумовою розвитку. Достатньою ж передумовою виступає соціокласова структура суспільства. Вона визначає природу основного класового конфлікту, який в той же час є основним конфліктом даного суспільства. Соціокласовий конфлікт зумовлює зміст центрального соціального конфлікту, спосіб його політичного і соціокультурного подання та розв’язання. 
5. При такому підході постає можливість запобігти одночасно економічному детермінізму марксизму і культурно-ідеологічному детермінізму функціоналістської теорії. Економічний прогрес перестає автоматично, фатально, механічно і незворотно визначати розвиток. Матеріальне виробництво створює для цього лише необхідні матеріальні передумови – соціальні нагромадження (не спожиту частку сукупного суспільного продукту). Подальше їх використання залежить від характеру соціокласової взаємодії. Соціальні нагромадження перетворюються у ресурси розвитку шляхом продуктивного інвестування в науку, культуру, освіту і технології. А духовна діяльність суспільства концентрується на визначенні історичної перспективи – імовірної, бажаної і привабливої. У той же час пропонований підхід дозволяє запобігти обмеженості культурного детермінізму, що складає квінтесенцію фукціоналістської теорії. Вона зневажає наявними соціальними суперечностями, нехтує проблемою реальної владної залежності і панування, перетворює соціальні зміни виключно в об’єкт діяльності елітарних прошарків суспільства, обмежує співучасть у соціальній творчості основної маси населення, чим суттєво збіднює соціологічний аналіз.
6. Пропонований підхід дозволяє, з одного боку, вийти в простір соціальних суперечностей, опозицій, боротьби і конфліктів. З іншого, вони обмежуються лише сферою історичності (боротьбою за контроль над використанням соціальних нагромаджень, ресурсів розвитку і визначенням культурної моделі майбутнього). Це передбачає соціальне примирення, законне подання і розв’язання соціальних конфліктів, протікання їх у цивілізованих формах боротьби, що складає важливу передумову для переходу до керованого розвитку. 
7. Завдяки такому зміщенню перспективи проблема розвитку виноситься із суто економічної сфери в область конфліктної соціальної взаємодії класів, рухів, політичних партій, соціальних організацій та інституцій. Розвиток стає об’єктом демократичного контролю, справою основної маси народу.

Контрольні запитання, коментарі, тести і проблемні ситуації
1. Чи можлива теорія розвитку в соціології, що має на увазі вимоги останньої щодо емпіричної, статистичної та експериментальної перевірки своїх понять і тверджень? 
2. У звичайному вигляді кожна соціологічна теорія має більш-менш чітко виражений і окреслений предмет досліджень – деяку предметну сферу, фактичну ситуацію тощо. Як у такому випадку бути з соціологією розвитку, предметом дослідження якої виступає особлива реальність, – здатність чи нездатність суспільства до розвитку?
3. Якщо соціальна філософія здатна окреслити, хоч і в досить абстрактному і загальному вигляді, історичну перспективу людства, то чи не досить цього для історичної практики? Чи не є в такому випадку соціологія розвитку “зайвою” дисципліною, котра не вносить нічого нового?
4. Якщо соціологія розвитку необхідна і корисна, то чим принципово відрізняється вона від соціальної філософії? А в чому споріднена з нею?
5. У звичайному випадку соціологія орієнтується на певного споживача своїх здобутків: соціальну групу, організацію чи інститут. На кого орієнтується соціологія розвитку?
6. Науковість соціологія вбачає у здатності операціоналізувати поняття (знаходити їм емпіричне, статистичне чи експериментальне підтвердження). Як Ви можете операціоналізувати вже введені поняття: “соціальні зміни”, “соціальний розвиток”, “необхідні та достатні передумови розвитку”, “ресурси розвитку”, “механізми розвитку” та ін.?
7. Чи можна на основі змісту даного розділу визначити здатність суспільства до розвитку? Буде він об’єктивно неминучим чи лише теоретично ймовірним?
8. На основі яких даних можна відповісти на деякі запитання, що стосуються нинішньої ситуації в Україні:
– чи можливий соціальний розвиток в Україні в найближчій історичній перспективі?
– який тип розвитку може бути найбільш ймовірним? А який – найбільш бажаним?
– що б могли Ви запропонувати особисто для прискорення в Україні розвитку певного типу? 
9. На основі отриманих знань запропонуйте вихід із нинішньої ситуації в Україні. Що саме тут передує, супроводжує, гальмує чи прискорює розвиток? 

Коментарі і тести
Тема “Соціальний розвиток” є вступною до всієї роботи. Вона призначена окреслити коло тих проблем, які будуть надалі розглянуті, ввести вузлові поняття, пояснити методологію аналізу, показати загальну логіку концепції, що стане об’єктом подальшого вивчення. Труднощі тут близькі до тих, з якими зустрічаються суспільні науки взагалі. Вони полягають у тому, що немає таких простих вихідних понять, які б не потребували подальшого пояснення. Зробити ж це можна через інші поняття, які самі потребують пояснення. Так створюється деяке замкнуте коло, де вихідні поняття можна зрозуміти через наступні, а наступні – через вихідні. У логіці це називають тавтологією. Аби її позбутися, розпочнемо наші міркування не з вихідного, а з основного поняття. Ним у нашому випадку є “розвиток”.
Це поняття (“розвиток”) є досить вживаним у суспільних науках взагалі, у філософії – особливо. У соціології більш уживаним є інше поняття – зміни. Це робиться звичайно задля того, аби позбутися того ідеологічного та емоційного навантаження, яке несе на собі цей термін. Адже у більшості випадків під розвитком розуміють щось позитивне – досягнення суспільством бажаного чи очікуваного стану. Недарма колишні колоніальні країни ввели в обіг стосовно себе назву “країн, що розвиваються”. Ця проста лінгвістична операція немовби одразу ж надає їм зовсім інший статус, вводить до кола гідних партнерів. Соціологія, прагнучи досягти максимально можливого наукового – неупередженого погляду, запобігає вживанню суджень і понять, які називаються “ціннісними” – такими, що пов’язані із суб’єктивним відношенням, із оцінкою. Вживання терміну “зміни” справді частково розв’язує ці труднощі, бо воно є більш нейтральним в ідейно-психологічному відношенні. Але при цьому залишається інша проблема – логічного характеру. Інтуїтивно зрозуміло, що поняття “зміни” і “розвиток” різні за змістом. Хоч би тому, що у них різний зміст. Простіше кажучи, змін завжди більше, аніж розвитку. Цією мудрістю здорового глузду не можна нехтувати. Отже, розвиток – це якісь особливі зміни. У такому разі постає питання про специфіку тих змін, які ми називаємо розвитком, про їх специфіку, критерії розмежування, переходи між ними.
Соціологія також відмовляється від того, щоб шукати закономірності, властиві всьому історичному процесу. Їх або немає, або вони носять надто абстрактний характер. Поняття розвитку є одним із тих, котрі претендують на всезагальне визначення смислу, суті та напряму історичних змін. Постає дилема: або відмовитись від всезагального пояснення історії, або відмовитись від розгляду проблеми розвитку. Але дилема ця в принципі може розв’язуватися. Якщо попередньо визнати, що мова йде про певне конкретне суспільство, яке знаходиться на особливій фазі свого історичного руху і розгляд якого ми обмежуємо певними історичними, часовими межами. Тоді це поняття буде мати суто конкретний зміст і навантаження: мова йтиме про цілком реальні зміни із наперед заданими критеріями визначення і розрізнення, стосується воно конкретного простору і часу, проходить у відносно стислі історичні терміни. Розвиток у даному контексті не означає появи чогось такого, що є “кращим” за попереднє. Тут якраз дуже важко віднайти критерії. Але це не є те ж саме. Інакше б ніяких змін не відбувалося, тим більше це не можна було б назвати розвитком. Отже, це не просто сам по собі інший вигляд суспільства, а принципово або якісно інший. Однак з цим можна погодитись, коли буде чітко визначена природа іншого, критерії і ознаки його розрізнення.
Щоб розібратися з колом цих проблем, пропонується провести семінар за наступним планом.
1. Розвиток: інтерпретація та операціоналізація поняття.
2. Фактори розвитку (географічне середовище, населення, матеріальне виробництво). Необхідні та достатні передумови розвитку.
З. Ресурси розвитку: наука, техніка, культура та освіта. 
4. Проблема розвитку в контексті різних соціологічних підходів.
Переходячи до інтерпретації поняття “розвиток”, слід ще раз зважити на те, що в даному разі йдеться про соціологічний аспект проблеми. Не претендуючи на універсальний вжиток поняття, ми, щонайменше, зобов’язані ввести певні обмеження. Зокрема, наголосити, що йдеться лише про промислово розвинені країни. Із цього зовсім не випливає, що ми заперечуємо саму можливість розвитку в інших типах суспільства. Ми лише відмовляємося ставити цю проблему, виходячи з того, що вона носить занадто універсальний, а тому важко розв’язуваний характер. Можна при цьому висунути робочу гіпотезу, що в інших типах суспільства керований розвиток (на пошук моделі якого націлене наше дослідження) неможливий чи малоймовірний. Але перевірка такого припущення вимагає самостійної роботи. Пошук керованого розвитку, у свою чергу, вимагає певних обмежень. Він повинен здійснюватись мирним шляхом, при громадській злагоді, законному поданні і розв’язанні соціальних конфліктів. А це значить, що їхнє існування нами не лише допускається, але передбачається необхідністю. Хоч знову таки ми при цьому не стверджуємо, що будь-яке суспільство обов’язково має бути конфліктним або безконфліктним. Якщо безконфліктне суспільство насправді можливе, то в ньому соціальні перетворення будуть носити принципово інший характер. У нашому дослідженні ця ситуація не аналізується.
Ми також стверджуємо, що розвиток (у нашому розумінні, як підконтрольний суспільству процес) має бути обраним добровільно, тобто на нього має погодитись щонайменше переважна більшість суспільства. Отже, при його аналізі неабияке значення має вибір перспективних ціннісних орієнтацій, бо тільки через відношення до них ми можемо переконатись про наявність або відсутність громадської злагоди. Зрозуміло, що вибір таких орієнтацій (їх усвідомлення і втілення у соціальну практику) має супроводжуватись певною, позитивно спрямованою колективною активністю, організованістю і самоорганізованістю. Це зовсім не значить, що суспільство досягне бажаного ним стану, проте це гарантує послідовність кроків у цьому напрямі.
Слід також мати на увазі, що керований розвиток, природу якого ми прагнемо дослідити, є певною мірою нормативним (ідеальним) випадком. Із цього твердження випливає, що мають бути й інші, з нашої точки зору, ймовірні, але не бажані чи не найкращі варіанти. У найбільш загальному вигляді їх можна позначити як насильницько-революційний і стихійно-еволюційний різновиди розвитку. Перший випадок передбачає надмірну керованість, другий – її відсутність. Надмірна керованість можлива при цілковитому одержавленні суспільства і підконтрольності влади якійсь особливій соціальній групі (класу, партії чи нації). Інколи нею може стати особлива конфесійна група. Революційно-насильницький тип розвитку передбачає також цілковите знищення вже створеного соціального порядку, що супроводжується, в більшості випадків, громадянською війною і пов’язаними з нею витратами (матеріальних і людських ресурсів, порушення міжстатевої і міжпоколінської рівноваги, падіння громадянської моралі і правопорядку та ін.). Стихійно-еволюційний розвиток означає плавання за течією, без компаса, а інколи і без вітрил. Хоч вукінцевому випадку ситуація буде ближчою до соціальної деградації. Проте, якщо порівнювати їх між собою, то стихійний розвиток буде більш поширеним, можливо, навіть більш виграшним, виходячи з усієї сукупності показників.
Із усього сказаного можна зробити висновок, що можливі два визначення розвитку: нормативне (суб’єктивно привабливе, бажане, те, яке шукається) і об’єктивне (ціннісно-нейтральне, безвідносне до наперед заданих критеріїв). У більш нейтральному значенні ми надалі будемо називати розвитком будь-які корінні соціальні перетворення, такі, що торкаються самого існування певного суспільства: його суспільних відносин, у т. ч. форм власності, соціогрупової структури, природи соціальних організацій, інститутційного порядку, врешті-решт, самої соціальної системи. Керованим же будемо називати такий розвиток, при якому суспільство добровільно обирає ціннісні орієнтації, має певну домовленість щодо їх очікуваної вартості, вкладу і здобутків найбільших соціальних груп, можливої винагороди при законній соціальній взаємодії учасників. Керований розвиток також передбачає компроміс, у тому числі класовий чи соціогруповий, баланс інтересів, громадську злагоду, домовленість сторін, хоч природа такої домовленості, як ми побачимо далі, завжди досить невизначена і хистка.
Виникає справедливе запитання про досягнення таких досить жорстких передумов. Довести це так само важко, як і заперечити. Зауважимо лише, що це тільки теоретична конструкція, деякий можливий варіант, а не зліпок з якогось конкретного досвіду. Головний аргумент полягає в тому, що це теоретично можливо. А тому може за певних обставин підтвердитися практикою. І нарешті – це знайшло певне підтвердження практикою промислово розвинених країн. Але не якоїсь однієї із них, а їх сукупної практики, певною мірою відображеної та проаналізованої сучасною соціологічною теорією. Ця практика і досягнуті при цьому результати слугують зразками для наслідування інших країн.
Операціоналізація поняття розвитку є досить складною теоретичною процедурою. По суті, тут мають місце декілька взаємопов’язаних проблем. Перша з них – визначення здатності суспільства до розвитку. Вона вирішується порівняно просто, бо значення тут мають лише необхідні передумови розвитку: географічне середовище, народонаселення і виробництво. Найбільш абстрактними передумовами є географічне середовище і народонаселення. В тому значенні, що більшість країн світу їх мають. Світовий стандарт науки і технології нині такий, що в принципі дозволяє вести селективну господарську діяльність у будь-якій точці земної кулі. Щоправда, має значення вартість нанесених при цьому витрат. При несприятливому географічному середовищі (важкий клімат, відсутні корисні копалини, не сприятлива для налагодження комунікацій земна кора та ін.) і неякісній структурі населення (надмірно висока або надмірно низька щільність, наявність значної маси непрацездатного населення, складна етнорасова структура та ін.) вартість виробництва зростає і може стати надмірною. Але це буде справедливо переважно для слабо- і середньорозвинених країн. І тут в дію вступає більш важливий фактор – ефективність виробництва. Через його відсутність можливості для розвитку суттєво звужуються. Для такої країни налагодження ефективного виробництва і буде розвитком, тобто кроком вперед на шляху історичного поступу.
Стан виробництва має досить широку мережу емпіричних і статистичних показників. Сюди можна віднести рівень валового національного виробництва, отриманого національного прибутку (дуже важливий показник, бо свідчить саме про ефективність виробництва, котре вимірюється різницею між витратами і здобутками), виробництвом на душу населення (у вимірі твердої грошової одиниці), технологічною могутністю (вимірюється обсягом енерговитрат на одного працюючого або рівнем споживаної енергії кожним жителем даної країни).
Емпірично чи статистично підтвердити достатні передумови розвитку значно складніше. У рамках даної теми поки що цього і не вимагається. Тому можемо обмежитися загальною констатацією: достатньою передумовою розвитку є наявність адекватної системи історичних дій. Більш конкретно це означає наявність належної соціокласової структури (ідеальний випадок – наявність керівного і протестуючого класів), привабливої культурної моделі майбутнього, широкої мережі могутніх соціальних організацій, відповідного інституційного порядку, демократичного політичного режиму та ін., про що мова попереду. Кожен із елементів системи історичних дій має свої емпіричні і статистичні показники, які ми розглянемо далі.
Окрім розвитку, в даній темі аналізується ще ряд понять: географічне середовище, народонаселення (можна просто населення), виробництво. Географічним середовищем ми називаємо сукупність природних передумов історичного процесу: клімат і грунт, характер земної кори (гори, рівнини, їх відношення у певній пропорції), водні артерії та басейни, флору і фауну, корисні копалини, родючість ґрунту. У сучасних умовах значення цього фактору мінімальне. Але в деяких особливих обставинах деякі речі можуть відігравати певну роль. Скажімо, наявність родючого ґрунту схиляє певне суспільство обрати сільськогосподарський напрямок господарювання, що певним чином позначиться на всій системі історичних дій. Особливе значення у сучасних умовах відіграють корисні копалини. Вони можуть поліпшити процес виживання в умовах економічної кризи (наприклад, сучасна Росія у постсоціалістичний період її історії); їх відсутність може затягти вихід із скрутного економічного становища (приклад – сучасна Україна). Хоч залежність тут не фатальна, вона може долатися вмілим господарюванням. До того ж економічний прогрес, на чому ми наполягаємо, є лише моментом, складовою розвитку.
Народонаселення – це такий фактор, який визначається якістю і кількістю людей, які проживають на даній території. Кількість населення у найпростішому вигляді визначається сумою тих індивідів, які населяють певну країну. Більш складним показником є щільність (густота) населення. Вона визначається сумою людей у відношенні до певної одиниці простору, найчастіше кількістю населення на квадратний кілометр. Ще більш складно виразити числовим показником якість населення. У найбільш простому вигляді її можна зобразити як вагу біологічно активного населення у загальній його структурі, тобто людей, скажімо, від двадцяти до п’ятдесяти років. Але біологічна активність може проявлятись у двох аспектах: демографічному і власне соціальному. Демографічна активність означає здатність до фізичного відтворення людей. У сучасних умовах вона в більшості випадків особливого значення не має. Соціальна активність не однорідна. Її можна розкласти на економічну, політичну і соціокультурну. Кожна з них має найбільше значення, хоч визначається конкретним станом аналізованого суспільства, характером його особливих історичних завдань. Але на один бік справи ми б хотіли звернути увагу. У контексті даних проблем особливе значення має соціотворча активність – готовність і здатність певного населення до корінного перетворення своїх суспільних відносин. 
“Виробництво” – це таке поняття, зміст якого визначається у більшості випадків обраною методологією аналізу. У найбільш простому і абстрактному вигляді – це процес освоєння людиною природи, завдяки чому природна річ стає об’єктом соціального споживання. Людина при цьому діє штучними знаряддями праці або технікою, а сам процес праці носить соціально організований характер.
Найбільш поширеними течіями в рамках загальносоціологічної теорії є марксизм, функціоналізм та історичний акціоналізм (у контексті проблематики, що тут розглядається). Тому є сенс розглянути тлумачення цього поняття (виробництва) у контексті різних соціологічних підходів. Для марксизму характерним є декілька визначень цього поняття. Історично першим був підхід до виробництва як до процесу відчуження: людини від праці, робітника від засобів виробництва, його мети, виробленого продукту від праці як особливої людської діяльності, від природи, у т. ч. природи власних здібностей, від іншої людини. Ці погляди характерні для молодого Маркса. Для зрілого Маркса виробництво є насамперед процесом експлуатації панівним класом підлеглого завдяки приватній власності на засоби виробництва. Інколи виробництво у марксизмі розглядалось і як процес відтворення існуючих суспільних відносин та творення нових, і як засіб подолання відчуження, яке історично розпочинається з початком соціалістичної перебудови суспільства.
У принципі, такі підходи можливі. Але з однією суттєвою поправкою. Виробництво є не лише відчуженням, експлуатацією, пригнобленням, творенням нерозв’язуваних суперечностей і т. д. При такому підході дуже важко позитивно розв’язати проблему розвитку взагалі, керованого розвитку зокрема. Панівному класові він не потрібен, хіба що як розвиток подальших передумов для експлуатації. Пригноблений же клас на нього не здатний, бо відчужений від праці, а з нею й від усього соціокультурного досвіду. Залишається одна надія – партія, що здатна на насильницькі соціальні перетворення. Але насильницький розвиток є його далеко не кращим варіантом.
Функціоналізм розглядає виробництво як пристосування суспільства до навколишнього середовища. Відповідно до цього весь історичний процес виглядає як пристосування суспільства до виробництва. А розвиток – як прогрес все більш досконалої адаптації.
Історичний акціоналізм прагне інтегрувати описані підходи в єдину методологію. Погоджуючись із функціоналізмом щодо адаптивного призначення виробництва, історичний акціоналізм разом з тим підкреслює, що це лише одна з його функцій. До того ж, не головна (у всякому разі, стосовно промислово розвиненого суспільства, можливості до розвитку якого ми розглядаємо у першу чергу). Звичайно, виробництво є і відчуженням, і експлуатацією, і пригніченням, і т. д. Але акцент слід ставити не на тому, що зникає, а на тому, що з’являється. У цьому відношенні виробництво є насамперед інструментом подолання відчуження, засобом знищення експлуатації, простором розширення свободи і росту якщо не щастя, то хоча б зручностей людського існування.
Історичний акціоналізм – і в цьому полягає його суттєва відмінність – виходить у принципово нову сферу дослідження. Він вводить якісно нове поняття – соціальна праця. Нею називається робота людини над вдосконаленням своїх суспільних відносин. Цим принципово змінюється кут розгляду: центральною проблемою стає можливість розширеного соціального виробництва, для якого матеріальне виробництво є лише підґрунтям.
Для кращого засвоєння матеріалу пропонуємо тести, вправи і проблемні ситуації до кожного розділу навчального посібника. У значній мірі це навчальний експеримент, спроба якось формалізувати зміст соціологічної теорії розвитку. Зрозуміло, що можливості до формалізації і вивчення матеріалу у вигляді задач і вправ у соціальних науках поки що скромніші, аніж у природничих. Тому не варто ставитись до нижче наведеного матеріалу як абсолютного критерію Ваших знань. Вказаний матеріал – лише допоміжний засіб для вивчення пропонованої концепції розвитку та активізації творчого мислення.
Відповіді щодо розглянутих тут проблем в авторській інтерпретації подано у додатку № 1.

І. Допишіть відсутні терміни у нижче поданих твердженнях:
1. Необхідними передумовами розвитку є..........., населення, ............
2. Достатніми передумовами розвитку є.........., розвинена система історичних дій.
3. Ресурсами розвитку є ............, техніка, .............., освіта.
4. Найбільш загальними типами розвитку є стихійно-еволюційний, ......................................................................
5. Джерелом розвитку виступає розв’язання........................... 
6. Механізм розвитку визначається системою........................., наявними тут елементами і способами їх впорядкування.

II. Визначте своє ставлення до поданих нижче тверджень за трьохмірною шкалою оцінювання: згоден, не зовсім згоден, не згоден. Додайте кілька власних пропозицій. Згрупуйте твердження і спробуйте їх концептуалізувати.
1. Розвиток є соціальним процесом.
2. Розвиток – це перетворення соціальних структур. 
3. Розвиток – зміна соціальних відносин. 
4. Розвиток – зміна суспільних відносин.
5. Розвиток – подолання соціальної дезорганізації.
6. Розвиток – зміна механізмів соціальної стратифікації.
7. Розвиток – якісне перетворення існуючої соціальної системи.
8. Розвиток – досягнення більш задовільного стану суспільства за суб’єктивними критеріями.
9. Розвиток – досягнення структурно-функційної достатності суспільства (кількість наявних структур адекватна числу виконуваних функцій). 
10. Розвиток – це технічний прогрес.
11. Розвиток є зменшенням числа правопорушень.
12. Розвиток зводиться до кращого задоволення матеріальних потреб. 
13. Розвиток є зміною інституційного порядку суспільства. 
14. Розвиток є корінним перетворенням існуючого суспільства.
15. Розвиток є переходом до іншої соціально-економічної формації. 
16. Розвиток є збереженням існуючого суспільства через його консолідацію.
17. Розвиток означає створення прошарку власників.
18. Розвиток дорівнює мірі демократизації суспільства.
19. Розвиток означає ідеологічну переорієнтацію суспільства. 
20. Розвиток є відновленням раніше існуючих порядків.

ІІІ. Оцініть, чи можливий розвиток у ситуації, яка характеризується наступними ознаками:
1. Ефективна економіка, справедлива винагорода, високий рівень споживання, демократичний політичний режим. Падає приріст населення, виснажуються природні ресурси, низька соціальна активність, споживацька орієнтація діяльності, партії і профспілки акцентують увагу лише на матеріальній винагороді.
2. Повна соціальна дезорганізація, з усіх інституцій в мобільному стані знаходиться лише армія, демократія зводиться лише до організоваго тиску “знизу”, виробництво падає, соціогрупові конфлікти зростають, поширена організована злочинність, держава здатна лише на примусову стабілізацію.
3. Виробництво падає, переважна більшість населення зубожіє, партії малочисельні і не впливові, незначні групи швидко збагачуються на незаконній основі, організовані соціальні суб’єкти відсутні, деякі соціальні накопичення переміщаються за кордон, панує колективна апатія і глухе побутове роздратування, відсутній справедливий правопорядок, ефективне судочинство, і культурно-ціннісний консенсус, ресурси розвитку не виробляються, ритуальна, запозичена і наслідувальна демократія, розгублений і фракційно розпорошений панівний клас.
4. Динамічна і ефективна економіка, еквівалентна винагорода, позитивний ціннісний консенсус, індивідуалістично спрямована соціальна активність, могутні ресурси розвитку, матеріально орієнтована профспілкова активність, відсутні впливові політичні партії, поширені етнічно-расові конфлікти, розгалужена масова культура. 

Теми для рефератів
1. Необхідні і достатні передумови розвитку.
2. Механізми і типи розвитку.
3. Наука і техніка як ресурси розвитку.
4. Роль культури та освіти у соціальних перетвореннях.
5. Соціальні показники здатності суспільства до розвитку взагалі, особливого типу розвитку зокрема.
6. Історичні перспективи сучасного українського суспільства.

Література
1. Бжезинский Зб. Великая шахматная доска. – М.: Межд. отношения, 1998.
2. Большой толковый социологический словарь. – М.: Вече, 1999. – Т. 1, 2.
3. Войтенко В.П. Людина на зламі тисячоліть. – К.: Гіпократ, 1998. 
4. Гавриленко І.М. Історичний акціоналізм як методологія аналізу історичного процесу// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 3.
5. Гавриленко И.Н. Исторический акционализм// Константы: альманах социальных исследований. – 1999. – № 2.
6. Гавриленко І.М. Чепак В.В. Загальносоціологічна теорія: науково-методичні та інформаційні матеріали. – К.:КВГУ, 1998.
7. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств. – К.: Основи, 1993.
8. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові орієнтири). – К.: Абрис, 1992.
9. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. – К.: Ин-т социологии, 1996.
10. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства. – К.: Ін-т соціології, 1998.
11. Грушевський М.С. Початки громадянства. – М., 1921.
12. Кива А. Социальные революции на исходе века. (Размышления о проблемах общественного прогресса на Западе и Востоке). – М.: Наука, 1992.
13. Костенко О.О. Україна перед сфінксом третього тисячоліття. – Харків: Основи, 1993.
14. Кремень В., Ткаченко В. Україна у контексті глобалізму. – К.: Друк, 1998.
15. Кремень В., Табачник Дм., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К.: Arc-Ukraine, 1996.
16. Лісовий В.С. Культура – ідеологія – політика. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1997.
17. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення. – К.: Україна, 1997.
18. Михеев В.И., Зайцева М.И. Проблема социальных изменений ХХ века. – М.: Наука, 1987.
19. Мушинский В.О. Альтернативы, или пример Запада и что мы можем из него почерпнуть. – М.: Международные отношения, 1993.
20. Недюха Н. Идея сплачивает народ (К вопросу о теоретических основах идеологии построения государства в Украине)// Деловая Украина. – 1998. – 21 августа. – С. 1–2.
21. Павловский М. Шлях України: шлях вліво, шлях вправо – хибний шлях. – К.: Техніка, 1995.
22. Павленко Ю.В. Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики. – К.: НІСД, 1997.
23. Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. – К.: Межд. деловой центр, 1998.
24. Пилипенко В.Е., Поддубный В.А., Черненко И.В.). – К.: Наук. думка, 1993.
25. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. – К.: Либідь, 1996.
26. Пригожин И. Переоткрытие времени// Вопросы философии. – 1989. – № 8. – С. 3-19.
27. Пригожин И. Философия нестабильности// Вопросы философии. – 1991. – № 6. – С. 46-52.
28. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. – М.: Прогрес, 1986.
29. Разрушающая и создающая роль идеи к Третьему тысячелетию Христовой эры. – К.: Ин-т праксеологии, 1995.
30. Рассел Б. Философский словарь разума, материи и морали. – К.: Port Royal, 1996.
31. Рузавин Г.И. Синергетика и диалектическая концепция развития// Филос. науки. – 1989. – № 5. – С. 11-21.
32. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування,еволюції, реалізації. – К.: Альтернативи, 1997.
33. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998.
34. Урсул А.Д. Перспективы выживания цивилизации: космоэкологический аспект// Философские науки. – 1989. – № 8.– С. 3-12

 

<< попередня     зміст     наступна >>

polkaknig(at)narod.ru, ICQ - 474849132 © 2005-2009 Матеріали цього сайту можуть бути використані лише з посиланням на даний сайт.